Постанова від 24 лютого 2026 р. у справі №295/18652/24 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №295/18652/24 Головуючий у 1-й інст. Шкиря В. М.

Категорія 68 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Борисюка Р.М., Павицької Т.М.,

за участі секретаря судового засідання Ковальчук М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №295/18652/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба в справах дітей Житомирської міської ради, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Кравчуком Андрієм Васильовичем,

на рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 06 жовтня 2025 року, яке ухвалене під головуванням судді Шкирі В.М. у м.Житомирі,

в с т а н о в и в:

У грудні 2024 року ОСОБА_1 через адвоката Кравчука А.В. звернувся до суду з позов до ОСОБА_2 . Просив: визначити місце проживання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 ; встановити факт самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком ОСОБА_1 без участі матері.

Позов обґрунтований тим, що він ( ОСОБА_1 ) та ОСОБА_2 перебували у шлюбі та мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 10 січня 2020 року в справі №296/10640/19 шлюб між сторонами розірваний. Після розірвання шлюбу донька ОСОБА_3 проживає разом з батьком ОСОБА_1 у квартирі, яка повністю облаштована для комфортного проживання. Впродовж останніх трьох років ОСОБА_2 перебуває та працює за кордоном у країні «Ірландія», що підтверджується дозволом на проживання у країні та наразі не має наміру повертатися в Україну. Він ( ОСОБА_1 ) самостійно займається вихованням доньки, утримує її та здійснює за нею повний догляд, якого вона потребує. У липні 2024 року він ( ОСОБА_1 ) звертався з заявою до служби у справах дітей Житомирської міської ради з приводу встановлення факту самостійного виховання та утримання ним доньки ОСОБА_3 . Служба у справах дітей Житомирської міської ради надала відповідь, що відповідно до пункту 2 частини першої ст.315 ЦПК України встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні розглядається судом.

Ухвалою від 06 березня 2025 року, занесеною до протоколу судового засідання, Корольовським районним судом м.Житомира прийнята відмова від позовної вимоги про визначення місця проживання дитини (а.с.73).

Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 06 жовтня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 через представника ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким встановити факт самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що відповідач проживає постійно в Ірландії, має там роботу та житло. Донька ОСОБА_3 хоче проживати з батьком та навчатися в Україні, що є її правом. Матеріалами справи, а саме: актом обстеження умов проживання від 19 березня 2025 року та висновком оцінки потреб сім`ї Центру Служби у справах дітей Житомирської міської ради відносно ОСОБА_1 підтверджується, що позивачем, як батьком, створені всі належні умови для виховання та гармонійного життя дочки, дитина живе в умовах любові та тепла. Матеріалами справи встановлено, що дитина проживає з батьком, який забезпечує їй належні умови для проживання, розвитку та навчання, що в повній мірі відповідає та не суперечить інтересам дитини. З урахуванням принципу розумності та забезпечення максимального урахування інтересів дитини, задоволення позову шляхом встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком буде відповідати максимально можливим інтересам дитини та надасть можливість не лише реалізувати позивачу право на відстрочку від призову під час мобілізації, а також для вирішення інших питань, пов`язаних з життям дитини та в першу чергу для забезпечення прав самої дитини. Вказане зумовлено тим, що крім позивача інших осіб, які можуть забезпечити дитині належне виховання та утримання, не існує і лише позивач опікується всіма сферами життя дочки. В іншому випадку, вказане може призвести до мобілізації позивача і залишення неповнолітньої дитини без батьківського піклування, що суперечитиме інтересам дитини, оскільки донька принципово не хоче проживати з матір`ю.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відповідно до частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його адвокат Радченко О.Ю. апеляційну скаргу підтримали та просять її задовольнити, - рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у становити факт самостійного виховання та утримання батьком неповнолітньої дитини ОСОБА_3 .

Представник служби у справах дітей Житомирської міської ради Баб`як М.М. не заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, - просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася. Кореспонденція, у тому числі судова повістка, що надсилалася ОСОБА_2 , повернута Укрпоштою з відміткою у поштовому повідомленні «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.234). За положеннями частини восьмої ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання чи перебування. Додатково на судове засідання, яке призначено на 25 лютого 2026 року, відповідач викликана до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке розміщено 10 лютого 2026 року (а.с.237). За положеннями ст.128 ЦПК України відповідач із опублікуванням оголошення про виклик вважається про дату, час і місце розгляду справи повідомленою. Відповідно до частини другої ст.372 ЦПК України неявка сторін та інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволеною з наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с.17).

Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 10 січня 2020 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірваний (а.с.15-16).

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та її мати ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.24,32).

ОСОБА_2 06 вересня 2023 року написала заяву компетентним органам, зацікавленим особам та всім, кого це стосується, справжність підпису якої засвідчена приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Царіциною І.С., якою надала свою згоду, заявила та підтвердила, що нагляд за її неповнолітньою дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час її перебування та проживання на території України, буде здійснювати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто батько дитини (а.с.19).

Із наданих документів убачається, що ОСОБА_2 перебуває та працевлаштована в Ірландії (а.с.20-23,154).

Відповідно до акта від 22 травня 2024 року, засвідченого головою ОСББ «Рідний дім 74», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 без реєстрації проживають за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.18).

Згідно з довідкою Житомирського міського центру науково-технічної творчості учнівської молоді від 21 листопада 2024 року №340, ОСОБА_3 , учениця 9-а класу ліцею №35 навчається в гуртку «Образотворче мистецтво» Житомирського міського центру науково-технічної творчості учнівської молоді (а.с.27).

Із характеристики ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , учениці 9 класу, виданої ліцеєм №35 м.Житомира від 02 грудня 2024 року слідує, що ОСОБА_5 проживає у неповній родині (батьки розлучилися 10 січня 2020 року). Вихованням дівчинки займається тільки батько, ОСОБА_1 . Він бере активну участь у розвитку доньки, займається її навчанням та вихованням, організовує їй дозвілля. Батько регулярно супроводжує доньку на заняття, забезпечує дитину матеріально, відвідує батьківські збори, постійно спілкується з класним керівником, виконує рекомендації вчителів. Водночас, мати з сім`єю не проживає, оскільки перебуває за кордоном. За період навчання з вересня 2022 року по 21 листопада 2024 року мати, ОСОБА_2 , не бере участі у вихованні доньки, не цікавиться навчанням та поведінкою дитини, не спілкується з вчителями та класним керівником (а.с.28).

У акті обстеження умов проживання від 19 березня 2025 року, затвердженого начальником служби (управління) у справах дітей Житомирської міської ради, зазначено, що за адресою: АДРЕСА_1 , батьком створені всі належні умови для виховання та розвитку дочки. ОСОБА_1 займається всіма питаннями виховання та матеріального утримання дочки ОСОБА_6 . Мати з дочкою періодично спілкується, в телефонному режимі вітає зі святами. При спілкуванні з ОСОБА_6 , вона повідомила, що дійсно з березня 2022 року по вересень 2023 року проживала з мамою в Ірландії. У вересні 2023 року приїхала в Україну і проживає з батьком у комфортних і зручних умовах (а.с.101).

Згідно з висновком оцінки потреб сім`ї Центру Служби у справах дітей Житомирської міської ради відносно ОСОБА_1 зазначено, що за місцем проживання сім`ї (батька) для дитини створені належні умови для проживання (а.с.103-105).

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин із метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється СК України (ст.1 СК України).

Частиною першою ст.121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому ст.ст.122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою ст.157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у ст.ст.150, 151 СК України.

За приписами частини другої ст.150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - четвертої ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим із них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (ст.25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга ст.30 ЦК України).

Відповідно до ст.15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов`язку утримувати дитину.

Згідно з частиною другою ст.15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У частині четвертій ст.15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (ст.164 СК України).

За таких обставин, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дитини. Так само як визначена частиною першою ст.15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання та утримання дитини.

Частиною першою ст.152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої ст.155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

У справі, яка переглядається, позивач просить установити факт самостійного виховання та утримання ним дитини, але встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.

Доведення факту одноосібного виховання та утримання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дитини, а визначена частиною першою ст.15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов`язків щодо виховання та утримання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання та утримання дитини.

Підсумовуючи викладене вище, у матеріалах справи відсутні докази існування або настання обставин, в силу яких батьківська правосуб`єктність матері дитини обмежена або припинилася, а тому відсутні правові підстави для задоволення вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дитини, тобто позивачем, неповнолітньої доньки ОСОБА_7 .

Натомість навпаки, найвищим інтересам малолітньої дівчинки відповідає спільна опіка (виховання та утримання) батьками, оскільки у матеріалах справи відсутні докази протипоказань для такого. Обставин невідповідності моральним засадам суспільства не встановлено.

Решта наведених у апеляційній скарзі доводів зводиться до незгоди з висновками суду першої інстанції та бажанням встановити такий факт у судовому порядку. У разі настання певних юридичних фактів (дій чи події) батьківські права та обов`язки припиняються.

Отже, у питанні одноосібного виховання дитини одним із батьків завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Нормами СК України закріплений обов`язок батьків виховувати та утримувати дитину. Факт виховання та утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_6 лише батьком беззаперечними доказами не доведений, а доказування ґрунтуватися на припущення не може. Натомість підтверджується факт спільної опіки доньки батьками.

Відповідно до змісту ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства та залишається без змін.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Кравчуком Андрієм Васильовичем, залишити без задоволення.

Рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 06 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення - 19 серпня 2026 року.

Головуюча Судді: