Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №904/6681/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.08.2026 м. Дніпро Справа № 904/6681/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді: Андрейчука Л.В. (доповідач),

суддів: Віннікова С.В., Левшиної Г.В.,

за участю секретаря судового засідання: Мошинець Ю.О.,

Представники сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача (апелянта): не з`явився;

розглянувши у закритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЛЕВАНТЕ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2026 (суддя Татарчук В.О.)

у справі № 904/6681/25

за позовом Військової частини НОМЕР_1 , м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЛЕВАНТЕ", м. Дніпро

про стягнення 4 241 863,79 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

У листопаді 2025 року Військова частина НОМЕР_1 звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» про стягнення пені за порушення строків виконання робіт за державним контрактом (договором) на будівництво фортифікаційних споруд № 138-ДСК від 05.04.2025.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами було укладено державний контракт на будівництво фортифікаційних споруд, відповідно до умов якого відповідач зобов`язався виконати визначений комплекс будівельних робіт у строки, встановлені договором та календарним графіком виконання робіт.

За твердженням позивача, Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» допущено порушення погоджених сторонами строків виконання окремих видів робіт, що підтверджується наявними у справі документами щодо приймання виконаних робіт та фактичних строків їх виконання.

Посилаючись на положення державного контракту, якими передбачено відповідальність підрядника у вигляді пені за порушення строків виконання робіт, Військова частина НОМЕР_1 просила стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» пеню у розмірі 4 241 863,79 грн, а також покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2026 у справі № 904/6681/25 позов Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» на користь Військової частини НОМЕР_1 пеню за порушення строків виконання робіт у розмірі 3 393 491,03 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 63 627,96 грн.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем строків виконання робіт, визначених державним контрактом (договором) на будівництво фортифікаційних споруд № 138-ДСК від 05.04.2025 та календарним графіком виконання робіт.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що умовами укладеного між сторонами договору передбачено відповідальність підрядника у вигляді пені за порушення строків виконання робіт, а тому заявлені позивачем вимоги про застосування до відповідача відповідних штрафних санкцій є обґрунтованими.

Разом з тим, визнавши заявлену позивачем пеню у розмірі 4 241 863,79 грн обґрунтованою, суд першої інстанції розглянув клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій та, врахувавши встановлені у справі обставини, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені на 20 %, у зв`язку з чим стягнув з відповідача 3 393 491,03 грн пені, відмовивши у задоволенні позовних вимог у решті.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2026 у справі № 904/6681/25, Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2026 у справі № 904/6681/25 в частині задоволення позовних вимог Військової частини НОМЕР_1 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» пені за порушення строків виконання робіт за державним контрактом (договором) на будівництво фортифікаційних споруд № 138-ДСК від 05.04.2025 у розмірі 3 393 491,03 грн та витрат зі сплати судового збору у розмірі 63 627,96 грн.

За результатами апеляційного перегляду справи апелянт просить ухвалити в зазначеній частині нове рішення, яким відмовити Військовій частині НОМЕР_1 у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 3 393 491,03 грн та витрат зі сплати судового збору у розмірі 63 627,96 грн.

В іншій частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2026 у справі № 904/6681/25 апелянт просить залишити без змін.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Апеляційна скарга мотивована тим, що, на думку Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ», рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2026 у справі № 904/6681/25 в оскарженій частині є незаконним, необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 61 Конституції України та не врахував висновки Верховного Суду щодо недопустимості подвійного притягнення особи до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

На думку скаржника, відповідач у суді першої інстанції не заперечував самого факту наявності у договорі умов, які дозволяють використовувати договірну ціну як базу для обрахунку пені. Водночас відповідач наполягав не на неправильності бази нарахування пені, а на неправомірності самого принципу її нарахування позивачем за кожне окреме порушення строків виконання кожного окремого найменування робіт, тоді як загальний строк виконання робіт за пунктом 3.1 договору був визначений до 30.06.2025 включно.

Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки цим запереченням відповідача та фактично погодився з підходом позивача щодо множинного нарахування пені за окремі види робіт.

Скаржник посилається на пункт 14.5 договору, відповідно до якого за порушення строків виконання будь-якого окремого виду робіт по договору та строків закінчення виконання робіт, тобто здачі закінченого об`єкта в експлуатацію, підрядник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % договірної ціни за кожен день такого прострочення.

За тлумаченням апелянта, вказана умова договору передбачає відповідальність не за кожне окреме порушення строку виконання окремого виду робіт, а за сукупне порушення двох строків: строку виконання окремого виду робіт та строку закінчення виконання робіт у цілому. У зв`язку з цим апелянт вважає, що для застосування пені за пунктом 14.5 договору необхідним є одночасне настання обох відповідних обставин.

Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» наголошує, що пункт 14.5 договору не містить формулювань «за кожен окремий випадок порушення зобов`язання», «за кожне окреме порушення» чи інших подібних положень, які б прямо дозволяли замовнику нараховувати пеню окремо за кожне найменування робіт у межах загального строку виконання договору.

Апелянт також зазначає, що буквальний зміст пункту 14.5 договору не містить положень, які б прямо передбачали право замовника на багаторазове нарахування пені за кожне окреме порушення строків виконання окремих видів робіт. На думку скаржника, суд першої інстанції фактично розширив зміст відповідної договірної умови та надав їй таке тлумачення, яке прямо не випливає з її змісту, що призвело до необґрунтованого збільшення обсягу відповідальності відповідача.

З огляду на це відповідач вважає, що виконання окремих найменувань робіт входило до загального строку завершення будівельних робіт, визначеного договором до 30.06.2025, а тому застосування одного й того самого виду відповідальності, пені, за порушення строків виконання кожного окремого найменування будівельних робіт призводить, на його думку, до подвійної або множинної відповідальності.

Апелянт також посилається на те, що стягнення пені є видом юридичної відповідальності, а тому її багаторазове нарахування за складові частини одного загального строку виконання робіт суперечить статті 61 Конституції України.

Крім того, скаржник вказує, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статей 598, 651, 653 Цивільного кодексу України щодо правових наслідків розірвання договору.

За доводами Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ», позивач 25.06.2025 направив відповідачу повідомлення про розірвання державного контракту № 138-ДСК від 05.04.2025, внаслідок чого договір було розірвано в односторонньому порядку до настання кінцевого строку виконання робіт, визначеного пунктом 3.1 договору. На переконання скаржника, оскільки договір був припинений до спливу загального строку виконання робіт, відповідач не міг допустити прострочення завершення робіт у цілому.

Апелянт стверджує, що зобов`язання сторін були припинені до моменту настання кінцевого строку виконання робіт, а тому у відповідача не виникло прострочення виконання робіт за договором у розумінні статей 610, 612 Цивільного кодексу України.

Крім того, скаржник наполягає на тому, що станом на дату припинення дії договору кінцевий строк виконання робіт ще не настав, а тому відсутні правові підстави вважати відповідача таким, що прострочив виконання основного зобов`язання щодо завершення будівництва об`єкта в цілому. На думку скаржника, після припинення договору в односторонньому порядку відповідні зобов`язання сторін припинилися, що виключає можливість застосування відповідальності за їх подальше невиконання.

Окремо апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував обставини, пов`язані з поведінкою самого замовника, який, на думку відповідача, ухилився від належного оформлення завершення робіт та підписання акта готовності об`єкта до експлуатації, чим унеможливив належне завершення процедури приймання об`єкта.

Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» вважає, що за таких умов саме дії позивача вплинули на можливість належного завершення договірних процедур, а тому покладення всієї відповідальності за наслідки непідписання акта готовності об`єкта виключно на підрядника є помилковим.

Також апелянт зазначає про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема статей 13, 73, 74, 76, 77, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України.

На думку скаржника, місцевий господарський суд не надав належної оцінки доводам відповідача, не зазначив мотивів їх відхилення, обмежився переважно відтворенням позиції позивача та не дослідив у повному обсязі докази, на які посилався відповідач.

Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» посилається на те, що судове рішення не містить належного мотивування щодо ключових заперечень відповідача, зокрема щодо: неможливості нарахування пені за кожне окреме найменування робіт; правових наслідків розірвання договору до спливу кінцевого строку виконання робіт; відсутності належних доказів невиконання або неналежного виконання робіт; недопустимості використання односторонніх документів позивача як достатніх доказів порушення відповідачем зобов`язання.

У зв`язку з цим скаржник вважає, що суд першої інстанції порушив вимоги статті 236 Господарського процесуального кодексу України щодо законності й обґрунтованості судового рішення, а також статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині обов`язку суду надати належну оцінку істотним аргументам сторони.

Апелянт також вказує на нез`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а саме факту виконання, невиконання чи неналежного виконання робіт відповідачем.

За твердженням Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ», матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які б підтверджували невиконання або неналежне виконання відповідачем робіт у заявленому позивачем обсязі. При цьому апелянт зазначає, що такими доказами могли б бути, зокрема, висновки судових експертів або належні документи технічного нагляду щодо перевірки обсягів та якості виконаних будівельних робіт.

На думку апелянта, позивач не надав належних доказів того, які саме роботи були не виконані, виконані несвоєчасно або виконані неналежно, а суд першої інстанції безпідставно визнав такі обставини доведеними.

Скаржник також заперечує проти використання судом першої інстанції як доказів акта огляду будівельного майданчика від 25.06.2025 та довідки щодо стану виконання робіт за державним контрактом № 138-ДСК від 05.04.2025, складеної позивачем 14.11.2025.

Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» наголошує, що зазначені документи були складені позивачем в односторонньому порядку, без участі представників відповідача, а тому, на його думку, не можуть вважатися належними, допустимими та достатніми доказами факту порушення відповідачем строків виконання робіт.

Крім того, відповідач зазначає, що суд першої інстанції не з`ясував правову природу цих документів та не перевірив, чи можуть вони підтверджувати саме ті обставини, на які посилається позивач, зокрема обсяг невиконаних робіт, конкретні строки прострочення та причинний зв`язок між діями відповідача і заявленими позивачем наслідками.

Апелянт також посилається на те, що акти приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в та довідки форми КБ-3, які містяться у матеріалах справи, самі по собі не підтверджують факту прострочення виконання робіт, оскільки відображають приймання певного обсягу робіт, але не встановлюють порушення строків їх виконання у тому розумінні, яке покладено позивачем в основу розрахунку пені.

На думку скаржника, суд першої інстанції фактично ототожнив факт виконання робіт у певному обсязі та факт порушення строків їх виконання, не встановивши належним чином, які саме роботи, у які строки та з яким простроченням були виконані або не виконані відповідачем.

Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявності всіх елементів правопорушення, необхідних для застосування до відповідача відповідальності у вигляді пені, зокрема факту порушення зобов`язання, періоду прострочення та правильності розрахунку заявленої до стягнення суми.

Окремо апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував принцип змагальності сторін, закріплений у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, оскільки фактично надав перевагу доказам та поясненням позивача, не здійснивши належної перевірки заперечень відповідача.

За доводами апелянта, висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, оскільки суд визнав доведеним факт прострочення виконання робіт без належного з`ясування змісту договірних зобов`язань сторін, строків їх виконання, наслідків розірвання договору та доказів, якими позивач підтверджував заявлені вимоги.

У підсумку Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» вважає, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 3 393 491,03 грн та судового збору у розмірі 63 627,96 грн, у зв`язку з чим просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2026 у справі № 904/6681/25 в оскарженій частині та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Узагальнення доводів та заперечень інших учасників справи.

Військова частина НОМЕР_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому проти її задоволення заперечила, просила апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2026 у справі № 904/6681/25 без змін.

Позивач зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права та з додержанням норм процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до довільного тлумачення умов укладеного між сторонами державного контракту та переоцінки встановлених судом обставин справи.

Заперечуючи доводи апелянта щодо неправильного застосування пункту 14.5 державного контракту (договору) на будівництво фортифікаційних споруд № 138-ДСК від 05.04.2025, позивач зазначає, що буквальний зміст вказаної умови договору передбачає відповідальність підрядника як за порушення строків виконання будь-якого окремого виду робіт, так і за порушення строків закінчення виконання робіт у цілому. На думку позивача, використання у тексті договору сполучника «та» свідчить про перелік самостійних підстав відповідальності, а не про необхідність їх одночасного настання. У зв`язку з цим позивач вважає помилковими доводи апелянта про те, що пеня може бути нарахована виключно за умови одночасного порушення проміжних та кінцевого строків виконання робіт.

Позивач наголошує, що сторони договору погодили календарний графік виконання робіт, яким визначено окремі строки виконання конкретних видів робіт та етапів будівництва. Відтак кожний із таких строків має самостійне юридичне значення та підлягає обов`язковому дотриманню підрядником. На переконання позивача, відповідальність за порушення строків виконання окремих видів робіт прямо випливає зі змісту договору та відповідає положенням статті 846 Цивільного кодексу України, яка допускає встановлення у договорі підряду строків виконання окремих етапів робіт.

Військова частина НОМЕР_1 також зазначає, що відповідач добровільно погодив умови державного контракту та календарного графіка виконання робіт, не заявляв заперечень щодо їх змісту під час укладення договору та не ініціював внесення змін до погоджених сторонами строків виконання робіт у порядку, передбаченому договором. У зв`язку з цим, на думку позивача, посилання апелянта на інше тлумачення умов договору після виникнення спору суперечить принципу свободи договору та не може бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення погоджених сторонами зобов`язань.

Також позивач не погоджується з доводами апелянта про порушення статті 61 Конституції України та зазначає, що нарахування пені у цьому випадку не є подвійним притягненням до відповідальності, оскільки йдеться про відповідальність за порушення різних договірних обов`язків, які мають самостійний характер та різні строки виконання. На думку позивача, погоджуючи календарний графік виконання робіт, відповідач прийняв на себе обов`язок своєчасного виконання кожного окремого виду робіт, а тому порушення таких строків тягне передбачені договором правові наслідки.

Стосовно доводів апеляційної скарги про припинення договору до спливу кінцевого строку виконання робіт позивач зазначає, що розірвання договору не звільняє підрядника від відповідальності за порушення, які були допущені під час дії договору. Позивач вказує, що підставою для одностороннього розірвання контракту стало саме істотне порушення відповідачем погоджених сторонами строків виконання робіт, що було зафіксовано актом огляду будівельного майданчика та іншими матеріалами справи.

Крім того, Військова частина НОМЕР_1 звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів внесення сторонами змін до календарного графіка виконання робіт або належного підтвердження обставин, які відповідно до пункту 3.3 договору могли бути підставою для зміни строків виконання робіт. На думку позивача, відповідач не довів існування обставин непереборної сили чи інших передбачених договором підстав, які б звільняли його від обов`язку дотримуватися погоджених строків виконання робіт.

Позивач звертає увагу, що матеріалами справи підтверджується невиконання або неповне виконання відповідачем значного обсягу робіт, передбачених договором та календарним графіком. Такі обставини підтверджуються актами приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в, довідками форми КБ-3, актом огляду будівельного майданчика, довідкою щодо стану виконання робіт за договором та іншими документами, які були досліджені судом першої інстанції.

На думку Військової частини НОМЕР_1 , твердження апелянта про недопустимість акта огляду будівельного майданчика та довідки щодо стану виконання робіт як доказів у справі є безпідставними, оскільки зазначені документи оцінювалися судом не ізольовано, а в сукупності з іншими доказами, зокрема первинними документами щодо обсягів і строків виконання будівельних робіт.

Підсумовуючи викладене, позивач вважає, що апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували встановлені судом першої інстанції обставини справи або свідчили про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни оскаржуваного рішення відсутні.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.05.2026 для розгляду справи № 904/6681/25 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді (доповідача) Андрейчука Л.В., суддів Віннікова С.В. та Левшиної Г.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2026 у справі № 904/6681/25 залишено без руху у зв`язку з ненаданням доказів сплати судового збору у встановленому законом розмірі. Апелянту надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання доказів доплати судового збору.

26.05.2026 до Центрального апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2026 у справі № 904/6681/25, витребувано матеріали справи з Господарського суду Дніпропетровської області та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 24.06.2026.

08.06.2026 матеріали справи № 904/6681/25 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду з Господарського суду Дніпропетровської області на виконання ухвали суду від 27.05.2026.

08.06.2026 через підсистему «Електронний суд» від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2026 у справі № 904/6681/25 без змін. Одночасно позивачем заявлено клопотання про розгляд справи у закритому судовому засіданні.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.06.2026 клопотання Військової частини НОМЕР_1 про розгляд справи у закритому судовому засіданні задоволено. Суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду справи у закритому судовому засіданні з огляду на характер інформації, що міститься у матеріалах справи та стосується виконання державного контракту на будівництво фортифікаційних споруд.

19.06.2026 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» надійшли додаткові пояснення щодо доводів, викладених Військовою частиною НОМЕР_1 у відзиві на апеляційну скаргу. У поданих поясненнях апелянт, зокрема, зазначив про неприпустимість посилання позивача на нові підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, навів заперечення щодо здійсненого позивачем тлумачення пункту 14.5 державного контракту, а також підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

24.06.2026 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» надійшли заяви про відвід головуючого судді (судді-доповідача) Андрейчука Л.В. та судді Левшиної Г.В. від розгляду справи № 904/6681/25, а також заяви про поновлення строку на подання відповідних заяв про відвід.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.06.2026 заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» про поновлення строку на подання заяв про відвід задоволено. Поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» строк на подання заяв про відвід головуючого судді (судді-доповідача) Андрейчука Л.В. та судді Левшиної Г.В. від розгляду справи № 904/6681/25. У задоволенні заяв про відвід відмовлено.

24.06.2026 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» надійшло клопотання про дослідження судом апеляційної інстанції акта огляду будівельного майданчика об`єкта «Нове будівництво комплексу споруд оборонного призначення позиції на відділення № 4 у Харківській області» від 25.06.2025 та про поновлення строку для подання відповідного клопотання.

24.06.2026 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» надійшло клопотання про призначення у справі лінгвістичної семантико-текстуальної експертизи, поновлення процесуального строку на подання відповідного клопотання та додаткових доказів. У зазначеному клопотанні апелянт також просив долучити до матеріалів справи висновок фахівця у галузі лінгвістики і копію диплома фахівця, доручити проведення експертизи Національному науковому центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса», поставити перед експертом питання щодо змісту пункту 14.5 державного контракту та зупинити провадження у справі на час проведення експертизи.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.06.2026, з огляду на надходження значної кількості процесуальних документів, необхідність їх належного розгляду та надання їм оцінки з дотриманням принципів змагальності сторін, рівності учасників справи перед судом, повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, оголошено перерву в судовому засіданні до 01.07.2026.

26.06.2026 через підсистему «Електронний суд» від Військової частини НОМЕР_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 01.07.2026 о 15:00 год. Клопотання мотивоване перебуванням у відрядженні в м. Києві помічника командира частини - начальника юридичної служби Військової частини НОМЕР_1 Савьолова Р.Ю., у зв`язку з чим, за твердженням позивача, представники Військової частини НОМЕР_1 не мають можливості взяти участь у судовому засіданні.

01.07.2026 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» надійшло клопотання про дослідження доказів шляхом тлумачення умов договору у справі № 904/6681/25 та про поновлення строку для подання відповідного клопотання.

У поданому клопотанні апелянт просив суд апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду та ухвалення постанови здійснити тлумачення пункту 14.5 державного контракту відповідно до статті 213 Цивільного кодексу України, використати висновок експерта, отриманий за наслідками призначення у справі лінгвістичної семантико-текстуальної експертизи, а також застосувати принцип тлумачення умов договору contra proferentem.

01.07.2026 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» надійшло клопотання про встановлення додаткового строку для подання доказів у справі № 904/6681/25.

У зазначеному клопотанні апелянт просив поновити процесуальний строк, встановлений ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.05.2026, та встановити Товариству з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» додатковий строк до 60 днів для подання висновку лінгвістичної семантико-текстуальної судової експертизи щодо змісту пункту 14.5 державного контракту № 138-ДСК від 05.04.2025.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.07.2026 клопотання Військової частини НОМЕР_1 від 26.06.2026 про відкладення розгляду справи задоволено; розгляд апеляційної скарги відкладено до 28.07.2026.

28.07.2026 через підсистему «Електронний суд» від Військової частини НОМЕР_1 надійшло клопотання про відкладення судового засідання, призначеного на 28.07.2026 о 14:40 год. Клопотання обґрунтовано перебуванням з 22.07.2026 у відрядженні з метою виконання бойових (спеціальних) завдань у складі оперативної групи ДССТ помічника командира частини - начальника юридичної служби Військової частини НОМЕР_1 Савьолова Р.Ю., у зв`язку з чим представники позивача не мають можливості взяти участь у судовому засіданні.

28.07.2026 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» надійшла заява про оголошення перерви в судовому засіданні до завершення розгляду Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду справи № 904/6682/25.

В обґрунтування заяви апелянт послався на відкриття ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.07.2026 касаційного провадження у справі № 904/6682/25 та призначення її розгляду на 05.08.2026, а також на подібність суб`єктного складу, предмета спору й умов державних контрактів № 138-ДСК та № 139-ДСК. До заяви додано копії позовної заяви, державного контракту № 139-ДСК і календарного графіка виконання робіт у справі № 904/6682/25.

У судовому засіданні 28.07.2026, розглянувши подані учасниками справи процесуальні заяви та клопотання, колегія суддів, порадившись на місці, дійшла висновку про наявність підстав для їх задоволення та відкладення апеляційного розгляду справи.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.07.2026 клопотання Військової частини НОМЕР_1 про відкладення розгляду справи та заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» про оголошення перерви задоволено; розгляд апеляційної скарги відкладено до 19.08.2026.

10.08.2026 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» надійшло клопотання про розгляд справи № 904/6681/25 без участі представників відповідача. У поданому клопотанні апелянт зазначив, що ним вчинено всі необхідні процесуальні дії, а наявних у матеріалах справи доказів, на його думку, достатньо для належного, повного та об`єктивного розгляду справи. У зв`язку з цим відповідач просив здійснювати подальший розгляд справи без участі його представників та за результатами апеляційного перегляду задовольнити апеляційну скаргу. До клопотання, серед іншого, додано копію постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.08.2026 у справі № 904/6682/25.

17.08.2026 через підсистему «Електронний суд» від Військової частини НОМЕР_1 надійшла заява про розгляд справи без участі її представника. Позивач повідомив про неможливість участі його представників у судовому засіданні, призначеному на 19.08.2026 о 11:30 год, зазначив, що не наполягає на обов`язковій участі представника Військової частини НОМЕР_1 та вважає за можливе здійснити апеляційний розгляд за наявними у матеріалах справи доказами та іншими матеріалами. Військова частина НОМЕР_1 також зазначила, що її позиція щодо предмета спору викладена у поданих до суду процесуальних документах, та просила за результатами апеляційного перегляду відмовити у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ», а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2026 у справі № 904/6681/25 залишити без змін.

Враховуючи, що обидва учасники справи реалізували своє процесуальне право на звернення із заявами про розгляд справи за їх відсутності, а їх правові позиції щодо суті спору викладені у поданих до суду процесуальних документах, колегія суддів дійшла висновку про можливість здійснення апеляційного перегляду справи за відсутності представників сторін на підставі наявних у справі матеріалів.

За результатами апеляційного перегляду у закритому судовому засіданні 19.08.2026 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Встановлені судом обставини справи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 05.04.2025 між Військовою частиною НОМЕР_1 (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» (Підрядник) укладено державний контракт (договір) на будівництво фортифікаційних споруд № 138-ДСК.

Відповідно до умов укладеного договору Підрядник зобов`язався власними силами та засобами, на свій ризик, виконати роботи на об`єкті «Нове будівництво комплексу споруд оборонного призначення позиції на відділення № 4 у Харківській області», а Замовник - прийняти належним чином виконані роботи та здійснити їх оплату в порядку та на умовах, визначених договором.

Договір укладено відповідно до пунктів 43-48 Особливостей здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2022 № 1275, на підставі протоколу комісії з розгляду комерційних пропозицій та відбору постачальника (виконавця) на закупівлю товарів, робіт і послуг оборонного призначення від 03.04.2025 № 220.

Згідно з умовами договору його вартість становила 20 492 095,60 грн.

Відповідно до пункту 3.1 договору строки виконання робіт за договором визначаються Календарним графіком виконання робіт (Додаток № 4 до договору) та встановлені до 30.06.2025 включно.

Пунктом 3.3 договору передбачено, що строки виконання робіт можуть змінюватися лише шляхом внесення відповідних змін до договору у разі виникнення обставин непереборної сили та їх належного документального підтвердження або у разі коригування проєктно-кошторисної документації.

За змістом пункту 3.5 договору датою закінчення виконання робіт вважається дата підписання Акта готовності об`єкта до експлуатації, який складається після підписання останнього Акта приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в.

Пунктом 9.2 договору передбачено, що Підрядник самостійно організовує виконання робіт відповідно до Календарного графіка виконання робіт та зобов`язаний забезпечити їх виконання у строки, погоджені сторонами.

Відповідно до пунктів 11.1-11.3 договору приймання та передача виконаних робіт здійснюються поступово в міру завершення окремих видів робіт шляхом підписання сторонами Актів приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в та Довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за формою КБ-3.

Згідно з пунктом 17.1 договору останній набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2025 включно, а в частині невиконаних зобов`язань та непроведених розрахунків - до їх повного виконання.

Особливе значення для вирішення цього спору мають положення пункту 14.5 договору, відповідно до якого за порушення строків виконання будь-якого окремого виду робіт по договору та строків закінчення виконання робіт (здачі закінченого об`єкта в експлуатацію) Підрядник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1 % договірної ціни за кожен день такого прострочення.

Крім того, пунктом 4.1.1 договору передбачено право Замовника на дострокове розірвання договору в односторонньому порядку, зокрема у випадку порушення Підрядником більше ніж на п`ять календарних днів строків виконання будь-якого виду робіт, визначених Календарним графіком виконання робіт.

На виконання умов договору сторонами погоджено Календарний графік виконання робіт (Додаток № 4 до державного контракту № 138-ДСК від 05.04.2025), який відповідно до пункту 3.1 договору є його невід`ємною частиною та визначає строки виконання окремих видів робіт.

Згідно з Календарним графіком виконання робіт Підрядник зобов`язався виконати: виконання земляних робіт - до кінця І декади квітня 2025 року; улаштування залізобетонних конструкцій споруд - до кінця ІІІ декади квітня 2025 року; улаштування траншей з одягом крутості - до кінця ІІ декади травня 2025 року; улаштування протидронового укриття об`єкта - до кінця ІІ декади червня 2025 року; улаштування протитанкового рову - до кінця ІІ декади червня 2025 року; улаштування пірамід ПЗ-1 - до кінця ІІ декади червня 2025 року; встановлення тросу та єгози - до 30.06.2025.

Таким чином, умовами договору сторони погодили не лише кінцевий строк виконання робіт за об`єктом будівництва в цілому - до 30.06.2025, а й окремі проміжні строки виконання конкретних видів робіт, які підлягали виконанню на різних етапах реалізації проєкту.

Матеріали справи не містять доказів внесення сторонами змін до Календарного графіка виконання робіт або укладення додаткових угод щодо перенесення визначених ним строків виконання окремих видів робіт.

Також відсутні докази настання передбачених пунктом 3.3 договору обставин, які могли бути підставою для зміни строків виконання робіт, зокрема належним чином підтверджених обставин непереборної сили або коригування проєктно-кошторисної документації.

У такий спосіб, під час виконання державного контракту № 138-ДСК від 05.04.2025 для сторін залишалися обов`язковими як загальний строк завершення будівництва об`єкта до 30.06.2025, так і встановлені Календарним графіком строки виконання кожного окремого виду робіт.

На виконання умов державного контракту Підрядник 03.04.2025 забезпечив виконання своїх зобов`язань за договором у розмірі 1 % від суми договору, перерахувавши на рахунок Замовника 204 920,96 грн.

23.04.2025 Замовником за актом приймання-передачі передано Підряднику об`єкт будівництва для виконання передбачених договором робіт.

Матеріалами справи підтверджується, що в період виконання договору Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» оформлювалися акти приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за формою КБ-3, на підставі яких Замовником здійснювалася оплата фактично виконаних робіт.

Зокрема, згідно з актом № 1 від 12.05.2025 Підрядником виконано роботи на суму 4 315 448,04 грн.

Згідно з актом № 2 від 05.06.2025 виконано роботи на суму 3 160 431,29 грн.

Відповідно до акта № 3 від 17.06.2025 виконано роботи на суму 2 402 299,19 грн.

Згідно з актом № 4 від 26.06.2025 виконано роботи на суму 2 883 896,62 грн.

Відповідно до акта № 5 від 30.06.2025 виконано роботи на суму 827 657,78 грн.

З наданих сторонами доказів вбачається, що передбачені договором роботи були виконані Підрядником лише частково.

Відповідно до довідки щодо стану виконання робіт за державним контрактом (договором) на будівництво фортифікаційних споруд № 138-ДСК від 05.04.2025 та інших документів, на які посилалися сторони, невиконаними залишилися роботи на загальну суму 6 902 362,73 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, окремі види робіт були виконані лише частково, а частина передбачених договором робіт станом на дату припинення договірних відносин залишалася невиконаною.

Зокрема, невиконаними залишилися роботи з виконання земляних робіт траншей, улаштування траншей з одягом крутості, улаштування протидронового укриття об`єкта, а також частина робіт з улаштування залізобетонних конструкцій споруд, встановлення тросу та єгози й інших робіт, передбачених Календарним графіком виконання робіт.

25.06.2025 уповноваженими представниками Замовника проведено огляд будівельного майданчика, за результатами якого складено акт огляду будівельного майданчика.

Відповідно до зазначеного акта станом на 25.06.2025 роботи, передбачені державним контрактом та Календарним графіком виконання робіт, були виконані не в повному обсязі, зокрема щодо виконання земляних робіт, улаштування залізобетонних конструкцій споруд, улаштування траншей з одягом крутості, улаштування протидронового укриття об`єкта, улаштування протитанкового рову, улаштування пірамід ПЗ-1 та встановлення тросу й єгози.

Наведені обставини стали підставою для подальшого застосування Замовником передбачених договором заходів реагування щодо Підрядника.

Відповідно до пункту 4.1.1 державного контракту Замовник мав право достроково розірвати договір в односторонньому порядку, зокрема у випадку порушення Підрядником більш ніж на п`ять календарних днів строків виконання будь-якого виду робіт, визначених Календарним графіком виконання робіт, що підтверджується актом огляду будівельного майданчика.

Посилаючись на вказані положення договору та результати проведеного огляду, 25.06.2025 Військова частина НОМЕР_1 направила Товариству з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» письмове повідомлення про розірвання державного контракту № 138-ДСК від 05.04.2025 в односторонньому порядку.

Згідно з пунктом 4.1.1 договору державний контракт вважається розірваним через п`ять календарних днів з дати направлення відповідного повідомлення Підряднику.

Обставини направлення Замовником 25.06.2025 письмового повідомлення про одностороннє розірвання державного контракту сторонами не заперечуються.

Водночас момент припинення договірних зобов`язань, правові наслідки такого розірвання та його вплив на відповідальність Підрядника за порушення, допущені під час дії договору, є предметом спору між сторонами.

Так, позивач вважає, що припинення договору не звільняє Підрядника від відповідальності за порушення строків виконання робіт, допущені під час дії договору, а також не усуває обов`язку сплатити передбачені договором штрафні санкції.

Натомість відповідач посилається на те, що договір було розірвано до спливу встановленого договором строку виконання робіт, у зв`язку з чим, на його думку, відсутні правові підстави для висновку про прострочення виконання основного зобов`язання щодо завершення будівництва об`єкта в цілому та застосування до нього відповідальності в заявленому позивачем розмірі.

Вважаючи, що Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» порушено строки виконання робіт, визначені державним контрактом № 138-ДСК від 05.04.2025 та Календарним графіком виконання робіт, Військова частина НОМЕР_1 здійснила нарахування передбаченої пунктом 14.5 договору пені.

Згідно з поданим позивачем розрахунком розмір пені, нарахованої за порушення строків виконання робіт, склав 4 241 863,79 грн.

Посилаючись на наявність у відповідача обов`язку сплатити зазначену суму штрафних санкцій, Військова частина НОМЕР_1 звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з відповідним позовом.

Під час розгляду справи суд першої інстанції дослідив надані сторонами докази, умови державного контракту, Календарний графік виконання робіт, акти приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат форми КБ-3, акт огляду будівельного майданчика, а також поданий позивачем розрахунок пені.

За результатами перевірки заявлених вимог місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування до відповідача передбаченої договором відповідальності у вигляді пені за порушення строків виконання робіт.

Разом із тим відповідачем було заявлено клопотання про зменшення розміру пені на 90 %. Оцінивши наведені у клопотанні обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового застосування передбаченої статтею 551 Цивільного кодексу України можливості зменшення неустойки.

Суд першої інстанції зменшив заявлену до стягнення пеню на 20 % та визначив до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» 3 393 491,03 грн пені.

Не погодившись із зазначеними висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, відповідач оскаржив рішення до суду апеляційної інстанції, наполягаючи на відсутності підстав для застосування до нього відповідальності у вигляді пені та на помилковості висновків місцевого господарського суду щодо тлумачення умов державного контракту і правових наслідків його розірвання.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Переглядаючи оскаржуване рішення в апеляційному порядку, колегія суддів виходить з того, що відповідно до частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї.

Процесуальні клопотання учасників справи, пов`язані з відкладенням розгляду справи та оголошенням перерви у судовому засіданні, були вирішені судом апеляційної інстанції відповідними ухвалами під час апеляційного провадження. Зокрема, за результатами розгляду поданих 27.07.2026 заяв і клопотань судом відкладено апеляційний розгляд справи до 19.08.2026. У подальшому обидва учасники справи подали заяви про здійснення розгляду справи без участі їх представників, у зв`язку з чим апеляційний перегляд здійснюється за наявними у матеріалах справи доказами та процесуальними документами сторін.

З огляду на зміст апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ», рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2026 у справі № 904/6681/25 переглядається судом апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог Військової частини НОМЕР_1 про стягнення пені у розмірі 3 393 491,03 грн та витрат зі сплати судового збору у розмірі 63 627,96 грн.

В іншій частині, а саме в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог, рішення місцевого господарського суду апелянтом не оскаржується, а тому відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України переглядається судом апеляційної інстанції лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Предметом апеляційного перегляду у цій справі є перевірка висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача пені за порушення строків виконання робіт за державним контрактом № 138-ДСК від 05.04.2025, правильності тлумачення умов цього договору, зокрема пункту 14.5 та Календарного графіка виконання робіт, наслідків розірвання договору в односторонньому порядку, належності обраного позивачем способу захисту, належності, допустимості та достатності доказів, а також правильності визначення суми пені, присудженої до стягнення.

За змістом статей 11, 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів, а зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію, зокрема виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти, або утриматися від певної дії, а друга сторона має право вимагати виконання такого обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 629 Цивільного кодексу України закріплено обов`язковість договору для сторін. Таким чином, погоджені сторонами умови договору, у тому числі щодо строків виконання робіт, порядку їх приймання, підстав відповідальності та розміру штрафних санкцій, є обов`язковими для виконання сторонами, якщо такі умови не суперечать закону.

Відповідно до статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частиною першою статті 846 Цивільного кодексу України передбачено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. У такий спосіб, закон прямо допускає можливість погодження сторонами не лише кінцевого строку виконання роботи в цілому, але й окремих проміжних строків виконання певних етапів або видів робіт.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, тобто неналежне виконання.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статей 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, якою є грошова сума або інше майно, що підлягають переданню кредиторові у разі порушення зобов`язання. У пункті 14.5 державного контракту сторони прямо погодили грошову санкцію, названу пенею, за порушення визначених договором строків виконання робіт; тому для вирішення спору визначальними є зміст цієї умови, факт порушення відповідних строків та правильність розрахунку санкції.

За загальним правилом, для застосування відповідальності у вигляді неустойки необхідним є встановлення факту порушення боржником зобов`язання, наявності передбаченої договором або законом відповідальності за таке порушення, а також правильності визначення розміру заявленої до стягнення санкції.

Таким чином, у межах апеляційного перегляду колегія суддів має перевірити: чи передбачали умови державного контракту № 138-ДСК від 05.04.2025 самостійні строки виконання окремих видів робіт; чи були такі строки порушені відповідачем; чи передбачав договір відповідальність у вигляді пені за таке порушення; чи впливає подальше розірвання договору на відповідальність за порушення, допущені під час його дії; чи правильно суд першої інстанції оцінив надані сторонами докази та визначив розмір пені, що підлягає стягненню.

Оцінивши доводи апеляційної скарги, заперечення позивача, встановлені судом першої інстанції обставини справи та наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2026 у справі № 904/6681/25 в оскарженій частині є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків місцевого господарського суду з огляду на таке.

Насамперед колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про неправильне тлумачення судом першої інстанції пункту 14.5 державного контракту № 138-ДСК від 05.04.2025 та відсутність підстав для нарахування пені за порушення строків виконання окремих видів робіт.

Як зазначалося вище, апелянт наполягає на тому, що пункт 14.5 договору не передбачає можливості нарахування пені за кожне окреме порушення строків виконання робіт, оскільки, на його думку, відповідальність може наставати лише за порушення кінцевого строку виконання робіт за договором у цілому.

Колегія суддів не може погодитися із зазначеним тлумаченням умов договору з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін та погоджені ними, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Таким чином, сторони договору вправі самостійно визначати як строки виконання зобов`язань, так і наслідки їх порушення, якщо такі умови не суперечать вимогам закону.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, пунктом 3.1 державного контракту сторони погодили, що строки виконання робіт визначаються Календарним графіком виконання робіт, який є невід`ємною частиною договору.

При цьому Календарним графіком виконання робіт сторони визначили не один загальний строк виконання робіт до 30.06.2025, а низку самостійних проміжних строків виконання окремих видів робіт, зокрема щодо виконання земляних робіт, улаштування залізобетонних конструкцій споруд, улаштування траншей з одягом крутості, улаштування протидронового укриття об`єкта, улаштування протитанкового рову, улаштування пірамід ПЗ-1 та інших робіт.

