Рішення від 19 серпня 2026 р. у справі №160/24282/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 рокуСправа №160/24282/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

22 серпня 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла вказана позовна заява, в якій позивач просить:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у перерахунку пенсії за віком з розміру заробітної плати за період з 01.12.2006 р. по 30.11.2011 р. зарахування до стажу роботи у подвійному розмірі на посаді фельдшера-лаборанта на підприємствах охорони здоров`я за період з 01.08.1978 р. по 18.06.1985 р., з 19.06.1985 р. по 27.08.1987 р., з 01.08.1988 р. по 01.12.2011 р.; та виплатити одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій у зв`язку з призначенням пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок пенсії за віком з розміру заробітної плати за період з 01.12.2006 р. по 30.11.2011 р.; зарахувати до стажу роботи у подвійному розмірі на посаді фельдшера-лаборанта на підприємствах охорони здоров`я (комунальне некомерційне підприємство «Павлоградська міська лікарня № 1») за період з 01.08.1978 р. по 18.06.1985 року; з 19.06.1985 р. по 27.08.1987 р., з 01.08.1988 р. по 01.12.2011 р.; виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій у зв`язку з призначенням пенсії за віком.

Позовна заява обґрунтована тим, що позивачка з 02.12.2011 р. перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». З 25.07.2019 р. отримує пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV. Ознайомившись із матеріалами пенсійної справи позивачем було встановлено, що період роботи в КНП «Павлоградська міська лікарня № 1» на посаді фельдшера-лаборанта не було зараховано у подвійному розмірі для розрахунку коефіцієнта заробітної плати. Позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою щодо зарахування періоду роботи до страхового стажу з 01.08.1978 р. по 18.06.1985 р., з 19.06.1985 р. по 27.08.1987 р., з 01.08.1988 р. по 01.12.2011 р. у подвійному розмірі згідно зі ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило про те, що відповідно до ст. 24 Закону №1058 страховий стаж враховується в одинарному розмірі, період роботи з 01.08.1978 р. по 18.06.1985 р., з 19.06.1985 р. по 27.08.1987 р., з 01.08.1988 р. по 01.12.2011 р. для розрахунку страхового стажу зараховано в одинарному розмірі відповідно до ст. 24 Закону №1058. На думку позивача, при призначенні пенсії за віком відповідач неправомірно застосував положення частини третьої статті 45 Закону №1058-IV та здійснив переведення з одного виду пенсії на інший, оскільки пенсія за вислугу років була призначена відповідно до іншого законодавчого акта - Закону України «Про пенсійне забезпечення». Разом з тим, позивачка вважає, що звернення за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV є саме первинним призначенням такого виду пенсії, а не переведенням, у зв`язку з чим при визначенні розміру пенсії має застосовуватися показник середньої заробітної плати в Україні за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, тобто за 2016-2018 роки. Крім того, позивачка зазначає, що має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, передбаченої пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки на день досягнення пенсійного віку працювала на посаді, робота на якій дає право на призначення пенсії за вислугу років, має необхідний страховий стаж, а призначення пенсії за віком у 2019 році відбулося вперше. Позивачка вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують її права, тому звернулась до суду з цим позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 р. прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, цією ухвалою суду витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області належним чином посвідчені копії пенсійної справи позивача.

12 вересня 2025 року від Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив, в якому зазначено, що позивачка з 02.12.2011 р. перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». З 25.07.2019 р. отримує пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась із заявою про призначення пенсії за віком 25.07.2019 р. як особа, яка досягла пенсійного віку у 59 років, оскільки народилася в період з з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року. Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 , остання запис про роботу позивача датована 01.12.2011 р. (запис №7 трудової книжки). Враховуючи вище викладене, станом на день призначення пенсії за віком 25.07.2019 р. позивач не працювала в закладах тa установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Крім того, відповідно до матеріалів пенсійної справи, та не заперечується сторонами у справі, позивачу призначено пенсію за вислугу років з 02.12.2011 р., отже, пенсія вже призначалась, при цьому. Право на одноразову виплату мають особи, що до цього не отримували будь-яку пенсію. Враховуючи вище викладене, порушені всі умови, що дають право на виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Періоди роботи на посадах молодшого медичного персоналу в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров?я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров?я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров?я передбачені Списками виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 розділом "Охорона здоров`я". Вище зазначені періоди роботи позивача не підтверджені як робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров?я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров?я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров?я, що передбачено статтею 60 Закону №1788 та Списками виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2.

