Рішення від 19 серпня 2026 р. у справі №520/22989/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

20.08.2026 р. справа №520/22989/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Сліденка А.В., за участю секретаря судового засідання - Карапетян М.О., представника позивача - Жебелевої Г.С., представника відповідача - не прибув, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку ст. 287 КАС України адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)

до Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі за текстом - відповідач, суб"єкт владних повноважень, владний суб`єкт, ВДВС)

провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) зняття арешту з квартири за адресою АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , який накладений 21.10.2009 року на підставі постанови АА №012934 Орджонікідзевського ВДВС Харківського міського управління юстиції відносно боржника ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ІПН НОМЕР_1 , реєстраційний номер обтяження в Державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 9169038; 2) визнання протиправною бездіяльності Індустріального відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 44045454) щодо не зняття арешту з квартири за адресою АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та накладений 21.10.2009 року на підставі постанови АА №012934 Орджонікідзевського ВДВС Харківського міського управління юстиції відносно боржника ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ІПН НОМЕР_1 , реєстраційний номер обтяження в Державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 9169038; 3) зобов`язання Індустріального відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 44045454) вилучити запис з Державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про арешт на квартиру (реєстраційний номер обтяження в Державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 9169038), яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , який накладений 21.10.2009 року на підставі постанови АА №012934 Орджонікідзевського ВДВС Харківського міського управління юстиції відносно боржника ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ІПН НОМЕР_1 .

Аргументуючи цю вимогу зазначив, що наявність у Державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна арешту, накладеного 21.10.2009 року постановою АА №012934 Орджонікідзевського ВДВС Харківського міського управління юстиції, перешкоджає реалізації її прав як співвласниці квартири та оформленню спадкових прав на майно (квартиру за адресою АДРЕСА_1 ) після смерті батька. Відповідач листом від 30.12.2025 року №207430 повідомив про відсутність інформації щодо відкритих виконавчих проваджень стосовно ОСОБА_2 , а звернення позивача про зняття арешту залишено без реагування, у зв`язку з чим арешт продовжує обліковуватися в Реєстрі за відсутності, на думку позивача, належної правової підстави для його подальшого існування. Крім того, позивач вказує на невідповідність зазначених у записі про обтяження персональних даних боржника даним її батька та відсутність відомостей про невиконані ним зобов`язання, що свідчить про протиправність бездіяльності відповідача щодо незняття арешту та необхідність припинення відповідного запису в Реєстрі.

Відповідач був завчасно та належно сповіщений про розгляд справи, однак не виконав процесуального обов`язку із подання відзиву та доказів у спростування викладених у позові доводів.

За таких обставин, суд не вбачає перешкод у вирішенні спору по суті, адже наявні у справі докази повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин.

Суд, вивчивши доводи усіх наявних у справі документів учасників спору, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є співвласницею квартири за адресою: АДРЕСА_1 (далі за текстом - Квартира), яка з 1999 року належить їй, її покійному батьку ОСОБА_2 та матері ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності.

За викладеними у позові твердженнями, у процесі оформлення спадкових прав після смерті батька під час підготовки до видачі свідоцтва про право на спадщину на частку квартири заявнику стало відомо про наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно арешту квартири, накладеного 21.10.2009 року на підставі постанови АА №012934 Орджонікідзевського ВДВС Харківського міського управління юстиції відносно ОСОБА_2 , реєстраційний номер обтяження 9169038, у зв`язку з чим приватним нотаріусом Копил В.В. постановою від 21.05.2026 року №313/02-31 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії.

Згідно з листом Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" Харківської міської ради від 15.12.2025р. №111220254897 відповідно до наявних архівних матеріалів реєстрація права спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_2 станом на 31.12.2012 проведена Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради за ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 23.02.1999 Харківським Державним приладобудівним заводом ім. Т.Г. Шевченка, р. № 1247. Отримання інформації стосовно наявності обтяжень на об`єкт нерухомого майна регламентовано Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». До матеріалів інвентаризаційної справи, за вищезазначеною адресою, документи стосовно накладання обтяження/обмеження не долучено. Назва «вулиця Жовтневої Революції» змінена на «вулиця Москалівська» згідно з рішенням 1 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20.11.2015 № 12/15 «Про перейменування об`єктів топоніміки міста Харкова».

Відповідно до листа Індустріального відділу державної виконавчої служби у м. Харкові від 30.12.2025 року №207430, інформації щодо виконавчих проваджень, відкритих стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , не знайдено.

За викладеними у позові твердженнями, з огляду на те, що наявність зазначеного обтяження перешкоджає оформленню спадкових прав та реалізації права власності на квартиру, заявник звернувся до відповідача із заявою від 22.05.2026р. про зняття арешту з Квартири. (далі за текстом - Звернення).

За цим Зверненням суб"єктом владних повноважень була вчинена бездіяльність.

Стверджуючи про протиправність управлінського волевиявлення суб"єкта владних повноважень у вигляді бездіяльності стосовно не зняття арешту з майна - Квартири, заявник ініціював даний спір.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб`єктом владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, на час вчинення державним виконавцем управлінського волевиявлення з приводу накладення арешту на майно позивача регламентувались нормами Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року №606-XIV (далі за текстом - Закон №606-XIV).

Статтею 1 Закону №606-XIV передбачено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Положеннями статті 5 Закону №606-XIV визначено, що державний виконавець зобов`язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Згідно статті 7 Закону №606-XIV державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Згідно статті 24 Закону № 606-XIV за заявою стягувача, з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення, державний виконавець постановою про відкриття виконавчого провадження вправі накласти арешт на майно боржника (крім коштів) та оголосити заборону на його відчуження. Одночасно з винесенням такої постанови державний виконавець може провести опис і арешт майна боржника в порядку, визначеному цим Законом.

Положеннями статті 55 Закону № 606-XIV передбачено, що державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов`язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Копія постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника не пізніше наступного після її винесення дня надсилається боржнику та відповідно до банків чи інших фінансових установ або органів, зазначених у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена боржником начальнику відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, або до суду у 10-денний строк.

Відповідно до частин 3, 5 статті 59 Закону №606-XIV майно боржника може бути звільнено з-під арешту за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому підпорядкований державний виконавець, якщо під час розгляду відповідної скарги боржника виявлено порушення встановленого цим Законом порядку накладення арешту. Копія постанови начальника органу державної виконавчої служби про звільнення майна боржника з-під арешту не пізніше наступного після її винесення дня надсилається сторонам та до відповідного органу (установи) для зняття арешту, а про відмову у звільненні майна боржника з-під арешту - боржнику.

У всіх інших випадках по незакінчених виконавчих провадженнях арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

Відтак, арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону №606-XIV підлягає примусовому виконанню.

05.10.2016р. набрав чинності Закон України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі за текстом - Закон №1404-VIII), за визначенням ст.1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.1 ст. 13 Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно п.1 ч.1 ст.26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Статтею 39 Закону №1404-VIII визначено підстави для закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 2-3 ст. 39 Закону №1404-VIII постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

У випадках, передбачених пунктами 1-3, 5-7, 9-12, 14-18, 19-1 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Відповідно до ст. 40 Закону № 1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

У разі якщо після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених частиною першою статті 37 цього Закону, встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди, арешти з майна боржника знімаються, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи, про що виконавець виносить постанову, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, виконавець вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Продовжуючи вирішення спору, суд зазначає, що згідно з пунктом 9.9 Порядку роботи з документами в органах держави виконавчої служби (затверджений наказом Міністерства юстиції України № 2274/5 від 25.12.2008; був чинним до 19.07.2017 року; далі за текстом - Порядок №2274/5) строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 рік.

Відповідно до п.9.10 Порядку №2274/5 завершені виконавчі провадження включаються в акт про вилучення виконавчих проваджень для знищення (додаток 17), якщо передбачений для них строк зберігання закінчився до 1 січня року, в якому складений акт.

З положень наведених норм Порядку №2274/5 висновується, що знищенню підлягають лише завершені виконавчі провадження.

Відповідно до розділу ІХ Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями (затверджені наказом Міністерства юстиції України 07.06.2017 року №1829/5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 08 червня 2017 року за №699/30567; далі за текстом - Правила №1829/5) передані до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця справи та виконавчі провадження, строк зберігання яких закінчився, підлягають знищенню. Строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік.

Суд зважає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2025р. у cправі №2/1522/11652/11 міститься висновок, згідно з яким як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки.

Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених частиною першою статті 49 Закону № 606-XIV (частиною першою статті 39 Закону № 1404-VIII), свідчить про об`єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому.

З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом (частина перша статті 40 Закону № 1404-VIII).

Водночас частиною п`ятою статті 47 Закону № 606-XIV визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (аналогічна норма міститься в частині п`ятій статті 37 Закону № 1404-VIII).

Наслідки завершення виконавчого провадження визначені статтею 50 Закону № 606-XIV.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 50 Закону № 606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Схожі за змістом норми містяться у частинах першій, другій статті 40 Закону № 1404-VIII.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме: у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій); у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.

Водночас Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що законодавець у Законі №1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року, передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (частина третя статті 37 Закону № 1404-VIII).

Частиною 4 ст.59 Закону України №1404-VIII встановлено перелік підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, а саме: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на новича 24.04.1958 року народження ІПН 2199824270.Condensed MT Ext Condensed Bolddd Condensedr MT Extra CondensedGoudy Old Style Stoutercer Textt MT ShadowRomanse Texte ITCstler Scriptee UIemilightЗа правилом ч.5 ст.59 Закону України №1404-VIII встановлено, що в усіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Статтею 38 Закону України №606-XIV встановлено, що у разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Крім того, згідно з ч.1 ст.40 Закону України №1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), припинення виконавчого провадження у разі поновлення судом строку подання апеляційної скарги або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17 (адміністративне провадження № К/9901/20268/18) зазначено про те, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.

Приєднані до справи докази засвідчують, що відомості стосовно виконавчого провадження, в межах якого державним виконавцем Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АА №012934 від 21.10.2009, зокрема номера виконавчого провадження згідно Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, реквізитів виконавчого документа, який перебував на виконанні, стягувача тощо відсутні, в тому числі в автоматизованій системі виконавчого провадження, та знищено за закінченням строку зберігання.

Процесуальні можливості здобуття відповідних об"єктивних даних згідно з ч.4 ст.9 КАС України у цій частині - вичерпані.

Згідно з ч.1 ст.12 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження" виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Доказів про те, що відносно виконавчого документа, під час примусового виконання якого суб"єктом владних повноважень було вчинено управлінське волевиявлення з приводу арешту майна, не збігли (не скінчились, не спливли) строки пред"явлення виконавчого документа до примусового виконання матеріали справи не містять.

Процесуальні можливості здобуття відповідних об"єктивних даних згідно з ч.4 ст.9 КАС України у цій частині - вичерпані.

Підстав для поширення на спірні правовідносини дії ч.5 ст.12 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження" (стосовно правових наслідків переривання строку пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання) судом у ході розгляду справи не виявлено.

Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 16.12.2025р., арешт майна ОСОБА_2 не знятий. На звернення заявника відповідачем не вчинено дій спрямованих на зняття арешту з вказаного майна.

Відповідачем не надано до суду доказів існування незавершених виконавчих проваджень стосовно ОСОБА_2 як спадкодавця, які б обумовлювали необхідність залишення в силі накладеного на його майно арешту.

Зважаючи на приписи ст.1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, перелічені у ст.2 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження" засади виконавчого провадження, згадані у ст.4 Закону України від 02.06.2016р. №1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" принципи діяльності органів та осіб, котрі здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів, а також на фізичне знищення матеріалів виконавчого провадження та відсутність об"єктивних даних про можливість його відновлення, на відсутність доказів наявності зацікавлених осіб або невиконаних заявником зобов`язань, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання у межах строку, встановленого Законом суд вважає, що невиправдано тривале існування запровадженого суб"єктом владних повноважень обмеження у реалізації речових прав власності не узгоджується із приписами ч.2 ст.2 КАС України.

Схожі правові позиції були сформульовані у постановах Верховного Суду 18.01.2023р. у справі № 127/1547/14-ц, від 09.01.2023р. у справі № 2-3600/09, суть яких полягає у тому, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

За таких обставин, відповідно до наведених норм права та правових висновків касаційного суду, збереження арешту з метою виконання судового рішення за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном.

Окрім того, суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що на даний час відсутні будь-які підстави для того продовження дії обтяження у вигляді арешту Квартири.

Поряд із цим, суд вважає за необхідне зазначити, що судове рішення у цій справі ухвалюється не з підстав протиправності рішень, дій чи бездіяльності відповідача про накладення арешту, оскільки їх правомірність неможливо оцінити за відсутністю документів, а з підстав неможливості поновлення прав позивача, в інший спосіб ніж через судове рішення.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

У межах спірних правовідносин суб"єктом владних повноважень було вчинено управлінське волевиявлення у формі постанови накладення арешту на майно (постанова від 21.10.2009р. АА№012934), а також управлінське волевиявлення у формі бездіяльності у знятті арешту з майна боржника за зверненням від 22.05.2026р.

Матеріали справи не містять доказів протиправності відповідного управлінського волевиявлення суб"єкта владних повноважень у формі постанови про накладення арешту на майно (постанова від 21.10.2009р. АА№012934).

Продовжуючи вирішення спору, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів і наведення у процесуальних документах адекватних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення і безпідставності доводів іншого учасника справи.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що у ході розгляду справи суб`єкт владних повноважень не довів дотримання у спірних правовідносинах ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, адже під час реалізації управлінської функції за зверненням зацікавленої особи із достатньою повнотою не установив обставини фактичної дійсності відносно наявності підстав для зняття арешту з майна спадкодавця, зміст належної норми права витлумачив невірно, унаслідок чого вчинене управлінське волевиявлення не узгоджується як із дійсним змістом нормативного регламентування, так і дійсними обставинами спірних правовідносин.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб"єктом владних повноважень не було забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, тож, за наслідками розгляду справи слід визнати доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин на зняття арешту з майна.

Указане є визначеною процесуальним законом підставою для усунення триваючої перешкоди позивачу у розпорядженні приватною власністю у порядку спадкування, задоволення позову та надання порушеному праву заявника судового захисту у спосіб, котрий відповідно до ч.2 ст.5 та ч.2 ст.9 КАС України сформульований у резолютивній частині цього судового акту.

Відповідним обов"язком слід обтяжити саме відповідача як орган Державної виконавчої служби України - компетеційного правонаступника суб"єкта права, котрий у минулому вчинив управлінське волевиявлення з накладення арешту.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання відповідача вилучити запис з Державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про арешт на квартиру (реєстраційний номер обтяження в Державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 9169038) суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

При цьому за приписами ч. 3 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Таким чином, арешт майна у виконавчому провадженні є заходом примусового виконання, спрямованим на забезпечення реального виконання відповідного виконавчого документа, та безпосередньо пов`язаний з наявністю виконавчого провадження і необхідністю забезпечення виконання рішення.

Водночас відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

За змістом ч. 2 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Частиною 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що в усіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

У свою чергу, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV державній реєстрації підлягають, зокрема, обтяження речових прав на нерухоме майно, серед яких названо заборону відчуження та/або користування, арешт, іпотеку тощо.

Згідно з ч. 2 ст. 27 Закону №1952-IV державна реєстрація обтяжень проводиться, зокрема, на підставі судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили.

Отже, судове рішення про зняття арешту є належною правовою підставою для проведення державної реєстрації припинення відповідного обтяження.

При цьому ч. 3 ст. 26 Закону №1952-IV встановлює, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.

Відповідно до п. 19 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 №1127, Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває розділ в Державному реєстрі прав та/або вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права, обтяження речових прав.

У випадках, передбачених законом, державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав також закриває розділ в Державному реєстрі прав.

Крім того, відповідно до п. 39 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 р. № 1141 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 6 червня 2018 р. № 484), у разі зняття державним, приватним виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону підстава для державної реєстрації припинення обтяження за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав автоматично вноситься з автоматизованої системи виконавчого провадження.

Отже, з наведеного вбачається, що арешт майна є обтяженням речових прав, яке виникає внаслідок застосування відповідного заходу примусового виконання та підлягає державній реєстрації.

За змістом абз. 1 п. 5 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обтяження - заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших осіб, яких законом уповноважено накладати відповідну заборону (обмеження), або такі, що виникли з правочину. Для цілей цього Закону обтяженням вважається також: намір власника земельної ділянки сільськогосподарського призначення, щодо якої встановлено переважне право її купівлі, продати її особі, яка не є суб`єктом такого переважного права; переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, передане іншій особі на підставі відповідного правочину.

Відтак вимога про зняття арешту спрямована саме на припинення дії відповідного обтяження, тоді як вимога про «вилучення запису» з Державного реєстру прав не є самостійним способом припинення арешту майна як обтяження у випадку незаявлення вимоги про скасування постанови про накладення арешту.

При цьому вилучення (скасування) відповідного реєстраційного запису може бути зумовлене, зокрема, оскарженням правової підстави, на якій такий запис було внесено, тобто постанови про накладення арешту, із заявленням вимоги про її визнання протиправною та скасування.

Такої вимоги позивачем у цій справі не заявлено, а правомірність постанови Орджонікідзевського ВДВС Харківського міського управління юстиції від 21.10.2009 року АА №012934 не є предметом судового розгляду.

Натомість позивач просить саме зняти арешт з квартири, що у разі задоволення такої вимоги означає припинення дії обтяження, а відповідне судове рішення є підставою для державної реєстрації припинення такого обтяження.

За таких обставин вимога про зобов`язання відповідача вилучити з Державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про арешт задоволенню не підлягає, оскільки вилучення запису не є необхідним чи передбаченим законом способом реалізації наслідків зняття арешту, а позивачем не оскаржується правова підстава накладення арешту.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), вичерпно реалізував існуючі правові механізми з`ясування об`єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-12, 72-77, 90, 211, 241-244, 246, 255, 268, 271, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції стосовно не зняття арешту з майна, яке належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (Об`єкт обтяження: квартира, квартира знаходиться у спільній сумісній власності, адреса: АДРЕСА_1 ), накладеного на підставі постанови АА №012934, виданої 21.10.2009р. Орджонікідзевським відділом державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції.

Зобов`язати Індустріальний відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт з майна, яке належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , накладений на підставі постанови АА №012934, виданої 21.10.2009р. (Об`єкт обтяження: квартира, квартира знаходиться у спільній сумісній власності, адреса: АДРЕСА_1 . Власник: ОСОБА_2 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; код: АДРЕСА_3 . Заявник: Орджонікідзевський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції).

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (ідентифікаційний код - 44045454; місцезнаходження - вул. Кооперативна, буд.12/14, м. Харків, 61103) на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_2 ; зареєстрована адреса місця проживання - АДРЕСА_1 ) 532,48 (п`ятсот тридцять дві гривні 48 копійок) у якості компенсації витрат на оплату судового збору.

Роз`яснити, що судове рішення у повному обсязі складено (виготовлено) відповідно до ч.3 ст.243 КАС України - 20.08.2026р.; набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.6 ст.287 КАС України (протягом 10 днів з дати проголошення судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко