Рішення від 19 серпня 2026 р. у справі №460/10758/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

20 серпня 2026 року м. Рівне№460/10758/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Зозулі Д.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач 1), Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач 2), в якому позивач просить:

визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині щодо доставлення ОСОБА_1 до приміщення ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 із порушенням встановленого порядку, не проходження військово лікарської комісії, не вручення мобілізаційного розпорядження особисто під підпис, формування та включення до команди на відправку до військової частини НОМЕР_1 , не вжиття заходів професійно-психологічного відбору під час повторного призову на військову службу під час мобілізації, в особливий період, неможливості працівників ІНФОРМАЦІЯ_3 повторного призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, з урахуванням вимог пункту 4 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560, не врахування працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 обставин, що виключали виконання військового обов`язку у зв`язку із релігійними переконаннями, що також виключали можливість повторного призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, подальший призов під час мобілізації та направлення до військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 ;

зобов`язати командира військової частини НОМЕР_1 в особі командира цієї військової частини ухвалити рішення про звільнення ОСОБА_1 від проходження військової служби та виключити його зі списків особового складу.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 мав звання солдата, являвся військовозобов`язаним та перебував на обліку за місцем проживання у ІНФОРМАЦІЯ_4 (надалі по тексту – ІНФОРМАЦІЯ_5 ), що підтверджується військово-обліковим документом, сформованого у додатку «Резерв+». За час перебування на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 своєчасно та добросовісно виконував усі вимоги чинного законодавства: своєчасно оновив персональні дані, у встановлені строки проходив військово-лікарську комісію, прибував за встановленою у законом порядку повісткою, не мав жодних порушень правил військового обліку, ні разу не притягався до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку. 26.03.2026 орієнтовно о 08 год. 45 хв. ОСОБА_1 рухався на велосипеді у напрямку м. Здолбунів у власних справах. Під час руху, останнього наздогнав автомобіль темно-синього кольору марки «RENO-DASTER», які перекрили рух. Зупинившись, із нього вийшли особи чоловічої статті, які перебували у військовій формі та попросили надати військово-облікові документи. У відповідь ОСОБА_1 пред`явив копію обвинувального акту за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, повідомив, що наразі проти нього в Здолбунівському районному суді Рівненської області йде розгляд судової справи за вказаним обвинувальним актом. Натомість, особи чоловічої статті, які перебували у військовій формі в наполегливій формі вимагали, щоб ОСОБА_1 залишив велосипед та прослідував разом з ними у невідомому напрямку. Вказану вимогу, ОСОБА_1 , з посиланням на положення пункту 4 Постанови КМУ №560 від 16.05.2024, відхилив та здійснив спроби попрямувати далі у власних справах, однак вказані особи здійснили маневри на авто, в ході яких відбулося зіткнення, в результаті якого позивач вдарився лівою рукою об капот. Потім, особи чоловічої статті, які перебували у військовій формі, яких було троє, примусово, із застосуванням фізичної сили, затягли в своє авто. При цьому, жодних працівників органу поліції в момент вказаної події не було. В подальшому, ОСОБА_1 доставили до діагностичного центру у АДРЕСА_1 для проходження військово-лікарської комісії, від проходження якої останній відмовився. Того самого дня, 26.03.2026, начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 було видано наказ №1384 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період», згідно з яким ОСОБА_1 , 1989 року народження, призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлено до військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується витягом з наказу ІНФОРМАЦІЯ_3 (з питань мобілізаційної роботи, мобілізаційної підготовки та мобілізації №1384 від 26.03.2026 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період». Надалі, цього самого дня, 26.03.2026, в примусовому порядку ОСОБА_1 затягли в службовий автомобіль, номерні знаки та марка якого невідомі, та доставили до військової частини НОМЕР_1 . ОСОБА_1 вважає, що дії працівників ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо доставлення позивача до приміщення ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 із порушенням встановленого порядку, не проходження військово-лікарської комісії, не вручення мобілізаційного розпорядження особисто під підпис, формування та включення до команди на відправку до військової частини НОМЕР_1 , не вжиття заходів професійно-психологічного відбору під час повторного призову на військову службу під час мобілізації, в особливий період, неможливості працівників ІНФОРМАЦІЯ_3 повторного призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, з урахуванням вимог пункту 4 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560, не врахування працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 обставин, що виключали виконання військового обов`язку у зв`язку із релігійними переконаннями, що також виключали можливість повторного призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, подальший призов під час мобілізації та направлення до військової частини НОМЕР_1 є протиправними, а тому позов просив задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 22.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач 1, у строк встановлений судом, подав відзив на позовну заяву, у якому вказав, що згідно пункту 3 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі – Порядок) у редакції від 04.03.2025, призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період проводиться перебування на військовому обліку. Відповідно до абзацу 12 незалежно пункту від місця їх 9 Положення про територіальні затвердженого центри комплектування постановою та соціальної підтримки, Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (у редакції від 16.01.2025), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань: здійснюють оповіщення та призову громадян заходи (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та розвідувальних органів): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву);на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку). У разі призову військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період не за місцем їх перебування на військовому обліку (крім тих осіб, що добровільно виявили бажання проходити військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період) такі особи перед призовом на військову службу беруться на військовий облік у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, який здійснює їх призов. Відомості про взяття таких осіб на військовий облік вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів перед їх направленням на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду (абзац 9 пункту 81 Порядку у редакції від 04.03.2025). Зазначає, що 26.03.2026 мобільною групою оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_3 , вживались заходи з оповіщення населення. Орієнтовно о 08 год. 30 хв. був зупинений громадянин ОСОБА_1 , який рухався на велосипеді у напрямку м. Здолбунів. В ході перевірки військово-облікових документів було встановлено, що ОСОБА_1 порушив правила військового обліку, а саме не проходження військово лікарської комісії щодо визначення придатності до військової служби. У разі встановлення, що громадянин порушує правила військового обліку, визначені Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022р. №1487, або Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізації», виявлення розбіжностей військово-облікового документа з військово обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів старший групи оповіщення пропонує резервісту або військовозобов`язаному прослідувати до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік, проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів. Із зазначеною метою громадянину оформляється та вручається повістка. На підставі цього 26.03.2026 ОСОБА_1 було вручено повістку для проходження військово-лікарської комісії. На що позивач в усній формі погодився отримати повістку, але мотивуючи своїми релігійними переконаннями категорично відмовився ставити особистий підпис в отриманні. Позивачу було роз`яснено наслідки його протиправних дій та запропоновано супроводити його на транспортному засобі до приміщення ВЛК, на що він добровільно погодився. Далі Позивач був супроводжений для проходження медичного обстеження щодо визначення придатності для проходження служби під час мобілізації на військово-лікарську комісію (ВЛК). Щодо тверджень про примусове доставлення Позивачем не подано жодного належного доказу застосування фізичного насильства. Усі викладені обставини ґрунтуються виключно на власних поясненнях позивача. Крім того, вказує, що Позивач порушив законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, оскільки під час особливого періоду не пройшов обстеження військово-лікарською комісією щодо придатності до військової служби. По прибуттю на військово-лікарську комісію для проходження медичного обстеження ОСОБА_1 без правових підстав, мотивуючи своїми релігійними переконаннями в категоричній формі відмовився проходити медичне обстеження. Згідно Алгоритму проведення медичного огляду військовозобов`язаних, які відмовляються від проходження військово-лікарсько комісії, погодженого Рішенням №101 Ради Оборони Області 23.02.2026р., Позивач не проходив ВЛК не з вини ІНФОРМАЦІЯ_6 , а внаслідок власної добровільної відмови, що підтверджується актом про відмову, тобто саме свідома відмова Позивача стала причиною відсутності висновку ВЛК, а не протиправна бездіяльність відповідача. Крім того, позивач відмовився від проходження професійно-психологічного відбору, що також підтверджено актом про неможливість оформлення окремих документів. Також, відсутні докази того, що рішення про мобілізацію прийняте всупереч вимогам законодавства, а твердження позивача про порушення процедури ґрунтуються переважно на його власних поясненнях і не підтверджуються належними доказами ОСОБА_1 . Таким чином, просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідач 2, у строк встановлений судом, подав відзив на позовну заяву, у якому вказав, що зобов`язання військової частини НОМЕР_1 скасувати наказ про зарахування у списки особового складу виходить за межі правовідносин між ІНФОРМАЦІЯ_7 і позивачем щодо порядку його призову на військову службу під час мобілізації, яка є предметом розгляду у цій справі. Також вказує, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становлення особи, призваної на військову службу. Враховуючи наведене просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач подав до суду відповідь на відзив відповідача 1 у якій зазначив, що Відповідачем-1 жодним чином за допомогою належних та допустимих доказів не спростовано ознак протиправності щодо примусового доставлення 26.03.2026 Позивача до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_3 , з порушенням встановленого порядку, а формулювання про те, що останній був порушником правил військового обліку так як не пройшов ВЛК щодо визначення придатності до військової служби не може слугувати достатнім та правовим виправдуванням правомірності дій Відповідача-1. При цьому, самого посилання на те, що Позивач добровільно погодився проїхати із працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 для проходження ВЛК для визначення Позивачем ступеня придатності до військової служби, яке не відповідає дійсності, недостатньо, щоб стверджувати, що саме вказана версія подій мала місце і було не інакше як про це зазначає Відповідач-1, оскільки, в силу вимог доведення правомірності своїх дій саме Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, повинен довести ті чи інші обставини, у т.ч. і факт добровільної згоди Позивача на транспортування на ВЛК, належними та допустимими доказами в силу вимог КАС України, разом із поданням відзиву на позовну заяву, чого зроблено не було, а не перекладати такий обов`язок на Позивача. Посилання Відповідача-1 про те, що останній був порушником правил військового обліку є критичними і не заслуговують на увагу, з огляду на те, що службовими особами ІНФОРМАЦІЯ_7 , за місцем перебування на обліку за місцем проживання, стосовно Позивача не виносилося будь-яких протоколів або постанов про адміністративне правопорушення, сам Позивач не притягався до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку, а відтак факту притягнення до відповідальності Позивача взагалі не існувало. Також, вказує, що під час відмови Позивача від проходження військово-лікарської комісії мала проводитися в обов`язковому порядку відеозйомка, яка є частиною доказової бази, а відсутність зазначених доказів свідчить про недотримання Відповідачем-1 процедури та порядку вручення повістки. Повертаючись до обставин справи встановлено, що Відповідачем-1 не здійснювався відеозапис під час вручення повістки і жодного підтвердження на підтвердження його наявності Відповідачем-1 не надано, що вказує на недотримання встановленого порядку та процедури фіксації відмови від отримання повістки. Враховуючи обставини у цій справі, за яких Позивач до моменту формування та направлення йому спірної повістки виконав обов`язок із уточнення своїх персональних та військово-облікових даних, підстав для повторного виклику Позивача з метою уточнення військово-облікових даних не існувало, оскільки відповідне уточнення ним вже було здійснено у строки та у порядку, визначені законодавством. Відповідно, така мета виклику не узгоджується із вимогами пункту 27 постанови №560, який прямо пов`язує можливість виклику для уточнення персональних даних із необхідністю первинного або фактично не здійсненого уточнення таких даних громадянином. Також вказана повістка не містила чіткої та конкретизованої мети явки, яка відповідала б вичерпному переліку підстав, визначених частиною десятою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», частиною першою статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та пунктом 32 Порядку ведення військового обліку, затвердженого постановою №1487. Використання загальної та невизначеної формули «для уточнення військово-облікових даних» не дозволяє встановити конкретне правове призначення виклику та, відповідно, не створює обов`язку позивача з`являтися за такою повісткою. Таким чином, формування та направлення повістки Позивачу з метою, яка не передбачена законодавством, а також за відсутності правових підстав для повторного уточнення його персональних і військово-облікових даних, була безпідставною та не породжувала для Позивача жодних юридичних наслідків. Крім того, позивач звертає увагу суду на тому, що Відповідачем-1 жодним чином не підтверджено формування та вручення Позивачу направлення для проходження медичного огляду, жодних доказів на спростування зазначеної обставини не надано. Аналогічно Відповідачем-1 жодним за допомогою належних та допустимих доказів не спростовано ознак протиправності в частині формування та включення Позивача до команди на відправку до військової частини, що також вказує на відсутність аргументованих пояснень, заперечень та фактів, що аналогічно свідчить про визнання позову в цій частині за замовчуванням. Також, вказує, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №1384 від 26.03.2026 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період», яким, всупереч вимог пункту 9 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII, призвано ОСОБА_1 на військову службу, не може бути розцінений як акт індивідуальної дії, що вичерпав свою дію в момент його виконання, оскільки сам факт видання такого наказу спричинив для Позивача юридично значущі негативні наслідки, які продовжують впливати на його правове становище, зокрема: зміну правового статусу з військовослужбовця на військовозобов`язаного; протиправність решти актів індивідуальної дії (наказів), які пов`язані з проходженням ним військової служби, оскільки вони є похідними від відповідного наказу про призов. Враховуючи наведене, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач 1 подав до суду заперечення на відповідь на відзив на адміністративний позов у яких вказав, що твердження представника Позивача, що не існувало факту притягнення до адміністративної відповідальності не має під собою жодних підстав, оскільки ОСОБА_1 службовими особами ІНФОРМАЦІЯ_1 до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку не притягався. Стосовно Позивача не виносилося будь яких протоколів або постанов про адміністративне правопорушення. Представника Позивача стверджує, що за час перебування на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 своєчасно та добросовісно виконував усі вимоги чинного законодавства: своєчасно оновлював персональні дані, у встановлені строки проходив військово-лікарську комісію, прибував за встановленою у законом порядку повісткою, не мав жодних порушень правил військового обліку, що не відповідає дійсності. 26.03.2026 мобільною групою оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_3 , під час оповіщення населення, в ході перевірки військово-облікових документів було встановлено, що ОСОБА_1 порушив правила військового обліку, а саме не проходження військово-лікарської комісії щодо визначення придатності до військової служби. ОСОБА_1 26.03.2026р. було вручено повістку для проходження військово-лікарської комісії. На що позивач в усній формі погодився отримати повістку, але мотивуючи своїми релігійними переконаннями категорично відмовився ставити особистий підпис в отриманні. Позивачу було роз`яснено наслідки його протиправних дій та запропоновано супроводити його на транспортному засобі до приміщення ВЛК, на що він добровільно погодився. Разом з тим Позивачу в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів (відомий як система «Оберіг») було сформовано направлення на військово-лікарську комісію для визначення придатності до військової служби №6945294 від 26.03.2026р. і його було вручено Позивачу. Разом з тим Позивач був проінформований про насідки в разі відмови від проходження ВЛК. Щодо невдоволення Позивачем терміном «для уточнення військово облікових даних». Військово-облікові дані (ВОД) — це вичерпний перелік персональної, службової та медичної інформації про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, необхідний для ведення військового обліку. Усі ці дані централізовано акумулюються в Єдиному державному реєстрі («Оберіг»). Під час уточнення військово-облікових даних, було встановлено що Позивач не проходив військово-лікарську комісію і саме тому йому було сформовано направлення та скеровано на ВЛК. Вказує, що ОСОБА_1 , не може посилатися на власну відмову як на підставу для скасування мобілізації. Позивач фактично просить суд визнати мобілізацію незаконною через ті процедури, проходження яких він особисто відмовився здійснювати. Подібна правова позиція суперечить принципу добросовісності учасників правовідносин. Крім того, зазначає, що виходячи з наявних доказів, ОСОБА_1 релігійною організацією, до якої належить, заброньований не був і відстрочок не мав. Таким чином, просить, взяти до уваги доводи ІНФОРМАЦІЯ_1 , викладені у відзиві на позовну заяву у справі №460/10758/26 та у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , відмовити повністю.

Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, то відповідно до ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , починаючи із 04.07.2006 по теперішній час зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади №2026/009868564 від 15.06.2026.

Відповідно до довідки Центру Свідків Єгови № 15268 від 28.08.2024 ОСОБА_1 з 28 липня 2012 року є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні.

ОСОБА_1 мав звання солдата, являвся військовозобов`язаним та перебував на обліку за місцем проживання у ІНФОРМАЦІЯ_9 , що підтверджується військово-обліковим документом, сформованого у додатку «Резерв+».

Також, судом встановлено, що 26.03.2026 орієнтовно о 08 год. 45 хв. ОСОБА_1 рухався на велосипеді у напрямку м. Здолбунів у власних справах. Під час руху, останнього наздогнав автомобіль темно-синього кольору марки «RENO-DASTER», які перекрили рух. Зупинившись, із нього вийшли особи чоловічої статті, які перебували у військовій формі та попросили надати військово-облікові документи. У відповідь ОСОБА_1 пред`явив копію обвинувального акту за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, повідомив, що наразі проти нього в Здолбунівському районному суді Рівненської області йде розгляд судової справи за вказаним обвинувальним актом.

В ході перевірки військово-облікових документів було встановлено, що ОСОБА_1 порушив правила військового обліку, а саме не пройшов перевірку військово-лікарської комісії щодо визначення придатності до військової служби.

На підставі цього 26.03.2026 ОСОБА_1 було вручено повістку №Ч33 від 26.03.2026 для уточнення військово-облікових даних. На що позивач в усній формі погодився отримати повістку, але мотивуючи своїми релігійними переконаннями категорично відмовився ставити особистий підпис в отриманні. Позивачу було роз`яснено наслідки його протиправних дій та запропоновано супроводити його на транспортному засобі до приміщення ВЛК, на що він добровільно погодився.

Разом з тим, ОСОБА_1 був доставлений для проходження військово-лікарської комісії. По прибуттю на військово-лікарську комісію для проходження медичного обстеження ОСОБА_1 , мотивуючи своїми релігійними переконаннями в категоричній формі відмовився проходити медичне обстеження та від проходження професійно-психологічного відбору. Вказані обставини підтверджено Актами відмови від проходження військово-лікарської комісії та від проходження професійно-психологічного відбору від 26.03.2026, а також Анкетою візуальної психодіагностики від 26.03.2026.

Відповідно до Довідки військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_3 № 2026-0326-1729-2172-7 від 26.03.2026 та картки обстеження та медичного огляду, старший солдат ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , діагноз Z02.3, на підставі графи ІІ Розкладу хвороб визнаний придатним до військової служби.

Крім того, 26.03.2026, начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 було видано наказ №1384 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період», згідно з яким ОСОБА_1 , 1989 року народження, призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлено до військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується витягом з наказу ІНФОРМАЦІЯ_3 (з питань мобілізаційної роботи, мобілізаційної підготовки та мобілізації №1384 від 26.03.2026 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період».

Вважаючи вказаний наказ, а також дії відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд врахував таке.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Поряд з цим, відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України" на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

На момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений.

Згідно із статтею 1 Закону України Про правовий режим воєнного стану від 12.05.2015 №389-VIII (далі – Закон №389-VIII), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України від 21.10.1993 №3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі – Закон №3543-ХІІ).

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону № 3543-XII:

мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно з частиною другою статті 4 Закону № 3543-XII загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Частинами п`ятою, шостою статті 4 Закону № 3543-XII передбачено, що вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону № 3543-XII громадяни зобов`язані: з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період; надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, Оперативно-рятувальній службі цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом.

Згідно з частиною третьою статті 22 Закону № 3543-XII під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Частиною п`ятою статті 22 Закону № 3543-XII передбачено, що призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту). Військовозобов`язані та резервісти, які перебувають на зборах, у разі оголошення мобілізації продовжують перебувати на зборах. За необхідності зазначені особи призиваються на військову службу командирами відповідних військових частин за розпорядженням Генерального штабу Збройних Сил України. Особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України.

Суд зазначає, що позивач посилається на наявність у нього релігійних переконань, що, на його думку, не дозволяє проходити військову службу, одягати військову форму, складати присягу, виконувати військові накази, виконувати будь-яку іншу роботу, яка прямо або опосередковано пов`язана з Міністерством оборони України та Збройними Силами України.

Як доказ наявності релігійних переконань, позивач надає суду копію довідки релігійної організації «Центр свідків Єгови» № 15268 від 28.08.2024, відповідно до якої ОСОБА_1 з 28 липня 2012 року є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні.

З цього приводу суд враховує, що відповідно до ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Положення статті 35 Основного закону України кореспондуються з положеннями статті 9 «Свобода думки, совісті і релігії» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі по тексту Конвенція).

Так, відповідно до статті 9 пункту 1 Конвенції, кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу сповідувати свою релігію або переконання; передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Зі змісту статті 9 пункту 2 Конвенції випливає, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає обмеженням, лише встановленим законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Одним із аспектів зазначеного права є можливість сумлінної відмови від військової служби. Зокрема, відповідно до частини 4 згаданої статті у разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Водночас, відповідно до ст.ст.1, 4 Закону України від 12 грудня 1991 року № 1975-XII «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.

Відтак, проходження альтернативної (невійськової) служби допускається з релігійних переконань виключно замість строкової військової служби.

У контексті наведеного суд звертає увагу, що в умовах збройної агресії російської федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров`я, безпеку інших громадян і саме існування держави, існує нагальна потреба у належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії і високі ризики недобросовісної поведінки осіб, що підлягають призову, спрямованої на ухилення від виконання конституційного обов`язку захисту Вітчизни.

13.06.2024 при розгляді справи №601/2491/22 Верховний Суд зазначив, що «Право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета - інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених законних цілей. Ані положення Пакту, ані положення Конвенції прямо не передбачають права людини відмовитися від виконання військового обов`язку з міркувань совісті, у тому числі з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації».

Суд також враховує висновки об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 27.10.2025 у справі №573/838/24, в якій досліджувалось питання відмови від виконання обов`язку проходити військову службу за призовом під час мобілізації, яка ґрунтується на релігійних або інших переконаннях.

Так, у вказані постанові зазначено таке: «Об`єднана палата зазначає, що законодавець чітко відрізняє два види військової служби: строкову військову службу та військову службу за призовом під час мобілізації.

Якщо в разі призову на строкову військову службу для сумлінного відмовника доступна можливість замінити таку службу альтернативною відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», то в разі призову під час мобілізації закон не передбачає такої можливості й, відповідно, процедури заміни.

На думку об`єднаної палати, національне законодавство відповідає критеріям доступності і чіткості. Також не викликає сумніву, що неможливість для військовозобов`язаного відмовитися від призову під час мобілізації є свідомим й послідовним вибором законодавця.

Як вважає об`єднана палата, неможливість відмовитися від військової служби на підставі переконань також має легітимну мету в ситуації, в якій перебуває держава.

Українське суспільство змушене захищатися від військового нападу сусідньої держави. Військові дії агресора мають широкомасштабний характер й охопили майже всі області України, протяжність лінії оборони сягнула значної частини її кордону. Україна обороняється від нападу держави, яка значно переважає її за площею, кількістю населення, озброєння, а також володіє ядерною зброєю. Ці та інші фактори можуть характеризуватися як непередбачувана та виключна ситуація (див., наприклад, рішення у справі «Cristian-Vasile Terhes against Romania» від 13 квітня 2021 року, № 49933/20).

У такій ситуації загальну військову мобілізацію оголошено з легітимною метою оборони від агресії, яка загрожує існуванню нації. Захист нації та життя її людей може розглядатися як легітимний інтерес у громадській безпеці для захисту прав і свобод інших людей, включно й цивільних осіб. Якщо існування України поставлено під загрозу, то держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у тому числі мобілізації військовозобов`язаних). Така легітимна мета дозволяє державі впроваджувати пропорційні обмеження, у тому числі виключати можливість відмови від військової служби з міркувань, зумовлених певними переконаннями.

Об`єднана палата не залишає поза увагою посилання сторони захисту на численні рішення ЄСПЛ, що стосуються відмови від військової служби через релігійні переконання (зокрема, рішення «Bayatyan v. Armenia» від 07 липня 2011 року, № 23459/03). Погоджуючись з тлумаченням ЄСПЛ статті 9 Конвенції в контексті сумлінної відмови від військової служби, об`єднана палата, однак, вважає, що ситуація, в якій перебуває Україна внаслідок масштабної агресії з боку Російської Федерації, не дає можливості вважати висновки ЄСПЛ, які стосувалися подій в обстановці мирного часу, беззастережно застосовними до питання, яке вирішує об`єднана палата.

Об`єднана палата не бачить підстав вважати, що право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою, гарантоване частиною 4 статті 35 Конституції України, поширюється на ситуацію, що загрожує існуванню нації. Відповідно підхід законодавця, який виключив можливість такої заміни, відповідає статті 35 Конституції в сукупності зі статтями 17 та 65 Основного Закону України.

За таких обставин, на думку об`єднаної палати, законодавство, яке виключає можливість сумлінної відмови від призову під час мобілізації (в тому числі стаття 336 КК України, яка слугує забезпеченню призову під час мобілізації), не суперечить статті 35 Конституції України.

Тому об`єднана палата констатує, що законодавство не передбачає можливості уникнути призову за мобілізацією на підставі релігійних або нерелігійних переконань, навіть якщо їх щирість і послідовність не ставиться під сумнів, і таке обмеження свободи сповідувати свої релігійні або нерелігійні переконання має легітимну мету.».

Як установлено судом, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 26.03.2026 №1384 ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації.

Відтак, посилання позивача на наявність у нього релігійних переконань, як на підставу звільнення від обов`язків проходження військової служби під час мобілізації, на переконання суду, є безпідставним.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до п.2 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 (далі – Порядок №560) на військову службу під час мобілізації, на особливий період призиваються резервісти та військовозобов`язані, які придатні до військової служби за станом здоров`я та не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, для комплектування (доукомплектування) з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, навчальних частин (центрів) (далі - військові частини) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.

Відповідно до п.81 Порядку №560 призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язаних та резервістів (крім резервістів, які уклали контракти на проходження служби у військовому резерві) здійснюють районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період оформляється наказом керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, командира військової частини, керівника розвідувального органу або визначеного ним керівника відповідного підрозділу, Голови СБУ, його заступників чи керівника підрозділу, органу, закладу, установи СБУ.

Як установлено судом, згідно з довідкою ВЛК від 26.03.2026 №2026-0326-1729-2173-7 ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби.

Крім того, позивачем не доведено наявності підстав для надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, що визначені ст.23 Закон України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”.

Отже, не доведено протиправності спірного наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 26.03.2026 №1384 про призов позивача на військову службу під час мобілізації, а тому цей наказ не підлягає скасуванню, а дії щодо його видання є правомірними.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині примусового доставлення до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_3 із порушенням встановленого порядку, суд зазначає таке.

Відповідно до п. 1, 8, 9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі – Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.

Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснення контролю за його станом, зокрема в місцевих держадміністраціях, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та розвідувальних органів України), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів з приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, крім іншого:

ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”;

оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам;

здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та розвідувальних органів): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).

На підставі підп.1 п.27 Порядку №560 під час мобілізації громадяни викликаються до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або їх відділів: взяття на військовий облік; проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби; уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки); призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби.

Отже, метою виклику до територіального органу комплектування та соціальної підтримки є необхідність уточнення даних, проходження ВЛК та призову на військову службу.

Суд встановив, що відповідно до повістки ІНФОРМАЦІЯ_3 від 26.03.2026 №Ч33, ОСОБА_1 під час проведення перевірки військово-облікових даних запропоновано добровільно прослідувати до ІНФОРМАЦІЯ_3 , на що останній погодився.

Відтак, доводи позивача про його примусове доставлення до ІНФОРМАЦІЯ_3 є необґрунтованими, а тому позовна вимога визнати протиправними дії відповідача щодо «примусового доставлення до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_3 із порушенням встановленого порядку» є необґрунтованою.

Стосовно повторної видачі військово-облікового документу, суд зазначає, що матеріали справи містять копії двох військово-облікових документів (військових квитків), оформлених на ім`я позивача.

Суд зазначає, що відповідно до п.п.1, 2 Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №559, Військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов`язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 частини шостої статті 37 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” та не отримував такий документ до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559 “Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів і форми такого документа”, а також громадянам України, звільненим з військової служби в СБУ у відставку, які визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби та не досягли граничного віку перебування в запасі (у разі, коли раніше військово-обліковий документ не видавався).

Військово-обліковий документ оформляється (створюється) та видається (замінюється):

в електронній формі - засобами електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста та/або Державного веб-порталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони та/або Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія), зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія) (у разі технічної реалізації);

у паперовій формі - на бланку, форма якого затверджується постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559.

Особа може мати на бланку лише один військово-обліковий документ.

Більш того, на переконання суду, оформлення на ім`я позивача іншого військового квитка не порушує його прав, а позивач не позбавлений можливості його повернути безпосередньо відповідачу.

Щодо невручення мобілізаційного розпорядження.

Так, відповідно до п.68 Порядку №560 у мирний час під час визначення призначення резервіста або військовозобов`язаного на особливий період та включення його до складу військових команд для комплектування військових частин (установ) вони проходять медичний огляд, за результатами якого таким особам оформляється довідка з висновком щодо придатності до військової служби. Строк дії такої довідки становить п`ять років. Придатним до військової служби резервістам та військовозобов`язаним вручається мобілізаційне розпорядження.

Відтак, вручення мобілізаційного розпорядження під час воєнного стану не передбачене, а тому доводи позивача щодо протиправності його невручення не обґрунтовані.

Стосовно формування та включення позивача до команди на відправку до військової частини та не вжиття заходів професійно-психологічного відбору, суд зазначає таке.

Згідно з п.п.91, 92, 94, 97, 98 Порядку №560 відправлення резервістів та військовозобов`язаних до місць проходження військової служби здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки у складі військових команд або індивідуально.

Для збору військових команд та їх відправлення до військових частин (установ) спільними рішеннями виконавчих органів сільських, селищних, міських рад і районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки утворюються збірні пункти резервістів та військовозобов`язаних на фондах установ та організацій, які мають можливість забезпечити їх роботу.

До складу військових команд включаються резервісти та військовозобов`язані, які придатні до військової служби за станом здоров`я, не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та за результатами професійно-психологічного відбору відповідають вимогам проходження військової служби у визначеному виді, окремому роді військ (сил).

На особовий склад військової (зведеної військової) команди відповідним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки оформляється поіменний список (додаток 14) за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, який після накладення кваліфікованого електронного підпису керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки надсилається засобами системи електронного документообігу на адресу військової частини (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), до якої відправляється військова (зведена військова) команда.

Роздрукований примірник поіменного списку, який містить придатний для зчитування QR-код з відповідною інформацією, військово-облікові документи, обліково-послужні картки, особові справи, довідки з висновком військово-лікарської комісії про придатність до військової служби за станом здоров`я на кожного резервіста та військовозобов`язаного отримує старший військової команди, який приймає особовий склад військової (зведеної військової) команди у своє підпорядкування.

Старший військової команди несе відповідальність за особовий склад військової (зведеної військової) команди з моменту прийняття його у своє підпорядкування, під час слідування до військової частини або об`єднаного (обласного) збірного пункту та до моменту завершення прийому особового складу військової (зведеної військової) команди військовою частиною або обласним (Київським та ІНФОРМАЦІЯ_10 .

З аналізу наведених норм вбачається, що формування команди на відправку до військової частини з урахуванням професійно-психологічного відбору здійснюється безпосередньо перед відправкою мобілізованих військовослужбовців до військової частини з ТЦК.

Водночас, матеріали справи свідчать, що до видання відповідачем наказу про мобілізацію позивача, він відмовився від проходження професійно-психологічного відбору, про що складено Акт від 26.03.2026.

Отже, відсутність результатів професійно-психологічного відбору є наслідком виключно поведінки Позивача та не може свідчити про порушення процедури мобілізації з боку Відповідача 1.

Відтак, доводи позивача про його включення до команди на відправку до військової частини є необґрунтованими, а позовна вимога про визнання таких дій протиправними не підлягає задоволенню.

Щодо тверджень позивача про неможливість працівників ІНФОРМАЦІЯ_3 повторного призову Позивача на військову службу під час мобілізації, на особливий період, з урахуванням вимог пункту 4 Постанови №560, то суду слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» одним із принципів комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань є призов громадян України на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

При цьому зазначена норма не містить жодної заборони щодо призову осіб, які мають процесуальний статус підозрюваного чи обвинуваченого у кримінальному провадженні.

Натомість законодавець чітко визначив перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Перебування особи у статусі обвинуваченого у кримінальному провадженні до такого переліку не віднесено.

Більше того, положення Кримінального процесуального кодексу України також не встановлюють загальної заборони щодо проходження військової служби особою, яка є обвинуваченою. Лише у випадку застосування до особи відповідного запобіжного заходу або наявності інших процесуальних обмежень суд може покласти на неї певні обов`язки чи обмеження свободи пересування. За відсутності таких обмежень процесуальний статус обвинуваченого сам по собі не позбавляє особу права та обов`язку виконувати військовий обов`язок.

Таким чином, сам факт перебування громадянина у статусі обвинуваченого не є юридичною підставою для звільнення його від виконання конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та не виключає можливості його призову на військову службу під час мобілізації.

У зв`язку з цим посилання представника позивача на пункт 4 Постанови Кабінету Міністрів України №560 як на підставу, що нібито унеможливлювала призов позивача, є помилковим. Зазначена норма підлягає застосуванню лише у системному взаємозв`язку із законами України, які мають вищу юридичну силу, та не містить положень, які б встановлювали заборону на призов осіб, що мають статус обвинувачених у кримінальному провадженні.

Отже, працівники ІНФОРМАЦІЯ_1 діяли виключно в межах наданих законом повноважень, оскільки на момент проведення заходів мобілізації були відсутні будь які законодавчо визначені обставини, які виключали б можливість призову позивача на військову службу. Сам по собі статус обвинуваченого не створює для особи права на звільнення від мобілізації та не покладає на територіальний центр комплектування обов`язку утриматися від здійснення заходів щодо її призову.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання командира військової частини НОМЕР_1 в особі командира цієї військової частини ухвалити рішення про звільнення ОСОБА_1 від проходження військової служби та виключити його зі списків особового складу, суду слід зазначити наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно з частинами п`ятою, сьомою статті 1 Закону № 2232-XII від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Відповідно до частини дев`ятої статті 1 Закону № 2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону № 2232-XII проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Відповідно до частини чотирнадцятої статті 2 Закону № 2232-XII виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною першою статті 4 Закону № 2232-XII передбачено, що збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Пунктом 4 частини першої статті 24 Закону № 2232-XII передбачено, що початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Відповідно до пункту 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008) громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом. У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу. З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт згідно з додатками 1 і 2. За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Підпунктом 1 пункту 252 Положення № 1153/2008 передбачено, що у разі оголошення мобілізації і настання особливого періоду проводиться призов на військову службу військовозобов`язаних і резервістів, за винятком осіб, зазначених у статті 23 Закону № 3543-XII, а також прийом громадян на військову службу за контрактом.

Згідно з пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах. Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки). Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізовуються Міноборони.

Відповідно до пункту 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема: ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період; надають командирам військових частин інформацію про військовозобов`язаних, які перебувають на військовому обліку, з метою добору громадян для проходження служби у військовому резерві та військової служби за контрактом.

Пунктом 11 Положення № 154 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, серед іншого: розподіляють призовників під час їх приписки до призовних дільниць і призову на строкову військову службу за видами (родами сил і військ) Збройних Сил, іншими військовими формуваннями; організовують та проводять професійно-психологічний відбір громадян під час приписки до призовної дільниці, призову на військову службу, службу у військовому резерві, відбору кандидатів на військову службу за контрактом; беруть участь в організації та забезпеченні роботи районних (міських) призовних комісій, готують для розгляду зазначеними комісіями матеріали з питань призову громадян на строкову військову службу, службу у військовому резерві, надання відстрочки або звільнення їх від призову на строкову військову службу, службу у військовому резерві; оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

З системного аналізу вказаних норм права, судом встановлено, що законодавцем розмежовується регулювання правовідносин, що стосується статусу "військовозобов`язаний" та статусу "військовослужбовець".

З матеріалів справи слідує, що у спірних правовідносинах порушеним є право позивача на належну процедуру його, як військовозобов`язаного, щодо призову на військову службу під час мобілізації.

Обраний же позивачем спосіб захисту порушеного права – зобов`язання командира військової частини НОМЕР_1 ухвалити рішення про звільнення ОСОБА_1 від проходження військової служби та виключити його зі списків особового складу - є неефективним, адже не вирішує правомірності акту, який приймається за результатом проведеної процедури призову позивача на військову службу.

Суд наголошує, що відновлення порушеного права повинно відбуватися в межах спірних правовідносин, відповідно, за участю їхніх учасників. Водночас зобов`язання військової частини НОМЕР_1 виключити позивача зі списків особового складу вказаної військової частини виходить за межі правовідносин між ІНФОРМАЦІЯ_7 та позивачем щодо порядку його призову на військову службу під час мобілізації, яка є предметом розгляду в цій справі.

Іншими словами, такий спосіб захисту порушеного права втручатиметься в інші правовідносини, які врегульовані іншими правовими нормами, що не досліджувалися судом у межах розгляду даної справи і створюватиме ситуацію невиконуваності судового рішення. Відтак у задоволенні позовних вимог до військової частини НОМЕР_1 слід відмовити.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №160/2592/23, яка, в силу ч.5 ст.242 КАС України, враховується судом при вирішенні даної справи.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що за наявності у позивача висновку про придатність до військової служби (у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони), відсутність у нього підстав для відстрочки, відповідачем правомірно здійснено заходи призову позивача на військову службу під час мобілізації, у зв`язку із чим правомірно видано відповідний наказ.

Решта доводів позивача, зокрема, щодо обставин прибуття у ТЦК, умов його тримання в приміщенні ТЦК тощо, висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Відтак, позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, а судові витрати – розподілу згідно зі ст.139 КАС України.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинення певних дій, відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 20 серпня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_11 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 ) Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )

Суддя Д.П. Зозуля