Рішення від 19 серпня 2026 р. у справі №160/13969/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 рокуСправа №160/13969/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бондар М.В., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі – ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), у якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.08.2024 по 28.02.2025;

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.08.2024 по 28.02.2025 в сумі 218134,28 грн, із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач з 17.06.2011 до 28.08.2024 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 . У період проходження військової служби відповідач не здійснював нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення та не в повному розмірі виплачував грошове забезпечення. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з позовними заявами. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.02.2025 у справі №160/30813/24, серед іншого, зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 до 20.05.2023 із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум; зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 , отриману в 2020-2023 роках грошової допомоги на оздоровлення із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, на 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 з урахуванням раніше виплачених сум; зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 , отриману в 2020-2021 роках матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, на 01.01.2021, з урахуванням раніше виплачених сум; зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу за невчасно виплачене грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати цього грошового забезпечення. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25.09.2025 апеляційну скаргу ВЧ НОМЕР_1 задоволено частково: рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.02.2025 у справі №160/30813/24 скасовано в частині зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходу, з мотивів передчасності заявлених позовних вимог, та прийнято нову постанову в цій частині про відмову в задоволенні позову. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 у справі №160/30809/24, серед іншого, зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця)- січень 2008; зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю (щомісячну фіксовану індексацію) за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 28.08.2024 включно в сумі 258229,30 грн., відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2023 №1078; зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 28.08.2024. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07.08.2025 апеляційну скаргу ВЧ НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 у справі №160/30809/24 задоволено частково; рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 у справі №160/30809/24 скасовано в частині задоволення вимог про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу з мотивів передчасності заявлених позовних вимог, та ухвалено в цій частині нове рішення; у задоволенні позову ОСОБА_1 в цій частині відмовлено. На виконання вказаних судових рішень відповідачем виплачено позивачу 08.05.2026 суму коштів в розмірі 622548,16 грн. Водночас, при виплаті перерахованого грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення, відповідачем вчинено протиправну бездіяльність, що полягає у невиплаті позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Вказані обставини стали підставою для звернення з позовом.

Ухвалою від 28.05.2026 відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за правилами статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

01.06.2026 представником ВЧ НОМЕР_1 надано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначено, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. При цьому, під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата з надбавками, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Позивач вказаних приписів не врахував, посилаючись на вимоги статей 116, 117 КЗпП України та вимагаючи виплати середнього заробітку за час затримки виплати індексації грошового забезпечення. Як слідує зі змісту рішень Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справах №160/30813/24, 160/30809/24, якими визнано за позивачем право на отримання індексації грошового забезпечення, її невиплата відповідачем у 2016-2018 роках пов`язана із роз`ясненнями Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 №248/3/9/1/2, згідно з якими індексацію грошового забезпечення військовослужбовців слід не нараховувати до окремого роз`яснення. Крім того, відповідно до роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 26.03.2018 року №248/1485 стосовно порядку нарахування та виплати у 2015-2018 роках індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та Міністерства соціальної політики України від 16.07.2015 №10685/0/14-15/10, від 09.06.2016 №252/10/136-16, від 08.08.2017 №13700/з, № 78/0/66-17, передбачалось, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. У зв`язку з відсутністю відповідних бюджетних асигнувань на виплату індексації грошового забезпечення, військовослужбовцям в січні 2016 – лютому 2018 індексація не нараховувалась. Враховуючи специфіку фінансування військових частин, порядку підпорядкування та виконання управлінських директив, отримання індексації грошового забезпечення військовослужбовці реалізовували виключно через судові рішення, що мало місце і у випадку позивача. З надходженням цільових коштів, 08.05.2026 індексація грошового забезпечення за вказаний період виплачена позивачу у повному обсязі. що підтверджується копією банківської квитанції, яка додається до відзиву на позовну заяву. З набранням судовими рішеннями у справах №160/30813/24, №160/30809/24 законної сили, вони своєчасно виконані відповідачем у добровільному порядку. Наведені обставини свідчать і про відсутність вини відповідача, як роботодавця, в розумінні статті 116 КЗпП України.

Ухвалою суду від 04.08.2026 зобов`язано сторін надати до суду протягом десяти календарних днів з дня отримання копії цієї ухвали належним чином засвідчені копії документів на підтвердження загального розміру виплат, проведених позивачу при звільнені.

На виконання вимог вказаної ухвали, відповідачем долучено копії документів.

Виходячи з положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд адміністративної справи здійснено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 до 28.08.2024 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 .

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.02.2025 у справі №160/30813/24 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково:

- визнано протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 20.05.2023 грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023;

- зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 по 20.05.2023 року із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнано протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023;

- зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 , отриману в 2020-2023 роках грошової допомоги на оздоровлення із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, на 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнано протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, 01.01.2021;

- зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 , отриману в 2020-2021 роках матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, на 01.01.2021, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу за невчасно виплачене грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати цього грошового забезпечення.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25.09.2025 апеляційну скаргу ВЧ НОМЕР_1 задоволено частково; рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.02.2025 у справі №160/30813/24 скасовано в частині зобов`язання ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу за невчасно виплачене грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати цього грошового забезпечення та прийнято нову постанову в цій частині про відмову в задоволенні позову; в іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.02.2025 у справі №160/30813/24 залишено без змін.

