Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №175/1159/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2374/26 Справа № 175/1159/25 Суддя у 1-й інстанції - Васюченко О. Г. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П.,

за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №175/1159/25 за позовом керівника Слобожанської окружної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі: Дніпропетровська обласна державна адміністрація - обласна військова адміністрація до ОСОБА_1 , третя особа: Філія «Східний лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», про скасування державної реєстрації права власності, державної реєстрації земельної ділянки в ДЗК та витребування земельної ділянки, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2025 року, ухвалене у складі судді Васюченка О.Г., -

ВСТАНОВИВ:

Позивач керівник Слобожанської окружної прокуратури Катеба О.А. звернувся до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації права власності, державної реєстрації земельної ділянки в ДЗК та витребування земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що Слобожанською окружною прокуратурою Дніпропетровської області встановлено порушення інтересів держави під час використання земель державної форми власності, зокрема земель лісового фонду, на території Обухівської селищної ради за межами населеного пункту.

Встановлено, що 26 листопада 2021 року Обухівською селищною радою Дніпровського району прийнято рішення №303-10/VIII «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,095 га, з кадастровим номером 1221455400:01:012:0531 на території Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, за межами населеного пункту, у власність ОСОБА_2 ..

Надалі, державним реєстратором виконавчого комітету Слобожанської селищної ради Дніпровського району Середою А.О., згідно рішення від 20 грудня 2021 року №62421034 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності за Обухівською селищною радою на земельну ділянку площею 0,095 га, з кадастровим номером 1221455400:01:012:0531 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2539327912020).

У подальшому рішенням Обухівської селищної ради від 25 лютого 2022 року №391-12/VIII «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва у власність за межами населеного пункту», затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,095 га, з кадастровим номером 1221455400:01:012:0531 у приватну власність ОСОБА_2 .

Приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Солошенко Ю.В., на підставі рішення від 05 листопада 2022 року №65370505 здійснено державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку площею 0,095 га, з кадастровим номером 1221455400:01:012:0531 за ОСОБА_2 .

Зазначає, що відповідно до договору дарування від 03 квітня 2024 року №286 ОСОБА_2 подарувала дану земельну ділянку ОСОБА_1 , який наразі є її власником, про що здійснено державну реєстрацію права приватної власності від 03 квітня 2024 року №72399770.

Слобожанською окружною прокуратурою встановлено, що зазначена земельна ділянка вибула з державної власності з порушенням вимог земельного та лісового законодавства України.

Так, відповідно до інформації Державного підприємства «Харківська державна лісовпорядна експедиція» ВО «Укрдержліспроект» Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання Державного агентства лісових ресурсів України від 27 грудня 2023 року №849 із загальної площі вищевказаної земельної ділянки 0,095 га, мається перетин з межами кв.37 виділ 36 Обухівського лісництва філії «Дніпровське лісове господарство», площа перетину складає 0,095 га.

Зауважує, що ст.12 Лісового кодексу України, визначено вичерпний перелік видів використання земель лісогосподарського призначення, для яких їх можуть надавати у власність та передавати в користування громадян органи місцевого самоврядування та виконавчої влади, а тому, чинним законодавством передбачено лише один випадок, коли землі лісогосподарського призначення можуть передаватись у приватну власність.

Таким чином, законно набути право власності на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення, площею 0,095 га із земель державної власності, не могла жодна фізична або юридична особа, в тому числі й відповідач.

Вважає, що відповідач міг і повинен був знати про те, що ділянка має ознаки земель лісового фонду, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить під обґрунтований сумнів добросовісність відповідача під час набуття ним земельної ділянки у власність.

Звертає увагу, що згідно з інформацією філії «Дніпровське лісове господарство» ДП «Ліси України» від 24 жовтня 2023 року №563/27.1-2023, земельна ділянка з кадастровим номером 1221455400:01:012:0531 відноситься до земель державного лісового фонду та знаходиться в межах кв.37 виділ 36 Обухівського лісництва філії «Дніпровське лісове господарство» (на момент видання наказу та передачі у приватну власність, наразі – філія «Східний лісовий офіс») та незаконно вилучено із користування Філії зі зміною цільового призначення.

Таксаційна характеристика ділянки - лісові культури, напіввідкритий простір з нерівномірним розміщенням дерев, основний елемент лісу - сосна звичайна. Вилучення даної земельної ділянки із складу Держлісфонду не погоджувалось, цільове призначення не змінювалося, землевпорядна документація на дану земельну ділянку до лісгоспу не надходила.

