Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №243/9981/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 33/803/332/26 Справа № 243/9981/25 Суддя у 1-й інстанції - Хаустова Т. А. Суддя у 2-й інстанції - Сєдих А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м.Кривий Ріг

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду Сєдих А.В., розглянувши апеляційну скаргу захисника Нікітіна В.В. на постанову судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 17 листопада 2025 року, щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Чемерівці, Хмельницької області, громадянина України, РНОКПП НОМЕР_1 , військовослужбовця Військової частини НОМЕР_2 , який зареєстрований та має фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ч.1 ст.130 КУпАП,-

ВСТАНОВИВ:

Згідно постанови, 17 жовтня 2025 року о 21 годині 30 хвилини, в Донецькій області Краматорському районі м. Слов`янськ по вулиці Генерала Кульчицького біля будинку № 27, водій ОСОБА_1 , військовослужбовець Військової частини НОМЕР_2 молодший сержант, керував транспортним засобом Mitsubishi L200, з номерним знаком НОМЕР_3 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду для визначення стану алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу або проходження такого огляду в медичному закладі у лікаря нарколога відмовився під безперервний відеозапис, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України та тим самим вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Постановою судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 17 листопада 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумі доходів громадян в сумі 17000,00 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами, строком на один рік. Стягнуто судовий збір 605,60 грн.

З таким судовим рішенням не погодився захисник Нікітін В.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , та оскаржив його в апеляційному порядку.

В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що ОСОБА_1 з інкримінованим йому адміністративним правопорушенням не погоджується, свою провину не визнає та вважає, що адміністративні матеріали, складені відносно нього, не відповідають вимогам чинного законодавства і порушують його право на повний, об`єктивний та неупереджений розгляд справи. Вважає, що судом першої інстанції при винесенні постанови неправильно застосовано норми процесуального та матеріального права, а матеріали справи і складений протокол містять численні порушення, у зв`язку з чим постанова підлягає скасуванню. Вказує, що ОСОБА_1 у цих правовідносинах не мав правового статусу водія, а отже, на думку апелянта, не є суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Зазначає, що за відсутності встановленого факту керування транспортним засобом та факту руху автомобіля відсутня і об`єктивна сторона складу адміністративного правопорушення. Вважає, що наявні у справі відеозаписи не підтверджують факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, рух автомобіля та його зупинку, а відображають лише процес складання матеріалів справи. Посилається на те, що відео повинно фіксувати саме факт вчинення правопорушення, факт руху, керування та зупинки транспортного засобу, а не лише подальше оформлення адміністративних матеріалів. Зазначає, що огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння відповідно до ст. 266 КУпАП, Інструкції та Порядку підлягають саме водії транспортних засобів. Вказує, що ОСОБА_1 не використовував автомобіль як водій за його прямим призначенням та своїми діями не приводив його у рух, у зв`язку з чим пропозиція поліцейських пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, на думку апелянта, виходила за межі їх компетенції та не відповідала закону. Вказує, що у матеріалах справи відсутній відеозапис з камер працівників поліції або інший доказ, який би підтверджував факт руху та керування ОСОБА_1 транспортним засобом. Вважає, що за таких обставин ОСОБА_1 не може нести відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки відсутній склад адміністративного правопорушення. Зазначає, що суд першої інстанції не дослідив усіх істотних обставин справи, обмежившись письмовими поясненнями та доказами, без виклику всіх сторін у судове засідання. Вказує, що суд не допитав свідків у судовому засіданні, хоча їх письмові пояснення містяться в матеріалах справи, а один із свідків під час розгляду справи перебував у приміщенні Слов`янського міськрайонного суду. Вказує, що клопотання ОСОБА_1 про допит свідків у залі суду суддею першої інстанції було проігноровано. Вважає, що письмові пояснення осіб не можуть братися до уваги, якщо ці особи не надали показання у судовому засіданні під присягою. Зазначає, що працівниками поліції було порушено вимоги ст. 266 КУпАП. Вказує, що за відсутності доказів керування ОСОБА_1 транспортним засобом працівник поліції не проінформував його про порядок застосування спеціального технічного засобу та не запропонував пройти огляд на стан сп`яніння у закладі охорони здоров`я. Вважає, що суд першої інстанції неправильно стягнув з ОСОБА_1 судовий збір, оскільки він є діючим військовослужбовцем та, на думку апелянта, відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від його сплати. Зазначає, що суд першої інстанції допустив спрощений підхід до розгляду справи, не дослідив усіх істотних обставин, знехтував принципами законності, верховенства права та презумпції невинуватості. Вважає оскаржувану постанову незаконною, необґрунтованою та такою, що винесена з порушенням ч. 1 ст. 268 КУпАП, ст. 55 Конституції України та Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини. Просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову постанову, якою справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Крім того, ОСОБА_1 на адресу апеляційного суду подано апеляційну скаргу, яка, згідно зі штемпелем отримання судом документів, подана 01 грудня 2025 року, а також датована самим апелянтом 30 листопада 2025 року, тобто після закінчення встановленого законом строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції. При цьому питання про поновлення строку на апеляційне оскарження ОСОБА_1 не порушувалося.

Разом з тим апеляційний суд враховує, що апеляційна скарга захисника Нікітіна В.В. подана у межах установленого законом строку, а її доводи та вимоги за своїм змістом відповідають доводам та вимогам апеляційної скарги ОСОБА_1 та фактично спрямовані на захист однієї правової позиції сторони захисту, яка полягає у незгоді з висновками суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_1 , та містить вимогу про скасування оскаржуваної постанови і закриття провадження у справі.

За таких обставин апеляційний суд не вбачає підстав для прийняття апеляційної скарги ОСОБА_1 як окремої апеляційної скарги, оскільки вона подана з пропуском установленого законом строку на апеляційне оскарження, а клопотання про його поновлення апелянтом не заявлено. Водночас, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя та ефективного здійснення права на апеляційний перегляд судового рішення, враховуючи своєчасне подання апеляційної скарги захисником, зміст якої відповідає позиції самого ОСОБА_1 , апеляційний суд вважає за можливе врахувати доводи, викладені ОСОБА_1 у поданій ним апеляційній скарзі, а також долучені до неї документи, як доповнення до апеляційної скарги його захисника. Відтак зазначені доводи та документи підлягають оцінці апеляційним судом у межах перегляду постанови суду першої інстанції за апеляційною скаргою захисника та розглядаються як єдина узгоджена позиція сторони захисту.

Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду без змін за таких підстав.

Статтею 294 КУпАП визначено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст.245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративне правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Як регламентують приписи ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення, зобов`язаний, зокрема, з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність особи, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами, як наголошується в ст.251 КУпАП.

Суд, у відповідності з приписами ст.252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Дані вимоги закону при розгляді матеріалів за протоколом про адміністративне правопорушення судом першої інстанції дотримані і висновок суду про визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, є правильним, а зміст постанови відповідає вимогам, передбаченим ст.283 КУпАП, оскільки в ній наведені докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення ОСОБА_1 вказаного адміністративного правопорушення.

Відповідно до диспозиції ст.130 КУпАП адміністративна відповідальність за даною статтею настає у разі керування транспортним засобом особами в стані алкогольного, наркотичного або іншого сп`яніння, а так само у разі відмови особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння.

Відповідно до п.2.5 ПДД України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Так, факт вчинення адміністративного правопорушення та винність ОСОБА_1 у його вчиненні підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №486358 від 17 жовтня 2025 року, диском з відеозаписом, направленням на огляд водія транспортного засобу від 17 жовтня 2025 року, рапортом працівника поліції від 17 жовтня 2025 року, поясненнями свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також іншими матеріалами справи.

