Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №645/8749/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року

м. Харків

справа № 645/8749/25

провадження № 22-ц/818/4024/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів колегії – Кружиліної О.А., Пилипчук Н.П.,

сторони справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг»

відповідач – ОСОБА_1

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факториг» на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 15 квітня 2026 року ухвалене у складі судді Нечипоренко І.М.,-

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2025 року ТОВ «Ум Факторинг» звернулось до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором №1512753 від 19.05.2024 року, у розмірі 126250,00 грн., судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,4 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що що 19.05.2024 між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір споживчого кредиту № 1512753, на підставі якого відповідач отримав кредитні кошти в сумі 25000,00 грн строком на 360 днів, а процентна ставка за користування коштами - 1,5 % від суми кредиту за кожний день протягом терміну дії договору. 18 грудня 2024 року ТОВ «Селфі Кредит» передав право вимоги за кредитним договором № 1512753 від 19.05.2024 Товариству з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» на підставі договору факторингу № 18/12/24 від 18 грудня 2024 року. Розрахунок загальної заборгованості за кредитним договором становить 126250,00 грн, з яких: 25000,00 грн – тіло кредиту; 101250,00 грн – відсотки.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 15 квітня 2026 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» заборгованість за договором № 1512753 від 19.05.2024 у розмірі 50000,00 грн та судовий збір у розмірі 959,27 грн.

Рішення обґрунтовано тим що позивач надав належні і допустимі докази неналежного виконання відповідачем умов кредитного договору, що є підставою для стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 25000,00 грн. Що стосується стягнення 101250,00 суми прострочених платежів по процентах, то вказана вимога підлягає частковому задоволенню, так як встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг і підлягає зменшенню до розміру тіла кредиту.

Не погодившись з рішенням суду ТОВ «Ум Факторинг» подало апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення змінити в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по кредитному договору, а саме задовольнити в цій частині позовні вимоги у повному обсязі, в решті рішення залишити без змін.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що зазначені висновки першої інстанції базуються на хибному ототожненню судом процентів, які нараховуються протягом строку кредитування у відповідності норм ЦК України в якості правомірної плати за користування кредитом та процентів які нараховуються за порушення грошового зобов`язання, тобто коли позичальник не повертає у визначений строк суму кредиту. Також апелянт зазначає, що відсотки по кредитному договору нараховані в період дії договору за кожен день користування кредитом на залишок по кредиту та відповідають нормам ЦК України, крім того штрафні санкції та проценти передбачені ст..625 ЦК України не нараховувались та не включались до позовних вимог, а проценти за користування кредитом після закінчення строку кредитування не нараховувались.

25.05.2026 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач заперечує проти задоволення апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Зазначає що дотримання кредитором формального обмеження у розмірі відсоткової ставки 1% не означає автоматичної справедливості та законності умови договору. Вказує що судом першої інстанції не визнано незаконною саму процентну ставку, проте встановлено що конкретний розмір заявлених до стягнення процентів є неспівмірним та непропорційним та обґрунтовано зменшив таку суму відсотків до розміру тіла кредиту.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що в апеляційній скарзі апелянт погоджується з рішенням суду в частині стягнення заборгованості за кредитним договором №1512753 від 19.05.2024 у розмірі 50000,00 грн що становить тіло кредиту та відсотків у загальному розмірі 25000,00 грн.

Керуючись статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглядає справу у межах вимог апеляційної скарги, а саме вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості яка складається з процентів за користування кредитними коштами у загальному розмірі 76250,00 грн.

Судовим розглядом встановлено, що 19.05.2024 між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір №1512753 про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort», шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаними у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронним підписом одноразовим ідентифікатором Х740, відповідно до умов якого, сума кредиту – 25000,00 грн, тип кредиту – кредит, строк кредиту – 360 днів, процентна ставка за користування коштами - 1,5 % від суми кредиту за кожний день протягом терміну дії договору (а.с. 16-17) та було підписано відповідачем додаток №1 та додаток №2 до договору про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» (зворот а.с. 18, а.с. 18).

Крім того, 19.05.2024 ОСОБА_1 був підписаний одноразовим ідентифікатором М801 паспорт споживчого кредиту, у якому зазначені умови кредитування: сума кредиту 25000,00 грн; строк кредитування 360 днів; мета отримання – споживчі (особисті) потреби шляхом перерахування грошових коштів за реквізитами платіжної картки зазначеної споживачем; стандартна процентна ставка – 549% річних (1,5% в день); тип процентної ставки - фіксована (а.с. 21-22).

Листом товариства з обмеженою відповідальністю «Пейтек» № 20250326-1497 від 26.03.2025 підтверджується, що ТОВ «Селфі Кредит» перераховано кредитні кошти в сумі 25000,00 грн на картку НОМЕР_1 (а.с. 19).

Крім того, ухвалою суду від 18.02.2026 було витребувано виписку по рахунку відповідача у АТ КБ «ПриватБанк», зі змісту якої вбачається, що 19.05.2024 на рахунок № НОМЕР_2 було зараховано грошові кошти у сумі 25000,00 грн, що підтверджує факт отримання відповідачем кредитних коштів та є належним і допустимим доказом у справі (а.с. 72).

Відмовляючи у задоволені позовних вимог в частині стягнення з відповідача нарахованих відсотків за користування кредитними коштами суд зазначив, що встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг і підлягає зменшенню до розміру тіла кредиту.

