Рішення від 18 серпня 2026 р. у справі №420/8347/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/8347/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; АДРЕСА_2 ) середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; АДРЕСА_2 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 196 712,04 грн. (сто дев`яносто шість тисяч сімсот дванадцять гривень 04 копійки).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17.07.2025р. по справі № 420/36383/24 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 різниці між сумою грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення) за період з 01.02.2020 року. по 21.01.2022 року включно одноразових додаткових видів грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки і додаткової відпустки як учаснику бойових дій, які були виплачені у вказаному періоді, обчислених на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.04.2024р. по справі № 420/19823/23, та раніше нарахованими і виплаченими сумами грошового забезпечення у сумі 5 383,05 грн. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; АДРЕСА_2 ) різницю між сумою грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення) за період з 01.02.2020 року. по 21.01.2022 року. включно, одноразових додаткових видів грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки і додаткової відпустки як учаснику бойових дій, які були виплачені у вказаному періоді, обчислених на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.04.2024р. по справі № 420/19823/23, та раніше нарахованими і виплаченими сумами грошового забезпечення в загальному у сумі 612 425,82 грн.

13 березня 2026р. ОСОБА_1 отримав від Військової частини НОМЕР_1 перерахунок грошового забезпечення згідно рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.07.2025р. по справі № 420/36383/24 в сумі 576 690,63 грн. Факт виплати та зарахування вказаних коштів Позивачу підтверджується випискою банку по картковому рахунку, що додається до позову. За наслідком виплати Відповідачем перерахунку грошового забезпечення за рішенням суду у справі №420/36383/24 в сумі 576 690,63 грн. у ОСОБА_1 виникло право на виплату йому середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до вимог ст.116, 117 Кодексу законів про працю України.

З огляду на вищенаведене, позивач вважає, що відповідач повинен сплатити на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду.

Проте, відповідачем не нараховане та не виплачено середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Вважаючи вказану бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 30.03.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 420/8347/26 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить суд відмовити у задоволенні, позову, зазначаючи, що з мотивувальної частини рішення по справі № 420/19823/23 та позовної заяви від 25.03.2026 вбачається, під час військової служби та на момент виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_4 (21.01.2022) позивач не мав претензій до відповідача щодо розміру належних йому при звільненні сум грошового забезпечення. Позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом лише у липні 2023 року. Тобто спір між позивачем і відповідачем фактично виник у липні 2023 року, тобто через півтора роки після його звільнення з військової служби та виплати всіх належних сум. У своєму позові позивач підтвердив добровільне виконання позивачем рішень Одеського окружного адміністративного суду у справах № 420/19823/23 та 420/36383/24.

За таких обставин, здійснений відповідачем розрахунок і виплачені позивачу при звільненні суми не були спірними на момент його звільнення з військової служби. Крім цього, протягом дев`яти місяців позивач не здійснював жодних дій, спрямованих на нарахування та виплату частини грошового забезпечення, яку останній мав отримувати під час проходження військової служби. Відтак, у цій справі спір про належні позивачеві суми при звільненні виник через тривалий час, у зв`язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених частиною другою статті 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку.

Від позивача надійшла відповідь на відзив.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 18.01.2022р. № 54т Позивач був звільнений з військової служби відповідно до п.п. “б” (за станом здоров`я) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” та виключений зі списків частини з 21.01.2022р.

Під час проходження військової служби, нарахування та виплата грошового забезпечення здійснювалося не у повному обсязі, а саме: у період з 01.02.2020р. до 21.01.2022р. нарахування та виплата основних видів грошового забезпечення проводилася без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Вважаючи протиправними дії Відповідача щодо обчислення та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 звернувся із відповідним адміністративним позовом до суду.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.04.2024р. у справі №420/19823/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 – задоволено.

Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 у період з 01.02.2020 року по 21.01.2022 року грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2022 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 роки, грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату за період з 01.02.2020 року по 21.01.2022 року грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2022 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 роки, грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 р. №704, та здійснити виплату різниці з урахуванням раніше виплачених сум.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2024р. у справі №420/19823/23 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2024 року по справі №420/19823/23 залишено без змін.

04 вересня 2024 р. військовою частиною НОМЕР_1 надано письмову відповідь №222/1/4/3430 на заяву Позивача щодо виконання рішення суду, в якій повідомлено, що належні грошові кошти за встановленим порядком зараховані на картковий рахунок.

До вказаної відповіді військовою частиною НОМЕР_1 долучено копію платіжної інструкції від 30.08.2024 №3968 та інформацію про перерахунок грошового забезпечення (з урахуванням раніше виплачених сум) ОСОБА_1 за період з 01.02.2020 по 21.01.2022 відповідно до рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.04.2024 по справі №420/19823/23 в сумі 5 383,05 грн.

Не погодившись із сумою нарахованого грошового за вказаний період ОСОБА_1 звернувся із адміністративним позовом до суду про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 різниці між сумою грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення) за період з 01.02.2020р. по 21.01.2022р. включно, одноразових додаткових видів грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки і додаткової відпустки як учаснику бойових дій, які були виплачені у вказаному періоді, обчислених на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.04.2024р. по справі № 420/19823/23, та раніше нарахованими і виплаченими сумами грошового забезпечення в загальному розмірі 5 383,05 грн.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17.07.2025р. по справі № 420/36383/24 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 різниці між сумою грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення) за період з 01.02.2020 року. по 21.01.2022 року включно одноразових додаткових видів грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки і додаткової відпустки як учаснику бойових дій, які були виплачені у вказаному періоді, обчислених на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.04.2024р. по справі № 420/19823/23, та раніше нарахованими і виплаченими сумами грошового забезпечення у сумі 5 383,05 грн.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; АДРЕСА_2 ) різницю між сумою грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення) за період з 01.02.2020 року. по 21.01.2022 року. включно, одноразових додаткових видів грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки і додаткової відпустки як учаснику бойових дій, які були виплачені у вказаному періоді, обчислених на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.04.2024р. по справі № 420/19823/23, та раніше нарахованими і виплаченими сумами грошового забезпечення в загальному у сумі 612 425,82 грн.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2025р. у справі № 420/36383/24 апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року залишено без змін.

13 березня 2026р. ОСОБА_1 отримав від Військової частини НОМЕР_1 перерахунок грошового забезпечення згідно рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.07.2025р. по справі № 420/36383/24 в сумі 576 690,63 грн.

Факт виплати та зарахування вказаних коштів Позивачу підтверджується випискою банку по картковому рахунку.

Отже, позивач вважає, що за наслідком виплати відповідачем перерахунку грошового забезпечення за рішенням суду у справі №420/36383/24 в сумі 576 690,63 грн. у ОСОБА_1 виникло право на виплату йому середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до вимог ст.116, 117 Кодексу законів про працю України.

Проте, відповідачем не нараховане та не виплачено середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до приписів абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно із статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. за №2011-XII, ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (у цьому випадку військовою частиною) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Ця позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.05.2020р. у справі №816/1640/17, від 16.07.2020р. у справі №400/2884/18.

Також, за правилами пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Суд зазначає, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців та прирівняних до них осіб (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства про порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

Згідно статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За приписами статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога, індексація тощо).

Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Отже, відповідачем було проведено фактичний розрахунок з позивачем не у строк, встановлений положеннями ст.116 КЗпП України.

Враховуючи, що позивач проходив військову службу у військовій частині, яка всупереч норм чинного законодавства не здійснила з ним повного розрахунку на день виключення зі списків особового складу, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виплати належних йому при звільненні сум на підставі статті 117 КЗпП України.

Щодо періоду затримки та стягнення середнього заробітку, суд зазначає наступне.

19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Так, з урахуванням висновків Верховного Суду викладених в постанові від 25 квітня 2024 року по справі № 440/8467/23 стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам».

Згідно з п.7 розділу І цього Порядку, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Згідно інформації про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення за період з 01.02.2020р. до 21.01.2022р. (додано до позову): Грошове забезпечення Позивача за листопад 2021 року становить 40 552,50 грн. (що дорівнює 49 967,50 грн. – 9 415,00 грн. матеріальна допомога) Грошове забезпечення Позивача за грудень 2021 року становить 40 552,50 грн. (що дорівнює 53 733,50 грн. – 13 181,00 грн. заохочувальна премія) Середньоденне грошове забезпечення (заробітна плата) Позивача дорівнює: (40 552,50 грн. + 40 552,50 грн.) / 61 день = 1 329,59 грн.

Спірним у цих правовідносинах є період з 22.01.2022р. (перший день після виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) по 12.03.2026р. (день, що передує дню остаточного розрахунку).

Вказаний спірний період стягнення середнього грошового забезпечення у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року Законом № 2352-ІХ і після цього.

Період з 22.01.2022р. по 18.07.2022р. (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто, без обмеження строком виплати у шість місяців.

Проте період з 19.07.2022р. по 12.03.2026р. (день, що передує дню остаточного розрахунку) регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку працівникові шістьма місяцями.

Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022, а також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями.

Розрахунок середнього грошового забезпечення за період з 22.01.2022р. по 18.07.2022р.: Кількість днів у даному періоді становить: 178 календарних днів. Загальна сума середнього грошового забезпечення за період з 22.01.2022р. по 18.07.2022р. становить: 178 днів х 1 329,59 грн. (середньоденний заробіток) = 236 667,02 грн.

Розрахунок середнього грошового забезпечення за період з 19.07.2022р. по 12.03.2026р. (день, що передує дню остаточного розрахунку): З урахуванням законодавчого обмеження компенсації шестимісячним строком кількість днів у періоді (з 19.07.2022 по 18.01.2023) становить 184 дні. Загальна сума середнього грошового забезпечення з урахуванням законодавчого обмеження компенсації шестимісячним строком (з 19.07.2022 по 18.01.2023) становить: 184 дні х 1 329,59 грн. (середньоденний заробіток) = 244 644,56 грн. Отже, загальна сума середнього грошового забезпечення, на яку має право Позивач відповідно до статті 117 КЗпП України в редакціях до набрання чинності 19 липня 2022 року Законом № 2352-ІХ і після цього, становить 481 311,58 грн. (236 667,02 грн. + 244 644,56 грн.)

З огляду на викладені вище правові висновки Верховного Суду суд вважає, що при розрахунку середнього грошового забезпечення слід врахувати принцип співмірності з урахуванням таких обставин, як розмір несвоєчасно виплаченої Позивачу суми грошового забезпечення (яке виплачене за наслідком виконання рішення суду у справі №420/36383/24) у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві виплат при звільненні.

Як зазначається Верховним Судом у наведених вище постановах, установивши вказані обставини, суд має присудити позивачеві такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.

Загальний розмір належних ОСОБА_1 при звільненні виплат складає 1 411 051,73 грн., з яких: 1. Фактично та своєчасно виплачене грошове забезпечення при звільненні у січні 2021р. 829 058,80 грн. (згідно інформації про нараховане та виплачене Позивачу грошове забезпечення за період з 01.02.2020р. до 21.01.2022р.) Складає (58,75%). 2. Перерахунок грошового забезпечення (з урахуванням раніше виплачених сум) ОСОБА_1 за період з 01.02.2020 по 21.01.2022 відповідно до рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.04.2024 по справі №420/19823/23 в сумі 5 302,30 грн. Складає (0,38%). 3. Перерахунок грошового забезпечення (з урахуванням раніше виплачених сум) ОСОБА_1 за період з 01.02.2020 по 21.01.2022 відповідно до рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.07.2025р. по справі № 420/36383/24 в сумі 576 690,63 грн. Складає (40,87%).

Отже сума середнього грошового забезпечення на яку має право позивач за наслідком виплати іідповідачем перерахунку грошового забезпечення за рішенням суду у справі №420/36383/24 в сумі 576 690,63 грн. з урахуванням принципу співмірності становить 196 712,04 грн. та підтверджується наступним розрахунком: 481 311,58 грн. (загальна сума середньоденного заробітку) х 40,87% = 196 712,04 грн.

За викладених обставин, суд доходить висновку про можливість стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.01.2022р. (перший день після виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) по 12.03.2026р. (день, що передує дню остаточного розрахунку) у розмірі 196 712,04 грн. (сто дев`яносто шість тисяч сімсот дванадцять гривень 04 копійки).

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ч. 1, 3 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, є правомірними, документально підтвердженими, базуються на положеннях чинного законодавства, а отже підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.72-77, 139, ст.ст.241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні – задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; АДРЕСА_2 ) середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

3. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; АДРЕСА_2 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 196 712,04 грн. (сто дев`яносто шість тисяч сімсот дванадцять гривень 04 копійки).

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.

Рішення складено 19.08.2026 року, з урахуванням знаходження судді Харченко Ю.В. у відпустці, у період з 01.06.2026 р. по 26.06.2026 р., включно та з 11.08.2026 року по 14.08.2026 року включно.

Суддя Ю.В. Харченко