Рішення від 12 серпня 2026 р. у справі №127/3500/25 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/3500/25

Провадження № 2/127/557/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючого судді Жмудя О.О., при секретарі судового засідання Чех А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю –

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 03.06.2022 сторони зареєстрували шлюб, який рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19.11.2024 було розірвано. Сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За час спільного життя подружжя надбало: автомобіль «SUBARU LEGACY», 2016 року випуску, дата реєстрації 20.02.2023 (06.06.2024 перереєстровано на нового власника); автомобіль «SKODA OCTAVIA», 2003 року випуску, дата реєстрації 06.05.2023 (перебуває у власності); автомобіль «NISSAN LEAF», 2016 року випуску, дата реєстрації 20.02.2023 (06.06.2024 перереєстровано на нового власника).

Транспортний засіб «NISSAN LEAF» станом на 14.01.2025 перебуває у власності гр. ОСОБА_2 .

Після розірвання шлюбу відповідач користується автомобілем і не бажає вирішити питання поділу в позасудовому порядку. Оскільки автомобіль є неподільною річчю, позивач вважає що стягнення компенсації 1/2 вартості автомобіля з відповідача на її користь є правильним та буде досягнута правова мета поділу майна подружжя в частині неподільної речі. З огляду на вищевикладене позивач просить стягнути з відповідача грошову компенсацію за 1/2 частку ринкової вартості автомобіля марки «NISSAN LEAF»в розмірі 144975,72 грн (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог), а також понесені судові витрати.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 12.02.2025 призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання. Окрім того відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву.

07.03.2025 ОСОБА_2 подав зустрічну позовну заяву про визнання майна особистою приватною власністю. Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_2 не погоджується з позицією позивачки. ОСОБА_2 спростовує презумпцію спільності права власності на автомобіль «NISSAN LEAF». 20.10.2021 ним у особисту приватну власність було придбано транспортний засіб «LAND ROVER RANGE ROVER SPORT», 2006 року випуску. Вартість вказаного автомобіля становила 8000 євро та 50000 грн.

Шлюб з ОСОБА_1 зареєстровано 03.06.2022.

Перебуваючи у шлюбі 22.02.2023 вказаний автомобіль за 9000 доларів США зареєстровано на іншого власника.

У цей же день ОСОБА_2 видав довіреність, якою уповноважив ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , придбати на його ім`я автомобіль «SUBARU LEGACY», 2016 року випуску. 23.02.2023 даний автомобіль зареєстровано на його ім`я у територіальному сервісному центрі №0541 регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях.

03.06.2024 на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу через коміссіонера ОСОБА_5 , ОСОБА_2 було придбано автомобіль «NISSAN LEAF», вартість якого склала 49000,00 грн.

Отже спірний автомобіль придбаний за особисті кошти ОСОБА_2 , виручені 03.06.2024 від продажу належного йому на праві власності автомобіля «SUBARU LEGACY», 2016 року випуску, який, в свою чергу, був придбаний 22 лютого 2023 року за кошти від належного йому на праві власності (дошлюбного) автомобіля «LAND ROVER RANGE ROVER SPORT», 2006 року випуску.

Таким чином, автомобілі «SUBARU LEGACY» та «NISSAN LEAF» були придбані ка власні кошти ОСОБА_2 .

З огляду на вищевикладене просить визнати за ним, ОСОБА_2 , право власності на автомобіль «NISSAN LEAF», 2016 року випуску, та стягнути з ОСОБА_1 судові витрати.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 19.06.2025 прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю та первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя об`єднано в одне провадження.

04.07.2025 представник ОСОБА_1 адвокат Медончак М.М. подала відзив на зустрічну позовну заяву.

Обґрунтування зустрічного позову полягає в тому, що 20.10.2021 року відповідачем-позивачем ОСОБА_2 було придбано транспортний засіб «LAND ROVER RANGE ROVER SPORT», 2006 року випуску. 03.06.2022 року було зареєстровано шлюб між сторонами по справі. 21.02.2023 року відповідач-позивач видав довіреність на право продажу вищезазначеного автомобіля. Згідно Договору купівлі-продажу транспортного засобу №8417/24/001835 вказаний автомобіль «LAND ROVER RANGE ROVER SPORT», 2006 року випуску, було продано за 49000,00 грн. Натомість у зустрічній позовній заяві було вказано, що автомобіль «LAND ROVER RANGE ROVER SPORT», 2006 року випуску, було визнано у вартості 9000,00 доларів США. У зв`язку з продажем автомобіля «LAND ROVER RANGE ROVER SPORT», 2006 року випуску, відповідач-позивач вважає, що спірний автомобіль був приданий за особисті кошти відповідача-позивача.

