Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №707/869/26 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1428/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №707/869/26 Категорія: 304090000 Морозов В.В.

Доповідач в апеляційній інстанції

Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т. Л.

судді секретарНовіков О.М., Сіренко Ю.В. Широкова Г.К.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача адвоката Зажоми І. В. на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 13.04.2026 (повний текст складено 13.04.2026, суддя в суді першої інстанції Морозов В. В.) у цивільній справі за позовом АТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,

в с т а н о в и в :

у березні 2026 року АТ «Державний ощадний банк України» звернулося до суду з позовом, яким просило стягнути з відповідача на свою користь суму кредитної заборгованості в розмірі 190 047,64 грн, яка складається з такого: 167 588,54 грн за основним боргом; 17 270,63 грн за процентами; 3 917,48 грн пеня за несвоєчасне погашення боргу; 1861,92 грн пеня за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом та судовий збір у сумі 3328 грн, мотивуючи про те, що ОСОБА_1 , як позичальник, не виконала належним чином свої зобов`язання по кредитному договору, внаслідок чого у неї перед банком утворилася зазначена заборгованість.

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 13.04.2026 позов у справі задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за договором про споживчий кредит № 352671987302 від 16.09.2024 в розмірі 184 859,17 грн та 3237,15 грн судового збору з посиланням на обґрунтованість тверджень позивача про невиконання позичальником за кредитним договором своїх зобов`язань, що призвело до виникнення заборгованості. Водночас суд першої інстанції відхилив позовні вимоги про стягнення пені по кредиту з підстав того, що на період дії воєнного стану її нарахування на заборгованість за договором кредиту заборонено згідно пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Представник позивача адвокат Зажома І. В. подав на вказане рішення суду 14.05.2026 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позову про стягнення пені та задовольнити заявлені у справі позовні вимоги у повному обсязі.

Вказує, що приписи ЗУ «Про споживче кредитування» передбачає право кредитора у договорі погоджувати умови про відповідальність позичальника за порушення взятих на себе зобов`язань у виді сплати пені, що й мало місце у даному випадку.

Зауважує, що приписи пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо заборони стягнення пені у період дії воєнного стану та пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про споживче кредитування» містять суперечності щодо звільнення позичальників від відповідальності під час дії воєнного стану.

На даний час у ВРУ зареєстровано проект Закону про усунення відповідних суперечностей шляхом виключення з-під дії пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України зобов`язань за договорами зі споживчого кредитування.

Представник позивача вважає, що суд першої інстанції не дотримано вимог ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» стосовно можливості нарахування фінансової відповідальності позичальнику, кредитний договір якого укладено пізніше 30-го дня після набрання чинності вказаним законом, як у цій справі.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Враховуючи вимоги апеляційної скарги представника позивача, рішення суду першої інстанції у даній справі переглядається лише щодо вирішення потворних вимог про стягнення заборгованості по пені, а в решті вимог – апеляційний перегляд справи не здійснюється.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При розгляді справи встановлено, що 16.09.2024 між позивачем АТ «Державний ощадний банк України» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 352671987302, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит на споживчі потреби у розмірі 190 000 грн зі строком повернення до 16.09.2029.

Відповідно до п. 2.4.2. Кредитного договору проценти нараховуються банком щомісячно за методом факт/факт на фактичний залишок заборгованості за кредитом, що був отриманий позичальником, починаючи з дати видачі кредиту до терміну остаточного повернення кредиту, визначеного Кредитним договором.

Відповідно до п. 3.2.1. Кредитного договору банк здійснює надання кредиту одноразово шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок позичальника.

Відповідно до п. 3.3.1. Кредитного договору всі платежі за цим договором здійснюються шляхом списання банком коштів у договірному порядку з поточного рахунку.

Повернення кредиту та сплата процентів здійснюється позичальником згідно з графіком платежів або достроково відповідно до порядку визначеному цим договором, але в будь-якому випадку не пізніше терміну остаточного повернення кредиту, встановленого згідно з цим договором (п. 3.3.2. Кредитного договору).

Згідно п. 3.3.3 Договору, позичальник зобов`язується здійснювати повернення кредиту рівними частинами в розмірі 7 362,81 грн та сплату процентів нарахованих на залишок основної суми боргу за кредитом шляхом внесення власних коштів на поточний рахунок, які банк використовуючи право договірного списання коштів, наданого йому згідно з умовами цього договору, списує в рахунок погашення основної суми боргу за кредитом та сплати процентів відповідно до послідовності визначеної Кредитним договором.

