Рішення від 19 серпня 2026 р. у справі №520/4890/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2026 року № 520/4890/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заічко О.В. розглянувши за правилами спрощеного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) (код НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ), код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків військової частини.

- зобов`язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ), код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178, без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу військової частини за цінами предметів речового майна, що визначені станом на 01.01.2026.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем ненараховано та невиплачено позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно протягом служби до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, станом на 01.01.2026 року.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження в порядку передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення протягом п`яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана сторонам по справі до електронного кабінету через систему "Електронний суд", що підтверджується довідками про доставку до електронного кабінету ЄСІТС.

Відповідач надав до суду відзив, в якому зазначив, що відповідач діяв у межах наданих повноважень та у спосіб, визначений законом. Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону № 109-ОС від 06.02.2025 року «Про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно» здійснено виплату коштів на розрахунковий рахунок ОСОБА_2 врахована вартість речового майна, що належить видачі №12 від 05.02.2026 у сумі 97595,88 грн. У задоволенні позовних вимог просить відмовити.

Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи, суд установив таке.

Судом встановлено, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_6 ) від 30.01.2026 № 4-ОС «По особовому складу» полковника ОСОБА_1 (позивач), начальника відділення організаційної та кадрової роботи Інформаційного центр «Харків» Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України, звільнено з військової служби у відставку за підпунктом «а» (за віком – у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі) пункту 3 частини п`ятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» із виключенням з військового обліку. Остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 11 лютого 2026 року. Вислуга років станом на 11.02.2026 становить: календарних: 34 роки 03 місяці 20 днів; навчання: 01 рік 10 22 дні; пільгових: 00 років 00 місяців 06 днів; разом: 36 років 02 місяців 18 днів.

12.02.2026 НОМЕР_2 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) (відповідач) на користь позивача виплачено 96131,94 грн.

Листом №06.1.4/К-150/153 від 27.02.2026 «Про надання інформації» відповідач повідомив що згідно з довідкою про вартість речового майна, що належить до видачі № 12-РС від 05 лютого 2026 року позивачу була нарахована грошова компенсація за неотримане речове майно у розмірі 97595,88 грн. на виконання наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону № 109-ОС від 06.02.2025 року «Про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно». Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України №60 від 26.07.2018 року «Про забезпечення підрозділів Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України» визначено, що речове забезпечення особового складу інформаційного центру «Харків» здійснюється відповідачем.

Своїм лисом від 04.03.2026 № 15/11/121 Інформаційний центр « ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_6 ) проінформував, що позивач перебував на речовому забезпеченні у НОМЕР_2 прикордонному загоні.

Надана відповідачем про вартість речового майна, що належить до видачі № 12-РС від 05 лютого 2026 року, на думку позивача, не відповідає затвердженому Постановою № 178 додатку, а сам розрахунок грошової компенсації вартості речового майна, відображений у довідці, здійснений із застосуванням пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу військової частини позивача, тим самим зменшено розмір грошової компенсації, а тому звернувся до суду з цим позовом.

По суті спірних правовідносин суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей врегульовані Законом 2011-XII.

Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

За змістом частини 2 статті 1-2 Закону № 2011-XII у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Абзацом першим частини першої статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з абзацом 2 пункту 1 статті 9-1 Закону № 2011-XII, речове забезпечення військовослужбовців, а також резервістів і військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, здійснюється за нормами і в строки, що визначаються відповідно центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, правоохоронні та розвідувальні органи, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно військовослужбовців, резервістів і військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, визначається Кабінетом Міністрів України.

Механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація) встановлює Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 р. № 178 (далі Порядок № 178).

Так, пунктами 2, 3 Порядку № 178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця; переведення військовослужбовця до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв`язку, правоохоронних органів спеціального призначення і державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями для подальшого проходження військової служби з виключенням із списків особового складу військової частини.

Згідно з пунктами 4, 5 Порядку № 178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Організацію речового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України (далі - Держприкордонслужба), які проходять військову службу за контрактом, кадрову військову службу, базову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, а також закладів фахової передвищої військової освіти (далі - курсанти), військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) в Адміністрації Держприкордонслужби, розвідувальному органі Адміністрації Держприкордонслужби, регіональних управліннях, загонах морської охорони, прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах, закладах освіти, науково-дослідних установах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення (далі - органи Держприкордонслужби), резервістів, військовозобов`язаних, призваних на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори, а також ліцеїстів та працівників Держприкордонслужби в мирний час та особливий період визначає «Інструкція про організацію речового забезпечення в Державній прикордонній службі України в мирний час та особливий період», затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 16 травня 2024 року № 310 (далі Інструкція № 310).

Відповідно до пункту 3 Інструкції № 310 речове забезпечення здійснюється відповідно до цієї Інструкції та включає: забезпечення речовим майном; створення та утримання запасів речового майна; лазне-пральне та побутове обслуговування; ремонт речового майна; ведення управлінського обліку і подання звітності речової служби; планування речового забезпечення та контроль за його використанням.

Речове майно за цільовим призначенням поділяється на майно поточного забезпечення, майно фонду зборів і майно непорушних запасів, а за використанням - на майно особистого користування та інвентарне майно (абзац перший пункту 4 Інструкції № 310).

Відповідно до пункту 14 Інструкції № 310 у разі звільнення з військової служби, загибелі (смерті) військовослужбовця, переведення до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, правоохоронних органів спеціального призначення і державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями для подальшого проходження військової служби з виключенням із списків особового складу військової частини, такому військовослужбовцю (членам сім`ї та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця), виплачується грошова компенсація вартості за неотримане речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178.

Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, неотримане під час проходження служби.

За приписами пункту 16 Інструкції № 310 у разі звільнення з військової служби військовослужбовців через службову невідповідність, у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту, у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення військового звання чи позбавлення права займати певні посади, у зв`язку з набранням законної сили судовим рішенням, яким військовослужбовця притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення та накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, що пов`язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, у зв`язку із встановленням невідповідності військовослужбовця вимогам проходження військової служби, визначеним частиною шостою статті 202 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон), чи визнання його таким, що не пройшов випробування, установленого частиною першою статті 212 Закону, у зв`язку з набранням законної сили судовим рішенням про визнання активів військовослужбовця чи активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави, вартість виданих їм предметів речового майна, які отримані під час проходження військової служби (навчання) в Держприкордонслужбі та строки експлуатації (носіння) яких не закінчилися, утримується з урахуванням строку перебування їх у носінні на підставі довідки-розрахунку на утримання вартості речового майна (додаток 5).

Грошова компенсація військовослужбовцям, визначеним в абзаці першому цього пункту, нараховується пропорційно часу, що минув із дня виникнення права на отримання речового майна, до дати підписання наказу про звільнення.

Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №815/5826/16, від 25.02.2021 у справі №380/2458/20.

При цьому, пропорційно часу, що минув із дня виникнення права на отримання речового майна, до дати підписання наказу про звільнення така грошова компенсація нараховується лише військовослужбовцям Державної прикордонної служби, які звільнені з військової служби через службову невідповідність, у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту, у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення військового звання чи позбавлення права займати певні посади, у зв`язку з набранням законної сили судовим рішенням, яким військовослужбовця притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення та накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, що пов`язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, у зв`язку із встановленням невідповідності військовослужбовця вимогам проходження військової служби, визначеним частиною шостою статті 202 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон), чи визнання його таким, що не пройшов випробування, установленого частиною першою статті 212 Закону, у зв`язку з набранням законної сили судовим рішенням про визнання активів військовослужбовця чи активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави, вартість виданих їм предметів речового майна, які отримані під час проходження військової служби (навчання) в Держприкордонслужбі та строки експлуатації (носіння) яких не закінчилися, утримується з урахуванням строку перебування їх у носінні на підставі довідки-розрахунку на утримання вартості речового майна (додаток 5).

З матеріалів справи встановлено, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_6 ) від 30.01.2026 № 4-ОС «По особовому складу» полковника ОСОБА_1 (позивач), начальника відділення організаційної та кадрової роботи Інформаційного центр «Харків» Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України, звільнено з військової служби у відставку за підпунктом «а» (за віком – у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі) пункту 3 частини п`ятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» із виключенням з військового обліку.

Тобто, підстава звільнення позивача з військової служби не входить до переліку причин звільнення, передбачених Інструкцією № 310, для нарахування та виплати грошової компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув із дня виникнення права на отримання речового майна, до дати підписання наказу про звільнення.

Крім того, здійснення нарахування та виплати грошової компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув із дня виникнення права на отримання речового майна, до дати підписання наказу про звільнення суперечать вказаним вище положенням Порядку № 178, яким не передбачено, що при розрахунку суми грошової компенсації необхідно враховувати такі складові, як момент виникнення права на отримання майна, термін експлуатації, ціну на час набуття права, кількість предметів, належних до видачі, та термін, який минув з останнього моменту отримання предметів речового майна, натомість закріплено обов`язок повноважного органу нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористане речове майно, виходячи із закупівельних цін, визначених на 1 січня поточного року.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 17.03.2020 у справі № 815/5826/16, від 28.01.2021 у справі № 520/1190/2020.

З наявної у матеріалах справи довідки № 12-РС від 05.02.2026 про вартість речового майна, що належить до видачі (для виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно протягом періоду проходження військової служби полковника ОСОБА_1 , якого звільнено на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_6 ) від 30.01.2026 № 4-ОС «По особовому складу», вартість компенсації такого майна склала 97595,88 грн.

Скріншотом з банківського застосунку позивача підтверджено виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно у розмірі 96131,94 грн, що не заперечується позивачем.

При цьому, суд звертає увагу, що згідно з Довідкою № 12-РС, вартість майна занижена та розрахована відповідачем із застосуванням пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна.

Аналіз вищенаведеного дозволяє дійти висновку, що відповідач протиправно занизив розмір грошової компенсації позивачу за неотримане речове майно, розрахувавши його вартість із застосуванням пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна.

Враховуючи вищенаведені висновки, суд вважає, що відповідачем не було доведено правомірність оскаржуваних дій, що є предметом оскарження у даній справі.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Суд зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 зазначила, що суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для прийняття рішення про призначення пенсії.

Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З огляду на те, що позивач має право на обрахунок компенсації за неотримане речове майно без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна, існує лише один вид правомірної поведінки відповідача - перерахувати та виплатити позивачу таку грошову компенсацію без застосування такої пропорції часу за цінами предметів речового майна, що визначені станом на 01.01.2026.

Отже, у відповідача відсутній вибір між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Таким чином, ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ), код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178, без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу військової частини за цінами предметів речового майна, що визначені станом на 01.01.2026.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, щодо спірних правовідносин, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) (код НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ), код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків військової частини.

Зобов`язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ), код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178, без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу військової частини за цінами предметів речового майна, що визначені станом на 01.01.2026.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Заічко О.В.