Жодним чином не підтверджено рух коштів, що реально були виручені в порядку продажу за автомобіль автомобіля «LAND ROVER RANGE ROVER SPORT», 2006 року випуску.

Наразі слід врахувати, що жодним чином не підтверджено рух коштів і не спростована презумпція рівності подружжя, що є підставою для відмови в задоволенні зустрічного позову.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 11.09.2025 витребувано в Головного управління Державної податкової служби України декларації про майновий стан ОСОБА_2 .

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 02.12.2025 призначено судову транспортно-товарознавчу експертизу. Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 19.01.2026 провадження у справі поновлено та призначено підготовче засідання.

11.03.2026 представник позивача/відповідача адвокат Медончак М.М. подала заяву про збільшення позовних вимог, оскільки відповідно висновку транспортно-товарознавчої експертизи визначено вартість спірного автомобіля «NISSAN LEAF» - 289951,43 грн. З огляду на вищевикладене просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 144975,72 грн за 1/2 частку ринкової вартості автомобіля.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 17.03.2026 заяву про збільшення позовних вимог за первісним позовом прийнято до розгляду.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області 21.04.2026 підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду.

Сторони в судове засідання не з`явились.

Представник позивача/відповідача ОСОБА_1 адвокат Медончак М.М. подала до суду про письмовий виступ та слухання справи у відсутність сторони позивача. В заяві зазначила, що первісні позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити, в задоволенні зустрічного позову просить відмовити оскільки матеріали справи не містять жодного доказу, що підтверджують рух коштів і тим самим спростовують презумпцію рівності прав подружжя.

Представник відповідача/позивача ОСОБА_2 адвокат Воронцова О.В. подала до суду додаткові пояснення по справі, відповідно до яких просила в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі. Стягнути з ОСОБА_1 судові витрати. Розгляд справи проводити у відсутність ОСОБА_2 та його представника.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За вказаних обставин суд вважає можливим провести судове засідання за відсутності учасників справи та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19.11.2024 (справа №127/26649/24) розірвано шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , який було зареєстровано 03.06.2022 у Відділ ДРАЦС у м. Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) за актом записом №1420 (а.с. 9-10).

Сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 8).

Згідно відповіді Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях від 14.01.2025 за №31/31/06/18-аз/05-2025-33-2025 за ОСОБА_2 в період з 03.06.2022 по 19.11.2024 були зареєстровані транспортні засоби:

- автомобіль «SUBARU LEGACY», 2016 року випуску, об`єм двигуна 2498 см.куб. дата реєстрації 20.02.2023, місце реєстрації територіальний сервісний центр №0541 регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях (філія ГСЦ МВС), (06.06.2024 перереєстровано на нового власника);

- автомобіль «SKODА ОСТАVIА», 2003 року випуску, об`єм двигуна 1595 см.куб. дата реєстрації 06.05.2023, місце реєстрації територіальний сервісний центр №0541 регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях (філія ГСЦ МВС), (перебуває у власності);

- автомобіль «NISSAN LEAF», 2016 року випуску, об`єм двигуна 0 см.куб., дата реєстрації 15.06.2024, місце реєстрації територіальний сервісний центр №0541 регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях (філія ГСЦ МВС) (перебуває у власності).

Транспортний засіб «NISSAN LEAF», номерний знак НОМЕР_2 станом на час запиту перебуває у власності гр. ОСОБА_2 (а.с. 12-13).

Згідно копії довіреності від 21.02.2023, посвідченої приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Ткачук М.В., за реєстровим №651, ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_6 або ОСОБА_7 розпоряджатися належним йому транспортним засобом марки «LAND ROVER RANGE ROVER SPORT», випуску 2006 року, гасі (кузов) № НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 (а.с. 43).

Відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 22.02.2023 транспортний засіб «SUBARU LEGACY», 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_6 , зареєстровано за ОСОБА_2 (а.с. 48).

03.06.2024 на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу №8517/24/001835 через комісіонера ОСОБА_5 , який діяв на підставі договору комісії №2006 від 02.06.2024, укладеного з ОСОБА_2 як власником автомобіля «SUBARU LEGACY», 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_6 , було продано вказаний автомобіль за 49000,00 грн. (а.с. 44-46).

03.06.2024 на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу №8517/24/001836 через комісіонера ОСОБА_5 , який діяв на підставі договору комісії №2007 від 02.06.2024, ОСОБА_2 придбав автомобіль «NISSAN LЕАF», номерний знак НОМЕР_7 . Вартість транспортного засобу за домовленістю сторін становить 49000,00 грн (а.с. 50-51).

Відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_8 15.06.2024 транспортний засіб «NISSAN LЕАF», 2016 року випуску, номерний знак НОМЕР_7 зареєстровано за ОСОБА_2 (а.с. 14-15).

На виконання вимог ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 11.09.2025 Головне управління ДПС у Вінницькій області повідомило, що податкові декларації про майновий стан та доходи ОСОБА_2 з 2011 року до територіальних органів ГУ ДПС у Вінницькій області не подавались (а.с. 112).

Згідно висновку експерта №СЕ-19/102-25/28396-АВ від 08.01.2026 ринкова вартість автомобіля в справному стані марки «NISSAN LЕАF», 2016 року випуску, колір сірий, тип загальний легковий, хетчбек, об`єм двигуна 0, номер шасі (кузова) НОМЕР_9 , номерний знак НОМЕР_10 , станом на момент проведення експертизи, а саме на 07.01.2026 може становити 289951,43 грн (а.с. 130-145).

Статтею 51 Конституції України закріплено, що кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Зі змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України, власність у сім`ї існує y двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із частиною першою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України.

Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 210/2492/19.

Отже, наведеними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя.

Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.

Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена за її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Зі змісту п.п. 23,24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

При цьому суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

Також, суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст. 60 СК України.

Зазначена правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843 цс 17.

Без встановлення джерела коштів на придбання спірного майна та мети його придбання неможливо зробити висновок про те, що майно є спільною сумісною власністю, висновок зроблено у постанові КЦС ВС від 20.07.2022 року, справа № 703/2284/19 (№61-18299св21, номер рішення в ЄДРСР 105533337).

Звертаючись до суду з позовом, відповідач/позивач ОСОБА_2 зазначає, що спірний автомобіль «NISSAN LEAF» був придбаний ним за особисті кошти, отримані від продажу автомобіля «LAND ROVER RANGE ROVER SPORT», який належав йому на праві особистої приватної власності ще до реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 .

Відповідно до частини першої статті 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним до шлюбу. Отже, за умови належного підтвердження факту використання коштів, отриманих від відчуження такого майна, для придбання спірного автомобіля, відповідні кошти могли б мати статус особистих коштів одного з подружжя.

Разом з тим, належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що саме кошти, отримані ОСОБА_2 від продажу автомобіля «LAND ROVER RANGE ROVER SPORT», були використані для придбання автомобіля «NISSAN LEAF», матеріали справи не містять.

Сам по собі факт належності автомобіля «LAND ROVER RANGE ROVER SPORT» ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності та його подальшого відчуження не свідчить про те, що отримані від такого продажу кошти були збережені ним та безпосередньо використані для придбання спірного автомобіля. Необхідним є встановлення безперервного та документально підтвердженого зв`язку між коштами, отриманими від продажу особистого майна, та коштами, за рахунок яких придбано спірний автомобіль.

За таких обставин посилання ОСОБА_2 на придбання спірного автомобіля за його особисті кошти не підтверджено належними та допустимими доказами.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що доводи ОСОБА_2 про придбання спірного автомобіля за особисті кошти є недоведеними, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення зустрічних позовних вимог про визнання майна особистою приватною власністю.

Положенням ч. 3 ст. 368 ЦК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи, що спірний автомобіль придбано в період шлюбу, доказів придбання транспортного засобу за особисті кошти сторонами не надано, суд доходить висновку, що спірне майно є спільно сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (ч. 2 ст. 372 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Частина друга статті 71 СК України, зокрема, визначає, що неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними; присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

В Постанові Верховного Суду від 9 червня 2021 року у справі № 760/789/19 суд дійшов висновку, що принцип обов`язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації насамперед застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду. Правовідносини, в яких позивачка у цій справі просила припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються ст. 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.

За змістом позову позивачка ОСОБА_1 просить стягнути на її користь грошову компенсацію половини вартості спірного автомобіля.

Такий підхід відповідає закріпленим у статті 7 СК України засадам розумності й добросовісності, оскільки позивачка надала свою згоду на позбавлення її частки у праві власності, отримуючи гарантоване грошове відшкодування.

Згідно із частинами першою та другою статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Отже, суд вважає за можливе захистити майнові права позивачки шляхом присудження їй грошової компенсації за належну їй 1/2 частину автомобіля марки «NISSAN LEAF», 2016 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 .

Згідно висновку експерта №СЕ-19/102-25/28396-АВ від 08.01.2026 ринкова вартість автомобіля в справному стані марки «NISSAN LЕАF», 2016 року випуску, колір сірий, тип загальний легковий, хетчбек, об`єм двигуна 0, номер шасі (кузова) НОМЕР_9 , номерний знак НОМЕР_10 , станом на момент проведення експертизи, а саме на 07.01.2026 може становити 289951,43 грн.

Даний висновок не спростовано іншою стороною.

Отже, 1/2 частина вартості вказаного автомобіля дорівнює 144975,72 грн.

Тобто, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути грошову компенсацію за половину вартості вказаного автомобіля в сумі 144975,72 грн.

За таких обставин, первісні позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Згідно положень ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки первісний позов ОСОБА_1 задоволено повністю, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено у повному обсязі, суд вважає за необхідне стягнути з в ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати.

Згідно з ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч. 3 ст. 141 ЦПК України).

При зверненні в суд, позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1893,85 грн, понесені витрати на проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи в розмірі 2674,20 грн відповідно, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13500,00 грн.

Суд врахував висновок експерта №СЕ-19/102-25/28396-АВ від 08.01.2026, як доказ під час розгляду справи та ухвалення судового рішення. Враховуючи наведене, суд вважає, що витрати, здійснені позивачем за проведення експертизи у справі, є обґрунтованими, безпосередньо пов`язані із розглядом справи.

На підтвердження витрат позивача на професійну правничу допомогу до суду представником позивача за первісним позовом подано такі письмові докази: копію ордера на надання правничої допомоги серії АВ №1175057 від 03.01.2025, укладеного між ОСОБА_1 і адвокатом Медончак М.М., угоду про внесення змін до Договору про надання правничої допомоги від 03.01.2025 від 30.12.2025, укладеного між ОСОБА_1 і адвокатом Медончак М.М., відповідно до умов якої сторони визначили розмір гонорару 13500,00 грн; квитанцію до прибуткового касового ордера №БН від 03.01.2025 відповідно до якого ОСОБА_1 здійснила оплату за договором №б/н від 03.01.2025 в розмірі 9000,00 грн.

Отже, наданими позивачем доказами підтверджується понесення ним витрат на правничу допомогу, пов`язану з цією справою, у сумі 13500,00 гривень.

Визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 13 березня 2025 року у справі 275/150/22, в якій зазначено, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконаних робіт. Суд, керуючись принципами диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин 5, 6 ст. 137 ЦПК України, за змістом яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх не співмірності.

Заяв щодо неспівмірності витрат позивача на професійну правничу допомогу від відповідача не надходило.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 13500,00 грн.

При зверненні в суд, позивачем зазначено ціну позову в розмірі 189385,00 грн та сплачено судовий збір в розмірі 1893,85 грн. В подальшому, позивачем уточнено позовні вимоги, в яких позивач просила стягнути з відповідача 144975,72 грн. Отже, з ОСОБА_2 підлягає стягнення судовий збір на користь ОСОБА_1 у розмірі 1449,75 грн.

Щодо надміру сплаченої суми судового збору у розмірі 443,60 гривень, то відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Тому, суд роз`яснює, що позивач має право у порядку, визначеному Законом України «Про судовий збір» звернутися до суду із заявою про повернення надміру сплаченого судового збору.

Також суд зауважує, що суд ухвалював рішення за відсутності учасників справи. Відповідно до положення ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України, що у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

На відповідне застосування вказаних положень також звернула увагу Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 5 вересня 2022 року в справі №1519/2-5034/11.

Керуючись ст. ст. 60, 65, 69, 70, 71 Сімейного кодексу України, ст. ст. 10, 19, 81, 89, 133, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

У Х В А Л И В:

Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі 144975,72 грн за 1/2 частку ринкової вартості автомобіль марки «NISSAN LEАF» 2016 року випуску, колір сірий, тип загальний легковий, хетчбек, об`єм двигуна 0, номер шасі (кузова) НОМЕР_9 , номерний знак НОМЕР_11 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_8 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на оплату експертизи в розмірі 2674,20 грн, витрати на правничу допомогу в розмірі 13500,00 грн та 1449,75 грн судового збору.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно вимог ст. 265 ч. 5 п. 4 ЦПК України:

позивач/відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_12 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;

відповідач/позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_13 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено 13.08.2026.

Суддя О.О. Жмудь