Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №635/1097/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року

м. Харків

справа № 635/1097/24

провадження № 22-ц/818/3446/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Пилипчук Н.П.,

суддів – Люшні А.І., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря – Муренченко С.А.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Південна міська рада Харківського району Харківської області,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , на рішення Харківського районного суду Харківської області від 27 лютого 2026 року в складі судді Карасави І.О.

в с т а н о в и в:

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Південної міської ради Харківського району Харківської області про визнання права власності за набувальною давністю.

Позовна заява мотивована тим, що 28 листопада 2003 року державним нотаріусом Першої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області, ОСОБА_3 посвідчено та видано йому свідоцтво про право на спадщину за заповітом, за реєстровим номером №1-2656 на спадкове майно після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказане майно належало їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 19 червня 1990 року Першою державною нотаріальною конторою Харківського району Харківської області за реєстровим номером №2-1550, зареєстрованого Харківським міжміським бюро технічної інвентаризації 26.06.1990 р. в реєстрову книгу №2 під реєстровим номером №263, реєстраційний номер нерухомості №2798239.

Спадкове майно, на яке було видано вищезазначене Свідоцтво, складається з 1/4 чистини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

Згідно відповіді, наданої на запит №26 від 24.01.2007 Комунальним підприємством «Харківське районне бюро технічної інвентаризації», від 05.02.2007 №22 зазначено, що 1/4 будинку АДРЕСА_1 в БТІ зареєстровано за ним, згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Першою державною конторою Харківського району від 28.11.2003 №1-2656; 1/4 вищевказаного будинку зареєстровано за ОСОБА_4 , згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Першою державною конторою Харківського району від 19.06.1990 р. №2-1550; 1/2 вищевказаного будинку зареєстровано за ОСОБА_5 та ОСОБА_6 по 1/4 будинку кожній згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Першою державною конторою Харківського району від 24.11.1992 р. №1-2867(в 1/6 частині за кожною) та згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Першою державною конторою Харківського району від 09.07.2004 №2-1135(в 1/12 частині за кожною). У 2008 за договором дарування цю частину будинку отримала ОСОБА_7 .

Зазначив, що йому відомо, що власниця 1/4 будинку АДРЕСА_1 в Харківській області ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . До теперішнього часу належна 1/4 частка спірного майна ОСОБА_4 ніким не успадкована.

Вказав, що він увесь час проживає у спірному будинку, а з 2002 року повністю його утримує, у тому числі користується і тією часткою, яка належать ОСОБА_4 . Таким чином він відкрито та безперервно володіє вказаною часткою спірного майна понад десять років. З часу смерті ОСОБА_4 ніхто інший, крім нього, не приймає участі у витратах на управління, утримання та збереження спірного майна, у тому числі, сплати обов`язкових платежів (газ, електроенергія, тощо).

Просив визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 27 лютого 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 – відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що він не був членом родини дійсного титулярного власника, отже, не знав та не міг знати про те, чи хтось з членів родини власника набув право власності на спірний об`єкт, проте, протягом встановленого ЦК України строку продовжував постійно безперервно володіти спірним об`єктом та ставитися до нього якби він був би власником цього спірного об`єкту, що підтверджується матеріалами цієї справи. Обов`язковими умовами для набуття права власності за набувальною давністю, на що зокрема послався суд першої інстанції, не є прописка за спірним об`єктом. Така підстава як прописка відсутня серед обов`язкових умов Закону.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду – залишити без змін.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 19.06.1990 Першою Харківського району та області державною нотаріальною конторою по реєстру № 2-1550, зареєстрованого Харківським міжміським бюро технічної інвентаризації 26.06.1990 в реєстрову книгу № 2 під реєстровим № 263, реєстраційний № 2798239, ОСОБА_4 належала частина житлового будинку літ. А-І дерев`яного, житловою площею 50,5 кв м та надвірних будівель: сараї літ. Б, Г, Ж, З, льох літ. В, огорожа №, вбиральня літ. Д, И, душ літ. Е, що розташовані на земельній ділянці площею 948 кв м в АДРЕСА_1 (а.с.31-32).

Із заповіту ОСОБА_4 , що посвідчений Виконавчим комітетом Будянської селищної ради №547/2003 вбачається, що ОСОБА_4 на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: все її майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_8 та ОСОБА_1 у рівних частинах кожному (а.с.176-177).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 (а.с.26).

Згідно листа від 14.05.2025 №672/02-14, наданого Харківською районною державною нотаріальною конторою Харківської області, вбачається, що після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 заводилась спадкова справа.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 28.11.2003, посвідченого державним нотаріусом Першої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області та зареєстрованого в реєстрі за № 1-2656, на підставі заповіту від 23.02.1994 спадкоємцем вказаного в заповіті майна ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 . Спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, зокрема, складається з частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1 . На земельній ділянці розміром 948 кв м розташований житловий будинок літ. А-1, розміром житлової площі 56,90 кв м та надвірні будівлі: Б, З – сараї, В – льох, Д – вбиральня, Е – дітній душ, І – вбиральня, 1-10 – огорожа. Ця частина житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель належала ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 19.06.1990 Першою Харківського району та області державною нотаріальною конторою по реєстру № 2-1550, зареєстрованого Харківським міжміським бюро технічної інвентаризації 26.06.1990 в реєстрову книгу № 2 під реєстровим № 263, реєстраційний № 2798239 (а.с.28).

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_8 (а.с.174).

З копії домової книги за адресою: АДРЕСА_1 , вбачається, що ОСОБА_8 знятий з реєстрації з 18.11.1958 (а.с.15-18).

Відповідно до Витягу зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 81171322 від 14.05.2025 наявний заповіт, є чинним, заповідачем є ОСОБА_8 (а.с.178-183).

Відповідно до Витягу зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видачі на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 81171322 від 14.05.2025 інформація про заведені спадкові справи після смерті ОСОБА_8 відсутня (а.с.184).

Відповідно до довідки КП «Харківського районного бюро технічної інвентаризації» № 22 від 05.02.2007, право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано:

на 1/4 частину за ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Першою державною нотаріальною конторою Харківського району Харківської області від 28.11.2003 року, реєстр №1-2656;

на 1/4 частину за ОСОБА_4 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Першою державною нотаріальною конторою Харківського району Харківської області від 19.06.1990 року, реєстр №2-1550;

на 1/4 частину за ОСОБА_9 та ОСОБА_6 згідно Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Першою державною нотаріальною конторою Харківського району Харківської області від 24.11.1992 року, реєстр №1-2867 (по 1/6 частині за кожною) та згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Першою державною нотаріальною конторою Харківського району Харківської області від 09.07.2004, реєстр №2-1135 (по 1/12 частині за кожною) (а.с.27).

Згідно Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна №422996943 від 16.04.2025, право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить: ОСОБА_1 у розмірі частка приватної власності, ОСОБА_4 (особа померла) у розмірі частка приватної власності, ОСОБА_7 у розмірі частка приватної власності (а.с.190-191).

Також у справі міститься копія звіту про незалежну оцінку будинку з додатками за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.92-131).

Відповідно до довідки № 3190524-В від 04.01.2024, виданої ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», споживач за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_10 , особовий рахунок № НОМЕР_1 (а.с.30).

Згідно листа з Мереф`янського відділу з розподілу електроенергії АТ «Харківобленерго» від 03.01.2024, особовий рахунок № НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований на ім`я ОСОБА_1 . З наданої АТ «Харківобленерго» довідки абонента вбачається, що за вказаною адресою здійснювалась оплата за отримані послуги (а.с.34-43).

З наданої АТ «Харківенергозбут» довідки абонента вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 , особовий рахунок НОМЕР_3 , відкритий на ОСОБА_1 , здійснювалась оплата за отримані послуги (а.с.44-54).

З робочого проєкту встановлення газового лічильника за спірним об`єктом датованого 20.08.2010, замовником розроблення та встановлення газового лічильника є ОСОБА_1 (а.с.55-62).

З копії паспорту ОСОБА_1 вбачається, що з 30.04.2002 він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.13-14).

Предметом спору за вимогами ОСОБА_1 є 1/4 частина домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності ОСОБА_4 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Установлено, що спадщина після смерті ОСОБА_4 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто під час дії ЦК Української РСР 1963 року, а тому положення саме цього Кодексу підлягають застосуванню при вирішенні питання щодо майна померлого.

Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

Статтею 548 ЦК Української РСР передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно з положеннями статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 555 ЦК Української РСР спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави, якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщини.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2021 року у справі № 671/22/19 виснував, що в ЦК УРСР законодавець, на відміну від ЦК України та існування конструкції «відумерлої спадщини», передбачав автоматичний перехід спадщини за правом спадкоємства до держави. Будь-яких дій щодо прийняття спадщини держава не здійснювала. Держава при існуванні юридичних фактів, визначених пунктами 1-5 частини 1 статті 555 ЦК УРСР, завжди приймала спадщину і не могла від неї відмовитися. Оскільки держава не мала права відмовитися від прийняття спадщини, то у випадку, коли спадкоємці за законом або за заповітом не прийняли спадщину або відмовилися від спадщини, спадщина вважалася прийнятою державою.

З урахуванням того, що в частині 1 статті 555 ЦК УРСР закріплювався автоматичний перехід спадщини до держави, та існував строк шість місяців для прийняття спадщини іншими спадкоємцями, то абзац 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України може застосовуватися тільки, якщо спадщина відкрилась після 01 липня 2003 року, проте не була прийнята ніким зі спадкоємців, що мали право спадкування відповідно до норм ЦК УРСР.

ЦК Української РСР не обмежувався строк для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом, у тому числі й для держави. Тому, якщо упродовж встановленого шестимісячного строку ніхто зі спадкоємців за законом або за заповітом не прийняв спадщину, вважається, що спадщина переходить до держави.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Отже, при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно позивачем має бути доведено факт існування такого нерухомого майна, відкритість та безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 10 років.

Володіння без правової підстави - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном.

Аналізуючи поняття добросовісності володіння як ознаки набувальної давності за статтею 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом.

Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений в тому, що на це майно не претендують інші особи, зокрема держава, і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може набути право власності на нього, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині 1 статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).

За змістом вищенаведених статей 524, 555 ЦК Української РСР, внаслідок неприйняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцями належні їй 1/4 частки домоволодіння вважаються такими, що перейшли до держави (в особі відповідного органу - районної державної адміністрації), а тому остання як титульний власник майна не позбавлена права на її оформлення в порядку, визначеному законом, що виключає можливість визнання позивача добросовісним володільцем.

Виходячи з наведеного, позивачем не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, з огляду на наявність спадкоємця майна ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , в особі держави.

Доводи ОСОБА_1 про те, що він більше десяти років добросовісно, відкрито та безперервно володіє спірним майном, сплачує комунальні послуги, а тому є всі підстави для визнання за ним права власності на 1/4 частин спірного домоволодіння за набувальною давністю, є безпідставними, оскільки сам по собі факт користування позивачем спірним будинком не є підставою для виникнення у нього права власності за набувальною давністю та не свідчить про добросовісність володіння майном.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Таким чином, ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем 1/4 частин домоволодіння, а відкритість і безперервність користування цим майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України, оскільки за змістом вищенаведених статей 524, 555 ЦК Української РСР спадкове майно ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , перейшло до держави.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 524/8595/16-ц, та від 18 грудня 2019 року у справі № 645/2540/17-ц.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , – залишити без задоволення.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 27 лютого 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді А.І. Люшня

О.Ю. Тичкова