Постанова від 16 грудня 2025 р. у справі №285/2397/24 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №285/2397/24 Головуючий у 1-й інст. Помогаєв А. В.

Категорія 10 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Павицької Т.М., Борисюка Р.М.,

за участі секретаря судового засідання Ковальчук М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №285/2397/24 за позовом ОСОБА_1 до Звягельської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про визнання права власності на житло

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Осадчук Тетяною Сергіївною,

на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 11 лютого 2025 року, яке ухвалене під головуванням судді Помогаєва А.В. у м.Звягелі,

в с т а н о в и в:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 через адвоката Осадчук Т.С. звернулася до суду з позовом до Звягельської міської ради. Просила визнати право власності за набувальною давністю 4/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 на житлову кімнату площею 10,2 кв.м за ОСОБА_1 .

Позов обґрунтований тим, що 28 квітня 1995 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу 17/100 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , із відповідною частиною надвірних будівель. Договір посвідчений державним нотаріусом Новоград-Волинської державної нотаріальної контори Лінкевичем Б.А., зареєстрований в реєстрі за №2-1246. Житлове приміщення, яке перебуває у власності ОСОБА_1 - частина квартири АДРЕСА_2 . У цій квартирі знаходиться кімната площею 10,2 кв.м, яка фактично є квартирою АДРЕСА_3 і перебуває у її ( ОСОБА_1 ) постійному користуванні. Житлова кімната площею 10,2 кв.м складає 4/100 частин житлового будинку. У ній проживав ОСОБА_11 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після його смерті ніхто не приїжджав та не цікавився цим майном. Після смерті сусіда, вона ( ОСОБА_1 ) без будь-яких перешкод відкрито користується зазначеною частиною будинку, що свідчить про добросовісність заволодіння майном та безперервність володіння протягом 22 років. ОСОБА_1 оформила право власності на земельну ділянку під квартирою АДРЕСА_4 та квартирою АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 1811000000:00:020:0549.

Ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 11 лютого 2025 року, занесеною до протоколу судового засідання, до участі у справі залучено співвідповідачами - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (а.с.112 зворот т.1).

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 11 лютого 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 через представника ОСОБА_12 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що позивач не володіє інформацією, хто був власником квартири, в якій проживав ОСОБА_11 , оскільки, сам факт проживання померлого в кімнаті не може свідчити про те, що кімната на праві власності належала йому. Про те, що спірна кімната належала йому на праві власності дізналася лише під час розгляду справи в суді першої інстанції, коли була отримана відповідь на адвокатський запит від КП «Новоград-Волинське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 04 листопада 2024 року, яка містить архівну інформацію про співвласників житлового будинку АДРЕСА_1 . Після смерті ОСОБА_11 його кімната пустувала, ніхто не заявляв про право власності на неї, спадкоємців не було. Оскільки кімната фактично розташована у квартирі ОСОБА_1 , то вона почала вільно та безперешкодно нею користуватися. Після смерті ОСОБА_11 спірна кімната була нічийною, власників, які б заявляли право власності на неї не було, спадкоємці не з`являлися. На момент вселення в спірну кімнату позивач вважала майно нічийним і була впевнена у відсутності претендентів на нього, що свідчить про добросовісність заволодіння. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач знала, що спірна кімната належить ОСОБА_11 , вселилася у спірне житлове приміщення, а тому відсутні правові підставі для визнання права власності за позивачем на спірне майно за набувальною давністю, оскільки ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем у розумінні ст.344 ЦК України. Вважає, що єдиним достатнім доказом на підтвердження відсутності спадкоємців на спірну кімнату є довідка нотаріальної контори про відсутність спадкової справи, яка підтверджує, що жоден із можливих спадкоємців із моменту смерті ОСОБА_13 у 2001 році і станом до дня подання позову не звернувся із заявою про прийняття спадщини, а отже відсутні будь-які особи, які потенційно могли б претендувати на спірне житлове приміщення

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відповідно до частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_12 апеляційну скаргу підтримала та просить її задовольнити, - рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Відповідачі або їх представники у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином (а.с.218-222,232 т.1, а.с.4-9,10-11,12-15 т.2). Відповідно до частини другої ст.372 ЦПК України неявка сторін та інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволеною з наступних підстав.

Згідно зі ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій ст.344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном, як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст.344 ЦК України, слід виходити із того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Окрім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що ОСОБА_1 є власником 17/100 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , з відповідною частиною надвірних будівель, на підставі договору купівлі-продажу від 28 квітня 1995 року (а.с.13 т.1).

Згідно з інформацією КП «Новоград-Волинське міжміське бюро технічної інвентаризації» за ОСОБА_11 зареєстровано право власності на 4/100 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.80 т.1).

ОСОБА_11 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . У його власності перебувала частина житлового будинку, яка є кімнатою у квартирі. Інші дві кімнати цієї квартири належать ОСОБА_1 . Склад приміщень квартири підтверджується технічним паспортом (а.с.26-30 т.1).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта ст.263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 травня 2019 року в справі №910/17274/17 виснувала, якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Отже, за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Із викладеного вище слідує, що ОСОБА_1 знала, що спірна кімната належала ОСОБА_11 , оскільки останній у ній весь час до смерті проживав, але після смерті вселилася у вказану кімнату, а тому неможливе визнання за нею права власності на кімнату за набувальною давністю, оскільки не доведена ознака добросовісного заволодіння чужим майном, а за таких обставин факт відкритого та безперервного володіння квартирою більше десяти років, на що посилається позивач у апеляційній скарзі, правового значення не має та висновків суду першої інстанції не змінює.

Сам по собі факт користування спірним майном не дає підстав для задоволення позову про набуття права власності на нього на підставі ст.344 ЦК України, оскільки положення вказаної статті не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов`язань, чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника. Матеріали справи не містять жодних доказів того, що позивач володіла кімнатою поза волею власника квартири або власник квартири відмовився від права власності на неї.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутні правові підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на 4/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 на житлову кімнату площею 10,2 м2 за набувальною давністю, оскільки позивач в контексті положень ст.344 ЦПК України не є добросовісним набувачем, як правильно вважав суд першої інстанції, а самі по собі відкритість і безперервність користування спірним майном, як вже наголошено вище, ще не є достатніми підставами для набуття права власності за набувальною давністю.

Покликання в апеляційній скарзі на те, що відсутні спадкоємці після смерті ОСОБА_11 , а тому вказане майно є безхазяйним не змінюють висновків суду першої інстанції з огляду на те, що частина третя ст.335 ЦК України передбачає набуття у власність за набувальною давністю безхазяйної рухомої речі, а предметом спору в цій справі є нерухоме майно, а саме, кімната у житловому будинку. Крім того, безхазяйна річ не має власника або власник якої невідомий. У цій же справі власник відомий – ОСОБА_11 . Також частиною другою ст.335 ЦК України передбачений спеціальний механізм передання безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність. Разом із тим, у разі відсутності спадкоємців орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою, що відповідає положенням абзацу першого частини першої ст.1277 ЦК України.

Решта доводів апеляційної скарги зводиться до неправильного тлумачення норм матеріального права та переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку у відповідності до положень ст.89 ЦПК України, а також до незгоди з висновками суду першої інстанції.

Оскільки рішення постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, то підстави для його скасування відсутні. Відповідно до положень ст.375 ЦПК України рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Осадчук Тетяною Сергіївною, залишити без задоволення.

Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 11 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді: