Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №953/5243/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року

м. Харків

справа № 953/5243/25

провадження № 22-ц/818/1495/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Пилипчук Н.П.,

суддів – Кружиліної О.А., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря – Муренченко С.А.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідачі – Головне управління Національної поліції в Харківській області, Державна казначейська служба України,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Київського районного суду м. Харкова від 14 жовтня 2025 року в складі судді Глос М.Л.

в с т а н о в и в:

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 23.12.2021 року в районі 23 км. + на 450 м. автодороги «Харків–Вовчанськ» сталася ДТП за участю автомобіля ВАЗ-21213, державний номер НОМЕР_1 , що належить йому, а також двох інших транспортних засобів. За фактом зазначеної події до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України.

Оскільки зазначений автомобіль є речовим доказом у кримінальному провадженні, на нього було накладено арешт ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 28.12.2021 року та передано його на зберігання до спеціального майданчика ГУНП в Харківській області за адресою: м. Харків, просп. Тракторобудівників, 107-А.

Зазначив, що після початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України уповноважені службові особи органу поліції залишили спецмайданчик без нагляду, після чого через кілька місяців – у червні 2022 року виявлено відсутність ряду транспортних засобів, у тому числі належного йому автомобіля. За фактом викрадення транспортних засобів невідомими особами зі спецмайданчика було відкрито кримінальне провадження за ст. 289 КК України. Заходи, спрямовані на розшук транспортного засобу, позитивного результату не дали, і фактично він втратив своє майно.

Вважав, що зазначене стало наслідком недотримання відповідальними службовими особами ГУНП в Харківській області вимог спеціального законодавства щодо забезпечення схоронності речового доказу – арештованого автомобіля, що зберігався у спеціально відведеному для цього місці.

З огляду на викладене ГУНП в Харківській області, як компетентний орган досудового розслідування, якому було надано відповідний речовий доказ, зобов`язаний відшкодувати власнику його вартість на підставі ч. 4 ст. 100 КПК України, ст. ст. 1173, 1174 ЦПК України.

Відповідно до висновку транспортно-товарознавчої експертизи № СЕ-19/121-22/17367-АВ від 29.12.2022 середня ринкова ціна автомобіля ВАЗ-21213 становить 102100,00 грн.

Вважав, що йому завдано моральну шкоду, яку оцінює в розмірі 18 000,00 грн.

Просив стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 102100,26 грн та в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 18000,00 грн; вирішити питання щодо судових витрат.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 14 жовтня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів Державною казначейською службою з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 102 100,26 грн та відшкодування моральної шкоди у сумі 18 000,00 грн; стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів Державною казначейською службою з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 відшкодування процесуальних витрат у виді сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду Головне Управління Національної Поліції в Харківській області подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

24.12.2025 за допомогою системи «Електронний суд» Головне Управління Національної Поліції в Харківській області подало додаткові пояснення у справі, в яких зазначило, що у випадку задоволення позовних вимог про відшкодування шкоди, Держава сплатить на рахунок позивача кошти, а після знаходження майна ГУНП зобов`язано буде виконати судове рішення та повернути майно. На транспортному засобі, на момент прийняття на спеціальний майданчик, були наявні зовнішні пошкодження, такі як: розбита задня ліва фара, деформація заднього лівого крила. Отже, долучений позивачем висновок експерта про вартість матеріального збитку є неналежним доказом у справі, бо оцінка проведена без урахування зовнішніх пошкоджень, які були на момент прийняття автомобілю на спеціальний майданчик. З початком повномасштабного воєнного вторгнення країни-агресора територія Харкова опинилася в зоні активних бойових дій. З 24 лютого 2022 року спеціальний майданчик неодноразово піддавався артилерійським обстрілам та ракетним ударам. Факт зникнення автомобіля мав місце в період з 27.02.2022 по 02.05.2022, тобто в той момент коли охорона спец. майданчику поліцейськими ЦЗ не здійснювалась не у зв`язку з бездіяльністю (з власної ініціативи чи необережності), а з підстав, які не залежали від волі працівників Центру забезпечення, що в свою чергу є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили). Охорону припинено виключно через обставини непереборної сили. Охорона була припинена не через бездіяльність чи недбалість, а виключно з огляду на необхідність захисту життя поліцейських, що прямо відповідає положенням Конституції України, де життя людини визначене як найвища соціальна цінність. Тобто апелянт не мав наміру умисно чи з необережності допустити зникнення автомобіля. Таким чином, апелянт вважає висновок суду першої інстанції щодо недоведеності форс-мажору необґрунтованим, суперечливим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи. Зазначило, що стрес від аварії та травмування є наслідком дій іншого учасника дорожнього руху. Покладання на орган поліції обов`язку компенсувати стрес, отриманий у ДТП, є незаконним, оскільки відсутній причинно-наслідковий зв`язок між діями поліції щодо зберігання авто та психологічним станом позивача після аварії. Суд не надав оцінки тому факту, що на момент зникнення автомобіль ВАЗ-21213 перебував під судовим арештом (ухвала від 28.12.2021), що законно обмежувало право позивача на використання авто як «засобу пересування». Отже, «звичайний розпорядок життя» позивача було порушено саме фактом ДТП та законним арештом майна, а не бездіяльністю поліції. Втрата майна, яким позивач і так не міг користуватися, не може спричинити страждання у заявленому розмірі.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Головного Управління Національної Поліції в Харківській області необхідно задовольнити частково.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 23.12.2021 року приблизно о 07:50 в районі 23 км. + на 450 м. автодороги «Харків–Вовчанськ» сталася дорожньо-транспортна пригода за участю трьох автомобілів: ВАЗ-21213, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням позивача, Volkswagen Touareg, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 та Ford Fusion, державний номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 . Зокрема, водій автомобіля Volkswagen Touareg під час обгону автомобіля ВАЗ-21213 спочатку допустив зіткнення з задньою лівою частиною цього транспортного засобу, а потім виїхав на зустрічну смугу і скоїв зіткнення з автомобілем Ford. Внаслідок ДТП пасажир автомобіля Ford ОСОБА_4 загинув на місце події, а водій ОСОБА_3 , пасажири ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , водії інших двох автівок – ОСОБА_7 та ОСОБА_1 отримали тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості.

Власником автомобіля ВАЗ-21213, державний номерний знак НОМЕР_1 є ОСОБА_8 (а.с.13-14).

З протоколу огляду та затримання транспорту від 23.12.2021 вбачається, що автомобіль ВАЗ-21213, державний номерний знак НОМЕР_1 має зовнішні пошкодження, а саме розбиття задньої лівої фари, деформація заднього лівого крила (а.с.15,123).

З акту прийняття-передачі тимчасово затриманого транспортного засобу для зберігання від 23.12.2021 також вбачається, що автомобіль ВАЗ-21213, державний номерний знак НОМЕР_1 має зовнішні пошкодження (а.с.98зворот-99).

Постановою від 24.12.2021 року, прийнятою слідчим розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління ГУ НП в Харківській області, автомобіль ВАЗ 21213, державний номерний знак НОМЕР_1 визнано речовим доказом (а.с.124).

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 28.12.2021 у справі № 953/24711/21 накладено арешт на автомобіль ВАЗ 21213, державний номерний знак НОМЕР_1 , шляхом заборони його користування, розпорядження та відчуження до скасування арешту майна у встановленого нормами КПК України порядку; майно, на яке накладено арешт зберігати відповідно до порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 1104 від 19.12.2012 року «Про затвердження порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням та пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження»; зберігання автомобіля ВАЗ 21213, державний номерний знак НОМЕР_1 , здійснювати на території майданчику тимчасового утримання транспортних засобів, розташований за адресою: м. Харків, пр-т Тракторобудівників, 107-А (а.с.16-19).

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні № 12022221170001432 12.05.2022 року до Реєстру внесено відомості за повідомленням начальника відділення забезпечення роботи спеціальних майданчиків Центру забезпечення ГУНП в Харківській області про те, що в період з 24.02.2024 року до 20.06.2022 року з території штрафмайданчика, розташованого по вул. Бучми, 107А у м. Харкові, було викрадено 27 транспортних засобів, серед яких – автомобіль ВАЗ 21213, державний номерний знак НОМЕР_1 (а.с.24).

Відповідно до висновку експерта № СЕ-19/121-22/17367-АВ від 29.12.2022, складеного Харківським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром, середня ринкова вартість автомобіля ВАЗ 21213, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2002 року випуску становить 102 100,00 грн (а.с.26-29).

Про виявлення у ході проведення звірки відсутності на спеціальному майданчику 23 автомобілів, у тому числі транспортного засобу позивача, і 4 мотоциклів начальник ЦЗ ГУНП в Харківській області повідомив начальника ГУНП у доповідній записці від 17.01.2023 року (а.с.77).

