Рішення від 19 серпня 2026 р. у справі №380/23581/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2026 рокусправа № 380/23581/25

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якому просить:

- визнати бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених) на підставі Постанови КМУ від 11.02.2025 № 153 протиправною;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених) на підставі Постанови КМУ від 11.02.2025 № 153.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що 05.06.2022 призваний у Збройні Сили України на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022, у віці до 25 років, та станом на час звернення до суду проходить військову службу на посаді кулеметника катера у військовій частині НОМЕР_1 . Стверджує, що за період з 01.04.2025 до 08.09.2025 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на Покровському та Сумському напрямках. Наголошує, що відповідає визначеним у п.4 постанови №153 умовам для отримання винагороди, оскільки прийнятий на військову службу до досягнення 25 років, брав безпосередню участь у бойових діях, не притягувався до кримінальної, адміністративної за вчинення військового адміністративного правопорушення та дисциплінарної відповідальності. Вважаючи поведінку відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової винагороди протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою судді від 08.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

22.12.2025 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив. Свою позицію мотивує тим, що для отримання одноразової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 необхідне одночасне існування визначених нею умов, а головною умовою є безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій до дати набрання чинності цією постановою, тобто до 13.02.2025. Наголошує, що згідно з довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, виданою військовою частиною НОМЕР_1 від 20.12.2025 №1837/60/41/399, позивач брав участь у бойових діях у періоди, що розпочалися 07.04.2025, тобто вже після набрання чинності постановою, у зв`язку з чим підстави для виплати винагороди відсутні. З урахуванням викладеного просить відмовити у задоволенні позовну.

24.12.2025 на виконання вимог ухвали від 08.12.2025 відповідач надав довідку про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, видана військовою частиною НОМЕР_1 20.12.2025 № 1837/60/41/399; витяги з журналів бойових дій та із наказів командира військової частини НОМЕР_1 про вибуття ОСОБА_1 для виконання бойових завдань щодо захисту територіальної цілісності України та його повернення після виконання таких завдань.

26.12.2025 позивач подав відповідь на відзив, у якій підтримав позовні вимоги. Додатково зазначив, що постанова №153 та затверджений нею Порядок не містять положень, які б обмежували право на отримання винагороди виключно тими військовослужбовцями, які розпочали або завершили безпосередню участь у бойових діях до дати набрання чинності постановою, а визначальним для виникнення права на виплату є факт прийняття (призову) на військову службу у віці до 25 років та фактична безпосередня участь у бойових діях, а не календарна дата виконання таких завдань. Стверджує, що тлумачення відповідача запроваджує додаткову умову, не передбачену постановою, має ознаки дискримінації та суперечить меті експериментального проекту, а в разі неоднозначного тлумачення норм таке тлумачення має здійснюватися на користь особи.

31.12.2025 відповідач подав заперечення, у яких підтримав викладену у відзиві позицію та зазначив, що позивач брав участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій вже після набрання чинності постановою, а саме після 13.02.2025, у зв`язку з чим законні підстави для виплати йому винагороди відсутні.

Частиною 5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) унормовано, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки відсутнє клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на які сторони покликаються як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 05.06.2022 призваний у Збройні Сили України на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 .

Станом на час виникнення спірних правовідносин позивач проходить військову службу на посаді старшого кулеметника катера вогневої підтримки ланки катерів вогневої підтримки дивізіону катерів вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується витягами з наказів командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині).

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.04.2025 №101 матроса ОСОБА_1 , кулеметника 1 катера вогневої підтримки ланки катерів вогневої підтримки дивізіону катерів вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 вважати таким, що вибув в район ведення воєнних (бойових) дій до складу тактичної групи СПО144 військової частини НОМЕР_1 для виконання бойових (спеціальних) завдань в межах операційної зони «Донецьк», з 02.04.2025.

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.06.2025 №169 матроса ОСОБА_1 старшого кулеметника 1 катера вогневої підтримки ланки катерів вогневої підтримки дивізіону катерів вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 , який перебував в районі ведення воєнних (бойових) дій у складі тактичної групи НОМЕР_3 військової частини НОМЕР_1 вважати таким, що з 06.06.2025 перебуває в районі ведення воєнних (бойових) дій у складі тактичної групи СпО144/2 військової частини НОМЕР_1 для виконання бойових (спеціальних) завдань в межах операційної зони УВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.08.2025 №248 старшого матроса ОСОБА_1 , старшого кулеметника 1 катера вогневої підтримки ланки катерів вогневої підтримки дивізіону катерів вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 вважати таким, що з 15.08.2025 перебуває в районі ведення воєнних (бойових) дій у складі тактичної групи СпО «Єгер» (зведеного підрозділу) військової частини НОМЕР_1 для виконання бойових (спеціальних) завдань в межах операційної зони УВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 ».

За змістом витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.08.2025 №250 старшого матроса ОСОБА_1 , старшого кулеметника 1 катера вогневої підтримки ланки катерів вогневої підтримки дивізіону катерів вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 вважати таким, що вибув у щорічну основну відпустку за 2025 рік з 18.08.2025 до 03.09.2025 з району ведення воєнних (бойових) дій зі складу тактичної групи СпО «Єгер» (зведеного підрозділу) військової частини НОМЕР_1 після виконання бойових (спеціальних) завдань в межах операційної зони УВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 ».

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.08.2025 №252 старшого матроса ОСОБА_1 , старшого кулеметника 1 катера вогневої підтримки ланки катерів вогневої підтримки дивізіону катерів вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 вважати таким, що прибув і приступив до виконання службових обов`язків з щорічної основної відпустки в район ведення воєнних (бойових) дій до складу тактичної групи СпО «Єгер» (зведеного підрозділу) військової частини НОМЕР_1 для виконання бойових 9спеціальних) завдань в межах операційної зони УВ» « ІНФОРМАЦІЯ_3 » 19.08.2025.

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08.09.2025 №275 старшого матроса ОСОБА_1 , старшого кулеметника 1 катера вогневої підтримки ланки катерів вогневої підтримки дивізіону катерів вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 вважати таким, що прибув і приступив до виконання службових обов`язків до пункту тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 в Житомирській області для участі у курсі підготовки операторів груп спеціального призначення з району ведення воєнних 9бойових) дій зі складу тактичної групи СпО «Єгер» (зведеного підрозділу) військової частини НОМЕР_1 після виконання бойових (спеціальних) завдань в межах операційної зони УВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » 08.09.2025.

Згідно з довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, виданою військовою частиною НОМЕР_1 20.12.2025 №1837/60/41/399, позивач брав участь у таких заходах, перебуваючи в районах ведення воєнних (бойових) дій, у періоди: з 07.04.2025 по 09.04.2025, з 17.04.2025 по 22.04.2025, з 03.05.2025 по 07.05.2025, з 11.05.2025 по 16.05.2025, з 03.06.2025 по 05.06.2025 (Донецька обл., Покровський район, Удачненська селищна територіальна громада); з 10.06.2025 по 15.06.2025, з 02.07.2025 по 05.07.2025, з 10.07.2025 по 14.07.2025, з 18.07.2025 по 03.08.2025 (Сумська обл., Сумський район, Хотінська селищна та Юнаківська сільська територіальні громади); з 24.08.2025 по 29.08.2025 (Донецька обл., Покровський район, Удачненська селищна територіальна громада); з 02.09.2025 по 05.09.2025 (Дніпропетровська обл., Синельниківський район, Новопавлівська сільська територіальна громада).

31.10.2025 представниця позивача засобами електронного зв`язку через Міністерство оборони України звернулася до відповідача з адвокатським запитом №48122448-1 від 31.10.2025, у якому просила надати інформацію щодо стану розгляду питання про виплату позивачу одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах. 03.11.2025 тотожний запит направлено засобами поштового зв`язку. Відповіді за результатами розгляду запиту позивачу не надано, до списків на виплату одноразової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 позивача не включено.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової винагороди протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Змістом спірних правовідносин є наявність або відсутність у позивача права на одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбачену п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153, та відповідність закону бездіяльності відповідача щодо її ненарахування та невиплати.

Надаючи правову оцінку цим правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми чинного законодавства та робить висновки по суті спору.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу виснувати, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно зі ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб.

У подальшому, Указами Президента України воєнний стан неодноразово продовжувався. Станом на день розгляду справи воєнний стан в Україні триває.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ).

За змістом ч. 1, 3 ст. 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною 6 ст. 2 Закону № 2232-XII визначені види військової служби, зокрема, строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також інші види.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 14 ст. 2 Закону №2232-XII).

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону №2232-XII Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

За приписами ч. 1 ст. 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч. 2 ст. 9 Закону №2011-XII).

Приписами ч. 4 ст. 9 Закону №2011-XII унормовано, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

З метою підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Постанова №153), якою затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі - Порядок).

За приписами ч. 1 ст. 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.

Офіційне опублікування постанов Кабінету Міністрів України здійснюється в газеті «Урядовий кур`єр» та Офіційному віснику України, а також в інших офіційних друкованих виданнях, визначених законом. Крім того, акти Кабінету Міністрів України оприлюднюються шляхом їх розміщення на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України (ч. 5 ст. 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»).

Постанова Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» від 11.02.2025 за №153 опублікована в газеті «Урядовий кур`єр» 13.02.2025.

Таким чином, Постанова №153 набрала чинності 13.02.2025 з дня її офіційного опублікування в газеті «Урядовий кур`єр».

За змістом пп. 1 п. 3 Постанови №153 учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба;

Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби; 2) координатором експериментального проекту є Міністерство оборони; 3) фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Абзацом 2 п.4 Постанови №153 установлено, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1млн гривень.

Згідно з абз. 3 п.4 Постанови №153 військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1млн гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Відповідно до абз. 4 п.4 Постанови №153 військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон), винагорода виплачується в повному обсязі.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що право на винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах виникає за одночасної наявності визначеної п.4 Постанови №153 сукупності умов, а саме: належності військовослужбовця до рядового, сержантського або старшинського складу; прийняття або призову його на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років до набрання чинності Постановою №153; проходження військової служби; безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій. При цьому як абзац другий (щодо виплати у розмірі 1млн гривень за участь строком не менше шести місяців), так і абзац третій п.4 Постанови №153 (щодо пропорційної виплати за участь строком менше шести місяців) пов`язують виникнення права на винагороду та обчислення її розміру саме з тривалістю безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях, обчисленою станом на дату набрання чинності цією постановою, тобто станом на 13.02.2025.

Отже, застереження «станом на дату набрання чинності цією постановою», вжите законодавцем в абз. 2, 3 та 4 п.4 постанови №153, є визначальним для встановлення наявності у військовослужбовця права на винагороду та для обчислення її розміру. Таке застереження прямо вказує, що до сукупної тривалості безпосередньої участі у бойових діях, яка враховується для нарахування винагороди, включаються лише ті дні участі, що мали місце до 13.02.2025 включно. Дні безпосередньої участі у бойових діях, що мали місце після набрання чинності постановою №153, до розрахунку винагороди за п.4 цієї постанови не включаються.

Як установлено судом та підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 від 20.12.2025 №1837/60/41/399, позивач брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій у періоди, що розпочалися 07.04.2025. Тобто станом на дату набрання чинності постановою №153 - 13.02.2025 - позивач жодного дня безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій не мав. Наведена обставина позивачем по суті не заперечується, а навпаки, підтверджується змістом позовної заяви та доданих до неї доказів, у яких періодом участі позивача у відповідних заходах зазначено час з 01.04.2025 по 08.09.2025.

З установлених у цій справі обставин у взаємозв`язку з наведеними вище нормами постанови №153 слідує, що станом на дату набрання чинності цією постановою тривалість безпосередньої участі позивача у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій становила нуль днів. За таких умов відсутня обчислена станом на 13.02.2025 сукупна тривалість участі у бойових діях, яка є необхідною передумовою як для виплати винагороди у розмірі 1 млн гривень (абз. 2 п.4 Постанови №153), так і для її пропорційної виплати із розрахунку 1/6 від 1млн гривень за кожні 30 днів участі (абз. 3 п.4 Постанови №153), про застосування якого просить позивач. Відтак правові підстави для нарахування та виплати позивачу винагороди за п.4 Постанови №153 відсутні.

