Рішення від 19 серпня 2026 р. у справі №480/5997/25 — Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2026 року Справа № 480/5997/25

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Кунець О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/5997/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ), в якій просить:

- визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі абз.13 п.3 частини 12 статті 26 ЗУ №2232, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьками інвалідами 2-ї групи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які, згідно висновку медико-соціальної комісії потребують постійного догляду;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі абз. 13 п.3 частини 12 статті 26 ЗУ №2232, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьками інвалідами 2-ї групи , які, згідно висновку медико-соціальної комісії потребують постійного догляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до Закону України №2232-XII був мобілізований 24.02.2022 та на даний час проходить військову службу у 11 запасній роті військової частини НОМЕР_1 . До мобілізації позивач постійно проживав разом зі своїми батьками - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є особами з інвалідністю ІІ групи та потребують постійного догляду. 10.06.2025 позивач звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьками. Листом військової частини НОМЕР_1 від 17.06.2025 №2/1/3/4545 у задоволенні рапорту відмовлено з тих підстав, що у батьків позивача є донька - ОСОБА_4 , стосовно якої не надано доказів потреби у постійному догляді. Позивач зазначає, що його сестра з 2013 року проживає окремо від батьків, має власну сім`ю та трьох дітей, а з жовтня 2022 року проживає у Республіці Польща, у зв`язку з чим фактично не має можливості здійснювати постійний догляд за батьками. Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 30.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 480/5997/25 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач, у встановлений судом строк, надав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні. В обґрунтування зазначив, що 10.06.2025 позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьками, які є особами з інвалідністю ІІ групи.

Відповідач вказує, що відповідно до пункту 3 частини 12 статті 26 зазначеного Закону звільнення з військової служби з цієї підстави можливе за умови відсутності інших членів сімї першого чи другого ступеня споріднення особи з інвалідністю або якщо такі члени сім`ї самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії, лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. При цьому до членів сім`ї другого ступеня споріднення належать, зокрема, рідні брати та сестри.

Зазначив, що з документів, поданих позивачем разом із рапортом, вбачається, що у його батьків, крім позивача, є донька - ОСОБА_4 , при цьому доказів того, що остання сама потребує постійного догляду за висновком МСЕК чи ЛКК, до рапорту не надано. На думку відповідача, ані вік іншого члена сім`ї, ані місце його проживання, ані бажання чи небажання здійснювати догляд правового значення для вирішення питання про звільнення не мають.

Суд, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Позивач ОСОБА_1 відповідно до Закону України №2232-XII був мобілізований 24.02.2022 та на даний час проходить військову службу у 11 запасній роті військової частини НОМЕР_1 .

Судом із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є батьками позивача, що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_1 .

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є особами з інвалідністю ІІ групи та потребують постійного стороннього догляду, що підтверджується витягами з актів огляду у МСЕК до довідок серії КИО-1 №147866 та серії АВ №1090344, а також висновками лікарсько-консультативної комісії КНП медико-санітарної допомоги Березанської міської ради від 19.02.2025.

Також із матеріалів справи встановлено, що до мобілізації позивач постійно проживав разом із батьками за адресою: АДРЕСА_3 , був пов`язаний з ними спільним побутом та здійснював за ними постійний догляд. З початку повномасштабного вторгнення до вересня 2024 року позивач проходив військову службу у Київській області та мав можливість здійснювати догляд за батьками, однак з вересня 2024 року проходить військову службу в іншій області на значній відстані від місця проживання батьків, у зв`язку з чим такої можливості не має.

Крім того, судом встановлено, що у батьків позивача, окрім нього, є донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У 2013 році ОСОБА_4 уклала шлюб із ОСОБА_4 та з цього часу проживає окремо від батьків. Позивач зазначає, що сестра не пов`язана з батьками спільним побутом та постійного догляду за ними не здійснювала.

Також матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_4 має трьох малолітніх дітей, а у жовтні 2022 року у зв`язку із військовою агресією та ракетними обстрілами виїхала до м. Катовіце Республіки Польща, де проживає та зареєстрована як біженець, їй присвоєно номер НОМЕР_2 зі статусом UKR. До позовної заяви на підтвердження зазначених обставин додано, зокрема, свідоцтво про шлюб, свідоцтва про народження дітей, паспорт ОСОБА_4 , договір оренди житла на особливих умовах та документи щодо присвоєння номерів PESEL.

Таким чином, позивач зазначає, що на час звернення до командування військової частини його сестра фактично не проживає разом із батьками та, перебуваючи разом із трьома малолітніми дітьми за межами України, не має можливості здійснювати за ними постійний догляд. Водночас позивач до зміни місця проходження військової служби проживав із батьками спільно та здійснював такий догляд.

10.06.2025 позивач звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьками - особами з інвалідністю ІІ групи, які згідно з висновками медико-соціальної експертної комісії потребують постійного догляду.

За результатами розгляду рапорту листом військової частини НОМЕР_1 від 17.06.2025 №2/1/3/4545 позивачу було відмовлено у звільненні з військової служби. Підставою для відмови відповідач зазначив те, що позивачем не надано доказів того, що його сестра ОСОБА_4 сама потребує постійного догляду за висновком МСЕК чи ЛКК або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, у зв`язку з чим, на думку відповідача, остання може і повинна здійснювати догляд за батьками.

У зв`язку із вказаною відмовою позивач звернувся до суду за захистом свої прав.

Згідно з листом військової частини НОМЕР_1 від 17.06.2025 №2/1/3/4545, відповідачем відмовлено у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби з тих підстав, що у його батьків наявний інший член сім`ї - донька ОСОБА_4 , стосовно якої відсутні відомості про потребу у постійному догляді за висновком МСЕК чи ЛКК або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду.

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон №2232-XII.

Згідно із частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

На підставі частини другої цієї статті проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

За змістом частини четвертої вказаної статті порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який діє до тепер.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ, у редакції чинної на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 26 Закону №2232-ХІІ визначені підстави звільнення з військової служби.

Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно з абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Підпунктом 26 пункту 5 Додатку 19 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом МОУ від 10.04.2009 № 170, визначено, що у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я подаються серед іншого: - один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки; - висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді.

Поняття членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення визначено у Податковому кодексі України (далі - ПК України). Згідно з пп. 14.1.263 п. 14.1 ст. 14 розділу І ПК України, членами сім`ї фізичної особи першого ступеня споріднення для цілей розділу IV ПК України вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені.

Членами сім`ї фізичної особи другого ступеня споріднення для цілей розділу IV ПК України вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.

Тобто, поняття членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення включає широке коло осіб (від баб та дідів до онуків). При цьому, у випадку тлумачення умов застосування положень абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як таких, що вимагають фізичну відсутність (не існування або смерть) всього кола вказаних осіб - виникає ситуація за якої обов`язок щодо здійснення догляду номінально покладається на особу, яка не зобов`язана або не бажає здійснювати такий догляд, а право особи, яка фактично здійснює такий догляд та у зв`язку із вказаним може бути звільнена з військової служби - не просто обмежено, а фактично нівелюється.

За подібним тлумаченням положень абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» може виникнути ситуація коли особа з інвалідністю І чи II групи, що потребує постійного догляду, має сина військовослужбовця, яким може та здійснюється такий догляд. Проте, одночасно особа з інвалідністю І чи II групи має онука старше 18 років, який фактично теж може здійснювати догляд, проте не має відповідного бажання. Як результат особа з інвалідністю І чи II групи, що потребує догляду залишається без нього, адже особа, яка може і здійснює такий догляд (умовно, син) проходить службу у Збройних Силах України та військове командування не бажає його звільняти зі служби на підставах неправильного та обмеженого тлумачення положень абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Суд зазначає, що положення абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не можуть вважатись способом ухилення від служби у Збройних Силах України, адже за вказаною підставою звільняється з військової служби лише 1 (одна) особа, яка фактично і здійснює постійний догляд за особою з інвалідністю І чи II групи. При цьому, факт постійного догляду встановлюється за окремо регламентованою процедурою.

Таким чином, звільнення з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» реалізується у випадку необхідності військовослужбовцем здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, що фактично можуть здійснювати такий догляд або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2025 року по справі №380/16966/24 в якій вказано, що «... «відсутність інших членів сім?ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону №2122-1Х...».

З матеріалів справи судом встановлено, що 10.06.2025 позивач подав рапорт про звільнення з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьками - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є особами з інвалідністю ІІ групи та потребують постійного догляду. На підтвердження зазначених обставин позивачем було надано висновки лікарсько-консультативної комісії №263 та №264 від 19.02.2025, витяги з актів огляду у МСЕК до довідок серії КИО-1 №147866 та серії АВ №1090344.

До наведеного рапорту в якості додатків було долучено, зокрема, копії паспортів позивача та його батьків, акт обстеження житлово-побутових умов, висновки лікарсько-консультативної комісії №263 та №264 від 19.02.2025, витяг з акта огляду у МСЕК до довідки серії КИО-1 №147866, свідоцтво про народження позивача, свідоцтво про шлюб ОСОБА_4 , договір оренди житлового приміщення у Республіці Польща з перекладом на українську мову, довідки з реєстру PESEL з перекладом на українську мову, витяг про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, а також довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №1090344.

Відповідно до відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . При цьому ОСОБА_4 за вказаною адресою не зареєстрована.

Також із матеріалів справи вбачається, що сестра позивача - ОСОБА_4 - у 2013 році уклала шлюб, має трьох дітей та спільно з батьками позивача не проживає. Відповідно до договору оренди житлового приміщення та довідок з реєстру PESEL остання проживає у Республіці Польща, де їй присвоєно номер НОМЕР_2 зі статусом UKR. У рапорті позивач зазначив, що у зв`язку з проживанням сестри за межами України разом із трьома дітьми вона фактично не може здійснювати постійний догляд за їхніми батьками.

Суд вважає за необхідне зазначити, що обов`язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплено в статті 51 Конституції України.

Відповідно до ст. 172 Сімейного кодексу України, дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.

Відповідач вважає, що перебування (проживання) особи за кордоном не звільняє її від обов`язку здійснювати утримання та догляд за батьком.

Разом з тим, слід вказати, що обов`язок «здійснювати утримання батьків» та «здійснювати догляд за батьками», не є тотожнім у спірних правовідносинах.

Постійний догляд - це форма догляду за особами з різними фізичними або психічними обмеженнями, що вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.

Згідно з частиною першою статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Тобто, «здійснювати утримання за батьками» це надання матеріальної допомоги, в той час як «постійний догляд» це вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.

Судом враховано, що сестра позивача перебуває за кордоном та нею не виявлено бажання повертатися на Україну та здійснювати догляд за батьком, а тому позивач є фактично єдиною особою, яка відповідно до закону зобов`язана та має фактичну можливість здійснювати щоденний та постійний догляд за своїм батьком.

Суд зазначає, що абзац тринадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 цього Закону № 2232-XII регламентує можливість звільнення військовослужбовця з військової служби через необхідність постійного догляду за одним із батьків - в даному випадку особою з інвалідністю ІI групи. При цьому така підстава є правомірною за умови, якщо інший член сім`ї першого або другого ступеня споріднення через об`єктивні причини не може виконувати відповідні обов`язки (такі обставини встановлюються і враховуються в кожному конкретному випадку).

При цьому суд визнає необґрунтованими доводи відповідача, викладені у відмові, оформленій листом військової частини НОМЕР_1 від 17.06.2025 №2/1/3/4545, за результатами розгляду рапорту позивача від 10.06.2025, про те, що у зв`язку з наявністю у батьків позивача іншого члена сім`ї - доньки ОСОБА_4 , та відсутністю доказів того, що остання сама потребує постійного догляду за висновком МСЕК чи ЛКК або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, правові підстави для звільнення позивача з військової служби відсутні. Зі змісту листа відповідача вбачається, що саме наявність у батьків позивача доньки та відсутність у неї потреби в постійному догляді покладено в основу висновку про відсутність законних підстав для звільнення позивача.

Відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII однією з підстав звільнення військовослужбовця з військової служби під час дії воєнного стану є необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду.

Верховний Суд у постанові від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 дійшов висновку, що поняття «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення» у розумінні наведеної норми означає не лише юридичну чи фізичну відсутність таких осіб, а й відсутність членів сім`ї, які фактично спроможні здійснювати постійний догляд. У випадку юридичної наявності іншого члена сім`ї, який з об`єктивних причин реально не може здійснювати постійний догляд, така особа може вважатися відсутньою у розумінні абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII.

Разом з тим відповідач при розгляді рапорту позивача не надав оцінки об`єктивній можливості ОСОБА_4 фактично здійснювати постійний догляд за батьками, а обмежився констатацією самого факту її існування як доньки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та відсутності у неї висновку про потребу в постійному догляді.

Водночас матеріали, долучені позивачем до рапорту, містили відомості про те, що ОСОБА_4 з 2013 року проживає окремо від батьків, має власну сім`ю та трьох дітей, а з жовтня 2022 року проживає у Республіці Польща, де їй присвоєно номер PESEL зі статусом UKR. До рапорту позивачем було долучено, зокрема, свідоцтво про шлюб ОСОБА_4 , договір оренди житлового приміщення у Республіці Польща та довідки з реєстру PESEL з перекладом на українську мову. При цьому відповідно до відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб за адресою: АДРЕСА_3 , разом зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та позивач ОСОБА_1 , тоді як ОСОБА_4 за вказаною адресою не зареєстрована.

Отже, сама по собі юридична наявність у батьків позивача іншої доньки, без з`ясування її реальної та об`єктивної можливості здійснювати постійний догляд, не є достатньою підставою для висновку про відсутність у позивача права на звільнення з військової служби. Формальне посилання відповідача на те, що сестра позивача не потребує постійного догляду, без оцінки наданих позивачем доказів щодо її фактичного проживання за межами України, окремого проживання від батьків та сімейних обставин, не відповідає наведеному правовому висновку Верховного Суду.

Таким чином, з огляду на встановлені обставини справи та наведені приписи законодавства, суд дійшов висновку про необґрунтованість висновків відповідача щодо відсутності підстав для звільнення позивача з військової служби виключно у зв`язку з наявністю у його батьків іншої доньки - ОСОБА_4 , без встановлення та оцінки її фактичної можливості здійснювати постійний догляд за батьками позивача. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Висновки та рішення суб`єкта владних повноважень повинні ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Разом з тим, як встановлено в ході судового розгляду справи, відповідачем у спірному рішенні не надано жодної правової оцінки наданим позивачем документам, які підтверджує необхідність постійного догляду за хворим батьком.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про протиправність відмови Військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу» через сімейні обставини, у звязку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьками - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є особами з інвалідністю ІІ групи та згідно з висновками медико-соціальної експертної комісії потребують постійного догляду.

Щодо обраного способу захисту порушеного права позивача шляхом зобовязання відповідача "звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу» у звязку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьками - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є особами з інвалідністю ІІ групи та потребують постійного догляду, за відсутності інших членів сімї першого чи другого ступеня споріднення, які фактично можуть здійснювати такий догляд", суд зазначає наступне.

Суд наголошує, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Водночас, повноваження не є дискреційними, коли існує лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі існування певних чітко визначених законодавством умов, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний вчинити конкретні дії, а в разі, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Вказане кореспондує нормі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на ефективний засіб юридичного захисту, тобто такий, що призводить до потрібних результатів і наслідків, дає найбільший ефект.

У рішенні в справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. В рішенні в справі Афанасьєв проти України Суд вказав на те, що засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Верховний Суд у своїх постановах аналізуючи застосування принципу дискреції неодноразово наголошував, що дискреція це не обов`язок, а повноваження адміністративного органу, оскільки юридична концепція дискреції передбачає можливість вибору між альтернативними способами дій та/або бездіяльністю. У разі якщо законодавство передбачає прийняття лише певного конкретного рішення, то це не є реалізацією дискреції (повноважень), а є виконанням обов`язку.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

За таких обставин суд не може підміняти військову частину при первинному встановленні та оцінці всіх обставин, необхідних для прийняття рішення про звільнення військовослужбовця, а тому вимога про безпосереднє зобов`язання відповідача звільнити позивача з військової служби є передчасною.

Належним способом захисту порушеного права позивача у спірних правовідносинах є зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 10.06.2025 про звільнення з військової служби з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, та прийняти відповідне рішення.

Такий спосіб захисту відповідає характеру встановленого порушення та забезпечує повторний розгляд рапорту з урахуванням усіх обставин і документів, які мають значення для вирішення питання про звільнення позивача з військової служби.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи викладене, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 , оформлену листом від 17.06.2025 №2/1/3/4545, щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьками - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є особами з інвалідністю ІІ групи та потребують постійного догляду.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 10.06.2025 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із сімейними обставинами, визначеними абзацом 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 цього Закону, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, та прийняти відповідне рішення.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Кунець