Суд: Івано-Франківський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адмінправопорушення
Категорія: Порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна
Дата: 17 серпня 2026 р.
Справа: №935/1596/26
Суддя: Васильєв О. П.
Справа № 935/1596/26
Провадження № 33/4808/523/26
Категорія ст. 124 КУпАП
Головуючий у 1 інстанції Калинюк О. П.
Суддя-доповідач Васильєв
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П.,
за участю захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , адвоката Дикуна І.В.,
розглянувши матеріали справи за апеляційною скаргою представника потерпілого адвоката Самолюка В.В., який діє в інтересах ОСОБА_2 , на постанову Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03 серпня 2026 року, -
в с т а н о в и в :
Постановою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03 серпня 2026 року справу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП повернуто до відділу адміністративної практики Управління патрульної поліції в Житомирській області для направлення до належного суду з дотриманням правил підсудності.
На вказану постанову суду представника потерпілого адвокат Самолюка В.В., який діє в інтересах ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу. Просить скасувати постанову Коломийського міськрайонного суду від 03.08.2026 року у справі №935/1596/26 про повернення матеріалів справи органу поліції направити матеріали справи до Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області для продовження розгляду по суті.
Вважає постанову незаконною та необґрунтованою, ухваленою без повного дослідження матеріалів справи, з неправильним застосуванням статей 276, 278 КУпАП.
Зазначає, що згідно з протоколом про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 притягається до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП у зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою, яка сталася 10.01.2026 о 10 год. 10 хв. на 95 км автомобільної дороги М-06, за участю автомобіля Mercedes, д.н.з. НОМЕР_1 та автомобіля Volkswagen, д.н.з. НОМЕР_2 , який належить потерпілому ОСОБА_2 .
Стверджує, що первісно матеріали були правомірно направлені органом поліції до Коростишівського районного суду Житомирської області за місцем вчинення правопорушення.
05.06.2026 ОСОБА_1 подала до Коростишівського районного суду письмову заяву, у якій чітко розмежувала зареєстроване та фактичне місце проживання: зазначила, що зареєстрована у с. Хлібичин Коломийського району, однак фактично проживає у АДРЕСА_1 .
Посилаючись на частину другу статті 276 КУПАП, вона просила передати справу саме до Коломийського міськрайонного суду за місцем свого проживання, мотивуючи це також необхідністю особистої участі у засіданнях, ознайомлення з матеріалами та реалізації прав, передбачених статтею 268 КУПАП.
Постановою Коростишівського районного суду Житомирської області від 10.06.2026 вказану заяву було задоволено, міськрайонного суду за підсудністю. Матеріали провадження надійшли до цього суду 16.06.2026.
Звертає увагу на те, що справа надійшла до Коломийського міськрайонного суду не внаслідок помилки органу поліції, а на виконання чинної постанови іншого суду, постановленої за ініціативою самої ОСОБА_3 та на підставі повідомлених нею відомостей про фактичне місце проживання.
Зазначає, що ч.2 ст. 276 КУпАП передбачає альтернативну територіальну компетенцію для справ про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема ст.. 124 КУпАП: вони можуть розглядатися також за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживання порушників.
У своїй постанові суд фактично ототожнив поняття місця проживання виключно з адресою реєстрації, не навівши правового обґрунтування такого звуженого тлумачення частини другої статті 276 КУпАП, при цьому залишив поза оцінкою документ, який став безпосередньою підставою для передачі справи з Коростишівського районного суду, а саме письмову заяву ОСОБА_4 від 05.06.2026 року, в якій остання зазначає, що її фактичним місцем проживання є м. Коломия.
Зазначає, що питання територіальної компетенції вже було предметом судового вирішення. Постановою Коростишівського районного суду віл 10.06.2026 справу направлено до Коломийського міськрайонного суду саме за місцем проживання ОСОБА_1 . Вказана постанова є чинною, не скасована та підлягає виконанню. Натомість Коломийський міськрайонний суд, не надавши оцінки фактичній і правовій підставі передачі справи, фактично ревізував процесуальне рішення іншого суду та усунувся від його виконання.
Вказує, що повернення матеріалів без вирішення питання про винуватість ОСОБА_1 безпосередньо зачіпає права ОСОБА_2 , оскільки відкладає встановлення обставин ДТП на невизначений строк. Крім того, до вирішення саме цієї адміністративної справи було зупинено провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 .
Стверджує, що оскаржувана постанова не вирішує питання про винуватість ОСОБА_1 , однак фактично припиняє розгляд справи у Коломийському міськрайонному суді, вилучає матеріали із судового провадження та безпосередньо перешкоджає подальшому розгляду справи цим судом.
На адресу Івано-Франківського апеляційного суду Івано-Франківської області надійшло клопотання від захисника адвоката Дикуна І.В., в якому останній повідомляє, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки справа не належить до територіальної юрисдикції Коломийського міськрайонного суду та вважає, що апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає апеляційному оскарженню.
До початку судового розгляду на адресу Івано-Франківського апеляційного суду Івано-Франківської області надійшло клопотання представника потерпілого ОСОБА_2 адвоката Самолюка В.В. в якому останній просить розгляд апеляційної скарги на постанову Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03.08.2026 року проводити без участі потерпілого ОСОБА_2 та його представника. Апеляційну скаргу підтримують в повному обсязі.
В судове засідання апеляційної інстанції ОСОБА_1 не з`явилася, хоча повідомлялася про розгляд апеляційної скарги, не повідомила про причини неявки та не подала клопотання про відкладення розгляду провадження.
Враховуючи, що участь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та представника потерпілого Самолюка В.В. не є обов`язковою в суді апеляційної інстанції, суд вважав за можливе розглянути провадження за їх відсутності.
В судовому засіданні апеляційної інстанції захисник адвокат Дикун І.В. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, оскільки справа не належить до територіальної юрисдикції Коломийського міськрайонного суду, а апеляційна скарга подана на судове рішення, як не підлягає апеляційному оскарженню.
Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши сторону захисту апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанову судді необхідно скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Зазначений принцип є основоположною засадою здійснення правосуддя та передбачає обов`язок суду при вирішенні справи забезпечити дотримання вимог закону, правової визначеності, справедливості та обґрунтованості судового рішення. Застосування норм права має здійснюватися з урахуванням обставин справи та прав і законних інтересів її учасників.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 8 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи
В офіційному тлумаченні ч. 2 ст. 55 Конституції України, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011, зазначено, що реалізація конституційного права на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб забезпечується в порядку, визначеному процесуальним законом.
Право особи на апеляційне оскарження спрямоване насамперед на реалізацію гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд. Забезпечення такого права є однією з важливих гарантій ухвалення правосудного рішення у кримінальному провадженні.
Особливостями права на апеляційний перегляд судового рішення є те, що це право не є абсолютним, оскільки може бути обмежене відповідно до законодавства шляхом визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію, або чіткого визначення випадків, за яких таке право виникає.
ЄСПЛ в своїх рішеннях зазначає, що право на справедливий судовий розгляд (стаття 6 Конвенції), одним з аспектів якого є право доступу до суду ( Перетяка та Шереметьєв проти України), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями ( Герен проти Франції ).
Законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції, яка стосуються розгляду проваджень про притягнення до адміністративної відповідальності, може бути забезпечена можливістю їх оскарження в апеляційному порядку. Можливість оскарження рішень судів, які ухвалюються за наслідками розгляду провадження судом справ про адміністративні правопорушення є важливою гарантією забезпечення захисту прав і законних інтересів учасників провадження і процесуальним інструментом виправлення судової помилки.
Відповідно до змісту ч.2 ст.294 КУпАП, в апеляційному порядку може бути оскаржена тільки постанова судді у справі про адміністративне правопорушення, якою розглянуто справу по суті та якою закінчено судовий розгляд справи судом першої інстанції.
Так, згідно рішення Конституційного Суду України від 31.03.2015 року, положення частини другої статті 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо оскарження в апеляційному порядку постанови судді у справі про адміністративне правопорушення в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що в апеляційному порядку може бути оскаржена лише та постанова судді у справі про адміністративне правопорушення, ухвалення якої передбачене частиною першою статті 284 цього кодексу, а саме: про накладення адміністративного стягнення, про застосування заходів впливу, встановлених у статті 24-1 цього кодексу, про закриття справи.
Зокрема в апеляційному порядку переглядаються постанови судді, винесені в порядку ст. 284 КУпАП: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених ст.24-1 цього Кодексу; 3) про закриття справи.
Разом з тим, при вирішанні цього питання, апеляційний суд приймає до уваги, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, що знайшла своє відображення зокрема у рішення у справах "Надточій проти України", "Енгель та інші проти Нідерландів", "Озтюрк проти Німеччини" та "Лутц проти Німеччини", справи про адміністративні правопорушення, які передбачають позбавлення права керування транспортним засобом, за своєю правовою природою, з огляду на характер правопорушення, його кваліфікацію та суворість передбаченого покарання, мають ознаки та критерії, достатні для віднесення їх до проваджень кримінально-правового характеру.
При цьому, апеляційний суд неодноразово зазначав у своїх рішеннях про недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року та вказував на необхідність здійснення правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності.
Апеляційний суд неодноразово зазначав, що приймаючи до уваги, що провадження у справах про адміністративне правопорушення за своїм кримінально-правовим змістом відноситься до кримінальних проваджень, то у разі відсутності чіткої правової норми, яка регулює певні правові відносини, з метою забезпечення правової визначеності, необхідно використовувати аналогію закону та застосовувати правові норми, які регулюють відносини, подібні до тих, які є предметом розгляду в межах конкретної правової ситуації.
Відповідно до ч.6 ст.9 КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст.24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до ч.5 ст.34 КПК України спори про підсудність між судами не допускаються.
Разом з тим, судове рішення суду першої інстанції суперечить іншому судовому рішенню, яким за відповідним клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , визначено територіальну підсудність за місцем її фактичного проживання.
Так, зі змісту вищевказаного оскаржуваного судового рішення вбачається, що суд першої інстанції встановив, що місце вчинення адміністративного правопорушення не відносилось станом на 10.01.2026 року до територіальної юрисдикції Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області, оскільки с. Хлібичин до 17.07.2020 року відносилось до Снятинського району Івано-Франківської області. З огляду на це , суд першої інстанції вирішив, що справу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП слід повернути до відділу адміністративної практики Управління патрульної поліції в Житомирській області для направлення до належного суду з дотриманням правил підсудності.
Таким чином, мотивувальна частина судового рішення містить певні суперечності та невідповідності, які свідчать про те, що суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини за яких справу було направлено до розгляду Коломийському міськрайонному суду Івано-Франківської області та ухвалив процесуальне рішення, яке не передбачено діючим законом та явно суперечить іншому судовому рішенню, яке набрало законної сили та підлягає до виконання.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від12 жовтня 2017 року у справі № 757/49263/15-к, якщо судом прийнято рішення, яке не передбачено законом та виходить за межі повноважень суду, то суд апеляційної інстанції при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження повинен виходити з того, що у разі коли положення Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання розгляду провадження, застосовуються загальні засади розгляду кримінального провадження. Однією з таких засад є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності в порядку, передбаченому законом.
У цьому кримінальному провадженні Верховний Суд України сформулював висновок щодо застосування норми права, відповідно до якого, у разі постановлення судом рішення, що не передбачено процесуальними нормами, суд апеляційної інстанції не вправі відмовити у перевірці її законності.
Аналогічні правові позиції викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23травня 2018 року у справах №№ 237/1459/17 та 243/6674/17-к.
За таких обставин, враховуючи, що судом першої інстанції було ухвалено рішення, яке не передбачено діючим законом, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до розгляду.
Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №677640 від 28.05.2026 року вбачається, що 10.01.2026 року о 10 год. 10 хв. на дорозі МО6 95 км водій ОСОБА_1 керуючи ТЗ Мерседес д.н.з. НОМЕР_3 не була уважна, не встежила за дорожньою обстановкою, не вибрала безпечної швидкості руху, щоб мати змогу постійно контролювати його рух, допустила занос свого ТЗ та здійснила зіткнення з ТЗ Вольксваген д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_5 , який рухався прямо в попутному напрямку. Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим порушила п.2.3.б, 12.1 ПДР, за що відповідальність передбачена ст. 124 КУпАП.
В даному протоколі графа 12 «дата, час, місце розгляду адміністративної справи» вказано: Коростишівський районний суд Житомирської області, 12.06.2026 року о 10 год.
29.05.2026 року відділом адміністративної практики Управління патрульної поліції в Житомирській області справу направлено до Коростишівського районного суду Житомирської області.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.06.2026 року головуючим суддею визначено Василенка Р.О.
До початку судового розгляду на адресу Коростишівського районного суду Житомирської області надійшло клопотання від ОСОБА_1 , в якому остання просила матеріали справи №935/1596/26 щодо неї направити за підсудністю в Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області за місцем її фактичного проживання.
Своє клопотання мотивувала тим, що відповідно до ч.2 ст. 276 КУпАП, справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 80, 81, 121-126, 127-1-129, ч. 1-4 ст. 130 та ст. 139 КУпАП (коли правопорушення вчинено водієм) цього кодексу, можуть розглядатися за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживання правопорушника.
Зазначала, що вона зареєстрована у с. Хлібичин Коломийського району Івано-Франківської області, однак фактично проживає в м. Коломия Коломийського району Івано-Франківської області. (а.п.44-45)
Постановою Коростишівського районного суду Житомирської області від 10.06.2026 року клопотання Ілюк Н.В. було задоволено, справу про адміністративне правопорушення №9355/1596/26 стосовно ОСОБА_1 за ст.124 КУпАП направлено до Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області для розгляду за підсудністю.(а.п.52-53)
Вищевказана справа надійшла до Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області 16.06.2026 року та тривалий час перебувала на розгляді.
Постановою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03 серпня 2026 року справу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП повернуто до відділу адміністративної практики Управління патрульної поліції в Житомирській області для направлення до належного суду з дотриманням правил підсудності.
Разом з тим, судом першої інстанції не враховано, що відділ адміністративної практики Управління патрульної поліції в Житомирській області раніше вже направив справу у відповідності до правил підсудності до Коростишівського районного суду Житомирської області, який за відповідним клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , направив справу до розгляду до Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області.
Враховуючи наведене, приймаючи до уваги, що рішення суду першої інстанції про повернення матеріалів істотно порушує права учасників судового розгляду, суперечить іншому судовому рішенню та не відповідає вимогам закону, апеляційний суд вважає, що воно підлягає до скасування і матеріали провадження необхідно повернути до суду першої інстанції.
Керуючись ст. 294 КУпАП, ст.ст. 9,24,34,399 КПК України, -
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу представника потерпілого адвоката Самолюка В.В. задовольнити.
Постанову Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03 серпня 2026 року, якою справу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП повернуто до відділу адміністративної практики Управління патрульної поліції в Житомирській області для направлення до належного суду з дотриманням правил підсудності, скасувати.
Повернути справу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП до Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення.
Суддя Івано-Франківського
апеляційного суду О.П. Васильєв
Оригінал: reyestr.court.gov.ua