Суд відхиляє доводи позивача про те, що визначальним для виникнення права на виплату є лише факт прийняття (призову) на військову службу у віці до 25 років та фактична безпосередня участь у бойових діях незалежно від календарної дати виконання таких завдань. Наведені доводи не узгоджуються зі змістом п.4 Постанови №153, який прямо пов`язує право на винагороду та обчислення її розміру з тривалістю безпосередньої участі у бойових діях станом на дату набрання чинності цією постановою. Прийняття тлумачення, запропонованого позивачем, означало б виключення зі змісту норми застереження «станом на дату набрання чинності цією постановою», тоді як під час тлумачення норми права їй не може надаватися значення, яке нівелює пряме волевиявлення суб`єкта нормотворення.

Суд не враховує покликання позивача на дискримінаційний характер тлумачення, наданого відповідачем. Установлення Кабінетом Міністрів України у Постанові №153 часової межі, станом на яку обчислюється тривалість участі у бойових діях (13.02.2025), є реалізацією дискреційних повноважень суб`єкта нормотворення щодо визначення умов експериментального проекту та кола його учасників. Запровадження єдиної для всіх військовослужбовців дати, станом на яку обчислюється тривалість участі у бойових діях, застосовується однаково до всіх осіб, які претендують на винагороду, а тому не свідчить про дискримінацію. Різниця у правовому становищі військовослужбовців, які брали участь у бойових діях до 13.02.2025, та тих, чия участь розпочалася після цієї дати, зумовлена самим змістом Постанови №153 і не може бути усунута судом шляхом застосування норми поза межами її дії.

Щодо посилання позивача на принцип тлумачення норм на користь особи суд зазначає, що цей принцип застосовується у разі, коли норма права припускає декілька можливих варіантів тлумачення, тобто є неоднозначною. Натомість застереження «станом на дату набрання чинності цією постановою», вжите в п.4 Постанови №153, є чітким та однозначним і не припускає варіанта тлумачення, за якого до розрахунку винагороди включалися б дні участі у бойових діях після 13.02.2025. За відсутності неоднозначності норми підстави для застосування принципу тлумачення на користь особи відсутні. Принцип тлумачення на користь особи не передбачає можливості ігнорування прямого припису норми та поширення її дії на правовідносини, які нею не охоплюються.

Суд враховує, що застосування п.4 Постанови №153 до правовідносин щодо виплати одноразової грошової винагороди військовослужбовцям, прийнятим на військову службу у віці до 25 років, ще не було предметом формування правового висновку Верховного Суду. Водночас суд керується загальними підходами до тлумачення норм права, сформованими у практиці Верховного Суду, згідно з якими зміст прав та обов`язків суб`єктів правовідносин, а так само підстави і умови набуття права на відповідну виплату визначаються тим нормативним актом, який регулює ці правовідносини, і не можуть бути розширені шляхом тлумачення поза межами, встановленими самою нормою. Аналогічний за змістом підхід до правозастосування, згідно з яким суб`єкт владних повноважень та суд зв`язані прямим приписом норми та не вправі створювати нові, не передбачені нею умови набуття права, застосовано Верховним Судом, зокрема, у постанові від 12.11.2019 у справі №826/3858/18 при вирішенні питання про делеговані Кабінету Міністрів України повноваження щодо встановлення умов та порядку відповідних виплат.

Доводи позивача про зворотне зводяться до незгоди з визначеними Кабінетом Міністрів України умовами експериментального проекту та не спростовують висновків суду про відсутність у позивача права на винагороду за п.4 Постанови №153, обчислену станом на дату набрання чинності цією постановою.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи оскаржувану бездіяльність відповідача на предмет відповідності критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 КАС України, суд, з урахуванням наведеного вище правового регулювання та встановлених обставин справи, доходить висновку, що за відсутності у позивача права на винагороду за п.4 постанови №153 у відповідача не виникло обов`язку щодо нарахування та виплати такої винагороди. Відтак ненарахування та невиплата відповідачем позивачу одноразової грошової винагороди відповідає закону і не порушує прав та законних інтересів позивача, а тому не може бути визнана протиправною бездіяльністю.

Оскільки перша позовна вимога про визнання бездіяльності відповідача протиправною задоволенню не підлягає, то не підлягає задоволенню і похідна від неї вимога про зобов`язання відповідача виплатити позивачу винагороду.

Відповідно до вимог ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За правилами ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм законодавства, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за пред`явлення цього адміністративного позову, а в задоволенні позову відмовлено, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 262, 295 КАС України, суд

у х в а л и в:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач - військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).

СуддяАндрусів Уляна Богданівна