Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №712/661/26 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/821/1856/26Головуючий по першій інстанції

Справа № 712/661/26 Категорія: на ухвалу Стеценко О.С.

Доповідач в апеляційній інстанції

Сіренко Ю. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року

м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л., Новікова О.М.,

секретар: Широкова Г.К.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 , Громадська організація «Аврора-4»,

особа, яка подає апеляційну скаргу – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 червня 2026 року (у складі судді Стеценко О.С.) про закриття провадження в справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Громадської організації «Аврора-4» про визнання протиправною бездіяльності голови громадської організації та зобов`язання надати статутні, управлінські та фінансові документи,

в с т а н о в и в :

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом, в якому просила:

– визнати протиправною бездіяльність голови ГО «Аврора-4» Роздорожного Юрія Миколайовича, яка полягає у ненаданні позивачу статутних, управлінських та фінансових документів організації;

– зобов`язати відповідача ГО «Аврора-4» надати позивачу належним чином завірені копії: чинного Статуту ГО «Аврора-4», протоколів усіх загальних зборів за 2020?2025 роки; протоколів засідань правління за 2020-2025 роки; реєстру членів громадської організації та рішень про прийняття і виключення членів; банківських виписок, платіжних доручень, кошторисів та річних фінансових звітів; інших документів, запитуваних позивачем у письмових зверненнях.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що позивач є членом правління Громадської організації «Аврора-4», а також співвласницею приміщення № 111, що перебуває в управлінні зазначеної організації.

Як член органу управління позивач має розширений обсяг прав та обов`язків, зокрема щодо здійснення контролю за діяльністю організації, що є неможливим без доступу до внутрішньої документації.

Проте, голова правління ГО «Аврора-4» Роздорожний Ю.М., діючи всупереч інтересам організації та вимогам закону, умисно, системно та безпідставно ігнорує її звернення та не надає такі документи.

З метою реалізації гарантованого законом права на доступ до інформації та документів громадської організації, а також виконання функцій члена правління, позивач неодноразово зверталася до відповідача, однак вказані документи їй не надано.

На переконання позивача, така поведінка є умисною та спрямованою на блокування доступу до інформації члена органу управління громадської організації. Зазначена бездіяльність порушує її право на доступ до інформації, а також право на участь у діяльності та управлінні громадською організацією.

Протиправна поведінка відповідача створює цілу низку негативних наслідків, які унеможливлюють нормальне функціонування організації та реалізацію прав позивача, а саме:

– неможливість здійснення контролю за діяльністю громадської організації;

– неможливість перевірки законності управлінських рішень;

– неможливість з`ясування підстав використання майна та коштів громадської організації;

– ознаки одноосібного управління та порушення принципу колегіальності;

– неможливість оскарження дій та рішень керівництва;

– неможливість підготовки інших самостійних позовів;

– порушення принципу правової визначеності та добросовісності.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 18.06.2026 провадження у даній справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Роз`яснено позивачу право на звернення із даним позовом до господарського суду в порядку господарського судочинства.

Така ухвала суду обґрунтована тим, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду із даною позовною заявою, посилалась на порушення своїх прав як члена громадської організації. Тобто даний спір виник між членом громадської організації та самою Громадською організацією «Аврора-4».

З огляду на викладене вище, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що такі спори розглядаються в порядку господарського судочинства.

Не погоджуючись із такою ухвалою суду, ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 18.06.2026 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції за правилами цивільного судочинства.

В обґрунтування скарги зазначає, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою, такою, що постановлена з грубим порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до фактичного обмеження конституційного права позивача на судовий захист, справедливий суд та доступ до правосуддя.

Зазначає, що ГО «Аврора-4» за своєю організаційно-правовою формою є громадським об`єднанням, діяльність якого регулюється Конституцією України, Законом України «Про громадські об`єднання» та Цивільним кодексом України.

Скаржник посилається на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 916/978/17, відповідно до якого спори між членом громадської організації, фізичною особою та самою громадською організацією щодо її внутрішньої діяльності, захисту немайнових прав не є корпоративними та підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Крім того, звертає увагу на те, що закриття провадження у даній справі після семи місяців судового розгляду є демонстрацією непослідовної процесуальної поведінки суду, що є самостійною підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відзив на апеляційну скаргу до Черкаського апеляційного суду не надходив.

Заслухавши доповідь судді, учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, колегія суддів доходить таких висновків.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами при розгляді справ як джерело права.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 3 ЦК України та статей 2, 4, 5, 12, 13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Згідно із ч. 3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

ОСОБА_1 , звертаючись до суду із даним позовом, посилалася на те, що є членом громадської організації, у зв`язку з чим має права та обов`язки щодо здійснення контролю за діяльністю організації.

Проте, голова правління протиправно обмежує позивача у доступі до статутних, управлінських та фінансових документів організації. У зв`язку з чим, позивач позбавлена можливості здійснювати контроль за діяльністю громадської організації, здійснювати перевірку законності управлінських рішень та оскаржити дії та рішення керівництва.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

У статті 124 Конституції України у редакції на час звернення позивачів до суду передбачено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

При визначенні питання належності спору до юрисдикції суду, постає два питання: по-перше, чи підлягає спір вирішенню судами, тобто чи є він юридичним в розумінні статті 124 Конституції України, якщо так, то до юрисдикції якого суду належить вирішення такого спору.

Частиною третьою статті 3 Закону України «Про громадські об`єднання» встановлено, що самоврядність громадського об`єднання передбачає право членів (учасників) громадського об`єднання самостійно здійснювати управління діяльністю громадського об`єднання відповідно до його мети (цілей), визначати напрями діяльності, а також невтручання органів державної влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в діяльність громадського об`єднання, крім випадків, визначених законом.

Статтею 22 Закону України «Про громадські об`єднання» визначено, що Держава забезпечує додержання прав громадських об`єднань. Втручання органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб у діяльність громадських об`єднань, так само як і втручання громадських об`єднань у діяльність органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Отже, втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб у здійснювану в рамках закону діяльність об`єднань громадян не допускається.

У разі виникнення спору щодо порушення об`єднаннями громадян, їх посадовими і службовими особами прав і свобод громадянина останній має право на підставі статті 55 Конституції України звернутись за їх захистом до суду. Визначення належності питань до внутрішньоорганізаційної діяльності або виключної компетенції об`єднання громадян у кожному конкретному випадку вирішує суд у разі оскарження громадянином актів і дій таких об`єднань.

З урахуванням особливостей створення, діяльності та припинення громадського об`єднання (організації) при вирішенні питання про юрисдикцію суду у спорах за участю громадського об`єднання (організації) необхідно враховувати, що у статті 3 Закону України «Про громадські об`єднання» передбачено, що громадські об`єднання утворюються і діють на принципах: 1) добровільності; 2) самоврядності; 3) вільного вибору території діяльності; 4) рівності перед законом; 5) відсутності майнового інтересу їх членів (учасників); 6) прозорості, відкритості та публічності.

Спори за участю громадського об`єднання зі статусом юридичної особи як учасника цивільних правовідносин підлягають розгляду у судах відповідно до вимог як Цивільного процесуального Кодексу, так і Господарського процесуального кодексу України залежно від змісту позовних вимог та сторін такого спору.

У даній справі позивач звернулася із позовом про визнання протиправною бездіяльності голови Громадської організації щодо ненадання на письмовий запит статутних, управлінських та фінансових документів організації, а також зобов`язання Відповідача надати зазначені документи.

Оскаржувана позивачем бездіяльність голови ГО «Аврора 4» зачіпає права ОСОБА_1 як члена цієї громадської організації щодо участі в її управлінні, а тому остання наділена законним правом на захист свого порушеного інтересу в судовому порядку.

З цього питання у своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що організаційна автономія об`єднань є важливим аспектом свободи, яка захищена статтею 11 Конвенції (рішення від 04.04.2017 у справі «Ловрич проти Хорватії», пункт 71). При цьому є законним, щоб держави встановлювали певні мінімальні вимоги щодо ролі та структури керівних органів об`єднання. Завданням органів не є забезпечення дотримання кожної окремої формальності, викладеної у власному статуті об`єднання (пункти 72 та 78 рішення від 08.10.2009 у справі «Тебієті Мухафізе Джемієті та Ісрафілов проти Азербайджану»). Тобто йдеться про мінімальні стандарти регулювання суб`єктивних цивільних прав учасників юридичних осіб, які встановлені законом та відтворюються у статутних документах організації.

Таким чином, юрисдикція суду повністю поширюється на вказані відносини, оскільки вони мають усі ознаки юридичного спору щодо реалізації членом громадської організації свого права на управління нею, контролю за діяльністю її виконавчих органів та реалізацію ним права здійснювати керування юридичною особою, оскаржування рішень громадської організації.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Стаття 20 ГПК України відносить до кола справ, які підлягають розгляду в господарському суді, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

За статтею 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована в установленому законом порядку.

За приписами статті 81 ЦК України юридична особа може бути створена шляхом об`єднання осіб та (або) майна. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу.

З огляду на положення статті 85 ЦК України, непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.

Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом.

Разом з тим, відповідно до вимог статті 86 ЦК України такі товариства можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати і підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлене законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

За змістом статті 1 Закону України «Про громадські об`єднання» громадське об`єднання – це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.

Громадське об`єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку (частина п`ята статті 1 Закону України «Про громадські об`єднання».

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до положень статуту ГО «Аврора 4», громадська організація є юридичною особою з моменту видачі свідоцтва про державну реєстрацію, має самостійний баланс, рахунки в банківських установах, печатку та інші необхідні реквізити, може від власного імені набувати майнові та немайнові права та обов`язки.

ГО «Аврора 4» є неприбутковою організацією, не має на меті одержання прибутку. Для виконання своїх завдань, досягнення своєї мети (цілей) товариство може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо, якщо одержання прибутку при цьому не є основою метою.

Органом управління ГО «Аврора 4» є загальні збори його членів, Правління та ревізійна комісія.

З наведеного можна дійти висновку, що члени ГО «Аврора 4» беруть участь в управлінні ним та здійснюють інші правомочності, встановлені законом і статутними документами товариства.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на порушення своїх прав як члена організації на управління ГО «Аврора 4». Тобто між юридичною особою та її учасником (членом) виник спір, пов`язаний з діяльністю та управлінням цією юридичною особою.

З огляду на викладене вище, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що даний спір за своєю правовою природою та правовими наслідками належить до корпоративних спорів і, відповідно, має розглядатися в порядку господарського судочинства.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що корпоративні права характеризуються, зокрема, тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні останньою й інші правомочності, передбачені законом і статутом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 509/577/18).

Отже, справи, що виникають з корпоративних відносин, – це справи зі спорів між юридичними особами та їх учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасниками, які вибули, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, що пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи. Виняток становлять трудові спори за участю юридичної особи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 127/21764/17, на яку обґрунтовано послався суд першої інстанції, зазначено, що «Велика Палата Верховного Суду послідовно у значній кількості постанов випрацювала критерії розмежування справ між цивільною та господарською юрисдикцією, визнавши юрисдикцію господарського суду у справах, між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи. При цьому трудові спори зазначених осіб підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.

З урахуванням наведеного необхідно відступити від правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 30 травня 2018 року у справі № 916/978/17.»

Колегія суддів відхиляє довід апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не мав процесуального права закрити провадження у справі після тривалого розгляду, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Закриття провадження у справі – це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, порушення правил юрисдикції є суттєвим процесуальним порушенням, провадження за цим пунктом може і повинно бути закрите на будь-якій стадії розгляду справи, зокрема й у судах вищих інстанцій.

Таким чином, аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права, фактично зводяться до незгоди із ухваленим судом рішенням, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 18.06.2026 про закриття провадження у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 червня 2026 року про закриття провадження у даній справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених Цивільним процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено 20 серпня 2026 року.

Судді Ю.В. Сіренко

О.М. Новіков

Т.Л. Фетісова