Ухвалами Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 16.10.2025, 25.11.2025 касаційну скаргу ВЧ НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.02.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25.09.2025 у справі №160/30813/24 - повернуто скаржнику.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.02.2025 у справі №160/30813/24 набрало законної сили 25.09.2025.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 у справі №160/30809/24 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено:

- визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008;

- зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008;

- визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 28.08.2024 включно із застосуванням індексації різниці (щомісячної фіксованої індексації в розмірі 3918,31 грн. щомісяця в загальній сумі 258229,30 грн., відповідно до абзаців 4, б пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;

- зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю (щомісячну фіксовану індексацію) за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 28.08.2024 включно в сумі 258229,30 грн., відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2023 №1078;

- зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 28.08.2024.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07.08.2025 апеляційну скаргу ВЧ НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 у справі №160/30809/24 задоволено частково; рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 у справі №160/30809/24 скасовано в частині задоволення вимог про зобов`язання ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 28.08.2024; ухвалено в цій частині нове рішення; у задоволенні позову ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 про зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходу за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення відмовлено; в іншій частині рішення залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 03.09.2025 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ВЧ НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07.08.2025 у справі №160/30809/24.

На виконання вказаних судових рішень суду, відповідачем виплачено позивачу 08.05.2026 суму коштів в розмірі 622 548,16 грн, що підтверджується витягом з банківського рахунку позивача у АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

У зв`язку із затримкою виплати всіх належних сум грошового забезпечення, під час розрахунку при звільненні зі служби у вч НОМЕР_1 , позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тому звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам суд виходить з наступного.

Згідно з положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Статтею 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Частиною першою статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно із частиною першою статті 117 КЗпП України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

На підставі частини 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 при розгляді справи №489/6074/23 сформулювала такий правовий висновок:

« 105. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

106. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Згідно зі статтею 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі – Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Згідно з довідкою відповідача від 24.10.2026 №643 розмір грошового забезпечення позивача за два останні календарні місяці служби перед звільненням (червень-липень 2024) становив 73 111,20 грн (36 555,60 грн х 2).

Кількість календарних днів за червень-липень 2024 становить 61 день.

Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням становить 1 198,54 грн (73 111,20 грн/61).

Період затримки розрахунку: з 29.08.2024 (наступний день після звільнення) до 28.02.2025 включно (шість місяців відповідно до статті 117 КЗпП України) становить 184 календарні дні.

Отже, сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку під час звільнення, на яку має право позивач відповідно до статті 117 КЗпП України становить 220 531,36 грн (1 198,54 грн х 184 календарних дні).

З долученої копії довідки про нараховане грошове забезпечення позивача за серпень 2024 вбачається, що при звільненні зі служби з позивачем проведено остаточний розрахунок в сумі 59 375,62 грн.

Отже, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 681 923,78 грн (59 375,62 грн грошового забезпечення виплачено при звільненні + 622 548,16 грн виплачено на виконання судових рішень у справах №160/30809/24, №160/30813/24).

Несвоєчасно виплачені суми грошового забезпечення (622 548,16 грн/681 923,78 грн х 100) становлять 91,29%.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за спірний період складає 1198,54 грн х 184 дні х 91,29% = 201 323,07 грн.

Таким чином, зважаючи на висновки, висловлені у зазначених постановах Верховного Суду, суд дійшов висновку, що розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні становить 201 323,07 грн.

Подібні розрахунки проведені і у постановах Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.07.2026 у справі №460/3264/26 та Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2026 у справі №560/9357/25.

Також, суд зазначає, що належним способом захисту порушеного права у спірних правовідносинах є зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату належних позивачу сум, а не їх безпосереднє стягнення. Оскільки на момент розгляду справи відповідні суми відповідачем ще не нараховані, стягнути такі кошти безпосередньо на користь позивача неможливо.

За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення коштів є передчасними, а належним способом захисту є зобов`язання відповідача провести відповідне нарахування та виплатити позивачу належні суми.

Стосовно позовних вимог щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, судом виходить з такого.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 779) затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі – Порядок №44).

Відповідно до пункту 2 Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» (пункт 3).

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення (пункт 5).

Вказані положення кореспондуються з пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України (далі – ПК України), де зазначено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Аналіз викладених правових норм свідчить про те, що військовослужбовець, звільнений з військової служби має право на виплату грошової компенсації за утриманий податок з доходів фізичних осіб з грошового забезпечення в період проходження ним військової служби.

Вказана позиція узгоджена з постановою Верховного Суду від 22.06.2018 року у справі №812/1048/17, де також зазначено, що механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити відрахування 1,5% військового збору під час проведення перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення на виконання цього судового рішення, суд зазначає, що такі вимоги є передчасними та задоволенню не підлягають.

На час розгляду справи відсутні докази здійснення відповідачем будь-яких відрахувань із належних позивачу виплат у зв`язку з виконанням рішення суду, а також відсутні обставини, які б свідчили про порушення прав позивача у цій частині.

Судовому захисту в адміністративному процесі підлягають лише порушені на час звернення права особи.

За таких обставин, вказані вимоги задоволенню не підлягають з огляду на їх передчасність.

Враховуючи викладене, суд робить висновок, про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За сукупністю наведених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі частини 1 статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір», а у матеріалах справи відсутні докази понесення ним інших судових витрат, розподіл судових витрат не проводиться.

На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та стягнення середнього заробітку – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.08.2024 до 28.02.2025 включно.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.08.2024 до 28.02.2025 включно у розмірі 201 323 (двісті одна тисяча триста двадцять три) гривні 07 копійок.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Бондар