Якщо сума платежу, що надійшла на рахунок в рахунок повернення кредиту та сплати процентів менша розміру, вказаного у п.п. 3.3.3. цього договору, то несплачений платіж та нараховані проценти, що мали бути сплаченими, вважаються простроченими. Наступна сума платежу повинна додатково включати суму коштів, необхідну для погашення простроченого платежу та сплати пені за прострочені платежі з урахуванням вимог п. 8.2. Кредитного договору (п.3.3.4. Кредитного договору).

Відповідно до п. 8.3. Кредитного договору, за порушення взятих на себе зобов`язань по своєчасному поверненню основної суми боргу та/або сплати процентів за користування кредитом та/або сплати комісійної винагороди, позивальник зобов`язується сплатити на користь банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діяла на період за який сплачується пеня, від суми платежу за кожен день прострочення, але не більше 15 % простроченого платежу.

Відповідачем порушуються умови Кредитного договору, внаслідок чого утворилася прострочена заборгованість, а саме порушена умова щомісячної плати відсотків за користування кредитом та погашення тіла кредиту.

Із розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що відповідач не належним чином виконувала взяті на себе за вищезазначеним договором зобов`язання, внаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на 12.01.2026 становить 190 047,64 грн та складається з такого: 167 588,54 грн за основним боргом; 17 270,63 грн за процентами за користування кредитом; 3917,48 грн пеня за несвоєчасне погашення боргу; 1861,92 грн пеня за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом.

Вимоги про стягнення вказаних сум є предметом розгляду у цій справі.

Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин щодо стягнення кредитного боргу, регламентуються такими правовими нормами.

Згідно положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 10561 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Частиною 1 статті 546 цього Кодексу встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У силу вимог ч. ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Як передбачено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст.629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Також статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

На час розгляду справи кредитний договір, за яким відповідач отримала кредит, є чинним, недійсним у судовому порядку не визнавався, сума кредитної заборгованості позичальником наданими доказами не спростовується.

Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Враховуючи викладене вище правове регулювання та встановлені при розгляді цієї справи фактичні обставини, а саме наявність чинного кредитного договору, за яким відповідач отримала у позивача в користування кредитні кошти, апеляційний суд приходить до висновку про те, що позивач належним чином обґрунтував наявність та розмір кредитної заборгованості в частині вимог про стягнення тіла кредиту та нарахованих відсотків за користування кредитними коштами, що при апеляційному перегляді справи під сумнів не ставиться та учасниками судового розгляду не заперечується.

Надаючи оцінку аргументам скаржника стосовно наявності підстав для стягнення з відповідача заборгованості за пенею, нарахованої за споживчим кредитом на час воєнного стану, апеляційний суд робить такі висновки.

Слід враховувати, що відповідно до ЗУ від 15.03.2022 № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється, зокрема, від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 на всій території України введено воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався і який безперервно триває з 24.02.2022 до теперішнього часу.

Відтак суд першої інстанції законно відхилив позовні вимоги банку про стягнення з позичальника пені, нарахованої кредитором за прострочення виконання договірних зобов`язань щодо повернення кредитних коштів у погоджені строки.

Апеляційний суд не може погодитися з аргументами скаржника про те, що норми ЦК України в питанні нарахування пені є загальними та поступаються в пріоритеті застосування нормам спеціального законодавства ЗУ «Про споживче кредитування», оскільки за змістом ч.2 ст.4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є саме ЦК України.

Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до ЦК України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до ЦК України.

Так основним регулятором договірних відносин є ЦК України, а не окремі закони, що вбачається з аналізу висновків постанови ВС від 10.10.2018 у справі № 362/2159/15-ц.

Водночас, як зазначає скаржник у даній справі, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про споживче кредитування» встановлено, що у разі прострочення споживачем у період з 01.03.2020 до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором.

З системного аналізу як приписів п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про споживче кредитування», про які вказує скаржник, так і п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який застосував суд першої інстанції, відхиляючи відповідні позовні вимоги, вбачається, що положення ЗУ «Про споживче кредитування» не мають предметом свого правового регулювання правовідносини щодо нарахування пені під час воєнного стану в державі, а стосуються унормування цивільного законодавства у зв`язку з іншими обставинами, а саме прийняття ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Відтак аргументи скаржника у даній справі свого підтвердження при апеляційному перегляді не знайшли.

Згідно ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 13.04.2026 у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

На підставі положень ст.141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

апеляційну скаргу – відхилити.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 13.04.2026 у даній цивільній справі – залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 20.08.2026.

Суддя-доповідач

Судді