Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №285/1907/26 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №285/1907/26 Головуючий у 1-й інст. Васильчук Л. Й.

Категорія 53 Доповідач Талько О. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді: Талько О.Б.,

суддів: Коломієць О.С., Шалоти К.В.,

за участю секретаря Антоневської В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 285/1907/26 за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Краєвська Інна Миколаївни, до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої майну фізичної особи внаслідок ДТП, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Краєвської Інни Миколаївни, на ухвалу Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 6 квітня 2026 року, постановлену під головуванням судді Васильчук Л. Й.,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року адвокат Краєвська І.М., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 473514,40 грн. матеріальної шкоди, завданої в результаті ДТП, та моральну шкоду у розмірі 500000 грн.

Одночасно з позовною заявою до суду подана заява про забезпечення позову, в якій адвокат Краєвська І.М. просила накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , та на грошові кошти, що знаходяться на банківських рахунках відповідача у всіх банківських та фінансових установах України. Окрім того, просила заборонити відповідачу вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження, обтяження або інше розпорядження належним йому рухомим та нерухомим майном, та заборонити державним реєстраторам, нотаріусам та іншим уповноваженим особам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо майна відповідача.

Ухвалою Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 6 квітня 2026 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Краєвська І.М., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою задовольнити заяву про забезпечення позову, а саме накласти арешт на рухоме та нерухоме майно ОСОБА_2 у межах ціни позову — 973 514,40 грн.

Зокрема, зазначає, що суд мотивував відмову тим, що позивачем не надано доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на відчуження майна. Однак цей висновок суперечить правовій позиції Верховного Суду. Зокрема, у постанові ВС від 06.10.2022 у справі № 905/446/22 зазначено: "У спорах про стягнення грошових коштів наявність майна у відповідача та можливість його відчуження в майбутньому є достатньою підставою для накладення арешту, оскільки це може утруднити виконання рішення".

Сума позову становить 973 514,40 грн, що є значною сумою для фізичної особи. Відповідач працює бригадиром, і його офіційний дохід неспівмірний із сумою збитків, що робить його майно єдиним джерелом гарантування виконання рішення.

Зауважує, що вина ОСОБА_2 встановлена постановою суду у справі про адміністративне правопорушення № 285/1488/25. Попри це, відповідач понад рік не вживає жодних заходів до добровільного відшкодування збитків.

Арешт майна не позбавляє відповідача права користування ним, а лише обмежує право на відчуження. Відповідно до постанови ВП ВС від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, такий захід є належним та найбільш ефективним у спорах про відшкодування шкоди.

Попри встановлену судом вину, відповідач не відшкодував різницю між страховою виплатою та фактичними збитками (473 514,40 грн) у позасудовому порядку. Позивачем вживалися заходи досудового врегулювання шляхом направлення претензії з вимогою відшкодувати шкоду у добровільному порядку. Також позивач неодноразово намагався піти на поступки відповідачеві та пропонував навіть розстрочити виплати з відшкодування, проте це було проігноровано.

Стверджує, що під час розгляду адміністративної справи відповідач вину не визнавав, намагався перекласти її на позивача та ініціював експертизи для затягування процесу. Це вказує на ймовірний намір ухилитися від відповідальності в майбутньому.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Забезпечення позову — це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен оцінити обґрунтованість щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Сплановане судом оцінювання співмірності заходів забезпечення позову передбачає з`ясування відповідності виду заходу забезпечення позову, який просить застосувати особа, майновим вимогам, що є предметом спору.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у цій справі є вимога про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 973 514,40 грн.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено ту обставину, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Втім, колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції передчасним та помилковим у частині вимог про накладення арешту на грошові кошти з огляду на таке.

При вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти за вимогами майнового характер (про стягнення коштів) суд повинен виходити з того, що грошові кошти є універсальним еквівалентом та найбільш мобільним активом. Специфіка грошових коштів полягає у можливості їх швидкого зняття, перерахування чи приховування без залишення видимих слідів на рухоме чи нерухоме майно.

Вимога про накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах ціни позову є безпосередньо пов`язаною з предметом позову (відшкодування шкоди, завданої майну фізичної особи внаслідок ДТП), є адекватною та повністю співмірною із заявленими позовними вимогами.

Враховуючи значний розмір заявленої до стягнення суми, існує об`єктивний ризик того, що у разі задоволення позову невжиття заходів забезпечення шляхом арешту коштів може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду за рахунок грошових коштів відповідача.

З огляду на викладене, ухвала суду першої інстанції у частині відмови в накладенні арешту на грошові кошти відповідача в межах суми позову підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про задоволення заяви.

Водночас колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви в частині накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно відповідача.

Одночасний арешт як грошових коштів, так і всього рухомого та нерухомого майна відповідача за наявності лише грошової вимоги створить очевидний дисбаланс між правами позивача та відповідача, призведе до надмірного обмеження майнових прав відповідача та порушить принцип співмірності заходів забезпечення позову заявленим вимогам (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).

За таких обставин, накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах ціни позову є цілком достатнім та адекватним заходом для забезпечення виконання майбутнього судового рішення у цій справі.

Слід також визнати безпідставними та такими, що ґрунтуються на неправильному застосуванні норм процесуального права, висновки суду першої інстанції про відмову в забезпеченні позову з тих підстав, що позивачем не зазначено конкретних банківських установ, у яких відкриті рахунки відповідача, та номерів таких рахунків. Інформація про наявність у особи відкритих рахунків у банках та інших фінансових установах, а також про рух коштів на них відповідно до статей 60, 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» становить банківську таємницю та має обмежений доступ.

Позивач як учасник цивільного процесу позбавлений процесуальної та юридичної можливості самостійно отримати відомості про всі банківські установи, в яких відповідачем відкрито рахунки, а також про номери таких рахунків. Відсутність у заяві відомостей про конкретні банківські установи чи номери рахунків боржника не є підставою для відмови у забезпеченні позову шляхом накладення арешту на грошові кошти. Визначення конкретних рахунків та банківських установ належить до компетенції виконавця під час виконання ухвали про забезпечення позову

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду — скасуванню в частині відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти із задоволенням заяви в цій частині.

Керуючись ст. ст. 259,268,367,368,374,376,381-384 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Краєвської Інни Миколаївни, задовольнити частково.

Ухвалу Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 6 квітня 2026 року в частині відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Накласти арешт на грошові кошти, що належать ОСОБА_2 , та знаходяться на банківських рахунках у всіх банківських та фінансових установах, у межах ціни позову, що становить 973 514,40 грн.

В решті ухвалу Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 6 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Талько О.Б.

Судді: Коломієць О.С.

Шалота К.В.