Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №904/2044/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.08.2026 м. Дніпро Справа № 904/2044/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді: Андрейчука Л.В. (доповідач),

суддів: Висоцького А.М., Левшиної Г.В.,

секретар судового засідання: Мошинець Ю.О.,

Представники сторін:

від позивача: Березка Р.М.;

від відповідача (апелянта): не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2026 (суддя Панна С.П.)

у справі № 904/2044/25

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю “Коростенський щебзавод”, Житомирська область, м. Коростень,

до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ”, м. Дніпро,

про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу в розмірі 1 218 789, 62 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ», яке є боржником у справі № 904/2044/25, звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою про визнання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026 таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення 955 810, 27 грн.

Зазначений наказ видано на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2025, залишеного без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.03.2026, про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» на користь Товариства з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» 1 072 154 грн основного боргу, 37 951,51 грн інфляційних втрат, 98 638,17 грн пені та 10 045,94 грн трьох процентів річних, що разом становить 1 218 789,62 грн.

В обґрунтування заяви боржник зазначив, що 20.03.2026 направив стягувачу заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 955 810,27 грн, яку Товариство з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» отримало 06.04.2026.

За твердженням заявника, зустрічна грошова вимога до стягувача складалася із заборгованості в сумі 594 727,15 грн за поставлений товар згідно з видатковими накладними та заборгованості в сумі 361 083,12 грн, пов`язаної з компенсацією залізничного тарифу.

Боржник також посилався на заяву Товариства з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» від 30.03.2026 № 123, у якій стягувач визнав наявність перед Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» заборгованості в сумі 594 727,15 грн, заявив про її зарахування в рахунок часткового погашення основного боргу, присудженого рішенням суду у цій справі, та визначив залишок основного боргу в сумі 477 426,85 грн.

Посилаючись на приписи статей 598, 601 Цивільного кодексу України та статті 328 Господарського процесуального кодексу України, заявник вважав, що внаслідок проведеного зарахування його обов`язок за судовим рішенням припинився в частині 955 810,27 грн, у зв`язку із чим просив визнати наказ Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026 таким, що не підлягає виконанню у відповідній частині.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2026 у справі № 904/2044/25 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» про визнання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026 таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення 955 810, 27 грн, відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив із того, що наказ від 21.04.2026 виданий на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2025, яке набрало законної сили, відповідає його резолютивній частині, а тому не є помилково виданим.

Щодо суми 594 727,15 грн місцевий господарський суд урахував, що Товариство з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» у заяві від 30.03.2026 № 123 визнало наявність зустрічної заборгованості перед боржником у зазначеному розмірі та здійснило її зарахування в рахунок часткового погашення присудженого основного боргу.

Водночас суд зазначив, що під час звернення до приватного виконавця із заявою про примусове виконання рішення стягувач самостійно врахував проведене зарахування та просив стягнути з боржника залишок заборгованості в сумі 624 062, 47 грн. Зазначена сума також була покладена приватним виконавцем в основу розрахунку основної винагороди та загальної суми коштів, на яку накладено арешт у межах виконавчого провадження № 80882527.

З огляду на те, що сума 594 727,15 грн фактично не була пред`явлена стягувачем до примусового стягнення та врахована приватним виконавцем під час здійснення виконавчих дій, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню в цій частині.

Стосовно заявленого боржником зарахування на суму 361 083,12 грн суд встановив, що Товариство з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» не визнало наявності відповідної зустрічної заборгованості та заперечило проти проведення зарахування в цій частині.

Місцевий господарський суд визнав недостатніми надані заявником податкову накладну від 16.02.2025 № 228 та відомості з програми електронного документообігу M.E.Doc, оскільки такі документи самі по собі не підтверджують виникнення у стягувача грошового обов`язку щодо компенсації залізничного тарифу. Суд також зазначив, що заявником не надано договору, первинних документів, доказів надання відповідних послуг, здійснення витрат та настання строку виконання зустрічного грошового зобов`язання.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що боржник не довів припинення свого обов`язку за судовим рішенням у сумі 361 083,12 грн унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог, а загалом передбачених частиною другою статті 328 Господарського процесуального кодексу України підстав для задоволення заяви не встановлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2026 у справі № 904/2044/25, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» просить скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2026 у справі № 904/2044/25; ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву боржника та визнати наказ Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026 таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення 955 810, 27 грн.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала постановлена за неповного з`ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення заяви, без належної оцінки наданих боржником доказів та з неправильним застосуванням положень статті 328 Господарського процесуального кодексу України і статей 598, 601 Цивільного кодексу України.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції фактично звузив передбачені частиною другою статті 328 Господарського процесуального кодексу України підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, до випадків помилкової видачі наказу або повного фактичного виконання судового рішення.

Водночас зазначена норма прямо передбачає можливість визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи у відповідній частині у зв`язку з його припиненням. Одним зі способів припинення зобов`язання є зарахування зустрічних однорідних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» наголошує, що подана ним заява ґрунтувалася не на помилковості оформлення наказу та не на сплаті присуджених коштів у межах виконавчого провадження, а на частковому припиненні матеріально-правового обов`язку боржника внаслідок зарахування зустрічних однорідних грошових вимог.

На переконання скаржника, суд першої інстанції не врахував правової природи зарахування, яке відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України здійснюється за заявою однієї зі сторін та не потребує згоди іншої сторони. Така заява є одностороннім правочином, правові наслідки якого настають з моменту її одержання адресатом за умови дотримання встановлених законом вимог щодо зустрічності, однорідності та настання строку виконання відповідних зобов`язань.

Апелянт зазначає, що станом на момент одержання Товариством з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» заяви боржника від 20.03.2026 про зарахування зустрічних однорідних вимог між сторонами існували взаємні грошові зобов`язання: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» мало перед стягувачем грошове зобов`язання, встановлене рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2025 у справі № 904/2044/25; Товариство з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД», за твердженням боржника, мало перед ним грошове зобов`язання на загальну суму 955 810, 27 грн.

Оскільки заява про зарахування була одержана стягувачем 06.04.2026, тобто після набрання рішенням суду законної сили 23.03.2026, обидві вимоги на цей момент існували, мали грошовий характер та були зустрічними. Заборон щодо їх зарахування, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України, сторонами не встановлено.

Щодо суми 594 727,15 грн апелянт наголошує, що наявність та припинення відповідної частини зобов`язання фактично не заперечуються самим стягувачем.

Так, у заяві від 30.03.2026 № 123 Товариство з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» підтвердило придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» продукції за п`ятнадцятьма видатковими накладними на загальну суму 594 727, 15 грн, визнало наявність власної заборгованості в такому розмірі та заявило про її зарахування в рахунок часткового погашення основного боргу за рішенням суду.

У цій же заяві стягувач визначив, що після зарахування залишок основного боргу становить 477 426, 85 грн. Надалі, звертаючись до приватного виконавця, стягувач повторно послався на проведене зарахування та просив здійснювати примусове стягнення лише залишку заборгованості в сумі 624 062, 47 грн з урахуванням інфляційних втрат, пені та трьох процентів річних.

Таким чином, за доводами скаржника, сам стягувач послідовно визнавав припинення зобов`язання боржника в частині 594 727,15 грн. Тому висновок суду першої інстанції про ненадання доказів припинення зобов`язання суперечить установленим цим же судом обставинам і змісту наявних у справі документів.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» не погоджується з тим, що врахування стягувачем суми 594 727,15 грн у заяві про відкриття виконавчого провадження усуває підстави для часткового визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.

Наказ Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026 виданий на повну присуджену суму 1 218 789,62 грн і зберігає силу виконавчого документа саме в такому обсязі. Заява стягувача приватному виконавцю та здійснений виконавцем розрахунок основної винагороди не змінюють змісту наказу і не припиняють його чинності у відповідній частині.

Скаржник вважає, що приватний виконавець не наділений повноваженнями змінювати визначений наказом обсяг зобов`язання або встановлювати правові наслідки зарахування зустрічних вимог. Вирішення питання про відсутність обов`язку боржника внаслідок його припинення належить до повноважень суду, який видав виконавчий документ, у порядку статті 328 Господарського процесуального кодексу України.

Тому обставина, що в межах виконавчого провадження стягувач на цей час просить стягнути лише 624 062, 47 грн, не усуває необхідності приведення обсягу примусового виконання наказу у відповідність до фактично існуючого матеріального обов`язку боржника. Закон не ставить часткове визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, у залежність від того, чи було вже фактично стягнуто відповідну суму.

Окремо апелянт заперечує висновки місцевого господарського суду щодо недоведеності зустрічної вимоги в сумі 361 083, 12 грн.

За твердженням скаржника, наявність цієї вимоги підтверджується податковою накладною від 16.02.2025 № 228, складеною на суму витрат зі сплати залізничного тарифу, відомостями про її реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних та даними системи електронного документообігу M.E.Doc про одержання документа Товариством з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД».

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки зазначеним доказам, не дослідив юридичного значення одержання стягувачем податкової накладної та фактично обмежився відтворенням заперечень останнього про відсутність договору, залізничних накладних і відображення відповідної операції в бухгалтерському обліку.

Скаржник також зазначає, що заперечення Товариства з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» проти зарахування 361 083, 12 грн саме по собі не припиняє дії одностороннього правочину та не свідчить про його недійсність. Незгода іншої сторони із проведеним зарахуванням не є тотожною недоведеності або відсутності зустрічного зобов`язання.

За доводами апеляційної скарги, стягувач не надав належних доказів на спростування відомостей, відображених у податковій накладній, а також доказів визнання недійсною заяви боржника про зарахування зустрічних однорідних вимог. Тому апелянт вважає помилковим висновок суду про відсутність правових наслідків заяви від 20.03.2026 у частині 361 083, 12 грн.

Крім того, скаржник звертає увагу на внутрішню суперечливість мотивувальної частини оскаржуваної ухвали. Суд першої інстанції навів положення законодавства та правові висновки Верховного Суду про те, що зарахування є матеріально-правовою підставою для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, і що заява про зарахування є одностороннім правочином, однак фактично не застосував ці положення до встановлених обставин справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» вважає, що місцевий господарський суд не здійснив окремої оцінки кожної частини заявленої до зарахування суми, не навів мотивів відмови щодо визнаної обома сторонами суми 594 727, 15 грн та безпідставно дійшов загального висновку про ненадання доказів припинення зобов`язання.

З огляду на викладене Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» вважає, що його обов`язок за рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2025 припинився в частині 955 810, 27 грн унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог, а тому наявні передбачені частиною другою статті 328 Господарського процесуального кодексу України підстави для визнання наказу від 21.04.2026 таким, що не підлягає виконанню у відповідній частині.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Товариство з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти її задоволення, просить залишити ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2026 без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» без задоволення.

Стягувач вважає, що суд першої інстанції повно та правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку поданим сторонами доказам і правильно застосував положення статті 328 Господарського процесуального кодексу України.

Товариство з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» зазначає, що наказ Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026 виданий на виконання рішення від 12.06.2025, яке набрало законної сили, та повністю відповідає його резолютивній частині. Тому процесуально-правові підстави вважати наказ помилково виданим відсутні.

Щодо суми 594 727,15 грн стягувач не заперечує факту проведення зарахування зустрічних однорідних вимог. Зазначена сума становить вартість гранітної продукції, отриманої Товариством з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» за п`ятнадцятьма видатковими накладними, складеними в період із 24.02.2025 до 17.03.2025.

Стягувач вказує, що заявою від 30.03.2026 №123 він самостійно здійснив зарахування цієї заборгованості в рахунок часткового погашення основного боргу за рішенням суду, внаслідок чого залишок основного боргу становив 477 426, 85 грн.

Під час пред`явлення наказу до примусового виконання Товариство з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» повідомило приватного виконавця про проведене зарахування та просило стягнути з боржника лише залишок заборгованості в загальній сумі 624 062, 47 грн, яка складається із залишку основного боргу, інфляційних втрат, пені та трьох процентів річних.

Стягувач наголошує, що саме сума 624 062,47 грн була врахована приватним виконавцем під час визначення розміру основної винагороди та вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 80882527. Таким чином, сума 594 727,15 грн фактично не стягується, а твердження боржника про можливість повторного стягнення цієї частини заборгованості має припущений характер.

З огляду на це Товариство з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» вважає, що права боржника в частині 594 727,15 грн не порушені, оскільки проведене зарахування вже враховано як стягувачем, так і приватним виконавцем під час здійснення виконавчого провадження.

Водночас стягувач категорично заперечує наявність у нього перед Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» заборгованості в сумі 361 083, 12 грн, яку боржник визначає як витрати зі сплати залізничного тарифу.

Товариство з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» зазначає, що між сторонами не укладалися договори щодо відшкодування відповідних витрат, а також не складалися акти наданих послуг, залізничні накладні чи інші первинні документи, які б підтверджували перевезення товару залізничним транспортом або понесення Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» витрат у заявленому розмірі.

За твердженням стягувача, продукція за п`ятнадцятьма видатковими накладними була отримана безпосередньо на складі Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» без її доставки автомобільним або залізничним транспортом. Тому підстави для виникнення обов`язку з компенсації залізничного тарифу відсутні.

Стягувач також звертає увагу, що податкова накладна від 16.02.2025 № 228 датована раніше, ніж здійснені в період із 24.02.2025 до 17.03.2025 поставки продукції, з якими боржник пов`язує відповідні витрати. У зв`язку із цим зазначена податкова накладна, на думку стягувача, не може підтверджувати витрати на перевезення товару, поставленого в наступні періоди.

Сам факт складення податкової накладної, її реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних та технічного одержання документа через систему M.E.Doc, за доводами стягувача, не підтверджує здійснення господарської операції та виникнення цивільно-правового грошового зобов`язання. Боржник не надав доказів відображення відповідної операції в бухгалтерському та податковому обліку стягувача або включення ним зазначеної суми податку до складу податкового кредиту.

Товариство з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» зауважує, що зарахування може спричинити припинення зобов`язань лише за умови фактичного існування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав. Односторонній характер заяви про зарахування не звільняє особу, яка на нього посилається, від обов`язку довести виникнення, розмір та строк виконання зустрічного зобов`язання.

На переконання стягувача, заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» від 20.03.2026 сама по собі не створює у Товариства з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» грошового зобов`язання в сумі 361 083,12 грн. Оскільки існування такої вимоги не підтверджене належними первинними документами та заперечується стягувачем, відсутні передбачені статтею 601 Цивільного кодексу України умови для її зарахування.

Таким чином, стягувач вважає недоведеним припинення обов`язку боржника в частині 361 083,12 грн та зазначає, що наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції про відсутність передбачених частиною другою статті 328 Господарського процесуального кодексу України підстав для задоволення заяви в заявленому боржником обсязі.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2026 для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Андрейчука Л.В. (доповідача), суддів Чус О.В. та Висоцького А.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.07.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» залишено без руху у зв`язку з ненаданням доказів сплати судового збору в установленому законом розмірі.

17.07.2026 до Центрального апеляційного господарського суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» про усунення недоліків апеляційної скарги з відповідними доказами сплати судового збору. Таким чином, недоліки апеляційної скарги усунуто у встановлений судом строк.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2026 у справі № 904/2044/25, витребувано з Господарського суду Дніпропетровської області матеріали оскарження ухвали від 26.06.2026, розгляд справи призначено в судовому засіданні на 19.08.2026.

28.07.2026 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з додатковою відповідальністю “Коростенський щебзавод” надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

30.07.2026 від Товариства з додатковою відповідальністю “Коростенський щебзавод” надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечило проти її задоволення і просило залишити оскаржувану ухвалу без змін.

11.08.2026 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

Розпорядженням керівника апарату Центрального апеляційного господарського суду від 18.08.2026 № 687/26, у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Чус О.В. члена колегії суддів, відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, затверджених Рішенням зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду від 01.04.2025 № 1 (зі змінами), призначено автоматичну зміну складу колегії суддів у судовій справі № 904/2044/25.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.08.2026 для розгляду справи № 904/2044/25 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Андрейчука Л.В. (доповідач), суддів Левшиної Г.В., Висоцького А.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.08.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2026 у справі № 904/2044/25 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Андрейчука Л.В. (доповідач), суддів Левшиної Г.В., Висоцького А.М.

За результатами апеляційного перегляду у судовому засіданні 19.08.2026 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у справі.

Встановлені судом обставини справи.

26.08.2024 між Товариством з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» укладено договір купівлі-продажу № 26082024-Л.

У зв`язку з неналежним виконанням боржником зобов`язань з оплати поставленого за цим договором товару стягувач звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення 1 218 789,62 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2025 у справі № 904/2044/25 позов задоволено повністю та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» на користь Товариства з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД»: 1 072 154 грн основного боргу; 37 951,51 грн інфляційних втрат; 98 638,17 грн пені; 10 045,94 грн трьох процентів річних, а всього - 1 218 789,62 грн.

Окремо з боржника на користь стягувача стягнуто 14 625,47 грн судового збору.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.03.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2025 у справі № 904/2044/25 без змін.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2025 набрало законної сили 23.03.2026.

Матеріалами справи також підтверджується, що в період із 24.02.2025 до 17.03.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» поставило Товариству з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» продукцію на загальну суму 594 727,15 грн за такими видатковими накладними: № 534 від 24.02.2025 на суму 1 700,90 грн; № 542 від 25.02.2025 на суму 1 672,91 грн; № 553 від 26.02.2025 на суму 1 682,70 грн; № 558 від 27.02.2025 на суму 12 947,02 грн; № 575 від 28.02.2025 на суму 13 238,21 грн; № 586 від 03.03.2025 на суму 28 220,62 грн; № 590 від 04.03.2025 на суму 28 311,73 грн; № 604 від 05.03.2025 на суму 29 655,65 грн; № 608 від 06.03.2025 на суму 6 439,91 грн; № 620 від 07.03.2025 на суму 34 875,14 грн; № 628 від 10.03.2025 на суму 25 353,36 грн; № 632 від 10.03.2025 на суму 208 889,65 грн; № 638 від 11.03.2025 на суму 14 553,85 грн; № 639 від 12.03.2025 на суму 150 499,20 грн; № 640 від 17.03.2025 на суму 36 686,30 грн.

Зазначені видаткові накладні підписані представниками сторін. Факт одержання Товариством з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» продукції та наявність у нього заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» у сумі 594 727,15 грн сторонами не заперечуються.

20.03.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» склало заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 955 810, 27 грн.

За змістом цієї заяви боржник визначив свою зустрічну вимогу до стягувача як таку, що складається з: 594 727,15 грн заборгованості за поставлену продукцію відповідно до наведених видаткових накладних; 361 083,12 грн заборгованості з відшкодування витрат зі сплати залізничного тарифу.

У заяві від 20.03.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» зазначило про зарахування своєї вимоги в сумі 955 810, 27 грн у рахунок погашення заборгованості перед Товариством з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД», установленої рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2025 у справі № 904/2044/25.

Наявними у справі доказами направлення поштового відправлення підтверджується одержання Товариством з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» зазначеної заяви 06.04.2026.

Водночас 30.03.2026 Товариство з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» склало заяву № 123 про зарахування зустрічних однорідних вимог.

У цій заяві стягувач підтвердив придбання продукції у Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» за п`ятнадцятьма видатковими накладними на загальну суму 594 727, 15 грн та наявність власного грошового зобов`язання перед боржником у відповідному розмірі.

Товариство з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» заявило про зарахування своєї заборгованості в сумі 594 727, 15 грн у рахунок часткового погашення основного боргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ», присудженого рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2025.

У заяві № 123 стягувач указав, що внаслідок проведеного зарахування: його заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» у сумі 594 727,15 грн припинилася повністю; основний борг Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» перед стягувачем зменшився з 1 072 154,00 грн до 477 426,85 грн.

Факт складення та направлення заяви від 30.03.2026 № 123 сторонами не заперечується; доказів її оспорення або визнання недійсною матеріали справи не містять.

Інфляційні втрати в сумі 37 951,51 грн, пеня в сумі 98 638,17 грн і три проценти річних у сумі 10 045,94 грн зазначеним зарахуванням не охоплювалися.

Відтак з урахуванням проведеного стягувачем зарахування сума зобов`язань боржника за основним наказом становила: 477 426,85 грн + 37 951,51 грн + 98 638,17 грн + 10 045,94 грн = 624 062,47 грн.

Заборгованість зі сплати судового збору в сумі 14 625,47 грн була визначена окремим наказом і не є предметом поданої у цій справі заяви про часткове визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.

Щодо іншої частини заявленого Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» зарахування в сумі 361 083,12 грн між сторонами виникли заперечення.

На підтвердження наявності у стягувача відповідного грошового зобов`язання боржник надав: податкову накладну від 16.02.2025 № 228, складену щодо витрат зі сплати залізничного тарифу на загальну суму 361 083,12 грн; квитанцію про реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних; відомості із системи електронного документообігу M.E.Doc, у яких зазначено про доставлення документа контрагенту.

Доказів включення Товариством з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» суми податку за податковою накладною від 16.02.2025 № 228 до складу податкового кредиту, подання відповідної податкової звітності або вчинення інших дій з відображення цієї операції у податковому обліку матеріали справи не містять.

Договору, яким установлювався обов`язок Товариства з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» відшкодувати боржнику витрати зі сплати залізничного тарифу в сумі 361 083,12 грн, до заяви не додано.

Також у матеріалах, поданих на підтвердження цієї частини зустрічної вимоги, відсутні акти наданих послуг, залізничні накладні, рахунки, платіжні документи щодо фактичної сплати боржником залізничного тарифу та інші первинні документи, які б відображали зміст, обсяг і вартість відповідної господарської операції.

Податкова накладна № 228 датована 16.02.2025, тоді як поставки продукції за наведеними п`ятнадцятьма видатковими накладними здійснювалися в період із 24.02.2025 до 17.03.2025.

Товариство з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» заперечило виникнення у нього заборгованості в сумі 361 083,12 грн. Стягувач зазначив, що продукція за видатковими накладними була отримана безпосередньо на складі боржника без доставки автомобільним або залізничним транспортом, а господарська операція щодо компенсації залізничного тарифу в його бухгалтерському обліку не відображена.

09.04.2026 Товариство з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» повідомило боржника про заперечення проти заявленого ним зарахування в частині 361 083,12 грн, підтвердивши водночас проведення зарахування в сумі 594 727,15 грн.

21.04.2026 Господарський суд Дніпропетровської області видав два окремі накази на виконання рішення від 12.06.2025: наказ про стягнення 1 218 789,62 грн, з яких 1 072 154 грн основного боргу, 37 951,51 грн інфляційних втрат, 98 638,17 грн пені та 10 045,94 грн трьох процентів річних; наказ про стягнення 14 625,47 грн судового збору.

28.04.2026 Товариство з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» звернулося до приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Дідківського А.С. із заявою про примусове виконання основного наказу від 21.04.2026.

У заяві про відкриття виконавчого провадження стягувач повідомив приватного виконавця про проведене ним на підставі статті 601 Цивільного кодексу України зарахування зустрічних однорідних вимог у сумі 594 727,15 грн та зазначив, що фактичному стягненню підлягає 624 062,47 грн, тобто різниця між указаною в наказі сумою 1 218 789,62 грн і сумою проведеного зарахування.

29.04.2026 приватний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 80882527.

У постанові про відкриття виконавчого провадження відтворено зміст наказу від 21.04.2026 щодо стягнення загалом 1 218 789,62 грн. Водночас основну винагороду приватного виконавця визначено в сумі 62 406, 24 грн, виходячи із заявленого стягувачем до примусового виконання залишку заборгованості в сумі 624 062, 47 грн.

Цього ж дня приватний виконавець виніс постанову про арешт коштів боржника в межах загальної суми 686 781, 06 грн, сформованої з урахуванням залишку заборгованості, основної винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження.

Доказів фактичного стягнення з боржника та перерахування стягувачу коштів у виконавчому провадженні № 80882527 матеріали справи не містять.

У червні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою про визнання основного наказу від 21.04.2026 таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення 955 810,27 грн, та про зупинення виконавчого провадження № 80882527.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2026 заяву прийнято до розгляду, а виконання наказу від 21.04.2026 зупинено до розгляду заяви. Ухвалою від 22.06.2026 виправлено описку щодо дати та часу призначеного судового засідання.

18.06.2026 Товариство з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» подало заперечення проти задоволення заяви боржника.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2026 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» відмовлено повністю.

Таким чином, сторони не заперечують факту існування та припинення зарахуванням зустрічної заборгованості в сумі 594 727, 15 грн. Спір між ними стосується правових наслідків цього зарахування для виконання наказу від 21.04.2026, а також наявності й можливості зарахування додаткової зустрічної вимоги боржника в сумі 361 083,12 грн.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї. Водночас згідно із частиною четвертою цієї статті суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо встановить неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

Предметом апеляційного перегляду в цій справі є законність та обґрунтованість ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2026, постановленої за результатами розгляду заяви ТОВ «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» про часткове визнання таким, що не підлягає виконанню, наказу від 21.04.2026.

У межах цього провадження суд не здійснює повторного розгляду спору, вирішеного рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2025 та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.03.2026, не перевіряє повторно правильність визначення присуджених до стягнення сум і не змінює змісту судового рішення, яке набрало законної сили.

Предметом перевірки є інше питання: чи зберігся на час розгляду заяви обов`язок боржника, визначений судовим рішенням та наказом, у повному обсязі, чи такий обов`язок після ухвалення судового рішення припинився повністю або частково внаслідок обставин, на які посилається заявник.

За статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання, а держава забезпечує його виконання у визначеному законом порядку. Аналогічне положення закріплено у статті 326 ГПК України. Частиною першою статті 327 ГПК України передбачено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Водночас обов`язковість судового рішення не означає допустимості примусового стягнення тієї частини присудженого, щодо якої після ухвалення рішення матеріальний обов`язок боржника припинився. Саме для узгодження змісту виконавчого документа з актуальним станом матеріального зобов`язання законодавець передбачив спеціальний процесуальний механізм, закріплений у статті 328 ГПК України.

Згідно із частиною другою статті 328 ГПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково: якщо виконавчий документ видано помилково; якщо обов`язок боржника відсутній повністю або частково у зв`язку з його припиненням; якщо обов`язок добровільно виконаний боржником чи іншою особою; за наявності інших причин, які свідчать про відсутність відповідного обов`язку або неможливість примусового виконання виконавчого документа.

Таким чином, передбачені частиною другою статті 328 ГПК України підстави за своєю правовою природою поділяються на процесуально-правові та матеріально-правові.

До процесуально-правових належать обставини, пов`язані з помилковою видачею виконавчого документа. Матеріально-правовими є обставини, які свідчать, що обов`язок боржника, належним чином установлений судовим рішенням, згодом припинився повністю або частково внаслідок виконання, зарахування, прощення боргу, домовленості сторін або з інших передбачених законом підстав.

Ці групи підстав є самостійними й альтернативними. Тому для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню у зв`язку з припиненням обов`язку боржника, не вимагається одночасного встановлення помилковості його видачі.

Таким чином, відповідність наказу резолютивній частині судового рішення та факт набрання цим рішенням законної сили самі собою не спростовують можливості застосування частини другої статті 328 ГПК України, якщо після ухвалення рішення або після видачі наказу відбулося повне чи часткове припинення присудженого зобов`язання.

Імперативне формулювання частини другої статті 328 ГПК України - «суд визнає» - означає, що в разі доведення відсутності обов`язку боржника повністю або частково відповідне визнання виконавчого документа не є питанням судового розсуду.

Крім того, законодавець прямо передбачив можливість не лише повного, а й часткового визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Тому відсутність підстав для припинення всього визначеного наказом зобов`язання не виключає задоволення заяви в тій частині, щодо якої припинення обов`язку належно доведене.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.07.2022 у справі № 917/313/18 зазначено, що передбачений статтею 328 ГПК України механізм спрямований на нівелювання процедури примусового виконання наказу за відсутності відповідного обов`язку боржника. Правовий механізм визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, пов`язується насамперед із наявністю або відсутністю самого обов`язку боржника, а не лише з обставинами видачі наказу. У цій справі Верховний Суд погодився саме з частковим визнанням наказу таким, що не підлягає виконанню. Постанова КГС ВС від 18.07.2022 у справі № 917/313/18.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в пункті 7.32 постанови від 30.08.2024 у справі № 916/3006/23 також зауважила, що в разі повного або часткового добровільного виконання рішення боржник відповідно до частини другої статті 328 ГПК України має право звернутися із заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Постанова ОП КГС ВС від 30.08.2024 у справі № 916/3006/23.

У такий спосіб, часткове припинення обов`язку є самостійною та достатньою законодавчою підставою для часткового визнання наказу таким, що не підлягає виконанню. Для застосування цієї норми не потрібно чекати повного погашення заборгованості або фактичного завершення виконавчого провадження.

У цій справі заявник посилається на припинення свого обов`язку шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін допускається у випадках, установлених договором або законом.

За частиною першою статті 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Частина друга цієї статті встановлює, що зарахування може здійснюватися за заявою однієї зі сторін.

Заява про зарахування за своєю правовою природою є одностороннім правочином у розумінні статті 202 ЦК України. Для її вчинення не вимагається укладення двосторонньої угоди або надання іншою стороною згоди на зарахування. Водночас така заява повинна бути доведена до відома іншої сторони, оскільки правові наслідки одностороннього волевиявлення не можуть настати до його сприйняття адресатом.

Для припинення зобов`язань шляхом зарахування необхідна одночасна наявність таких умов: вимоги повинні бути зустрічними, тобто кожна сторона одночасно є кредитором в одному зобов`язанні та боржником в іншому; вимоги повинні бути однорідними; щодо грошових вимог ця умова означає, що предметом обох зобов`язань є сплата коштів, незалежно від того, з однакових чи різних договорів вони виникли; строк виконання обох вимог має настати, бути невстановленим або визначеним моментом пред`явлення вимоги; зустрічна вимога, якою сторона має намір припинити свій обов`язок, повинна реально існувати, мати визначений розмір та належати особі, яка заявляє про зарахування; не повинно існувати передбачених статтею 602 ЦК України або договором заборон на проведення зарахування.

Якщо розміри зустрічних вимог різні, менше зобов`язання припиняється повністю, а більше - у частині, що дорівнює розміру меншого зобов`язання.

Відповідні висновки сформульовані об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19. У цій постанові зазначено, що зарахування є способом одночасного припинення двох взаємних зобов`язань; можливим є також часткове зарахування. Наявність заперечень однієї сторони або її незгода із заявою про зарахування самі собою не перешкоджають настанню наслідків зарахування. Водночас наявність, розмір, строк виконання та інші характеристики вимог, які зараховуються, підлягають перевірці судом на підставі доказів.

Умова безспірності стосується саме вимог, які заявлені до зарахування, а не самої заяви як одностороннього правочину. Тому формальне заперечення кредитора не спростовує зарахування автоматично. Однак і сам факт складення та направлення заяви не звільняє особу, яка посилається на припинення зобов`язання, від обов`язку довести існування зустрічної вимоги, її розмір і настання строку виконання.

Презумпція правомірності правочину, закріплена статтею 204 ЦК України, стосується правомірності вчиненого волевиявлення, але не створює презумпції достовірності всіх зазначених у заяві відомостей та не породжує зустрічної заборгованості, якої фактично не існувало. Інакше особа могла б припинити будь-який підтверджений обов`язок шляхом одностороннього зазначення у заяві непідтвердженої зустрічної вимоги, що не відповідає змісту статей 598, 601 ЦК України.

Таким чином, відсутність окремого судового рішення про визнання заяви про зарахування недійсною не позбавляє суд, який розглядає заяву за статтею 328 ГПК України, обов`язку встановити, чи існувала вимога, зазначена в заяві про зарахування, і чи відповідала вона всім установленим законом умовам.

Можливість зарахування не обмежується стадією, що передує ухваленню судового рішення. Зарахування може бути проведене і після ухвалення рішення, зокрема на стадії його виконання, якщо наявні всі передбачені законом умови. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 761/33621/18: наслідком подання заяви за наявності необхідних умов є остаточне припинення відповідних зобов`язань повністю або частково, у тому числі на стадії виконання судового рішення.

Водночас визначення того, чи відбулося зарахування та в якому розмірі припинився присуджений обов`язок, належить до компетенції суду, а не виконавця.

У пунктах 21, 22 постанови від 08.09.2021 у справі № 905/2419/18 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду прямо зазначив, що обставини припинення зобов`язання боржника внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог мають установлюватися в межах провадження за статтею 328 ГПК України. Виконавець не наділений повноваженнями надавати правову оцінку заяві про зарахування в межах відкритого виконавчого провадження. Постанова КГС ВС від 08.09.2021 у справі № 905/2419/18.

Тому сам факт урахування стягувачем або приватним виконавцем певної суми під час визначення фактичного залишку до стягнення не підміняє судового вирішення питання про часткове припинення обов`язку та не усуває передбаченої статтею 328 ГПК України матеріально-правової підстави.

За приписами статей 13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до статей 76– 79, 86 ГПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу, а також їх вірогідність і взаємний зв`язок у сукупності. Жодний доказ не має наперед установленої сили.

Оскільки заявник просить визнати наказ таким, що не підлягає виконанню в частині 955 810,27 грн, саме на нього покладається обов`язок доведення сукупності таких обставин: існування зустрічних грошових вимог до стягувача; розміру кожної з таких вимог; настання строку їх виконання; доведення заяви про зарахування до відома стягувача; відсутності встановлених законом або договором заборон на зарахування; припинення визначеного наказом обов`язку саме в заявленому розмірі.

При цьому заявлена до зарахування сума 955 810,27 грн складається із двох вимог, які мають різні підстави виникнення і різний стан доказового підтвердження: 594 727,15 грн вартості товару за підписаними сторонами видатковими накладними; 361 083,12 грн заявленого відшкодування залізничного тарифу.

Тому ці складові не можуть оцінюватися як єдина неподільна вимога. Наявність належних доказів щодо однієї з них не означає автоматичної доведеності іншої. Кожна складова підлягає окремій перевірці на відповідність умовам статті 601 ЦК України.

Щодо припинення обов`язку боржника в частині 594 727,15 грн

Застосовуючи наведені у попередньому блоці правові положення до обставин цієї справи, колегія суддів насамперед розмежовує дві складові заявленого ТОВ «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» зарахування, оскільки вимога на суму 594 727,15 грн, на відміну від вимоги на суму 361 083,12 грн, підтверджується первинними документами та фактично визнається обома сторонами.

Матеріалами справи встановлено, що в період із 24.02.2025 до 17.03.2025 ТОВ «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» поставило ТДВ «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» товар за п`ятнадцятьма видатковими накладними на загальну суму 594 727,15 грн.

Видаткові накладні підписані представниками обох товариств без зауважень щодо найменування, кількості, якості або вартості отриманого товару. Обставини його передання та отримання, загальний розмір вартості, а також наявність у ТДВ «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» обов`язку сплатити 594 727,15 грн учасниками справи не заперечуються.

Наявність такого обов`язку підтверджується не лише первинними документами, а й подальшими діями самого стягувача, зокрема складенням заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 30.03.2026 №123, поданням заяви про примусове виконання рішення лише в частині залишку боргу та змістом заперечень, поданих під час розгляду заяви боржника.

Таким чином, в частині 594 727,15 грн йдеться не про одностороннє твердження боржника щодо існування непідтвердженої зустрічної заборгованості, а про зобов`язання стягувача, яке: підтверджене підписаними обома сторонами первинними документами; має визначений сторонами розмір; визнається самим стягувачем; не спростоване доказами оплати, припинення з іншої підстави або відсутності строку виконання.

Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України обставини, визнані учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними внаслідок примусу. Таких підстав у цій справі не встановлено.

Таким чином, станом на момент проведення зарахування між сторонами існували два зустрічні грошові зобов`язання: зобов`язання ТОВ «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» перед ТДВ «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД», визначене рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2025 та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.03.2026; зобов`язання ТДВ «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» перед ТОВ «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» щодо оплати отриманого товару на суму 594 727,15 грн.

Ці вимоги були зустрічними, оскільки кожне товариство одночасно було кредитором в одному зобов`язанні та боржником в іншому; однорідними, оскільки предметом кожної вимоги була сплата коштів; визначеними за розміром і такими, строк виконання яких настав.

Передбачених статтею 602 ЦК України або умовами правовідносин сторін заборон на проведення такого зарахування матеріали справи не містять.

ТОВ «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» у заяві від 20.03.2026 повідомило ТДВ «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» про зарахування зустрічних однорідних вимог, включивши до них, зокрема, вимогу про оплату поставленого товару на суму 594 727,15 грн. Вказана заява отримана стягувачем 06.04.2026, тобто після набрання законної сили рішенням у справі № 904/2044/25, але до видачі наказу від 21.04.2026 та до відкриття виконавчого провадження.

Та обставина, що сама заява датована 20.03.2026, тоді як постанова апеляційного суду ухвалена 23.03.2026, не спростовує проведення зарахування. Правове значення має не лише дата складення односторонньої заяви, а доведення відповідного волевиявлення до відома його адресата. Станом на 06.04.2026 рішення вже набрало законної сили, визначений ним грошовий обов`язок боржника був чинним і міг бути припинений повністю або частково на передбачених законом підставах.

При цьому ТДВ «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» ще 30.03.2026 склало власну заяву №123 про зарахування зустрічних однорідних вимог саме на суму 594 727,15 грн. У ній стягувач визнав своє зобов`язання з оплати поставленого товару, припинив його зарахуванням у повному обсязі та одночасно визнав припинення зобов`язання ТОВ «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» за судовим рішенням у відповідній частині.

Таким чином, волевиявлення щодо проведення зарахування в частині 594 727,15 грн було висловлене не лише боржником, а й самим стягувачем.

Наявність двох заяв не означає подвійного зарахування цієї суми. Після припинення зустрічних зобов`язань у розмірі 594 727,15 грн ця сама вимога не може бути зарахована повторно. Водночас для вирішення цієї справи немає потреби визначати, яка із заяв першою спричинила відповідні правові наслідки, оскільки сукупність обох документів беззаперечно підтверджує погоджений сторонами правовий результат: припинення зобов`язання ТДВ «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» щодо оплати товару та припинення в такому самому розмірі зобов`язання ТОВ «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ», визначеного судовим рішенням.

Заперечення стягувача від 09.04.2026 також не містять спростування зарахування цієї суми. Незгода ТДВ «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» стосувалася додатково заявлених боржником 361 083,12 грн відшкодування залізничного тарифу, тоді як зарахування 594 727,15 грн стягувач визнав і відобразив у власних розрахунках.

Колегія суддів ураховує, що поставка товару за видатковими накладними відбулася до ухвалення рішення від 12.06.2025. Проте сама наявність зустрічних вимог не приводить до їх автоматичного зарахування. Для настання правових наслідків, передбачених статтею 601 ЦК України, необхідне відповідне волевиявлення хоча б однієї зі сторін.

У постанові від 09.06.2022 у справі № 903/312/21 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що необхідно розмежовувати наявність зустрічних однорідних вимог і заяву про їх зарахування: саме по собі існування таких вимог не припиняє зобов`язань. Наслідком одержання заяви про зарахування за наявності передбачених законом умов є припинення відповідних зобов`язань повністю або частково.

У цій справі відповідні заяви складені після ухвалення рішення судом першої інстанції, а заява боржника отримана стягувачем після набрання судовим рішенням законної сили. Тому врахування правових наслідків такого зарахування не є повторним переглядом обставин первісного спору та не суперечить принципу остаточності судового рішення. Йдеться про новий юридичний факт припинення зобов`язання, який виник після вирішення спору по суті та підлягає оцінці саме в порядку статті 328 ГПК України.

Не перешкоджає частковому зарахуванню й та обставина, що в заяві ТОВ «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» від 20.03.2026 поряд із вимогою на 594 727,15 грн зазначено іншу вимогу на 361 083,12 грн. Ці вимоги є подільними, виникли з різних підстав, окремо визначені в заяві та мають самостійне доказове обґрунтування. Тому недоведеність однієї складової не нівелює правових наслідків зарахування іншої, існування якої підтверджене належними доказами та визнане стягувачем.

Заява ТДВ «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» від 30.03.2026 №123 містить конкретний розрахунок наслідків проведеного зарахування. З присудженої рішенням суми основного боргу 1 072 154,00 грн стягувач вирахував 594 727,15 грн вартості отриманого товару, визначивши залишок основного боргу в розмірі: 1 072 154,00 грн – 594 727,15 грн = 477 426,85 грн.

Оскільки інфляційні втрати в розмірі 37 951,51 грн, пеня в розмірі 98 638,17 грн та 3 % річних у розмірі 10 045,94 грн зарахуванням не припинялися, загальний залишок за наказом становить: 477 426,85 грн + 37 951,51 грн + 98 638,17 грн + 10 045,94 грн = 624 062,47 грн.

Таким чином, із загальної суми 1 218 789,62 грн, зазначеної в наказі від 21.04.2026, обов`язок ТОВ «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» припинився на 594 727,15 грн, а зберігся на 624 062,47 грн.

Окремо присуджений судовий збір у розмірі 14 625,47 грн зарахуванням не охоплювався, стягується за іншим наказом і не є предметом поданої заяви.

Подальша поведінка стягувача повністю узгоджується з наведеним розрахунком. Звертаючись 28.04.2026 до приватного виконавця із заявою про примусове виконання наказу, ТДВ «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» просило стягнути не всю зазначену в наказі суму 1 218 789,62 грн, а лише її залишок - 624 062,47 грн.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» стягувач у заяві про примусове виконання зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати. Таким чином, закон передбачає врахування стягувачем часткового припинення або виконання зобов`язання при пред`явленні виконавчого документа. Стаття 26 Закону України «Про виконавче провадження».

Водночас заява стягувача про примусове виконання лише частини присудженої суми не змінює змісту самого наказу, не позбавляє його виконавчої сили в іншій частині та не є судовим вирішенням питання про припинення матеріального обов`язку боржника.

Постановою приватного виконавця Дідківського А.С. від 29.04.2026 відкрито виконавче провадження № 80882527. У цій постанові відтворено повний зміст наказу про стягнення 1 218 789,62 грн, проте розмір основної винагороди приватного виконавця визначено в сумі 62 406,24 грн, що відповідає десяти відсоткам від фактичного залишку заборгованості 624 062,47 грн. Загальну суму арешту також визначено з урахуванням саме цього залишку, винагороди та витрат виконавчого провадження.

Зазначені обставини не спростовують заяви боржника, а, навпаки, додатково підтверджують, що сам стягувач і приватний виконавець фактично виходили з відсутності обов`язку боржника в частині 594 727,15 грн.

Проте приватний виконавець не вирішував і не міг вирішувати питання про правові наслідки проведеного зарахування. Він лише визначив межі фактичного стягнення відповідно до заяви стягувача.

У постанові від 08.09.2021 у справі № 905/2419/18 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду прямо зазначив, що виконавець не наділений повноваженнями надавати правову оцінку заяві про зарахування зустрічних однорідних вимог. Обставини припинення визначеного наказом зобов`язання внаслідок зарахування мають установлюватися судом у межах провадження, передбаченого статтею 328 ГПК України.

Тому врахування приватним виконавцем суми 594 727,15 грн не замінює судового рішення про часткове визнання наказу таким, що не підлягає виконанню. Протилежний підхід фактично покладав би на виконавця вирішення матеріально-правового питання, яке законом віднесено до повноважень суду.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки стягувач просив примусово стягнути лише 624 062,47 грн і приватний виконавець фактично врахував цю суму, підстав для часткового визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, немає.

Такий висновок ґрунтується на змішуванні двох різних обставин: фактичного обсягу стягнення, якого на цей час вимагає стягувач; юридичного обсягу обов`язку боржника, зазначеного у виконавчому документі.

Для застосування частини другої статті 328 ГПК України визначальним є не те, чи встиг виконавець фактично стягнути надмірну суму, а те, чи існує обов`язок боржника в повному обсязі, зазначеному в наказі.

Частина четверта статті 328 ГПК України окремо врегульовує ситуацію, коли стягнення вже відбулося: у такому разі суд на вимогу боржника може одночасно стягнути на його користь безпідставно одержане стягувачем. Отже, відсутність фактичного стягнення впливає лише на можливість застосування наслідку у вигляді повернення безпідставно одержаних коштів, але не усуває підстав для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.

