Рішення від 06 серпня 2026 р. у справі №202/1200/26 — Індустріальний районний суд міста Дніпра

Справа № 202/1200/26

Провадження № 2/202/2822/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2026 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді - Бєсєди Г.В.

за участю секретаря – Гриб А.О.

позивача – ОСОБА_1

представника позивачів – ОСОБА_2

представника відповідача – ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні майном, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

До Індустріального районного суду м. Дніпра звернулись ОСОБА_1 , ОСОБА_4 з позовом до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні майном, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди.

Обґрунтовуючи позов, представник позивачів – адвокат Марченко В.В. зазначив, що позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності належить по 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 , набутих у спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_6 (матері відповідача), що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину від 26.09.2022 р. та відповідними записами у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідач ОСОБА_5 зареєстрований та проживає у зазначеній квартирі і, на думку позивачів, з моменту набуття ними права власності, систематично чинить перешкоди у користуванні майном: не допускає їх до квартири, відмовляється надати ключі та забезпечити доступ, самовільно розпоряджався рухомим майном спадкодавця (меблі, особисті речі) в період з жовтня 2022 р. по січень 2023 р. без згоди позивачів.

Факти перешкод підтверджуються зверненнями до поліції (2023 р.), зареєстрованими у відділенні поліції №2 Дніпровського РУП ГУНП в Дніпропетровській області, та відповіддю поліції від 12.12.2025 р. на адвокатський запит.

Крім того, відповідач не сплачує комунальні послуги, внаслідок чого за період з вересня 2022 р. по січень 2026 р. утворилася заборгованість орієнтовно 70 000 грн, що створює загрозу припинення надання послуг і погіршення стану майна. Позивачі готові погасити заборгованість пропорційно своїй частці та здійснювати поточні платежі, однак позбавлені такої можливості через відсутність доступу до квартири.

Позивачі посилаються на статті 317, 319, 358, 360, 391 ЦК України, якими власнику (у тому числі співвласнику) гарантовано право володіння, користування та розпорядження майном, а також право вимагати усунення будь-яких перешкод у здійсненні цих прав, включаючи протиправну бездіяльність іншої особи.

Звертаються до суду із проханням усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_4 квартирою - N АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання відповідача ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 надати позивачам дублікати ключів від квартири протягом 10 днів з дня набрання рішенням суду законної сили, забезпечити безперешкодний доступ до неї в будь-який розумний час та утриматися від виносу рухомого майна без письмової згоди позивачів; заборонити відповідачу ОСОБА_5 створювати будь-які перешкоди у користуванні позивачами зазначеним майном надалі, включаючи відмову в доступі або самовільне розпорядження спільним майном, та зобов`язати відповідача ОСОБА_5 сплатити свою частку (1/3) накопиченої заборгованості за комунальні послуги або стягнути з нього на користь позивачів суму, сплачену ними за його частку, з урахуванням статей 360, 1135 ЦК України, та стягнути з відповідача ОСОБА_5 на користь позивачів моральну шкоду у розмірі 15 000 грн на користь ОСОБА_1 та 15 000 грн на користь ОСОБА_4 .

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 , адвокат Марченко В.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_4 підтримали доводи та обставини, викладені в позові. Вважали вимоги обґрунтованими та просили їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_5 - адвокат Цівань Н.В. просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що наведені у позові обставини не містять доказової інформації, на підставі якої суд міг би встановити обставини справи, а інших доказів вчинення перешкод матеріали справи не містять. Вимога про відшкодування моральної шкоди також нічим не підтверджена: позивачі не довели ані наявності шкоди, ані причинного зв`язку з поведінкою відповідача, що є обов`язковою умовою для покладення такого обов`язку.

Щодо вимоги про сплату відповідачем частки заборгованості за комунальні послуги представник відповідача зауважував, що позивачі не надали доказів фактичної сплати ними цієї заборгованості чи розрахунку з визначенням конкретних послуг. Крім того, судовим наказом Індустріального районного суду м. Дніпра від 12.02.2026 р. (справа №202/10546/25) заборгованість за надані послуги вже стягнуто з відповідача, його померлої матері ОСОБА_6 та померлої бабусі ОСОБА_7 на користь КП «Житлсервіс-5» ДМР.