Таким чином, в силу положень Земельного кодексу України та ст.5 Лісового кодексу України, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 1221455400:01:012:0531, площею 0,095 га, відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовується для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Зазначає, що земельна ділянка, площею 0,095 га, кадастровий номер 1221455400:01:012:0531, за визначенням ст.178 ЦК України, належить до речей, що обмежені у цивільному обороті, а отже у приватній власності перебувати не може.

У зв`язку з чим просив витребувати у власність держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації із незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 0,095 га з кадастровим номером 1221455400:01:012:0531, яка розташована на території Обухівської селищної ради Дніпровського району, скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 0,095 га з кадастровим номером 1221455400:01:012:0531, скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 0,095 га з кадастровим номером 1221455400:01:012:0531, проведену на підставі рішення приватного нотаріуса Дніпровського нотаріального округу Верховецької В.Е., на підставі рішення від 03 квітня 2024 року №72399770 (номер відомостей про речове право 54408290), а також стягнути з відповідача на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання позовної заяви в розмірі 7 267,20 грн. та за подання заяви про забезпечення позову в розмірі 1211,20 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2025 року позовні вимоги керівника Слобожанської окружної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі: Дніпропетровська обласна державна адміністрація - обласна військова адміністрація до ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації права власності, державної реєстрації земельної ділянки в ДЗК та витребування земельної ділянки задоволено. Витребувано у власність держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації із незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 0,095 га з кадастровим номером 1221455400:01:012:0531, яка розташована на території Обухівської селищної ради Дніпровського району. Скасовано державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 0,095 га з кадастровим номером 1221455400:01:012:0531. Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 0,095 га з кадастровим номером 1221455400:01:012:0531, проведену на підставі рішення приватного нотаріуса Дніпровського нотаріального округу Верховецької В.Е., на підставі рішення від 03 квітня 2024 року №72399770 (номер відомостей про речове право 54408290). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання позовної заяви в розмірі 7267,20 грн. та за подання заяви про забезпечення позову в розмірі 1211,20 грн.

Не погодившись із зазначеними рішеннями, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що вказане рішення винесено судом першої інстанції при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи; обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими недоведені; висновки суду не відповідають обставинам справи, а також судом першої інстанції порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

В обґрунтування скарги зазначає, що ст.2 ЦПК України визначено основні засади, відповідно до яких цивільне судочинство здійснюється на засадах верховенства права; змагальності сторін; поваги до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; гласності і відкритості судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, повинен сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Між тим, цих принципів місцевий суд під час розгляду справи №175/1159/25 не дотримався.

Зазначає, що користуючись положеннями ст.15 ЦПК України, щодо реалізації права учасника судового процесу на користування професійною правничою допомогою та представництва у суді своїх інтересів відповідач звернувся за професійною допомогою до адвоката Ілющенко А., однак суд не взяв до уваги подані адвокатом відповідача заяви і не залучив його до участі у справі. Реалізувати своє право на участь у судовому засіданні разом з адвокатом відповідач не зміг - ані заяву щодо перенесення судового засідання на інший день, ані заяви адвоката, суд не взяв до уваги, і в той же день постановив судове рішення, за відсутності сторони відповідача, грубо порушуючи право відповідача на справедливий суд.

Отже, сторона відповідача була позбавлена права ефективно відстоювати свою позицію у суді, подавати суду свої усні доводи та заперечення проти позовних вимог, задавати питання іншим учасникам процесу.

Вказує, що судом не надано жодної правової оцінки доказам, наданим відповідачем; судом не вказано мотивів неврахування або відхилення наданих відповідачем доказів, пояснень, документів щодо статусу спірної земельної ділянки та порядку передачі її у приватну власність, судом не надано правової оцінки аргументам щодо неналежного позивача в інтересах якого подано позов.

Загалом суд здійснював процес з очевидним домінуванням інтересів прокуратури. Вже при винесенні ухвали про забезпечення позову та ухвали про відкриття провадження без сплаченого в належному розмірі судового збору у справі суд схилявся на користь позивача. Надалі він підтримував цю тенденцію, нехтуючи принципом змагальності сторін, викладеним у ст.12 ЦПК України.

Суд не надав правової оцінки обставинам утворення земельної ділянки та не задовольнив клопотання про витребування доказів, які могли істотно вплинути на правильне вирішення спору.

Суд надав перевагу доводам позивача, не мотивувавши належним чином відмову у врахуванні доводів та доказів відповідача. Крім того, він не перевірив обґрунтованість та правомірність поданих позовних вимог, базуючи висновки виключно на твердженнях та припущеннях прокурора.

Судом порушено засади верховенства права, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Разом з тим, судом порушено ст. 6 Конвенції щодо вимог до судового рішення.

Суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про наявність у прокурора повноважень на подання даного позову та представлення інтересів держави в даному судовому процесі.

Звертає увагу суду апеляційної інстанції, що в даному випадку має місце представництво прокуратурою інтересів неналежного позивача, що є порушенням принципів судочинства. Тобто, випливає висновок, що прокурор діє за власною ініціативою, а не в інтересах уповноваженого органу.

Вважає, що дана земельна ділянка відноситься до категорії земель рекреаційного призначення, а не до земель лісогосподарського призначення, як бездоказово стверджує позивач та невмотивовано констатує суд першої інстанції, дозвіл на розробку проекту землеустрою було отримано у належного розпорядника землі.

В свою чергу, рішення про передачу у власність земельної ділянки з земель рекреаційного призначення на території Обухівської громади було прийнято належним суб`єктом - Обухівською селищною радою, на підставі відповідних рішень сесій від 26 листопада 2021 року та 25 лютого 2022 року, в межах повноважень відповідно до положень Земельного кодексу України та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року.

На жодному з етапів розробки, погодження або затвердження технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки 1221455400:01:012:0531 у власність для індивідуального дачного будівництва, жодним з уповноважених органів влади не було віднесено цю земельну ділянку до лісогосподарських земель, або лісового фонду. Дані про будь-яких землекористувачів або балансоутримувачів відсутні.

Інформація позивача про перетин земельної ділянки 1221455400:01:012:0531 з межами кв.37 виділ 36 Обухівського лісництва філії «Дніпровське лісове господарство» (на момент видання наказу та передачі у приватну власність, наразі філія «Східний лісовий офіс»), згідно листа від 24 жовтня 2023 року №563/27.1-2023 не може вважатися належним доказом, оскільки позивачем не надано жодних документів (витягів з державних реєстрів, матеріалів інвентарних справ тощо) щодо віднесення зазначеної території до земель лісогосподарського призначення; про фіксацію права власності або користування зазначеною земельною ділянкою за ДП «Ліси України». А отже спірна земельна ділянка не відноситься до лісогосподарських земель, суб`єктом розпорядження цієї категорії земель станом на липень 2020 року була Дніпровська районна державна адміністрація, а на дату передання у власність - Обухівська селищна рада.

Звертає увагу, що згідно інформації з ДЗК земельна ділянка з кадастровим номером 1221455400:01:012:0531 створена в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 1221455400:01:012:0045, зазначене підтверджується витягом від 25 березня 2025 року №НВ-9955315272025.

ОСОБА_2 отримала дозвіл на розробку проекту землеустрою про відведення земельної ділянки у належного власника та розпорядника земельної ділянки з кадастровим номером 1221455400:01:012:0045.

Формування земельної ділянки 1221455400:01:012:0531 державної форми власності було здійснено Дніпровською районною державною адміністрацією до передання вказаної земельної ділянки до Обухівської селищної ради, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 27 липня 2021 року НВ-1216385352021, сформованого Дніпровською районною державною адміністрацією. Категорія земель: землі рекреаційного призначення. Отже, у зв`язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року, до Обухівської селищної ради Дніпровською райдержадміністрацією було передано вже сформовану земельну ділянку з кадастровим номером 1221455400:01:012:0531 без зміни категорії та цільового призначення ділянки.

Суд першої інстанції не врахував наведені відповідачем обставини та подані докази, що призвело до помилкових висновків та постановлення необґрунтованого судового рішення щодо нібито незаконного, без відповідної правової підстави, заволодіння відповідачем спірною земельною ділянкою.

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що до позову не додано державного акта на право постійного користування землею або витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які б посвідчували право власності чи користування ДСП «Ліси України» відповідно до ст.125, ст.126 Земельного кодексу України. Відсутність таких доказів також не заперечується і самим позивачем.

Зазначає, що висновки суду щодо неправомірності передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки є необґрунтованими та такими, що ґрунтуються на припущеннях, та не підтверджуються доказами та обставинами справи. Копії правовстановлювальних документів, витягів та відповідних листів - дозволів, які містяться в проекті землеустрою, наданих суду першої інстанції Відповідачем, судом не взято до уваги та не проаналізовано.

Суд першої інстанції не звернув увагу, що ані прокурор, ані позивач, ані третя особа не надали жодних підтверджуючих рішень, актів, документів, що стали підставою для надання філії «Дніпровське лісове господарство» ДП «Ліси України» у постійне користування спірної земельної ділянки та відповідно для її включення до матеріалів лісовпорядкування. Матеріали справи не містять інформації про те, на підставі яких розпорядчих документів надавались відповідні землі у постійне користування відповідному лісогосподарському підприємству, яке належить до сфери управління ДП «Ліси України», у тому числі філії "Дніпровське лісове господарство", та визначалось цільове призначення таких земель, хоча надання зазначених доказів є суттєвим для правильного вирішення справи згідно вищезазначеного правового висновку Верховного Суду, що свідчить про відсутність доказів правомірності включення спірної земельної ділянки до картографічних матеріалів лісовпорядкування.

Суд першої інстанції безпідставно поклав в основу рішення обставини та твердження, наведені позивачем, не дослідивши їх належним чином та не надавши оцінки доказам, поданим Відповідачем на їх спростування. Ігнорування доводів Відповідача та ухвалення рішення на підставі недоведених фактів призвело до постановлення помилкового та необґрунтованого рішення.

Наголошує, на безпідставності задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Позивачем не надано обґрунтованих та аргументованих підстав для скасування такої реєстрації.

Зауважує, що відомості, що містяться в Державному земельному кадастрі не порушують права позивача - Дніпропетровської обласної державної адміністрації, оскільки остання не є власником та розпорядником цієї земельної ділянки з підстав, описаних вище, а отже, в цій частині позовні вимоги не підлягали задоволенню, через їх необґрунтованість, а саме: відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача.

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що базовою процедурою для формування достовірної інформації про земельну ділянку, її категорію та юридичну належність є інвентаризація. Однак у матеріалах справи відсутні будь-які докази проведення такої інвентаризації щодо спірної земельної ділянки.

Вказує, що згідно до матеріалів справи, інвентаризація в межах території, на якій розташована спірна земельна ділянка, взагалі не проводилася до 2021 року. Це прямо виключає можливість належного встановлення її правового статусу як лісогосподарської. Зазначене підтверджується офіційним листом, який вже міститься у справі.

Таким чином, наявність правового статусу ділянки як землі лісового фонду - не доведена, а всі твердження прокурора щодо її належності до такого фонду - ґрунтуються на припущеннях і документах, що не є результатом проведених у законному порядку землеустрою чи інвентаризації. Однак, суд першої інстанції не надав правової оцінки даним обставинам, що разом з іншим призвело до постановлення необґрунтованого судового рішення.

Окрім цього, суд першої інстанції відкрив провадження у справі майнового характеру без належної сплати судового збору, порушивши вимоги ст.176 ЦПК України та правові висновки Великої Палати Верховного Суду (постанова від 25 серпня 2020 року №910/13737/19).

Зауважує, що обраний прокурором спосіб захисту, та втілений у рішенні суду замість того щоб призвести до стану, який мав місце до ствердженого прокурором порушення права держави, призвів до безпідставного набуття позивачем нового блага, у вигляді зареєстрованого права власності на земельну ділянку.

Наголошує, що при розгляді справи та винесенні рішення судом першої інстанції було грубо порушено норми процесуального та неправильно застосовано норми матеріального права, не було всебічно досліджено матеріали справи, не надано правової оцінки всім обставинам справи, не надано можливості відповідачу скористатися правничою допомогою, а в рішенні суду, всупереч приписів Конвенції та практики ЄСПЛ щодо обов`язку суду проводити ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами, взагалі не відображено правової позиції відповідача, мотивів відхилення або неврахування в судовому рішенні його аргументів. Більш того, місцевим судом було допущено грубі порушення положень Цивільного кодексу України та винесено рішення про витребування майна на користь неналежного позивача.

У зв`язку з чим просить рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2025 року - скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог керівника Слобожанської окружної прокуратури відмовити повністю.

Представник Слобожанської окружної прокуратури Дніпропетровської області - Єрзаулов С.С., скориставшись своїм правом, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає рішення Дніпровського районного суду від 22 жовтня 2025 року законним, обґрунтованим та ухваленим із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права. Доводи апеляційної скарги відповідача є безпідставними, необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Також вважає доводи апеляційної скарги щодо відсутності у прокурора повноважень на подання даного позову та представництво інтересів держави в суді та неналежного складу учасників судового процесу безпідставними, оскільки відповідно до ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Згідно з ч.ч.3, 4 ст.56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Зазначає, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісогосподарського призначення всупереч вимогам Земельного та Лісового кодексів України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Перебування земельної ділянки у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства вказує на неможливість виникнення приватного власника

Вказує, що на території Дніпропетровської області повноваження щодо вилучення та розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення здійснюються Дніпропетровською обласною державною адміністрацією – обласною військовою адміністрацією.

Зауважує, що вилучення з порушенням земельного законодавства земель лісового фонду, зміна їх цільового призначення та передача у власність, порушує права та інтереси держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації.

Слобожанською окружною прокуратурою листом від 29 січня 2024 року №66-446ВИХ-24 повідомлено Дніпропетровську обласну державну адміністрацію – обласну військову адміністрацію про незаконне вилучення земельної ділянки, яка перебуває у користуванні філії «Дніпровське лісове господарство» (наразі - філія «Східний лісовий офіс» ДП «Ліси України») та її передачу у приватну власність для індивідуального дачного будівництва та про надання інформації про вжиття Дніпропетровською обласною державною адміністрацією заходів щодо повернення вказаної земельної ділянки на користь держави. Разом з тим, Дніпропетровською обласною державною адміністрацією - обласною військовою адміністрацією повідомлено, що заходів на усунення виявлених порушень у судовому порядку не вживалось (лист від 12 березня 2024 року №\2-836/0/261-24, який додано до позовної заяви).

З огляду на викладене, Дніпропетровською обласною державною адміністрацією – обласна військова адміністрація, як органом, уповноваженим розпоряджатися спірною земельною ділянкою, будучи належним чином обізнаним про існуюче порушення, протягом тривалого часу не вжито жодних заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави у сфері земельних відносин шляхом витребування із незаконного володіння земельної ділянки, у зв`язку з чим вказане порушення законодавства на даний час залишається не усунутим, що є підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду в інтересах держави. Для того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Отже, Слобожанська окружна прокуратура звернулась до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації – обласної військової адміністрації, як органу державної влади, уповноваженого державою на розпорядження землями лісогосподарського призначення, – з метою забезпечення у процесі лісокористування збереження життєздатності лісового середовища та його біологічного різноманіття, збереження лісів, що становлять природоохоронну цінність, постійне, невиснажливе лісокористування, раціональне та ефективне використання лісових ресурсів.

Доводи апеляційної скарги відповідача щодо незалучення Обухівської селищної ради та Дніпровської райдержадміністрації до справи, вважає теж безпідставними та зазначає, що предметом даного позову є віндикаційний позов – витребування майна з чужого незаконного володіння (ст.387 ЦК України), а також похідні вимоги про скасування державних реєстрацій для відновлення становища, яке існувало до порушення. Належним відповідачем у віндикаційному позові є особа, яка на момент пред`явлення позову фактично володіє майном (у даному випадку - ОСОБА_1 ). Обухівська селищна рада, а також Дніпровська райдержадміністрація не є ані власником, ані володільцем спірної ділянки.

Звертає увагу суду, що окреме визнання недійсним чи незаконним рішень органів місцевого самоврядування чи виконавчої влади є неефективним способом захисту, що у свою чергу не вимагає залучення цієї особи до розгляду справи, так як рішення суду не впливає на їх права чи обов`язки, оскільки рішення вичерпали свою дію.

Зауважує, що земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Проте, як вбачається з матеріалів справи Обухівською селищною радою рішенням від 26 листопада 2021 року №303-10/VІІІ затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки ОСОБА_2 (без зазначення цільового призначення) та одночасно визнано право комунальної власності на земельну ділянку на підставі ст.ст.116, 118, 121 ЗК України. Надалі рішення Обухівської селищної ради від 25 лютого 2022 року №391-12/VІІІ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва у власність ОСОБА_2 за межами населеного пункту.

Тобто земельна ділянка з кадастровим номером 1221455400:01:012:0045 як об`єкт цивільних прав припинена; земельна ділянка з кадастровим номером 1221455400:01:012:0531 надавалась ОСОБА_2 в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам у власність, а тому здійснювалась процедура відведення як раніше несформованої земельної ділянки, а за вказаною процедурою були допущені порушення прав дійсного власника земельної ділянки в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації, відсутня воля останнього на розпорядження земельною ділянкою, відсутні повноваження Обухівської селищної ради на розпорядження спірною земельною ділянкою.

Зазначає, що згідно з інформацією філії «Дніпровське лісове господарство» ДП «Ліси України» від 24 жовтня 2023 року №563/27.1-2023, земельна ділянка з кадастровим номером 1221455400:01:012:0531 відноситься до земель державного лісового фонду та знаходиться в межах кв.37 виділ 35 Обухівського лісництва філії «Дніпровське лісове господарство» (на момент видання наказу та передачі у приватну власність, наразі – філія «Східний лісовий офіс») та незаконно вилучено із користування Філії зі зміною цільового призначення. Таксаційна характеристика ділянки - лісові культури, напіввідкритий простір з нерівномірним розміщенням дерев, основний елемент лісу – сосна звичайна. Вилучення даної земельної ділянки із складу Держлісфонду не погоджувалось, цільове призначення не змінювалося, землевпорядна документація на дану земельну ділянку до лісгоспу не надходила.

Зауважує, що земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, тому суб`єктний склад і зміст таких правовідносин треба визначати згідно з нормами земельного та лісового законодавства про використання й охорони лісового фонду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16). До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України).

Отже, спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, враховуючи місце розташування, залісненість та перебування її у користуванні ДП «Ліси України», з огляду на вимоги ч.2 ст.56 Земельного кодексу України, земельна ділянка, площею 0,095 га, кадастровий номер 1221455400:01:012:0531, за визначенням ст.178 ЦК України, належить до речей, що обмежені у цивільному обороті, а отже у приватній власності перебувати не може.

У зв`язку з чим, просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2025 року у справі №175/1159/25 – залишити без змін.

Представник прокуратури у судовому засіданні апеляційного суду заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила у її задоволенні відмовити.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання апеляційного суду не з`явився, надіслав клопотання про відкладення розгляду справи, мотивуючи його заміною судді зі складу колегії суддів (через відпустку судді, якого замінено), що не є поважною причиною в розумінні вимог процесуального закону, з урахуванням достатності даних для ухвалення рішення у справі.

Інші учасники справи в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явились, про дату час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Судом встановлено, що 26 листопада 2021 року Обухівською селищною радою Дніпровського району прийнято рішення №303-10/VIII «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 земельної ділянки загальною площею 0,095 га, з кадастровим номером 1221455400:01:012:0531 на території Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, за межами населеного пункту.

Надалі, державним реєстратором виконавчого комітету Слобожанської селищної ради Дніпровського району Середою А.О., згідно рішення від 20 грудня 2021 року №62421034 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності за Обухівською селищною радою на земельну ділянку площею 0,095 га, з кадастровим номером 1221455400:01:012:0531 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2539327912020). У подальшому рішенням Обухівської селищної ради від 25 лютого 2022 року №391-12/VIII «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва у власність за межами населеного пункту», затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,095 га, з кадастровим номером 1221455400:01:012:0531 у приватну власність ОСОБА_2 .

Приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Солошенко Ю.В., на підставі рішення від 05 листопада 2022 року №65370505 здійснено державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку площею 0,095 га, з кадастровим номером 1221455400:01:012:0531 за ОСОБА_2

ОСОБА_2 , відповідно до договору дарування від 03 квітня 2024 року №286, подарувала дану земельну ділянку ОСОБА_1 , про що здійснено державну реєстрацію права приватної власності від 03 квітня 2024 року №72399770.

Слобожанською окружною прокуратурою встановлено, що зазначена земельна ділянка вибула з державної власності з порушенням вимог земельного та лісового законодавства України. Так, відповідно до інформації Державного підприємства «Харківська державна лісовпорядна експедиція» ВО «Укрдержліспроект» Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання Державного агентства лісових ресурсів України від 27 грудня 2023 року №849 із загальної площі вищевказаної земельної ділянки 0,095 га, мається перетин з межами кв. 37 виділ 36 Обухівського лісництва філії «Дніпровське лісове господарство» (на момент видання наказу та передачі у приватну власність, наразі - філія «Східний лісовий офіс»), площа перетину складає 0,095 га.

