Рішення від 14 квітня 2026 р. у справі №752/5389/23 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/5389/23

Провадження № 2/752/273/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

15 квітня 2026 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Плахотнюк К.Г.,

за участі секретаря судового засідання: Лісненка А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про захист прав споживачів,-

в с т а н о в и в:

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просить: визнати недійсними положення кредитного договору, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Сенс Банк» щодо обов`язку позичальника сплачувати кошти за обслуговування картки в рамках розрахункових операцій (щомісячно від суми заборгованості на кінець розрахункового періоду) в розмірі 3,5 %, передбачений пунктом 5 Тарифів на видачу та обслуговування картки «Максимум»/«Максимум-Готівка» для фізичних осіб; зобов`язати АТ «Сенс Банк» здійснити перерахунок платежів, здійснених ОСОБА_1 за кредитним договором як плату за обслуговування картки в рамках розрахункових операцій (щомісячно від суми заборгованості на кінець розрахункового періоду) в розмірі 3,5 %, передбачений пунктом 5 Тарифів на видачу та обслуговування картки «Максимум»/«Максимум-Готівка» для фізичних осіб в рахунок погашення основного боргу по кредитному договору.

На обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що між нею та АТ «Альфа-Банк» (01.12.2022 року перейменовано в АТ «Сенс Банк») укладено кредитні договори.

При цьому, ОСОБА_1 зазначає, що вказаними кредитними договорами встановлено комісію за обслуговування кредитної заборгованості, яка є незаконною, адже така є супутньою послугою, тому умова договору, якою зобов`язано позичальника нести витрати за обслуговування кредитної картки в рамках розрахункових операцій (щомісячно від суми заборгованості на кінець розрахункового періоду) в розмірі 3,5 % від Тарифів на видачу та обслуговування картки «Максимум»/«Максимум-Готівка», суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів».

На підставі викладеного, позивач просить позов задовольнити.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Плахотнюк К.Г. від 14.02.2024 року, після усунення недоліків позовної заяви, відкрито провадження в справі, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання. Відповідачу надано строк для подачі відзиву.

Ухвалою суду від 19.09.2024 року клопотання позивача про витребування доказів у вказаній справі залишено без задоволення.

Ухвалою суду від 13.10.2025 року закрито підготовче провадження та призначено вказану справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні сторони відсутні, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Позивач і її представник про причини неявки суд не повідомили.

Представник відповідача подав заяву про розгляд справи без його участі.

Відзиву на позовну заяву від відповідача до суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд доходить наступного висновку.

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

На підставі ч. 2 ст. 640 ЦК України у разі, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії.

За змістом ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення що регулюють договір позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ч. ч. 1 -3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

В разі, якщо кредит надається на споживчі потреби, тому особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

Згідно з ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Частинами 1, 2, 5 ст. 18 цього ж Закону визначено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Встановлення щомісячної плати за таку супутню послугу банку як щомісячна плата за обслуговування, яка за законом повинна надаватися безоплатно, є несправедливим і підлягає визнанню недійсним, та саме до цього зводяться висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 01.04.2020 року в справі № 583/3343/19.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 ст. 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак, позивачем не надано жодного доказу укладення нею з АТ «Альфа-Банк» кредитних договорів, а також в матеріалах справи відсутні Тарифи на видачу та обслуговування картки «Максимум»/«Максимум-Готівка», на які посилається ОСОБА_1 у своїй позовній заяві, в зв`язку з чим неможливо перевірити їх зміст, з`ясувати умови кредитування, в тому числі мету кредиту - надання саме споживчого кредиту, що також не дозволяє суду перевірити чи застосовуються до спірних правовідносин особливості регулювання, визначені Законом України «Про захист прав споживачів», а також існування як встановленої комісії за обслуговування кредитної заборгованості, так і строку, розміру та умов її сплати.

Також ОСОБА_1 не надано ні одного підтвердження про сплату нею чи списання безпосередньо відповідачем з її рахунків коштів за розрахунково-касове обслуговування кредитної заборгованості.

Як зазначалось вище, ухвалою суду від 19.09.2024 року клопотання позивача про витребування доказів у вказаній справі залишено без задоволення.

При цьому, мотивом відмови стало те, що заявлене клопотання не містило даних про те, які кредитні договори та коли були укладені позивачем та АТ «Альфа-Банк» щодо яких заявлено клопотання про їх витребування, не містяться дані про другий примірник цих же договорів, який передається позичальнику та має бути в його розпорядженні, на підтвердження або ж спростування яких обставин у справі підлягає витребуванню судом у відповідача повний і достовірний розрахунок заборгованості за кредитними договорами станом на дату звернення і достовірний розрахунок погашеної суми заборгованості за кредитними договорам, укладеними між ОСОБА_1 та АТ «Альфа-Банк» з інформацією про рух внесених коштів; акти виконаних робіт за комісією (надання послуг) за кредитним договором укладеним між ОСОБА_1 та АТ «Альфа-Банк» з визначенням, які дії виконані по пункту в кредитному договорі по комісії (надання послуг) позивачем.

Однак, під час розгляду справи таких відомостей позивачем суду не надано, та повторних клопотань про витребування доказів заявлено не було.

Таким чином, позивачем не надано підтверджень про факти виникнення правовідносин із кредитором АТ «Альфа-Банк» (квитанцій, виписок з банківського рахунку чи паспортів кредиту тощо).

При цьому, законодавство зобов`язує банк (фінансову установу) надати іншій стороні (позичальнику) примірник договору, та останній має право на отримання копії відповідного підписаного кредитного договору, проте ОСОБА_1 , звертаючись до суду з вказаним позовом, не посилалася як на причини того, що не має свого примірника кредитного договору - втрату або ненадання їх відповідачем.

Жодних інших обставин за яких у неї не збереглися примірники (копії) кредитних договорів, укладених з АТ «Альфа-Банк» також позивачем не наведено.

Отже, ОСОБА_1 не підтверджено наявності в неї порушеного права (інтересу), адже як доказів виникнення за конкретним кредитним договором обов`язку перед відповідачем зі сплати комісії за обслуговування кредитної заборгованості, так фактів її сплати позивачем (списання відповідачем), суду не надано.

В зв`язку з викладеним, у задоволенні позову необхідно відмовити.

Позивач відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» звільнена від сплати судового збору, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України витрати, пов`язані з розглядом справи, компенсуються за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. ст. 2, 12, 81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про захист прав споживачів - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя К.Г. Плахотнюк