Вирок від 19 серпня 2026 р. у справі №642/6648/26 — Холодногірський районний суд міста Харкова

20.08.2026

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №642/6648/26

Провадження №1-кп/642/671/26

20 cерпня 2026

м.Харків

Холодногірський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання – ОСОБА_2

прокурора – ОСОБА_3

обвинуваченого – ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026221220000608 від 21.05.2026 за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Харкова, громадянина України, українця, з середньою освітою, неодружений, офіційно не працевлаштований, має хронічні захворювання, страждає на епілепсію, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

І. Формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним

ОСОБА_4 , будучи достеменно обізнаним про введення військового стану на території України, починаючи з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, строк дії якого в подальшому неодноразово продовжувався, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106, вчинив умисний корисливий злочин проти власності за наступних обставин.

Так, 12.05.2026, в денний час доби, точний час у ході судового розгляду не встановлено, ОСОБА_4 , перебував в гостях у ОСОБА_5 у будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , де у останнього раптово виник умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна з корисливого мотиву, шляхом вільного доступу, в умовах воєнного стану, скориставшись відсутністю потерпілої, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, зайшов у кімнату потерпілої, до розташоване її ліжко, підійшов до нього, та побачив біля подушки конверт, який у подальшому відкрив, у якому були грошові кошти, а саме 500 євро (купюрами 200 євро - 1 шт. та 50 євро – 6 шт.), переслідуючи корисливий мотив, з метою особистого збагачення, розуміючи та усвідомлюючи негативні наслідки своїх дій, впевнившись, що за його діями ОСОБА_5 ніхто не спостерігає, таємно викрав грошові кошти у сумі 50 євро, курс якого, станом на 12.05.2026 згідно довідки НБУ, становить 51 гривню 72 копійки за 1 євро, тобто 2586 гривень, та з місця вчинення кримінального правопорушення втік, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд.

Після цього, 14.05.2026, в денний час доби, точний час у ході судового розгляду не встановлено, ОСОБА_4 , також перебував у гостях у ОСОБА_5 , у будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , будучи усвідомленим, про те, що у потерпілої залишилися грошові кошти у сумі 450 євро (купюрами 200 євро - 1 шт. та 50 євро – 5 шт.), діючи за раніше виниклим злочинним умислом, направленим на таємне викрадення чужого майна з корисливого мотиву, в умовах воєнного стану, скориставшись відсутністю потерпілої, продовжуючи свої злочинні дії, направлені на таємне викрадення чужого майна, підійшов до ліжка потерпілої, у якого біля подушки знаходився конверт, у якому були грошові кошти, а саме 450 євро (купюрами 200 євро - 1 шт. та 50 євро – 5 шт.), переслідуючи корисливий мотив, з метою особистого збагачення, розуміючи та усвідомлюючи негативні наслідки своїх дій, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, таємно викрав грошові кошти у сумі 200 євро, курс якого, станом на 14.05.2026, згідно довідки НБУ, становить 51 гривню 76 копійок за 1 євро, тобто 10352 гривні, та з місця вчинення кримінального правопорушення втік, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд.

В результаті протиправного діяння ОСОБА_4 завдав потерпілій ОСОБА_5 майнову шкоду на загальну суму 12 938 гривень.

ІІ. Позиція обвинуваченого щодо пред`явленого обвинувачення та висновки суду

Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, визнав у повному обсязі, фактичні обставини кримінального правопорушення (дата, час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину) та його правову кваліфікацію не оспорює, у вчиненому щиро розкаюється та просить суд його суворо не карати.

Показання обвинуваченого ОСОБА_4 є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Враховуючи той факт, що обвинувачений ОСОБА_4 визнав свою вину у повному обсязі та не оспорює фактичні обставини скоєного кримінального правопорушення, як вони встановлені в обвинувальному акті, суд, вислухавши думку прокурора та обвинуваченого, дійшов висновку про недоцільність дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

При цьому судом з`ясовано в учасників судового провадження, чи правильно вони розуміють зміст цих фактичних обставин, чи не має сумнівів у добровільності їх позиції, та на виконання вимог ч. 3 ст. 349 КПК України роз`яснено їм, що у такому випадку учасники будуть позбавлені права оскаржити визнані обставини в апеляційному порядку.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути кримінальне провадження в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів, які характеризують особу обвинуваченого.

З огляду на те, що кримінальне провадження розглянуто судом в порядку ч.3 ст.349 КПК України, інші докази, здобуті в ході досудового розслідування, під час судового розгляду не досліджувались.

ІІІ. Частина статті закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений

Таким чином, суд приходить до висновку, що своїми умисними та протиправними діями обвинувачений ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.185 КК України, тобто таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану.

ІV. Обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання, а також мотиви суду при призначенні покарання

Вивченням особи обвинуваченого ОСОБА_4 встановлено, що він в силу ст.89 КК України не судимий, на обліку у лікаря-психіатра та нарколога не перебуває, має тяжкі захворювання, страждає на епілепсію, інвалідності не має, не працює, не одружений, не має на утриманні неповнолітніх дітей та осіб похилого віку.

Обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 відповідно до п. 1 ч.1 ст.66 КК України, є щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Верховний Суд України у постанові від 30 жовтня 2018 року у справі № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612км18) вказав, що основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 відповідно до ст.67 КК України, судом не встановлено.

Прокурор у судовому засіданні просив призначити обвинуваченому ОСОБА_4 покарання за ч.4 ст. 185 КК України - у вигляді 5 років позбавлення волі та застосувати до обвинуваченого ст. 75, 76 Кримінального кодексу України з призначенням іспитового строку на 3 роки.

Вимогами ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Згідно з ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Виходячи з засади співмірності призначене покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують. Без урахування й належної оцінки всіх цих обставин у своїй сукупності обрана міра покарання не може вважатися справедливою.

Згідно з ч.6 ст.368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду України та практику Європейського суду з прав людини, яка застосовується як джерело права.

Так, у постанові ВСУ від 01 лютого 2018 року (справа № 634/609/15-к, провадження № 51-658 км17) зазначено, що підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи».

Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд виходить з положень ст.ст. 50, 65 КК України, враховує принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно ст. 12 КК України є тяжким умисним злочином проти власності, наявність пом`якшуючої та відсутність обтяжуючої покарання обставин, дані про особу винного, його відношення до скоєного злочину та щире розкаяння, у зв`язку з чим суд вважає можливим призначити обвинуваченому ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції, передбаченої ч.4 ст.185 КК України, яке є необхідним та достатнім покаранням для виправлення обвинуваченого, а також запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.

Виходячи зі змісту ст. 75 КК України, її положення застосовуються лише в тому випадку, коли суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, має обґрунтовані підстави для висновку про можливість досягти мети заходу примусу без його відбування.

Інститут умовного звільнення не є імперативним і прийняття відповідного рішення належить до дискреційних повноважень суду, який їх реалізує у кожному конкретному випадку, беручи до уваги встановлені у справі факти, які свідчать про суспільну небезпечність діяння та характеризують засуджену особу.

Враховуючи щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, обвинувачений під час судового розгляду визнав себе винним, раніше не судимий в силу ст.89 КК України, позицію прокурора по справі, який просив звільнити обвинуваченого від відбування призначеного покарання з встановленням іспитового строку, а також фактичні обставини справи, а саме той факт, що обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення хоча і в умовах воєнного стану, але не використав фактичних обставин воєнного стану (наслідки ракетного обстрілу, безпорадний стан потерпілого внаслідок бойових дій, блекаут тощо), суд приходить до висновку про необхідність призначити обвинуваченому ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі з застосуванням ст.75 КК України, оскільки вважає, що його виправлення та перевиховання можливе без ізоляції від суспільства і саме таке покарання, на думку суду, є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Noa oaei? iieeaaa? ia iaaeioaa?aiiai Ioeaaiei N.A. iaia`ycee, ia?aaaa?ai? no.76 EE Oe?a?ie, ye? ni?eyoeioou eiai aei?aaeaii?.

V. Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку

Запобіжний захід щодо обвинуваченого під час судового розгляду в рамках даного кримінального провадження не обирався і підстав для його обрання на даний час суд не вбачає.

Цивільний позов не заявлено, процесуальні витрати відсутні.

Долю речових доказів суд вирішує відповідно до ст.100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 100,124, 370, 371, 373, 374, 376, 392 - 395 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК Українита призначити йому покарання у вигляді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом 3 (трьох) років іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього судом обов`язки.

На підставі ст.76 КК України покласти на ОСОБА_4 наступні обовязки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Речові докази по справі:

- СD диск з відеозаписом від 14.05.2026, який зберігається в матеріалах кримінального провадження №12026221220000608 від 21.05.2026,після набрання вироком законної сили – зберігати в матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений в порядку статті 394 КПК України до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 (тридцяти) днів з дня його оголошення.

Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Роз`яснити обвинуваченому право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Суддя ОСОБА_6