Рішення від 18 серпня 2026 р. у справі №496/4482/26 — Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/4482/26

Провадження № 2-а/496/35/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року м. Біляївка

Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючої судді Шаньшиної М.В.,

за участю секретарі судового засідання – Ткаченко В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Біляївка справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом в якому просив суд скасувати постанову №R562342 від 05.06.2026 року по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; адміністративне провадження відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за фактом порушення правил військового обліку в особливий період, припинити; стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_1 , судовий збір у розмірі 665,60 та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Свій позов позивач мотивував тим, що постановою т.в.о начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 № R562342, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн. за те, що за результатом вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, встановлено, що, не прибув(ла) за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені в повістці (ст.22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), чим допустив(ла) порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Враховуючи, що громадянин (громадянка) ОСОБА_1 скоїв(ла) адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 ст. 210-1 КУпАП накладно на громадянина ОСОБА_3 штраф у сумі 17 000 грн. Позивач вважає, що постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП є незаконною з наступних підстав: в порушення вимог ст. 283 КУпАП постанова не містить взагалі конкретний опис обставин, встановлених під час розгляду справи, що стосується обов`язкову вимогу зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення, то нормативні акти наведені у постанові суперечать фактичним обставинам, так: ОСОБА_1 ставиться в провину порушення ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яка містить 6 частин, кожна з яких має підпункти; у постанові від 30.05.2026р. зазначено, що ОСОБА_1 не прибув(ла) за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені в повістці. Так в постанові не зазначено саме дата повістки, як і не зазначено дату, час і до якого саме ТЦК та СП необхідно було прибути ОСОБА_1 . У постанові від 05.06.2026 року відсутні дані про те, у який саме спосіб повістка адресована позивачу було спрямовано на його адресу або вручена особисто, при цьому позивач має постійну адресу проживання: АДРЕСА_1 , та стверджує, що на його адресу не приходила впродовж 2024- 2026 років ніяких повісток від ІНФОРМАЦІЯ_5 так і інших ІНФОРМАЦІЯ_3 , він регулярно відвідує поштове відділення АТ «Укрпошта» № 67668 для отримання посилок з інтернет магазинів, але повісток від ІНФОРМАЦІЯ_3 на його адресу не надходило. ОСОБА_3 має діючій військово-обліковий документ, сформований через мобільний застосунок “Резерв+” в якому у відповідній графі у наявності відмітка “Дані уточнено вчасно”, що підтверджує дотримання позивачем правил військового обліку.

На посилання у постанові на заяву в якій зазначається що особа не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення до адміністративної відповідальності за її відсутності, позивач пояснює наступне. На початку грудня 2025 року в його телефоні у мобільному застосунку “Резерв+” з`явилось повідомлення, що ІНФОРМАЦІЯ_3 звернулось до Національної поліції України з приводу доставлення його до ІНФОРМАЦІЯ_3 для складення адміністративного протоколу за не прибуття за повісткою до ТЦК та СП. Після чого, позивач через мобільний застосунок “Резерв+” звернувся до ТЦК та СП з заявою про розгляд справи, сподіваючись, що під час розгляду справи буде з`ясовано, що на його адресу ніяких повісток не надходило. Проте отримав через застосунок “Резерв+” повідомлення про штраф у розмірі 17 000грн. та постанову т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 , після чого позивач у добровільному порядку без оскарження постанови сплатив штраф у розмірі 8500грн. В подальшому, у мобільному застосунку “Резерв+” позивача, знову з`явилось повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_3 звернулось до Національної поліції України з приводу доставлення його до ІНФОРМАЦІЯ_3 для складення адміністративного протоколу за не прибуття за повісткою до ТЦК та СП. Після чого, позивач через мобільний застосунок “Резерв+” звернувся до ТЦК та СП з заявою про розгляд справи, сподіваючись, що під час розгляду справи буде з`ясовано, що на його адресу ніяких повісток не надходило. Проте отримав через застосунок “Резерв+” повідомлення про штраф у розмірі 17 000 грн. та постанову т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 від 05.06.2026 року позивач посилається на наступне, виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки (додаток 1) (пункт 28 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постаново Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (надалі - Порядок № 560)). Під час вручення повістки здійснюється фото- і відеофіксація із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації представником територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейським (пункт 40 Порядку № 560). У разі вручення повістки належним підтвердженням оповіщення військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу є: 1) особистий підпис про отримання повістки, 2) відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки, а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки (пункт 41 Порядку № 560). Отже, особистий підпис про отримання повістки є один з способів підтвердження вручення повістки або ознайомлення з її змістом. Відеозапис є альтернативним способом доведення, якщо особистий підпис відсутній або виникає спір щодо особи, яка поставила підпис на повістці. Таким чином, постанова від 30.05.2026 року не містить відомостей щодо вручення повістки позивачу, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, в якій зазначив, що позов підтримує та просить задовольнити.

Представники відповідача в судове засідання не з`явилися, відзиву на позов не надали, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не надходило.

Згідно ч. 1 ст. 286 КАС України, адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття в судове засідання учасників справи не перешкоджає розгляду справи у суді першої інстанції.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки розгляд справи проводиться за відсутності учасників справи у порядку письмового провадження, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд доходить висновку про задоволення адміністративного позову з огляду на наступне.

Положеннями ч.1 ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до ч.1 ст. 35 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» є військовозобов`язаним.

05.06.2026 року постановою т.в.о. начальника ОСОБА_2 №R562342 на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 17000 гривень за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КпАП України та встановлено, що ОСОБА_1 не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені в повістці (ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію») чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію під час особливого періоду тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, що також передбачено ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в редакції від 19 травня 2024 року військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України. Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закони України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію».

Громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані зокрема виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Згідно ч. 1 ст.22 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» (далі - Закон № 3543-XII) громадяни зобов`язані, зокрема: - з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

Відповідно до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560 . Під час вручення повістки здійснюється фото- і відео фіксація із застосуванням технічних приладів та засобів фото та відео фіксації представником територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейським. У разі вручення повістки з належним підтвердженням оповіщення військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу є: 1) особистий підпис про отримання повістки; 2) відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2) а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки (пункт 41 Порядку № 560). Отже особистий підпис про отримання повістки є один з способів підтвердження вручення повістки або ознайомлення з її змістом. Відеозапис є альтернативним способом доведення, якщо особистий підпис відсутній або виникає спір щодо особи, яка поставила підпис на повістці.

Зі змісту вказаної постанови вбачається, що за результатами вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів , встановлено , що ОСОБА_1 не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк та місце зазначені в повістці (ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Разом з тим у постанові відсутні відомості на яку саме дату та час, до якого ТЦК та СП був викликаний ОСОБА_1 згідно повістці, не визначено у зв`язку із чим така повістка виносилось. Також відсутні докази і про направлення вказаної повістки за місцем проживання або роботи особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Відповідно до ст. 283 КУпАП постанова серед іншого має містити відомості про дату час, місце вчинення адміністративного правопорушення, опис обставин встановлених під час розгляду справи.

Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, зокрема, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справи і посилання на норму закону, яка передбачає відповідальність за це адміністративне правопорушення. Дотримання цих вимог має виключне значення для встановлення об`єктивної істини при оскарженні такої постанови в судовому порядку. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.05.2020 року у справі № 513/899/16-а. Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості. Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб`єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації.

При цьому, суд зауважує, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами, а факт визнання вини особою, яка притягається до адміністративної відповідальності за відсутності інших належних доказів винуватості такої особи не є належною та єдиною підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Обов`язок доказування всіх елементів складу адміністративного правопорушення покладено на орган, який веде провадження. Належних доказів вчинення адміністративного правопорушення позивачем стороною відповідача до суду не надано.

За приписами ч. 2 ст. 77 КАС України обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Наведена норма передбачає покладення на відповідача, як суб`єкта владних повноважень, тягаря доказування наявності складу адміністративного правопорушення у діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, яка у протилежному випадку вважається добросовісною.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. Відповідний правовий висновок викладено у п. 39 постанови Верховного Суду від 08.07.2020 року у справі № 463/1352/16-а.

На підставі всебічного дослідження матеріалів справи суд встановив, що позов підлягає задоволенню, а постанова № R562342 від 05.06.2026 року скасуванню.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

За таких обставин суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позову та на підставі п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України слід скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, у даному разі, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 665,60 коп.

Що стосується стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн., суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження вказаних витрат позивачем до суду надано: копію договору про надання правової допомоги №2805/01/06 від 28.05.2026; акт приймання передачі наданої правничої допомоги від 08.06.2026 та квитанція до прибуткового касового ордера №08 від 08.06.2026 року на суму 10000,00 грн.; ордер на надання правничої допомоги серії ВВ №1060238 від 08.06.2026; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю на ім`я Дубіна Олександр Анатолійович, серії ЛГ №000151.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 року у справі № 927/237/20).

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правову допомогу в зазначеному розмірі в сумі 10000,00 грн., адже цей розмір, окрім іншого має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Суд враховує, що дана справа не відноситься до категорії складних, не вимагала від представника позивача значного обсягу правової роботи, аналізу великої кількості нормативного матеріалу чи судової практики. Матеріали справи є незначними за обсягом, не містять великої кількості доказів, а розгляд справи здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін. Крім того, спір стосується оскарження постанови про адміністративне правопорушення та є типовим для цієї категорії справ. За таких обставин суд дійшов висновку, що заявлений до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10 000 грн не відповідає критеріям співмірності та розумності, визначеним статтею 134 КАС України, а тому підлягає зменшенню до 3 000 грн.

У зв`язку з вищевикладеним, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн.

Керуючись ст. 241-246, 255, 286, 293 КАС України,

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення - задовольнити.

Скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 № R562342 від 05.06.2026 року про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 )до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_6 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять ) гривень 60 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 ( три тисячі ) гривень 00 копійок, а всього 3665 ( три тисячі шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.В. Шаньшина