За результатами службового розслідування за фактом відсутності затриманих транспортних засобів на спеціальних майданчиках ГУНП в Харківській області, викладеними у відповідному висновку від 06.02.2023 року, встановлено такі обставини. У перші дні повномасштабного вторгнення рф на територію України 24-26 лютого 2022 року охорону арештованих транспортних засобів на спецмайданчику здійснювали поліцейські ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , а також сторож ОСОБА_11 . Окремі працівники поліції у ці дні не виходили на службу та не заступали на чергування. 27.02.2022 через постійні обстріли міста, загрозу для життя і здоров`я працівників поліції за розпорядженням начальника ВЗРСМ ОСОБА_12 весь особовий склад було евакуйовано. Цього ж дня на території спецмайданчика зафіксовано влучання ворожого снаряду і пошкодження деяких об`єктів інфраструктури. Транспортні засоби, що перебували на спецмайданчику, не були евакуйовані, і в подальшому їх охорона не здійснювалася. Після інвентаризації матеріальних цінностей, проведеної 08.08.2022 року на підставі листа заступника начальника ГУНП в Харківській області від 14.07.2022 року № 1332/119/05/29-2022 та доручення начальника ЦЗ ГУНП в Харківській області від 25.07.2022 року № 815/119-50/01-2022, було виявлено відсутність ряду транспортних засобів, у тому числі автомобіля ВАЗ 21213, державний номерний знак НОМЕР_1 , а також журналів обліку транспортних засобів, що зберігалися на кожному майданчику окремо. Водночас, як зазначено у резолютивній частині висновку, підтвердити або спростувати вчинення окремими поліцейськими ГУНП в Харківській області дисциплінарних проступків не виявилося можливим (а.с.81-85).

З листа ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області № 57145-2025 від 09.07.2025 (211720) вбачається, що у провадженні СВ ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області перебувають матеріали кримінального провадження № 12022221170001432 від 12.05.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.289 КК України, тобто незаконне заволодіння транспортними засобами. Досудовим розслідуванням встановлено, що 12.05.2022 до ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області надійшло повідомлення від начальника ВЗРСМ ЦЗ ГУНП в Харківській області про те, що в період часу з 24.02.2022 по 20.06.2022 з території штраф майданчику, який розташований за адресою: м. Харків, вул. Бучми, 107А, були викрадені транспортні засоби, зокрема, автомобіль ВАЗ 21213, державний номерний знак НОМЕР_1 . На теперішній час проводиться досудове розслідування, транспортний засіб марки ВАЗ 21213, державний номерний знак НОМЕР_1 , перебуває у розшуку, його місце знаходження не відомо. В кримінальному провадженні власник автомобіля ОСОБА_1 визнаний потерпілим, проведена транспортно-товарознавча експертиза, проводяться інші слідчо-розшукові дій з метою встановлення осіб причетних до вчинення кримінального правопорушення та місце знаходження автомобіля ВАЗ 21213, державний номерний знак НОМЕР_1 (а.с.74).

З листа Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 вбачається, що Торгово-промислова палата України на підставі ст.ст.14,14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (а.с.130).

До суду апеляційної інстанції Головне Управління Національної Поліції в Харківській області подало висновок експерта № СЕ-19/121-26/8999-АВ від 06.05.2026, складеного Харківським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром, відповідно до якого ринкова вартість колісного транспортного засобу ВАЗ 21213, 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-номер НОМЕР_4 , без урахування пошкоджень, станом на 12.05.2022 становить 102390,00 грн.

До суду апеляційної інстанції Головне Управління Національної Поліції в Харківській області подало висновок експерта № ЕД-19/121-26/17202-АВ від 23.05.2026, складеного Харківським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром, відповідно до якого ринкова вартість колісного транспортного засобу ВАЗ 21213, 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-номер НОМЕР_4 , з урахування пошкоджень, станом на 12.05.2022 становить 91023,47 грн.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди вказаними органами діють правила частини шостої цієї статті і завдана шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Частиною 1 статті 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.

Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.

Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії чи бездіяльності цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Згідно із частинами другою, четвертою статті 100 КПК України речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов`язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу вона зобов`язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість. У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй документа вона зобов`язана відшкодувати володільцю витрати, пов`язані з втратою чи знищенням документа та виготовленням його дубліката.

У пункті 20 Порядку № 1104 передбачено, що зберігання речових доказів у вигляді автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, здійснюється на спеціальних майданчиках і стоянках територіальних органів Національної поліції для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів.

Схоронність тимчасово вилученого майна забезпечується згідно з пунктами 1-26 цього Порядку до повернення майна власнику у зв`язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно (пункт 27 Порядку).

Таким чином, з урахуванням наведених норм матеріального права, правильним є висновок суду першої інстанції про наявність у посадових осіб Національної поліції України обов`язку забезпечити схоронність та повернення транспортного засобу ОСОБА_1 , який є речовим доказом у кримінальному провадженні та який було арештовано й передано для зберігання на спеціальний майданчик, у стані та комплектації, в якій він передавався на майданчик для зберігання автомобілів.