З огляду на положення ст. ст. 76, 81, 83 ЦПК України, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, включно з вимогою про стягнення витрат на правову допомогу.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпра від 09 червня 2026 року підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до розгляду по суті.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази у справі, доходить таких висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та позивач ОСОБА_4 є власниками 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу 26.09.2022, зареєстрованим в реєстрі № 13/2021.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстрували право власності 26.09.2022 кожний по 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 .

Відповідачу ОСОБА_5 належить 1/3 частина квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло, яке видано згідно з розпорядженням (наказом) від 17.12.1997 № 3/3979-97.

Щодо вимоги про усунення перешкод у користуванні квартирою.

Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Аналогічна за змістом норма наведена у частині першій статті 4 ЦПК України.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є припинення дії, яка порушує право, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункти 3, 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Між сторонами у справі виникли правовідносини з приводу користування квартирою, що перебуває у приватній власності.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно із ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

За змістом приписів ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно зі ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. Згідно із ч. 1 ст. 382 ЦК України квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Предмет доказування у такій категорії справ визначений постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" від 07 лютого 2014 року. Так, згідно з пунктом 33 згаданої постанови відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 17.10.2018 у справі 521/17805/16-ц, де зазначено, що норма статті 391 ЦК України визначає право власника, у тому числі житлового приміщення, будинку або квартири, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Судом встановлено, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є співласниками квартири а тому мають право володіти, користуватися та розпоряджатися належною їм часткою в праві власності на це майно, а також не можуть бути безпідставно обмежені іншим співвласником у доступі до нього.

Факт обмеження у доступі в квартиру, ненадання ключів від квартири позивачам не заперечувався відповідачем ОСОБА_5 .

Окрім цього, підтверджено і факт неодноразових звернень з приводу зазначених обставин позивачем ОСОБА_1 до Дніпровського РУП № 2 ГУНП в Дніпропетровській області, де були зареєстровані заяви до Єдиного обліку за № 1000 від 18.01.2023 та за № 869 від 16.01.2023, що підтверджується листом від 19.12.2025 вих. № 427804 заступника начальника ДРУП № 2 ГУНП в Дніпропетровській області.

Відсутність ключів від таких дверей та ненадання їх на першу вимогу є дійсною перешкодою та порушенням прав позивачів, тому вимоги в частині усунення перешкод в користуванні ОСОБА_1 , та ОСОБА_4 , та зобов?язання ОСОБА_5 , надати ОСОБА_1 та ОСОБА_4 дублікати ключів від квартири АДРЕСА_1 протягом 10 днів з дня набрання рішенням суду законної сили, забезпечити безперешкодний доступ до квартири підлягають задоволенню.

Позовна вимога про зобов`язання відповідача «не створювати будь-які перешкоди в користуванні позивачами майном у подальшому» є неконкретною, оскільки не містить зазначення конкретних дій чи способів поведінки відповідача, від яких він повинен утримуватися. Судовий захист має бути спрямований на їх усунення або запобігання конкретним діям, які можуть спричинити їх виникнення.

Також позивачами не визначено перелік рухомого майна, яке знаходиться в квартирі, його наявність та відповідно належність позивачам, тому вимога в частині зобов`язання утриматись від відчудження рухомого майна, також не підлягає задоволенню.

Щодо вимог про зобов`язання відповідача сплатити суму заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).

Відповідно до статті 356 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном (стаття 360 ЦК України).

Отже, кожен із власників спільної часткової власності несе витрати по утриманню майна відповідно до своєї частки у спільному майні.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Як визначено у ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов`язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Однак, будь-яких доказів щодо наявності заборгованості, суми заборгованості, яка не погашається, перелік отриманих комунальних послуг з утримання квартири, тощо, матеріали справи не містять. Отже, в цій частині позовні вимоги, у зв`язку з їх недоведеністю, задоволенню не підлягають.

Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. За змістом ч. 2 цієї статті моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.

Згідно з ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних і душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

Для покладення на особу обов`язку відшкодувати моральну шкоду необхідним є встановлення протиправної поведінки, шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою і шкодою, а також вини особи, яка її завдала.

Протиправна поведінка відповідача полягала в тому, що він, будучи співвласником квартири та фактично контролюючи доступ до неї, не забезпечив позивачам як іншим співвласникам реальної можливості вільно користуватися житлом, зокрема не передав їй необхідні ключі та не усунув перешкоди до звернення позивачів до суду.

Вина відповідача полягає в тому, що він не довів наявності об`єктивних причин, які унеможливлювали своєчасне забезпечення позивачам доступу до квартири.

Шкода полягає у душевних стражданнях позивачки, спричинених тривалим обмеженням її можливості користуватися житлом, яке належить їй на праві спільної власності, необхідністю звернення до суду для відновлення порушеного права, станом невизначеності щодо доступу до квартири та напруженістю у взаєминах із відповідачем з приводу користування житлом.

Суд враховує, що право на житло та можливість користуватися належним особі житловим приміщенням мають істотне значення для нормальної організації повсякденного життя особи. Тому позбавлення або істотне обмеження доступу до такого житла об`єктивно здатне спричинити душевні страждання, тривогу, відчуття невизначеності та необхідність докладати додаткових зусиль для захисту свого права.

Причинний зв`язок між поведінкою відповідача і моральною шкодою є прямим, оскільки саме ненадання позивачці реального та безперешкодного доступу до квартири стало причиною її звернення до суду, тривалого перебування в умовах невизначеності щодо можливості користування житлом і пов`язаних із цим душевних переживань.

Моральна шкода у вигляді душевних страждань може встановлюватися судом з урахуванням характеру порушеного права, тривалості та обставин порушення, поведінки сторін, пояснень учасників справи й інших доказів у їх сукупності.

Право користування житлом не зводиться виключно до фактичного постійного проживання в ньому, а охоплює можливість власника самостійно потрапляти до такого майна, перебувати в ньому, перевіряти його стан, брати участь у його утриманні, ремонті та визначенні порядку користування ним. Наявність у співвласника іншого місця проживання не припиняє і не обмежує його права користування належною йому квартирою та не надає іншому співвласнику права перешкоджати доступу до неї.

Судом враховується характер порушеного права, значення житла для позивачів, тривалість обмеження доступу до квартири, поведінку відповідача, а також засади розумності, виваженості та справедливості. Суд вважає необхідним визначити розмір компенсації за завдану моральну шкоду у сумі 10 000 грн., яка підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Такий розмір компенсації не є надмірним, не має карального характеру, не призводить до безпідставного збагачення позивача та відповідає характеру встановленого порушення.

Щодо судових витрат у справі.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України).

Таким чином, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, витрати, які складаються з судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 141, 229, 264, 265, 273, 268 ЦПК України суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні майном, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди – задовольнити частково.

Усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_4 , ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ; АДРЕСА_3 ) квартирою, - N?59 за адресою: АДРЕСА_4 та зобов?язати ОСОБА_5 , ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ; АДРЕСА_5 ), надати ОСОБА_1 та ОСОБА_4 дублікати ключів від квартири протягом 10 днів з дня набрання рішенням суду законної сили, забезпечити безперешкодний доступ до квартири.

Стягнути з ОСОБА_5 , ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ; АДРЕСА_5 ) на користь ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_2 ) як відшкодування завданої моральної шкоди 10 000 грн.

Стягнути з ОСОБА_5 , ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ; АДРЕСА_5 ) на користь ОСОБА_4 , ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ; АДРЕСА_3 ) як відшкодування завданої моральної шкоди 10 000 грн.

Стягнути з ОСОБА_5 , ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ; АДРЕСА_5 ) на користь ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_2 ) сплачений судовий збір в розмірі 1 331 грн. 20 коп.

Стягнути з ОСОБА_5 , ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ; АДРЕСА_5 ) на користь ОСОБА_4 , ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ; АДРЕСА_3 ) сплачений судовий збір в розмірі 1 331 грн. 20 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Г.В. Бєсєда