Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №360/2246/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року справа №360/2246/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Гайдара А.В., Пивовар І.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23 січня 2026 р. у справі № 360/2246/25 (головуючий І інстанції О.М. Качанок) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі – відповідач, ГУПФУ), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14.11.2025 № 914290897799 про відмову у виплаті ОСОБА_1 допомоги на поховання пенсіонера ОСОБА_2 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області оформити та виплатити ОСОБА_1 за заявою від 03.11.2025 № 12497 допомогу на поховання пенсіонера ОСОБА_2 .

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 23 січня 2026 року позов частково задоволено, а саме суд:

Визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14.11.2025 № 914290897799 про відмову у виплаті ОСОБА_1 допомоги на поховання пенсіонера ОСОБА_2 .

Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату допомоги на поховання від 03.11.2025 № 12497, з урахуванням наданої у рішенні суду правової оцінки та враховуючи підставу визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14.11.2025 № 914290897799.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовив.

Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 484,48 грн (чотириста вісімдесят чотири гривні 48 коп.).

Відповідач, не погодившись з судовим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування скарги зазначено, зокрема, що суд помилково не врахував те, що рішення Відповідача від 14.11.2025 № 914290897799 про відмову у виплаті Позивачу допомоги на поховання пенсіонера ОСОБА_2 , є законним та правомірним.

Статтею 53 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що у разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на його поховання в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті.

Водночас суд помилково скасовуючи рішення Відповідача від 14.11.2025 № 914290897799, не врахував того, що померлий пенсіонер ОСОБА_2 не отримував пенсію на момент смерті, що взагалі виключає можливість здійснення будь-якого розрахунку допомоги на поховання.

ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області з дислокацією у м. Слов`янськ як внутрішньо переміщена особа та отримувач пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону №1058.

З 01.02.2025 виплату пенсії ОСОБА_2 автоматично припинено у зв`язку з відсутністю проходження фізичної ідентифікації.

15.02.2025 ОСОБА_2 засобами вебпорталу подано заяву №4513 про поновлення виплати (далі - Заява).

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Вінницькій області в порядку екстериторіальності розглянуто Заяву ОСОБА_2 та винесено рішення № 609477 від 27.02.2025 про встановлення особи (рішення додається), але виплату пенсії не поновлено, оскільки відсутня інформація про отримання/ неотримання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації відповідно до вимог пункту 144 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058.

Пенсійна справа знята з обліку з 01.08.2025 у зв`язку зі смертю пенсіонера ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно свідоцтва про смерть від 01.11.2025 серія НОМЕР_2 , місце смерті ОСОБА_2 – м. Антрацит, Луганської області.

За наявною інформацією, за життя з часу припинення пенсійних виплат ОСОБА_2 , який мешкав на тимчасово окупованої території України, до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою щодо поновлення виплати пенсії, в тому числі із повідомленням про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації не звертався, а відтак пенсія за період з 01.02.2025 по 31.07.2025 не підлягала нарахуванню і не була йому нарахована.

Суд помилково не прийняв до уваги те, що за результатом розгляду наданих документів Відповідач прийняв законне та правомірне рішення № 914290897799 від 14.11.2025 про відмову у виплаті Позивачу ОСОБА_1 допомоги на поховання пенсіонера ОСОБА_2 відповідно до вимог статті 53 Закону №1058 з урахуванням вимог пункту 144 розділу XV «Прикінцеві положення Закону №1058 у зв`язку з неотриманням ОСОБА_2 пенсії на момент смерті, тому розрахувати розмір допомоги на поховання неможливо.

Також скаржник не погоджується з рішенням суду в частині стягнення судового збору.

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

ОСОБА_1 03.11.2025 звернувся із заявою про виплату допомоги на поховання померлого ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.

За результатом розгляду наданих документів Головним управлінням Пенсійного фонду в Донецькій області прийнято рішення від 14.11.2025 № 914290897799 про відмову у виплаті ОСОБА_1 допомоги на поховання пенсіонера ОСОБА_2 . Вказано, що оскільки ОСОБА_2 не отримував пенсію на момент смерті, підстави для обчислення та виплати допомоги на поховання відсутні.

