Рішення від 19 серпня 2026 р. у справі №280/2544/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20 серпня 2026 року Справа № 280/2544/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) в період з 25.02.2022 по 05.01.2025 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за період з 25.02.2022 р. по 05.01.2025 рік грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р., Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 р., Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 р Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) надбавку за вислугу років на військовій службі з 24.02.2022 року по 01.01.2023 рік в розмірі 25 % посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням, що визначається розділом IV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) нарахувати та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) надбавку за вислугу років на військовій службі з 24.02.2022 року по 01.01.2023 рік в розмірі 25 % посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням, що визначається розділом IV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за січень 2024 року, додаткову винагороду у розмірі 30000,00 грн., передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) нарахувати та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за грудень 2023 року, за січень 2024, за лютий 2024 рік, додаткову винагороду у розмірі 30000,00 грн, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»., з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за грудень 2023 року, за січень 2024, за лютий 2024 рік додаткової винагороди у розмірі 100000,00 грн (сто тисяч гривень), передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) нарахувати та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) додаткову винагороду у розмірі 100000,00 грн (сто тисяч гривень), з урахуванням раніше виплачених сум, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за лютий 2022 року, за березень 2022 року, за листопад 2022 року, за лютий 2023 року, за серпень 2023 року, за вересень 2023 року, за липень 2024, за вересень 2024, за жовтень 2024 року, за листопад 2024 року, грудень 2024 року, січень 2025 року з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) щодо безпідставного ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) одноразової винагороди у розмірі 70000,00 грн за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, а також на тимчасово окупованій Російською Федерацією території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій та на території держави-агресора за період участі в бойових діях за за лютий 2022 року, за березень 2022 року, за листопад 2022 року, за лютий 2023 року, за серпень 2023 року, за вересень 2023 року, за липень 2024, за вересень 2024, за жовтень 2024 року, за листопад 2024 року, грудень 2024 року, січень 2025 року, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) нарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) одноразову винагороду у розмірі 70000,00 грн за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, а також на тимчасово окупованій Російською Федерацією території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій та на території держави-агресора за періоди участі в бойових діях а червень 2024 року, за липень 2024, за серпень 2024 року, за жовтень 2024 року, за грудень 2024 року передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.

В обґрунтування позову зазначено, що наказом командира військової частини НОМЕР_4 № 21 від 24.02.2022 сержанта ОСОБА_1 , призначено на посаду ШПК “головний сержант, тарифний розряд 9. Відповідно до спільної директиви Міністерства оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 22.05.2025 № Д-321/65/дск «Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2025 році», директиви командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України від 22.05.2025 № Д-22/ДСК «Про проведення додаткових організаційних заходів у Силах територіальної оборони Збройних Сил України в 2025 році» штат НОМЕР_4 переведено на штат А7038 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ), яка є правонаступником усіх прав та обов`язків А7279. В період з 27.02.2022 по 23.09.2022, з 30.09.2022 по 02.12.2022, з 14.12.2022 по 28.06.2023, з 22.08.2023 по 26.09.2023, з 11.05.2024 по 08.08.2024, з 22.09.2024 по 21.10.2024, з 12.11.2024 по 04.01.2025 Позивач брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в Запорізькій області, Пологівський район, Малинівська СТГ, Гуляйпільська МТГ, Харківська область, Ізюмський район, Борівська СТГ на підставі: бойового розпорядження командира угрупування військ “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” №743/окп/27дск від 27.02.2022; бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_5 №Р-98ДСК/КП від 07.03.2022; бойового розпорядження командувача ОУВ “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ”№134т/окп/бр від 30.06.2022; бойового розпорядження командувача ОУВ “ ІНФОРМАЦІЯ_3 ” №883т/окп/дск від 08.05.2023; бойового розпорядження тактичної групи “ ІНФОРМАЦІЯ_4 ” №1899 дск/БР від 11.05.2024; бойового розпорядження тактичної групи “Кремінна” №3397т/БР від 01.12.2024; бойового розпорядження командира НОМЕР_6 №1064/БР/дск від 11.05.2024; бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_7 №182/дск/716/окп від 03.12.2024; журнал бойових дій військової частини НОМЕР_4 (р.н. №166/дск від 24.02.2022); журнал бойових дій військової частини НОМЕР_4 (р.н. №138/дск від 01.01.2023); журнал бойових дій військової частини НОМЕР_4 (р.н. №138/дск від 01.03.2024) Наказом командира військової частини НОМЕР_4 № 5 від 05.01.2025 Позивача, призначено наказом командира військової частини НОМЕР_8 (по особовому складу) від 31 грудня 2024 року №380-РС на посаду командира відділення радіоперешкод взводу радіоелектронної боротьби роти радіоелектронної боротьби військової частини НОМЕР_9 .

Стосовно щомісячних основних видів грошового забезпечення зазначено, що 08.03.2026, на адвокатський запит від Відповідача отримано картку особового рахунку військовослужбовця за 2022-2025 рік, Довідку про доходи Позивача за період з лютого 2022 року по січень 2025 року № 1559/4410 від 14.02.2026, Довідку про щомісячні додаткові види грошового забезпечення № 1559_4406 від 14.02.2026. Із зазначеної Картки встановлено, що Відповідач нараховував та виплатив позивачу щомісячне грошове забезпечення (надбавки та премії), матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, грошову допомогу на оздоровлення, з 24.02.2022 по 05.01.2025 із застосуванням посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, що є протиправним, оскільки в цей період підлягає застосуванню показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений станом на 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024, 01.01.2025. Таким чином, у період з 24.02.2022 по 05.01.2025 Відповідач здійснював нарахування і виплату грошового забезпечення Позивачу із застосуванням неправильної розрахункової величини. Отже, грошове забезпечення Позивача у період з 25.02.2022 по 05.01.2025 має бути перераховане Відповідачем в сторону збільшення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024, 01.01.2025 на відповідний тарифний коефіцієнт. Зауважує, що слід також врахувати, що неправильне обчислення посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання призвело до неправильного нарахування виплачених за вказаний період щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі премії, грошової допомоги на оздоровлення, грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань тощо.

Крім того, одним із основних видів грошового забезпечення військовослужбовців є надбавка за вислугу років на військовій службі, яка встановлюється у відсотках посадового окладу (за основною чи тимчасово займаною посадою) з урахуванням окладу за військовим званням. В наказі № 5 від 05.012025 зазначено, що вислуга років у Збройних Силах України станом на 05.01.2025 становить: календарна — 05 років, 05 місяців, 26 днів, пільгова не обчислювалась, загальна - 05 років, 05 місяців, 26 днів. Тобто станом на 24.02.2022 вислуга років Позивача становила — 02 роки, 0 місяців, 02 дні. Натомість, Відповідач протиправно не нараховує і не виплачує Позивачу в період з 24.02.2022 по 01.01.2023 надбавку за вислугу років на військовій службі у розмірі 25 % посадового окладу (за основною чи тимчасово займаною посадою) з урахуванням окладу за військовим званням.

