Постанова від 09 лютого 2026 р. у справі №295/12449/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №295/12449/25 Головуючий у 1-й інст. Ведмідь Н. В.

Категорія 8 Доповідач Талько О. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді: Талько О.Б.,

суддів: Коломієць О.С., Григорусь Н.Й,

за участю секретаря Антоневської В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 295/12449/25 за скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бородін Дмитро Вікторович, про визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та зобов`язання скасувати арешти, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Бородіна Дмитра Вікторовича, на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 23 вересня 2025 року, постановлену під головуванням судді Ведмідь Н. В..,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року представник ОСОБА_1 – адвокат Бородін Д.В., звернувся до суду із скаргою, в якій зазначив, що в провадженні Богунського ВДВС у м. Житомирі перебували виконавчі провадження, де боржником була ОСОБА_1 . Відповідно до листа Богунського ВДВС у м. Житомирі від 15 квітня 2025 року виконавчі провадження з примусового виконання виконавчих документів, за якими боржником є ОСОБА_1 , на виконанні у відділі станом на 14.04.2025 року не перебувають та не пред`явлені повторно до примусового виконання з межах трирічного терміну після повернення їх без виконання.

Однак, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно міститься запис про те, що постановами державного виконавця накладено арешт на належне ОСОБА_1 майно.

На звернення до Богунського ВДВС у м. Житомирі із заявою про зняття арешту з майна йому було відмовлено з посиланням на відсутність правових підстав для зняття арешту державним виконавцем.

Вказана відмова була оскаржена до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), де листом від 29 серпня 2025 року у задоволенні заяви про скасування арештів йому також відмовлено.

Вказав, що відмова та бездіяльність, яка полягає у нескасуванні арештів, є неправомірною, оскільки виконавчий лист, на підставі якого накладений арешт та заборона відчуження майна ОСОБА_1 , не пред`явлений повторно до примусового виконання в межах трирічного терміну після повернення їх без виконання і строки його пред`явлення до виконання закінчилися ще до набрання чинності Законом № 1404-VIII. Збереження арештів, накладених державними виконавцями з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржника.

Таким чином, просив суд визнати неправомірною бездіяльність Богунського ВДВС у м. Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо відмови у скасуванні арештів майна ОСОБА_1 та заборони його відчуження, накладені Богунським ВДВС у м. Житомирі, зокрема, за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 32656107 від 18.05.2012 Богунського ВДВС Житомирського МУЮ, реєстраційний номер обтяження 12513837.

Також просив зобов`язати Богунський ВДВС у м. Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) скасувати арешти майна ОСОБА_1 та заборони його відчуження, накладені Богунським ВДВС у м. Житомирі, зокрема, постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 32656107 від 18.05.2012 Богунського ВДВС Житомирського МУЮ, реєстраційний номер обтяження 12513837.

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 23 вересня 2025 року у задоволенні скарги відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Бородін Д.В., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою скаргу задовольнити.

Так, обґрунтовуючи відмову у задоволенні скарги, суд вказав, що під час дослідження матеріалів скарги судом не встановлено, що представник скаржника звертався до Богунського ВДВС у м. Житомирі саме з вимогами про зняття арешту у виконавчому провадженні № 32656107 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1111/12, виданого Богунським районним судом м. Житомира. Судом також зазначено, що самої вимоги (запиту) матеріали скарги не містять, а лист Богунського ВДВС у м. Житомирі від 15.04.2025, на який посилається представник скаржника, містить відомості про звернення адвоката із запитом № 32 від 06.04.2025 щодо наявності у відділі виконавчих проваджень, де боржником є ОСОБА_1 .

Відповідно, звертаючись з вимогою про бездіяльність ВДВС у м. Житомирі, яка полягає у відмові представнику скаржника скасувати арешт у виконавчому провадженні № 32656107 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1111/12, виданого 24.04.2012 Богунським районним судом м. Житомира, стороною боржника не надано доказів щодо звернення до відділу державної виконавчої служби, яка на його думку, вчинила бездіяльність.

В той же час суд не звернув увагу на зміст листа Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 29 серпня 2025 р. № 30938/5.2.-25/вх.31559/5.2.-25, в якому вказано, що цей лист був наданий на скаргу представника скаржника на бездіяльність Богунського ВДВС у м. Житомирі саме з вимогами про зняття арешту по виконавчому провадженні № 32656107 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1111/12, виданого Богунським районним судом м. Житомира, з якого вбачається, що мало місце звернення скаржника до Богунського ВДВС у м. Житомирі з вимогами про зняття арешту по виконавчому провадженні № 32656107 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1111/12, виданого Богунським районним судом м. Житомира,

Окрім того, при вирішенні питання звернення скаржника до відділу виконавчої служби, суд не прийняв до уваги та не застосував норми ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження", за якою бездіяльність державного виконавця може бути оскаржена до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня, що і було зроблено скаржником.

У відзиві на апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін.

Зокрема, зазначає, що станом на даний час рішення Богунського районного суду м. Житомира у справі № 2- 1111/12 від 24.04.2012 року про стягнення заборгованості не виконано боржником і досі. Заборгованість ОСОБА_1 перед АТ КБ "ПриватБанк" за кредитним договором не погашена та становить 246 921,21 грн. Повернення виконавчого документа стягувачу (наприклад, з підстав неможливості розшукати майно боржника) не є тотожним фактичному виконанню рішення або закінченню виконавчого провадження у зв`язку з таким виконанням.

Відзив був також поданий і Богунським ВДВС у м. Житомирі, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін.

Зокрема, зазначає, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Підстави для зняття арешту з майна боржника у державного виконавця наразі відсутні.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 15 лютого 2012 року, справа № 2-1111/12, задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором, що становить 181736,68 грн, яка складається з: заборгованість за кредитом 73935,52 грн, заборгованість за відсотками 102968,03 грн, з комісії 3282,06 грн та пені 1551,18 грн, а також витрати з судового збору 1700,00 грн та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

18.05.2012 року держаним виконавцем Богунського ВДВС Житомирського МУЮ винесена постанова про відкриття виконавчого провадження №32656107 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1111/12, виданого 24.04.2012 Богунським районним судом м. Житомира, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором, що становить 181736,68 грн, яка складається з: заборгованість за кредитом 73935,52 грн, заборгованість за відсотками 102968,03 грн, з комісії 3282,06 грн та пені 1551,18 грн, а також витрат з судового збору 1700,00 грн та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення, всього 183556,68 грн.

Зі змісту листа Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області ЦМУ МЮ (м. Київ) за № 113935/133434-33-25/20.3.2 від 11 серпня 2025 року вбачається, що за виконавчим провадженням №32656107 з примусового виконання виконавчого листа №2-1111/12, виданого Богунським районним судом м. Житомира 24.04.2012 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором 18.05.2012 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 18.05.2012 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. 30.06.2016 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, керуючись пунктом 4 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону, чинного на момент прийняття рішення) у зв`язку з тим, що стягувач перешкоджає провадженню, або не здійснює авансування. Інших даних про хід виконання виконавчого провадження №32656107 не збереглось, оскільки оригінал виконавчого провадження знищено, у зв`язку із закінченням терміну зберігання. Відомості щодо виконавчих проваджень, в межах яких були накладені арешти на майно боржника за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 18.05.2012 року, відсутні. Згідно з отриманою інформацією з Богунського ВДВС у м. Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) встановлено, що відкриті виконавчі провадження, боржником за якими є ОСОБА_1 , на виконанні у відділі не перебувають.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 02.04.2025 на належне ОСОБА_1 майно накладено арешт на підставі постанови Богунського ВДВС Житомирського МУЮ про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження № 32656107 від 18.05.2012, встановлено обтяження у вигляді арешту.

Згідно зі статтею 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частин другої, третьої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.

Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун`єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).

Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс проти України» від 25 липня 2013 року).

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.

Згідно з частиною п`ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Принцип обов`язковості судових рішень конкретизовано у статті 18 ЦПК України: судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі вказаного виконавчого листа, пред`явлення його до виконання та накладення арешту на майно боржника були врегульовані Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.

На підставі статті 1 Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі статтею 11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Отже, арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника.

Відповідно до частини другої статті 57 Закону № 606-XIV арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом.

Отже, правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

5 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

Згідно з пунктом 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ « Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, Після набрання чинності цим Законом 5 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Підстави для закінчення виконавчого провадження на момент розгляду цієї справи в судах визначені у частині першій статті 39 Закону №1404- VIII.

Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених частиною першою статті 39 Закону № 1404-VIII, свідчить про об`єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому.

З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом (частина перша статті 40 Закону № 1404-VI11).

Водночас частиною п`ятою статті 37 Закону № 1404-VIII визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.

Наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа визначені статтею 40 Закону № 1404-VIII.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 40 Закону № 1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 59 Закону № 1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 12 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2025 року у справі №2/1522/11652/11 звернула увагу, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:

- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);

- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.

Водночас Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що законодавець у Законі № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року, передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (частина третя статті 37 Закону № 1404-VIII).

Отже, за загальним правилом, повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника, оскільки така обставина не належить до винятків, передбачених частиною третьою статті 37 Закону № 1404-VIII.

Подібні висновки сформульовані в постановах Верховного Суду від 17 січня 2018 року в справі № 910/8019/15, від 06 березня 2019 року в справі № 263/1468/17, від 04 березня 2020 року в справі № 127/2-1421/09, від 16 березня 2020 року в справі № 137/1649/17, від 29 березня 2023 року в справі № 202/1182/22.

Проте відповідно до частини першої, другої, пункту 1 частини четвертої статті 12 Закону № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання.

У цій справі встановлено, що 30.06.2016 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, керуючись пунктом 4 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону чинного на момент прийняття рішення).

Повторно виконавчий лист до виконання протягом трьох років після 30.06.2016 року не пред`являвся.

Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання (частини шоста статті 12 Закону № 1404-VIII).

У разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (частини перша статті 433 ЦПК України).

Отже, строк пред`явлення до виконання виконавчого листа №2-1111/12, виданого Богунським районним судом м. Житомира 24.04.2012 року, сплив та не був поновлений судом.

Проте майно ОСОБА_1 залишається під арештом на підставі постанови державного виконавця № 32656107 від 18.05.2012 року.

Застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Вказані норми визначають непорушність права власності (зокрема приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

У постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року в справі № 127/1547/14-ц, від 09 січня 2023 року в справі № 2-3600/09, від 07 серпня 2024 року в справі № 14-7238/2009 сформульовано правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

У частині четвертій статті 59 Закону № 1404-VIII передбачені підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п`ята статті 59 Закону № 1404-VIII).

Враховуючи викладене, збереження арешту, накладеного державним виконавцем з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржниці ОСОБА_1 та позбавляє її можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним на праві власності майном.

Таким чином, ухвала підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення скарги.

Керуючись ст. ст.259 ,268,367,368,374,376,381-384 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бородіна Дмитра Вікторовича, задовольнити.

Ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 23 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Зняти арешт з майна боржниці ОСОБА_1 , накладений постановою державного виконавця Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 18.05.2012, № 32656107, реєстраційний номер обтяження 12513837.

У задоволенні решти вимог скарги відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Талько О.Б.

Судді: Коломієць О.С.

Григорусь Н.Й.