В рішенні від 14.11.2025 № 914290897799 відповідач також зазначає, що для оформлення допомоги на поховання надані наступні скановані документи:

заява щодо виплати допомоги на поховання від 03.11.2025 за № 12497;

паспорт ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 , виданий Краснодонським МВ УМВС України в Луганській області 17.10.2008;

картка платника податків ОСОБА_1 ;

довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 від 28.06.2024 № 6117-5003343607;

реквізити ОСОБА_1 щодо виплати через банківську установу АТ “ПУМБ”;

свідоцтво про смерть ОСОБА_2 від 01.11.2025 серії НОМЕР_2 ;

витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання від 01.11.2025 № 00054520091.

Як вказує відповідач, ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області з дислокацією у м. Слов`янськ як внутрішньо переміщена особа та отримував пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-IV.

З 01.02.2025 виплату пенсії ОСОБА_2 автоматично припинено у зв`язку з відсутністю проходження фізичної ідентифікації.

15.02.2025 ОСОБА_2 засобами вебпорталу подано заяву № 4513 про поновлення виплати.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Вінницькій області в порядку екстериторіальності розглянуто заяву ОСОБА_2 та винесено рішення № 609477 від 27.02.2025 про встановлення особи, але виплату пенсії не поновлено, оскільки відсутня інформація про отримання/неотримання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації відповідно до вимог пункту 14-4 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону № 1058-IV.

Згідно з свідоцтвом про смерть від 01.11.2025 серії НОМЕР_2 , ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце смерті - Луганська область, місто Антрацит.

Зі спірного рішення вбачається, що підставою для відмови у виплаті допомоги на поховання є неотримання ОСОБА_2 пенсії на момент смерті.

Згідно з рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30.10.2025 у справі № 607/22624/25 за заявою ОСОБА_3 , в інтересах якої діяв адвокат Гребенар Олексій Володимирович, заінтересована особа - Тернопільський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, заяву ОСОБА_3 задоволено. Встановлено факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Антрацит Луганської області.

У вказаній справі судом встановлено, що “ 21 серпня 1982 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уклали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 від 26 лютого 2010 року, виданим повторно Відділом Реєстрації актів цивільного стану Антрацитівського міськрайонного управління юстиції Луганської області, про що зроблено запис №404. Після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище “ ОСОБА_5 ”.

Згідно паспорту громадянина України серії НОМЕР_5 , виданого 26 червня 1996 року Антрацитівським МВ УМВС України в Луганській області, ОСОБА_2 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 . У вказаному паспорті міститься відмітка про реєстрацію шлюбу 21 серпня 1982 року з ОСОБА_4 .

Згідно довідки про смерть № С-02616 від 23 липень 2025 року, виданої установою, яка розташована на території непідконтрольній українській владі, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Антрацит Луганської області. Причина смерті: Гостра серцева недостатність, ішемічна хвороба серця, дифузний кардиосклероз.

[...]

Встановлено та підтверджено наявними у справі доказами, що чоловік заявника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Антрацит Луганської області.

Із пояснень представника заявника в судовому засіданні встановлено, що необхідність встановлення факту смерті чоловіка зумовлена необхідністю отримання свідоцтва про смерть, згідно чинного законодавства України та припинення безпідставної виплати пенсії після смерті останнього.

Відтак, заявник є заінтересованою особою.”.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Статтею 53 Закону № 1058-IV установлено, що у разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті.

Загальні правові засади здійснення в Україні діяльності з поховання померлих визначає Закон України «Про поховання та похоронну службу» від 10 липня 2003 року №1102-IV (далі - Закон №1102-IV), який також регулює відносини, що виникають після смерті (загибелі) особи, щодо проведення процедури поховання, а також встановлює гарантії належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого та збереження місця поховання.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону №1102-IV усі громадяни мають право на поховання їхнього тіла та волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті. Волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті може бути виражене у: згоді чи незгоді на проведення патолого-анатомічного розтину; згоді чи незгоді на вилучення анатомічних матеріалів для трансплантації та/або виготовлення біоімплантатів; побажанні бути похованим у певному місці, за певними звичаями, поруч з певними раніше померлими чи бути підданим кремації; дорученні виконати своє волевиявлення певній особі; іншому дорученні, що не суперечить законодавству.

Відповідно до статті 11 Закону №1102-IV поховання померлого покладається на виконавця волевиявлення померлого. Якщо у волевиявленні померлого немає вказівки на виконання волевиявлення чи в разі відмови виконавця від виконання волевиявлення померлого поховання померлого здійснюється чоловіком (дружиною), батьками (усиновителями), дітьми, сестрою, братом, дідом або бабою, онуком (правнуком), іншою особою, яка зобов`язалася поховати померлого.

Виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов`язалася поховати померлого, в установленому законодавством порядку в день звернення видаються: лікарське свідоцтво про смерть - закладом охорони здоров`я; свідоцтво про смерть та довідка про смерть - відділом державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчим органом сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад, консульською установою чи дипломатичним представництвом України. Зазначені документи можуть надаватися за дорученням виконавця волевиявлення померлого або особи, яка зобов`язалася поховати померлого, іншій юридичній чи фізичній особі.

За правилами статті 13 Закону №1102-IV виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов`язалася поховати померлого, надається допомога на поховання. Розмір допомоги на поховання та порядок її надання виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов`язалася поховати померлого, встановлює Кабінет Міністрів України, якщо інше не передбачено законом. Розмір допомоги на поховання не може бути меншим за розмір, визначений Кабінетом Міністрів України.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення відповідної виплати врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1).

Згідно з пунктом 5.1 Порядку №22-1 особа, яка звертається по допомогу на поховання, подає до органу, що призначає пенсію, документ, що посвідчує особу заявника, заяву про виплату допомоги на поховання (додаток 7), свідоцтво про смерть та витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання (додаток 14 до Інструкції з ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24 липня 2008 року № 1269/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 липня 2008 року за № 691/15382) або довідку про смерть пенсіонера. У разі реєстрації смерті за межами України подається свідоцтво про смерть або інший документ, що підтверджує факт смерті, виданий компетентним органом іноземної держави.

Форма заяви встановлена Додатком №7 до Порядку №22-1.

Пунктом 5.2 Порядку №22-1 передбачено, що заява про виплату допомоги на поховання та необхідні документи працівником структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, приймаються у порядку, передбаченому пунктом 4.2 розділу IV цього Порядку, та засобами програмного забезпечення передаються для опрацювання до структурного підрозділу з питань виплати пенсій органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку померлого пенсіонера.

Так, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України «Права, свободи та обов`язки людини і громадянина». Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Конституції України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд наголошує, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України від 16 грудня 1993 року №3721-XII «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь-якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та іншими законами.

Відповідно до частини 1 статті 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Так, нормами Закону №1058-IV передбачено саме підстави для припинення виплати пенсії, а не для її призупинення, що відповідач зазначає в оскаржуваному рішенні, та вважає обґрунтованою підставою для відмови особі, яка здійснила поховання, у виплаті допомоги на поховання померлого пенсіонера.

У свою чергу, жодних застережень, заборон про виплату допомоги особам, що здійснили поховання пенсіонера, якому по тим чи іншим підставам призупинено виплату пенсії, приписи Закону №1058, зокрема ст. 53 цього закону, не містять.

Також, суд зауважує, що інших підстав для невиплати допомоги на поховання Порядком №22-1 не передбачено.

Як свідчать встановлені обставини справи, підставою для відмови у виплаті позивачу допомоги на поховання є те, що ОСОБА_2 на дату смерті фактично не отримувала пенсію, у зв`язку з призупиненням її виплати з 01.02.2025.

Судом встановлено, що виплата пенсії ОСОБА_2 припинена у зв`язку з тим, що останній проживав та тимчасово окупованій території.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що правова природа допомоги на поховання є відмінною від пенсійної виплати, оскільки допомога на поховання, на відміну від пенсійної виплати, надається особам, які здійснили поховання пенсіонера, й для отримання такої допомоги померлий пенсіонер має на дату смерті перебувати на пенсійному обліку, при цьому фактичне отримання пенсії не має правових наслідків для можливості отримання допомоги на поховання.

Оскільки відповідачем не наведено інших підстав для відмови у виплаті позивачу допомоги на поховання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату допомоги на поховання від 03.11.2025 № 12497, з урахуванням наданої у рішенні суду правової оцінки та враховуючи підставу визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14.11.2025 № 914290897799.

Щодо посилання апелянта на необґрунтоване стягнення судом першої інстанції судових витрат, суд зазначає наступне.

За ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, оскільки позовні вимоги задоволені, судом обґрунтовано стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати понесені ним.

Відповідно до частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23 січня 2026 р. у справі № 360/2246/25 - залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23 січня 2026 р. у справі № 360/2246/25 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст складений та підписаний колегією суддів 20 серпня 2026 року.

Головуючий суддя Е.Г. Казначеєв

Судді І.В. Пивовар

А.В. Гайдар