Рішення від 10 серпня 2026 р. у справі №141/381/26 — Оратівський районний суд Вінницької області

Справа № 141/381/26

Провадження №2/141/345/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2026 року с-ще Оратів

Оратівський районний суд Вінницької області в складі головуючого судді Слісарчука О.М.,

при секретарі судового засідання Баламутко Л.П.,

сторони в судове засідання не з`явились,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду цивільну справу №141/381/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю,

У С Т А Н О В И В:

15.05.2026 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю.

Позов обґрунтовано тим, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 , виданого 08 липня 2009 року виконавчим комітетом Рожичнянської сільської ради, власниками житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 , якій належить 1/5 частка, ОСОБА_3 , якій належить 1/5 частка, а також ОСОБА_2 , якому належить 1/5 частка. Вказаний житловий будинок належить до майна колгоспного двору, членами якого станом на 15.04.1991 року були ОСОБА_4 – чоловік, ОСОБА_5 – дружина, ОСОБА_1 – дочка, ОСОБА_2 – зять та ОСОБА_3 – онука. Рішенням Оратівського районного суду Вінницької області від 03.03.2026 у справі № 141/35/26 за ОСОБА_1 визнано право власності на 1/5 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за номером АДРЕСА_1 , у майні колгоспного двору, у порядку спадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 , яка за життя право власності на 1/5 частку житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 , не оформила.

Після смерті батьків позивачки ОСОБА_1 – ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а саме із червня 2008 року, ОСОБА_1 єдина користується спірним житловим будинком, підтримує його в належному стані, робить поточний ремонт та обробляє присадибну земельну ділянку.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 безперервно, відкрито, добросовісно та з дозволу власників користується спірним житловим будинком, утримує його, загальне користування будинком становить вісімнадцять років, а її мати померла та за життя не оформила право власності на 1/5 частку житлового будинку, позивачка змушена звернутись до суду задля визнання у судовому порядку за нею права власності на спірний житловий будинок за набувальною давністю.

Ухвалою суду від 28.05.2026 провадження у справі № 141/381/26 відкрито та підготовче судове засідання у справі призначено на 09.07.2026, витребувано у Державного нотаріального архіву Вінницької області належним чином завірену копію спадкової справи №336/2008, заведеної після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , та витребувано у Державного нотаріального архіву Вінницької області інформацію щодо того, чи відкривалася спадкова справа після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивачка ОСОБА_1 в підготовче судове засідання не з`явилася, будучи належним чином повідомленою про день, час та місце розгляду справи, повноважного представника до суду не направила, при цьому, 16.07.2026 до суду надійшла заява позивачки ОСОБА_1 про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить суд їх задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в підготовче судове засідання не з`явились, будучи належним чином повідомленими про день, час та місце розгляду справи, при цьому, 16.07.2026 до суду надійшли заяви відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги визнають та просять суд їх задовольнити.

Від сторін надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності, що відповідає вимогам ч. 3 ст. 211 ЦПК України, у зв`язку з чим в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

За правилами ч. 4 ст. 200 ЦПК України ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статями 206, 207 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

В силу ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Розглянувши матеріали справи № 141/381/26, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 13.11.1980 Рожичнянською сільською радою Оратівського району Вінницької області, ІНФОРМАЦІЯ_5 народилась ОСОБА_7 , у графі «Батько» зазначено ОСОБА_4 , у графі «Мати» - ОСОБА_5 .

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 , виданого 02.03.1986 Рожичнянською сільською радою, ОСОБА_2 та ОСОБА_7 02.03.1986уклали шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис № 1, прізвище дружини після укладення шлюбу – ОСОБА_8 .

Як убачається зі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого 22.12.2004 Виконавчим комітетом Рожичнянської сільської ради Оратівського району Вінницької області, ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що зроблено запис № 16.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданого 18.06.2008 виконавчим комітетом Рожичнянської сільської ради Оратівського району Вінницької області, ОСОБА_4 помер, про що в Книзі реєстрації смертей зроблено відповідний актовий запис № 05.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане 08.07.2009 виконавчим комітетом Рожичнянської сільської ради Оратівського району Вінницької області, за ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 визнано по 1/5 приватної спільної часткової власності на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 23242127, виданого 08.07.2009 КП «Гайсинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації», власниками будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_3 , підстава виникнення права власності – свідоцтво про право власності/ НОМЕР_6 /08.07.2009/Виконавчий комітет Рожичнянської сільської ради, форма власності – приватна спільна часткова, частка – 1/5, ОСОБА_2 , підстава виникнення права власності – свідоцтво про право власності/ НОМЕР_6 /08.07.2009/Виконавчий комітет Рожичнянської сільської ради, форма власності – приватна спільна часткова, частка – 1/5, та ОСОБА_1 , підстава виникнення права власності – свідоцтво про право власності/ НОМЕР_6 /08.07.2009/Виконавчий комітет Рожичнянської сільської ради, форма власності – приватна спільна часткова, частка – 1/5.

Рішенням Оратівського районного суду Вінницької області від 03.03.2026 у справі №141/35/26, яке набрало законної сили 06.04.2026, визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/5 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за номером АДРЕСА_1 , у майні колгоспного двору, у порядку спадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

Відповідно до довідки Оратівської селищної ради (віддалене робоче місце № 20) № 33/07.00.20-15 від 30.04.2026, відповідно до запису в погосподарській книзі том 1 (за 2001-2005 роки) Рожичнянського старостинського округу Оратівської селищної ради Вінницького (раніше Оратівського) району Вінницької області, о/р № 16 (раніше Рожичнянської сільської ради (с. Рожична) Оратівського району Вінницької області), ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , з народження і по день смерті, а саме по ІНФОРМАЦІЯ_2 , була зареєстрована і постійно проживала в АДРЕСА_1 . На день смерті із спадкодавцем був зареєстрований її чоловік – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Як убачається із виписки з погосподарської книги Оратівської селищної ради (віддалене робоче місце № 20) № 35/07.00.20-15 від 01.05.2026, згідно із записом в погосподарській книзі № 1, особовий рахунок № НОМЕР_7 , за 2021 – 2025 роки) Рожичнянського старостинського округу (с. Рожична) значиться житловий будинок АДРЕСА_1 . Житловий будинок є одноповерховим цегляним та має загальну площу 52,00 кв.м., рік забудови – 1965. Будинок розташований на земельній ділянці площею 0,25 га, цільове призначення – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), відноситься до суспільної групи колгоспників. Станом на 15.04.1991 року склад двору наступний: голова двору – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дружина – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , дочка – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , внучка – ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та зять – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Знідно заяв свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 від 11.05.2026, посвідчених в.о. старости Рожичнянського старостинського округу Оратівської селищної ради Бальон І.М. та зареєстрованих в реєстрі за № 143 та № 144, ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_5 , володіє житловим будинком в АДРЕСА_2 , із 2008 року, а саме проводить у ньому поточні ремонти, обробляє присадибну земельну ділянку. ОСОБА_1 користується житловим будинком безперервно та відкрито, всі знають її, як власника даної садиби.

Визначаючись щодо встановлених обставин та спірних правовідносин, суд керується наступним.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 Цивільного кодексу України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

У відповідності з ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 вказаної Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Стаття 1 Протоколу №1 до Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини гарантує право на вільне володіння своїм майном: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права».

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільного права є його визнання.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред`явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п`ятнадцять, а на рухоме майно - через п`ять років з часу спливу позовної давності. Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи це, суд приймає до уваги висновки викладені в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 (провадження №12-291гс18).

Так, правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Враховуючи зазначене умови набуття права власності за набувальною давністю, за змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 року, № 5 встановлено, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (ч. 3 ст. 344 ЦК України). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч. 2 ст. 344 ЦК України).

Згідно з п. 9, 11 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні встановити, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Враховуючи положення статтей 335 і 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 214 ЦПК України).

При цьому суд враховує, що сама по собі тривалість фактичного користування нерухомим майном не є безумовною та достатньою підставою для набуття права власності за набувальною давністю. Для застосування положень статті 344 ЦК України необхідним є встановлення у сукупності всіх передбачених законом умов, зокрема добросовісності заволодіння майном, відкритості та безперервності володіння ним протягом установленого законом строку, а також того, що майно є чужим для особи, яка заявляє вимогу про визнання права власності за набувальною давністю.

Рішенням Оратівського районного суду Вінницької області від 03 березня 2026 року у справі № 141/35/26, яке набрало законної сили 06 квітня 2026 року, за ОСОБА_1 визнано право власності на 1/5 частку зазначеного житлового будинку у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 .

Таким чином, зазначеним судовим рішенням підтверджено виникнення у позивачки права власності на 1/5 частку спірного нерухомого майна у порядку спадкування.

Разом із тим предметом розгляду у цій справі є вимога позивачки про визнання за нею права власності на спірний житловий будинок за набувальною давністю з огляду на тривале, відкрите та безперервне володіння ним після смерті її батьків.

Сукупністю досліджених судом доказів підтверджується, що після смерті батьків позивачки саме ОСОБА_1 фактично користувалася спірним житловим будинком, здійснювала його утримання, проводила поточні ремонти та обробляла присадибну земельну ділянку. При цьому, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позовні вимоги визнали у повному обсязі та просили суд їх задовольнити.

Згідно з частиною четвертою статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Отже, саме по собі визнання позову відповідачами не є безумовною підставою для його задоволення. Суд повинен перевірити, чи відповідає таке визнання вимогам закону та чи підтверджуються заявлені позивачем вимоги належними та допустимими доказами.

Оцінюючи доводи позивачки щодо характеру та тривалості її володіння спірним нерухомим майном, суд бере до уваги, що вона не приховувала факт користування будинком, проживала та здійснювала фактичне утримання майна, проводила ремонтні роботи, обробляла земельну ділянку, а її користування будинком було відомим членам територіальної громади та іншим особам, що підтверджується, зокрема, заявами свідків.

Відповідачі, які мають зареєстровані частки у праві власності на спірне майно, не заперечують проти набуття позивачкою права власності на будинок та не заявляють вимог про усунення її від користування ним чи витребування відповідної частини майна.

Суд також враховує, що протягом установленого матеріалами справи періоду фактичного користування спірним будинком будь-яких вимог до позивачки щодо припинення такого користування або повернення майна від відповідачів не заявлялося, а доказів протилежного матеріали справи не містять. При цьому, право позивачки на 1/5 частку спірного житлового будинку вже підтверджене судовим рішенням від 03 березня 2026 року, яке набрало законної сили. З огляду на це її фактичне володіння будинком після смерті батьків не було прихованим, а відповідало характеру поведінки особи, яка фактично здійснює утримання та користування нерухомим майном.

При прийнятті рішення суд виходить також із того, що за змістом статті 344 ЦК України закон не ставить набуття права власності за набувальною давністю у залежність виключно від наявності первісного правовстановлюючого документа на майно. Визначальним є встановлення сукупності передбачених законом умов, зокрема факту добросовісного заволодіння майном, відкритості та безперервності володіння ним протягом установленого строку.

У даному випадку судом встановлено, що фактичне володіння позивачки спірним нерухомим майном триває з 2008 року, тобто на момент звернення до суду у травні 2026 року перевищує передбачений законом десятирічний строк.

Водночас, суд враховує, що набувальна давність є одним із первісних способів набуття права власності, за якого право власності виникає не внаслідок переходу права від попереднього власника, а внаслідок тривалого фактичного володіння майном за наявності встановлених законом умов.

Досліджені судом докази у своїй сукупності підтверджують відкритий та безперервний характер користування позивачкою спірним житловим будинком, здійснення нею витрат на його утримання та ремонт, а також відсутність протягом тривалого часу заперечень з боку відповідачів щодо такого користування. Суд не встановив обставин, які б свідчили про те, що позивачка заволоділа спірним майном та користувалася ним приховано, з метою позбавлення інших осіб можливості реалізувати свої права на це майно, або що протягом установленого періоду її володіння було припинено.

Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За правилами частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності та взаємозв`язку, суд доходить висновку, що позивачкою доведено обставини, на які вона посилається як на підставу заявлених вимог, а саме факт тривалого, відкритого та безперервного фактичного володіння спірним житловим будинком, його утримання та користування ним протягом строку, необхідного для застосування положень статті 344 ЦК України.

При цьому, суд враховує, що відповідачі позов визнали, проти задоволення позовних вимог не заперечують, а матеріали справи не містять доказів наявності спору щодо фактичного користування позивачкою будинком або вимог про припинення такого користування.

Таким чином, з урахуванням установлених у справі обставин, характеру фактичного володіння позивачкою спірним нерухомим майном, тривалості такого володіння, його відкритості та безперервності, а також відсутності заперечень з боку відповідачів, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Визнання за ОСОБА_1 права власності за набувальною давністю на спірний житловий будинок відповідає встановленим судом обставинам та способу захисту цивільного права, передбаченому статтею 16 ЦК України.

При цьому суд виходить із того, що відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України визнання відповідачами позову може бути підставою для ухвалення рішення про його задоволення лише за умови наявності законних підстав, які у цій справі судом встановлено.

З огляду на викладене суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та доведеними належними і допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню.

На підставі ст. ст. 328, 344, 397 ЦК України, ст. ст. 2-5, 7, 8, 10 - 13, 81, 83, 89, 90, 95, 133, 141, 247, 258, 263 - 265, 268, 273,354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_8 , право власності за набувальною давністю на житловий будинок з погосподарськими будівлями загальною площею 59,90 кв.м., житловою площею 26,30 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Судові витрати залишити без відшкодування.

Копію рішення направити сторонам у справі згідно ч. 5 ст. 272 ЦПК України.

Рішення суду оформлено та виготовлено 20 серпня 2026.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ).

Відповідачі:

ОСОБА_2 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ).

ОСОБА_3 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 ).

Суддя О.М. Слісарчук