Рішення від 18 серпня 2026 р. у справі №420/8239/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/8239/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ради адвокатів Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення Ради адвокатів Одеської області від 23.09.2025 (протокол № 116) про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та зобов`язати Раду адвокатів Одеської області видати ОСОБА_1 свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 23 вересня 2025 року Рішенням Ради адвокатів Одеської області ОСОБА_1 на підставі ст. 7 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» відмовлено у задоволенні його заяви про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю у звязку з недотриманням вимог щодо несумісності, оскільки станом на 17.09.2025 ОСОБА_1 займає посаду заступника начальника відділу організації збору та аналізу інформації Управління координації підрозділів поліції особливого призначення (стрілецьких) Департаменту превентивної діяльності Національної поліції України. Відтак ОСОБА_1 вважає, що рішення Ради адвокатів Одеської області про відмову у видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки порушує право позивача на заняття адвокатською діяльністю, для здобуття якого позивачем виконані всі вимоги, передбачені законом.

Позивач вважає рішення Ради адвокатів Одеської області в частині відмови у задоволенні заяви про видачу йому свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, оформлене протоколом № 116 засідання Ради адвокатів Одеської області від 23.09.2025 року, протиправним та таким, що підлягає скасуванню, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 30.03.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 420/8239/26 за позовом ОСОБА_1 до Ради адвокатів Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення.

Суд зазначає, що відповідачем до суду не подано відзиву на адміністративний позов.

Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.

З 03 лютого 2025 року по 03 серпня 2025 року ОСОБА_1 проходив стажування в Раді адвокатів Одеської області, а саме у адвоката керівника стажування Муконіна Олександра Вікторовича на підставі рішення Ради адвокатів Одеської області згідно протоколу №106 від 15.01.2025.

13 серпня 2025 року, згідно протоколу №115 на засіданні Ради адвокатів Одеської області заслухано звіт адвоката-керівника стажування, оглянуто звіти та заяву стажиста ОСОБА_1 та прийнято рішення Ради адвокатів Одеської області, яким визнано задовільними результати стажування позивача. 17 вересня 2025 року на засіданні Ради адвокатів Одеської області згідно протоколу №116 розглянуто заяву ОСОБА_1 про видачу свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

23 вересня 2025 року Рішенням Ради адвокатів Одеської області ОСОБА_1 на підставі ст. 7 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» відмовлено у задоволенні його заяви про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю у зв`язку з недотриманням вимог щодо несумісності, оскільки станом на 17.09.2025 ОСОБА_1 займає посаду заступника начальника відділу організації збору та аналізу інформації Управління координації підрозділів поліції особливого призначення (стрілецьких) Департаменту превентивної діяльності Національної поліції України.

Позивач вважає, рішення Ради адвокатів Одеської області в частині відмови у задоволенні заяви про видачу йому свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, оформлене протоколом № 116 засідання Ради адвокатів Одеської області від 23.09.2025 року,прийнято безпідставно та всупереч нормам законодавства, зокрема Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VІ, а отже є таким, що підлягає скасуванню.

Спірні правовідносини між сторонами у справі регулюються правовими нормами Закону України від 05.07.2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», який відповідно до його преамбули визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні.

Згідно зі ст.1 Закону у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні, зокрема, адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до ст.2 Закону адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно зі ст.1 Закону адвокатське самоврядування - гарантоване державою право адвокатів самостійно вирішувати питання організації та діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 5 Закону встановлено, що адвокатура є незалежною від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб. Держава створює належні умови для діяльності адвокатури та забезпечує дотримання гарантій адвокатської діяльності.

Таким чином, адвокатура України – це незалежний самоврядний інститут суспільства, що забезпечує професійну правову допомогу фізичним та юридичним особам, самостійно вирішуючи питання своєї самоорганізації та здійснення діяльності адвокатами.

Питання адвокатського самоврядування регламентовані розділом VII Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»

Відповідно до ст.ст.43,46 Закону адвокатське самоврядування ґрунтується на принципах виборності, гласності, обов`язковості для виконання адвокатами рішень органів адвокатського самоврядування, підзвітності, заборони втручання органів адвокатського самоврядування у професійну діяльність адвоката.

Організаційними формами адвокатського самоврядування є конференція адвокатів регіону, рада адвокатів регіону, Рада адвокатів України, з`їзд адвокатів України.

Таким чином, відповідач по справі – Рада адвокатів Одеської області є організаційною формою адвокатського самоврядування, у період між конференціями адвокатів регіону Рада адвокатів Одеської області виконує функції адвокатського самоврядування у регіоні. Повноваження Ради адвокатів регіону визначені ст.48 Закону.

Незважаючи на те, що відповідач є структурою, організаційною формою адвокатського самоврядування, спірні правовідносини між сторонами повинні вирішуватися у порядку адміністративного судочинства з врахуванням висновків Верховного Суду викладеного у постанові від 07.03.2018 року по справі №826/5355/14, який зазначив, що із системного, сутнісного та цільового підходу до розуміння конституційних положень та положень профільного (базового) законодавчого акта, який визначає статус, мету, завдання та функції адвокатури, убачається, що адвокатура як інституція та її діяльність в аспекті забезпечення реалізації конституційного права особи на правову допомогу набуває певних особливих властивостей суб`єкта публічних відносин. Ця властивість адвокатури увиразнюється (посилюється) метою її служіння суспільному інтересу шляхом надання своєчасної і належної правової допомоги у поєднанні з виконанням делегованих їй державою окремих владних повноважень. Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу. Тобто, суспільний інтерес, а відтак і публічно-правовий характер правовідносин випливає з повноти реалізації функцій адвокатури із захисту прав невизначеного кола осіб. Коли виникає спір із правовідносин, у яких адвокатура, як особлива формація реалізує надані їй правоможності в означеному сенсі, як-от у разі обмеження права особи на зайняття адвокатською діяльністю або прийняття рішення про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю, оскарження рішення про накладення дисциплінарного стягнення, інші подібні за суттю і значенням дії, зокрема й щодо делегованих державною владних повноважень, то такий спір за наявності для цього підстав може підпадати під ознаки публічно-правового, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.

По даній справі спірними є питання набуття права на заняття адвокатською діяльністю та порядку його реалізації.

Питання набуття права на заняття адвокатською діяльністю регламентовані розділом ІІ Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Частиною 1 ст.6 Закону встановлено, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно з ч.2 ст.6 Закону не може бути адвокатом особа, яка:1) має непогашену чи незняту в установленому законом порядку судимість за вчинення тяжкого, особливо тяжкого злочину, а також злочину середньої тяжкості, за який призначено покарання у виді позбавлення волі;2) визнана судом недієздатною чи обмежено дієздатною;3) позбавлена права на заняття адвокатською діяльністю, - протягом двох років з дня прийняття рішення про припинення права на заняття адвокатською діяльністю;4) звільнена з посади судді, прокурора, слідчого, нотаріуса, з державної служби або служби в органах місцевого самоврядування за порушення присяги, вчинення корупційного правопорушення, - протягом трьох років з дня такого звільнення.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону («Вимоги щодо несумісності») несумісною з діяльністю адвоката є: 1) робота на посадах осіб, зазначених у п.1 ч.1 ст.4 Закону України « Про засади запобігання і протидії корупції»; 2) військова або альтернативна (невійськова) служба; 3) нотаріальна діяльність; 4) судово-експертна діяльність.

Частиною 2 ст.7 Закону встановлено, що у разі виникнення обставин несумісності, встановлених частиною першою цієї статті, адвокат у триденний строк з дня виникнення таких обставин подає до ради адвокатів регіону за адресою свого робочого місця заяву про зупинення адвокатської діяльності.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону несумісною з діяльністю адвоката є робота на посадах осіб, зазначених у п.1 ч.1 ст.4 Закону України « Про засади запобігання і протидії корупції», яким було визначено, що суб`єктами відповідальності за корупційні правопорушення є, зокрема, посадові та службові особи органів прокуратури. Однак Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» втратив чинність 01.09.2016 року згідно із Законом України «Про запобігання корупції», який, в свою чергу, містить аналогічні норми.

З огляду на наведене можна дійти висновку, що якщо така особа відповідає встановленим частиною першою статті 6 Закону вимогам, не працює на посадах судді чи прокурора, пройшла всі необхідні етапи процесу набуття статусу адвоката, то орган адвокатського самоврядування, який наділений повноваженнями приймати присягу адвоката України, не вправі їй відмовити.

Вказаний правовий висновок викладено у постанові Верховного суду від 21.12.2023 року у справі № №420/16929/22.

Частиною 1 ст.8 встановлено, що особа, яка виявила бажання стати адвокатом та відповідає вимогам ч.1,2 ст. 6 цього Закону, має право звернутися до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури за місцем проживання із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту.

Згідно зі ст.9 Закону кваліфікаційний іспит є атестуванням особи, яка виявила бажання стати адвокатом. Кваліфікаційний іспит полягає у виявленні теоретичних знань у галузі права, історії адвокатури, адвокатської етики особи, яка виявила бажання стати адвокатом, а також у виявленні рівня її практичних навичок та умінь у застосуванні закону. Кваліфікаційні іспити проводяться не рідше одного разу на три місяці.

Особі, яка склала кваліфікаційний іспит, протягом десяти днів з дня складення кваліфікаційного іспиту кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури безоплатно видає свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту. Свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту дійсне протягом трьох років з дня складення іспиту.

Відповідно до ст.10 Закону стажування полягає в перевірці готовності особи, яка отримала свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту, самостійно здійснювати адвокатську діяльність. Стажування здійснюється протягом шести місяців під керівництвом адвоката за направленням ради адвокатів регіону. Стажування може здійснюватися у вільний від основної роботи час стажиста.

Частиною 7 ст.10 встановлено, що результати стажування оцінюються радою адвокатів регіону протягом тридцяти днів з дня отримання звіту. За оцінкою результатів стажування рада адвокатів регіону приймає рішення про: 1) видачу особі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; 2) продовження стажування на строк від одного до трьох місяців.

Частиною 1 ст.11 Закону особа, стосовно якої радою адвокатів регіону прийнято рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, не пізніше тридцяти днів з дня прийняття цього рішення складає перед радою адвокатів регіону присягу адвоката України

Згідно зі ст.12 Закону особі, яка склала присягу адвоката України, радою адвокатів регіону у день складення присяги безоплатно видаються свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката України. Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю і посвідчення адвоката України не обмежуються віком особи та є безстроковими.

Таким чином, законодавство встановлює відповідні обмеження лише щодо безпосереднього здійснення адвокатської діяльності, яка спрямована на надання правової допомоги. Проте, жодний нормативний акт не обмежує осіб, які перебувають на публічній або державній службі, у праві брати участь у відповідних процедурах добору та отримувати свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю не є свідченням порушення вимог щодо несумісності, поки особа, яка отримала таке свідоцтво, не почне вчиняти дій, які можуть бути визначені як адвокатська діяльність відповідно до ст.ст. 1, 19 Закону № 5076-VI. Обставини несумісності можуть виникнути лише в особи, яка вже набула статусу адвоката, отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та безпосередньо здійснює таку діяльність.

Таким чином відповідач передчасно та безпідставно констатує в оскарженому рішенні наявність існуючих обставин несумісності, а відповідно необхідності усунути їх до складення присяги адвоката України та отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Частиною 2 ст. 7 Закону № 5076-VI передбачено, що у разі виникнення обставин несумісності, встановлених частиною першою цієї статті, адвокат у триденний строк з дня виникнення таких обставин подає до ради адвокатів регіону за адресою свого робочого місця заяву про зупинення адвокатської діяльності.

Пунктом 1 частини першої статті 31 Закону № 5076-VI передбачено, що право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності.

Право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється з підстави, передбаченої п. 1 ч.1 цієї статті, - з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви адвоката. Протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв`язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з`їздом адвокатів України (ч. 5 ст.31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Факт отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю підтверджує набуття особою, у тому числі тією, трудова діяльність якої несумісна з адвокатською, права здійснювати таку діяльність.

Законодавчі обмеження, чи заборони отримувати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю державним службовцям відсутні, оскільки таку діяльність можливо зупинити після отримання відповідного свідоцтва.

Правова позицію Вищої Ради Правосуддя у рішеннях від 30.05.2017 за № 1328/0/15-17 та від 24.10.2017 за № 3419/0/15-19 свідчить про те, що отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю не є свідченням порушення вимог про сумісність.

Таким чином, Рішення Ради адвокатів Одеської області, оформлене протоколом № 116 Засідання Ради адвокатів Одеської області від 23.09.2025 року щодо відмови ОСОБА_1 в частині видачі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю за умови обставин несумісності, передбачених ст.7 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", прийняте не у спосіб, що визначенні законами України, необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Позовні вимоги про визнання протиправним та скасування вказаного рішення відповідача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", обов`язковими складовими набуття статусу адвоката є, зокрема, складення особою присяги адвоката України та отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Частиною 1 ст. 11 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що особа, стосовно якої Радою адвокатів регіону прийнято рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, не пізніше тридцяти днів з дня прийняття цього рішення складає перед радою адвокатів регіону присягу адвоката України.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", особі, яка склала присягу адвоката України, радою адвокатів регіону у день складення присяги безоплатно видаються свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката України.

З системного аналізу наведених положень слідує, що чинне законодавство чітко визначає процедуру набуття статусу адвоката, яка завершується складенням присяги адвоката України та отриманням свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Тобто, законодавством встановлено певний та послідовний алгоритм дій, які необхідно вчинити перед отриманням свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю.

У рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи без діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

З огляду на наведене, видача свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю відноситься до дискреційних повноважень відповідача, а тому суд позбавлений можливості втручатися у дискреційні повноваження відповідача та зобов`язувати його видавати позивачу свідоцтво поза межами процедури.

Проте висновком суду є відсутність для прийняття рішення про видачу свідоцтва на зайняття адвокатською діяльністю підстави, яка зазначена в оскаржуваному рішенні –ст.7 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» про вимоги щодо несумісності.

При відсутності інших підстав для прийняття вказаного рішення воно повинно бути прийнято та здійснена подальша процедура щодо складання перед радою адвокатів регіону присяги адвоката України та видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката України.

З урахуванням викладеного єдиним захистом права позивача є зобов`язання Ради адвокатів Одеської області повторно розглянути питання щодо прийняття рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, присяги у позивача та видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ч. 1, 3 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Ради адвокатів Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення, є правомірними, документально підтвердженими, базуються на положеннях чинного законодавства, а отже підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст.72-77, 139, ст.ст.241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Ради адвокатів Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення – задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Ради адвокатів Одеської області, оформлене протоколом №116 Засідання Ради адвокатів Одеської області від 23.09.2025 року, щодо відмови ОСОБА_1 у задоволенні заяви про видачу свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

3. Зобов`язати Раду адвокатів Одеської області повторно розглянути питання щодо прийняття рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, присяги у Зелінського Вадима Васильовича та видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, та прийняти рішення за заявою ОСОБА_1 з урахуванням висновків суду.

4. В задоволенні решти вимог – відмовити.

5. Стягнути з Ради адвокатів Одеської області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.

Рішення складено 19.08.2026 року, з урахуванням знаходження судді Харченко Ю.В. у відпустці, у період з 01.06.2026 р. по 26.06.2026 р., включно та з 11.08.2026 року по 14.08.2026 року включно.

Суддя Ю.В. Харченко