З вказаними висновками суду першої інстанція, судова колегія не може погодитись враховуючи наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, тобто належним виконанням зобов`язань з боку відповідача є повернення кредиту та сплата процентів за користування ним у строки, у розмірі та валюті, як це було визначено кредитним договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 611ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У зазначеній постанові Верховний Суд сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання».

Окрім того, в п. 54 постанови Верховний Суд вказав, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Тобто, згідно з позицією Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред`явлення вимоги в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Вказаний висновок підтримано у постановах Верховного Суду у справах №296/10217/15-ц від 07 липня 2020 року, №912/1120/16 від 04 лютого 2020 року, №910/18943/20 від 27 липня 2021 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Згідно умов договору №1512753 від 19.05.2024 року визначено, що строк кредитування 360 днів, процентна ставка за користування коштами - 1,5 % від суми кредиту за кожний день протягом терміну дії договору, сума кредиту – 25000,00 грн.

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Ум Факторинг» надало розрахунок заборгованості відповідно до змісту якого вбачаєте що за станом на дату подачі позову у ОСОБА_1 утворилась заборгованість за Договором №1512753 від 19.05.2024 про надання кредиту, в розмірі 126250,00 грн що складається із: суми прострочених платежів по тілу кредиту –25000,00 грн, суми прострочених платежів по процентах – 101250,00 грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

При цьому, згідно п. 17 розділ IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: - протягом перших 120 днів - 2,5 %; - протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Отже, як слідує з вищевказаних змін у законодавстві, що регулює питання споживчого кредитування, починаючи: - з 24.12.2023 денна ставка має бути не більше 2,5%, - з 22.04.2024 - денна ставка не більше 1,5%, - з 20.08.2024 - денна ставка не більше 1%.

Відповідно до п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Отже, розмір нарахованих процентів за кредитним договором №1512753 від 19.05.2024 рокуповністю узгоджується із розрахунками заборгованості долученим позивачем до матеріалів справи та умовами кредитного договору. При цьому, з розрахунку наданого позивачем вбачається, що 20.08.2024 року первісним кредитором було припинено застосування процентної ставки у розмірі 1,5% та до кінця строку кредитування (13.05.2025 року) застосовувалась процентна ставка у розмірі 1% відповідно до ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування»

Отже, з урахування погоджених між сторонами у мов договору та вимог чинного законодавства з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 126250,00 грн що складається з тіла кредиту у розмірі – 25000,00 грн та відсотків за користування кредитними коштами у розмірі – 101250,00 грн.

Слід зазначити, що статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами встановлений частиною третьою цієї статті.

Відповідно до п.5 ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» визначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Крім цього, у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, зроблено висновок, що недійсність договору, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Враховуючи, що ОСОБА_1 не заявляв зустрічних вимог щодо визнання кредитного договору недійсним у частині визначення розміру процентів за користування кредитними коштами у зв`язку з можливим порушенням вимог Законів України «Про захист прав споживачів» та «Про споживче кредитування», та враховуючи те що позивачем нараховувались відсотки за користування кредитними лише в період дії кредитного договору в порядку статті 1048 ЦПК України а не відсотки річні відповідно до ст.625 ЦПК України компенсації за несвоєчасне виконання обов`язку з повернення коштів, колегія суддів зазначає що при здійсненні зменшення заборгованості за відсотками, суд першої інстанції повинен був виходити саме із вимог ч.5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» та відхиляє доводи суду першої інстанції про порушення позивачем статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд першої інстанції помилково застосував правові висновки Верховного Суду щодо можливості оцінки надмірності нарахувань без урахування змін законодавства, якими встановлено граничний розмір денної процентної ставки за договорами споживчого кредитування.

У спірних правовідносинах проценти нараховані виключно в межах погодженого сторонами строку кредитування, а тому є платою за правомірне користування кредитними коштами відповідно до статті 1048 ЦК України, а не відповідальністю за прострочення грошового зобов`язання у розумінні статті 625 ЦК України.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що проценти за користування кредитом та проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, мають різну правову природу. Проценти за користування кредитом нараховуються лише в межах строку кредитування як плата за надані кошти, тоді як після спливу строку кредитування застосовуються наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Оскільки розмір процентної ставки за договором становив 1 % на день та відповідав встановленим законом обмеженням, суд фактично підмінив волю законодавця власною оцінкою справедливості погодженої сторонами плати за користування кредитом.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення відсотків саме у розмірі 25000,00 грн на вищезазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку щодо порушення позивачем статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», відтак рішення в оскаржуваній частині підлягає зміні.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позову 2422,40 грн. та апеляційної скарги 3633,60 грн а всього 6056,00 грн.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факториг» –задовольнити.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 15 квітня 2026 року в частині визначеного судом розміру заборгованості за процентами змінити.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» в цій частині – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» (ЄДРПОУ 40274286) заборгованість за договором № 1512753 від 19.05.2024 в загальному розмірі 126250 (сто двадцять шість тисяч двісті п`ятдесят) гривень 00 коп.

Здійснити перерозподіл судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» (ЄДРПОУ 40274286) судовий збір у розмірі 6056 (шість тисяч п`ятдесят шість0 гривень 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О.Ю. Тичкова

Судді О.А. Кружиліна

Н.П. Пилипчук