01 жовтня 2025 року від позивачки надійшло клопотання, в якому вона просили долучити до матеріалів справи лист КНП «Павлоградська міська лікарня № 1» від 30.06.2025 р. №912 та від 09.09.2025 р. №1476 про перелік робочих місць, які підлягають атестації.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що позивачка перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримувала пенсію за вислугу років призначену на підставі ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р. № 1788-XII.

З 25.07.2019 р. позивачку за її заявою переведено з пенсії за вислугу років на пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-IV.

05 червня 2025 року позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.08.1988 р. по 01.12.2011 р. у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону № 1788-XII.

13 червня 2025 року позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про перерахунок пенсії за віком, призначеної у 2019 р., з урахуванням фактичної заробітної плати.

16 червня 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом №27120-21529/Ч-01/8-0400/25 повідомило про те, що Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058). За період до 01.01.2004 обчислення трудового стажу здійснюється згідно зі статтями 56-63 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788). Відповідно до статті 60 Закону №1788 час роботи в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров?я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров?я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров?я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Для зарахування стажу в подвійному розмірі періоду її роботи на посаді фельшера-лаборанта клінічної лабораторії стаціонару комунального некомерційного підприємства "Павлоградська міська лікарня №1" необхідно надати уточнюючу довідку зазначеної установи.

16 червня 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом №27130-22344/Ч-01/8-0400/25 повідомило про те, що з 02.12.2011 р. їй була призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України від 05 листопада 1991 року «1788-XII "Про пенсійне забезпечення", обчислена відповідно до Закону №1058. 25.07.2019 р. вона звернулась до відділу обслуговування громадян (сервісного центру) із заявою про перехід на пенсію за віком. При переведенні застосована середня заробітна плата, з якої сплачено страхові внески, за 2014, 2015, 2016 роки. Для переведення на пенсію за віком з урахуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2016, 2017, 2018 роки, немає підстав.

23 червня 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом №28155-23241/Ч-01/8-0400/25 повідомило, що з 02.12.2011 р. їй було призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України від 05 листопада 1991 року №1788- XII "Про пенсійне забезпечення", обчислена відповідно до Закону №1058. Згідно особистої заяви від 25.07.2019 р. проведено перерахунок пенсії, перехід на пенсію за віком за матеріалами пенсійної справи. У електронній пенсійній справі відсутні документи, які підтверджують атестацію робочого місця на посаді фельдшера-лаборанта клінічної лабораторії, тому рекомендуть звернутися безпосередньо до відповідної служби підприємства, де вона працювали.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо неврахування при призначенні пенсії періодів роботи з 01.08.1978 р. по 18.06.1985 р., з 19.06.1985 р. по 27.08.1987 р., з 01.08.1988 р. по 01.12.2011 р. у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ, позивачка звернулась із цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунок і виплата пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 року №1058-IV, який набув чинності з 01.01.2004 року.

Відповідно до норм ч. 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV(далі - Закон №1058-IV) визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно зі ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII, робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

В той же час, згідно зі статтею 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок).