У цій справі доказів фактичного стягнення коштів у межах виконавчого провадження № 80882527 не подано. Тому підстав для застосування частини четвертої статті 328 ГПК України в частині повернення безпідставно одержаного немає. Водночас це не перешкоджає частковому визнанню наказу таким, що не підлягає виконанню.

Саме судове визнання усуває невідповідність між повною сумою, формально зазначеною у виконавчому документі, та фактичним обсягом матеріального обов`язку боржника. Поточне волевиявлення стягувача стягувати лише 624 062,47 грн не змінює тексту наказу й саме собою не забезпечує остаточної правової визначеності щодо суми, яка може бути пред`явлена до виконання надалі.

Висновок про необхідність часткового визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, не означає, що після кожного часткового платежу боржник зобов`язаний повторно звертатися до суду із заявою за статтею 328 ГПК України. Звичайні часткові платежі, здійснені до або під час виконавчого провадження, враховуються стягувачем і виконавцем під час визначення фактичного залишку заборгованості.

Однак припинення зобов`язання шляхом зарахування не є звичайним грошовим платежем, проведеним через виконавця. Це окремий цивільно-правовий спосіб припинення зобов`язань, оцінювати правомірність і розмір якого виконавець не уповноважений. Саме тому у випадку спору або необхідності привести обсяг виконання наказу у відповідність до припиненого зобов`язання застосовується судовий механізм, передбачений статтею 328 ГПК України.

Підхід щодо можливості часткового визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, застосований також Східним апеляційним господарським судом у постанові від 14.02.2022 у справі № 917/313/18. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду постановою від 18.07.2022 залишив це судове рішення без змін, наголосивши, що правовий механізм статті 328 ГПК України пов`язується саме з наявністю або відсутністю обов`язку боржника та не виключає часткового припинення виконання.

Таким чином, суд першої інстанції, установивши, що: стягувач визнав зарахування 594 727,15 грн; у заяві про примусове виконання стягувач визначив до стягнення лише 624 062,47 грн; приватний виконавець розрахував винагороду та наклав арешт виходячи із цього залишку, дійшов взаємно суперечливого висновку про відсутність доказів часткового припинення обов`язку боржника.

Такий висновок не відповідає встановленим самим місцевим судом обставинам, змісту статей 598, 601 ЦК України, статті 328 ГПК України та наведеним правовим позиціям Верховного Суду.

Місцевий господарський суд також не врахував прямої вказівки законодавця на можливість часткового визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, і фактично застосував до заяви підхід «або повністю, або ніяк». Недоведеність припинення обов`язку в частині 361 083,12 грн не могла бути підставою для відмови щодо іншої, самостійної та належно підтвердженої частини вимоги.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про припинення зобов`язання ТОВ «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» у розмірі 594 727,15 грн є обґрунтованими, а наказ Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026 у справі № 904/2044/25 підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню в цій частині.

Щодо вимоги про відшкодування залізничного тарифу в сумі 361 083,12 грн

Іншою складовою заявленого ТОВ «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» зарахування є вимога до ТДВ «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» про відшкодування залізничного тарифу в сумі 361 083,12 грн.

На підтвердження існування цієї вимоги заявник посилається на податкову накладну від 16.02.2025 № 228, квитанцію про її реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних, а також відомості програмного забезпечення M.E.Doc про доставлення документа контрагенту. На думку апелянта, реєстрація податкової накладної, її отримання ТДВ «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД», відсутність розрахунку коригування до неї та відсутність окремого судового рішення про недійсність заяви про зарахування підтверджують як наявність відповідної заборгованості, так і припинення зобов`язань сторін у цій частині.

Колегія суддів відхиляє наведені доводи з огляду на таке.

Відповідно до статей 73, 74, 76– 79, 86 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Наявність обставини, на яку сторона посилається, вважається доведеною, якщо докази, подані на її підтвердження, є більш вірогідними, ніж докази, подані на її спростування. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також їх взаємний зв`язок у сукупності.

Оскільки саме ТОВ «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» стверджує про існування зустрічної грошової вимоги щодо відшкодування залізничного тарифу та посилається на припинення внаслідок її зарахування обов`язку, встановленого судовим рішенням, на нього покладається обов`язок довести: правову підставу виникнення у ТДВ «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» обов`язку відшкодувати залізничний тариф; фактичне надання послуг із залізничного перевезення або фактичне понесення ТОВ «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» відповідних витрат в інтересах стягувача; зв`язок таких послуг або витрат із конкретними господарськими операціями між сторонами; погодження сторонами розміру витрат або порядку його визначення; розмір заборгованості саме в сумі 361 083,12 грн; настання строку виконання відповідної грошової вимоги або наявність інших передбачених статтею 601 ЦК України умов для її зарахування.

За змістом статей 11, 202, 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів, а у випадках, установлених законом, - з інших юридичних фактів. Таким чином, саме по собі зазначення особою в односторонньо складеному документі певної господарської операції та її вартості не створює для іншої особи грошового обов`язку, якщо виникнення такого обов`язку не випливає із договору, закону або інших установлених належними доказами обставин.

З матеріалів справи не вбачається наявності договору, додаткової угоди, заявки, замовлення, листування чи іншої домовленості сторін, за якою ТДВ «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» доручало ТОВ «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» організувати залізничне перевезення та зобов`язувалося відшкодувати пов`язані із цим витрати.

Також у матеріалах справи відсутні докази погодження сторонами маршруту перевезення, кількості вагонів, обсягу вантажу, розміру залізничного тарифу, порядку його розрахунку та строку оплати.

Не надано заявником і первинних документів, які підтверджували б фактичне здійснення відповідної господарської операції, зокрема залізничних накладних, перевізних документів, актів наданих послуг, рахунків перевізника, платіжних документів про сплату ТОВ «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» залізничного тарифу, актів приймання-передачі послуг або інших документів, які дозволяли б установити зміст, обсяг, учасників та вартість конкретного перевезення.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При цьому відсутність належно оформленого первинного документа не в усіх випадках безумовно виключає можливість доведення господарської операції іншими доказами, однак такі докази у своїй сукупності повинні переконливо підтверджувати фактичне здійснення відповідної операції.

Наведене узгоджується з висновками, викладеними у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.06.2022 у справі № 903/312/21. У зазначеній справі сторона також посилалася на припинення зобов`язання зарахуванням вимоги про відшкодування транспортних витрат. Верховний Суд погодився з висновками судів про відсутність правових наслідків такого зарахування, оскільки договір не встановлював обов`язку іншої сторони відшкодовувати транспортні витрати, порядок визначення їх розміру сторонами не погоджувався, а первинні документи, які підтверджували б фактичне надання транспортних послуг і виникнення відповідного грошового зобов`язання, подані не були.

Подібними у справі № 903/312/21 та у справі, яка переглядається, є правовий зміст спірних відносин і причина, яка перешкоджає настанню наслідків зарахування: сама заява про зарахування не може замінити докази існування зустрічної вимоги, покладеної в її основу.

Щодо податкової накладної від 16.02.2025 № 228 колегія суддів зазначає таке.

Згідно з пунктами 201.1, 201.7, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України обов`язок скласти та зареєструвати податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних покладено на платника податку - продавця товарів або послуг.

Таким чином, складання та реєстрація податкової накладної № 228 були діями самого ТОВ «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» як особи, яка зазначила себе постачальником відповідної послуги. Квитанція про реєстрацію цієї накладної підтверджує вчинення саме заявником дій у сфері податкового обліку, однак сама по собі не підтверджує прийняття послуги ТДВ «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД», визнання ним грошового обов`язку чи погодження вартості такої послуги.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19 конкретизувала підхід до оцінки податкових накладних. Податкова накладна залежно від фактичних обставин справи може враховуватися як доказ господарської операції, якщо сторона, яка заперечує таку операцію, сама вчинила юридично значимі дії, що свідчать про її визнання, зокрема відобразила відповідну операцію у своєму податковому обліку та сформувала податковий кредит.

Таким чином, визначальним є не лише факт складання постачальником податкової накладної, а поведінка обох учасників операції та наявність інших доказів, які у сукупності підтверджують її реальність.

Подібний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17: право покупця на податковий кредит пов`язується з реальним здійсненням операції та її оформленням документами, що містять достовірні відомості про зміст і обсяг операції.

У цій справі ТОВ «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» не надало доказів того, що ТДВ «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД»: включило податкову накладну № 228 до складу податкового кредиту; відобразило операцію з відшкодування залізничного тарифу в декларації з податку на додану вартість; відобразило відповідне зобов`язання у бухгалтерському обліку; підписало акт наданих послуг або інший двосторонній документ; здійснило часткову оплату спірної суми; іншим чином визнало наявність заборгованості в сумі 361 083,12 грн.

Відомості M.E.Doc про те, що податкову накладну «доставлено» або «отримано контрагентом», підтверджують технічне доставлення електронного документа адресату. Однак вони не підтверджують підписання цього документа уповноваженою особою ТДВ «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД», прийняття зазначеної у ньому послуги, відображення її у бухгалтерському чи податковому обліку або вчинення інших юридично значимих дій, спрямованих на визнання відповідного грошового обов`язку.

Саме по собі отримання контрагентом документа, складеного іншою стороною, не є тотожним погодженню його змісту. Інакше одностороннє направлення будь-якого рахунку або податкової накладної могло б створювати для адресата грошовий обов`язок без укладення договору, прийняття товарів чи послуг та без учинення ним будь-яких дій, що суперечило б статтям 11, 202, 509 ЦК України.

Не підтверджує фактичного здійснення операції і довід апелянта про те, що податкова накладна не була анульована або скоригована.

Відсутність розрахунку коригування може враховуватися судом разом з іншими обставинами, проте не замінює доказів реальності господарської операції. Така відсутність не перетворює складену постачальником податкову накладну на двосторонній первинний документ і не доводить, що її отримувач сформував податковий кредит чи визнав заборгованість. Більше того, матеріали справи не містять доказів звернення ТДВ «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» із заявою про реєстрацію податкової накладної, її включення до податкової звітності або використання відповідної суми податку для зменшення своїх податкових зобов`язань.

Колегія суддів також бере до уваги, що податкова накладна № 228 датована 16.02.2025, тоді як надані сторонами видаткові накладні, з якими заявник пов`язує взаємні господарські відносини, складені у період із 24.02.2025 до 17.03.2025.

Сама по собі така хронологічна невідповідність не є безумовним доказом того, що операція із залізничного перевезення не могла відбутися. Однак за відсутності договору, заявки, залізничних накладних, актів наданих послуг, документів про оплату послуг перевізника та інших доказів вона не дозволяє встановити зв`язок зазначеної у податковій накладній суми з конкретними поставками товару між сторонами.

При цьому ТДВ «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» заперечує факт замовлення та отримання послуг із залізничного перевезення, зазначаючи, що товар за відповідними видатковими накладними отримувався шляхом самовивозу зі складу ТОВ «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ». Заявник не надав транспортних документів, які б спростовували ці пояснення та підтверджували перевезення товару саме залізничним транспортом.

Колегія суддів наголошує, що висновок про недоведеність зустрічної вимоги ґрунтується не на самому лише запереченні стягувача проти зарахування.

Відповідно до висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19, незгода однієї сторони із проведеним зарахуванням сама по собі не перешкоджає настанню його правових наслідків. Водночас суд повинен перевірити аргументи сторони щодо відсутності або спірності вимоги та встановити, чи існувала вимога, заявлена до зарахування, у визначеному розмірі.

У цій справі заперечення ТДВ «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» не є формальним. Воно узгоджується з відсутністю документів, які підтверджують договірну підставу спірної вимоги, фактичне надання послуг, понесення заявником транспортних витрат, погодження їх розміру та визнання відповідної операції стягувачем.

Тому висновки постанови об`єднаної палати у справі № 910/11116/19 не підтверджують позицію апелянта. У тій справі наявність та розмір обох зустрічних вимог підтверджувалися підписаними сторонами актами та іншими документами і фактично не заперечувалися. Натомість у справі, що переглядається, сам факт виникнення вимоги про відшкодування залізничного тарифу не підтверджений належною сукупністю доказів.

Не заслуговує на увагу й посилання апелянта на те, що заява від 20.03.2026 про зарахування зустрічних однорідних вимог не визнана недійсною в судовому порядку.

За змістом статей 202, 204, 601 ЦК України заява про зарахування є одностороннім правочином, правомірність якого презюмується. Водночас презумпція правомірності одностороннього правочину не звільняє особу, яка посилається на припинення зобов`язання, від доведення існування вимоги, покладеної в основу зарахування.

Заява про зарахування може припинити лише ті зустрічні вимоги, які на момент її вчинення реально існують і відповідають установленим статтею 601 ЦК України умовам. Така заява не може самостійно створити для її адресата новий грошовий обов`язок. Інакше особа отримала б можливість односторонньо сформувати заборгованість іншої сторони шляхом викладення відповідного твердження у заяві про зарахування.

Тому відсутність окремого рішення суду про недійсність заяви від 20.03.2026 не є підставою для автоматичного визнання припиненим обов`язку боржника в частині 361 083,12 грн. У межах розгляду заяви за статтею 328 ГПК України суд не визнає правочин недійсним, а перевіряє, чи спричинив він той матеріально-правовий наслідок, на який посилається заявник. Якщо існування однієї із заявлених до зарахування вимог не доведено, припинення зобов`язання в цій частині не відбувається.

Такий підхід узгоджується з постановою Верховного Суду від 09.06.2022 у справі № 903/312/21, у якій суди перевірили правові наслідки заяви про зарахування та встановили, що непідтверджена первинними документами вимога про транспортні витрати не могла припинити зустрічне зобов`язання, незалежно від факту існування самої заяви про зарахування.

Оцінивши податкову накладну від 16.02.2025 № 228, квитанцію про її реєстрацію, відомості M.E.Doc та заяву про зарахування у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів доходить висновку, що зазначені докази підтверджують лише: складання ТОВ «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» податкової накладної із зазначенням операції на суму 361 083,12 грн; реєстрацію цієї накладної самим заявником у Єдиному реєстрі податкових накладних; технічне доставлення документа ТДВ «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД»; включення заявником цієї суми до своєї заяви про зарахування.

Водночас вони не підтверджують виникнення у ТДВ «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» цивільного обов`язку сплатити 361 083,12 грн, фактичного отримання ним послуг із залізничного перевезення, погодження вартості таких послуг, понесення ТОВ «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» відповідних витрат та настання строку виконання заявленої вимоги.

У такий спосіб, ТОВ «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» не довело існування зустрічної грошової вимоги до ТДВ «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» про відшкодування залізничного тарифу в сумі 361 083,12 грн, яка могла бути зарахована відповідно до статті 601 ЦК України.

Тому заява від 20.03.2026 у цій частині не спричинила припинення обов`язку ТОВ «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ», установленого рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2025 у справі № 904/2044/25.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про відсутність передбачених частиною другою статті 328 ГПК України підстав для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню в частині 361 083,12 грн, є правильним. Доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують зазначеного висновку та задоволенню не підлягають.

Щодо правової кваліфікації підстав заяви, значення виконавчого провадження та оцінки висновків суду першої інстанції

Колегія суддів окремо оцінює доводи апелянта про те, що наказ Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026 був помилково виданий на всю присуджену суму, а також висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви з огляду на те, що стягувач пред`явив наказ до виконання лише в частині залишку заборгованості.

За змістом частини другої статті 328 ГПК України виконавчий документ може бути визнаний таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за двома самостійними групами підстав: якщо його було видано помилково; якщо обов`язок боржника відсутній повністю або частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Таким чином, відповідність наказу резолютивній частині судового рішення виключає висновок про його помилкову видачу, однак не виключає можливості визнання такого наказу таким, що не підлягає виконанню, за наявності самостійної матеріально-правової підстави - припинення обов`язку боржника.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2025, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.03.2026, з ТОВ «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» на користь ТДВ «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» присуджено до стягнення 1 072 154 грн основного боргу, 37 951,51 грн інфляційних втрат, 98 638,17 грн пені та 10 045,94 грн 3 % річних, усього 1 218 789,62 грн.

Наказ від 21.04.2026 відтворює зміст резолютивної частини судового рішення, яке набрало законної сили. Матеріали справи не свідчать про видачу наказу до набрання рішенням законної сили, його повторну видачу, видачу не тій особі або за судовим рішенням, яке не підлягало примусовому виконанню.

Тому процесуально-правових підстав уважати наказ помилково виданим у справі не встановлено.

Водночас зарахування зустрічних однорідних вимог у підтвердженій сумі 594 727,15 грн відбулося після набрання судовим рішенням законної сили та не пізніше отримання ТДВ «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» заяви боржника 06.04.2026, тобто до видачі наказу 21.04.2026 та до відкриття виконавчого провадження 29.04.2026.

Наведене не означає, що суд, видаючи наказ, повинен був змінити зміст резолютивної частини судового рішення або видати наказ на іншу суму. Наказ як виконавчий документ видається на виконання судового рішення та має відповідати його резолютивній частині. Обставини виконання чи припинення присудженого обов`язку після ухвалення судового рішення не змінюють змісту самого рішення, але можуть впливати на можливість його подальшого примусового виконання.

Саме для усунення такої невідповідності між змістом виконавчого документа та фактичним обсягом обов`язку боржника законодавець передбачив процедуру, встановлену статтею 328 ГПК України.

Таким чином, довід апелянта про «помилкову видачу» наказу на всю суму не відповідає правильній правовій кваліфікації встановлених обставин. Проте помилкове юридичне визначення заявником підстави своїх вимог не змінює того, що наведені ним фактичні обставини підлягають оцінці судом за належною нормою права. У цій справі такою підставою є не помилкова видача наказу, а часткова відсутність обов`язку боржника внаслідок його припинення зарахуванням.

Щодо значення заяви стягувача про примусове виконання рішення колегія суддів виходить із такого.

З матеріалів справи встановлено, що 28.04.2026 ТДВ «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» пред`явило наказ від 21.04.2026 до примусового виконання, визначивши залишок заборгованості в сумі 624 062,47 грн. Ця сума складається із залишку основного боргу 477 426,85 грн, інфляційних втрат 37 951,51 грн, пені 98 638,17 грн та 3 % річних 10 045,94 грн.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» стягувач у заяві про примусове виконання рішення зазначає суму, частково сплачену боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати, а також може повідомити інші відомості, які сприяють належному виконанню рішення.

Зазначення стягувачем у заяві залишку заборгованості в сумі 624 062, 47 грн узгоджується з його попередньою заявою від 30.03.2026 № 123 про зарахування зустрічних однорідних вимог у сумі 594 727,15 грн та додатково підтверджує, що сам стягувач не вважав чинним обов`язок боржника в первісно присудженому розмірі.

Разом із тим заява стягувача про примусове виконання рішення не є судовим актом, не змінює змісту наказу та не замінює передбачену статтею 328 ГПК України процедуру встановлення відсутності обов`язку боржника.

Добросовісне повідомлення стягувачем виконавця про фактичний залишок заборгованості має значення для визначення обсягу конкретних виконавчих дій, однак саме по собі не усуває з правового обігу наказ у частині вже припиненого зобов`язання та не спростовує наявності встановленої законом підстави для визнання його частково таким, що не підлягає виконанню.

Постановою приватного виконавця Дідківського А.С. від 29.04.2026 відкрито виконавче провадження № 80882527. У постанові відтворено зміст наказу із зазначенням усієї присудженої суми 1 218 789,62 грн, водночас основну винагороду приватного виконавця в сумі 62 406,24 грн визначено виходячи із заявленого стягувачем до примусового виконання залишку 624 062,47 грн.

Постановою про арешт коштів боржника розмір арешту визначено в сумі 686 781,06 грн, до якої включено заявлений залишок заборгованості, основну винагороду приватного виконавця та витрати виконавчого провадження.

Зазначені обставини свідчать, що приватний виконавець під час визначення розміру своєї винагороди та меж арешту фактично виходив не з повної суми, зазначеної в наказі, а із залишку, повідомленого стягувачем.

Проте це не є підставою для відмови в задоволенні заяви за статтею 328 ГПК України.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 905/2419/18 зазначено, що виконавець, отримавши чинний виконавчий документ та заяву стягувача, не наділений повноваженнями встановлювати наявність чи відсутність обов`язку боржника, а також надавати правову оцінку заяві про зарахування зустрічних однорідних вимог. Такі обставини мають установлюватися судом у спеціальній процедурі, передбаченій статтею 328 ГПК України.

Таким чином, повноваження приватного виконавця та повноваження суду в цьому питанні не є взаємозамінними.

Приватний виконавець здійснює примусове виконання на підставі чинного виконавчого документа та враховує повідомлені стягувачем відомості про часткове виконання. Суд, своєю чергою, вирішує матеріально-правове питання про те, чи зберігся обов`язок боржника, зазначений у виконавчому документі, та чи підлягає цей документ подальшому виконанню повністю або частково.

Тому врахування приватним виконавцем залишку заборгованості не позбавляє боржника права на звернення із заявою за статтею 328 ГПК України і не усуває обов`язку суду перевірити факт припинення відповідної частини зобов`язання.

Колегія суддів також ураховує, що предметом розгляду в цій справі не є скарга на рішення, дії або бездіяльність приватного виконавця, подана в порядку статті 339 ГПК України. Тому в межах цього апеляційного провадження суд не перевіряє законність постанов про відкриття виконавчого провадження, стягнення основної винагороди чи накладення арешту.

Документи виконавчого провадження оцінюються виключно як докази, що характеризують: суму, фактично пред`явлену стягувачем до примусового виконання; урахування приватним виконавцем повідомленого залишку заборгованості; відсутність фактичного стягнення з боржника суми, яка перевищує 624 062,47 грн.

Водночас відсутність фактичного стягнення коштів у сумі 594 727,15 грн не спростовує припинення обов`язку боржника та не є підставою для відмови у визнанні наказу частково таким, що не підлягає виконанню.

Частина четверта статті 328 ГПК України передбачає, що якщо стягнення за виконавчим документом уже відбулося повністю або частково, суд одночасно з вирішенням питання про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем.

Зі змісту цієї норми випливає, що факт попереднього стягнення коштів не є обов`язковою умовою для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Законодавець лише визначив додатковий наслідок для випадку, коли за таким документом уже відбулося стягнення.