Оскільки суд встановив, і матеріалами справи підтверджують, що автомобіль, вилучений у ОСОБА_1 як речовий доказ, був втрачений, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що ОСОБА_1 має право на відшкодування майнової шкоди за вилучене під час обшуку майно, оскільки вилучене майно не було повернуто.

Разом з цим, вирішуючи питання про розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню, суд першої інстанції не врахував таке.

З протоколу огляду та затримання транспорту від 23.12.2021 вбачається, що автомобіль ВАЗ-21213, державний номерний знак НОМЕР_1 має зовнішні пошкодження, а саме розбиття задньої лівої фари, деформація заднього лівого крила.

З акту прийняття-передачі тимчасово затриманого транспортного засобу для зберігання від 23.12.2021 також вбачається, що автомобіль ВАЗ-21213, державний номерний знак НОМЕР_1 має зовнішні пошкодження.

Між тим, зі змісту висновку експерта № СЕ-19/121-22/17367-АВ від 29.12.2022, складеного Харківським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром, не вбачається, що під час здійснення відповідної оцінки вартості автомобіля було враховано вищезазначені пошкодження.

Виходячи з наведеного, наданий позивачем висновок експерта № СЕ-19/121-22/17367-АВ від 29.12.2022, складений Харківським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром, не може бути взятий до уваги та бути підставою для стягнення суми на відшкодування шкоди.

Разом з тим, колегія суддів приймає до уваги наданий відповідачем висновок експерта № ЕД-19/121-26/17202-АВ від 23.05.2026, складеного Харківським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром, відповідно до якого ринкова вартість колісного транспортного засобу ВАЗ 21213, 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-номер НОМЕР_4 , з урахування пошкоджень, станом на 12.05.2022 становить 91023,47 грн.

Зі змісту даного висновку вбачається, що ринкова вартість спірного автомобіля розрахована з урахуванням відповідних пошкоджень автомобіля.

ОСОБА_1 не надав своїх заперечень щодо визначеного у вказаному висновку розміру ринкової вартості автомобіля.

Таким чином, матеріальна шкода підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у розмірі 91023,47 грн.

Щодо стягнення моральної шкоди, то колегія суддів виходить з наступного.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Гроші виступають еквівалентом завданої моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою справедливої сатисфакції потерпілому. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, від 23 листопада 2022 року у справі № 686/13188/21, від 19 квітня 2023 року у справі № 336/10216/21.

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19).

Таким чином розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.

Велика Палата Верховного Суду, наголошуючи на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування, зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд першої інстанції визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 18 000,00 грн.

Проте, колегія суддів зазначає, що позивач не довів належними і достатніми доказами такої глибини моральних страждань, зміни нормального способу життєдіяльності, що знаходяться у причинно-наслідковому зв`язку із протиправними діями відповідача, які б давали можливість призначити суму відшкодування у розмірі 18 000,00 грн.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди, колегія суддів враховує характер правопорушення, глибину душевних страждань ОСОБА_1 , тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках позивача, вимоги розумності та справедливості, та дійшла висновку про стягнення на його користь 5000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів вважає, що ця сума буде достатньою для компенсації негативних наслідків морального характеру.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що зазначення судом першої інстанції у резолютивній частині рішення відомостей про вид рахунку, з якого буде здійснено безспірне списання, є помилковим з огляду на таке.

Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно з пунктом 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).

У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) зазначено, що у цивільному судочинстві зазначено, що держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави України, не є обов`язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною.

Відповідний правовий висновок також викладений у постановах Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 495/6187/16 (провадження № 61-8385св20), від 29 червня 2022 року у справі № 201/9398/20 (провадження № 61-11520св21), від 08 листопада 2023 року у справі № 711/7584/21 та від 07 лютого 2024 року у справі № 278/2621/21.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди підлягає зміні, а саме підлягає стягненню з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

За таких обставин рішення суду підлягає зміні, а апеляційна скарга частковому задоволенню.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріально права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково 79,28%, тому судовий збір за подачу позову в розмірі 960,24 грн підлягає стягненню з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Головного Управління Національної Поліції в Харківській області – задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 14 жовтня 2025 року змінити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди 91023,47 грн, на відшкодування моральної шкоди 5000,00 грн, а всього 96023,47 грн.

Здійснити перерозподіл судового збору.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 480,12 грн за подачу позовної заяви.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.А. Кружиліна

О.Ю. Тичкова