Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №709/1078/22 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/2011/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №709/1078/22 Категорія: 302090000 Чубай В.В.

Доповідач в апеляційній інстанції

Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т. Л.

суддіСіренко Ю. В., Новіков О. М.

секретар Широкова Г.К.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Бема Юрія Юрійовича на рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 25.06.2026 (суддя в суді першої інстанції Чубай В. В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Старий Коврай» про визнання договору оренди земельної ділянки припиненим, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, скасування запису про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку,

в с т а н о в и в :

у грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до СТОВ «Старий Коврай», в якому просила суд визнати договір оренди землі припиненим, усунути перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою шляхом витребування її з незаконного володіння відповідача та повернення позивачу, а також скасувати запис про державну реєстрацію права оренди на цю земельні ділянку.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач, як власник земельної ділянки 10.08.2013 уклала з відповідачем договір оренди землі строком на 9 років, який був зареєстрований 11.03.2015.

Відповідно до отриманої копії витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 11.02.2017 ОСОБА_1 стало відомо, що окрім вказаного договору оренди землі зареєстровано ще й додаткову угоду до нього, згідно з якою збільшено строк оренди до 31.12.2027.

Про існування цієї додаткової угоди позивач не знала і розраховувала, що договір оренди землі припинить свою дію 10.08.2022, а тому 11.01.2022 надіслала на адресу відповідача заяву про небажання продовжувати орендні відносини. При цьому тривала реєстрація договору оренди землі, майже через 2 роки після його укладення, свідчить про непорядність відповідача, хоча є його обов`язком.

Відповідач добровільно позивачу земельну ділянку не повернув, тому вважаючи свої права порушеними, остання звернулася до суду з відповідним позовом для їх захисту.

Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 25.06.2026 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду обґрунтовано тим, що під час судового розгляду справи було встановлено, що позивач хоч і не підписувала додаткову угоду від 20.08.2016, але до моменту звернення до суду з позовом майже на протязі шести років отримувала збільшену оренду плату на виконання її умов, тому між сторонами фактично продовжували існувати правові відносини щодо оренди землі на змінених умовах, а отже ця додаткова угода не може вважатися неукладеною, оскільки фактично виконувалася сторонами. Визнавши подання відповідного позову, як недобросовісну поведінку позивача, яка суперечить її попередній поведінці, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Бем Ю. Ю. просить скасувати рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 25.06.2026 як незаконне, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач не підписувала зміни до договору оренди землі укладеного 10.08.2013, а саме додаткову угоду договору оренди землі від 20.08.2016, якою збільшено строк оренди до 31.12.2027, отже її волевиявлення на укладення змін до договору на умовах, що в них викладені відсутнє, а тому вказані зміни є неукладеними, тобто такими, що не відбулися.

Факт відсутності підпису на додатковій угоді від 20.08.2016 підтверджено результатами судової почеркознавчої експертизи.

Оскільки відповідачем не набуто прав та обов`язків за спірними змінами до договору оренди земельної ділянки, використання ним належної позивачу земельної ділянки є неправомірним. Суд на вищевказане належної уваги не звернув та безпідставно відмовив в задоволенні позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від СТОВ «Старий Коврай» вказано, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав для зміни чи скасування рішення суду, яке на їх думку, є законним та належним чином обґрунтованим.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

При розгляді справи встановлено, що ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,7396 га з кадастровим номером 7125188800:03:000:0318, що підтверджується копією державного акту на право приватної власності на землю від 20.08.2002, серія ІІІ-ЧР № 025815 (а.с. 74 т.1).

10.08.2013 між ОСОБА_1 та СТОВ «Старий Коврай» в особі директора Донця Ю. М. укладено договір оренди земельної ділянки на строк 9 років з орендною платою 5 % від нормативної грошової оцінки. Однією з підстав припинення вказаного договору сторонами визначено закінчення строку, на який його було укладено.

П. 44 договору оренди землі погоджено, що він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

До матеріалів справи долучено копії актів прийому передачі земельної ділянки.

З копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 12.03.2015 № 34832488 долученого позивачем вбачається, що право оренди за договором оренди землі від 10.08.2013 зареєстровано 11.03.2015 на підставі заяви ОСОБА_2 , строк дії права оренди 10 років (а.с. 14 т. 1).

З копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 02.08.2015 № 41609835, наданого відповідачем, строк дії права оренди за договором оренди земельної ділянки від 10.08.2013 становить 9 років (а.с. 77 т. 1).

Додатковою угодою від 20.08.2016 внесено зміни та доповнення до договору оренди землі від 10.08.2013, а саме викладено нижчезазначені умови договору в такій редакції:

Пункт 2. В оренду передається земельна ділянка загальною площею 4,7396 га у тому числі рілля - 4,7396 га, кадастровий номер 7125188800:03:000:0318.

Пункт 5. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення даної додаткової угоди становить 240 950,26 грн.

Пункт 8. Договір укладено на 14 років, починаючи з 10.08.2013 до 31.12.2027. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 180 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію чи відмову від продовження його дії. Якщо орендар не отримає письмового повідомлення від орендодавця на зазначене повідомлення, то цей договір вважається поновленим на цих же умовах і на такий же термін.

Пункт 9. Орендна плата з 01.01.2016 нараховується орендодавцем у грошовій формі в розмірі 7 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 16 866,52 грн. в рік та виплачується в термін до 31 грудня кожного року. Орендна плата виплачується орендарем після відрахування податків згідно чинного законодавства. За бажанням орендодавця та за згодою орендаря в рахунок орендної плати орендар може передавати продукцію, надавати послуги. Ціни продукції, послуг узгоджуються сторонами по усній домовленості.

У цій додатковій угоді також зазначено, що вона вступає в силу з моменту підписання сторонами.

Згідно копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 11.02.2017 № 80152836 (а.с. 16, 79 т.1) на підставі додаткової угоди від 20.08.2016 внесено зміни до іншого речового права (права оренди), зокрема щодо збільшення строку його дії до 31.12.2027 та розміру орендної плати, яка становить 16 866,52 грн.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 18.03.2026 № 3/26-23 підписи від імені позивача у графах «Орендодавець» у двох примірниках оригіналів додаткових угод від 20.08.2016 про зміни і доповнення до договору оренди землі від 10.08.2013 виконані не позивачем, а іншою особою. Ознак навмисного змінення почерку позивача не виявлено (а.с. 51-56 т. 5).

Згідно з копією висновку експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 23.08.2024 № 425/24-23 підпис від імені позивача в графі «Орендодавець» у додатковій угоді про зміни і доповнення до договору оренди землі від 10.08.2013, датованої 20.08.2016, виконаний не позивачем, а ОСОБА_3 (а.с. 31-36 т. 4).

Сторонами у справі не заперечувався той факт, що ОСОБА_3 у період з 26.06.2013 по 06.04.2017 обіймав посаду директора СТОВ «Старий Коврай» і він на момент виникнення спірних правовідносин та на даний час перебуває в зареєстрованому шлюбі з позивачем та зареєстрований з нею за однією адресою АДРЕСА_1 .

За фактом підробки підпису ОСОБА_1 у додатковій угоді від 20.08.2016, 03.06.2023 за заявою відповідача внесено відомості до ЄРДР за № 12023255320000344, що пітверджується копією витягу з ЄРДР (а.с. 127 т. 5).

Дії ОСОБА_3 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч. 1 ст. 366 КК України як складання службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів та внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей (а.с. 121-126 т. 5) і за результатами досудового розслідування до суду скеровано відповідний акт.

Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 23.04.2025 у справі № 709/280/25 звільнено ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито (а.с. 128-133 т. 5).

Згідно з довідкою СТОВ «Старий Коврай» від 26.01.2023 № 5 (а.с. 80 т. 1) за період часу з 2013 по 2022 включно відповідачем на користь позивача виплачувалися платежі з відрахуванням податків і зборів:

- за 2013 нараховано 8 040 грн., утримано ПДФО 1 206 грн., виплачено 6 835 грн.;

- за 2014 нараховано 8 040 грн., утримано ПДФО 1 206 грн., виплачено 6 841 грн.;

- за 2015 нараховано 10 039,11 грн., утримано ПДФО 1505,87 грн., утримано військового збору 150,59 грн., виплачено 8 383 грн.;

- за 2016 нараховано 16 866,52 грн., утримано ПДФО 3 035,97 грн., утримано військового збору 253 грн., виплачено 13 577 грн.;

- за 2017 нараховано 16 866,52 грн., утримано ПДФО 3 035,97 грн., утримано військового збору 253 грн., виплачено 13 844 грн.;

- за 2018 нараховано 16 866,52 грн., утримано ПДФО 3 035,97 грн., утримано військового збору 253 грн., виплачено 13 311 грн.;

- за 2019 нараховано 16 866,52 грн., утримано ПДФО 3 035,97 грн., утримано військового збору 253 грн., виплачено 13 577 грн.;

- за 2020 нараховано 16 866,52 грн., утримано ПДФО 3 035,97 грн., утримано військового збору 253 грн., виплачено 13 578,31 грн.;

- за 2021 нараховано 16 866,52 грн., утримано ПДФО 3 035,97 грн., утримано військового збору 253 грн., виплачено 13 697,48 грн.;

- за 2022 нараховано 16 866,52 грн., утримано ПДФО 3 035,97 грн., утримано військового збору 253 грн., виплачено 13 577,51 грн.

Виплата позивачу орендної плати відповідачем також підтверджується копіями відомостей на виплату грошей в рахунок паю та накладних (внутрішньогосподарського призначення), де містяться підписи позивача (а.с. 82-107 т. 1).

Крім того, про нарахування орендної плати позивачу свідчать копії податкового розрахунку сум доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників податку і сум утриманих з них податків (форма № 1ДФ) за період з 2013 до 2022 включно (а.с. 127-250 т.1, а.с. 1а т.2).

11.01.2022 позивач своєю заявою повідомила СТОВ «Коврай», що у зв`язку із закінченням 10.08.2022 строку дії договору оренди землі від 10.08.2013 вона не має наміру на його продовження, просила не засівати її земельну ділянку, щоб мати змогу обробляти її самостійно (а.с. 17 т. 1).

Вказана заява отримана відповідачем 12.01.2022, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 19 т.1).

Основною підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 вказує на закінчення строку дії договору оренди землі від 10.08.2013 та відсутність її волевиявлення на укладення додаткової угоди від 20.08.2016 у зв`язку з її не підписанням позивачем.

Такими є фактичні обставини справи, які мають наступне правове регулювання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц вказала на те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Статтею 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як передбачено ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч. 1 ст. 640 ЦК України слідує, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Частиною 1 ст. 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ч. 4 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

За змістом ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Порядок укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі визначається Законом України від 06.10.1998 № 161-ХІV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-ХІV).

В силу вимог ст. 13 Закону № 161-ХІV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 14 Закону № 161-ХІV договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови (ст. 15 Закону № 161-ХІV).

Статтями 125 і 126 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до ст. 2 ЗУ від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Із положень ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 Закону № 1952-ІV слідує, що державній реєстрації прав підлягає право оренди земельної ділянки.

Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що правочином є вольова дія учасників цивільних відносин, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Указані цивільно-правові результати мають бути досягнуті внаслідок правомірних дій суб`єктів цивільного права.

У двосторонньому правочині волевиявлення сторін повинно бути взаємним (зустрічним) і спрямованим на досягнення спільної мети. Такі правочини називаються договорами.

Цивільне законодавство встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину, зокрема зміст правочину має бути зафіксований у документі, підписаному сторонами. Отже, підпис є невід`ємним елементом (реквізитом) письмової форми договору, наявність підпису підтверджує наміри та волевиявлення сторін, а також забезпечує їх ідентифікацію.

Договір є укладеним, якщо сторони з дотриманням установленої законом форми досягли згоди (домовленості) щодо всіх істотних умов договору.

Право оренди - це один із видів речового права на чуже майно, в тому числі на земельну ділянку, яке складається з права тимчасового володіння та користування майном. Відносини, пов`язані з орендою землі, здійснюються на договірних засадах.

За своєю правовою природою договір оренди землі є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої орендодавець зобов`язується передати орендареві земельну ділянку у строкове володіння та користування, а орендар, у свою чергу, зобов`язується використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням для особистої мети та вносити орендодавцеві плату за землю (орендну плату).

За загальним правилом договір оренди землі є укладеним з моменту, коли сторони досягли згоди з усіх істотних умов, а саме з моменту підписання ними договору. Разом із тим, якщо інше не передбачено умовами договору, цей договір набирає чинності з часу державної реєстрації права оренди земельної ділянки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц сформульовано правовий висновок про те, що підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору оренди землі, то такий договір є неукладеним, тобто такий, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні правовідносини.

Водночас в постанові від 26.10.2022 у справ № 227/3760/19-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах Глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.

Тобто, суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату. У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

Висловлене вище про можливість визначити фактичне укладення правочину у спосіб його виконання (за відсутності законодавчих застережень про інше) не суперечить викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц правовому висновку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнано недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 і Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 дійшли висновку про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами.

Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона не підписувала додаткову угоду від 20.08.2016 до договору оренди землі від 10.08.2013, тому вона є неукладеною.

У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, судом першої інстанції встановлено, що позивач хоч і не підписувала додаткову угоду від 20.08.2016, але отримувала збільшену орендну плату на виконання її умов, тобто між сторонами фактично продовжували існувати правові відносини щодо оренди землі на змінених умовах додаткової угоди, які ОСОБА_1 визнала шляхом отримання збільшеної орендної плати з 2016 по 2022 роки й відсутності претензій з приводу користування товариством земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Така додаткова угода не може вважатися неукладеною, оскільки фактично виконувалася обома сторонами.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 11.12.2024 у справі № 582/332/21, від 01.04.2025 у справі № 683/391/23, від 18.09.2025 у справі № 193/784/22, від 18.12.2025 у справі № 393/613/22, від 11.02.2026 у справі № 674/921/22, від 08.05.2026 у справі 686/2603/21 у подібних правовідносинах, згідно з якими встановлення факту виконання сторонами договорів оренди (додаткових угод), зокрема користування земельною ділянкою орендарем та отримання орендної плати орендодавцем, виключає кваліфікацію таких правочинів як неукладених.

Згідно п. 6 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як ст. 3 ЦК України загалом, так і п. 6 ст. 3 ЦК України свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 зазначила, що добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) – це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується на давньоримській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно на них покладається.

У постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц суд зробив висновок, що коли особа, яка має право на оспорення документа (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.

Колегія суддів вважає правильним врахування судом першої інстанції тієї обставини, що з моменту укладення додаткової угоди від 20.08.2016 і до звернення позивача із заявою до відповідача (січень 2022) минуло шість років, весь цей час усі сторони фактично виконували умови договору оренди землі із змінами, внесеними додатковою угодою, і її дійсність позивачем не оспорювалася.

Висновок суду про наявність підстав недобросовісної поведінки позивача, оскільки її позов суперечить попередній поведінці (отримання орендної плати у двічі збільшеному розмірі) та відсутності підстав для припинення договору оренди землі, строк дії якого продовжено додатковою угодою та відповідно відсутності підстав для усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та скасування запису про державну реєстрацію права оренди є обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не підписувала зміни до договору оренди землі укладеного 10.08.2013, а саме додаткову угоду договору оренди землі від 20.08.2016, якою збільшено строк оренди до 31.12.2027, отже її волевиявлення на укладення змін до договору на умовах, що в них викладені відсутнє, а тому вказані зміни є неукладеними, тобто такими, що не відбулися спростовуються встановленими в мотивувальній частині постанови апеляційного суду обставинами та відповідно, приведеними висновками про продовження існування договірних відносин між сторонами, які вони підтвердили своїми діями на виконання протягом шести років умов, змінених додатковою угодою.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення по суті спору та зводяться до переоцінки доказів, незгоди скаржника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду першої інстанції.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючисьст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

апеляційну скаргу – залишити без задоволення.

Рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 25.06.2026 – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 20.08.2026.

Суддя-доповідач

Судді