Рішення від 19 серпня 2026 р. у справі №320/42030/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2026 року м. Київ № 320/42030/24

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панової Г.В., розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Національної служби посередництва і примирення Відділення у Вінницькій області

про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Національної служби посередництва і примирення Відділення у Вінницькій області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Національної служби посередництва і примирення від 07.07.2023 № 108-К "Про звільнення ОСОБА_1 ";

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Закарпатського відділення Національної служби посередництва і примирення;

- зобов`язати Національної служби посередництва і примирення здійснити розрахунок суми стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 01.11.2012 проходив державну службу на посаді начальника відділення Національної служби посередництва і примирення в Закарпатській області. У зв`язку з досягненням 65-річного віку наказом Національної служби посередництва і примирення від 07.07.2023 №108-к його звільнено із займаної посади з 09.07.2023.

Позивач вважає вказаний наказ протиправним, оскільки, на його переконання, саме по собі досягнення державним службовцем 65-річного віку не є безумовною підставою для припинення державної служби, з огляду на передбачену законодавством можливість продовження строку перебування на державній службі до досягнення 70-річного віку. При цьому відповідачем не було надано належної оцінки можливості продовження проходження позивачем державної служби та не наведено обґрунтованих мотивів її непродовження.

Крім того, позивач зазначає, що визначена наказом дата звільнення - 09.07.2023 - припадала на вихідний день, а 10.07.2023 його було госпіталізовано та він перебував на стаціонарному лікуванні. З огляду на це позивач посилається на порушення гарантій, установлених законодавством щодо звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності.

Окремо позивач наголошує, що копія спірного наказу йому особисто не вручалась та належним чином з ним він ознайомлений не був. Про зміст наказу, за його твердженням, він фактично дізнався лише після отримання представником відповіді на адвокатський запит 03.06.2024, у зв`язку з чим просить поновити строк звернення до суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.12.24 поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з цим адміністративим позовом. відкрито провадження в адміністративній справі № 320/42030/24 та вирішено питання про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.08.26 відмовлено у задоволенні клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.08.26 відмовлено у задоволенні клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, вважаючи їх необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Національна служба посередництва і примирення зазначила, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню насамперед положення спеціального Закону України «Про державну службу», а не норми трудового законодавства. Відповідач послався на пункт 7 частини першої статті 83 цього Закону, відповідно до якого державна служба припиняється, зокрема, у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, а також на роз`яснення НАДС від 15.03.2021 №131-р/з, згідно з яким рішення про продовження строку перебування на державній службі має бути прийняте до досягнення державним службовцем 65-річного віку або у день досягнення такого віку.

Щодо заяви позивача від 22.06.2023 про продовження строку перебування на державній службі відповідач зазначив, що відповідно до частини четвертої статті 83 Закону України «Про державну службу» залишення державного службовця на службі після досягнення 65-річного віку є правом, а не обов`язком суб`єкта призначення та належить до його дискреційних повноважень. При вирішенні цього питання НСПП враховано, зокрема, обставини попереднього притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, а також результати оцінки діяльності відділення НСПП у Закарпатській області.

Відповідач вказав, що за результатами розгляду заяви позивача листом від 07.07.2023 №06-09/06/295 йому було повідомлено про відмову у продовженні строку перебування на державній службі та про майбутнє звільнення у зв`язку з досягненням 65-річного віку. Наказом НСПП від 07.07.2023 № 108-к позивача звільнено з 09.07.2023 на підставі пункту 7 частини першої та частини третьої статті 83 Закону України «Про державну службу».

Також відповідач заперечив твердження позивача про те, що він не був ознайомлений з оскаржуваним наказом. За твердженням НСПП, 10.07.2023 позивач прибув до приміщення відділення, ознайомився з наказом про звільнення в системі електронного документообігу «АСКОД», однак відмовився засвідчити факт ознайомлення власним підписом на паперовому примірнику, у зв`язку з чим було складено відповідний акт у присутності працівників відділення.

Заперечуючи проти стягнення моральної шкоди, відповідач вказав на відсутність у матеріалах справи належних доказів її заподіяння, причинного зв`язку між діями НСПП та заявленими моральними стражданнями, а також обґрунтованого розрахунку заявленого розміру компенсації.

З огляду на наведене відповідач просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі, у тому числі у скасуванні наказу про звільнення, поновленні позивача на посаді, стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

У відповіді на відзив позивач заперечив доводи відповідача та підтримав заявлені позовні вимоги. Зазначив, що ним подавалася заява не про вихід на пенсію, а про продовження перебування на державній службі після досягнення 65-річного віку. Також наголосив, що оскаржуваний наказ прийнято в останній день його відпустки, а відмітка в системі «АСКОД», на його думку, не підтверджує належного ознайомлення з наказом. Позивач послався на медичні документи щодо перебування на лікуванні, вважав матеріали дисциплінарного провадження 2016 року такими, що не стосуються предмета спору, та підтримав вимогу про відшкодування моральної шкоди.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач повторно наголосив, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню спеціальний Закон України «Про державну службу», а досягнення 65-річного віку є самостійною підставою припинення державної служби, тоді як подальше перебування на службі залежить від рішення суб`єкта призначення. Відомості про дисциплінарне провадження 2016 року, за позицією НСПП, враховувалися лише як характеристика службової діяльності позивача. Відповідач також наполягав, що позивача було ознайомлено з наказом як через систему «АСКОД», так і безпосередньо у приміщенні відділення, де він відмовився засвідчити ознайомлення підписом. Окремо НСПП заперечила наявність належних доказів заподіяння моральної шкоди та причинного зв`язку з діями відповідача.

У письмових поясненнях позивач звернув увагу на те, що подані відповідачем доповідні записки працівників НСПП, на його думку, не стосуються предмета доказування та є неналежними доказами. Крім того, сторона позивача поставила під сумнів достовірність акта від 10.07.2023 про відмову від ознайомлення з наказами, посилаючись на те, що раніше відповідач повідомляв про ознайомлення позивача через систему «АСКОД» і не зазначав про існування такого акта. Позивач також зауважив, що акт не реєструвався в системі «АСКОД», а особи, які його склали, одночасно є авторами поданих відповідачем доповідних записок, у зв`язку з чим просив не враховувати цей акт як належний та достовірний доказ.

Щодо доводів позивача про неналежність поданих відповідачем доказів суд зазначає про таке.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Водночас за правилами статті 90 КАС України суд оцінює належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Як вбачається з письмових пояснень позивача, останній вважає неналежними доказами доповідні записки працівників НСПП О. Воловар та Б. Старунчак від 14.01.2025, оскільки викладені у них обставини стосуються подій, які відбулися вже після виникнення спірних правовідносин.

Суд погоджується з такими доводами в цій частині, оскільки зазначені доповідні записки стосуються повідомлень "про нібито здійснення телефонних дзвінків та тиску на працівників НСПП" вже після подання відповідачем відзиву на позов. Такі відомості не підтверджують обставин прийняття наказу від 07.07.2023 № 108-к, наявності правових підстав для припинення державної служби позивача чи дотримання відповідачем процедури його звільнення, а тому безпосереднього зв`язку з предметом доказування у цій справі не мають. У зв`язку із цим суд не враховує вказані доповідні записки при вирішенні спору по суті.

Водночас, доводи позивача щодо неналежності акта про відмову в ознайомленні з наказами та листом НСПП від 10.07.2023 № 1 суд відхиляє. Зміст цього документа безпосередньо стосується обставин ознайомлення ОСОБА_1 з наказом про його звільнення та його поведінки 10.07.2023, а тому він містить інформацію щодо обставин, які мають значення для розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що належність доказу визначається наявністю у ньому інформації щодо обставин, які входять до предмета доказування, тоді як допустимість доказу стосується дотримання встановленого законом порядку його одержання та можливості використання такого доказу для підтвердження відповідних обставин.