Із пояснень ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вбачається, що саме ОСОБА_1 перебував за кермом транспортного засобу Mitsubishi L200, номерний знак НОМЕР_3 .

Крім того, відеозаписом зафіксовано послідовність подій, пов`язану з переслідуванням транспортного засобу Mitsubishi L200, його рухом до моменту ДТП, після чого ОСОБА_1 перебував у контакті з працівниками поліції та відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці та в закладі охорони здоров`я.

Проаналізувавши наведені докази в їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими і достатніми для встановлення факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом та подальшої відмови від проходження огляду на стан сп`яніння.

Доводи апеляційної скарги про недоведеність факту керування транспортним засобом та відсутність у ОСОБА_1 статусу водія є необґрунтованими та безпідставними.

Суд апеляційної інстанції враховує, що безпосередня фіксація на відеозаписі моменту перебування конкретної особи за кермом транспортного засобу не є єдиним можливим доказом факту керування. Така обставина може встановлюватися сукупністю інших доказів, у тому числі показаннями свідків, рапортом працівника поліції, відеозаписом послідовності подій та іншими матеріалами справи.

У цьому випадку відеозапис підтверджує рух саме транспортного засобу Mitsubishi L200, його переслідування працівниками поліції та подальшу подію ДТП, після якої ОСОБА_1 спілкувався з працівниками поліції. Пояснення двох свідків узгоджуються між собою та містять безпосередню вказівку на те, що саме ОСОБА_1 перебував за кермом цього транспортного засобу.

Сам ОСОБА_1 не надав доказів на спростування цього факту або не надав доказів перебування іншої конкретної особи.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що за наведеними обставинами щодо ОСОБА_1 приймалося судове рішення у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП, яким встановлено факт керування ним зазначеним транспортним засобом у відповідний час. Вказане судове рішення у сукупності з іншими доказами цієї справи додатково підтверджує обставину керування, яку ОСОБА_1 заперечує.

При цьому відсутність на відеозаписі окремого моменту зупинки транспортного засобу саме по собі не спростовує встановленого на підставі сукупності доказів факту попереднього керування ним.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не допитав свідків, а тому їх письмові пояснення не могли бути використані як докази, є необґрунтованими.

Відповідно до ст.272 КУпАП свідком у справі про адміністративне правопорушення може бути особа, якій відомі будь-які обставини, що підлягають установленню у справі. Водночас положення КУпАП не встановлюють безумовного обов`язку суду в кожному випадку допитувати кожного свідка, відомості про якого містяться в матеріалах справи.

У даному випадку судом досліджено та оцінено сукупність наявних доказів, у тому числі письмові пояснення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які узгоджуються між собою, протоколом про адміністративне правопорушення, рапортом працівника поліції та відеозаписом подій.

Саме по собі на надання пояснень свідків у суді не свідчить про неповноту судового розгляду, якщо наявна сукупність інших доказів є достатньою для встановлення обставин справи. Письмові пояснення свідків у цій справі не є єдиним доказом вини ОСОБА_1 , а оцінені у взаємозв`язку з іншими доказами. Така оцінка відповідає вимогам ст.251 та ст.252 КУпАП.

Крім того, апеляційна скарга не містить конкретних обставин, які могли б бути встановлені виключно шляхом допиту зазначених свідків та які за своїм змістом спростовували б наявні у справі докази керування ОСОБА_1 транспортним засобом.

Доводи апеляційної скарги про порушення працівниками поліції порядку проведення огляду на стан сп`яніння є безпідставними.

Із матеріалів справи вбачається, що після встановлення ознак алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 було запропоновано пройти огляд на стан сп`яніння. Від такого огляду на місці він відмовився, після чого йому було запропоновано пройти огляд у закладі охорони здоров`я, від чого він також відмовився. Факт такої відмови зафіксований на відеозаписі.

При цьому для притягнення до відповідальності за відмову від проходження огляду на стан сп`яніння не вимагається фактичного встановлення стану алкогольного сп`яніння шляхом медичного огляду, оскільки склад правопорушення у цій частині утворює саме відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження огляду у встановленому порядку.

Посилання захисника на те, що працівники поліції не мали права пропонувати ОСОБА_1 пройти огляд, оскільки факт його керування не був встановлений, спростовуються наведеними вище доказами. На момент висунення вимоги про проходження огляду працівники поліції мали достатні фактичні підстави вважати ОСОБА_1 водієм транспортного засобу та встановили у нього ознаки алкогольного сп`яніння.

Водночас відсутність результату огляду не означає відсутності складу правопорушення, оскільки ОСОБА_1 самостійно унеможливив проведення такого огляду, двічі відмовившись від його проходження.

Отже, доводи захисника про порушення ст.266 КУпАП не знайшли підтвердження.

Доводи апеляційної скарги щодо звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору також є необґрунтованими.

Пунктом 12 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» передбачено звільнення від сплати судового збору військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні, перевірочні та спеціальні збори, у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

Сам по собі факт проходження ОСОБА_1 військової служби не свідчить про те, що ця справа про адміністративне правопорушення пов`язана з виконанням ним військового обов`язку або що правопорушення вчинено ним під час виконання службових обов`язків.

Апеляційним судом таких обставин не встановлено, а тому передбачених п.12 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» підстав для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору у цій справі не встановлено.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

Дії ОСОБА_1 правильно кваліфіковані за ч.1 ст.130 КУпАП.

Стягнення суддею накладене відповідно до вимог ст.33 КУпАП, з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, даних про особу ОСОБА_1 та в межах санкції ч.1 ст.130 КУпАП.

Апеляційний суд також враховує надані ОСОБА_1 документи, зокрема довідку про його безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, довідку про перебування на військовій службі та службову характеристику, відповідно до якої ОСОБА_1 за час проходження військової служби зарекомендував себе з позитивного боку. Зазначені документи характеризують особу ОСОБА_1 та підлягають врахуванню при вирішенні питання про адміністративне стягнення.

Разом з тим наведені обставини не дають підстав для висновку про невідповідність призначеного судом стягнення вимогам закону та самі по собі не є підставою для його зміни, оскільки суд першої інстанції обрав стягнення в межах санкції ч.1 ст.130 КУпАП, врахував характер вчиненого правопорушення, ступінь вини та дані про особу правопорушника.

З урахуванням встановлених у справі обставин, дії ОСОБА_1 є умисними, становлять підвищену суспільну небезпеку та створюють реальну загрозу безпеці дорожнього руху, життю і здоров`ю його учасників. При цьому керування транспортним засобом за встановлених обставин призвело до дорожньо-транспортної пригоди, факт чого підтверджено постановою суду у відповідній справі про адміністративне правопорушення. Наведене свідчить про реальний характер створеної ОСОБА_1 небезпеки та підлягає врахуванню судом при оцінці призначеного стягнення.

За таких обставин апеляційний суд не вбачає підстав вважати призначене ОСОБА_1 адміністративне стягнення надмірним або таким, що не відповідає вимогам ст.33 КУпАП, а тому підстав для його зміни чи пом`якшення не встановлено.

Доводи апеляційної скарги про те, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, а постанова є незаконною та необґрунтованою, не знайшли свого підтвердження. Такі твердження апелянта суд розцінює як спробу уникнути адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, у вчиненні якого встановлена вина ОСОБА_1 .

Апеляційний суд приходить до висновку, що підстави для скасування або зміни постанови судді міського суду відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП, суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу захисника Нікітіна В.В. залишити без задоволення.

Постанову судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 17 листопада 2025 року, у справі про адміністративне правопорушення передбачене за ч.1 ст.130 КУпАП, щодо ОСОБА_1 , залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя