Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №183/6653/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4287/26 Справа № 183/6653/25 Суддя у 1-й інстанції - Майна Г. Є. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(вступна та резолютивна частини)

19 серпня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П.

за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №183/6653/25 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Краснодонвугілля» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Наталюка Назара Миколайовича на рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 грудня 2025 року, ухвалене у складі судді Майна Г.Є., -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він працював з 01 березня 2013 року на посаді начальника виробничого відділу, директора по виробництву, з 19 вересня 2013 року був переведений на посаду головного інженера у ПрАТ «Краснодонвугілля».

Вказує, що наказом №2588-ув від 15 березня 2017 року його було звільнено відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України, однак на день звільнення з ним не було проведено повного розрахунку, у тому числі не була виплачена нарахована заробітна плата.

Зазначає, що загальна сума невиплаченої заробітної плати складає 149 686,69 грн., з них: за 10 днів березня 2017 року посадовий оклад 16 771,47 грн., персональна надбавка 11 269,04 грн., компенсація за невикористану відпустку за 83 дні - 154 058,79 грн. (одноразова допомога у розмірі 4-х середньомісячних заробітків, передбачена колективним договором), за вислугу - 445,44 грн., де сплачений ПДФО - 32 858,05 грн.

У зв`язку з тим, що на теперішній час вказана сума заборгованості не виплачена, позивач просить стягнути з відповідача вказані суми.

Рішенням Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 грудня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПрАТ «Краснодонвугілля» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати - відмовлено.

Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Наталюк Н.М. подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права та процесуального права.

В обґрунтування скарги зазначає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що на розрахункових листах наданих суду наявна уся інформація про працівника, а саме РНОКПП особи, прізвище ім`я по батькові, цех, № табеля, оклад та інша інформація. Позивачем зазначено усі аргументи та надано інші додаткові докази, які свідчать що відповідач не виплатив нараховану заробітну плату позивачеві.

Наголошує, що відповідач ПАТ «Краснодонвугілля» протягом тривалого часу не скористався своїм правом щодо подачі відзиву на позов, не надав суду жодних доказів неправомірності чи безпідставності позовних вимог чи про неналежність поданих доказів ОСОБА_1 , не спростував обставин наведених у позові.

Звертає увагу, що підприємство ПрАТ «Краснодонвугілля» з 15 березня 2017 року втратило контроль над своїми виробничими активами та адміністративно фінансовими ресурсами, які розташовані за адресою АДРЕСА_1 , однак інші виробничі активи та адміністративно-фінансові ресурси є наявні і в розпорядженні відповідача, що дає йому всі фінансові можливості щодо виплати заробітної плати працівнику при звільненні, нарахуванні та виплати йому при цьому грошових коштів, оформлення трудової книжки, видачі фінансових документів.

Зазначає, що обов`язком саме ПАТ «Краснодонвугілля» є надати відомості та докази до суду, що заявлені позивачем вимоги є безпідставними. А також на відповідача покладається обов`язок довести суду про необґрунтованість вимог позивача.

Вважає, що судом фактично було відшукано самостійно докази з інтернет ресурсів, на які останній посилався у своєму рішенні, що є порушенням принципу диспозитивності та змагальності. Будь яких інших доказів щодо неможливості на теперішній час сплатити суму заборгованості по заробітній платі матеріали справи не містять.

Звертає увагу, що фактично позивач уже близько 9 років залишається без виплаченої йому заробітної плати та відповідних сум розрахунку при звільненні.

Зауважує, що апелянт намагається захистити свої законні права в судовому порядку, які були порушенні.

Вказує, що, суд першої інстанції прийшов до невірного висновку, щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

У зв`язку з чим просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 грудня 2025 року скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з ПрАТ «Краснодонвугілля» нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в сумі 149 686,69 грн. задовольнити.

Відповідач своїм правом на подачу відзиву не скористався.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Сторони до суду не з`явилися були належним чином повідомленими про час та дату розгляду справи.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.

Рішення суду не відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем та з 01 березня 2013 року працював на посаді начальника виробничого відділу, директора по виробництву, а з 19 вересня 2013 року був переведений на посаду головного інженера.

Наказом № 2588-ув про припинення трудового договору (контракту) від 15 березня 2017 року позивача було звільнено на підставі п.1 ст.36 КЗпП України.

На час звільнення позивачу не виплачена належна йому сума в розмірі 149 686,69 грн., що підтверджується розрахунковим листом на час звільнення (березень 2017 року, а.с.27 зв.бік.)

З індивідуальних відомостей Пенсійного фонду України про застраховану особу (Форма ОК-5) вбачається, що ОСОБА_1 (код підприємства 32363486) нарахована заробітна плата з січня до березня 2016 року у розмірі 34 450 грн., у квітні 2016 року – 34 200 грн., з травня до листопада 2016 року – 36 250 грн., з грудня 2016 року до лютого 2017 року – 40 000 грн.

Ця Форма ОК-5 надана суду у засвідченій представником позивача копії, у ній зазначено дату формування виписки: 25 квітня 2024 року 09:35. Форма з аналогічною інформацією надійшла на запит суду апеляційної інстанції 09.06.2026 року.

Також матеріали справи містять відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків станом на 02 лютого 2022 року відносно ОСОБА_1 за період з 01 кварталу 2016 року по 02 квартал 2017 року, де відсутня інформація про доходи за 1 та 2 квартали 2017 року.

Згідно з листом Слідчого управління ГУНП в Луганській області № 4796/111/18-2017 від 03 квітня 2017 року, копія якого долучена позивачем до позову, 24 березня 2017 року до Сватівського ВП ГУНП в Луганській області надійшла заява ПрАТ «Краснодонвугілля» від 16 березня 2017 року, про те, що 15 березня 2017 року невідомі особи протиправно заволоділи майном, яке належить ПрАТ «Краснодонвугілля». За вказаним фактом, слідчим відділом Сватівського ВП ГУНП в Луганській області, відомості внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017130550000184 від 24 березня 2017 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 206-2 КК України. На теперішній час, у кримінальному провадженні проводиться досудове розслідування, направлене на встановлення усіх обставин скоєного правопорушення. У зв`язку з тим, що місце скоєння злочину знаходиться в м.Краснодон Луганської області, а ця територія тимчасово не підконтрольна органам державної влади України, проведення слідчих (розшукових) дій на його території неможливо. Після закінчення проведення антитерористичної операції на території м.Краснодона Луганської області у кримінальному провадженні №12017130550000184 будуть проведені всі необхідні слідчі (розшукові) дії.

Згідно з відповіддю ПрАТ «Краснодонвугілля» від 24 березня 2025 року на адвокатський запит представника позивача адвоката Наталюка Н. М. щодо надання відомостей про виплату ОСОБА_1 нарахованої заробітної плати, наданою позивачем суду разом із позовною заявою, повідомлено таке: «15 березня 2017 року під натиском протиправного впливу представників так званої «ЛНР» керівництво підприємства було змушене залишити виробничі потужності та інше майно, розташоване у н.п.Сорокине (Краснодон) Луганської області, в розпорядженні вищезазначених осіб та під їх контролем, наслідком чого стало фактичне припинення подальшої господарської діяльності ПРАТ «Краснодонвугілля».

З указаної дати ПрАТ «Краснодонвугілля» фактично втратило й доступ до майна та всіх первинних документів у тому числі, але не виключно: трудові книжки працівників підприємства; оригінали наказів, у тому числі наказу про затвердження та введення у дію штатного розпису по підприємству; особових справ робітників (у т.ч. заяв робітників про прийняття на роботу; анкет; особових карток та інше); посадових інструкцій робітників; табелів обліку робочого часу; поданих до державних та контролюючих органів звітів, а також комп?ютерної техніки із встановленим програмним забезпеченням обліку трудових взаємовідносин з працівниками та інше, що в свою чергу унеможливлює надання будь-якої інформації.

За фактом захоплення виробничих потужностей, майна та первинної документації ПрАТ «Краснодонвугілля», останнім було підготовлено та надіслано на адресу ГУ НП в Луганській області заяви про вчинення кримінального правопорушення.

За даним фактом слідчим відділом Сватівського відділу поліції ГУНП в Луганській області внесені відомості до ЄРДР за №12017130550000184 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.206-2 КК України.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з тих підстав, що підприємство ПрАТ «Краснодонвугілля» з 15 березня 2017 року втратило контроль над своїми виробничими активами та адміністративно-фінансовими ресурсами з незалежних від нього причин дії непереборної сили, саме з цього часу відповідач був позбавлений можливості здійснювати юридично значимі дії відносно позивача, зокрема щодо нарахування та виплати йому при звільненні грошових коштів, видачі фінансових документів та інше.

Суд першої інстанції виснував, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження наявності заборгованості, письмові докази, надані позивачем, не містять актуальної інформації на день звернення з цим позовом до суду, оскільки сформовані за довгий час до моменту звернення до суду (більше одного року), підстав вважати порушеними трудові права позивача на час розгляду справи немає.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Частинами першою та другою статті 10 ЦПК України закріплено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Частиною першою, другою статті 21 КЗпП України визначено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

У правовідносинах із роботодавцем працівник є менш захищеною і більш економічно слабкою стороною, тому поведінка власника або уповноваженого ним органу у таких правовідносинах повинна бути послідовною.

За змістом частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з частиною першою статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів – представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно зі статтями 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Отже, обов`язок по виплаті заробітної плати робітнику несе роботодавець.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2021 року у справі №242/3051/18 (провадження №61-1021св19), зазначено, що: «системний аналіз статей 21, 94, 233 КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2021 року у справі №387/326/20 (провадження №61-2166св21), зазначено, що: «Верховний Суд вказав, що у трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором».

Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України).

За таких обставин, з урахуванням положень статей 77, 81 ЦПК України саме працівник має належними та допустимими доказами довести факт порушення роботодавцем його трудових прав.

Судом встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем та з 01 березня 2013 року працював на посаді начальника виробничого відділу, директора по виробництву, а з 19 вересня 2013 року був переведений на посаду головного інженера.

Наказом №2588-ув про припинення трудового договору (контракту) від 15 березня 2017 року позивача було звільнено на підставі п.1 ст.36 КЗпП України.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до розрахункових листів по табельному обліку ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) рахувався по номеру НОМЕР_2 у ПрАТ «Краснодонвугілля» (код підприємства 32363486) де останнім за березень 2017 року відпрацьовано 10 днів, звільнено та нарахована заробітна плата в сумі 149 686,69 грн.

Під час перегляду справи, встановлено, що відповідно до Єдиного державного реєстру підприємств організацій та установ, ПрАТ «Краснодонвугілля» наразі функціонує, його юридична адреса і фактичне місцезнаходження управлінського персоналу знаходиться у місті Кривий Ріг Дніпропетровської області по вулиці Черкасова Володимира, будинок 114 офіс 207.

Тобто, ПрАТ «Краснодонвугілля» на даний час здійснює свою господарську діяльність на підконтрольній території, має керівних осіб, у стані припинення не перебуває. Будь яких доказів щодо неможливості на теперішній час сплатити суму заборгованості по заробітній платі матеріали справи не містять та відповідачем не надано.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Так, у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі №905/857/19 (провадження №12-56гс21) Велика Палата Верховного Суду констатувала, що норми трудового законодавства (зокрема, ч.3 ст.15 Закону України «Про оплату праці», ч.5 ст.97 КЗпП України) свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установлена ст.117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що нормами трудового законодавства не передбачено підстав для звільнення роботодавця від виплати працівникові заробітної плати в разі наявності обставин непереборної сили.

За ч.1 ст.617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за таке порушення, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Виплата заробітної плати працівнику – це обов`язок роботодавця. Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано. Обов`язок роботодавця виплатити працівнику заробітну плату не є відповідальністю в розумінні ст.617 ЦК України, від якої може бути звільнений роботодавець унаслідок випадку або непереборної сили.

Отже, положення ч.1 ст.617 ЦК України не можуть бути підставою для звільнення ПрАТ «Краснодонвугілля» від обов`язку виплатити позивачу невиплачену заробітну плату.

Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки виплата заробітної плати працівнику це обов`язок роботодавця, то ст.10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не може застосовуватися до правовідносин щодо виплати заробітної плати.

З огляду на висновки, викладені в цій постанові, колегія суддів зауважує, що заробітна плата не є відповідальністю в розумінні ст.617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений унаслідок випадку або непереборної сили, а отже суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову з цих підстав.

