Рішення від 11 серпня 2026 р. у справі №149/3698/25 — Хмільницький міськрайонний суд Вінницької області

Справа № 149/3698/25

Провадження №2/149/229/26

Номер рядка звіту 67

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12.08.2026 р. м. Хмільник

Хмільницький міськрайонний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Павлюк О. О.,

за участю:

секретаря Паламарчук Л. В.,

позивача ОСОБА_1 , її представника - адвоката Герасимчука О. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмільнику справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про оспорювання батьківства,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_2 про оспорювання батьківства. Позов мотивований тим, що 24.08.2023 року між сторонами було зареєстровано шлюб. Заочним рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 21.11.2024, що набрало законної сили 23.12.2024, шлюб між сторонами було розірвано. ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 у Республіці Польща народилася донька ОСОБА_3 , батьками якої записані ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Разом з тим, позивач заперечує походження доньки від відповідача, у зв`язку з чим просить виключити відомості про батьківство ОСОБА_2 з актового запису №1061011/00/AU/2025/682603 від 24.06.2025, вчиненого Відділом реєстрації актів цивільного стану м. Лодзь про народження ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 18.11.2025 в справі відкрито загальне позовне провадження та надано відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву. У встановлений строк відзив не надійшов.

Ухвалою суду від 18.02.2026 у справі закрито підготовче провадження та призначено судовий розгляд, визнано обов`язковою явку сторін у судове засідання.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити. Позивач у судовому засіданні позов підтримала, просила його задовольнити. Пояснила, що трвалий час проживає у Польщі, де і народила доньку. Батьком її не являється відповідач ОСОБА_2 .

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився. 14.02.2026 року подав до суду заяву, у якій вказв, що дійсно є біологічним батьком дитини ОСОБА_7 , матір`ю якої є ОСОБА_1 , з якою він з кінця 2023 року проживає урізних країнах. Просив розгляд справи проводити за його відсутності. 08.04.2026 ОСОБА_2 подав до суду письмову заяву, у якій вказав, що не являється батьком дитини ОСОБА_8 , попередню заяву від 14.02.2026 відкликає як помилкову, а позов визнає.

Заслухавши пояснення учасників, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

24.08.2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб, що підтверджується копією свідоцтва (а.с. 11).

Заочним рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 21.11.2024 (а.с. 8-9), що набрало законної сили 23.12.2024, шлюб між сторонами було розірвано.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у Республіці Польща народилася ОСОБА_3 , батьками якої записані ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що внесено актовий запис про народження №1061011/00/AU/2025/682603 від 24.06.2025, вчиненого Відділом реєстрації актів цивільного стану м. Лодзь (Республіка Польща) (повний витяг із засвідченим перекладом на українську мому на а.с. 5-7).

Статтею 15 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах ( Договір ратифіковано Постановою ВР N 3941-XII ( 3941-12 ) від 04.02.94 ) визначено, що документи, які підготував або засвідчив відповідний орган однієї з Договірних Сторін, скріплені гербовою печаткою і підписом уповноваженої особи, мають силу документа на території іншої Договірної Сторони без потреби будь-якого іншого засвідчення. Це стосується також копій і перекладів документів, які засвідчені відповідним органом. Документи, які на території однієї з Договірних Сторін визнаються офіційними, вважаються такими ж на території іншої Договірної Сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 65 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлення та оскарження батьківства визначається особистим законом дитини на момент її народження. Статтею 28 Договору між Україною та Республікою Польща «Про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах» ратифікованого Постановою Верховної Ради України №3941 -XII від 04.02.1994р. визначено, що встановлення і оспорювання походження дитини від певної особи регулюється законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої є мати дитини в момент народження дитини.

Згідно копії паспорта (а.с. 4) ОСОБА_1 є громадянкою України. Відтак до вказаних правовідносин застосовуються норми права, визначені Сімейним кодексом України.

Так, статтею 5 СК України визначено, що держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини. Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України. Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття (ст. 6 СК України).

Сімейні права є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі. Якщо дитина не може самостійно здійснювати свої права, ці права здійснюють батьки, опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальника (ст. 14 СК України).

Міжнародне законодавство, зокрема Конвенція про права дитини, вимагає враховувати найкращі інтереси дитини в усіх рішеннях, що стосуються її. Стаття 3 цієї Конвенції наголошує, що при прийнятті будь-яких рішень, що стосуються дітей, пріоритет надається забезпеченню їх інтересів. Батьки або законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини, і найкращі інтереси дитини мають бути предметом основного піклування.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини наголошує на необхідності особливого захисту прав дітей, оскільки їх вразливість вимагає належного правового захисту. У разі оспорювання батьківства важливо враховувати, щоб рішення не шкодили розвитку і здоров`ю дитини. Захист інтересів дитини має бути пріоритетом у всіх таких процесах. Відповідно до статей 141, 150, 153 та 155 Сімейного кодексу України, батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини, і їх дії повинні забезпечувати здоров`я та розвиток дитини, без порушення її прав та гідності.

Відтак, у процесі оспорювання батьківства під час розгляду справ, що стосуються дитини, повинні бути ретельно враховані її інтереси, забезпечення її прав та благополуччя.

Стаття 121 СК України визначає, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Зокрема статтею 122 СК України передбачено, що, дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини. Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя. Таким чином, походження дитини від подружжя, яке перебувало у зареєстрованому шлюбі, презюмується, поки не доведено протилежне.

Подружжя, а також жінка та чоловік, шлюб між якими припинено, у разі народження дитини до спливу десяти місяців після припинення їх шлюбу, мають право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини. Така вимога може бути задоволена лише у разі подання іншою особою та матір`ю дитини заяви про визнання батьківства.

Крім того, стаття 138 СК України визначає, що жінка, яка народила дитину у шлюбі, має право оспорити батьківство свого чоловіка, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька дитини з актового запису про народження дитини. Вимога матері про виключення запису про її чоловіка як батька дитини з актового запису про народження дитини може бути задоволена лише у разі подання іншою особою заяви про своє батьківство.

Таким чином, законодавство гарантує, що у разі існування спору між батьками щодо походження дитини її інтереси мають бути безперечно захищені шляхом обов`язкового визнання батьківства іншою особою та/або існування достатніх відомостей та доказів такого батьківства іншою особою. Крім того, суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження у разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною (ст. 136 СК України).

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до вимог ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Заявляючи вимогу про виключення з актового запису відомотсей про батька, позивач посилається на те, що вона з відповідачем тривалий час проживає у різних країнах. Дійсно, згідно відомостей ГЦОСІ ДПС України (а.с. 28) за період з 01.08.2023 по 14.11.2025 ОСОБА_5 перетнула державнеий кондон у п/п "Рава-Руська" 04.08.203 у напрямку в`їзд, 30.08.2023 у п/п "Ягодин" у напрямку виїзд. ОСОБА_9 з 01.01.2023 по 23.02.2026 у базі не даних не значиться (а.с. 52).

Згідно із ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Відповідно до ст. 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Водночас КЦС ВС неодноразово і послідовно висловлює позицію про те, що суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд продовжує судовий розгляд. Ураховуючи вищевикладені вимоги чинного законодавства, наведені сторонами докази не є достатніми і необхідними для задоволення позовних вимог. Суд також ураховує непослідовну позицію відповідача щодо власного батьківства, висловлену у поданих ним письмових заявах, у тому числі і визнання ним позову. Будь-яких інших доказів, у тому числі висновків молекулярно-генетичних експертиз, відомостей про осіб, які б безперечно визнали своє батьківство відносно ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , суду не надано. Клопотань щодо витребування таких доказів суду так само не заявлялось, та з урахуванням специфіки правовідносин між сторонами (особисті сімейні стосунки, надмірне втручання держави у які не допускається) самостійно такі відомості витребувати суд не уповноважений.

Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права, повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін, диспозитивність.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ст. 12 ЦПК України).

Диспозитивність цивільного судочинства (ст. 13 ЦПК України) передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

На підставі досліджених доказів та встановлених обставин, суд приходить до виснвоку, що будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної (третьої) особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України, суду не надані. З урахуванням високого стандарту доказування у даній категорії справ, задля дотриманням принципу захисту якнайкращих інтересів дитини, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню за недоведеністю. Задоволення позову за вказаних обставин, без існування достатніх даних про особу, яка визнає себе батьком, може становити непропорціне втручання у права та інтереси малолітньої дитини, та не відповідатиме засадам і завданням цивільного судочинства.

На підставі ст.ст. 121, 122, 128,136 Сімейного кодексу України, керуючись ст.ст. 3, 10, 15, 60, 88, 200, 209, 213, 215 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 20.08.2026

Суддя Павлюк О. О.