Пунктом 1 Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

З аналізу наведених норм вбачається, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Так, судом досліджено трудову книжку позивача серії НОМЕР_1 , що видана 01.08.1978 р. та встановлено, що позивачка в спірні періоди працювала у Павлоградській міській лікарні №1;:

- 01.08.1978 р. – прийнята на посаду фельдшера-лаборанта клінічної лабораторії;

- 18.06.1985 р. – звільнена за власним бажанням;

- 19.06.1985 р. – прийнята на посаду фельдшера-лаборанта санітарно-гігієничної лабораторії;

- 27.08.1987 р. - звільнена за власним бажанням, у зв`язку по догляду за дитиною;

- 01.08.1988 р. –прийнята на посаду фельдшера-лаборанта стаціонара;

- 01.01.2011 р. – змінено назву міської лікарні №1 м.Павлоград на КЗ «Павлоградська міська лікарня №1»;

- 01.12.2011 р. – звільнена у зв`зку із виходом на пенсію.

Як вже судом зазначено, відповідно до статті 60 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» робота, зокрема, в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, а також в інших закладах та на інших роботах, визначених цією нормою, зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Отже, застосування передбаченого статтею 60 Закону №1788-XII пільгового порядку обчислення стажу пов`язується не з самим лише фактом роботи працівника у медичній установі, наявністю медичної освіти, належністю займаної посади до медичного персоналу або перебуванням відповідного структурного підрозділу у складі санітарно-епідеміологічної служби.

Необхідним є встановлення саме тих юридично значущих обставин, з якими закон пов`язує виникнення права на обчислення стажу у подвійному розмірі, зокрема належності закладу (відділення) до визначених статтею 60 Закону №1788-XII інфекційних закладів (відділень) або виконання працівником роботи, характер якої відповідає передбаченим законом умовам.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22.12.2021 року у справі №688/2916/17, у якій Суд, вирішуючи питання застосування статті 60 Закону №1788-XII, виходив із необхідності встановлення фактичного характеру роботи особи та обставин, які свідчать про виконання нею роботи у відповідних умовах. При цьому право на пільгове обчислення стажу було пов`язане саме з характером роботи позивачки на посаді лікаря-бактеріолога та встановленими судами обставинами її роботи із збудниками інфекційних захворювань.

Отже, з наведеної правової позиції Верховного Суду вбачається, що для застосування статті 60 Закону №1788-XII має бути встановлений та підтверджений належними доказами не лише факт роботи у певній установі чи на певній медичній посаді, а саме характер роботи та умови її виконання, які дають право на пільгове обчислення стажу.

У цій справі судом встановлено, що згідно із записами трудової книжки позивачка у період з 19.06.1985 р. по 27.08.1987 р. працювала на посаді фельдшера-лаборанта санітарно-гігієнічної лабораторії Павлоградської міської санітарно-епідеміологічної станції.

Наданою позивачкою довідкою підтверджується факт роботи на зазначеній посаді та зазначено, що посада фельдшера-лаборанта санітарно-гігієнічної лабораторії належала до середнього медичного персоналу.

Суд бере до уваги зазначену довідку як доказ факту роботи позивачки та характеру займаної нею посади. Водночас наведені у ній відомості не є достатніми для висновку про наявність у позивачки права саме на пільгове обчислення спірного періоду у подвійному розмірі.

Так, довідка не містить відомостей про те, що санітарно-гігієнічна лабораторія Павлоградської міської санітарно-епідеміологічної станції була інфекційним закладом (відділенням) у розумінні статті 60 Закону №1788-XII, а також не містить відомостей про безпосередню роботу позивачки з матеріалом, який містив або потенційно міг містити збудників інфекційних хвороб, види таких матеріалів, конкретні лабораторні дослідження чи інші обставини, які дозволяли б зробити висновок про відповідність фактично виконуваної роботи умовам, передбаченим статтею 60 Закону №1788-XII.

При цьому саме лише зазначення у довідці про належність посади до середнього медичного персоналу підтверджує медичний статус посади, однак не є доказом того, що така посада або конкретне робоче місце належали до тих, робота на яких дає право на подвійне обчислення стажу відповідно до статті 60 Закону №1788-XII.

Не змінюють зазначеного висновку і подані позивачкою документи щодо атестації.

Судом досліджено надані документи про атестацію, однак зі змісту таких документів не вбачається підтвердження саме тих обставин, які є юридично значущими для застосування статті 60 Закону №1788-XII.

