Рішення від 10 серпня 2026 р. у справі №465/3963/25 — Франківський районний суд м. Львова

465/3963/25

2/465/295/26

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

11.08.2026 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Гулієвої М.І.,

з участю секретаря судового засідання Паньковецької Ю.В.

позивачки ОСОБА_1

представника позивачів ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулися в суд з позовною заявою до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням. Позовні вимоги обґрунтовують тим, що вони зареєстровані та проживають у квартирі АДРЕСА_1 . Згідно ордера №15761 від 31.10.1978 квартира була надана ОСОБА_7 , покійній матері позивачки, на сім"ю з трьох осіб, в тому числі на позивачку та сестру позивачки - ОСОБА_8 . Згідно акту ЛКП "Південне" в даній квартирі крім позивачів також зареєстровані відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які понад 15 років в квартирі не проживають, витрати по комунальних послугах не оплачують, не беруть участі в технічному утриманні квартири, відтак не виконують обов"язки щодо виконання договору найму житлового приміщення в розумінні ст.61 ЖК України. Реєстрація відповідачів у квартирі позбавляє можливості позивачів отримувати субсидію по оплаті комунальних послуг, звертатися до органів місцевого самоврядування щодо зміни договору найму на квартиру та приватизацію квартири. Відтак, просить визнати відповідачів такими, що втратили право користування квартирою.

Ухвалою суду від 08.07.2025 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 11.09.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивачка ОСОБА_1 та представник позивачів - адвокат Думич І.І. в судовому засіданні надали аналогічні пояснення, викладені в позовній заяві, позивачка зазначила, що реєстрація відповідачів, які понад 15років не проживають у спірній квартирі, призводить до значних незручностей, в тому числі надмірної оплати житлово - комунальних послуг та неможливості оформлення відповідних правовстановлюючих документів на квартиру.

Відповідачі в судові засідання жодного разу не з`явилися, належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи, зокрема шляхом надіслання на зареєстроване місце проживання, копії ухвали про відкриття провадження, з копією позовної заяви та копіями доданих до неї матеріалів та судових повісток, які повернулися на адресу суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою", що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

За змістом ч.6 ст.128 ЦПК України, судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

П.2 ч.7 ціє статті визначено, що у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Відповідно до п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення (ч.4 ст.130 ЦПК України).

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі №10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі №24/260-23/52-б).

Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 23 січня 2023 року у справі №496/4633/18 листи, що повернулися з відміткою /довідкою поштового відділення про причину повернення "за закінченням терміну зберігання" або "інші причини", є належно врученими.

У постанові Верховного Суду від 10.05.2023 року у справі № 755/17944/18 зазначено, що довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку "відсутній за вказаною адресою" вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Також згідно висновків Європейського суду з прав людини, зазначеного у рішенні у справі "В`ячеслав Корчагін проти росії №12307 учасник справи, що повідомлений за допомогою пошти за однією із адрес, за якою він зареєстрований, але ухилявся від отримання судової повістки. Тому йому повинно було бути відомо про час і місце розгляду справи. Він також міг стежити за ходом його справи за допомогою офіційних джерел, таких як веб-сторінка суду.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, від якого не надійшло повідомлення про причини своєї неявки та відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За таких обставин, на підставі ст. 280 ЦПК України, суд вирішив проводити заочний розгляд справи за відсутності відповідача на підставі наявних в справі доказів.

Дослідивши матеріали цивільної справи та всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підставний та підлягає до задоволення, з таких підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

За вимогами ст. ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПКУкраїни, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

З копії паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 вбачається, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , з 05 жовтня 1981 року.

Дана обставина підтверджується витягами з реєстру територіальної громади від 03.09.2024 №2024/010575475 та №2024/010575789 про зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 та її сина ОСОБА_3 (позивачів у справі) за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до ордеру №15761 серії АБ, виданого 31.10.1978 Виконкомом Залізничної районної ради депутатів трудящих м. Львова, такий виданий на ім"я ОСОБА_7 на сім"ю, яка складається з трьох осіб - ОСОБА_9 , ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , на право зайняття двох кімнат та кухні загальною жилою площею 29,63 кв.м. в квартирі АДРЕСА_2 .

Факт перебування у родинних відносинах позивачки ОСОБА_1 та ОСОБА_7 як доньки та матері підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 18 травня 1976 року.

Згідно з копією повторного свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 29 жовтня 2024 року, мати позивачки ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З акту від 19.09.2024, затвердженого директором ЛКП "Південне" Крюковою Р.М. вбачається, що зі слів сусідів, за адресою АДРЕСА_1 , зареєстровані, але не проживають ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Факт реєстрації відповідачів за вказаною адресою стверджено також відділом обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України у Львівській області.

До матеріалів судової справи долучені документи, які свідчать про те, що позичачі є особами з інвалідністю, позивачка має 3 групу інвалідності безтерміново, а позивач-2 групу інвалідності з дитинства безтерміново.

Представником позивачів долучені відповідні докази того, що квитанції на оплату житлово - комунальних послуг за спірною адресою виписуються на п"ять осіб, зокрема,і відповідачів у справі.

При цьому, судом встановлено, що відповідачі за адресою АДРЕСА_1 не проживають протягом тривалого часу.

Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Відповідно до статті 61 ЖК України, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму житлового приміщення, який укладається в письмовій формі на підставі ордера.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом статті 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до частини першої статті 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

У частині третій статті 71 ЖК України наведено випадки, у яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців. Вичерпного переліку поважності причин непроживання в житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.

Згідно зі статтею 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine»), рішення від 02 грудня 2010 року) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

24 грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 369/6361/15-ц, провадження № 61-7233св19 досліджував питання щодо визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки. Відповідно до вказаної постанови Верховний Суд зазначив, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності. Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів. Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності у жилому приміщенні понад зазначені у статті 71 ЖК України строки.

Досліджені в судовому засіданні докази, на які посилаються позивачі, на думку суду, підтверджують факт тривалого непроживання відповідачів у спірній квартирі ,а саме понад 15років, без поважних причин.

В ході судового розгляду не встановлено поважності причин відсутності відповідачів понад 6 місяців в квартирі за місцем реєстрації.

Відсутність відповідачів за адресою реєстрації також підтверджується поштовими повідомленнями про неможливість вручення судової повістки про виклик до суду, у зв`язку з відсутністю адресатів за адресою місця реєстрації.

Жодних доказів, які б підтверджували, що відповідачі цікавляться житловою площею, сплачують комунальні послуги та намагаються вселитися у спірну квартиру, суду не надано.

У постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц зроблено висновок щодо застосування статей71,72 ЖК України, який полягає в тому, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин, що позивач не довів. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення.

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК УРСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавства не встановлює, в зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи.

У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року у справі № 755/1139/18).

Судом встановлено, що позивачами надано докази на підтвердження того, що відповідачі відсутні у спірній квартирі без поважних причин понад шість шісяців (а саме п"ятнадцять років), витрати по утриманню жилого приміщення не сплачують, добровільно залишили житлове приміщення, при цьому будь-якої домовленості між позивачами і відповідачами щодо збереження за ними права користування житлом не існує.

Суд вважає, що позивачами надано суду належні та допустимі докази на підтвердження факту, що відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 без поважних причин більше шести місяців, не проживають у квартирі за адресою АДРЕСА_1 , а отже є підстави для визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом.

Зазначене стверджено також допитаною в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_11 ,яка зазначила,що позивачку знає більше 30 років, вони товаришують, буває у неї в гостях 1-2 рази в тиждень. Позивачка проживає з сином, їм важко оплачувати комунальні послуги. Відповідачі у квартирі по АДРЕСА_1 зареєстровані ,але не проживають ,дуже давно вони залишили квартиру, хоча ніхто не чинив їм перешкод у користуванні житлом, жодних їх речей у квартирі немає,участі в оплаті комунальних послуг не беруть.Останній раз вона бачила відповідачку на похороні їх матері 5років тому.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд вважає аргументи позивачів обґрунтованими та такими, що підтверджені належними та достатніми доказами у справі, оскільки такі не спростовані та не заперечені відповідачами.

Для спростування доводів позову відповідачі жодних належних і допустимих доказів , визначених законом, суду не представили.

Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» встановлено, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 «Проніна проти України (Pronina v. Ukraine)», § 23).

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 258-259, 263-265, 268, 280 - 282, 352, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) такими, що втратили право на користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_2 .

Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) витрати на оплату судового збору в розмірі 403 (чотириста три) грн. 33 коп.з кожного.

Заява про перегляд заочного рішення може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з часу отримання його копії через суд, що ухвалив судове рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони у справі:

Позивач 1: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 );

Позивач 2: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 );

Відповідач 1: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , останнє відоме місце реєстрації АДРЕСА_1 ;

Відповідач 2: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ), останнє відоме місце реєстрації АДРЕСА_1 ;

Відповідач 3: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , останнє відоме місце реєстрації АДРЕСА_1 .

Суддя М. І. Гулієва