Рішення від 19 серпня 2026 р. у справі №500/91/26 — Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/91/26

20 серпня 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Баб`юка П.М., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просить:

визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № Ф-2012-53 від 01.12.2025;

зобов`язати Головне управління ДПС у Тернопільській області привести інтегровану картку платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 у відповідність, шляхом виключення відомостей щодо недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування сумі 7 312,87 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02.01.2026 позивач отримав та ознайомився з вимогою про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску № Ф-2012-53 від 01.12.2025.

Проте позивач не погоджується із вказаною вимогою, вважає її такою, що винесена з порушенням чинних норм законодавства, оскільки він є пенсіонером і відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" звільнений від сплати за себе єдиного внеску.

Ухвалою судді від 20.01.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) сторін.

05.02.2026 до суду від Головного управління ДПС у Тернопільській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник просить відмовити в задоволенні позовних вимог та вказує, що оскільки відповідно до інформаційних баз даних позивач перебуває на податковому обліку як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю, спірну вимогу на суму недоїмки зі сплати єдиного внеску сформовано правомірно.

Також зазначає, що з урахуванням того, що платник самостійно визначив базу нарахування ЄСВ та подав відповідний звіт до контролюючого органу, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у позовній заяві, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, ОСОБА_1 з 14.08.2018 призначено пенсію за віком, що підтверджується довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 31.12.2025 №1900-0212-8/60467.

ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 14.03.2002, перебуває на обліку в Теребовлянській ОДПІ.

На підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, 01.12.2025 Головне управління ДПС у Тернопільській області прийняло вимогу №Ф-2012-53, якою визначило ОСОБА_1 борг (недоїмку) з єдиного внеску в сумі 7312,87 грн.

Не погодившись із вищевказаною вимогою контролюючого органу, позивач звернувся до суду із відповідним позовом.

Визначаючись щодо спірних правовідносин, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України № 2747-IV від 06.07.2005 (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з п.4 ч.1 ст.4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (тут і далі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яка визначає платників єдиного внеску, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (крім електронних резидентів (е-резидентів).

Згідно з ч.2 ст.6 вказаного Закону платник єдиного внеску, зокрема, зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску.

Абзацом 3 ч.8 та ч.12 ст.9 вказаного Закону визначено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок..

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов`язаннями із сплати єдиного внеску зобов`язань із сплати податків, інших обов`язкових платежів, передбачених законом, або зобов`язань перед іншими кредиторами зобов`язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов`язаннями, крім зобов`язань з виплати заробітної плати (доходу).

Відповідно до ч.4 ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня отримання вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з податковим органом шляхом оскарження в адміністративному чи судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня отримання узгодженої вимоги, податковий орган надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби узгоджену вимогу про сплату недоїмки в електронній формі.

Порядок обміну інформацією між податковими органами та органами державної виконавчої служби визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, спільно з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику.

У випадках, зазначених в абзаці одинадцятому цієї частини, податковий орган також має право звернутися до суду з позовом про стягнення недоїмки. При цьому заходи досудового врегулювання спорів, передбачені законом, не застосовуються.

З 11 жовтня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII, яким перше речення ч.4 ст.4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" викладено в редакції, відповідно до якої особи, зазначені у пунктах 4 та 51 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Аналіз вищевказаної норми, свідчить про те, що від сплати за себе єдиного внеску звільняються фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, якщо вони не беруть добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та за наявності двох обов`язкових умов: 1) є пенсіонерами за віком або інвалідами, після законодавчих змін - отримують пенсію за віком, або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"; 2) отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Оскільки позивач з 14.08.2018 є пенсіонером, досяг віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", суд вважає, що за спірний період позивач не має обов`язку зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Щодо покликань відповідача на те, що платник самостійно визначив базу нарахування ЄСВ та подав відповідний звіт до контролюючого органу, то суд зазначає, що позивач може бути платником єдиного внеску виключно за умови його добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Разом з тим, доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 укладав договір про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування суду не надано та судом не здобуто.

При цьому суд вважає поважними та приймає до уваги пояснення позивачки про те Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2019 рік нею підписано та подано помилково через її ваду зору.

Суд зазначає, що помилкова подача позивачем звіту не свідчить про його добровільну участь у системі страхування.

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії, чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, а також враховуючи, що під час судового розгляду спростовані висновки та доводи відповідача, покладені в основу прийняття спірної вимоги, суд доходить до висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 01.12.2025 № Ф-2012-53 підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління ДПС у Тернопільській області привести інтегровану картку платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 у відповідність, шляхом виключення відомостей щодо недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування сумі 7 312,87 грн, то суд не вбачає підстав для її задоволення, оскільки належним способом захисту порушених прав позивача у даній справі є саме визнання протиправною та скасування спірної вимоги, а вимоги зобов`язального характеру фактично направлені на захист права у майбутньому від можливих порушень, тобто носять превентивний характер.

При цьому, після набрання вказаним судовим рішенням законної сили контролюючий орган повинен самостійно привести у відповідність відомості картки обліку платника податків в частині нарахованої суми, а тому на даний час відсутні підстави вважати, що права позивачу будуть порушені.

Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як передчасних.

Позовні вимоги задоволено частково, а тому слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір у пропорційному розмірі до задоволених позовних вимог.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Процесуальним законодавством визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно з частиною першою-другою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 КАС України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

Відповідно частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини п`ятої статті 134 КАС України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат адміністративний суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною п`ятою статті 134 КАС України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Такий висновок суду узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №686/5757/23, у якій розглядалося судом касаційної інстанції питання щодо застосування норм права, відповідно до яких здійснюється визначення розміру витрат на правничу допомогу та їх розподіл.

Тому, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Як слідує із матеріалів справи, 07.01.2026 між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням "Верум Про", в особі голови Яворського Андрія Васильовича, укладено договір про надання правничої допомоги.

Згідно із п. 1.2 договору, клієнт зобов`язується виплатити Адвокатському об`єднанню гонорар за виконання доручення, зокрема, 3 000 грн, які мають бути сплачені на банківський рахунок Адвокатського об`єднання в день укладення договору.

Також до позовної заяви додано квитанцію від 08.01.2026 на суму 3000,00 грн, призначення платежу: "Сплата за послуги".

Суд, оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін, обсяг матеріалів у справі, кількість підготовлених процесуальних документів, тривалість розгляду справи судом, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 3000,00 грн є співмірною з фактичним обсягом наданих послуг.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 01.12.2025 № Ф-2012-53.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 532 (п`ятсот тридцять дві) грн 48 коп. та 3000 (три тисячі) грн 00 коп. витрат на правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 20 серпня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач:

- Головне управління ДПС у Тернопільській області (місцезнаходження: вул. Білецька, 1, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46003, код ЄДРПОУ 44143637).

Головуючий суддя Баб`юк П.М.