У такий спосіб, погоджуючи умови державного контракту та підписуючи Календарний графік виконання робіт, відповідач прийняв на себе обов`язок дотримуватися не лише кінцевого строку завершення будівництва об`єкта, а й строків виконання кожного окремого виду робіт, прямо визначених сторонами у договорі.

Такий висновок повністю узгоджується з положеннями частини першої статті 846 Цивільного кодексу України, відповідно до якої договором підряду можуть встановлюватися строки виконання роботи або її окремих етапів.

Тобто законодавець прямо розмежовує строк виконання роботи в цілому та строки виконання окремих етапів робіт, визнаючи їх самостійними елементами договірного зобов`язання.

Колегія суддів окремо відхиляє довід апелянта про те, що суд першої інстанції нібито самостійно встановив нові календарні строки виконання робіт - 10.04.2025, 30.04.2025, 20.05.2025, 20.06.2025 тощо, яких немає у договорі.

Пункт 3.1 державного контракту прямо відсилає до Календарного графіка виконання робіт як до невід`ємної частини договору. Погоджений сторонами графік співвідносить конкретні найменування робіт із відповідними декадами календарних місяців. Визначення останнього календарного дня відповідної декади - 10-го, 20-го або останнього дня місяця - є встановленням календарної межі вже погодженого сторонами строку, а не зміною чи доповненням умов договору судом.

Тому відображення у судовому рішенні конкретної календарної дати закінчення відповідної декади та наступного дня як початку прострочення не створює нового обов`язку Підрядника, а лише конкретизує для цілей перевірки виконання зобов`язання часову межу, визначену сторонами у Календарному графіку.

Колегія суддів звертає увагу, що пункт 14.5 державного контракту встановлює відповідальність підрядника за порушення строків виконання будь-якого окремого виду робіт по договору та строків закінчення виконання робіт (здачі закінченого об`єкта в експлуатацію).

Аналіз наведеного положення договору свідчить про те, що сторони прямо виокремили дві групи строків: строки виконання будь-якого окремого виду робіт; строки закінчення виконання робіт у цілому.

Таким чином, буквальний зміст наведеної умови договору свідчить про те, що сторони розрізняли зазначені строки та надали кожному з них самостійне юридичне значення.

Доводи апелянта про те, що пеня може бути нарахована лише у разі одночасного порушення строків виконання окремого виду робіт та строку закінчення виконання робіт у цілому, не ґрунтуються на змісті договору.

Ні пункт 14.5 договору, ні інші його положення не містять умов про необхідність одночасного настання двох таких порушень для виникнення відповідальності підрядника.

Навпаки, системний аналіз умов державного контракту свідчить про те, що сторони погодили самостійне значення календарного графіка виконання робіт та встановили відповідальність за недотримання визначених ним строків.

Інше тлумачення фактично призводило б до втрати практичного значення погоджених сторонами проміжних строків виконання робіт, оскільки їх порушення не тягнуло б жодних договірних наслідків до моменту настання кінцевого строку завершення всього будівництва.

Водночас такий підхід суперечив би як змісту самого договору, так і природі будівельного підряду, де строки виконання окремих етапів робіт мають істотне значення для своєчасного досягнення кінцевого результату.

При цьому матеріали справи не містять доказів внесення сторонами змін до Календарного графіка виконання робіт або погодження нових строків виконання окремих етапів будівництва.

Так само відповідачем не доведено наявності передбачених договором підстав для перенесення відповідних строків.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що строки виконання окремих видів робіт, визначені Календарним графіком виконання робіт, були самостійними договірними строками виконання зобов`язань, а їх порушення є самостійною підставою для застосування передбаченої пунктом 14.5 державного контракту відповідальності у вигляді пені.

Не спростовує наведеного висновку і посилання апелянта на те, що у Календарному графіку використано назву стовпця «Найменування робіт/устаткування (обладнання)», тоді як пункт 14.5 державного контракту містить формулювання «окремий вид робіт».

Земляні роботи, улаштування залізобетонних конструкцій, траншей, протидронового укриття, протитанкового рову, пірамід ПЗ-1, встановлення тросу та єгози за своїм змістом індивідуалізують конкретні види будівельних робіт, для яких графіком визначено окремі часові межі виконання. Використання у назві стовпця графіка слова «найменування» є способом ідентифікації відповідної роботи та саме по собі не виключає застосування до неї погодженого сторонами поняття «вид робіт» у розумінні пунктів 4.1.1 та 14.5 договору.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У зв`язку з цим окремого врахування потребує постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.08.2026 у справі № 904/6682/25, копію якої Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» долучило до матеріалів цієї справи 10.08.2026. У справі № 904/6682/25 Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Релеванте», а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.06.2026 без змін.

Колегія суддів бере до уваги, що у справі № 904/6682/25 Верховний Суд перевіряв правовідносини за іншим державним контрактом на будівництво фортифікаційних споруд - № 139-ДСК від 05.04.2025, однак правове регулювання, яке мало визначальне значення для вирішення спору, є подібним до спірного державного контракту № 138-ДСК: йшлося про визначення строків виконання окремих видів робіт Календарним графіком, зміст пункту 14.5 щодо пені за порушення строків виконання будь-якого окремого виду робіт та строків закінчення виконання робіт, а також пункту 4.1.1 щодо права Замовника на одностороннє розірвання договору у разі прострочення окремого виду робіт більше ніж на п`ять календарних днів.

У пунктах 42-54 постанови від 05.08.2026 Верховний Суд безпосередньо відмежував правовідносини у справах № 910/12876/19 та № 910/11943/24, на які посилається апелянт, зазначивши, що в тих справах роботи були умовно поділені на послідовні етапи, а відповідні договори не містили прямої умови про відповідальність за порушення строку будь-якого окремого виду робіт. Натомість у державному контракті на будівництво комплексу фортифікаційних споруд така умова передбачена безпосередньо, а пункт 4.1.1 додатково підтверджує самостійне значення строків виконання окремих видів робіт.

Верховний Суд дійшов висновку, що формулювання пункту 14.5 договору виокремлює дві самостійні підстави для нарахування пені: порушення строків виконання будь-якого окремого виду робіт та порушення строку закінчення виконання робіт у цілому. Використання у цьому пункті сполучника «та» не утворює кумулятивної умови відповідальності та не означає, що пеня може бути застосована лише за одночасного порушення обох строків. Верховний Суд також зазначив, що за відсутності окремого нарахування пені за порушення кінцевого строку виконання робіт стягнення пені за прострочення окремих видів робіт не є подвійним притягненням до відповідальності у розумінні статті 61 Конституції України.

У пунктах 66-78 цієї ж постанови Верховний Суд вказав, що Календарний графік, який є невід`ємною частиною договору та прямо згадується в його положеннях щодо початку, організації, приймання робіт і відповідальності, не є суто інформаційним чи організаційним документом, а визначає погоджений сторонами порядок і строки виконання окремих видів робіт у межах загального строку зобов`язання. Встановлення судами календарних меж погоджених сторонами декад не є створенням нових умов договору, а становить з`ясування змісту вже погодженого сторонами Календарного графіка.

Крім того, у пунктах 87-93 постанови Верховний Суд зазначив, що припинення договору не звільняє підрядника від відповідальності за порушення строків виконання окремих видів робіт, які виникли під час дії договору, а висновки про припинення невиконаних зобов`язань на майбутнє не виключають стягнення штрафної санкції за порушення, допущене до моменту розірвання. У пунктах 99-109 Верховний Суд також підтвердив, що передбачений договором акт огляду будівельного майданчика, складений уповноваженими представниками Замовника без участі Підрядника, сам по собі не є неналежним чи недопустимим доказом, якщо договір не встановлює обов`язкової участі представника Підрядника, а такий акт оцінюється у сукупності з іншими доказами.

Наведені висновки Верховного Суду є релевантними й до цієї справи. Заявлена Військовою частиною НОМЕР_1 пеня у розмірі 4 241 863,79 грн нарахована за загальний період з 11.04.2025 по 29.06.2025, тобто за порушення строків виконання окремих видів робіт, допущені під час дії державного контракту, без окремого нарахування пені за порушення кінцевого строку завершення всього комплексу робіт. Тому постанова Верховного Суду від 05.08.2026 у справі № 904/6682/25 не спростовує, а, навпаки, узгоджується з висновками колегії суддів у цій справі щодо змісту пункту 14.5 державного контракту № 138-ДСК, самостійного значення строків виконання окремих видів робіт, відсутності подвійного притягнення до відповідальності та наслідків розірвання договору.

Колегія суддів також розглянула доводи апелянта, викладені у додаткових поясненнях, поданих до суду апеляційної інстанції після надходження відзиву на апеляційну скаргу.

У зазначених поясненнях апелянт, зокрема, зазначає, що викладені позивачем у відзиві міркування щодо граматичного та синтаксичного тлумачення пункту 14.5 державного контракту фактично є новими підставами позову, які не були предметом розгляду суду першої інстанції, а тому відповідно до частини п`ятої статті 269 Господарського процесуального кодексу України не можуть враховуватися судом апеляційної інстанції.

Надаючи оцінку зазначеним доводам, колегія суддів виходить із того, що висновки суду у цій справі не ґрунтуються на будь-якому окремому граматичному чи лінгвістичному дослідженні умов договору.

Висновок про наявність підстав для застосування до відповідача передбаченої договором відповідальності зроблено судом на підставі системного аналізу умов державного контракту, Календарного графіка виконання робіт, змісту пунктів 3.1, 4.1.1 та 14.5 договору, положень цивільного законодавства та встановлених у справі фактичних обставин.

При цьому наведені позивачем у відзиві додаткові міркування щодо тлумачення умов договору не змінюють ані предмета, ані підстав заявленого позову та не впливають на межі апеляційного перегляду справи.

Таким чином, наведені у додаткових поясненнях доводи не спростовують висновків суду щодо самостійного значення строків виконання окремих видів робіт та наявності підстав для застосування передбаченої договором відповідальності.

Такий висновок узгоджується з пунктами 145-151 постанови Верховного Суду від 05.08.2026 у справі № 904/6682/25, у яких зазначено, що встановлена частиною п`ятою статті 269 Господарського процесуального кодексу України заборона розглядати в апеляційному суді нові підстави позову стосується нових фактичних обставин, якими обґрунтовується вимога, однак не перешкоджає стороні наводити додаткові правові аргументи, способи тлумачення договору та правові джерела щодо тих самих фактів і тієї самої вимоги.

Колегія суддів також розглянула подане Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» клопотання про призначення у справі лінгвістичної семантико-текстуальної експертизи, поновлення процесуального строку на подання відповідного клопотання та додаткових доказів, долучення висновку фахівця у галузі лінгвістики і копії диплома фахівця, а також про зупинення провадження у справі на час проведення експертизи.

У зазначеному клопотанні апелянт просить призначити у справі лінгвістичну семантико-текстуальну експертизу з метою з`ясування змісту пункту 14.5 державного контракту № 138-ДСК від 05.04.2025, зокрема значення сполучника «та» у формулюванні щодо відповідальності підрядника за порушення строків виконання будь-якого окремого виду робіт по договору та строків закінчення виконання робіт.

Апелянт вважає, що для правильного вирішення спору необхідно встановити, чи передбачає пункт 14.5 державного контракту відповідальність підрядника за кожне окреме порушення строків виконання робіт, чи лише у разі одночасного порушення строків виконання окремого виду робіт та кінцевого строку завершення виконання робіт за договором.

Надаючи оцінку зазначеному клопотанню, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або учасник справи мотивує неможливість подати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними.

За змістом статті 98 Господарського процесуального кодексу України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Водночас предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Таким чином, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних обставин справи, які неможливо встановити на підставі наявних у справі доказів та правової оцінки суду.

У цій справі спір щодо змісту пункту 14.5 державного контракту стосується не встановлення фактичних обставин, які потребують спеціальних знань у сфері лінгвістики, а правового тлумачення умов договору в їх системному зв`язку з іншими положеннями державного контракту, Календарним графіком виконання робіт, фактичними обставинами виконання договору та нормами цивільного законодавства.

Тлумачення умов договору, визначення змісту прав та обов`язків сторін, а також встановлення наявності чи відсутності правових підстав для застосування договірної відповідальності належить до повноважень суду та здійснюється судом під час вирішення спору.

Питання, які апелянт пропонує поставити перед експертом, фактично спрямовані на з`ясування того, чи виникає у підрядника обов`язок зі сплати пені за пунктом 14.5 державного контракту у разі порушення строків виконання окремого виду робіт без одночасного порушення кінцевого строку виконання робіт.

Таке питання за своєю суттю стосується правового тлумачення умов договору та визначення підстав цивільно-правової відповідальності, а тому не може бути предметом судової експертизи.

Колегія суддів звертає увагу, що висновок про самостійне значення строків виконання окремих видів робіт зроблено не на підставі ізольованого граматичного аналізу сполучника «та» у пункті 14.5 договору, а за результатами системного аналізу умов державного контракту в цілому.

Зокрема, суд бере до уваги положення пункту 3.1 договору щодо визначення строків виконання робіт Календарним графіком, пункту 4.1.1 договору щодо права Замовника на одностороннє розірвання договору у разі порушення Підрядником більш ніж на п`ять календарних днів строків виконання будь-якого виду робіт, визначених Календарним графіком, а також пункту 14.5 договору щодо відповідальності за порушення строків виконання робіт.

Саме сукупний аналіз наведених умов договору свідчить про те, що сторони надали самостійного значення не лише кінцевому строку завершення робіт, а й строкам виконання окремих видів робіт, визначеним Календарним графіком.

За таких обставин призначення лінгвістичної семантико-текстуальної експертизи не є необхідним для правильного вирішення спору, оскільки обставини, що мають значення для справи, можуть бути встановлені судом на підставі наявних у матеріалах справи доказів, умов договору та норм права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Поданий апелянтом висновок фахівця у галузі лінгвістики та копія диплома фахівця не змінюють зазначеного висновку суду, оскільки такі документи подані на підтвердження позиції апелянта щодо необхідності призначення експертизи та не є доказами фактичного виконання або невиконання робіт у строки, встановлені договором.

Крім того, навіть наведені у клопотанні міркування фахівця щодо мовного значення окремих слів або словосполучень не можуть підміняти правову оцінку суду щодо змісту договірного зобов`язання, обсягу відповідальності сторін та наслідків порушення строків виконання робіт.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для призначення у справі лінгвістичної семантико-текстуальної експертизи, долучення поданих документів як доказів обставин, що мають значення для вирішення спору, а також для зупинення провадження у справі на час проведення експертизи.

Таким чином, клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» про призначення лінгвістичної семантико-текстуальної експертизи, поновлення процесуального строку на подання відповідного клопотання та додаткових доказів, долучення висновку фахівця і копії диплома фахівця, а також про зупинення провадження у справі задоволенню не підлягає.

Колегія суддів також розглянула подане Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» клопотання про дослідження доказів шляхом тлумачення умов договору у справі № 904/6681/25 та про поновлення строку для подання відповідного клопотання.

У зазначеному клопотанні апелянт просить суд апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду та ухвалення постанови здійснити тлумачення пункту 14.5 державного контракту № 138-ДСК від 05.04.2025, зокрема з урахуванням положень пункту 4.1.1 договору, відповідно до порядку, встановленого статтею 213 Цивільного кодексу України.

Також апелянт просить використати під час такого тлумачення висновок експерта, отриманий за наслідками призначення у справі лінгвістичної семантико-текстуальної експертизи, та застосувати принцип тлумачення умов договору contra proferentem.

Надаючи оцінку зазначеному клопотанню, колегія суддів виходить із того, що питання змісту пункту 14.5 державного контракту, співвідношення цієї умови з іншими положеннями договору та наявності підстав для застосування відповідальності у вигляді пені вже є предметом апеляційного перегляду у цій справі.

Суд апеляційної інстанції під час перегляду оскаржуваного рішення здійснює правову оцінку умов договору, доводів апеляційної скарги, заперечень позивача та наявних у матеріалах справи доказів у межах статті 269 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 213 Цивільного кодексу України зміст правочину може бути витлумачений стороною або сторонами, а на вимогу однієї чи обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При цьому при тлумаченні змісту правочину береться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів, а також зміст правочину в цілому.

Разом з тим у цій справі предметом розгляду є не самостійна вимога про тлумачення правочину, а вимога про стягнення пені за порушення строків виконання робіт за державним контрактом. Тлумачення умов договору здійснюється судом у межах вирішення спору про наявність або відсутність підстав для застосування договірної відповідальності.

Колегія суддів вже надала оцінку змісту пункту 14.5 державного контракту у системному зв`язку з пунктами 3.1, 4.1.1, Календарним графіком виконання робіт та іншими умовами договору.

За результатами такого аналізу суд дійшов висновку, що сторони надали самостійного юридичного значення як кінцевому строку виконання робіт за договором у цілому, так і строкам виконання окремих видів робіт, визначеним Календарним графіком виконання робіт.

Посилання апелянта на необхідність застосування принципу contra proferentem не змінює зазначеного висновку суду.

Вказаний принцип може застосовуватися у випадку, коли після використання загальних способів тлумачення умов договору залишається неоднозначність або неможливість встановити дійсний зміст відповідної умови.

Натомість у цій справі зміст пункту 14.5 державного контракту з урахуванням інших умов договору та Календарного графіка виконання робіт дозволяє встановити дійсний зміст відповідного договірного регулювання без застосування додаткових спеціальних способів тлумачення.

Крім того, оскільки колегія суддів не вбачає підстав для призначення у справі лінгвістичної семантико-текстуальної експертизи, відсутні й підстави для використання висновку експерта, на який посилається апелянт у зазначеному клопотанні.

Таким чином, наведені у клопотанні доводи фактично дублюють позицію апелянта щодо тлумачення пункту 14.5 договору, яка вже була предметом оцінки суду апеляційної інстанції, та не спростовують висновків суду щодо самостійного значення строків виконання окремих видів робіт і наявності підстав для застосування передбаченої договором відповідальності.

Колегія суддів також розглянула клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» про встановлення додаткового строку для подання доказів у справі № 904/6681/25.

У зазначеному клопотанні апелянт просить поновити процесуальні строки, встановлені ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.05.2026, та встановити додатковий строк до 60 днів для подання доказу - висновку лінгвістичної семантико-текстуальної судової експертизи щодо змісту пункту 14.5 державного контракту.

Надаючи оцінку зазначеному клопотанню, колегія суддів виходить із того, що відповідно до частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

За змістом статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи повинні подавати докази у строки, встановлені законом або судом, а у разі неможливості подати доказ у встановлений строк з об`єктивних причин - письмово повідомити про це суд із зазначенням відповідних причин.

У цьому випадку апелянт просить встановити додатковий строк саме для подання висновку лінгвістичної семантико-текстуальної експертизи щодо змісту пункту 14.5 державного контракту.

Водночас, як уже зазначено вище, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для призначення у цій справі лінгвістичної семантико-текстуальної експертизи, оскільки запропоновані апелянтом питання стосуються правового тлумачення умов договору та визначення підстав цивільно-правової відповідальності, що належить до повноважень суду.

Таким чином, відсутність підстав для призначення відповідної експертизи виключає необхідність встановлення додаткового строку для подання її висновку.

Крім того, встановлення додаткового строку тривалістю до 60 днів на стадії апеляційного перегляду після відкриття апеляційного провадження, подання апеляційної скарги, відзиву, додаткових пояснень та неодноразового подання апелянтом процесуальних клопотань не відповідало б завданню господарського судочинства щодо своєчасного вирішення спору та принципу розумності строків судового розгляду.

Колегія суддів також враховує, що матеріали справи містять достатній обсяг доказів для перевірки законності й обґрунтованості оскаржуваного рішення у межах доводів апеляційної скарги, а питання тлумачення пункту 14.5 державного контракту може бути вирішене судом без отримання додаткового експертного висновку.

За таких обставин клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» про поновлення процесуального строку та встановлення додаткового строку до 60 днів для подання висновку лінгвістичної семантико-текстуальної судової експертизи задоволенню не підлягає.

Окремо колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про порушення судом першої інстанції положень статті 61 Конституції України та нібито подвійне притягнення відповідача до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Зміст наведеної конституційної гарантії полягає у забороні повторного застосування одного й того самого виду юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення.

Водночас для застосування зазначеної конституційної норми необхідним є встановлення двох обов`язкових умов: притягнення особи до відповідальності одного виду; за одне й те саме правопорушення.

Таким чином, ключовим у цьому випадку є встановлення того, чи йдеться про одне порушення договірного зобов`язання, чи про декілька самостійних порушень різних обов`язків, передбачених договором.

Як уже зазначалося вище, умовами державного контракту № 138-ДСК від 05.04.2025 та Календарним графіком виконання робіт сторони погодили окремі строки виконання різних видів робіт.

Кожний із таких строків є самостійним елементом договірного зобов`язання та має власний предмет виконання.

Так, строк виконання земляних робіт, строк улаштування залізобетонних конструкцій споруд, строк улаштування траншей з одягом крутості, строк улаштування протидронового укриття об`єкта, строк улаштування протитанкового рову та інші строки, визначені Календарним графіком, стосуються різних видів робіт, які мають різний зміст, різний обсяг та різний час виконання.

За таких обставин порушення строку виконання кожного окремого виду робіт є окремим фактом неналежного виконання договірного зобов`язання.

Саме тому у цьому випадку не йдеться про багаторазове застосування відповідальності за одне порушення, як помилково стверджує апелянт.

Натомість має місце відповідальність за декілька самостійних порушень різних договірних обов`язків, строки виконання яких були окремо погоджені сторонами.

Колегія суддів звертає увагу, що фактично доводи апелянта зводяться до ототожнення усіх передбачених Календарним графіком строків виконання робіт із єдиним строком виконання договору в цілому.

Однак такий підхід суперечить як умовам самого договору, так і положенням статті 846 Цивільного кодексу України, яка прямо допускає встановлення строків виконання окремих етапів робіт.

Погоджуючи Календарний графік виконання робіт, відповідач прийняв на себе обов`язок виконувати визначені договором роботи поетапно та у встановлені для кожного етапу строки.

Відповідно, недотримання строку виконання одного виду робіт не поглинає та не виключає відповідальності за недотримання строку виконання іншого виду робіт.

Колегія суддів також враховує, що пунктом 4.1.1 державного контракту сторонами прямо передбачено право Замовника на одностороннє розірвання договору у разі порушення Підрядником більш ніж на п`ять календарних днів строків виконання будь-якого виду робіт, визначених Календарним графіком виконання робіт.

Сам факт включення сторонами до договору такої умови додатково підтверджує, що кожний строк виконання окремого виду робіт мав самостійне значення та розглядався сторонами як окремий обов`язок Підрядника.

Якщо погодитися з доводами апелянта про існування лише одного строку виконання договору в цілому, то наведене положення договору втрачало б будь-який практичний зміст.

Колегія суддів також зазначає, що відповідальність у вигляді пені застосовувалася не декілька разів за один і той самий факт прострочення, а щодо кожного встановленого порушення окремого договірного строку.

Саме тому відсутні підстави для висновку про порушення статті 61 Конституції України.

Наведений висновок узгоджується із загальними засадами цивільно-правової відповідальності, відповідно до яких кожне окреме порушення договірного обов`язку породжує самостійні правові наслідки, якщо інше прямо не передбачено договором або законом.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги про подвійне притягнення Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення є помилковими та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про відсутність підстав для застосування до нього відповідальності у зв`язку з тим, що державний контракт № 138-ДСК від 05.04.2025 був розірваний до настання кінцевого строку виконання робіт.

Крім того, помилковими є доводи апелянта про те, що відсутність прострочення щодо завершення будівництва об`єкта в цілому та непідписання Замовником Акта готовності об`єкта до експлуатації виключають можливість застосування до Підрядника пені.

За умовами державного контракту Акт готовності об`єкта до експлуатації пов`язаний із завершенням усього комплексу робіт та оформленням готовності об`єкта до експлуатації. Водночас предметом заявлених у цій справі вимог є стягнення пені не за порушення процедури оформлення готовності об`єкта чи за прострочення кінцевого строку завершення будівництва в цілому, а за порушення строків виконання окремих видів робіт, самостійно визначених Календарним графіком виконання робіт.

Як встановлено судом, відповідні проміжні строки сплинули ще під час дії державного контракту, до направлення Замовником повідомлення про його одностороннє розірвання. Отже, обставини, пов`язані з подальшим оформленням Акта готовності об`єкта до експлуатації, не усувають уже допущеного прострочення та не звільняють Підрядника від передбаченої договором відповідальності за таке порушення.

Таким чином, саме по собі припинення державного контракту № 138-ДСК від 05.04.2025 не впливає на обов`язок відповідача нести відповідальність за порушення строків виконання робіт, які були допущені до моменту припинення договірних відносин.

Крім того, помилковими є доводи апелянта про те, що відсутність прострочення щодо завершення будівництва об`єкта в цілому та непідписання Замовником Акта готовності об`єкта до експлуатації виключають можливість застосування до Підрядника пені.

За умовами державного контракту Акт готовності об`єкта до експлуатації пов`язаний із завершенням усього комплексу робіт та оформленням готовності об`єкта до експлуатації. Водночас предметом заявлених у цій справі вимог є стягнення пені не за порушення процедури оформлення готовності об`єкта чи за прострочення кінцевого строку завершення будівництва в цілому, а за порушення строків виконання окремих видів робіт, самостійно визначених Календарним графіком виконання робіт.

З матеріалів справи вбачається, що відповідні проміжні строки сплинули ще під час дії державного контракту, до направлення Замовником повідомлення про його одностороннє розірвання. Отже, обставини, пов`язані з подальшим оформленням Акта готовності об`єкта до експлуатації, не усувають уже допущеного прострочення та не звільняють Підрядника від передбаченої договором відповідальності за таке порушення.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розірвання державного контракту не звільняє Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» від відповідальності за порушення строків виконання робіт, допущені під час дії договору, а тому наведені доводи апеляційної скарги є безпідставними.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про недоведеність факту порушення відповідачем строків виконання робіт, відсутність належних та допустимих доказів такого порушення, а також про неправомірне використання судом першої інстанції акта огляду будівельного майданчика та довідки щодо стану виконання робіт за державним контрактом.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування, а допустимими - докази, отримані з дотриманням вимог закону.

За змістом статті 86 Господарського процесуального кодексу України жодний доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили, а суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як вбачається з матеріалів справи, висновок суду першої інстанції про порушення відповідачем строків виконання робіт ґрунтується не на одному окремому документі, а на сукупності взаємопов`язаних доказів, досліджених під час розгляду справи.

Зокрема, місцевим господарським судом досліджувалися: державний контракт № 138-ДСК від 05.04.2025; Календарний графік виконання робіт; акти приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в; довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за формою КБ-3; акт огляду будівельного майданчика від 25.06.2025; довідка щодо стану виконання робіт за договором; повідомлення про розірвання договору; інші документи, наявні у матеріалах справи.

Саме сукупність зазначених доказів дала суду можливість встановити обсяг фактично виконаних робіт, строки їх виконання та обсяг робіт, які станом на момент проведення огляду будівельного майданчика залишалися невиконаними.

Колегія суддів звертає увагу, що апелянт фактично не заперечує існування актів КБ-2в та довідок КБ-3, а також не спростовує відображені у них обсяги прийнятих Замовником робіт.

Більше того, саме зазначені документи були складені за участю сторін договору та підтверджують обсяг робіт, фактично виконаних Підрядником на відповідні дати.

Порівняння обсягів робіт, відображених у первинних документах, із обсягами робіт, передбаченими державним контрактом та Календарним графіком виконання робіт, і дало можливість встановити факт невиконання частини робіт у визначені сторонами строки.

За таких обставин доводи апелянта про те, що акти КБ-2в та довідки КБ-3 не можуть підтверджувати порушення строків виконання робіт, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Зазначені документи дійсно не містять окремого висновку про наявність чи відсутність прострочення, однак вони містять відомості про фактичні обсяги та дати виконання робіт, які підлягають співставленню із строками, встановленими договором та Календарним графіком.

Саме шляхом такого співставлення і встановлюється факт належного чи неналежного виконання договірних зобов`язань.

Не заслуговують на увагу і доводи апелянта щодо недопустимості акта огляду будівельного майданчика від 25.06.2025 та довідки щодо стану виконання робіт.

Як уже зазначалося, зазначені документи не були покладені судом першої інстанції в основу рішення як єдині та самодостатні докази порушення відповідачем зобов`язань.

Вони оцінювалися судом разом з іншими доказами у справі та лише підтверджували ті обставини, які випливали з інших наявних у матеріалах справи документів.

Сам по собі факт складання документа однією зі сторін спору не свідчить про його автоматичну недопустимість як доказу.

Питання належності, допустимості, достовірності та доказової сили такого документа вирішується судом з урахуванням усіх обставин справи та в сукупності з іншими доказами.

