Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №344/23430/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/23430/25

Провадження № 22-ц/4808/1260/26

Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.

Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мальцевої Є.Є.

суддів: Девляшевського В.А., Максюти І.О.,

секретар Кузів А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Іванів-Магльованої Ірини Романівни на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 квітня 2026 року, ухвалене судом у складі головуючого судді Бородовського С.О. у м. Івано-Франківськ, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,

у с т а н о в и в:

26 грудня 2025 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.

Позов мотивований тим, що 10.03.2021 року шлюб зареєстрований між позивачем та відповідачем. Від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 ..

Підставою для розірвання шлюбу зазначила, що у неї з чоловіком відсутні спільні інтереси, наявні різні погляди на життя, відсутнє взаєморозуміння. Вказувала, що з відповідачем спільного господарства не веде. Подальше спільне життя і збереження шлюбу неможливе. Так як сімейне життя не налагоджується вже тривалий час, строку на примирення просила не надавати.

Просила розірвати шлюб.

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області рішенням від 21 квітня 2026 року позов задовольнив.

Розірвав шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 10.03.2021 року, Івано-Франківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис №408.

Не погоджуючись із таким рішенням, представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Іванів-Магльована І.Р. звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки інтересам дитини та не дослідив можливість збереження сім`ї, що свідчить про неповне з`ясування обставин справи та передчасність висновку про неможливість примирення сторін. Суд не вжив жодних заходів щодо примирення подружжя та формально підійшов до вирішення питання, не з`ясувавши дійсних причин розпаду сім`ї, хоча збереження шлюбу є цілком можливим, оскільки криза в родині є тимчасовою та між сторонами збереглися почуття.

Вказує, що між сторонами зберігаються елементи сімейних відносин: спільне проживання, участь у вихованні дитини та відсутність ознак повного припинення сімейних зв`язків. За таких обставин надання строку для примирення могло б сприяти стабілізації сімейних відносин, збереженню повноцінної сім`ї для дитини та уникненню негативних психологічних наслідків, пов`язаних із розірванням шлюбу батьків.

Просить скасувати оскаржене рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач не скористалася своїм правом подання відзиву на апеляційну скаргу, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Сторони до апеляційного суду не явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Суд встановив, що 10 березня 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заерєстрували шлюб у Івано-Франківському міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 408, що підтверджується свідоцтвом про шлюб Серії НОМЕР_1 .

У шлюбі в сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ..

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того що позивач наполягала на розірванні шлюбу, зазначила, що подальше спільне проживання з відповідачем та підтримання сімейних стосунків неможливе та суперечить її інтересам.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Відповідно до ч.1 ст. 3 Сімейного кодексу України проголошує, що сім`я є первинним та основним осередком суспільства.

Відповідно до ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (ч.1 ст.24 СК України).

Ч. 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно з ч. 2 ст. 104 та ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст.110 СК України.

За змістом ч. 3 ст. 109 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.

Відповідно до ч.1 ст. 110, ст. 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бут розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішення позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитина-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», у рішення суду у справі про розірвання шлюбу, зокрема, має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім`ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог. У резолютивній частині рішення слід навести відомості, необхідні для реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС.

Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.

Отже, встановивши, що шлюб між сторонами носить формальний характер, збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу.

Доводи апеляційної скарги відносно того, що суд не вчинив дій щодо примирення подружжя, залишивши його клопотання про надання строку на примирення під час розгляду справи без задоволення, не взявши до уваги наявність у подружжя малолітньої дитини, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Статтею 111 СК України встановлено, що суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя, оскільки такі питання можуть вирішуватися виключно у процесі розгляду конкретної справи. Надання строку для примирення подружжя є виключно правом суду, а не його обов`язком.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року в справі № 200/952/18.

З огляду на зазначене, суд вважає, що призначення подружжю строку для примирення та зупинення розгляду справи є правом суду, необхідність якого визначається у кожному окремому випадку індивідуально.

Наявність наміру для примирення лише в одного подружжя без згоди на те іншого, не є правовою підставою для надання строку для примирення.

Враховуючи принцип рівноправності жінки та чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Однак, принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що йдеться у статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінки» у частині першій підпункту «с» - «однакові права і обов`язки під час шлюбу і після його розірвання».

Шлюб це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.

Встановлено, що у суді першої інстанції позивач наполягала на розірванні шлюбу, на примирення не погоджувалася.

При перегляді апеляційної скарги представником апелянта не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що є можливість для сторін підтримувати сімейні відносини. Позивачка звернулася з позовом про розірвання шлюбу 26 грудня 2025 року. 20.08.2026 року вона подала до апеляційного суду клопотання про розгляд справи без її участі, в якому підтримала позовні вимоги.

За таких обставин очевидно, що за цей період примирення не відбулося, а примушування до перебування у шлюбі одного з подружжя, який проти цього заперечує, буде порушувати його законні права та інтереси і суперечити вимогам закону.

Шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання права особи вимагати розірвання шлюбу.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції, тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи..

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Іванів-Магльованої Ірини Романівни залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 квітня 2026 року залишити без змін

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повне судове рішення складено 20 серпня 2026 року.

Судді Є.Є. Мальцева

В.А. Девляшевський

І.О. Максюта