Стосовно додаткової винагорода на період дії воєнного стану зазначено наступне. У період 2022-2025 р.р. Позивач виконував бойові завдання під час ведення бойових дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань батальйоном першого ешелону оборони, здійснював заходи з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації, проте Відповідач протиправно не нарахував та не виплатив Позивачу додаткову винагороду за участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Запорізькій області, Пологівський район, Малинівська СТГ, Гуляйпільська МТГ, Харківська область, Ізюмський район, Борівська СТГ, натомість Відповідач протиправно не нарахував та не виплатив Позивачу додаткову винагороду за участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України:

- за період з 27.02.2022 по 28.02.2022 Позивач виконував бойові завдання 2 дні, тому додаткова винагорода повинна становити в сумі 35000,00 грн., з яких 7142,86 грн. (100000,00/28*2 дні ), 30000,00 грн., натомість Відповідачем розрахована додаткова винагорода у розмірі 4285,71 грн.;

- за період з 01.03.2022 по 31.03.2022 Позивач виконував бойові завдання 31день, тому додаткова винагорода повинна становити в сумі 100000,00 грн., (100000 /31 *31 днів ), натомість Відповідачем розрахована додаткова винагорода у розмірі 86451,61 грн.;

- за період з 01.11.2022 по 30.11.2022 Позивач виконував бойові завдання 30 днів, тому додаткова винагорода повинна становити в сумі 100000,00 грн., (100000 /30*30 днів ), натомість Відповідачем розрахована додаткова винагорода у розмірі 79000,00 грн.;

- за період з 01.02.2023 по 28.02.2023 Позивач виконував бойові завдання 28 днів, тому додаткова винагорода повинна становити 100000,00 грн. (100000/28*28), натомість Відповідачем розрахована додаткова винагорода у розмірі 97500,00 грн;

- за період з 22.08.2023 по 31.08.2023 Позивач виконував бойові завдання 10 днів, тому додаткова винагорода повинна становити 52580,64 грн. з яких 32258,06 грн (100000/31*10), 20322,58 грн. (30000 /31*21 день), натомість Відповідачем розрахована додаткова винагорода у розмірі 29032,26 грн;

- за період з 01.09.2023 по 26.09.2023 Позивач виконував бойові завдання 26 днів, тому додаткова винагорода повинна становити в сумі 90666,67 грн., з яких 86666,67 (100000/30*26 днів), 4000,00 грн (30000 /30*4 день), натомість Відповідачем розрахована додаткова винагорода у розмірі 79000,00 грн;

- за період з 01.07.2024 по 31.07.2024 Позивач виконував бойові завдання 31 день, тому додаткова винагорода повинна становити 100000,00 грн. (100000/31*31), натомість Відповідачем розрахована додаткова винагорода у розмірі 67741,94 грн;

- за період з 22.09.2024 по 30.09.2024 Позивач виконував бойові завдання 9 днів, тому додаткова винагорода повинна становити в сумі 51000,00 грн., з яких 30000,00 грн. (100000/30*9 днів), 21000,00 грн. (30000 /30*21 день), натомість Відповідачем розрахована додаткова винагорода у розмірі 30000,00 грн;

- за період з 01.10.2024 по 21.10.2024 Позивач виконував бойові завдання 21 день, тому додаткова винагорода повинна становити 77419,36 грн. з яких 67741,94 грн. (100000/30*21 днів) 9677,42 грн (30000 /30*10 днів), натомість Відповідачем розрахована додаткова винагорода у розмірі 70000,00 грн;

- за період з 12.11.2024 по 30.11.2024 Позивач виконував бойові завдання 19 днів, тому додаткова винагорода повинна становити 74333,33 грн. з яких 63333,33 грн. (100000/30*19 днів) 11000,00 грн (30000 /30*11 днів), натомість Відповідачем розрахована додаткова винагорода у розмірі 0,00 грн;

- за період з 01.12.2024 по 31.12.2024 Позивач виконував бойові завдання 31 день, тому додаткова винагорода повинна становити в сумі 100000,00 грн. (100000/31*30 днів ), 9677,42 грн. (30000 /30*21 день) натомість Відповідачем розрахована додаткова винагорода у розмірі 0,00 грн;

- за період з 01.01.2025 по 04.04.2025 Позивач виконував бойові завдання 4 дні, тому додаткова винагорода повинна становити 12903,23 грн. (100000/31*4 днів ), натомість Відповідачем розрахована додаткова винагорода у розмірі 0,00 грн.

Вказує, що відповідачем не обґрунтовано нарахування та виплата Позивачу додаткової винагороди передбаченої Постановою № 168: 18387,10 грн. за грудень 2023 року, 19354,84 грн. - за січень 2024, 17586,21 грн за лютий 2024 рік - замість належних 30000,00 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань.

Крім того, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 419 від 12.04.2024 - застосовується з 1 квітня 2024 року - разі виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, а також на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій та на території противника військовослужбовцям додатково виплачується одноразова винагорода в розмірі 70000 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання таких завдань”. Отже, за період: - з 11.05.2024 р. по 31.05.2024 р. (21 день)+ з 01.06.2024 по 09.06.2024 (9 днів) = 30 дні; - з 10.06.2024 р. по 30.06.2024 р. (21 день) + з 01.07.2024 р. по 09.07.2024 ( 9 днів) = 30 дні; - з 10.07.2024 р. по 31.07.2024 р. (22 дні ) + з 01.08.2024 р. по 08.08.2024 р.( 8 дні) = 30 дні; - з 22.09.2024 р. по 30.09.2024 р. (9 дні) + з 01.10.2024 р. по 21.10.2024 (21 день) = 30 дні; - з 12.11.2024 р. по 30.11.2024 р. (19 дні) + з 01.12.2024 р. по 11.12.2024 р. (11 дні) = 30 дні; тобто, Відповідач мав виплатити Позивачу одноразову винагороду в розмірі 70000,00 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання таких завдань, але не виплатив в червні 2024 року, в липні 2024, в серпні 2024 року, в жовтні 2024 року, в грудні 2024 року.

На підставі викладеного позивач просив задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 30 березня 2026 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 02 квітня 2026 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обгрунтування заперечень зазначено, що оскільки позивач порушує питання, щодо належних йому виплат за період до 14.08.2025, то саме від 14.08.2025 слід відраховувати 3-х місячний строк для звернення до адміністративного суду, який сплив 14.11.2025, а Позивач звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з цим позовом тільки 09.02.2026, тобто з пропуском строку встановленого ст. 233 КЗпП.