Зокрема, зазначені документи не містять однозначного висновку про те, що посада фельдшера-лаборанта санітарно-гігієнічної лабораторії у спірний період належала до посад (робіт) в інфекційному закладі (відділенні), визначених статтею 60 Закону №1788-XII, або що позивачка безпосередньо виконувала роботу з інфікованим чи потенційно інфікованим матеріалом.

Сам факт проведення атестації, зазначення у документах певних характеристик умов праці, їх шкідливості, напруженості чи інших виробничих факторів не є тотожним встановленню права на пільгове обчислення стажу саме у подвійному розмірі за статтею 60 Закону №1788-XII.

Іншими словами, документи про атестацію можуть характеризувати умови праці на відповідному робочому місці, однак самі по собі не підтверджують належності цього робочого місця до інфекційного закладу (відділення) або виконання роботи, яка відповідно до статті 60 Закону №1788-XII дає право на подвійне обчислення стажу.

Так само не може бути підставою для задоволення цієї вимоги сам факт перебування санітарно-гігієнічної лабораторії у структурі санітарно-епідеміологічної станції. Така обставина сама по собі не ототожнює санітарно-гігієнічну лабораторію з інфекційним закладом (відділенням) у розумінні статті 60 Закону №1788-XII.

Для протилежного висновку необхідно було б встановити конкретний характер роботи позивачки, функції відповідного структурного підрозділу, види лабораторних досліджень, характер досліджуваних матеріалів та інші обставини, які б у своїй сукупності підтверджували наявність передбачених законом підстав для подвійного обчислення стажу.

Однак таких доказів матеріали справи не містять.

При цьому відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачкою не доведено належними та допустимими доказами сукупності обставин, необхідних для застосування до спірного періоду пільгового порядку обчислення стажу, передбаченого статтею 60 Закону №1788-XII.

Суд при цьому не заперечує факту роботи позивачки у Павлоградській міській санітарно-епідеміологічній станції, не ставить під сумнів достовірність записів трудової книжки та наданої довідки і враховує, що позивачка обіймала посаду, яка належала до середнього медичного персоналу.

Однак встановлення зазначених обставин не є достатнім для застосування саме пільгового порядку обчислення стажу у подвійному розмірі, оскільки законодавством встановлено додаткові умови для виникнення такого права, наявність яких у даному випадку не підтверджена.

Суд також враховує, що спірний період роботи вже зарахований відповідачем до страхового стажу позивачки, а тому питання про підтвердження самого факту роботи та включення цього періоду до страхового стажу у цій частині спору не вирішується. Предметом розгляду є виключно питання наявності правових підстав для застосування до вже зарахованого періоду пільгового порядку його обчислення у подвійному розмірі.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що надані позивачкою докази у своїй сукупності підтверджують факт її роботи на посаді фельдшера-лаборанта санітарно-гігієнічної лабораторії та належність цієї посади до середнього медичного персоналу, однак не підтверджують наявності визначених статтею 60 Закону №1788-XII юридичних фактів, з якими закон пов`язує право на подвійне обчислення стажу.

Водночас судом враховується, що у трудовій книжці позивачки також містяться записи про роботу на посадах «фельдшер-лаборант клінічної лабораторії» та «фельдшер-лаборант стаціонара».

Однак самі лише зазначені найменування посад не дають можливості встановити наявність передбачених статтею 60 Закону №1788-XII умов для обчислення відповідних періодів роботи у подвійному розмірі.

Так, із записів трудової книжки не вбачається, у якому саме структурному підрозділі чи відділенні позивачка виконувала зазначену роботу, який профіль мав відповідний стаціонар, до якого відділення він належав, а також який характер лабораторної роботи виконувала позивачка та з якими видами матеріалу безпосередньо працювала.

Саме по собі зазначення посади «фельдшер-лаборант клінічної лабораторії» не свідчить про роботу в інфекційному закладі (відділенні) та не дозволяє встановити, що виконувана робота відповідала умовам, передбаченим статтею 60 Закону №1788-XII.

