Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №278/1313/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №278/1313/25 Головуючий у 1-й інст. Буткевич М. І.

Категорія 60 Доповідач Галацевич О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого – судді Галацевич О.М.

суддів: Григорусь Н.Й.,

Панкеєвої В.А.

з участю секретаря судового засідання Нестерчук М.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу №278/1313/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спадкового договору недійсним, усунення від права на спадкування та визнання права власності на спадщину за правом представлення

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на заочне рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 27 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Буткевича М.І. у місті Житомирі,

в с т а н о в и в :

У березні 2025 року ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила: визнати недійсним спадковий договір від 30 червня 2007 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Доброльожею В.В., без застосування будь-яких наслідків недійсності; усунути ОСОБА_2 від права на спадкування після померлих ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на спадщину за правом представлення на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 72,4 кв. м, житловою площею 44,6 кв. м, до якого належать сарай Б, гараж Г, убиральня У, огорожа №1-2, а також на земельну ділянку площею 0,21 га для обслуговування житлового будинку за цією ж адресою.

В обґрунтування позову зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дід ОСОБА_4 , а 15 березня 2023 року – баба ОСОБА_5 .

ОСОБА_4 належали 83/100 частки житлового будинку АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,21 га за цією ж адресою.

Спадкоємцями першої черги після ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були їх діти: батько позивачки ОСОБА_6 та відповідачка ОСОБА_2 . Батько позивачки помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Посилалася на те, що відповідачка тривалий час проживає у російській федерації, до батьків приїздила рідко, допомоги їм не надавала, їх утриманням, лікуванням, веденням господарства та похованням займалися позивачка та її батьки.

Після смерті діда позивачці стало відомо про укладений 30 червня 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 спадковий договір, за умовами якого остання зобов`язалася виконувати визначені договором розпорядження відчужувача, а після його смерті та смерті його дружини набути право власності на визначене договором нерухоме майно.

Зазначала, що ОСОБА_2 передбачених спадковим договором обов`язків не виконувала, у зв`язку з чим вважала договір таким, що не був спрямований на реальне настання передбачених ним правових наслідків, та просила визнати його недійсним. Крім того, посилаючись на ухилення відповідачки від надання допомоги батькам, просила усунути її від права на спадкування та визнати за позивачкою право власності на спірне майно за правом представлення.

Заочним рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 27 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Посилається на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам невиконання ОСОБА_2 передбачених спадковим договором обов`язків. Зазначає, що відповідачка з 2000 року постійно проживає на території російської федерації, матеріального утримання ОСОБА_4 не надавала, догляду за ним не здійснювала, ліків не купувала, у веденні домашнього господарства, ремонті будинку та обробітку присадибної земельної ділянки участі не брала, а після його смерті не виконала передбаченого договором обов`язку щодо організації поховання.

Стверджує, що доглядом за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , їх лікуванням, веденням господарства та похованням займалися позивачка та її батьки, тоді як відповідачка приїздила до батьків лише погостювати, приблизно один раз на два роки, востаннє - у серпні 2021 року, допомоги їм не надавала та їхнім станом не цікавилася.

На думку апелянтки, повне невиконання відповідачкою зобов`язань за спадковим договором свідчить про відсутність наміру на його реальне виконання та настання обумовлених ним правових наслідків, а тому такий правочин є фіктивним і підлягає визнанню недійсним відповідно до статей 203, 215 ЦК України.

Також вказує, що суд першої інстанції не дослідив належним чином наведені нею обставини та докази, не надав їм відповідної правової оцінки, внаслідок чого неповно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. На підтвердження цих доводів посилається, зокрема, на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04 червня 2025 року у справі №296/7802/22.

Вважає, що наведені нею обставини щодо невиконання відповідачкою умов спадкового договору та ненадання допомоги спадкодавцям судом першої інстанції належним чином не досліджені та не оцінені.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення.

ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 в суді апеляційної інстанції апеляційну скаргу підтримали з наведених у ній доводів.

ОСОБА_2 про дату, час і місце розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку шляхом розміщення оголошення про виклик на офіційному вебпорталі судової влади України, у судове засідання не з`явилася.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою не доведено передбачених законом підстав для визнання спадкового договору недійсним, оскільки посилання на невиконання набувачем передбачених договором обов`язків стосуються виконання договору, а не його дійсності на момент укладення. Суд також дійшов висновку про недоведеність сукупності обставин, необхідних для усунення ОСОБА_2 від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України, та відсутність підстав для визнання за позивачкою права власності на спірне майно за правом представлення.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 30 червня 2007 року між ОСОБА_4 як відчужувачем та ОСОБА_2 як набувачем укладено спадковий договір, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Доброльожею В.В. та зареєстрований у реєстрі за №3598.

За умовами цього договору ОСОБА_2 зобов`язалася виконувати визначені договором розпорядження ОСОБА_4 , а після настання визначених договором обставин набути право власності на належні відчужувачу 83/100 частки житлового будинку АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,21 га, розташовану за тією ж адресою.

На забезпечення виконання спадкового договору 30 червня 2007 року нотаріусом накладено заборону відчуження вказаного нерухомого майна.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Його син, батько позивачки ОСОБА_6 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Дружина ОСОБА_4 – ОСОБА_5 – померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Постановою приватного нотаріуса Житомирського районного нотаріального округу Андруса А.В. від 31 липня 2024 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 83/100 частки вказаного житлового будинку та земельну ділянку площею 0,21 га у зв`язку з наявністю спадкового договору щодо цього майна.

Щодо вимоги про визнання спадкового договору недійсним.

Відповідно до статті 1302 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов`язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

За змістом статті 1305 ЦК України набувач у спадковому договорі може бути зобов`язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.

За частинами першою та другою статті 1308 ЦК України спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень, а на вимогу набувача – у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача.

Спадковий договір може бути визнаний недійсним з підстав, установлених нормами глави 16 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою – третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із частинами першою, третьою та п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.

За статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Отже, для визнання правочину фіктивним необхідним є встановлення відсутності у сторін наміру створити обумовлені ним правові наслідки саме на момент його вчинення.

Наведені ОСОБА_1 обставини про те, що після укладення спадкового договору ОСОБА_2 не забезпечувала ОСОБА_4 матеріального утримання та догляду, не купувала ліків, не здійснювала ремонту, не обробляла присадибну ділянку та не займалася його похованням, стосуються належності виконання набувачем прийнятих на себе договірних обов`язків.

Водночас невиконання або неналежне виконання стороною зобов`язань після укладення договору не свідчить про відсутність у сторін на момент його вчинення наміру створити передбачені договором правові наслідки та не є підставою для визнання правочину недійсним.

Матеріали справи не містять доказів того, що станом на 30 червня 2007 року волевиявлення ОСОБА_4 або ОСОБА_2 не відповідало їх внутрішній волі, що договір укладено без наміру створення передбачених ним правових наслідків або з порушенням інших вимог, встановлених статтею 203 ЦК України.

Навпаки, спадковий договір укладений у письмовій формі, нотаріально посвідчений, у ньому визначено майно, яке є його предметом, конкретні обов`язки набувача та правові наслідки настання передбачених договором обставин; на забезпечення його виконання нотаріусом накладено заборону відчуження відповідного нерухомого майна.

Тому доводи апеляційної скарги про те, що повне невиконання відповідачкою передбачених спадковим договором обов`язків свідчить про фіктивність цього договору, ґрунтуються на неправильному ототожненні правових наслідків недійсності правочину та наслідків невиконання договірного зобов`язання.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2023 року у справі №591/1419/20 (провадження №61-18031сво21) зазначено, що спадковий договір нерозривно пов`язаний із його сторонами. Ініціювати розірвання спадкового договору в суді можуть відчужувач або набувач. Інші особи, у тому числі спадкоємці відчужувача, не можуть пред`являти вимогу про його розірвання з підстав невиконання набувачем передбачених договором обов`язків.

Таким чином, обставини невиконання ОСОБА_2 розпоряджень відчужувача, на які посилається позивачка, могли мати юридичне значення для вирішення питання про розірвання спадкового договору за вимогою особи, якій законом надано право ініціювати таке розірвання, однак не доводять наявності передбачених статтями 203, 215, 234 ЦК України підстав для визнання договору недійсним.

Посилання апелянтки на постанову Верховного Суду від 04 червня 2025 року у справі №296/7802/22 є безпідставним, оскільки висновки у цій справі сформульовані за інших фактичних обставин та іншого предмета спору і не є релевантними до спірних правовідносин.

Щодо вимоги про усунення ОСОБА_2 від права на спадкування.

Відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво перебував у безпорадному стані.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, за якого вона не може самостійно забезпечити умови свого життя та потребує стороннього догляду, допомоги і піклування.

Для задоволення вимоги про усунення від права на спадкування має бути доведена сукупність таких обставин: перебування спадкодавця у безпорадному стані; потреба спадкодавця у допомозі саме цієї особи; наявність у спадкоємця реальної можливості надавати необхідну допомогу та умисне ухилення від її надання.

Такий підхід викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №712/4709/15, від 04 березня 2019 року у справі №321/1573/17 та від 17 липня 2019 року у справі №676/5086/15-ц.

Ухилення від надання допомоги передбачає умисну поведінку особи, яка, усвідомлюючи потребу спадкодавця у допомозі та маючи реальну можливість її надати, свідомо цього не робить.

Окреме проживання спадкоємця зі спадкодавцем, рідкі відвідування, а також надання допомоги спадкодавцеві іншими членами сім`ї не є достатніми для висновку про ухилення особи від надання допомоги у розумінні частини п`ятої статті 1224 ЦК України.

З матеріалів справи не вбачається належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 внаслідок похилого віку, тяжкої хвороби або каліцтва перебували саме у безпорадному стані у розумінні частини п`ятої статті 1224 ЦК України, потребували допомоги саме ОСОБА_2 , зверталися до неї за такою допомогою або іншим чином доводили до її відома відповідну потребу, а остання, маючи реальну можливість надати необхідну допомогу, умисно ухилялася від цього.

Твердження позивачки про тривале проживання відповідачки у російській федерації, її нечасті приїзди до батьків, а також про те, що догляд за ними, придбання ліків, ведення господарства та поховання здійснювали позивачка і члени її сім`ї, не є достатніми для підтвердження усієї сукупності обставин, необхідних для застосування частини п`ятої статті 1224 ЦК України.

При цьому невиконання ОСОБА_2 обов`язків за спадковим договором не є достатньою підставою для усунення її від права на спадкування, оскільки для застосування частини п`ятої статті 1224 ЦК України необхідно довести саме ухилення від надання допомоги спадкодавцеві, який перебував у безпорадному стані. Як правильно зазначив суд першої інстанції, таких обставин позивачкою не доведено, у зв`язку з чим суд обґрунтовано відмовив у задоволенні вимоги про усунення ОСОБА_2 від права на спадкування.

Подані представником позивачки до суду апеляційної інстанції лист КП «Лікарня №1» Житомирської міської ради від 11 серпня 2026 року та довідка цього закладу від 19 серпня 2026 року наведених висновків не спростовують. Відомості про перебування ОСОБА_5 на стаціонарному лікуванні у 2021 році свідчать про стан її здоров`я у відповідний період, однак не підтверджують перебування спадкодавиці у безпорадному стані у розумінні частини п`ятої статті 1224 ЦК України, її потребу в допомозі саме ОСОБА_2 , реальну можливість останньої надати таку допомогу та умисне ухилення від її надання.

Щодо вимоги про визнання права власності на спадщину за правом представлення.

Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той із подружжя, який його пережив, та батьки.

За частиною першою статті 1266 ЦК України внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . На час відкриття спадщини після нього його син та батько позивачки ОСОБА_6 був живий та помер лише 29 березня 2022 року.

Відтак ОСОБА_1 не набула права на спадкування після ОСОБА_4 за правом представлення, оскільки на час відкриття спадщини її батько, через якого вона обґрунтовує таке право, був живий.

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто після смерті свого сина ОСОБА_6 , у зв`язку з чим ОСОБА_1 могла спадкувати за правом представлення майно, яке належало ОСОБА_5 та входило до складу її спадщини. Разом з тим заявлені позовні вимоги стосуються майна, яке є предметом чинного спадкового договору, укладеного ОСОБА_4 з ОСОБА_2 .

Зі змісту спадкового договору вбачається, що набуття ОСОБА_2 права власності на визначене договором майно пов`язане зі смертю ОСОБА_4 та його дружини ОСОБА_5 .

Постановою нотаріуса від 31 липня 2024 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину саме на 83/100 часток житлового будинку та земельну ділянку площею 0,21 га з огляду на існування чинного спадкового договору щодо цього майна.

Спадковий договір у встановленому законом порядку недійсним не визнаний та не розірваний.

Отже, відсутні правові підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на майно, яке є предметом чинного спадкового договору, у порядку спадкування за правом представлення.

Таким чином, суд першої інстанції правильно вирішив спір по суті та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги переважно зводяться до повторного посилання на невиконання ОСОБА_2 умов спадкового договору та ненадання допомоги ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , однак не спростовують висновків суду про відсутність передбачених законом підстав для визнання спадкового договору недійсним, усунення відповідачки від права на спадкування та визнання за позивачкою права власності на спірне майно за правом представлення.

Доводами апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовано.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення за результатами апеляційного перегляду не встановлено.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а заочне рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 27 березня 2026 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді: