Рішення від 19 серпня 2026 р. у справі №520/16912/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2026 року № 520/16912/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заічко О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), щодо відмови ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) у звільненні з військової служби в запас на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону «Про військовий обов`язок та військову службу» за сімейними обставинами у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи і потребує постійного стороннього догляду.

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) з військової служби в запас на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону «Про військовий обов`язок та військову службу» за сімейними обставинами у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи і потребує постійного стороннього догляду.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 вважає протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо відмови викладеної у листі від 28.05.2026 року №806 ОСОБА_1 у звільненні з військової служби в запас на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону «Про військовий обов`язок та військову службу» за сімейними обставинами у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи і потребує постійного стороннього догляду.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана сторонам по справі до електронного кабінету через систему "Електронний суд", що підтверджується довідками про доставку до електронного кабінету ЄСІТС.

Відповідач надав до суду відзив, в якому зазначив, що поданий рапорт був розглянутий у встановленому законодавством порядку, здійснено перевірку поданих документів, досліджено акт перевірки сімейного стану, встановлено юридично значимі обставини та надано мотивовану письмову відповідь від 28.05.2026 №806 із зазначенням конкретних причин відмови у задоволенні рапорту, а тому у задоволенні позовних вимог просить відмовити.

Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.

Позивач був мобілізований та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 з 01.12.2025 року.

19.05.2026 року Позивачем, у встановленому порядку, було подано рапорт про звільнення з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 ч.12 ст. 26 Закону «Про військовий обов`язок та військову службу» у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю II групи і потребує постійного стороннього догляду.

До рапорту долучено нотаріально завірені копії наступних документів:

Паспорт та код ОСОБА_1 ;

Довідка про склад сім?ї ОСОБА_1 від 30 березня 2026 року;

Свідоцтво про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_5 ;

Паспорт та код ОСОБА_2 ;

Свідоцтво про смерть ОСОБА_3 серії НОМЕР_6 від 09 грудня 2024 року;

Довідка про склад сім?ї ОСОБА_2 від 30 березня 2026 року;

Витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №6745/26/525/B від 18 березня 2026 року;

Висновок №38 від 23 березня 2026 року;

Висновок №50 від 23 березня 2026 року;

Акт встановлення факту здійснення догляду;

Оригінал акту перевірки сімейного стану військовослужбовця від 23 квітня 2026 року;

Копія свідоцтва про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_7 ;

Копія закордонного паспорту ОСОБА_5 НОМЕР_8 виданий 16 лютого 2021 року;

14. Копія свідоцтва про зміну імені ОСОБА_5 серії НОМЕР_9 від 04 лютого 2021 року.

Листом від 28.05.2026 року №806 Позивачеві було фактично відмовлено у звільненні з військової служби, при цьому Відповідач посилався на той факт, що у Позивача є рідний брат, який зобов`язаний здійснювати постійний догляд за хворим батьком і при цьому не взяли до уваги документи, які підтверджують той факт що брат Позивача більше 25 років постійно проживає за кордоном у Німеччині і не може здійснювати постійний догляд за хворим батьком, а також відсутності документів які підтверджують відсутність членів сім`ї другого ступеня спорідненості, не беручи до уваги наявність Акту перевірки сімейного стану військовослужбовця від 23.04.2026 року, який підтверджує відсутність інших осіб, крім Позивача, які повинні та можуть здійснювати постійний сторонній догляд за ОСОБА_2 .

Позивач вважаючи таку відмову протиправною звернувся до суду з цим позовом.

По суті спірних правовідносин суд зазначає таке.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч.5 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

За змістом абзацу "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом та він припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах під час проведення мобілізації та дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Згідно ч. 7 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі (пункт 1).

Відповідно до п. 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) ІНФОРМАЦІЯ_2, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» від 12.06.2013 за № 413 передбачено, що військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини:

- необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.

Відповідно до п. 14.10 розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Відповідно до листа від 28.05.2026 року №806 про відмову щодо звільнення позивача з військової служби підставою відмови слугувало ненадання позивачем до рапорту документів, які підтверджують що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , член сім?ї першого ступеня споріднення Вашого батька, сам потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Крім цього, позивачем не надано до рапорту документів, які підтверджують відсутність у його батька інших членів сім?ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків) або документів, які підтверджують, що інші члени сім?ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Судом встановлено, що до рапорту позивач надав, акт перевірки сімейного стану військовослужбовця від 23 квітня 2026 року, з якого випливає, що (позивач) єдиний працездатний член сім`ї, який може доглядати та утримувати ОСОБА_2 .

Крім акту позивачем надано копію свідоцтва про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_7 ; Копія закордонного паспорту ОСОБА_5 НОМЕР_8 виданий 16 лютого 2021 року; 14. Копія свідоцтва про зміну імені ОСОБА_5 серії НОМЕР_9 від 04 лютого 2021 року, тобто документи на підтвердження фактичної неможливості рідним братом здійснювати догляд за батьком.

Як вбачається з листа Військової частини від 28.05.2026 року №806 про відмову щодо звільнення позивача з військової служби, то такий сформований відповідачем без надання належої правової оцінки зазначених документів. Тому, зазначені в цьому відомості про ненадання позивачем документів про коло осіб першого та другого ступеня спорідненості не відповідають фактичним обставинам.

Наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року №531 затверджено «Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України».

Цей Порядок визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту (пункт 1 розділу І Порядку №531).

Згідно п. 2 та 3 розділу ІІІ Порядку №531 командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту.

Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Виходячи з наведених норм, за результатами розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов`язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту (заяви).

Суд враховує, що умова, зазначена в абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи», означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 27 лютого 2025 року у справі № 380/16966/24.

Отже суд приходить до висновку, що відповідач, обмежившись посиланням на не надання документів, що підтверджують відсутність у інших членів сім`ї першого ступеня споріднення під час розгляду рапорту про звільнення , не перевірив реальну можливість здійснювати такими особами постійний догляд за матір`ю позивача та не надав належної оцінки аргументам та поданим позивачем документам з цього питання.

Відтак, суд вважає, що відмова (непогодження) у задоволенні рапорту позивача про звільнення його з військової служби не відповідає критеріям обґрунтованості та вмотивованості.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у відповідачем не наведено належних підстав для відмови у задоволенні рапорту, що свідчить про наявність протиправниї дії військової частини НОМЕР_2 , щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби в запас на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону «Про військовий обов`язок та військову службу» за сімейними обставинами у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи і потребує постійного стороннього догляду.

Стосовно відновлення порушеного права суд зазначає таке.

За юридичною позицією Конституційного Суду України, право на судовий захист як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя; відсутність такої можливості обмежує це право, яке за змістом частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (абзац 15 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002).

Конституційний Суд України у Рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Отже, ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Подібний правовий підхід щодо вибору ефективного способу захисту застосовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 9 листопада 2018 року у справі № 263/15749/16-а, від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а, від 22 березня 2019 року у справі №815/6832/15, від 1 жовтня 2019 року у справі №826/3943/16, від 31 березня 2020 року у справі №826/14837/16, від 15 червня 2021 року у справі № 200/12944/19-а, від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19, від 8 лютого 2022 року у справі №160/6762/21.

Крім того, у судовій практиці сформульована стала правова позиція, яка полягає у тому, що ефективним вважається такий спосіб захисту, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) відшкодування шкоди, заподіяної порушенням права; обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає завданню адміністративного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/14016/16, від 11 лютого 2019 року у справі № 2а-204/12, від 15 липня 2019 року у справі № 420/5625/18, від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18, від 1 червня 2022 року у справі № 620/5996/21, від 25 жовтня 2022 року у справі № 200/13288/21).

Також, відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року №160/6762/21, ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Згідно з частиною 4 статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Позиція Верховного Суду щодо застосування частини 4 статті 245 КАС України, а саме: щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 04 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19 та від 13 жовтня 2022 року у справі № 380/13558/21.

Аналіз положень КАС України також дає підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів.

Оскільки під час розгляду цієї справи відповідач не довів наявність законних підстав для відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби в запас на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону «Про військовий обов`язок та військову службу» за сімейними обставинами та з метою забезпечення ефективного захисту його прав, з урахуванням положень статей 2 та 245 КАС України, суд вважає, що зобов`язання Військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби в запас на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону «Про військовий обов`язок та військову службу» за сімейними обставинами у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи і потребує постійного стороннього догляду, не буде вважатися втручанням у дискреційні повноваження відповідача, адже такий спосіб захисту порушеного права буде найбільш ефективним та спрямованим на недопущення свавілля в органах влади.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної заяви.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), щодо відмови ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) у звільненні з військової служби в запас на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону «Про військовий обов`язок та військову службу» за сімейними обставинами у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи і потребує постійного стороннього догляду.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) з військової служби в запас на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону «Про військовий обов`язок та військову службу» за сімейними обставинами у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи і потребує постійного стороннього догляду.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 96 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Заічко О.В.