Так само запис «фельдшер-лаборант стаціонара» без зазначення профілю відповідного стаціонару або відділення не дає можливості встановити, що позивачка працювала саме в інфекційному стаціонарі чи інфекційному відділенні, а відтак — зробити висновок про наявність передбачених законом підстав для пільгового обчислення стажу.

При цьому суд виходить із того, що назва посади сама по собі не є достатньою для встановлення права на обчислення стажу у подвійному розмірі. Визначальним є підтвердження характеру фактично виконуваної роботи, профілю відповідного закладу (відділення), а в передбачених законом випадках — безпосередньої роботи з інфікованим або потенційно інфікованим матеріалом.

Жодних інших документів, які б дозволяли ідентифікувати профіль стаціонара, відповідного відділення, характер лабораторних досліджень або умови виконання позивачкою роботи за вказаними посадами, матеріали справи не містять.

Отже, записи у трудовій книжці про роботу на посадах «фельдшер-лаборант клінічної лабораторії» та «фельдшер-лаборант стаціонара» підтверджують факт зайняття відповідних посад, однак не містять достатніх відомостей для встановлення юридично значущих обставин, з якими стаття 60 Закону №1788-XII пов`язує право на обчислення стажу у подвійному розмірі.

Суд не виключає можливості пільгового обчислення стажу за відповідними посадами за наявності передбачених законом умов, однак за відсутності належних і достатніх доказів щодо таких умов не вправі презюмувати їх наявність виключно з назви посади.

Відтак зазначені періоди також не підлягають зарахуванню у подвійному розмірі, оскільки позивачкою не доведено, що виконувана нею робота за вказаними посадами здійснювалася у закладах (відділеннях) або за умов, які відповідно до статті 60 Закону №1788-XII дають право на пільгове обчислення стажу.

Щодо перерахунку пенсії за віком з розміру заробітної плати за період з 01.12.2006 р. по 30.11.2011 р., суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про перерахунок пенсії за віком, зокрема просила здійснити такий перерахунок із заробітної плати за період з 01.12.2006 р. по 30.11.2011 р.

Оцінюючи зазначену вимогу, суд виходить з такого.

Відповідно до абзаців 1-3 частини статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

Відповідно до абзаців 1-3 частини 1 статті 40 Закону №1058-IV, для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

У разі якщо страховий стаж становить менший період, ніж передбачено абзацом першим цієї частини, враховується заробітна плата (дохід) за фактичний страховий стаж.

За вибором особи, яка звернулася за призначенням пенсії, з періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії, виключаються періоди до 60 календарних місяців страхового стажу, з урахуванням будь-яких періодів незалежно від перерв, що включаються до страхового стажу згідно з абзацом третім частини першої статті 24 цього Закону, та будь-якого періоду страхового стажу підряд за умови, що зазначені періоди в сумі складають не більш як 10 відсотків тривалості страхового стажу, врахованого в одинарному розмірі. Додатково за бажанням особи можуть бути виключені періоди строкової військової служби, навчання, догляду за особою з інвалідністю I групи або дитиною з інвалідністю віком до 18 років, за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, за період з 1 липня 2000 року до 1 січня 2005 року, а також періоди, коли особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню відповідно до пунктів 7, 8, 9 і 14 статті 11 цього Закону та періоди страхового стажу під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з місяця запровадження карантину у 2020 році та шести календарних місяців після його завершення, періоди страхового стажу під час воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", з місяця введення воєнного стану та протягом трьох календарних місяців після його припинення або скасування. У всіх випадках, крім випадку, передбаченого абзацом другим цієї частини, період, за який враховується заробітна плата, не може бути меншим, ніж 60 календарних місяців.

Абзаци 4-5 вказаної норми передбачають, що заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

У разі якщо за період з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості, необхідні для призначення пенсії військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейським, особам рядового і начальницького складу, заробітна плата (дохід) обчислюється на підставі довідки про нараховані суми грошового забезпечення та сплачені страхові внески.

