Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №643/7052/17 (4-с/643/17/26) — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року

м. Харків

справа № 643/7052/17

провадження № 22-ц/818/3266/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді – Тичкової О.Ю.,

суддів колегії – Кружиліної О.А., Пилипчук Н.П.,

учасники справи:

скаржник – ОСОБА_1 ,

особа, дії якого оскаржуються: головний державний виконавець Салтівського ВДВС в м. Харкові Роянов Павло Олексійович

заінтересована особа: ОСОБА_2 ,-

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Салтівського районного суду м. Харкова від 09 березня 2026 року у складі судді Замікула Б.С., -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії державного виконавця, з урахуванням уточнення якої просив визнати неправомірними дії виконавця щодо нарахування 1/4 частки доходу незаконними, скасувати постанови про арешт майна, ареш коштів боржника та інші постанови що були винесені в рамках виконавчого провадження №58192334, закрити виконавче провадження та зобов`язати ВДВС надати розрахунок компенсації за незаконне утримання його коштів протягом періоду блокування рахунків.

В обґрунтування скарги посилалась на те, що виконавцем встановлено стягнення 1/4 частини доходу, проте на утримання заявника перебуває двоє дітей, а тому нарахування у визначеному виконавцем стягненню ігнорує інтереси іншої дитини. Зазначає що відповідно до ст.183 СК України, розмір аліментів на двох дітей становить 1/3 частини доходу та такі дії виконавця щодо самовільного встановлення частки є незаконними, оскільки вони порушують баланс інтересів дітей та призводять до штучного створення заборгованості. Вказує, що оскільки стягувач перебуває на території Литви, тому процедура стягнення має відбуватись відповідно до міжнародних договорів. Постанова про арешт коштів від 02.03.2026 ґрунтується на помилковому розрахунку боргу. Крім того вказує що через незаконне блокування рахунків він зазнав значних фінансових та моральних втрат, та має право на відшкодування такої шкоди в порядку ст.1174 ЦК України.

Ухвалою Салтівського районного суду м. Харкова від 16 березня 2026 року скаргу ОСОБА_1 повернуто без розгляду.

Ухвала мотивована тим, що подана скаржником скарга на дії державного виконавця не відповідає вимогам ч.3 та ч.4 ст.448 ЦПК України, зокрема скаржником не надано ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження, що позбавляє суд можливості перевірити відомості про виконавче провадження, в якому державним виконавцем вчинялись дії, що є предметом оскарження, не зазначено посилання на порушену норму закону та не надано доказів направлення копії скарги та доданих до неї матеріалів позивачу (стягувачу) з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права просить ухвалу скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції не врахував того факту що стягувач ОСОБА_3 змінила громадянство та виїхала за межі країни, її актуальна адреса місця проживання не відома. Разом з тим апелянт зазначає що вимога суду надати докази направлення копії скарги є надмірним формалізмом, що унеможливлює розгляд справи. Щодо ненадання ідентифікатора повного доступу, апелянт зазначає що в скарзі був вказаний номер виконавчого провадження, та відсутність ідентифікатора не є перешкодою для правосуддя, оскільки вся інформація знаходиться у суб`єкта оскарження. Разом з тим щодо посилань на норми закону вказує, що скаржником було здійснено посилання на порушенні виконавцем норми закону. Суд мав можливість надати час для уточнення скарги, а не повертати скаргу негайно.

Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року; «Беллет проти Франції» від 04 грудня 1995 року).

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» передбачає можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення.

Відповідно до статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Скарга має відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбаченим положеннями ЦПК України, та містити відомості, зазначені у частині четвертій статті 74 Закону «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 448 ЦПК України скарга повинна містити:

1) найменування суду першої інстанції, до якого подається скарга;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) особи, яка подає скаргу, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;

4) ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються;

5) ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження;

6) номер справи, в якій видано виконавчий документ, реквізити виконавчого документа;

7) дату, коли особа, яка подає скаргу, дізналася про порушення її прав внаслідок ухвалення оскаржуваних рішень, вчинення дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця;

8) зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону;

9) викладення обставин, якими заявник обґрунтовує свої вимоги;

10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються до скарги.

Постановляючи ухвалу про повернення скарги ОСОБА_1 суд виходив з того, що скаржником не виконано вимоги п. 2 ч. 4 ст. 448 ЦПК України, а саме не подано підтвердження направлення копії скарги стягувачу ОСОБА_3 до її електронного кабінету або у паперовій формі листом з описом вкладення копії скарги з додатками.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 при подачі скарги на дії державного виконавця не було додано доказів надіслання копії скарги з додатками ОСОБА_3 .

Приписами ч.5 ст.43 ЦПК України передбачено, що документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 7 ст. 43 ЦПК України, у разі подання до суду документів в електронній формі учасник справи зобов`язаний надати доказ надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій доданих до суду документів.

Всупереч вимогам Закону, до своєї скарги, поданої в електронній формі засобами системи "Електронний суд", скаржником не додано доказів надсилання листом з описом вкладення ОСОБА_3 копій доданих до суду документів, зокрема копії скарги з додатками.

Крім того постановляючи ухвалу про повернення скарги ОСОБА_1 , без розгляду суд першої інстанції вказав, що у скарзі відсутнє посилання на норму закону, яка порушена державним виконавцем.

Колегія суддів погоджується з даними висновками суду, оскільки як вбачається з матеріалів скарги у порушення п.п.8, 9 ч.3 ст.448 ЦПК України ОСОБА_1 у скарзі не зазначив норму закону, яка порушена державним виконавцем та у прохальній частині скарги ОСОБА_1 обмежився лише посиланням на незаконність дій та бездіяльності державного виконавця, не конкретизувши у чому полягає їх зміст.

Крім того у скарзі ОСОБА_1 зазначено ідентифікатор виконавчого провадження № ВП 58192334.

Разом із тим, за результатами перевірки в автоматизованій системі виконавчого провадження інформацію за вказаними реквізитами не знайдено, що унеможливлює перевірку обставин, на які посилається скаржник.

Ідентифікатор доступу для повного доступу до інформації про виконавче провадження - це унікальний код, який міститься в постанові про відкриття виконавчого провадження. Він складається з комбінації цифр і букв. Цей ідентифікатор надає сторонам виконавчого провадження (тобто особам, які беруть участь у справі) можливість ознайомитися з усіма документами та інформацією, що стосуються цього провадження. Проте заявником було в супереч вимог п. 5 ч. 3 ст. 448 ЦПК України не було долучено до матеріалів справи копію постанови про відкриття виконавчого провадження, та не зазначено ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження.

Частиною 5 статті 448 ЦПК України передбачено, що суд, встановивши, що скаргу подано без додержання вимог частин третьої та/або четвертої цієї статті, повертає її скаржнику без розгляду протягом чотирьох днів після її надходження до суду.

Таким чином, в порушення вимог п. 5, 8 ч. 3 ст. 448 ЦПК України при зверненні до суду скаржник не повідомив суду ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження, не вказав зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця, не навів посилання на порушену норму закону та в поручення вимог п.2 ч.4 ст.448 ЦПК України скаржник не надав до суду доказів надіслання копії скарги з додатками стягувачу.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950) щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З приводу цього прецедентним є рішення ЄСПЛ у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним; воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує врегулюванню з боку держави.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав про повернення скарги без розгляду ОСОБА_1 .

Таким чином доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки ухвала суду постановлена з додержанням вимог закону, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а ухвалу суду – без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384, ЦПК України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Салтівського районного суду м. Харкова від 09 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.Ю. Тичкова

Судді О.А. Кружиліна

Н.П. Пилипчук