Рішення від 18 серпня 2026 р. у справі №303/1504/26 — Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 303/1504/26

2/303/654/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі головуючого судді Заболотного А.М.

секретар судового засідання Желізняк К.П.,

за участі відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в м. Мукачево в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів на підставі розписки,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики в розмірі 5000,00 доларів США та 838,70 грн. 3 % річних. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02.11.2024 року ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 5000,00 доларів США про, що була складена відповідна розписка. У розписці кінцева дата повернення суми позики не вказана. В подальшому, 24.09.2025 року ОСОБА_2 направила ОСОБА_1 вимогу про повернення суми позики протягом 30 днів від дня пред`явлення вимоги. ОСОБА_1 суму позики не повернула. Таким чином, у зв`язку з невиконанням умов договору позики позивач просить стягнути з відповідача на її користь суму боргу в розмірі 5000,00 доларів США та 838,70 грн. 3 % річних, а також вирішити питання розподілу судових витрат.

Ухвалою від 25.02.2026 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

04.03.2026 року представником позивача подано заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 09.03.2026 року позивачу продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви, встановлений ухвалою від 25.02.2026 року.

10.03.2026 року представником позивача подано заяву про усунення недоліків позовної заяви, а 11.03.2026 року подано уточнену заяву. Таким чином недоліки позовної заяви усунуто.

Ухвалою від 12.03.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 02.04.2026 року та відкладено на 05.05.2026 року та на 01.06.2026 року.

Ухвалою від 01.06.2026 року підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.07.2026 року та відкладено на 19.08.2026 року.

Позивач в судове засідання не з`явилася, від її представника, адвоката Стегура Н.Р., надійшла заява про розгляд справи у їх відсутності, позовні вимоги підтримують та просять їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні проти позову заперечила, пояснила, що немає можливості повернути борг. При цьому факт отримання грошових коштів у розмірі 5000,00 доларів США від ОСОБА_2 визнала, хоча вказала, що це був аванс за продаж нерухомого майна. Також визнала, що підписувала наявну в матеріалах справи розписку.

Заслухавши позицію відповідача ОСОБА_1 , дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд констатує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що відповідно до оригіналу розписки від 02.11.2024 року ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 5000,00 доларів США. У розписці кінцева дата повернення суми позики на вказана.

Факт підписання розписки в судовому засіданні відповідач підтвердила.

Отже, умови розписки містять факт передачі грошової суми позичальнику в борг, так і зобов`язання про її повернення.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Таким чином, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування ст.ст. 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.

При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

З наданої позивачем розписки вбачається, що між сторонами був укладений договір позики від 02.11.2024 року.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 року у справі № 6-1967цс15, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, необхідно виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів. Тому у справах про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання, а суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Відповідно до правової позиції, сформованої Верховним Судом України у постанові від 02.07.2014 року за наслідками розгляду справи № 6-79цс14, відповідно до норм ст.ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

Так, зі змісту розписки від 02.11.2024 року вбачається факт отримання відповідачем від позивача грошових коштів у борг, на умовах, які сторони зазначили в розписці. Фактично між сторонами було укладено договір позики від 02.11.2024 року. Факт підписання розписки саме відповідачем по справі не оспорюється нею, як і факт отримання грошових коштів в розмірі 5000,00 доларів США. Право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання підтверджується підписаною власноручно ОСОБА_1 розпискою, наданою позивачу.

Таким чином, дослідивши боргову розписку, а також обставини укладення договору, його умови та його юридичну природу з метою правильного застосування ст.ст. 1046, 1047 ЦК України, суд вважає встановленим, що між сторонами було укладено договір позики, за яким зобов`язання щодо повернення боргу відповідачем не було виконано, чим були порушені права позивача, які підлягають судовому захисту.

З огляду на те, що розписка підтверджує факт укладення договору позики, в ній вказані умови договору, відомості про передачу у власність другій стороні (позичальникові) грошових коштів або інших речей, які визначені родовими ознаками, надана позивачем розписка підтверджує в розумінні положень ст.ст. 1046, 1047, 1049 ЦК України існування укладеного у письмовій формі між сторонами саме договору позики.

З врахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності та враховуючи встановлені вище обставини в їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики від 02.11.2024 року в розмірі 5000,00 доларів США.

При цьому суд враховує, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які підлягають стягненню з боржника, вносить двозначність у розуміння суті обов`язку боржника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року в справі № 761/12665/14).

Водночас при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом Національного банку України на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним/приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу в ході виконання судового рішення.

Щодо стягнення 3 % річних в розмірі 838,70 грн. суд зазначає про таке.

За змістом ст.ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Такі висновки викладено у постановах Великої палати Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15 (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15 (провадження № 14-16цс18).

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд нагадує, що у розписці кінцева дата повернення суми позики на вказана.

Позивач в обґрунтування позову в цій частині зазначає про те, що оскільки відповідач ОСОБА_1 не виконала вимогу від 24.09.2025 року, а тому має право за період з 24.09.2025 року по 11.11.2025 року на стягнення 3 % річних в розмірі 838,70 грн.

В свою чергу суд звертає увагу на те, що у вимозі від 24.09.2025 року відповідачу ОСОБА_1 ставилася умова про повернення суми позики протягом 30 днів від дня пред`явлення вимоги. Таким чином 30 днів на виконання вимоги мають рахувати від дня пред`явлення такої вимоги, а саме з часу доведенні її до відома відповідача, а не часу її складення.

Таким чином безпідставною є доводи позивача про прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачем ОСОБА_1 саме з 24.09.2025 року.

Більше того, відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснила, що не отримувала такої вимоги від позивача, а протилежного позивачем не доведено. Додані до позову докази не підтверджують факту отримання ОСОБА_1 вимоги від 24.09.2025 року.

За таких обставин відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних в розмірі 838,70 грн., а відтак позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого нею судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам.

Розмір заявлених вимог – 209088,70 грн. (100 % - 2090,89 грн. - розмір судового збору, що підлягав сплаті при зверненні до суду з цим позовом), розмір вимог, що підлягають задоволенню – 208250,00 грн. (99,60 % - 2082,53 грн. - розмір судового збору, пропорційний до задоволеної частини вимог).

Таким чином, відповідача на користь позивача необхідно стягнути 2082,53 грн. (судовий збір) судових витрат.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 141, 263-265, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 6, 202, 204, 207, 526, 530, 533, 625, 629, 1046, 1047, 1049 ЦК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 02.11.2024 року в розмірі 5000,00 (п`ять тисяч) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2082,53 гривень судових витрат.

В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Представник позивача: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ).

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_3 ).

Повне рішення складено 20.08.2026 року.

Суддя А.М.Заболотний