Крім того, щодо доводів позивача про те, що відповідач повинен був надати докази, які підтверджують факт направлення акту ОСОБА_1 , однак відповідачем таких доказів надано не було суд зазначає про таке.

Як вбачається з матеріалів справи, зазначений акт був долучений відповідачем до відзиву на позовну заяву як один із доказів на підтвердження викладених у відзиві обставин.

При цьому, матеріали справи містять докази направлення позивачу відзиву на позовну заяву разом із доданими до нього документами. Зокрема, відповідно до наявного в матеріалах справи опису вкладення у поштове відправлення від 10.01.2025, серед документів, направлених на ім`я ОСОБА_2 , окремо зазначено «Акт про відмову в ознайомленні з наказами та листом НСПП від 10.07.2023 № 1».

Отже, зміст опису вкладення дає можливість ідентифікувати спірний акт як конкретний документ, що входив до складу поштового відправлення, адресованого позивачу. Вказане спростовує твердження позивача в частині того, що відповідачем такий документ йому взагалі не направлявся.

Крім того, відзив на позовну заяву та додані до нього документи, у тому числі зазначений акт, були направлені учасникам справи в електронній формі засобами підсистеми «Електронний суд». З матеріалів справи вбачається, що відповідні документи були доставлені до електронного кабінету та отримані представником позивача.

З урахуванням викладеного, посилання позивача про те, що вказаний акт не був йому направлений та він не мав можливості ознайомитися з його змістом, не узгоджуються з наявними у матеріалах справи доказами направлення та доведення цього документа до відома сторони позивача.

Крім того, суд звертає увагу, що додатками до відзиву на позовну заяву підтверджується направлення зазначеного акта позивачу безпосередньо після його складення. Так, на підтвердження направлення кореспонденції відповідачем надано поштові документи № 01024 1882987 4 від 12.08.2024, з яких вбачається здійснення відправлення на ім`я ОСОБА_2 за адресою його місця проживання.

З огляду на це, посилання позивача на те, що акт не був зареєстрований у системі «АСКОД», не надавався у відповідь на адвокатський запит та складений працівниками відповідача, саме по собі не свідчить про його неналежність, оскільки зміст цього документа безпосередньо стосується обставин ознайомлення позивача з наказом про звільнення.

Отже, підстав для неврахування акта від 10.07.2023 № 1 саме з мотивів його неналежності суд не вбачає.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено про таке.

Судом встановлено, що наказом Національної служби посередництва і примирення від 31.10.2012 № 300-к ОСОБА_1 з 01.11.2012 призначено на посаду начальника відділення Національної служби посередництва і примирення в Закарпатській області та присвоєно 9 ранг державного службовця.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 досяг 65-річного віку.

До досягнення зазначеного віку, 22.06.2023, позивач звернувся до Національної служби посередництва і примирення із заявою про продовження строку перебування на державній службі після досягнення ним 65-річного віку на один рік, починаючи з 10.07.2023.

Також матеріалами справи підтверджується, що 29.06.2023 позивач звернувся із заявою про надання йому відпустки, за результатами розгляду якої наказом НСПП від 30.06.2023 №149-В ОСОБА_1 надано відпустку тривалістю п`ять календарних днів з 03.07.2023 по 07.07.2023 включно. Листом Національної служби посередництва і примирення від 07.07.2023 №06-09/06/295 за результатами розгляду заяви від 22.06.2023 позивачу повідомлено про відмову у продовженні строку його перебування на державній службі та про припинення державної служби у зв`язку з досягненням 65-річного віку.

Того ж дня Національною службою посередництва і примирення прийнято наказ від 07.07.2023 №108-к «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідно до якого ОСОБА_1 звільнено з 09.07.2023 з посади начальника відділення НСПП в Закарпатській області у зв`язку з досягненням ним 65-річного віку. Цим же наказом позивачу присвоєно черговий 2 ранг поза межами категорії «Б» посад державної служби та проведено відповідні розрахунки при звільненні.

При вирішенні питання щодо продовження перебування позивача на державній службі суб`єктом призначення, серед іншого, враховувалися відомості щодо його попередньої службової діяльності, зокрема матеріали дисциплінарного провадження 2016 року, за результатами якого ОСОБА_1 було попереджено про неповну службову відповідність, а також результати робочого візиту керівника апарату НСПП до відділення в Закарпатській області у травні 2023 року.

08.07.2023 та 09.07.2023 припадали на вихідні дні. 10.07.2023 ОСОБА_1 прибув до приміщення відділення НСПП в Закарпатській області. За твердженням відповідача, цього дня позивачу було запропоновано ознайомитися з наказом від 07.07.2023 №108-к, іншими кадровими документами та здійснити передачу матеріальних цінностей. Відповідач зазначає, що позивач ознайомився з наказом у системі електронного документообігу «АСКОД», однак відмовився засвідчити факт ознайомлення власноручним підписом на паперовому примірнику, у зв`язку з чим працівниками відділення складено акт від 10.07.2023 №1 про відмову від ознайомлення.

Водночас позивач заперечує належне ознайомлення з наказом у зазначений спосіб та ставить під сумнів достовірність акта від 10.07.2023 №1. Зокрема, сторона позивача посилається на те, що в наданій у відповідь на адвокатський запит інформації НСПП спочатку повідомляла лише про ознайомлення позивача з наказом через систему «АСКОД», не зазначаючи про складення акта про відмову від ознайомлення, а сам акт у системі «АСКОД» не реєструвався.

Матеріали справи також містять медичні документи щодо звернення ОСОБА_1 за медичною допомогою 10.07.2023 та його подальшої тимчасової непрацездатності. Сторона позивача зазначає, що цього дня він був госпіталізований, посилаючись на результати огляду №3382845 та медичний висновок про тимчасову непрацездатність. Водночас відповідач звертає увагу, що за даними результатів огляду медичний огляд позивача розпочато 10.07.2023 о 14:22, а медичний висновок складено 11.07.2023.

Крім того, відповідачем на адресу позивача направлялися поштові відправлення, до яких включалися наказ від 07.07.2023 №108-к, наказ від 07.07.2023 №109-к, лист від 07.07.2023 №06-09/06/295 та акти приймання-передачі матеріальних цінностей. Частина таких поштових відправлень повернулася до НСПП, водночас у матеріалах справи містяться відомості про вручення одного з подальших відправлень.

Не погоджуючись із наказом Національної служби посередництва і примирення від 07.07.2023 №108-к та вважаючи своє звільнення протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим адміністративним позовом, у якому просить скасувати спірний наказ, поновити його на посаді начальника Закарпатського відділення НСПП, вирішити питання щодо середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнути на його користь моральну шкоду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо та пропорційно.

Правові, організаційні та соціально-економічні засади державної служби, порядок реалізації права рівного доступу до державної служби, а також відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням визначаються Законом України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII).

При цьому суд враховує, що правомірність оскаржуваного наказу підлягає оцінці виходячи з нормативного регулювання, чинного на час його прийняття та виникнення спірних правовідносин у липні 2023 року. Подальші зміни законодавства, зокрема внесені у 2026 році до положень щодо граничного віку перебування на державній службі, не змінюють правового регулювання спірних правовідносин, оскільки відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти за загальним правилом не мають зворотної дії в часі.

Частинами другою та третьою статті 5 Закону №889-VIII визначено, що відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців лише у частині відносин, не врегульованих Законом №889-VIII.

Отже, Закон №889-VIII є спеціальним нормативно-правовим актом у правовідносинах щодо проходження та припинення державної служби, а норми Кодексу законів про працю України можуть застосовуватися субсидіарно лише за умови відсутності відповідного спеціального регулювання.

Такий підхід узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постанові від 23.05.2024 у справі № 200/11839/20-а, відповідно до якого процедура припинення державної служби визначається насамперед спеціальним Законом №889-VIII, а застосування норм трудового законодавства допускається у відносинах, які цим Законом не врегульовані.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 83 Закону №889-VIII, у редакції, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, державна служба припиняється у разі виходу державного службовця на пенсію або досягнення ним 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом.

Аналіз наведеної норми свідчить, що законодавець визначив дві самостійні альтернативні обставини припинення державної служби: вихід державного службовця на пенсію та досягнення державним службовцем 65-річного віку.

Відтак доводи позивача про те, що припинення державної служби на підставі пункту 7 частини першої статті 83 Закону №889-VIII можливе виключно за наявності заяви державного службовця про вихід на пенсію, ґрунтуються на помилковому ототожненні двох окремих юридичних підстав припинення державної служби.

У спірних правовідносинах наказ від 07.07.2023 №108-к прийнятий не у зв`язку з виходом ОСОБА_1 на пенсію, а у зв`язку з досягненням ним 09.07.2023 65-річного віку. Отже, подання позивачем заяви про звільнення у зв`язку з виходом на пенсію для застосування відповідачем цієї самостійної підстави припинення державної служби не вимагалося.

Посилання позивача на роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 16.10.2023 №172-р/з не спростовує зазначеного висновку, оскільки й відповідне роз`яснення розмежовує питання припинення державної служби у зв`язку з виходом на пенсію та питання продовження строку перебування на державній службі після досягнення державним службовцем 65-річного віку. Крім того, зазначене роз`яснення прийняте вже після виникнення спірних правовідносин та саме по собі не змінює змісту положень статті 83 Закону №889-VIII.

Водночас частиною четвертою статті 83 Закону № 889-VIII передбачено виняток із загального правила припинення державної служби у зв`язку з досягненням 65-річного віку.

Так, у зв`язку з потребами служби державний службовець за рішенням суб`єкта призначення може бути залишений на державній службі після досягнення 65-річного віку за його згодою. Рішення про продовження строку перебування на державній службі приймається суб`єктом призначення щороку, але не більш як до досягнення державним службовцем 70-річного віку.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що продовження перебування державного службовця на службі після досягнення ним 65-річного віку законодавець поставив у залежність від наявності потреби служби та відповідного позитивного рішення суб`єкта призначення.

Вживання законодавцем конструкції «може бути залишений» свідчить про те, що прийняття рішення про продовження строку перебування на державній службі належить до повноважень суб`єкта призначення, однак не утворює його безумовного обов`язку продовжити державну службу кожній особі, яка висловила відповідне бажання.

При цьому згода чи заява самого державного службовця є необхідною умовою для можливого продовження державної служби, однак сама по собі не породжує суб`єктивного права вимагати такого продовження.

Зазначений висновок наразі безпосередньо підтверджений практикою Верховного Суду.

Так, у постанові від 18.12.2025 у справі №140/5414/24 Верховний Суд, вирішуючи спір саме щодо правомірності звільнення державного службовця у зв`язку з досягненням 65-річного віку за наявності його наміру продовжити державну службу, дійшов висновку, що положення пункту 7 частини першої статті 83 Закону №889-VIII щодо припинення державної служби у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку є імперативним, а у разі неприйняття суб`єктом призначення рішення про продовження строку перебування на державній службі досягнення такого віку є безумовною підставою для звільнення особи у визначену дату. Верховний Суд також наголосив, що продовження граничного віку перебування на державній службі є правом суб`єкта призначення, а не його обов`язком, а потребу державної служби у конкретному державному службовцеві визначає саме суб`єкт призначення. Саме лише бажання особи продовжити службу після досягнення 65-річного віку не є достатньою правовою підставою для її продовження.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У цій справі судом встановлено, що 22.06.2023 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про продовження строку перебування на державній службі після досягнення ним 65-річного віку.

Отже, позивач висловив згоду та бажання продовжувати державну службу, однак суб`єктом призначення позитивного рішення про продовження строку його перебування на державній службі прийнято не було.

Навпаки, за результатами розгляду заяви від 22.06.2023 відповідач листом від 07.07.2023 № 06-09/06/295 повідомив позивача про відмову у її задоволенні, після чого наказом від 07.07.2023 №108-к припинив державну службу ОСОБА_1 з 09.07.2023 у зв`язку з досягненням ним 65-річного віку.

За таких обставин суд не вбачає підстав вважати, що сама наявність заяви позивача від 22.06.2023 покладала на відповідача обов`язок продовжити строк його перебування на державній службі.

При цьому здійснюючи перевірку відповідного рішення суб`єкта владних повноважень за критеріями частини другої статті 2 КАС України, адміністративний суд не уповноважений підміняти суб`єкта призначення та самостійно визначати наявність потреби державної служби у продовженні перебування конкретного державного службовця на посаді після досягнення ним установленого законом віку, оскільки відповідне питання законодавцем віднесено до компетенції суб`єкта призначення.

Матеріали справи не свідчать про те, що відповідач взагалі не розглядав питання щодо можливості подальшого перебування позивача на державній службі. Навпаки, встановлені обставини підтверджують, що відповідне питання розглядалося, а за результатами його розгляду суб`єкт призначення не встановив підстав для продовження строку державної служби позивача.

Посилання відповідача на матеріали дисциплінарного провадження 2016 року та відомості щодо службової діяльності позивача суд у цьому контексті оцінює не як самостійну підставу його звільнення чи повторне притягнення до дисциплінарної відповідальності, а як обставини, які враховувалися суб`єктом призначення під час вирішення питання про наявність потреби служби у подальшому перебуванні позивача на відповідній посаді.

Водночас безпосередньою юридичною підставою припинення державної служби ОСОБА_1 , як це прямо зазначено в оскаржуваному наказі, є саме досягнення ним 65-річного віку, а не дисциплінарний проступок.

Більше того, з урахуванням імперативного характеру пункту 7 частини першої статті 83 Закону №889-VIII відсутність позитивного рішення суб`єкта призначення про продовження державної служби сама по собі зумовлювала припинення державної служби позивача після досягнення ним 65-річного віку. Тому оцінка окремих відомостей про службову діяльність позивача не змінює визначеної законом підстави припинення його державної служби.

Щодо доводів позивача про прийняття оскаржуваного наказу 07.07.2023, тобто в останній день перебування у відпустці, суд зазначає таке.

Матеріалами справи підтверджено, що наказом від 30.06.2023 №149-В позивачу надано відпустку з 03.07.2023 по 07.07.2023 включно, тоді як наказом від 07.07.2023 №108-к його звільнено з державної служби 09.07.2023.

Отже, дата видання розпорядчого акта та дата припинення державної служби не є тотожними поняттями. Сам факт видання наказу 07.07.2023 не означає припинення державної служби позивача в період його відпустки, оскільки юридичним наслідком такого наказу було припинення державної служби з 09.07.2023, коли відпустка позивача вже закінчилася.

Так само те, що 09.07.2023 припадало на вихідний день, не свідчить про незаконність оскаржуваного наказу. Пункт 7 частини першої статті 83 Закону №889-VIII пов`язував припинення державної служби не з настанням найближчого робочого дня, а безпосередньо з фактом досягнення державним службовцем установленого законом віку. Верховний Суд у справі №140/5414/24 також визначив, що за відсутності рішення про продовження державної служби така особа підлягає звільненню у визначену відповідною нормою дату.

Щодо тверджень про перебування позивача у стані тимчасової непрацездатності суд враховує, що надані сторонами медичні документи стосуються звернення позивача за медичною допомогою 10.07.2023, тобто після визначеної наказом дати припинення державної служби - 09.07.2023.

Таким чином, матеріалами справи не підтверджено перебування позивача у стані тимчасової непрацездатності саме 09.07.2023.

При цьому посилання позивача на частину третю статті 40 КЗпП України саме по собі не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного наказу, оскільки підстава та порядок припинення державної служби у зв`язку з досягненням державним службовцем відповідного віку безпосередньо врегульовані спеціальним Законом №889-VIII. Дія норм трудового законодавства відповідно до частини третьої статті 5 Закону №889-VIII поширюється на державних службовців лише в частині відносин, не врегульованих спеціальним законом.

Суд також враховує, що на час виникнення спірних правовідносин діяв воєнний стан, а статтею 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» було встановлено спеціальне регулювання щодо можливості звільнення працівників у період тимчасової непрацездатності або відпустки.

Таким чином, досліджені судом обставини у своїй сукупності не дають підстав для висновку про порушення відповідачем установленого законодавством порядку припинення державної служби позивача.

Щодо доводів позивача про порушення його права на працю у зв`язку з непродовженням строку державної служби суд зауважує, що передбачена частиною четвертою статті 83 Закону №889-VIII можливість залишення особи на державній службі після досягнення 65-річного віку не встановлювала гарантованого права державного службовця на таке продовження. Вона передбачала можливість продовження служби за сукупності двох передумов - наявності потреби служби, яку визначає суб`єкт призначення, та згоди державного службовця.

Саме по собі бажання позивача продовжувати державну службу, його професійний досвід, стаж державної служби чи відсутність перешкод за станом здоров`я не трансформують дискреційне повноваження суб`єкта призначення у його юридичний обов`язок продовжити строк перебування позивача на державній службі.

Аналогічний підхід прямо сформульований Верховним Судом у постанові від 18.12.2025 у справі №140/5414/24.

За наведених обставин суд доходить висновку, що наказ Національної служби посередництва і примирення від 07.07.2023 №108-к «Про звільнення ОСОБА_1 » прийнятий відповідачем у межах наданих йому повноважень та на передбаченій законом підставі, а саме у зв`язку з досягненням позивачем 65-річного віку та відсутністю рішення суб`єкта призначення про продовження строку його перебування на державній службі.

Відповідачем, на якого відповідно до частини другої статті 77 КАС України покладено обов`язок доказування правомірності оскаржуваного рішення, надано достатні докази на підтвердження фактичних та правових підстав його прийняття.

Натомість наведені позивачем доводи не спростовують факту досягнення ним 09.07.2023 65-річного віку та відсутності рішення суб`єкта призначення про продовження строку перебування на державній службі, тобто тих юридично значимих обставин, з якими Закон №889-VIII пов`язував припинення державної служби.

З огляду на зазначене суд не знаходить правових підстав для визнання протиправним та скасування наказу Національної служби посередництва і примирення від 07.07.2023 №108-к.

Щодо вимоги про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Закарпатського відділення Національної служби посередництва і примирення суд зазначає, що така вимога є похідною від вимоги про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення.

Оскільки судом не встановлено протиправності припинення державної служби позивача, правові підстави для його поновлення на посаді відсутні.

Відповідно відсутні й правові підстави для виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки виплата такого заробітку відповідно до статті 235 КЗпП України пов`язується з незаконним звільненням та поновленням працівника на роботі.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди суд зазначає, що за змістом статті 237-1 КЗпП України обов`язок роботодавця з її відшкодування пов`язується з порушенням законних прав працівника та настанням унаслідок такого порушення відповідних негативних немайнових наслідків.

Оскільки за результатами розгляду справи судом не встановлено протиправності дій відповідача при припиненні державної служби позивача, відсутня необхідна передумова для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування моральної шкоди.

Крім того, сам по собі факт незгоди позивача з кадровим рішенням суб`єкта призначення та необхідність звернення до суду за захистом своїх прав не є безумовним доказом заподіяння моральної шкоди у заявленому розмірі.

Таким чином, вимоги про поновлення на посаді, здійснення розрахунку та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також відшкодування моральної шкоди є похідними від основної вимоги про скасування наказу про звільнення та за встановленої судом правомірності такого наказу задоволенню не підлягають.

З урахуванням викладеного, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності відповідно до статті 90 КАС України, суд дійшов висновку, що відповідачем доведено правомірність оскаржуваного наказу, тоді як підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 судом не встановлено.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, понесені позивачем судові витрати відповідно до статті 139 КАС України відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано в установлені строки.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.