У такий спосіб, відсутність фактично стягнутих коштів означає лише відсутність підстав для застосування поворотного механізму, передбаченого частиною четвертою статті 328 ГПК України. Вона не впливає на вирішення основного питання - чи існує обов`язок боржника, зазначений у наказі.

Тому висновок суду першої інстанції про те, що права заявника не порушені, оскільки стягувач просив приватного виконавця стягнути лише 624 062,47 грн і сума 594 727,15 грн фактично не стягувалася, не ґрунтується на положеннях статті 328 ГПК України.

Суд першої інстанції фактично ототожнив дві різні обставини: визначення стягувачем та приватним виконавцем поточного обсягу примусового стягнення; існування або припинення матеріально-правового обов`язку боржника.

Перша обставина характеризує перебіг конкретного виконавчого провадження. Друга є передбаченою частиною другою статті 328 ГПК України підставою для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, та підлягає самостійній оцінці судом.

За змістом статті 236 ГПК України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оскаржувана ухвала цим вимогам у відповідній частині не відповідає.

Суд першої інстанції, з одного боку, встановив наявність у ТДВ «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» заборгованості перед ТОВ «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» у сумі 594 727,15 грн, урахував заяву стягувача від 30.03.2026 № 123 про зарахування цієї суми та констатував пред`явлення до виконання лише залишку 624 062,47 грн.

З іншого боку, суд відмовив у задоволенні заяви повністю, не навівши правових мотивів, з яких установлене ним припинення частини зобов`язання не утворює передбаченої частиною другою статті 328 ГПК України підстави для часткового визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.

Такий висновок є внутрішньо суперечливим: саме обставини, на які послався суд першої інстанції як на підставу для відмови, підтверджують, що обов`язок боржника в первісно присудженому розмірі вже не існує.

Крім того, суд першої інстанції не розмежував дві заявлені до зарахування вимоги, кожна з яких мала самостійну фактичну та доказову підставу. Недоведеність вимоги про відшкодування залізничного тарифу в сумі 361 083,12 грн не могла бути підставою для неврахування доведеного припинення зобов`язання в частині 594 727,15 грн.

Частина друга статті 328 ГПК України прямо передбачає можливість визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню не лише повністю, а й частково. Тому за результатами перевірки кожної складової заявленого зарахування суд повинен був задовольнити заяву в доведеній частині та відмовити в іншій.

Таким чином, колегія суддів доходить таких висновків: наказ від 21.04.2026 відповідає резолютивній частині судового рішення, тому не є помилково виданим; належною підставою для його часткового визнання таким, що не підлягає виконанню, є часткова відсутність обов`язку боржника внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог у сумі 594 727,15 грн; зазначення стягувачем у заяві про примусове виконання залишку 624 062,47 грн та врахування цієї суми приватним виконавцем не замінюють судового вирішення питання, передбаченого статтею 328 ГПК України; відсутність фактичного стягнення коштів у припиненій частині впливає лише на відсутність підстав для повернення безпідставно одержаного, але не перешкоджає частковому визнанню наказу таким, що не підлягає виконанню; висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви в частині 594 727,15 грн не відповідає встановленим обставинам справи та ґрунтується на неправильному застосуванні частини другої статті 328 ГПК України.

Водночас відмова суду першої інстанції у визнанні наказу таким, що не підлягає виконанню в частині 361 083,12 грн залізничного тарифу, є правильною по суті, оскільки існування відповідної зустрічної вимоги заявником не доведено.

Щодо розмежування часткового виконання судового рішення та припинення зобов`язання зарахуванням

Колегія суддів вважає за необхідне окремо розмежувати звичайне часткове виконання судового рішення шляхом періодичної сплати коштів і припинення присудженого обов`язку внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог поза межами виконавчого провадження.

Таке розмежування має значення для оцінки заперечень стягувача про те, що звернення ТОВ «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» із заявою за статтею 328 ГПК України було зайвим, оскільки сума 594 727,15 грн уже врахована у заяві про примусове виконання рішення, а приватний виконавець здійснює стягнення лише залишку заборгованості.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 30.08.2024 у справі № 916/3006/23 зазначила, що ГПК України встановлює спеціальний процесуальний механізм для врахування обставин припинення обов`язку, які виникли після ухвалення рішення суду. Якщо боржник повністю або частково добровільно виконав рішення, він відповідно до частини другої статті 328 ГПК України наділений правом звернутися із заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.

Із цього висновку не випливає, що кожна часткова сплата заборгованості обов`язково потребує ухвалення окремого судового рішення про часткове визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.

Частина друга статті 328 ГПК України визначає право боржника на звернення до суду, а не покладає на нього обов`язок після кожного платежу ініціювати окремий судовий розгляд.

Звичайне часткове виконання грошового зобов`язання, яке відбувається шляхом сплати боржником визначених сум, за загальним правилом ураховується безпосередньо під час виконавчого провадження.

Частиною четвертою статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено обов`язок сторін невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю, зокрема, про повне або часткове самостійне виконання рішення боржником.

Частина друга статті 26 цього Закону також зобов`язує стягувача під час пред`явлення виконавчого документа зазначити суму, частково сплачену боржником, за наявності часткової сплати.

У такий спосіб, якщо після відкриття виконавчого провадження боржник періодично сплачує, наприклад, по 50 000 грн, такі платежі за умови їх належного документального підтвердження та повідомлення виконавця підлягають зарахуванню в рахунок виконання рішення без необхідності щоразу звертатися до суду із заявою за статтею 328 ГПК України.

У такому випадку виконавець: перевіряє документи, які підтверджують надходження коштів; ураховує сплачені суми під час визначення залишку заборгованості; продовжує примусове виконання лише в межах непогашеного залишку; після повного фактичного виконання рішення закінчує виконавче провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, звичайні часткові платежі є елементами процесу виконання судового рішення та не потребують кожного разу зміни правового статусу виконавчого документа.

Інша правова ситуація виникає, коли боржник посилається не на передачу стягувачу певної суми коштів у межах або на виконання виконавчого документа, а на припинення присудженого обов`язку іншим способом, зокрема зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Зарахування відрізняється від звичайного платежу тим, що не супроводжується фактичним рухом коштів від боржника до стягувача. Для встановлення його правових наслідків необхідно перевірити: існування обох зустрічних вимог; їх однорідність; настання строку виконання; відсутність передбачених законом або договором заборон для зарахування; зміст та момент отримання відповідної заяви; розмір, у якому кожне із зобов`язань могло припинитися.

Перевірка таких обставин виходить за межі технічного обліку надходжень, який здійснює державний або приватний виконавець.

Особливо це стосується випадку, коли одна зі сторін заперечує існування зустрічної вимоги або коли заява про зарахування охоплює декілька вимог, частина з яких підтверджується належними доказами, а частина - ні.

У такій ситуації виконавець не може самостійно вирішити спір щодо існування зустрічного зобов`язання, оцінити правову природу поданих документів та визначити, в якому саме розмірі відбулося зарахування. Це питання підлягає вирішенню судом у порядку статті 328 ГПК України.

Саме така ситуація склалася у справі, що переглядається.

Припинення обов`язку ТОВ «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» у сумі 594 727,15 грн відбулося не внаслідок перерахування цієї суми на рахунок стягувача, а внаслідок зарахування зустрічної вимоги щодо оплати поставленого товару.

Крім того, заява боржника від 20.03.2026 охоплювала ще одну вимогу - про відшкодування залізничного тарифу в сумі 361 083,12 грн, існування якої стягувач заперечував та яка за результатами судової перевірки не підтверджена належними доказами.

За таких обставин приватний виконавець не міг самостійно встановити, чи відбулося зарахування на всю заявлену боржником суму 955 810,27 грн, лише на 594 727,15 грн або взагалі не спричинило правових наслідків.

Те, що стягувач самостійно визначив залишок заборгованості в сумі 624 062,47 грн, дало приватному виконавцю можливість обмежити фактичні виконавчі дії цією сумою. Однак це не перетворило встановлення правових наслідків зарахування на повноваження виконавця та не зробило судову процедуру, передбачену статтею 328 ГПК України, зайвою.

У цій справі звернення боржника до суду було спрямоване не на фіксацію чергової часткової сплати, а на судове встановлення того, в якому розмірі заява про зарахування припинила присуджений обов`язок.

Після встановлення судом, що зарахування відбулося в частині 594 727,15 грн і не відбулося в частині 361 083,12 грн, наказ має бути приведений у відповідність до фактичного обсягу збереженого обов`язку боржника шляхом визнання його таким, що не підлягає виконанню лише в доведеній частині.

Це не означає зміни судового рішення або перегляду встановленого ним розміру заборгованості. Судове рішення залишається чинним у повному обсязі, а ухвала за статтею 328 ГПК України лише визначає межі, в яких виданий на його виконання наказ зберігає здатність до примусового виконання з урахуванням обставин, що виникли після ухвалення рішення.

Після визнання наказу таким, що не підлягає виконанню в частині 594 727,15 грн, подальшому виконанню за цим наказом підлягатиме залишок у сумі 624 062,47 грн.

Якщо надалі ТОВ «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» здійснюватиме часткові платежі в рахунок цього залишку, вони мають ураховуватися приватним виконавцем у межах виконавчого провадження. Повторне звернення до суду після кожного такого платежу не є обов`язковим.

Водночас боржник не позбавлений права звернутися до суду за статтею 328 ГПК України, якщо: стягувач не визнає здійснений платіж; існує спір щодо призначення або суми платежу; виконавчий документ повторно пред`являється без урахування підтвердженого виконання; обов`язок припинено не шляхом оплати, а іншим матеріально-правовим способом, оцінювати який виконавець не уповноважений; за виконавчим документом відбулося подвійне або надмірне стягнення і виникла необхідність застосувати частину четверту статті 328 ГПК України.

У разі ж неврахування виконавцем безспірного та документально підтвердженого часткового платежу боржник має право скористатися механізмом судового контролю за виконанням судового рішення, передбаченим статтями 339– 343 ГПК України.

Таким чином, часткове задоволення заяви ТОВ «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» у цій справі не створює правила про необхідність звернення до суду після кожної наступної сплати. Воно зумовлене особливими обставинами цієї справи - припиненням частини присудженого обов`язку зарахуванням поза межами виконавчого провадження та необхідністю судової перевірки двох різних за доказовою природою зустрічних вимог.

Водночас суд не має підстав наперед визнавати наказ таким, що не підлягає виконанню щодо сум, які боржник лише має намір сплатити в майбутньому. Підставою для застосування статті 328 ГПК України може бути лише вже наявний і належно підтверджений факт повного або часткового припинення обов`язку.

Таким чином, на момент апеляційного розгляду наказ не підлягає виконанню в частині вже припиненого обов`язку в сумі 594 727,15 грн, тоді як решта встановленого судовим рішенням обов`язку зберігається та підлягає виконанню в установленому законом порядку.

Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Європейський суд з прав людини у рішеннях у справах «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України» сформулював підхід, за яким суд не зобов`язаний надавати детальну відповідь на кожен другорядний аргумент сторони, однак повинен належно розглянути доводи, які є вирішальними для результату справи, та навести зрозумілі мотиви їх прийняття або відхилення.