Згідно з інформацією філії «Дніпровське лісове господарство» ДП «Ліси України» від 24 жовтня 2023 року №563/27.1-2023, земельна ділянка з кадастровим номером 1221455400:01:012:0531 відноситься до земель державного лісового фонду та знаходиться в межах кв. 37 виділ 36 Обухівського лісництва філії «Дніпровське лісове господарство» (на момент видання наказу та передачі у приватну власність, наразі – філія «Східний лісовий офіс») та незаконно вилучено із користування Філії зі зміною цільового призначення. Таксаційна характеристика ділянки - лісові культури, напіввідкритий простір з нерівномірним розміщенням дерев, основний елемент лісу - сосна звичайна. Вилучення даної земельної ділянки із складу Держлісфонду не погоджувалось, цільове призначення не змінювалося, землевпорядна документація на дану земельну ділянку до лісгоспу не надходила.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з тих підстав, що земельна ділянка з кадастровим номером 1221455400:01:012:0531, площею 0,095 га, вибула з власності держави без достатніх правових на те підстав, а тому підлягає витребуванню у власність держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації із незаконного володіння.

Суд першої інстанції виснував, що для забезпечення державі реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки, необхідно скасувати державну реєстрацію права приватної власності на неї за відповідачем, відомості про які містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. При цьому скасування державної реєстрації прав на земельні ділянки є ефективним способом захисту порушених прав держави, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо дійсного власника земельних ділянок.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Статтею 5 ЛК України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Статтями 7, 8 ЛК України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Статтею 57 ЗК України та статтею 17 ЛК України визначено, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Частиною першою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до пункту «б» частини третьої статті 122 ЗК України районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для ведення лісового і водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті.

У постанові від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку.

Згідно з частинами першою, третьою, п`ятою, шостою статті 123 ЗК України надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.

При цьому пунктом 5 Прикінцевих положень ЛК України встановлено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

За статтями 45, 47, 48, 54 ЛК України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України.

Таким чином, земельні ділянки, що охоплені матеріалами лісовпорядкування державного підприємства на підставі відповідних рішень органів влади, можуть перебувати лише у державній власності, а їх передача до земель комунальної власності є неправомірною.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України. Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 380/375/17, від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц.

Відповідно до інформації філії «Дніпровське лісове господарство» ДП «Ліси України» спірна земельна ділянка відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування входить до складу земель лісогосподарського призначення і знаходиться в межах Обухівського лісництва філії «Дніпровське лісове господарство» ДП «Ліси України».

Вилучення вказаної земельної ділянки не погоджувалось, землевпорядна документація на адресу лісгоспу не надходила. Приналежність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення філії «Дніпровське лісове господарство» ДП «Ліси України» (кв.37 виділ 35, 37) підтверджується інформацією та планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, виготовленими ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» під час проведення лісовпорядкування 2013-2014 років. Отже, право користування ДП «Ліси України» відповідно до п.5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 2013 року.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).

Відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. У комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор, зокрема, посилався на те, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду, що перебуває у державній власності, їх передача у приватну власність фізичним особам здійснена з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, що є підставою для їх витребування від кінцевих власників на підставі статей 387, 388 ЦК України.

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.

Стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України).

Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України, майно не може бути витребуване в нього.

Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема: вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (сплатно чи безоплатно) (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження №12-35гс21)).

.

Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірних земельних ділянок, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України).

Тому права держави підлягають захисту шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог про витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з процесуальним законодавством сторони мають певні права та обов`язки, реалізація яких, як правило, залежить від самих учасників процесу.

Надання доказів на підтвердження доводів і обставини, на які позивач посилається як на підставу свої вимог, є обов`язком саме позивача, при цьому суд, за відповідним клопотанням сторони, може зобов`язати позивача надати певні докази, якщо це необхідно для забезпечення об`єктивного розгляду справи, і ненадання їх за вимогою суду або не реагування на вимогу суду є неналежним виконання процесуальних прав та свідчить про те, що позивач не вчиняє активних дій для доведення обґрунтованості своїх вимог перед судом.

У справі, що переглядається, судом першої інстанції встановлено, що 26 листопада 2021 року Обухівською селищною радою Дніпровського району прийнято рішення №303-10/VIII «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 земельної ділянки загальною площею 0,095 га, з кадастровим номером 1221455400:01:012:0531 на території Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, за межами населеного пункту.

Згідно рішення від 20 грудня 2021 року №62421034, державним реєстратором виконавчого комітету Слобожанської селищної ради Дніпровського району Середою А.О., зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності за Обухівською селищною радою на земельну ділянку площею 0,095 га, з кадастровим номером 1221455400:01:012:0531 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2539327912020).

Рішенням Обухівської селищної ради від 25 лютого 2022 року №391-12/VIII «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва у власність за межами населеного пункту», затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,095 га, з кадастровим номером 1221455400:01:012:0531 у приватну власність ОСОБА_2 . Приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Солошенко Ю.В., на підставі рішення від 05 листопада 2022 року №65370505 здійснено державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку площею 0,095 га, з кадастровим номером 1221455400:01:012:0531 за ОСОБА_2

ОСОБА_2 , відповідно до договору дарування від 03 квітня 2024 року №286 подарувала дану земельну ділянку ОСОБА_1 , який наразі є її власником, про що здійснено державну реєстрацію права приватної власності від 03 квітня 2024 року №72399770.

Згідно з інформацією філії «Дніпровське лісове господарство» ДП «Ліси України» від 24 жовтня 2023 року №563/27.1-2023, земельна ділянка з кадастровим номером 1221455400:01:012:0531 відноситься до земель державного лісового фонду та знаходиться в межах кв. 37 виділ 36 Обухівського лісництва філії «Дніпровське лісове господарство» (на момент видання наказу та передачі у приватну власність, наразі – філія «Східний лісовий офіс») та незаконно вилучено із користування Філії зі зміною цільового призначення. Таксаційна характеристика ділянки – лісові культури, напіввідкритий простір з нерівномірним розміщенням дерев, основний елемент лісу – сосна звичайна. Вилучення даної земельної ділянки із складу Держлісфонду не погоджувалось, цільове призначення не змінювалося, землевпорядна документація на дану земельну ділянку до лісгоспу не надходила.

Отже, судом першої інстанції встановлено наявність об`єкта лісового фонду, а тому суд правильно визначив правовий режим спірної земельної ділянки як належної до категорії земель лісогосподарського призначення та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог прокурора.

Доводи апеляційної скарги, що дана земельна ділянка відноситься до категорії земель рекреаційного призначення, а не до земель лісогосподарського призначення, а дозвіл на розробку проекту землеустрою було отримано у належного розпорядника землі, не приймаються колегією суддів, та спростовуються матеріалами справи, зокрема інформацією філії «Дніпровське лісове господарство» ДП «Ліси України» від 24 жовтня 2023 року №563/27.1-2023, відповідно до якої, земельна ділянка з кадастровим номером 1221455400:01:012:0531 відноситься до земель державного лісового фонду та знаходиться в межах кв.37 виділ 36 Обухівського лісництва філії «Дніпровське лісове господарство» (на момент видання наказу та передачі у приватну власність, наразі – філія «Східний лісовий офіс») та незаконно вилучено із користування Філії зі зміною цільового призначення.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про наявність у прокурора повноважень на подання даного позову та представлення інтересів держави в даному судовому процесі, тобто, прокурор діє за власною ініціативою, а не в інтересах уповноваженого органу, колегія суддів виходить з наступного.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 статті 131-1 Конституції України).

ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, § 35).

За змістом частини другої статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункт 8.5), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80) та інші).

Незалежно від того, хто саме звернувся до суду, орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор – у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор. На відміну від останнього та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права – учасники правовідносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 82-83)).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини другої статті 45 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позову).

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їхнього захисту, але не подав відповідний позов у розумний строк.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або мало стати відомо про можливе порушення інтересів держави, є бездіяльністю відповідного органу. Розумність вказаного строку визначає суд з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи через можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також з урахуванням таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункт 40)).

Таким чином, прокурору достатньо дотримати порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункт 43)).

Прокурор у позовній заяві вказав, що порушення інтересів держави полягало у незаконному переданні спірної земельної ділянки приватній особі, внаслідок чого постраждали інтереси держави у сфері ефективного використання земельних та лісових ресурсів; обґрунтував необхідність захисту цих інтересів політикою держави щодо забезпечення охорони, відтворення та сталого використання зазначених ресурсів із урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства.

Отже, прокурор виконав вимоги процесуального закону, визначив, у чому, на його думку, полягає порушення інтересів держави, обґрунтував необхідність їхнього захисту, а також зазначив орган, який, хоч і уповноважений державою здійснювати такий захист, але у спірних правовідносинах відповідні заходи не вжив.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з правовими висновками суду першої інстанції по суті спору, що відповідно до статті 376 ЦПК України не є підставою для скасування судового рішення.

Отже, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню та надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, дійшов загалом правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову, з чим і погоджується колегія суддів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2025 року немає.

Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про залишення апеляційних скарг без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2025 року - залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2025 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 19.08.2026 року

Головуючий суддя О.В.Агєєв