Не змінюють наведеного висновку посилання апелянта на те, що акт огляду від 25.06.2025 не містить окремого арифметичного визначення кількості днів прострочення, відомостей про поважність причин такого прострочення, а також на участь в огляді представника технічного нагляду. Тривалість прострочення визначається шляхом співставлення погоджених сторонами строків, установлених Календарним графіком, із фактичним станом виконання робіт на дату огляду, а сам факт участі особи, яка здійснювала технічний нагляд, не змінює змісту зафіксованих у акті фактичних даних та не виключає його оцінки як доказу у сукупності з іншими матеріалами справи. Подальше прийняття Замовником окремих робіт після 25.06.2025 також не спростовує факту порушення строків їх виконання, які сплинули раніше, оскільки виконання чи прийняття роботи після настання погодженого строку саме по собі не усуває вже допущеного прострочення.

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про необхідність підтвердження обставин справи виключно висновком експерта.

Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта є одним із доказів у справі, але не є єдиним можливим засобом доказування відповідних обставин.

У цій справі предметом доказування є насамперед факт дотримання або порушення строків виконання робіт, визначених договором та Календарним графіком виконання робіт.

Зазначені обставини встановлюються шляхом дослідження умов договору, строків виконання робіт та первинних документів щодо їх виконання і не потребують спеціальних знань у розумінні статті 99 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому відповідач під час розгляду справи не надав належних доказів виконання спірних робіт у строки, встановлені договором, не спростував поданий позивачем розрахунок обсягів невиконаних робіт та не довів наявності обставин, які б свідчили про помилковість висновків суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що місцевий господарський суд належним чином дослідив подані сторонами докази, надав їм оцінку відповідно до вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність факту порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» строків виконання робіт, визначених державним контрактом № 138-ДСК від 05.04.2025.

Окремо колегія суддів відхиляє доводи апелянта про обрання Військовою частиною НОМЕР_1 неналежного способу захисту та про те, що спір фактично є спором щодо якості виконаних робіт.

За змістом статті 16 Цивільного кодексу України особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу, у тому числі в інший спосіб, встановлений договором або законом. У цій справі позивач заявив вимогу про стягнення передбаченої пунктом 14.5 державного контракту грошової санкції за порушення погоджених строків виконання робіт. Така вимога безпосередньо відповідає характеру стверджуваного порушення договірного зобов`язання та передбаченим договором і статтею 611 Цивільного кодексу України наслідкам його порушення.

Те, що для встановлення факту дотримання строків суд досліджує відомості про фактичний обсяг виконаних робіт, не змінює предмета спору на спір щодо їх якості. Відомості про обсяг робіт у цьому випадку використовуються як доказові дані для співставлення фактично виконаного з обсягом, який мав бути виконаний у відповідну часову межу за Календарним графіком.

Таким чином, підстав для висновку про неналежність обраного позивачем способу захисту та для відмови в позові з цієї підстави колегія суддів не вбачає.

Щодо клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» про дослідження судом апеляційної інстанції акта огляду будівельного майданчика від 25.06.2025 колегія суддів зазначає, що цей доказ міститься у матеріалах справи, був предметом оцінки суду першої інстанції та безпосередньо досліджений судом апеляційної інстанції в межах статей 86, 269 Господарського процесуального кодексу України.

Належність, допустимість, достовірність та доказова сила акта огляду оцінені судом не ізольовано, а у сукупності з державним контрактом, Календарним графіком виконання робіт, актами КБ-2в, довідками КБ-3, повідомленням про розірвання договору та іншими матеріалами справи. Як зазначено вище, сам факт складення акта представниками Замовника не робить його автоматично недопустимим доказом.

У такий спосіб, клопотання в частині дослідження зазначеного акта фактично реалізовано під час апеляційного перегляду, а наведені у ньому заперечення щодо доказової сили акта не спростовують висновків суду першої інстанції.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи, не надав належної оцінки доказам відповідача та не навів мотивів відхилення його заперечень.

Колегія суддів також враховує, що присуджена судом першої інстанції сума 3 393 491,03 грн є результатом не коригування арифметичного розрахунку позивача, а зменшення обґрунтовано нарахованої пені 4 241 863,79 грн на 20 % за клопотанням відповідача.

Відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Вирішення питання про зменшення неустойки здійснюється з урахуванням конкретних обставин справи та необхідності забезпечення розумного балансу інтересів сторін.

Місцевий господарський суд, частково задовольняючи клопотання відповідача про зменшення пені на 90 %, врахував ступінь, характер та правові наслідки порушення, відсутність доведених збитків позивача, наявність забезпечення виконання договору у розмірі 1 % його ціни, а також виконання відповідачем інших державних контрактів із будівництва споруд оборонного призначення, та дійшов висновку про зменшення пені саме на 20 %.

Рішення в частині відмови у стягненні решти заявленої пені учасниками справи в апеляційному порядку не оскаржується. Апелянт, заперечуючи саму наявність правових підстав для стягнення пені, не навів самостійних доводів, які б свідчили про помилковість визначеного місцевим судом відсотка її зменшення. За таких обставин підстав для зміни висновку суду першої інстанції щодо стягнення 3 393 491,03 грн пені колегія суддів не встановила.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, місцевим господарським судом були досліджені умови державного контракту № 138-ДСК від 05.04.2025, Календарний графік виконання робіт, акти приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в, довідки форми КБ-3, акт огляду будівельного майданчика, довідка щодо стану виконання робіт, розрахунок пені, а також доводи та заперечення сторін щодо спірних правовідносин.

Посилання апелянта на положення статті 845 Цивільного кодексу України щодо права підрядника на ощадливе ведення робіт також не спростовують установлених у справі обставин. Сам по собі факт виконання робіт за вартістю, меншою від погодженої договірної ціни, дійсно не може автоматично свідчити про невиконання підрядником певного обсягу робіт. Водночас висновок суду у цій справі ґрунтується не лише на арифметичній різниці між договірною ціною та сумою оплачених робіт, а на сукупній оцінці Календарного графіка, актів КБ-2в, довідок КБ-3, акта огляду будівельного майданчика та інших доказів щодо фактичного обсягу і строків виконання конкретних видів робіт. Тому положення статті 845 Цивільного кодексу України не виключають встановленого судом порушення погоджених сторонами строків виконання робіт.

При цьому суд першої інстанції навів мотиви, з яких виходив при вирішенні спору, зазначив підстави, з яких визнав доведеними обставини порушення відповідачем строків виконання робіт, а також обґрунтував причини відхилення заперечень відповідача щодо відсутності підстав для застосування штрафних санкцій.

Фактично доводи апеляційної скарги у цій частині зводяться до незгоди відповідача з висновками місцевого господарського суду та до необхідності повторної оцінки доказів, яким суд першої інстанції вже надав належну правову оцінку.

Разом із тим сама по собі незгода сторони спору з оцінкою доказів не свідчить про порушення судом норм процесуального права та не є підставою для скасування законного й обґрунтованого судового рішення.

Колегія суддів також враховує практику Європейського суду з прав людини щодо обов`язку національних судів мотивувати судові рішення.

Так, у рішенні у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994 Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення та обставин конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена Європейським судом з прав людини у рішенні у справі «Проніна проти України» від 18.07.2006, у якому наголошено, що обов`язок суду надавати обґрунтування своїх рішень не означає необхідності надання детальної відповіді на кожний довід сторони, а питання дотримання такого обов`язку оцінюється з урахуванням обставин конкретної справи.

Також у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Європейський суд з прав людини зазначив, що судові рішення повинні достатньою мірою містити мотиви, на яких вони ґрунтуються, проте не вимагається детальна відповідь на кожен аргумент, наведений учасниками справи.

Дослідивши зміст оскаржуваного рішення, колегія суддів доходить висновку, що Господарський суд Дніпропетровської області виконав покладений на нього обов`язок щодо належного мотивування судового рішення, встановив істотні для правильного вирішення спору обставини, дослідив подані сторонами докази та навів мотиви, з яких виходив під час вирішення спору.

При цьому апелянтом не наведено доводів, які б свідчили про неповне з`ясування місцевим господарським судом фактичних обставин справи, неправильну оцінку доказів або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильності зроблених ним висновків, а тому підстав для скасування або зміни рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2026 у справі № 904/6681/25 в оскарженій частині не вбачається.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини, які мають значення для справи, надав належну оцінку доказам у їх сукупності та правильно застосував норми матеріального і процесуального права.

При цьому сума пені 3 393 491,03 грн, присуджена до стягнення, є наслідком зменшення судом першої інстанції обґрунтовано нарахованої пені на 20 % відповідно до статті 551 Цивільного кодексу України, а не наслідком виправлення розрахунку позивача.

Доводи апелянта щодо тлумачення пункту 14.5 державного контракту та Календарного графіка виконання робіт, співвідношення понять «вид робіт» і «найменування робіт», подвійного притягнення до відповідальності, правових наслідків розірвання договору, належності обраного способу захисту, недоведеності порушення строків виконання робіт та неналежності доказів перевірені судом апеляційної інстанції й не спростовують висновків, покладених в основу оскаржуваного рішення.

Підстави, передбачені статтею 277 Господарського процесуального кодексу України для скасування або зміни рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2026 у справі № 904/6681/25 в оскарженій частині, відсутні.

Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції в оскарженій частині підлягає залишенню без змін.

Судові витрати.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а судовий збір, пов`язаний з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покладається на особу, апеляційну скаргу якої залишено без задоволення.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» та залишення без змін рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2026 у справі № 904/6681/25 в оскарженій частині, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 98, 99, 129, 196, 202, 216, 236, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2026 у справі № 904/6681/25 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2026 у справі № 904/6681/25 в оскарженій частині залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена та підписана 20.08.2026.

Головуючий суддя Л.В. Андрейчук

Суддя С.В. Вінніков

Суддя Г.В. Левшина