Зазначає, що станом до 27.02.2024 в п.4 Постанови №704 будь-яких змін Кабінетом Міністрів України не вносилось, а відтак Позивач: - безпідставно просить застосовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2022 під час розрахунку його посадового окладу за період з 01.07.2022 по 31.12.2022. Вказує, що згідно довідки про розміри щомісячних видів грошового забезпечення вбачається що посадовий оклад Позивача був розрахований з урахуванням вимог чинної Постанови Кабінету міністрів України від 12 травня 2023 р. № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» та становив у 2022 році - 2730,00 грн., що вище за 1762 грн. та вище ніж прожитковий мінімум встановлений на 1 січня 2022 року, а саме вище за 2481,00 грн. Таким чином, при встановлені посадового окладу Позивачу вважаємо, що Відповідач діяв у відповідності до чинного законодавства, а доводи Позивача є безпідставними та не підтверджуються належними доказами. З урахуванням вище викладеного вважає не обґрунтованим належним чином вимоги Позивача щодо заниженими на його думку обчислення військовими частинами НОМЕР_1 за період його служби розміру виплат під час звільнення Позивача, а саме з урахуванням посадового окладу та окладу за військове звання станом на 01.01.2022, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня, а також здійснення в подальшому відповідних виплат, оскільки Позивачем не враховано Постанову Кабінету міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704. Враховуючи ту обставину, що інші позовні вимоги є похідними від вимоги про визнання протиправної бездіяльності Відповідача щодо не проведення нарахування грошового забезпечення Позивачу за період з 25.02.2022 по 05.01.2025 (05.01.2025 – дата переведення) з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, то при відмові в задоволені цієї вимоги в задоволені інших позовних вимог слід відмовити.

Щодо виплати додаткової грошової винагороди зазначено, що Військовою частиною в повному обсязі виконано вимоги вказаної вище постанови, нараховано та виплачено Позивачу додаткову грошову винагороду пропорційно дням виконання спеціальних (бойових) завдань. Позивачем не надано жодного документа який би підтвердив про неналежне виконання вказаної вище постанови, а тому його вимоги щодо нарахування та виплати додаткової грошової винагороди не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо поновлення строку на подання відзиву зазначає, що враховуючи час необхідний для підготовки відзиву, а саме отримання інформації з архіву, то військова частина НОМЕР_1 не могла підготувати відзив по справі в терміни визначені судом. Враховуючи вище викладені об`єктивні та непереборні обставини, які не залежали від волевиявлення військової частини НОМЕР_1 та перешкоди і труднощі пов`язанні з доступом до електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційнотелекомунікаційній системі та часу необхідного для підготовки відзиву та завантаження його до електронного кабінету в системі Електронний суд вважає, що строк на подання відзиву підлягає поновленню.

На підставі викладеного у відзиві на позовну заяву, відповідач просив поновити військовій частині НОМЕР_1 строк на подання відзиву по цій справі; відмовити у задоволенні позовних вимог.

У відповіді на відзив представник позивача наголосила, що позивач дізнався про порушення його прав, свобод та інтересів 08.03.2026, з відповіді на адвокатський запит, коли представник отримала картку особового рахунку військовослужбовця за 2022-2025 рік, Довідку про доходи Позивача за період з лютого 2022 року по січень 2025 року №1559/4410 від 14.02.2026, Довідку про щомісячні додаткові види грошового забезпечення № 1559/4406 від 14.02.2026, в яких зазначено розмір та складові нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, то тримісячний строк звернення до суду спливає 08.06.2026. Вважає твердження Відповідача про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду на підставі того, що грошове забезпечення Позивач отримував в кінці кожного місяця, у зв`язку із чим в момент отримання такої виплати повинен був дізнатися про порушення своїх прав не заслуговує на увагу та задоволенню не підлягає.

Щодо правильності та повноти нарахування та виплати відповідачем спірних сум грошового забезпечення за період з 25.02.2022 до 05.01.2025 вказує, що відповідач фактично погоджується у Відзиві на позовну заяву, що протиправно здійснював нарахування і виплату грошового забезпечення Позивачу із застосуванням неправильної розрахункової величини у період з 25.02.2022 до 19.05.2023 але не враховує висновки зазначені в постанові Верховного Суду від 17.02.2026 по справі № 520/5814/24. Отже, грошове забезпечення Позивача у період з 25.02.2022 по 05.01.2025 має бути перераховане Відповідачем в сторону збільшення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, на 01.01.2023, на 01.01.2024, на 01.01.2025 на відповідний тарифний коефіцієнт.

Щодо виплати додаткової грошової винагороди зазначає, що Позивач має право на нарахування та виплату йому додаткової винагороди у спірних періодах з 27.02.2022 по 23.09.2022, з 30.09.2022 по 02.12.2022, з 14.12.2022 по 28.06.2023, з 22.08.2023 по 26.09.2023, з 11.05.2024 по 08.08.2024, з 22.09.2024 по 21.10.2024, з 12.11.2024 по 04.01.2025 з розрахунку 100000,00 грн на місяць, як такий, що брав безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів. Позивачем оскаржується бездіяльність щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»: - у розмірі 100000,00 грн за лютий 2022 року, за березень 2022 року, за листопад 2022 року, за лютий 2023 року, за серпень 2023 року, за вересень 2023 року, за липень 2024, за вересень 2024, за жовтень 2024 року, за листопад 2024 року, грудень 2024 року, січень 2025 року; - у розмірі 30000 грн за лютий 2022 року, грудень 2023 року, за січень 2024, за лютий 2024 рік; - у розмірі 70000 грн. за червень 2024 року, за липень 2024, за серпень 2024 року, за жовтень 2024 року, за грудень 2024 року ( із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ № 419 від 12.04.2024 - застосовується з 1 квітня 2024 року). Доказів протилежного або виплати додаткової винагороди у належному розмірі за вказані періоди Відповідачем не надано.

На підставі викладеного у відповіді відзив, преставник позивача просила: задовольнити позовні вимоги; Установити судовий контроль за виконанням цього рішення шляхом зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 протягом одного місяця з дня набрання чинності рішення подати звіт про його виконання.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 з 24.02.2022 по 05.01.2025 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 .

Відповідно до спільної директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 22.05.2025 № Д-321/65/дск «Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2025 році» та директиви Командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України від 22.05.2025 № Д-22/ДСК «Про проведення додаткових організаційних заходів у Командуванні Сил територіальної оборони Збройних Сил України в 2025 році» військова частина НОМЕР_1 визначена правонаступником, зокрема, військової частини НОМЕР_4 у зв`язку з її переформуванням.

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 05.01.2025 №5, позивача з 05.01.2025 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_4 .

Вислуга років у ЗСУ станом на 05.01.2025 становить: календарна – 05 років 05 місяців 26 днів; пільгова – не обчислювалася; загальна - 05 років 05 місяців 26 днів.

Виплатити щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби у розмірі 486% посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65%, посадового окладу з урахування окладу за військовим званням з 01.01.2025 по 05.01.2025.

Виплатити на підставі наказу МОУ від 07.06.2018 №260 надбавку за вислугу років в розмірі 30% посадового окладу, з урахуваням окладу за військовим званням з 01.01.2025 по 05.01.2025.

Щорічна основна відпустка за 2022 рік не використана, за 2023 рік використана в кількості 10 діб, за 2024 рік використана в кількості 10 діб, за 2025 рік не використана, грошову допомогу на оздоровлення за 2025 рік не отримав.

Щорічна додаткова відпустка як учаснику бойових дій за 2022, 2023, 2024, 2025 роки не надавалася, коменсація не виплачувалася.

Матеріальну допомогу ля вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік не отримував.

Відповідно до довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпчення оборони України, захисту безпеки начедення та інтересів держави у звязку з військовою агресією російської федерації протии України від 04.01.2025 №3, виданої військовою частиною НОМЕР_4 , позивач в період з 27.02.2022 по 23.09.2022, з 30.09.2022 по 02.12.2022, з 14.12.2022 по 28.06.2023, з 22.08.2023 по 26.09.2023, з 11.05.2024 по 08.08.2024, з 22.09.2024 по 21.10.2024, з 12.11.2024 по 04.01.2025 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України, перебуваючи в Запорізькій області, Пологівський район, Малинівська СТГ, Гуляйпільська МТГ, Харківська область, Ізюмський район, Борівська СТГ на підставі: бойового розпорядження командира угрупування військ “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” №743/окп/27дск від 27.02.2022; бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_5 №Р-98ДСК/КП від 07.03.2022; бойового розпорядження командувача ОУВ “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ”№134т/окп/бр від 30.06.2022; бойового розпорядження командувача ОУВ “ ІНФОРМАЦІЯ_3 ” №883т/окп/дск від 08.05.2023; бойового розпорядження тактичної групи “ ІНФОРМАЦІЯ_4 ” №1899 дск/БР від 11.05.2024; бойового розпорядження тактичної групи “Кремінна” №3397т/БР від 01.12.2024; - бойового розпорядження командира НОМЕР_6 №1064/БР/дск від 11.05.2024; бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_7 №182/дск/716/окп від 03.12.2024; журнал бойових дій військової частини НОМЕР_4 (р.н. №166/дск від 24.02.2022); журнал бойових дій військової частини НОМЕР_4 (р.н. №138/дск від 01.01.2023); журнал бойових дій військової частини НОМЕР_4 (р.н. №138/дск від 01.03.2024).

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати в повному обсязі грошового забезпечення, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Оцінюючи питання щодо дотримання відповідачем строку на подання відзиву на позовну заяву, суд зазначає, що до ч. 1 ст. 118 КАС України процесуальні строки це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені встановлюються судом.

Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

За приписами частини п`ятої статті 162 КАС України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.

Суд враховує, що разом з відзивом відповідачем подано заяву про поновлення строку на його подання, в якій наведено причини пропуску такого строку.

Суд вважає за можливе врахувати, що у постанові від 29.09.2022 у справі №500/1912/22 Верховним Судом акцентовано на тому, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України.

З огляду на викладене суд вважає, що пріоритетним є вирішення справи на засадах змагальності та з`ясування усіх обставин справи, а не дотримання надмірного формалізму.

Відтак, з метою повного та всебічного встановлення обставин справи, забезпечення процесуальних прав відповідача, суд доходить висновку про необхідність прийняття відзиву до розгляду.

Стосовно доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 зробила правовий висновок про те, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу у застосуванні над частиною 5 статті 122 КАС України.

Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Натомість, після цієї дати, строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 06.04.2023 у справі №260/3564/22.

Як вказав Верховний Суд у постанові від 30.04.2025 у справі № 580/9085/24 для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами слід з`ясувати наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, як-то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо.

За результатом установлення указаних обставин стане можливим визначити день, коли позивач дізнався про порушення його прав, свобод чи інтересів, а отже установити початок відліку тримісячного строку звернення до суду з цим позовом та, за необхідності, з`ясувати наявність поважних причин пропуску такого строку.

Як встановлено судом, матеріалами справи не підтверджується, а відповідачем не доведено та не надано суду доказів ознайомлення відповідачем позивача із розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення.

Відтак, оскільки доводи представника відповідача щодо обізнаності позивача із розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення не підтверджено належними доказами, відповідачем не надано обґрунтованого спростування поясненням позивача щодо моменту коли він дізналася про порушення її прав, суд доходить висновку про помилковість висновків відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду.

Суд звертає увагу відповідача на те, що строк звернення до суду існує не для того, щоб надавати можливість суб`єкту владних повноважень уникнути відповідальності. Триваюче право повинно бути захищено, а триваюче порушення - припинено, тобто протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень може бути оскаржена до суду в будь-який час за весь період, протягом якого вона триває. В іншому разі суб`єкт владних повноважень отримав би легітимацію з боку держави у формі забезпечення можливості зловживання правом та безкінечне продовження протиправної поведінки з огляду на відсутність дієвого механізму спонукання до виконання обов`язку.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2025 у справі № 990/29/22.

Крім того, суд звертає увагу на рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 у справі №1-р/25.

Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.

Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

З матеріалів справи встановлено, що позивач після виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_4 продовжив проходження військової служби у військовій чстині НОМЕР_9 згідно наказу №6 від 06.01.2025, що підтверджується довідкою військової чстини НОМЕР_9 від 23.03.2026 №2501/4/265.

Оскільки позивач продовжив проходження військової служби в умовах воєнного стану, то відповідно має право на звернення з позовом до суду без застосування тримісячного строку для звернення до суду, що відповідає висновкам Конституційного Суду України від 11.12.2025 у справі №1-р/25.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону.

За приписами частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Законом України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII), Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова №704), Законом України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Частиною першою статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Первинною редакцією пункту 4 Постанови №704 установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова №103) внесено зміни до пункту 4 Постанови №704 та викладено його у наступній редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14."

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".

Відповідно до частини 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Отже, з 29.01.2020 відновлено чинність пункту 4 Постанови №704 у первинній редакції до внесення змін Постановою №103.

Разом з тим, пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIII від 06.12.2016, який набрав чинності 1 січня 2017 року, установлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Таким чином, з 29.01.2020 військовослужбовці набули право на обчислення посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704.

Однак, постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704" (далі - Постанова КМУ №481) внесено зміни до пункту 4 Постанови №704 та викладено його у наступній редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14."

Змінена редакція пункту 4 Постанови №704 набрала чинності з 20.05.2023.

Щодо застосування Постанови КМУ №481 до спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Згідно з частиною 1 статті 49 Закону України від 27 лютого 2014 року № 794-VII "Про Кабінет Міністрів України" (далі - Закон №794-VII) Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України (частина 2 статті 49 Закону №794-VII).

Відповідно до частини 1 статті 52 Закону №794-VII постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування. У випадках, передбачених законом, постанови Кабінету Міністрів України або їх окремі положення, що містять інформацію з обмеженим доступом, не підлягають опублікуванню і набирають чинності з моменту їх доведення в установленому порядку до виконавців, якщо цими постановами не встановлено пізніший термін набрання ними чинності.

Отже, Кабінет Міністрів України уповноважений видавати постанови нормативного характеру, які є обов`язковими до виконання на всій території України.

Чинним законодавством, окрім реалізації Кабінетом Міністрів України повноважень щодо внесення змін до виданих постанов, їх скасування або визнання такими, що втратили чинність, передбачено два випадки втрати чинності постановою Кабінету Міністрів України нормативного характеру:

1. Визнання акта Кабінету Міністрів України таким, що не відповідає Конституції України.

Відповідно до частини 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Частиною 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України визначено наступний порядок дій суду: якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Статтею 147 Конституцією України визначено, що Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

Відповідно до абзацу четвертого пункту 1 частини першої статті 150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) актів Кабінету Міністрів України.

Пунктом 15 частини першої статті 106 Конституції України передбачені повноваження Президента України зупиняти дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності.

Згідно з частиною 6 статті 49 Закону №794-VII зупинення дії акта Кабінету Міністрів України Президентом України на підставі пункту 15 частини першої статті 106 Конституції України має наслідком зупинення вчинення будь-якими органами, особами дій, спрямованих на виконання зупиненого акта Кабінету Міністрів України, здійснення повноважень, визначених цим актом.

Відповідно до частини 7 статті 49 Закону №794-VII винесення Конституційним Судом України ухвали про відмову у відкритті провадження у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України акта Кабінету Міністрів України, ухвали про припинення конституційного провадження у справі або визнання акта Кабінету Міністрів України таким, що відповідає Конституції України, відновлює дію цього акта.

Дія такого акта Кабінету Міністрів України не може бути повторно зупинена Президентом України на підставі пункту 15 частини першої статті 106 Конституції України, крім випадків, якщо:

1) акт Кабінету Міністрів України, визнаний Конституційним Судом України таким, що відповідає Конституції України, внаслідок внесення змін до Конституції України стає неконституційним;

2) до відповідного акта Кабінету Міністрів України, щодо якого Конституційним Судом України було винесено ухвалу про відмову у відкритті конституційного провадження у справі або прийнято рішення про визнання його таким, що відповідає Конституції України, внесені зміни, що суперечать Конституції України.

Частинами першою та другою статті 152 Конституції України унормовано, що Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Дія Постанови КМУ №481 протягом спірного періоду не зупинялася, Постанова КМУ №481 у встановленому законом порядку неконституційною не визнавалася та є чинною на день прийняття рішення.

2. Визнання протиправною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України у порядку адміністративного судочинства України (п.1, ч.1, ст.5 КАС України, ст.ст.264-266 КАС України).

Частиною 8 статті 49 Закону №794-VII передбачено, що акт Кабінету Міністрів України може бути оскаржений до суду в порядку та у випадках, установлених законом.

Частиною 9 статті 49 Закону №794-VII визначено, що адміністративні акти Кабінету Міністрів України оскаржуються до адміністративного суду.

Відповідно до частини 1 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Пунктом 1 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України врегульовано, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

Постанова КМУ №481 оскаржувалася у порядку адміністративного судочинства.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі №320/29450/24 визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 неправомірними. Визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». В іншій частині задоволення позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 липня 2026 року у справі №320/29450/24 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову - ОСОБА_2, про визнання дій неправомірними та зобов`язання скасувати пункт 2 Постанови № 481 про внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» - відмовлено.

Таким чином, за результатами судового розгляду адміністративної справи №320/29450/24, Верховним Судом було відмовлено у визнанні Постанови КМУ №481 протиправною в оскаржуваній частині, вона залишилася чинною, та повинна застосовуватися до спірних правовідносин.

Отже, вимоги позивача про проведення перерахунку його грошового забезпечення за період починаючи з 20.05.2023 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти є безпідставними та не обґрунтованими, у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні позову у наведеній частині.

Враховуючи викладені обставини справи та з урахуванням положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд задовольняє частково позовні вимоги шляхом покладення на відповідача обов`язку перерахувати грошове забезпечення позивача відповідно до пункту 4 Постанови №704 у редакції, що була чинною у період з 25.02.2022 по 19.05.2023 включно.

У відповідності до частини 2 статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Тобто, відповідачем має бути здійснений перерахунок усіх видів грошового забезпечення позивача, що охоплюються частиною 2 статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а також компенсаційних виплат за період, що визначений судом.

Згідно з підпунктами 2, 3 пункту 5 Постанови №704 керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надано право здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу відповідно до їх особистого внеску в загальний результат служби у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків (для військовослужбовців розвідувальних органів - не менш як 30 відсотків) посадових окладів та економії фонду грошового забезпечення; надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 1 розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі Порядок №260) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 1 розділу XXIV Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Розмір щомісячної премії, але не менше 10 відсотків посадового окладу, встановлює Міністр оборони України для відповідних категорій військовослужбовців виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України, та особливостей проходження військової служби (пункт 2 розділу XVI Порядку №260).

Отже, розмір грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії розраховується з урахуванням розміру грошового забезпечення військовослужбовця.

Оскільки за період 25.02.2022 по 19.05.2023 відповідачем протиправно не нараховувалось та не виплачувалось позивачу в повному розмірі грошове забезпечення, це вплинуло і на визначення розміру грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії, тому такі виплати також підлягають перерахунку.

Суд критично оцінює наведене у відзиві твердження про те, що посадовий оклад позивача у 2022 році становив 2730 грн та був вищим за прожитковий мінімум 2481 грн.

Суд зазначає, що предметом спору є не порівняння розміру посадового окладу із сумою прожиткового мінімуму, а визначення належної розрахункової величини, яка підлягає множенню на відповідний тарифний коефіцієнт. Тому твердження про перевищення розміром посадового окладу величини прожиткового мінімуму не спростовує позовних вимог.

Стосовно вимог у частині виплати одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (далі - ПК України) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 Податкового кодексу України (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (із подальшими змінами) затверджено Порядок №44.

Відповідно до пункту 2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пункти 4 та 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Суд зазначає, що грошове забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці військовослужбовців, тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Нарахування та виплата грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її нарахування та виплату.

Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 27.07.2023 у справі №380/813/22, від 27.09.2023 у справі №420/23176/21, від 18.04.2024 у справі № 160/10789/22, від 27.06.2024 у справі № 580/602/22, від 10.10.2024 у справі №500/8015/23, від 07.05.2025 у справі №560/15993/24.

Стосовно позовних вимог про нарахування надбавки за вислугу років, суд зазначає наступне.

Пунктом 1 розділу IV Порядку №260 у редакції, чинній протягом спірного періоду, передбачено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за вислугу років на військовій службі у відсотках посадового окладу (за основною чи тимчасово займаною посадою) з урахуванням окладу за військовим званням у таких розмірах:

від 1 до 5 років - 25 відсотків;

від 5 до 10 років - 30 відсотків;

від 10 до 15 років - 35 відсотків;

від 15 до 20 років - 40 відсотків;

від 20 до 25 років - 45 відсотків;

від 25 і більше років - 50 відсотків.

Вислуга років для виплати надбавки обчислюється з дня початку до дня закінчення проходження військової служби відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Як установлено судом із витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_4 від 05.01.2025 №5, станом на 05.01.2025 календарна вислуга позивача становила 5 років 5 місяців 26 днів. Отже, станом на 24.02.2022 вислуга позивача в будь якому разі перевищувала один рік та була меншою п`яти років, що відповідно до пункту 1 розділу IV Порядку №260 давало право на надбавку у розмірі 25 відсотків.

При цьому надані військовою частиною довідки про розміри грошового забезпечення та картка особового рахунку підтверджують, що протягом 2022 року у графі «надбавка за вислугу років» щодо позивача зазначено 0 % та 0,00 грн. Починаючи з січня 2023 року відповідач здійснював нарахування такої надбавки у розмірі 25 %.

Відповідачем у відзиві не наведено жодних правових підстав, які б пояснювали ненарахування позивачу надбавки за вислугу років у 2022 році.

Відповідач не заперечив установлену наказом тривалість його військової служби та не надав доказів фактичної виплати відповідної надбавки.

Доводи відповідача про похідний характер всіх інших позовних вимог від спору щодо розрахункової величини за Постановою №704 суд відхиляє, оскільки право на надбавку за вислугу років має самостійну підставу і не залежить від вирішення питання щодо правомірності застосування редакції пункту 4 Постанови №704.

За таких обставин суд доходить висновку про протиправність бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу у період з 24.02.2022 по 31.12.2022 надбавки за вислугу років у розмірі 25 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням.

Оскільки матеріалами справи підтверджено нарахування такої надбавки з січня 2023 року, підстави для її нарахування за період починаючи з 01.01.2023 відсутні.

Стосовно додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, суд зазначає наступне.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію", статті 9-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та абзаців другого - восьмого пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 28 червня 2023 року № 3161-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану" Кабінет Міністрів України постановою від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" постановляє:

1-1. Установити, що на період воєнного стану:

військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), членам груп протиповітряної оборони, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. У разі виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, а також на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій та на території держави-агресора військовослужбовцям додатково виплачується одноразова винагорода в розмірі 70000 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання таких завдань;

військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки), виплачується додаткова винагорода у розмірі 50000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань відповідно до умов, визначених Міністерством оборони;

військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.

1-2. Виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

2-1. Установити, що міністерства та державні органи за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства визначають:

порядок, умови і розміри виплати додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1 цієї постанови;

особливості виплати додаткової винагороди та винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) особам, зазначеним у пункті 1-1 цієї постанови, та додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1-2 цієї постанови, у тому числі в частині встановлення переліку бойових (спеціальних) завдань та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, для здійснення такої виплати, з урахуванням завдань, покладених на Збройні Сили, Службу безпеки, Службу зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міністерства оборони, Національну гвардію, Державну прикордонну службу, Управління державної охорони, Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації, Державну спеціальну службу транспорту;

порядок і умови виплати одноразової грошової допомоги та одноразової винагороди.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам

Згідно пункту 3 розділу XXXIV Порядку № 260 "Особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану" райони ведення воєнних (бойових) дій, склад діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України та склад резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України.

Згідно пункту 2 розділу XXXIV Порядку № 260 "Особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану", на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" виплачується в таких розмірах:

100 000 гривень - тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій РФ території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам), та виконують бойові (спеціальні) завдання (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах):

під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (у тому числі тим, що визначені в абзаці чотирнадцятому цього пункту);

у районах ведення воєнних (бойових) дій з виявлення повітряних цілей противника;

із здійснення польотів в повітряному просторі областей України, на територіях яких ведуться воєнні (бойові) дії;

з вогневого ураження противника у складі підрозділу (засобу) ракетних військ і артилерії, підрозділу (засобу) протиповітряної оборони;

на території противника (у тому числі на території між позиціями військ противника та своїх військ, тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях);

з вогневого ураження повітряних, морських цілей противника;

з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту;

кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії (поза межами внутрішніх акваторій портів, пунктів базування, місць тимчасового базування);

у районах ведення воєнних (бойових) дій медичному персоналу медичних частин та підрозділів (медичних підрозділів підсилення);

з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;

у районах ведення воєнних (бойових) дій з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів у місцях виконання завдань за призначенням згідно з бойовими розпорядженнями;

50 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі в таких діях та заходах).

Перелік цих органів військового управління (управлінь (штабів) угруповань військ (сил)), затверджується Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України;

30 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань):

з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави;

з управління угрупованнями військ (сил) у складі розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України;

з управління підпорядкованими силами та засобами відповідно до завдань, які покладаються на Адміністрацію Державної спеціальної служби транспорту, у складі розгорнутих пунктів управління Державної спеціальної служби транспорту;

у складі робочої групи або одиночним порядком, визначені Головнокомандувачем Збройних Сил України, начальником Генерального штабу Збройних Сил України, у межах областей України, на територіях яких ведуться воєнні (бойові) дії;

з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів поза районами ведення бойових дій;

у складі діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави згідно з переліком завдань, затвердженим Міністром оборони України;

із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій;

з протиповітряного прикриття та наземної оборони об`єктів критичної інфраструктури (у тому числі об`єктів транспортної інфраструктури - військовими частинами та підрозділами Державної спеціальної служби транспорту);

Військовослужбовцям Збройних Сил України за періоди виконання бойових (спеціальних) завдань в оперативному підпорядкуванні або у складі органів військового управління (військових частин, підрозділів) розвідувального органу Міністерства оборони України, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, а також інших військових формувань, виплата додаткової винагороди здійснюється в порядку, на умовах та розмірах, передбачених у розділах ХХХIV, ХХХV цього Порядку.

Військовослужбовцям, зазначеним у розділах ХХХIV, ХХХV цього Порядку, які одночасно мають право на отримання додаткової винагороди за різними умовами, ця додаткова винагорода виплачується в більшому розмірі.

Отже для військовослужбовців, які одночасно мають право на отримання додаткової винагороди за різними умовами Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, передбачає виплату додаткової винагороди в більшому розмірі.

Суд зауважує, що збільшена до 100000 грн додаткова винагорода має визначатися пропорційно саме часу безпосередньої участі у відповідних бойових діях або заходах, а не шляхом одночасного нарахування самостійних винагород за один і той самий період.

Судом досліджено довідку військової частини НОМЕР_4 від 04.01.2025 №3 про безпосередню участь позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Так, відповідно до довідки військової частини НОМЕР_4 від 04.01.2025 №3 підтверджено участь позивача у таких періодах: з 27.02.2022 по 23.09.2022; з 30.09.2022 по 02.12.2022; з 14.12.2022 по 28.06.2023; з 22.08.2023 по 26.09.2023; з 11.05.2024 по 08.08.2024; з 22.09.2024 по 21.10.2024; з 12.11.2024 по 04.01.2025.

У довідці наведено конкретні бойові розпорядження та журнали бойових дій, які стали підставою для її видачі.

Відповідач зміст та достовірність довідки від 04.01.2025 №3 не заперечує, доказів її скасування або недостовірності суду не надав.

Натомість у відзиві відповідач обмежився загальним твердженням, що додаткова винагорода нарахована та виплачена пропорційно дням виконання спеціальних (бойових) завдань.

При цьому відповідачем не надано розрахунку кількості днів, за які позивачу визнано право на збільшену до 100000 грн винагороду, наказів про її виплату за кожен зі спірних періодів або інших документів, які б дали змогу встановити, чому за окремі місяці, охоплені довідкою №3, до виплати визначені суми, менші за пропорційний розмір винагороди за весь підтверджений довідкою період.

Водночас з наданої відповідачем довідки про грошове забезпечення та картки особового рахунку вбачається, що додаткова винагорода позивачу нараховувалась в різних розмірах.

Зокрема, за лютий 2022 року нараховано 4285,71 грн, за березень 2022 року -86451,61 грн, за квітень – серпень 2022 року -100 000,00 грн, за вересень 2022 року - 88333,25 грн, жовтень - листопад 2022 року – 100 000грн, за грудень 2022 року – 77419,35грн, січень 2023 року – 100 000,00грн, лютий 2023 року – 97500,00грн, березень – червень 2023 року – 100 000,00 грн, липень 2023 року – 77419,35грн, серпень 2023 року – 29032,26 грн, вересень 2023 року – 79000,00 грн, жовтень – листопад 2023 року – 30 000,00 грн, грудень 2023 року – 18387,10 грн, січень 2024 року – 19354,84грн, лютий 2024 року – 17586,21 грн, березень, квітень 2024 року – 30 000,00грн, травень 2024 – 77419,36 грн, червень 2024 – 100 000,00 грн, липень 2024 – 67741,94грн, серпень 2024 – 95806,45 грн, вересень 2024 – 30000,00 грн, жовтень 2024 – 70000,00грн, листопад 2024 – 0,00 грн, грудень 2024 – 0,00, січень 2025 – 0,00.

Встановлені обставини, на переконання суду, не підтверджують твердження відповідача про повне виконання вимог Постанови №168.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Таким чином, заперечуючи проти позову та стверджуючи про правильність нарахування позивачу додаткової винагороди, відповідач повинен надати суду докази, які дають можливість встановити підстави визначення конкретних сум такої винагороди за кожний спірний період.

Посилання у відзиві на позову заяву про те, що виплати проведені пропорційно дням виконання спеціальних (бойових) завдань, без зазначення конкретної кількості врахованих днів, відповідних наказів командирів та без співвідношення розрахунку з довідкою військової частини НОМЕР_4 від 04.01.2025 №3, не свідчить про правомірність дій відповідача.

При цьому суд враховує, що довідка від 04.01.2025 №3 видана військовою частиною НОМЕР_4 , правонаступником якої є відповідач, містить конкретно визначені періоди безпосередньої участі позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, а також перелік бойових розпоряджень та журналів бойових дій, на підставі яких підтверджено таку участь.

Як було зазначено вище, відповідач зміст та достовірність довідки від 04.01.2025 №3 не заперечує, доказів її скасування або недостовірності суду не надав.

За таких обставин, суд не вбачає підстав не враховувати вказаний документ під час вирішення справи.

Водночас суд звертає увагу, що розмір додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168 визначається у розрахунку на місяць пропорційно часу такої участі.

При цьому положення Постанови №168 про збільшення розміру додаткової винагороди до 100000 гривень не передбачають одночасного нарахування за один і той самий період окремо винагороди у розмірі 30000 грн та окремо винагороди у розмірі 100000 грн.

Судом установлено, що довідкою від 04.01.2025 №3 підтверджено безпосередню участь позивача, зокрема, у періодах, які охоплюють заявлені позивачем періоди, а саме 27-28 лютого 2022 року, 01-31 березня 2022 року, 01-30 листопада 2022 року, 01-28 лютого 2023 року, 22-31 серпня 2023 року, 01-26 вересня 2023 року, 01-31 липня 2024 року, 22-30 вересня 2024 року, 01-21 жовтня 2024 року, 12-30 листопада 2024 року, 01-31 грудня 2024 року, 01-04 січня 2025 року.

Водночас фактично нараховані позивачу суми додаткової винагороди за окремі з вказаних періодів не відповідають пропорційній тривалості безпосередньої участі, встановленій довідкою від 04.01.2025 №3.

Зокрема, за підтверджену довідкою участь позивача протягом всього березня 2022 року, листопада 2022 року та лютого 2023 року, за березень 2022 року позивачу нараховано 86451,61 грн, а за лютий 2023 року - 97500,00 грн.

Водночас за листопад 2022 року позивачу нараховано 100000,00 грн, що відповідає повному місяцю безпосередньої участі.

Отже, матеріали справи свідчать про те, що відповідач застосовував до позивача положення Постанови №168 щодо збільшеної винагороди, однак належного пояснення відмінності розрахунку за інші аналогічні підтверджені періоди не надав.

Так само довідкою №3 підтверджено безпосередню участь позивача протягом всього липня 2024 року, тоді як за цей місяць йому нараховано 67741,94 грн.

Судом враховано, що за період з 12.11.2024 по 04.01.2025 довідкою №3 від 04.01.2025 безпосередню участь позивача підтверджено, однак за листопад, грудень 2024 року та січень 2025 року додаткову винагороду відповідно до наданої картки особового рахунку не нараховано.

Будь-яких доказів, які б пояснювали ненарахування додаткової винагороди за зазначені періоди або спростовували відомості довідки №3 від 04.01.2025, відповідач суду не надав.

Відтак твердження відповідача не узгоджується з наявними у справі доказами.

При цьому суд не вважає за можливе самостійно визначити конкретні суми, оскільки проведення відповідного розрахунку належить до компетенції військової частини та потребує врахування кількості календарних днів відповідного місяця, установлених документами днів безпосередньої участі, а також усіх сум додаткової винагороди, які вже були нараховані та виплачені позивачу за відповідний період.

За таких обставин належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, у належному розмірі за підтверджені довідкою від 04.01.2025 №3 періоди, охоплені заявленими позовними вимогами, та зобов`язання відповідача здійснити її перерахунок та виплату в розмірі до 100000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі, з урахуванням раніше виплачених сум.

При цьому, оскільки за листопад 2022 року відповідачем нараховано 100000,00 грн, підстав для повторного нарахування винагороди за цей місяць не встановлено.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню шляхом зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу додаткової винагороди у збільшеному до 100000 грн розмірі пропорційно підтвердженому часу безпосередньої участі за 27-28 лютого 2022 року, березень 2022 року, лютий 2023 року, 22-31 серпня 2023 року, 01-26 вересня 2023 року, липень 2024 року, 22-30 вересня 2024 року, 01-21 жовтня 2024 року, 12-30 листопада 2024 року, грудень 2024 року та 01-04 січня 2025 року, з урахуванням фактично виплачених за відповідні періоди сум.

Стосовно додаткової винагороди у розмірі 30000 грн, суд зазначає наступне.

Як убачається з картки особового рахунку, позивачу за грудень 2023 року нараховано 18387,10 грн, за січень 2024 року - 19354,84 грн, за лютий 2024 року - 17586,21 грн.

Таким чином матеріали справи свідчать про те, що відповідач не заперечував права позивача на зазначений вид додаткової винагороди, однак визначив її пропорційно кількості днів виконання відповідних завдань.

Водночас суд зазначає, що довідка від 04.01.2025 №3 не підтверджує безпосередньої участі позивача у відповідних заходах у грудні 2023 року, січні та лютому 2024 року.

Інших доказів, які б підтверджували виконання позивачем протягом грудня 2023 року, січня та лютого 2024 року саме тих бойових (спеціальних) завдань, з якими законодавство пов`язує виплату додаткової винагороди у розмірі 30000 грн у розрахунку на місяць, матеріали справи не містять. Нарахування відповідачем винагороди в сумах 18387,10 грн, 19354,84 грн та 17586,21 грн свідчить про визнання права позивача на таку винагороду за частину відповідних місяців.

Позивачем, в свою чергу, не надано доказів, які б спростовували враховану відповідачем тривалість виконання таких завдань.

Відтак підстав для висновку, що позивачу за грудень 2023 року, січень та лютий 2024 року належало саме 30000 грн за кожний повний місяць, судом не встановлено.

Отже позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Стосовно вимог про нарахування та виплату одноразової винагороди у розмірі 70000 грн за кожні 30 днів сумарно обчисленого виконання бойових (спеціальних) завдань, суд зазначає наступне.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2023 № 836 доповнено Постанову № 168 новим пунктом 1-1, який регулює спірні правовідносини у цій справі та відповідно до якого військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. У разі виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, а також на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій та на території держави-агресора військовослужбовцям додатково виплачується одноразова винагорода в розмірі 70000 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання таких завдань.

Відповідні особливості виплати цієї винагороди врегульовані також розділом XXXVII Порядку №260.

Суд зазначає, що для виникнення права на одноразову винагороду в розмірі 70000 грн визначальним є не тільки факт участі в заходах із забезпечення оборони України, а виконання бойових (спеціальних) завдань саме в спеціально визначених умовах.

Натомість довідка військової частини НОМЕР_4 від 04.01.2025 №3 підтверджує безпосередню участь позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, у тому числі з 11.05.2024 по 08.08.2024, з 22.09.2024 по 21.10.2024 та з 12.11.2024 по 04.01.2025.

Однак із змісту цієї довідки не вбачається, що протягом кожного із зазначених позивачем днів він виконував бойові (спеціальні) завдання саме на лінії бойового зіткнення та на визначеній відстані військовою частиною (підрозділом) першого ешелону оборони або наступу до ротного опорного пункту включно, або в інших умовах, передбачених Постановою №168 для виникнення права на 70000 грн.

Позивач у своєму розрахунку прирівнює всі дні безпосередньої участі, зазначені у довідці №3 від 04.01.2025, до днів, які дають право на 70000 грн.

Водночас, довідка №3 від 04.01.2025 не містить відомостей, які б давали підстави для такого висновку.

Оскільки матеріалами справи не підтверджено виконання позивачем протягом заявленої ним кількості днів бойових (спеціальних) завдань в умовах, визначених Постановою №168 для виплати одноразової винагороди у розмірі 70000 грн за кожні 30 днів сумарно обчисленого виконання таких завдань, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Отже, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати одноразової винагороди у розмірі 70000 грн та зобов`язання відповідача здійснити її нарахування і виплату задоволенню не підлягають.

Оцінивши докази в сукупності, суд доходить висновку, що відповідачем не доведено правомірності ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення у належному розмірі за період з 25.02.2022 по 19.05.2023, надбавки за вислугу років за період з 24.02.2022 по 31.12.2022, а також додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, у належному розмірі за підтверджені довідкою від 04.01.2025 №3 періоди безпосередньої участі, охоплені позовними вимогами.

Щодо заявленої представником позивача у відповіді на відзив вимоги про встановлення судового контролю за виконанням рішення, суд зазначає наступне.

Пунктом 4-1 частини шостої статті 246 КАС України передбачено, що у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про здійснення судового контролю, передбаченого частинами п`ятою, шостою статті 382 цього Кодексу.

Відповідно до частини п`ятої статті 382 КАС України за письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання. Заява, передбачена абзацом першим цієї частини, може бути подана не пізніше завершення судових дебатів, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження - не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Суд зазначає, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджуються належними та допустимими доказами. На час вирішення розглядуваного спору відсутні обґрунтовані підстави вважати, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення.

Окремо необхідно зауважити, що встановлення судового контролю може мати місце також і на стадії виконання судового рішення за заявою сторони, на користь якої таке рішення ухвалене.

Інші доводи учасників справи висновків суду по суті спору не спростовують.

Слід зазначити, що згідно з пунктом 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відп+овіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, і доказів понесення ним інших судових витрат до суду не подано, тому виходячи з положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 25.02.2022 по 19.05.2023 включно, обчисленого виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 25.02.2022 по 19.05.2023 включно, а також належних за цей період щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, в тому числі премії, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, розмір яких залежить від розміру грошового забезпечення, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022, 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум, та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 24.02.2022 по 31.12.2022 надбавки за вислугу років на військовій службі у розмірі 25 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 24.02.2022 по 31.12.2022 надбавку за вислугу років на військовій службі в розмірі 25 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням, з урахуванням здійсненого на виконання цього рішення перерахунку посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням раніше виплачених сум, та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, у збільшеному до 100000 грн розмірі в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях та заходах за 27-28 лютого 2022 року, березень 2022 року, лютий 2023 року, 22-31 серпня 2023 року, 01-26 вересня 2023 року, липень 2024 року, 22-30 вересня 2024 року, 01-21 жовтня 2024 року, 12-30 листопада 2024 року, грудень 2024 року та 01-04 січня 2025 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, у збільшеному до 100000 грн розмірі в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях та заходах за 27-28 лютого 2022 року, березень 2022 року, лютий 2023 року, 22-31 серпня 2023 року, 01-26 вересня 2023 року, липень 2024 року, 22-30 вересня 2024 року, 01-21 жовтня 2024 року, 12-30 листопада 2024 року, грудень 2024 року та 01-04 січня 2025 року, з урахуванням раніше виплачених за відповідні періоди сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ж.М. Чернова