З доказів, які містяться в матеріалах справи вбачається, що на час звільнення позивача з підприємства–відповідача, з ним не було проведено повного розрахунку, зокрема не виплачена сума 149 686,69 грн., що складається з: заробітна плата за 10 днів березня 2017 року - посадовий оклад 16 771,47 грн. та персональна надбавка 11 269,04 грн.; компенсація за невикористану відпустку за 83 дні - 154 058,79 грн. (одноразова допомога у розмірі 4-х середньомісячних заробітків, передбачена колективним договором); за вислугу - 445,44 грн., зі сплатою ПДФО - 32 858,05 грн. Відповідачем даний розмір заборгованості не спростовано.

Таким чином доводи апеляційної скарги позивача знайшли своє підтвердження, заслуговують на увагу та впливають на висновки суду першої інстанції.

Оскільки апеляційним судом під час перегляду справи встановлено допущення судом першої інстанції неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, то апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню.

Щодо вимог апеляційної скарги про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000,00 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст.11 ЦПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (ст.15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (ст.134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст.137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (ст. 141 ЦПК України).

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З огляду на зміст частини восьмої статті 141 ЦПК України сторона може подати докази на підтвердження розміру витрат, які вона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, й після судових дебатів, але виключно за наявності сукупності двох умов: по-перше, ці докази повинні бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, по-друге, сторона зробила відповідну заяву про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів.

Тобто для відшкодування понесених судових витрат учасник справи повинен подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс чи які очікує нонести у зв`язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були чи будуть понесені, а також заявити клопотання про компенсацію судових витрат до закінчення судових дебатів та надати докази щодо розміру понесених витрат у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

Отже, кожна судова інстанція має вирішувати питання про розподіл судових витрат, тому за наведеними положеннями статті 134 ЦПК України особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, до суду тієї інстанції, де такі витрати були понесені.

За вказаних обставин вирішення питання стосовно витрат, які заявники понесли у судах першої та апеляційної інстанцій, має вирішуватися з урахуванням положень частини другої статті 134 ЦПК України, а саме того, чи подавала особа відповідний розрахунок до цього суду.

Аналогічний правовий висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 569/20104/21 (провадження № 61-8219св22).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).

У справі, що переглядається, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу долучено: копію ордеру серії АЕ №1436821 від 22 жовтня 2025 року; копію Договору про надання правничоії допомоги №795 від 13 червня 2024 року; розрахунок суми гонорару за надану правничу роботу відповідно до Договору про надання правничої допомоги, а також квитанцію про оплату від 22 січня 2026 року на суму 10 000 грн.

З опису наданих послуг вбачається, що вказані послуги надавалися позивачу ОСОБА_1 та полягають у тому, що адвокат здійснив представництво та захист інтересів клієнта в суді апеляційної інстанції, та зробив підготовку документів.

Колегія суддів вважає, що представник позивача подав належні та допустимі докази щодо надання правничої допомоги відповідачу та понесені витрати, пов`язані із наданням правничої допомоги, і заявлені витрати є пропорційними до розміру задоволених вимог, є справедливим та співмірним з тим обсягом наданих послуг (виконаних робіт) на стадії апеляційного перегляду справи.

Колегія суддів вважає за необхідне відшкодувати ОСОБА_1 витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 10 000 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення - скасуванню.

Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином з відповідача ПрАТ «Краснодонвугілля» слід стягнути в дохід держави судові витрати зі сплати судового збору за перегляд справи в суді першої та апеляційної інстанції у сумі 3 742,5 (1497+2245,50) грн.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Наталюка Назара Миколайовича - задовольнити.

Рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 грудня 2025 року - скасувати та ухвалити нове.

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Краснодонвугілля» (ЄДРПОУ 32363486) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) нараховану, але не виплачену заробітну плату в сумі 149 686,69 (сто сорок дев`ять тисяч шістсот вісімдесят шість) грн. 69 коп.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Краснодонвугілля» (ЄДРПОУ 32363486) в дохід держави судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій в сумі 3 742 (три тисячі сімсот сорок дві) грн. 05 коп.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Краснодонвугілля» (ЄДРПОУ 32363486) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 (десять тисяч) грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 19.08.2026 року

Головуючий суддя О.В.Агєєв