Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №243/4630/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5771/26 Справа № 243/4630/24 Суддя у 1-й інстанції - Воронков Д. В. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П.

за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №243/4630/24 за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства «Сенс Банк» - Рудницького Юлія Ігоровича на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 04 березня 2026 року,ухвалене у складі судді Воронкова Д.В., -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 позивач АТ «Сенс Банк» звернувся до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що 13 грудня 2021 року АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 уклали угоду про надання споживчого кредиту № 632019683, відповідно до умов якої Банк зобов`язується надати позичальнику кредит, а позичальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених кредитним договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі.

Звертає увагу, що 30 листопада 2022 року змінилось найменування - АТ «Альфа банк» на - АТ «Сенс Банк», та внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Вказує, що Банк свої зобов`язання за Кредитним договором виконав, надавши позичальнику кредит. Однак позичальник своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого має заборгованість за кредитним договором у розмірі 176 226,82 грн., з яких 88 331,25 грн. – прострочене тіло кредиту, 15 332,48 грн. – відсотки за користування кредитом. Станом на день подання позову відповідач продовжує ухилятись від належного виконання зобов`язань за договором, чим порушує законні права та інтереси позивача.

У зв`язку з чим, просить стягнути суму заборгованості та суму сплаченого судового збору.

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 04 березня 2026 року у задоволенні позову АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено у повному обсязі.

Не погодившись з таким рішенням суду представник АТ «Сенс Банк» - Рудницький Ю.І. подав апеляційну скаргу, в якій вважаєйого незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з неповним з`ясуванням обставин справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, а також з порушенням норм матеріального і процесуального права.

В обґрунтування скарги зазначає, що відмовляючи у позові, суд дійшов висновку, що Банком не доведено факту укладання кредитного договору від 13 грудня 2021 року, мотивуючи це тим, що до позову не долучено копії «кредитного договору» як єдиного документа.

Вважає, що такий висновок суду прямо суперечить чинному законодавству оскільки між сторонами було укладено договір приєднання в електронній формі.

Звертає увагу, що згідно з ч.1 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних). Договір складається з Оферти, Акцепту та Паспорта споживчого кредиту. Банк надав суду ці документи. Вони були підписані відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (відповідно до ст.ст.11, 12 Закону України «Про електронну комерцію»). Електронний договір, підписаний у такий спосіб, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Вимагати від Банку надання єдиного паперового документа з назвою «Кредитний договір» є безпідставним формалізмом.

Наголошує, що висновок суду про те, що адвокати «створили первинний документ», є абсурдним і свідчить про неправильну оцінку доказів, оскільки суд критично оцінив довідки про ідентифікацію, вказавши на наявність різних ідентифікаторів («3119» та «6690»).

Зазначає, що використання різних одноразових паролів (ідентифікаторів) під час оформлення банківських продуктів є стандартною технічною процедурою: один пароль може генеруватися для входу в систему/додаток, інший – для безпосереднього підписання Оферти, ще один – для підписання Паспорта кредиту. Наявність кількох ідентифікаторів в один день лише підтверджує багатоетапну електронну взаємодію відповідача з Банком. Довідки про ідентифікацію генеруються автоматизованою банківською системою.

Вказує, що суд безпідставно виснував, що неможливо ідентифікувати розрахунковий рахунок, на який були перераховані кошти.

Зазначає, що до позовної заяви була долучена виписка по рахунку, а відповідно до сталої практики Верховного Суду, банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами, що підтверджують рух коштів, видачу кредиту та розмір заборгованості. Виписка чітко містить номер рахунку, анкетні дані відповідача та фіксує операції з видачі йому кредитних коштів і подальше розпорядження ними. Користування кредитними коштами є конклюдентною дією.

Звертає увагу, що в досудовій вимозі сталася технічна описка (друк) при формуванні тексту вимоги, де дата формування самої вимоги (02.06.2023) помилково підтягнулася у поле дати договору. Проте, номер договору (632019683) та сума заборгованості вказані абсолютно правильно і співпадають з матеріалами справи. Така технічна описка в досудовому листуванні не спростовує факт існування самого договору від 13 грудня 2021 року та факту отримання відповідачем кредитних коштів, що підтверджується первинними документами.

Вважає, що суд першої інстанції проігнорував норми законодавства про електронну комерцію, безпідставно відкинув належні докази (виписку, електронні документи, засвідчені представником) та ухвалив рішення, яке дозволяє відповідачу уникнути майнової відповідальності за отримані та витрачені кредитні кошти.

У зв`язку з чим просить рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 04 березня 2026 року у цивільній справі №243/4630/24 скасувати повністю та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги АТ «Сенс Банк» задовольнити у повному обсязі.

Позивач своїм правом на подачу відзиву не скористався.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційного суду 12.08.2026 заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив у її задоволенні відмовити.

Інші учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Представник позивача АТ «Сенс Банк» на відеоконференц зв`язок з судом не вийшов з невідомих причин.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши пояснення представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.

Рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом встановлено, що з тексту Акцепту пропозиції на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії вбачається, що АТ «Альфа-Банк» прийняв пропозицію ОСОБА_1 на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк».

Також позивачем надано суду на обґрунтування позовних вимог довідку про систему гарантування вкладів фізичних осіб та паспорт споживчого кредиту, в якому зазначено, що мета отримання кредиту - на споживчі цілі, ліміт кредиту 119000 грн., максимальна сума кредиту 200000 грн., процентна ставка 35,99 %, тип процентної ставки фіксована.

Згідно з витягом з Державного реєстру банків, затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс банк» внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30 листопада 2022 року.

Як вбачається зі змісту довідки про ідентифікацію, виданої АТ «Сенс Банк», клієнт ОСОБА_1 , з яким укладено Договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Сенс Банк», ідентифікований АТ «Сенс Банк». Акцепт договору позичальником здійснено (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового Ідентифікатора 6690).

Крім того, в матеріалах справи міститься довідка про ідентифікацію, видану АТ «Сенс Банк», клієнт ОСОБА_1 , з яким укладено Договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Сенс Банк», укладеного між банком та клієнтом, ідентифікований АТ «Сенс Банк». Акцепт договору позичальником здійснено (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового Ідентифікатора 3119).

Згідно з розрахунком позивача заборгованість відповідача за кредитним договором №632019683 від 13 грудня 2021 року станом на 17 липня 2023 року становить 176 226,82 грн., з яких 70 109,99 грн. – заборгованість по тілу кредиту, 15 332,48 грн. – заборгованість по відсотках, 88 331,25 грн. – прострочене тіло кредиту, 2 453,10 грн. – відсотки за прострочене тіло кредиту.

02 червня 2023 року представником АТ «Сенс Банк» відповідачу направлено досудову вимогу щодо виконання договірних зобов`язань за кредитним договором №632019683 про необхідність протягом 30 календарних днів повернути заборгованість за договором в розмірі 176 226,82 грн., що підтверджується копією письмової вимоги (повідомлення) від 02 червня 2023 року та списком відправлень.

Також, до матеріалів справи додано виписку по рахунку за кредитною карткою за договором №632019683.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що копії кредитного договору від 13 грудня 2021 року до позовної заяви долучено не було, розрахунок заборгованості за період з 13 грудня 2021 року по 17 липня 2023 року, як і виписка за вказаний період, не можуть слугувати підставою для задоволення позову та стягнення заборгованості за кредитним договором від 13.12.2021.

Надані позивачем довідки про ідентифікацію, якими ОСОБА_1 ідентифікований АТ «Сенс Банк», містять різні одноразові ідентифікатори: 13 грудня 2021 року – «3119», 13 грудня 2021 року – «6690». Вказані довідки оформлені в довільній формі, не місять печатки банку.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56)).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Згідно зі статтею 129 Конституції України до основних засад судочинства відноситься, зокрема принцип змагальності сторін і свободи в наданні ними суду своїх доказів та в доведенні перед судом їхньої переконливості. Вказане положення є головним нормативним закріпленням принципів змагальності та диспозитивності в законодавстві України.

Загальна формула принципу змагальності та диспозитивності у цивільному судочинстві закріплена в статтях 12, 13 ЦПК України, відповідно до яких цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до принципу диспозитивності, обов`язок доказування фактичних обставин, що мають значення для справи, повною мірою покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до статей 79, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В матеріалах даної справи відсутня оферта від відповідача. Акцепт з боку банку та паспорт кредиту не складають у своїй сукупності повноцінно кредитний договір, оскільки не містять усіх істотних умов притаманних кредитному договору. Також, матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем картки та перерахування йому кредитних коштів (виписки з особового рахунку, копію квитанції, меморіального ордеру, тощо). Банком не надано доказів щодо номерів банківських рахунків, які належать саме відповідачу.

У спорах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

У справі, що переглядається, позивач не довів належними та допустимими доказами факт укладення з ОСОБА_1 кредитного договору, надання позичальнику кредитних коштів, тобто виконання належним чином своїх обов`язків та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов`язань.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості за період з 13 грудня 2021 року по 17 липня 2023 року, як і виписка за вказаний період, не можуть слугувати підставою для задоволення позову та стягнення заборгованості за кредитним договором від 13 грудня 2021 року, оскільки вказані довідки оформлені в довільній формі, не місять печатки банку, дати та детального розрахунку заборгованості.

Колегія суддів виснує, що принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19 (пункт 6.20)).

Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (частина перша статті 613 ЦК України).

Відповідно до звичаїв ділового обороту у кредитних правовідносинах саме банк або інша фінансова установа розраховує заборгованість, маючи для цього необхідні технічні та професійні ресурси. Хоча такі дії кредитор вчиняє на власну користь, їх невчинення зумовлює стан юридичної невизначеності, неможливість припинення боржником зобов`язання виконанням, проведеним належним чином, за відсутності інформації про дійсну суму його заборгованості.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що тягар доказування покладається на обидві сторони спору. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Вищенаведене узгоджується, з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 415/160/17.

Колегія суддів зауважує, що неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку про недоведеність та необґрунтованість таких вимог, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях.

Отже, суд першої інстанції, встановивши всі обставини справи, правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню та надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, дійшов загалом правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, з чим і погоджується колегія суддів.

Доводи апеляційної скарги не містить посилань на неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права та фактично зводиться до переоцінки доказів та обґрунтовані незгодою з правовими висновками суду першої інстанції по суті спору, що відповідно до статті 376 ЦПК України не є підставою для скасування судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 04 березня 2026 немає.

Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про залишення апеляційних скарг без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Сенс Банк» - Рудницького Юлія Ігоровича -залишити без задоволення.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 04 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 19.08.2026 року

Головуючий суддя О.В.Агєєв