Як зазначено в абзацах 1-3 підпункту 3 пункту 2.1 Розділу ІІ «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі Порядок №22-1), для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01 липня 2000 року орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу (додатки 3, 4 до Положення).

За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 5) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.

У разі якщо страховий стаж починаючи з 01 липня 2000 року становить менше 60 місяців, особою подається довідка про заробітну плату (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року (додаток 5).

Зразок довідки про заробітну плату (дохід), яку особа має надати пенсійному органу для обчислення пенсії, визначено в Додатку 1 «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1) (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846; далі Порядок №22-1).

Відповідно до пункту 2.1 Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:

для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01 липня 2000 року орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу (додатки 3, 4 до Положення).

За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 5) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.

У разі якщо страховий стаж починаючи з 01 липня 2000 року становить менше 60 місяців, особою подається довідка про заробітну плату (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року (додаток 5).

За змістом пункту 2.10 Порядку №22-1 довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.

У випадках, коли архівні установи не мають можливості видати довідку за встановленою формою з розшифровкою виплачених сум за видами заробітку, вони можуть видавати довідки, що відповідають даним, наявним в архівних фондах, без додержання цієї форми.

Установлення заробітку для обчислення пенсії на підставі показань свідків не допускається. Виписка зі штатного розпису про посадовий оклад, профспілкові квитки, квитки партій та рухів, громадських об`єднань не є документами, що засвідчують фактичний заробіток для обчислення розміру пенсії.

Аналізуючи вищенаведене, необхідно зауважити, що стаття 40 Закону № 1058-IV встановлює, що умовою для обрахунку пенсії із застосуванням заробітної плати виключно за 60 календарних місяців страхового стажу підряд є те, що період 60 місяців підряд має припадати на час до 30 червня 2000 року та якщо страховий стаж осіб починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, і це не зважаючи на підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами.

Таким чином, положення статті 40 Закону №1058-IV не передбачають права особи на власний розсуд обрати будь-які 60 календарних місяців страхового стажу після 01 липня 2000 року та вимагати проведення розрахунку пенсії виключно із заробітної плати за такий обраний період.

При цьому суд звертає увагу, що передбачений статтею 40 Закону №1058-IV механізм оптимізації заробітної плати не є тотожним праву особи на довільний вибір 60 місяців. Оптимізація полягає у виключенні з періоду, за який враховується заробітна плата, визначених законом періодів, а не у заміні встановленого законом порядку обчислення пенсії обраними особою 60 місяцями роботи.

Такий підхід відповідає і судовій практиці, відповідно до якої після 01 липня 2000 року заробітна плата для обчислення пенсії враховується за даними системи персоніфікованого обліку, тоді як можливість врахування будь-яких 60 календарних місяців передбачена законом щодо періоду до 01 липня 2000 року.

У спірному випадку період, який позивачка просить врахувати, – з 01.12.2006 р. по 30.11.2011 р. – повністю припадає на період після 01 липня 2000 року.

При цьому з матеріалів справи вбачається, що пенсію позивачці було призначено у 2011 році, а з 25.07.2019 р. її переведено на пенсію за віком. Отже, при призначенні пенсії за віком у 2019 році підлягали застосуванню положення статті 40 Закону №1058-IV у чинній на той час редакції, відповідно до яких заробітна плата після 01 липня 2000 року визначається за даними персоніфікованого обліку за встановленими законом правилами.

Суд також враховує, що довідка про заробітну плату за період з 01.12.2006 р. по 30.11.2011 р. у матеріалах справи відсутня. Натомість наявна довідка про заробітну плату за 1997–2000 роки, яка стосується періоду до 01.07.2000 р. та сама по собі не може бути підставою для задоволення заявленої позивачкою вимоги щодо врахування заробітку саме за 2006–2011 роки.

Отже, ані положення статті 40 Закону №1058-IV, ані надані позивачкою докази не підтверджують наявності у неї права вимагати обчислення пенсії виключно із заробітної плати за період з 01.12.2006 р. по 30.11.2011 р.