У справі, що переглядається, вирішальним було питання про те, чи припинився після ухвалення судового рішення обов`язок ТОВ «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» повністю або частково внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог.

Суд першої інстанції правильно встановив окремі фактичні обставини, зокрема: наявність заборгованості ТДВ «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» перед ТОВ «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» за поставлений товар у сумі 594 727,15 грн; складення сторонами заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог; визначення стягувачем залишку заборгованості за судовим рішенням у сумі 624 062,47 грн; пред`явлення наказу до примусового виконання лише в межах зазначеного залишку; відсутність доказів фактичного стягнення з боржника коштів у розмірі, що перевищує цей залишок; відсутність належних доказів виникнення у ТДВ «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» обов`язку відшкодувати залізничний тариф у сумі 361 083,12 грн.

Водночас місцевий господарський суд не надав правильної правової оцінки встановленому ним факту припинення обов`язку боржника в частині 594 727,15 грн.

Пославшись на те, що стягувач фактично просив стягнути лише залишок заборгованості, суд першої інстанції не пояснив, чому встановлене припинення частини матеріального обов`язку не утворює прямо передбаченої частиною другою статті 328 ГПК України підстави для часткового визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.

Фактично суд першої інстанції підмінив перевірку наявності обов`язку боржника перевіркою того, чи відбулося надмірне стягнення у виконавчому провадженні. Проте ці питання мають різний предмет правового регулювання.

Для застосування частини другої статті 328 ГПК України достатнім є встановлення відсутності обов`язку боржника повністю або частково. Фактичне надмірне стягнення коштів не є передумовою визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, а має значення лише для застосування передбачених частиною четвертою цієї статті наслідків.

Колегія суддів також відхиляє можливі заперечення про те, що часткове визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, нібито суперечить принципу обов`язковості судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України та статті 326 ГПК України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання. Водночас обов`язковість судового рішення не означає можливості його примусового виконання в частині обов`язку, який після ухвалення рішення припинився з передбачених законом підстав.

Процедура, встановлена статтею 328 ГПК України, не скасовує судове рішення, не змінює його резолютивної частини, не ставить під сумнів установлені цим рішенням обставини та не є способом його повторного перегляду.

Предметом судового контролю в цій процедурі є не правильність первісного вирішення спору, а наявність обов`язку боржника на стадії виконання рішення з урахуванням юридичних фактів, які виникли після його ухвалення.

Тому часткове визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, не порушує принципу юридичної визначеності та остаточності судового рішення, а забезпечує його виконання саме в тому обсязі, в якому обов`язок боржника продовжує існувати.

За результатами перевірки доводів апеляційної скарги колегія суддів визнає обґрунтованими твердження апелянта про те, що: часткове припинення зобов`язання є самостійною матеріально-правовою підставою для застосування статті 328 ГПК України; наявність і розмір зустрічної вимоги щодо вартості поставленого товару в сумі 594 727,15 грн підтверджені належними доказами та визнані обома сторонами; зарахування в зазначеній частині припинило обов`язок боржника, установлений судовим рішенням; зазначення стягувачем залишку заборгованості у заяві про примусове виконання не усуває правової підстави для часткового визнання наказу таким, що не підлягає виконанню; відсутність фактичного надмірного стягнення не перешкоджає застосуванню частини другої статті 328 ГПК України; суд першої інстанції повинен був розмежувати дві заявлені до зарахування вимоги й задовольнити заяву в доведеній частині.

Водночас колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що: наказ від 21.04.2026 є помилково виданим, оскільки він відповідає резолютивній частині судового рішення, яке набрало законної сили; податкова накладна від 16.02.2025 № 228 та квитанція про її реєстрацію самостійно підтверджують факт надання послуг із залізничного перевезення; технічне доставлення податкової накладної через M.E.Doc є доказом прийняття послуг та визнання стягувачем відповідної заборгованості; відсутність розрахунку коригування до податкової накладної доводить реальність господарської операції; презумпція правомірності заяви про зарахування звільняє боржника від обов`язку довести існування зустрічної вимоги, покладеної в основу такого зарахування; наказ не підлягає виконанню в частині всієї заявленої суми 955 810,27 грн.

Доводи ТДВ «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» є обґрунтованими в тій частині, що подані ТОВ «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» докази не підтверджують виникнення вимоги про відшкодування залізничного тарифу в сумі 361 083,12 грн. Тому правових підстав для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню в цій частині, немає.

Проте заперечення стягувача про необхідність повної відмови в задоволенні заяви колегія суддів відхиляє, оскільки вони не враховують підтвердженого сторонами припинення зобов`язання в частині 594 727,15 грн та прямо передбачену законом можливість часткового визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Колегія суддів також зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази фактичного стягнення приватним виконавцем із ТОВ «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» на користь ТДВ «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» коштів у частині припиненого обов`язку.

Накладення арешту на кошти боржника не є тотожним їх стягненню та перерахуванню стягувачу. Арешт є забезпечувальним заходом виконавчого провадження, який обмежує можливість розпорядження коштами, але сам по собі не свідчить про одержання їх стягувачем.

Таким чином, підстав для застосування частини четвертої статті 328 ГПК України та стягнення на користь боржника безпідставно одержаних стягувачем коштів немає.

Предметом заяви ТОВ «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» та апеляційного перегляду є наказ від 21.04.2026 про стягнення 1 218 789,62 грн. Інший наказ від 21.04.2026 про стягнення судового збору в сумі 14 625,47 грн заявником не оскаржується, до складу заявленого зарахування не включався, а тому питання щодо можливості його виконання не входить до меж розгляду цієї справи.

Відповідно до статті 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються за правилами, передбаченими для апеляційного перегляду рішень суду першої інстанції, з урахуванням установлених Кодексом особливостей.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково та ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до частини першої статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є, зокрема: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у судовому рішенні, установленим обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

У цій справі суд першої інстанції встановив обставини, які підтверджують припинення обов`язку боржника в сумі 594 727,15 грн, проте дійшов протилежного правового висновку про відсутність будь-яких підстав для часткового визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про повну відмову в задоволенні заяви не відповідає встановленим ним обставинам справи та є наслідком неправильного застосування частини другої статті 328 ГПК України.

Оскільки оскаржувана ухвала містить єдиний висновок про повну відмову в задоволенні заяви, тоді як за наслідками апеляційного перегляду встановлено підстави для її часткового задоволення, належним способом реалізації повноважень апеляційного суду є скасування ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2026 та ухвалення нового судового рішення.

Таким новим рішенням заява ТОВ «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» підлягає частковому задоволенню: наказ Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026 у справі № 904/2044/25 необхідно визнати таким, що не підлягає виконанню в частині 594 727,15 грн, а в задоволенні заяви щодо суми 361 083,12 грн - відмовити.

Інші доводи учасників справи не спростовують наведених висновків, не підтверджують припинення обов`язку боржника в більшому розмірі та не впливають на визначений колегією суддів результат апеляційного перегляду.

Таким чином, застосування наведених правових висновків Верховного Суду до встановлених обставин цієї справи підтверджує, що припинення присудженого до стягнення зобов`язання після ухвалення судового рішення може бути підставою для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню повністю або у відповідній частині. Водночас таке припинення має бути підтверджене належними, допустимими, достовірними та в сукупності достатніми доказами. У цій справі зазначені обставини доведені щодо суми 594 727,15 грн, але не доведені щодо заявлених витрат з відшкодування залізничного тарифу в сумі 361 083,12 грн.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» знайшли часткове підтвердження.

Матеріалами справи підтверджено припинення внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог обов`язку боржника за рішенням суду в частині 594 727,15 грн. Отже, у цій частині наявна передбачена частиною другою статті 328 Господарського процесуального кодексу України підстава для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.

Водночас існування у Товариства з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» обов`язку з відшкодування залізничного тарифу в сумі 361 083,12 грн належними та допустимими доказами не підтверджено. Відповідно, заявлене апелянтом зарахування в цій частині не спричинило припинення присудженого судовим рішенням зобов`язання, а тому підстави для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню на зазначену суму, відсутні.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви повністю, не врахував, що відображення стягувачем часткового припинення зобов`язання у заяві про примусове виконання рішення та фактичне відкриття виконавчого провадження щодо меншої суми не усувають передбаченої частиною другою статті 328 Господарського процесуального кодексу України матеріально-правової підстави для часткового визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Отже, висновок місцевого господарського суду про відсутність будь-яких підстав для задоволення заяви не відповідає встановленим обставинам справи та є наслідком неправильного застосування положень частини другої статті 328 Господарського процесуального кодексу України.

Зазначене відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування оскаржуваної ухвали та ухвалення нового судового рішення. Оскільки наявні у справі докази дозволяють вирішити заяву по суті, підстав для передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції немає.

Ураховуючи викладене, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» підлягає частковому задоволенню, ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2026 - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви боржника та визнання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026 у справі № 904/2044/25 таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення 594 727,15 грн.

У задоволенні заяви щодо визнання цього наказу таким, що не підлягає виконанню в частині 361 083,12 грн витрат з відшкодування залізничного тарифу, необхідно відмовити.

Після часткового визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, сума, яка залишається до виконання за цим наказом, становить 624 062,47 грн.

Наказ від 21.04.2026 про стягнення 14 625,47 грн судового збору не був предметом поданої боржником заяви та апеляційного перегляду, тому питання щодо його виконання цією постановою не вирішується.

Судові витрати.

Відповідно до частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Частиною чотирнадцятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення або ухвалюючи нове, відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» сплатило судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.

Оскільки апеляційна скарга та заява про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, задовольняються в частині 594 727,15 грн із заявлених 955 810,27 грн, судовий збір за апеляційний перегляд підлягає розподілу пропорційно задоволеній частині вимог.

Сума судового збору, що підлягає відшкодуванню апелянту, становить: 2 662,40 грн Ч 594 727,15 грн / 955 810,27 грн = 1 656,61 грн.

Таким чином, з Товариства з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» підлягає стягненню 1 656,61 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Решта сплаченого судового збору в сумі 1 005,79 грн покладається на Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» у зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги у відповідній частині.

Керуючись статтями 129, 255, 269, 271, 275, 277, 281– 284, 287, 328 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2026 у справі № 904/2044/25 задовольнити частково.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2026 у справі № 904/2044/25 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню частково, задовольнити частково.

Визнати наказ Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026 у справі № 904/2044/25 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» на користь Товариства з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» 1 072 154 грн основного боргу, 37 951,51 грн інфляційних втрат, 98 638,17 грн пені та 10 045,94 грн трьох процентів річних, а всього 1 218 789,62 грн, таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення 594 727,15 грн основного боргу.

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» у частині визнання зазначеного наказу таким, що не підлягає виконанню на суму 361 083,12 грн, відмовити.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» (11502, Житомирська область, м. Коростень, вул. Каштанова, буд. 3; код ЄДРПОУ 01374567) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІ СТОУН ПЛЕНТ» (49051, м. Дніпро, вул. Журналістів, буд. 9-Д; код ЄДРПОУ 45234489) 1 656,61 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказу, з урахуванням відповідних реквізитів, доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.

Повна постанова складена та підписана 20.08.2026

Головуючий суддя Л.В. Андрейчук

Суддя А.М. Висоцький

Суддя Г.В. Левшина