Більше того, задоволення такої вимоги фактично означало б надання позивачці можливості самостійно визначити 60-місячний період після 01.07.2000, який має бути покладений в основу розрахунку її пенсії, що суперечить встановленому статтею 40 Закону №1058-IV порядку обчислення заробітної плати для пенсії.

За таких обставин вимога позивачки про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії за віком із заробітної плати за період з 01.12.2006 р. по 30.11.2011 р. є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити грошову допомогу, яка не оподатковується, у розмірі десяти місячних пенсій, суд зазначає наступне.

Пунктом 7-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058) передбачено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України постановою від 23 листопада 2011 року №1191 затвердив Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок №1191).

Відповідно до пункту 2 Порядку №1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені, зокрема, переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» (далі - Перелік №909).

Пунктом 5 Порядку №1191 визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону №1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статті 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

Отже, право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії.

За змістом наведених норм можна дійти висновку, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з: 1) наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу (від 25 до 30 років) роботи на певних визначених законодавством посадах; 2) виходом на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також 3) неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV будь-якого іншого виду пенсії.

Слід зазначити, що законодавство не ставить право особи на отримання такої допомоги в залежність від розміру або тривалості отримання нею пенсії та часу її призначення, якщо такі обставини мали місце до виходу на пенсію за віком.

Суд зазначає, що отримання вказаної грошової допомоги визначене законодавцем, як заохочувальний захід щодо осіб, які, отримавши право на призначення пенсії, виявили бажання працювати та одержувати пенсію з більш пізнього віку, тобто фактично відтермінували реалізацію права виходу на пенсію.

Поряд з цим, як встановлено із матеріалів справи, позивачці з 02.12.2011 р. вже призначалася пенсія за вислугу років.

Тобто, до призначення пенсії за віком позивач отримувала пенсію за вислугу років, що позбавляє її права на отримання грошової допомоги на підставі пункту 7-1 розділу Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Так, у постанові від 15.06.2022 у справі № 200/854/19-а Верховний Суд виснував: «норму пункту 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV слід тлумачити таким чином, що для отримання визначеної пунктом 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV грошової допомоги при виході на пенсію по Закону №1058-IV особа має дотриматись таких вимог: - станом день досягнення пенсійного віку працювати в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; - пенсія має призначатися особі вперше (тобто особи, які отримували пенсію раніше і з будь-яких причин перестали отримувати її, право на зазначену грошову допомогу втратили); - станом на день звернення за призначенням пенсії особа повинна мати страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років, у редакції Закону №1058 станом на час виникнення спірних правовідносин) на зазначених вище посадах.».

У постанові від 22.02.2024 у справі № 260/323/20, правовідносини у якій є подібними, Верховний Суд зазначив, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на визначених законодавством посадах, досягненням пенсійного віку, працюючи на цих роботах, а також неотриманням такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії.

Також, у постанові від 21.03.2024 у справі № 580/2737/23 Верховний Суд зазначав: «…Враховуючи зазначені правові позиції Верховного Суду, суд першої інстанції правильно зазначив, що позивачу до призначення пенсії за віком було призначено пенсію за вислугу років з 12.11.2014, тому відсутні правові підстави для нарахування та виплати йому грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню та виплачується під час призначення пенсії за віком, у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до вимог п. 7-1 розділу Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". …».

Суд зазначає, що в даному випадку визначальним є факт реалізації особою права на пенсію будь-якого виду до виходу на пенсію за віком.

Як встановлено судом, відповідач відмовив у виплаті грошової допомоги, передбаченої п.7-1 Розділу XV «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з тим, що з 02.12.2011 р. позивачці вже призначалася пенсія за вислугу років відповідно до ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

За таких обставин незалежно від наявності у позивачки необхідного спеціального страхового стажу та факту роботи на відповідних посадах, правові підстави для призначення їй одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відсутні.

З огляду на викладене суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог у цій частині, у зв`язку з чим у їх задоволенні належить відмовити.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись ст. 2, 5, 14, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області ро визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко