Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №904/2932/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.08.2026 м. Дніпро Справа № 904/2932/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Паруснікова Ю.Б., Верхогляд Т.А., Іванова О.Г.,

секретар судового засідання Жолудєв А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Витрикуш Ганни Богданівни на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.11.2025 (суддя Євстигнеєва Н.М.), повний текст рішення складено 24.11.2025

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка», м. Київ

до фізичної особи-підприємця Витрикуш Ганни Богданівни, м. Нікополь Дніпропетровської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Емералд Спорткар», м. Одеса

про стягнення 426 889,80 грн, -

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до фізичної особи-підприємця Витрикуш Ганни Богданівни про стягнення різниці між фактичним розміром шкоди та сумою страхового відшкодування у розмірі 426 889,80 грн, а також судового збору у розмірі 5 122,68 грн і витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.11.2025 позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» до фізичної особи-підприємця Витрикуш Ганни Богданівни, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Емералд Спорткар», про стягнення 426 889,80 грн задоволено повністю.

2. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи.

Не погодившись із рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.11.2025 у справі № 904/2932/25, фізична особа-підприємець Витрикуш Ганна Богданівна звернулася до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, ухваленим із неповним з`ясуванням обставин справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. При цьому скаржник не заперечує факту дорожньо-транспортної пригоди, вини водія, який перебував із ним у трудових відносинах, а також самого факту заподіяння шкоди автомобілю «Porsche Panamera», однак категорично заперечує визначений позивачем розмір збитків.

Апелянт зазначає, що єдиною підставою для визначення розміру шкоди та здійснення страхової виплати став рахунок-фактура ТОВ «Емералд Спорткар» № ЗН-402449 від 07.11.2024, який не є належним доказом фактичного розміру шкоди, оскільки був складений до проведення ремонту, був чинним лише у день його оформлення, а страхове відшкодування було перераховане ще до виконання ремонтних робіт та без підтвердження їх фактичного виконання. На думку скаржника, сам факт здійснення страховиком виплати не підтверджує ні фактичного розміру шкоди, ні обґрунтованості витрат на ремонт, оскільки страховик здійснює виплату відповідно до умов договору страхування, а не на підставі встановленого фактичного розміру збитків.

На думку апелянта, суд безпідставно поклав в основу рішення документи, складені вже після здійснення страхової виплати, зокрема акт виконаних робіт, наряд-замовлення та накладні на придбання запасних частин. При цьому, як зазначає скаржник, суд безпідставно визнав достатнім доказом фактичного розміру шкоди документи, складені самим виконавцем ремонту, без перевірки їх достовірності та взаємної узгодженості, хоча вони містять істотні розбіжності щодо вартості запасних частин, переліку виконаних робіт, дат їх оформлення та не підтверджують фактичного понесення витрат саме у заявленому розмірі.

Також апелянт стверджує, що матеріали справи не містять належних доказів проведення огляду пошкодженого транспортного засобу представниками СТО, відсутні документи, які підтверджують необхідність заміни окремих деталей, а фотоматеріали не підтверджують пошкодження частини запасних частин, вартість яких включено до рахунку. Крім того, за твердженням скаржника, окремі деталі взагалі не могли бути пошкоджені внаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди або могли бути відремонтовані без їх заміни.

На думку апелянта, надані ТОВ «Емералд Спорткар» документи щодо придбання запасних частин не підтверджують понесених витрат, оскільки оформлені вже після здійснення страхової виплати, містять ознаки неналежного оформлення, а наведена у них вартість запасних частин істотно відрізняється від вартості, зазначеної у рахунку-фактурі. Скаржник також вказує на істотне завищення вартості окремих запасних частин та ремонтних робіт, відсутність підтвердження фактичного придбання окремих деталей і їх подальшої заміни.

Крім того, апелянт зазначає, що позивач не надав жодного незалежного доказу визначення вартості відновлювального ремонту, зокрема звіту суб`єкта оціночної діяльності чи висновку судового експерта, а тому розмір заявлених збитків ґрунтується виключно на внутрішніх документах СТО, які не можуть мати наперед встановленої доказової сили.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки його доводам щодо невідповідності документального підтвердження розміру шкоди, неналежності висновку оцінювача, суперечностей у доказах, обставин щодо зміни номерних знаків на транспортному засобі під час ремонту, а також доводам про відсутність можливості проведення судової автотоварознавчої експертизи у зв`язку з утилізацією замінених деталей. На переконання скаржника, за відсутності можливості проведення такої експертизи саме позивач повинен нести ризик недостатності доказів, оскільки саме його дії унеможливили перевірку обґрунтованості заявленого розміру шкоди.

Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції фактично переклав на відповідача обов`язок спростовувати визначений позивачем розмір шкоди, тоді як саме позивач зобов`язаний довести всі обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, у тому числі фактичний розмір збитків. На думку скаржника, суд не усунув наявних суперечностей між поданими доказами, не перевірив їх належність, допустимість, достовірність та достатність у сукупності, обмежившись формальним посиланням на документи, подані позивачем.

Також у скарзі зазначено, що суд першої інстанції помилково застосував правові висновки Верховного Суду у справах № 333/1050/15-ц від 21.03.2018, № 754/1114/15-ц від 14.02.2018, № 352/1384/18 від 03.12.2020, № 754/5129/15-ц від 11.03.2020, № 331/6395/18 від 04.03.2020 та № 753/17977/18 від 21.02.2020, які стосувалися відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодуванням у випадках застосування коефіцієнта фізичного зносу, тоді як спір у цій справі стосується належності, допустимості, достовірності та достатності доказів, що підтверджують фактичний розмір шкоди. На думку апелянта, предметом спору є саме доведеність фактичного розміру збитків, а не право страховика на суброгацію як таке.

На переконання апелянта, позивач не довів належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами фактичний розмір збитків, а тому відсутні правові підстави для стягнення з відповідача різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою в порядку суброгації.

3. Короткий зміст вимог відзиву на апеляційну скаргу та його узагальнені доводи.

Позивач та третя особа своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

4. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.

21.12.2023 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Уніка» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Одесаспеценерго» укладено договір добровільного страхування наземного транспорту «Каско Corporate» № 016370/4100/0000097 (а. с. 5-13 т 1).

Предметом договору є майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом Porsche Panamera, 2016 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , а також встановленим на ньому додатковим обладнанням.

Відповідно до п. 14 договору строк його дії визначено з 00:00 год 27.12.2023 по 24:00 год 26.12.2024.

01.11.2024 у м. Одесі по вул. Мельницькій, 26/2 сталася дорожньо-транспортна пригода (ДТП) за участю автомобіля Porsche Panamera, державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та автомобіля DAF XF 460, державний номер НОМЕР_2 , з напівпричепом KRONE SD, державний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 . Водій автомобіля DAF XF 460, не дотримавшись безпечного бокового інтервалу, допустив наїзд на припаркований автомобіль Porsche Panamera, унаслідок чого останньому було завдано механічних пошкоджень.

Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 02.12.2024 у справі № 521/19082/24 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (а. с. 27-28 т 1).

Власником транспортного засобу DAF XF 460, державний номер НОМЕР_2 , є фізична особа-підприємець Витрикуш Ганна Богданівна, яка здійснює підприємницьку діяльність, зокрема за основним видом діяльності 49.41 «Вантажний автомобільний транспорт», а також за КВЕД 52.29 «Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту» та 45.20 «Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів».

Згідно з листом ФОП Витрикуш Г.Б. від 04.04.2025 № 9, наданим у відповідь на адвокатський запит від 25.03.2025 (а. с. 127-128 т 1), ОСОБА_3 працює у неї водієм автотранспортних засобів з 08.12.2017 на підставі трудового договору № 20 від 08.12.2017. У листі також підтверджено, що автомобіль DAF XF 460, державний номер НОМЕР_2 , належить ФОП Витрикуш Г.Б. на праві приватної власності та використовується у її господарській діяльності, а на момент ДТП 01.11.2024 ОСОБА_3 керував зазначеним транспортним засобом у межах виконання своїх трудових обов`язків.

На момент настання ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 була застрахована у ПАТ «СК «УСГ» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності № 219030487 з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну, 160 000,00 грн та франшизою 2 600,00 грн (а. с. 24 т 1).

На виконання умов зазначеного полісу ПАТ «СК «УСГ» виплатило ПрАТ «СК «Уніка» страхове відшкодування у розмірі 157 400,00 грн.

Після настання страхового випадку ТОВ «Емералд Спорткар» виставило рахунок-фактуру № ЗН-402449 від 07.11.2024, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту автомобіля Porsche Panamera, державний номер НОМЕР_1 , становила 584 289,80 грн (а. с. 38 т 1).

На підставі зазначеного рахунку ПрАТ «СК «Уніка» 15.11.2024 склало страховий акт № 23789708729, яким визнало подію страховим випадком та прийняло рішення про виплату страхового відшкодування у сумі 584 289,80 грн на користь станції технічного обслуговування - ТОВ «Емералд Спорткар» (а. с. 117 т 1). Вказане страхове відшкодування було сплачено платіжною інструкцією № 202522 від 21.11.2024, що підтверджується матеріалами справи (а. с. 118 т 1).

Надалі ТОВ «Емералд Спорткар» склало Акт виконаних робіт № АВР-402449 від 10.01.2025, відповідно до якого вартість виконаних робіт із відновлювального ремонту автомобіля, з урахуванням податку на додану вартість, становила 584 289,80 грн (а. с. 20 т 2).

Крім того, відповідно до звіту про визначення вартості матеріального збитку № 88-D/15/95 від 20.11.2024, складеного суб`єктом оціночної діяльності, вартість відновлювального ремонту автомобіля Porsche Panamera, д.н. НОМЕР_1 , визначена у розмірі 596 579,60 грн з урахуванням ПДВ (а. с. 39-48 т 1).

Здійснивши виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування та отримавши від страховика цивільно-правової відповідальності винної особи страхове відшкодування у сумі 157 400,00 грн, ПрАТ «СК «Уніка» звернулося з даним позовом, вважаючи, що відповідно до положень законодавства набуло право вимоги до роботодавця винної особи - ФОП Витрикуш Г.Б. у частині різниці між фактичним розміром шкоди та сумою страхової виплати, яка, за розрахунком позивача, становить 426 889,80 грн (584 289,80 грн - 157 400,00 грн).

Суть спору полягає у стягненні з ФОП Витрикуш Г.Б. на користь ПрАТ «СК «Уніка» 426 889,80 грн різниці між фактичним розміром шкоди, завданої внаслідок ДТП, та сумою страхового відшкодування, виплаченого страховиком цивільно-правової відповідальності винної особи.

Позивач посилається на те, що за договором добровільного страхування Каско ним було виплачено 584 289,80 грн за відновлювальний ремонт автомобіля Porsche Panamera, пошкодженого 01.11.2024 у м. Одеса внаслідок наїзду вантажного автомобіля під керуванням ОСОБА_3 , якого постановою суду визнано винним у порушенні ст. 124 КУпАП.

Відповідач не заперечує факту ДТП, вини водія та наявності шкоди, однак заперечує її розмір, стверджуючи, що вартість запасних частин і ремонтних робіт, зазначена у рахунку ТОВ «Емералд Спорткар», є істотно завищеною, окремі деталі не потребували заміни або взагалі не були пошкоджені, а надані документи не підтверджують фактичного придбання запчастин та виконання ремонту у заявленому обсязі.

Позивач та залучене до участі у справі як третя особа ТОВ «Емералд Спорткар» наполягають на тому, що ремонт був фактично виконаний із використанням нових оригінальних деталей, а виплата страхового відшкодування підтверджується страховим актом та платіжними документами.

Отже, спір між сторонами виник виключно щодо належності, допустимості та достатності доказів, якими підтверджується фактичний розмір збитків і, відповідно, правомірність стягнення з відповідача різниці між виплаченим страховим відшкодуванням та фактичними витратами на відновлення пошкодженого автомобіля в порядку суброгації.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

За змістом ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Положення ст. 22 ЦК України передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Також, ст. 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Згідно з ч. 2 ст. 108 Закону України «Про страхування» якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Частиною 2 ст. 1187 ЦК України визначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.

Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Із системного аналізу статей 993, 1194 ЦК України та ст. 108 Закону України «Про страхування» вбачається, що після виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування до страховика в межах фактичних витрат переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, яка у разі недостатності страхової виплати за договором обов`язкового страхування зобов`язана відшкодувати різницю між фактичним розміром шкоди та сумою страхової виплати.

Встановивши факт виплати страхового відшкодування, наявність у позивача права суброгації та обов`язок відповідача відшкодувати шкоду як володільця джерела підвищеної небезпеки, суд першої інстанції визнав доведеним розмір фактичних збитків на підставі поданих позивачем доказів та, врахувавши часткову виплату страхового відшкодування страховиком цивільно-правової відповідальності, задовольнив позов у повному обсязі.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить із того, що предметом апеляційного перегляду є виключно доведеність фактичного розміру шкоди та достатність доказів, якими цей розмір підтверджується.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до статей 73, 74, 76, 79 та 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) жоден доказ не має наперед встановленої сили, а суд оцінює докази за їх належністю, допустимістю, достовірністю та достатністю у сукупності. Відтак розмір шкоди може бути підтверджений будь-якими належними та допустимими доказами, які в сукупності дають змогу встановити фактичний розмір понесених витрат.

Матеріалами справи підтверджено, що відновлювальний ремонт автомобіля фактично виконано офіційним дилером Porsche - ТОВ «Емералд Спорткар», а розмір витрат підтверджується сукупністю письмових доказів, оцінених судом першої інстанції відповідно до вимог статей 79 та 86 ГПК України.

Доводи апелянта про те, що страхове відшкодування було виплачено до завершення ремонту, не спростовують зазначеного висновку, оскільки такий порядок виплати відповідав умовам договору добровільного страхування, а після завершення ремонту його вартість була підтверджена актом виконаних робіт № АВР-402449 від 10.01.2025 без зміни загальної суми витрат (а. с. 20 т. 2).

За таких обставин сам по собі факт оформлення окремих документів після здійснення страхової виплати не свідчить ні про відсутність ремонту, ні про недостовірність документів, які підтверджують його вартість.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що рахунок-фактура ТОВ «Емералд Спорткар» № ЗН-402449 від 07.11.2024 не підтверджує фактичного розміру шкоди, колегія суддів зазначає таке.

Дійсно, рахунок-фактура сам по собі не підтверджує факту виконання ремонту чи понесення відповідних витрат, оскільки містить попередній розрахунок вартості робіт і запасних частин.

Разом із тим матеріали справи містять не лише рахунок-фактуру, а й наряд-замовлення № ЗН-402449 від 07.11.2024, страховий акт № 23789708729 від 15.11.2024, платіжну інструкцію № 202522 від 21.11.2024 про перерахування страховиком коштів СТО, накладні № Р24-42043 від 11.12.2024 та № Р24-44424 від 26.12.2024 на придбання запасних частин, акт виконаних робіт № АВР-402449 від 10.01.2025, а також письмові пояснення ТОВ «Емералд Спорткар» щодо фактичного проведення ремонту автомобіля із використанням нових оригінальних деталей.

Наведені документи у своїй сукупності підтверджують як фактичне виконання відновлювального ремонту, так і розмір понесених витрат.

При цьому колегія суддів погоджується з тим, що сама по собі сума страхового відшкодування, виплачена страховиком за договором добровільного страхування, не є безумовним доказом розміру шкоди, завданої внаслідок ДТП третій особі. Право страховика на суброгацію є похідним від права вимоги потерпілої особи до особи, відповідальної за завдану шкоду, а тому страховик не може набути за рахунок суброгації більшого обсягу прав, ніж мав страхувальник.

Водночас зазначене правило не означає, що сума, виплачена страховиком за договором добровільного страхування, не може відповідати фактичному розміру шкоди або що для її підтвердження в кожному випадку обов`язково необхідним є висновок судового експерта.

У цій справі висновок про розмір шкоди зроблено судом не лише на підставі факту здійснення ПрАТ «СК «Уніка» страхової виплати та не лише на підставі рахунку-фактури ТОВ «Емералд Спорткар» № ЗН-402449 від 07.11.2024.

Як правильно встановлено судом, після ДТП автомобіль Porsche Panamera, VIN НОМЕР_4 , був переданий для відновлення ТОВ «Емералд Спорткар», яке є офіційним дилером відповідної марки транспортного засобу. Вартість ремонту спочатку була визначена рахунком-фактурою № ЗН-402449 від 07.11.2024 у сумі 584 289,80 грн, після чого страховиком було прийнято рішення про виплату зазначеної суми безпосередньо виконавцю ремонту.

При цьому після завершення ремонтних робіт ТОВ «Емералд Спорткар» склало акт виконаних робіт № АВР-402449 від 10.01.2025, яким підтверджено фактичне виконання відновлювального ремонту та його загальну вартість у тій самій сумі - 584 289,80 грн. Крім того, матеріали справи містять наряд-замовлення, накладні на придбання запасних частин, страховий акт, платіжну інструкцію про перерахування коштів та звіт суб`єкта оціночної діяльності щодо вартості відновлювального ремонту.

Отже, сума 584 289,80 грн не залишилася лише договірною величиною, визначеною страховиком при прийнятті рішення про страхову виплату, а була підтверджена подальшим фактичним виконанням ремонту та документами його виконавця. Саме ця обставина має істотне значення для розмежування суми страхового відшкодування за договором КАСКО та фактичного розміру шкоди.

Тобто в даному випадку має місце не ситуація, коли позивач вимагає від особи, відповідальної за ДТП, відшкодувати суму, яку страховик самостійно визначив і виплатив за договором страхування без подальшого підтвердження фактичних витрат. Навпаки, первісно визначена страховиком сума була співвіднесена з фактично виконаним ремонтом і підтверджена документами СТО після його завершення.

Відтак підстав для висновку про те, що заявлений до стягнення розмір шкоди визначено виключно виходячи з умов договору добровільного страхування, немає.

Доводи апелянта про можливість застосування іншого способу ремонту, використання неоригінальних запасних частин або виконання ремонту за меншою вартістю не спростовують фактичного розміру витрат, понесених на відновлення саме цього транспортного засобу.

Відповідач не надав до суду жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував іншу вартість відновлювального ремонту конкретного автомобіля, не надав альтернативної ремонтної калькуляції, висновку експерта, звіту суб`єкта оціночної діяльності чи інших доказів, які б ставили під сумнів правильність визначеного позивачем розміру збитків.

Посилання апелянта на інформацію з інтернет-ресурсів щодо нижчої вартості окремих запасних частин не є належним доказом на підтвердження іншого розміру шкоди, оскільки така інформація не стосується вартості відновлювального ремонту саме пошкодженого транспортного засобу, виконаного офіційним дилером, не підтверджує використання відповідних запасних частин під час такого ремонту, не містить відомостей про їх походження, комплектацію та гарантійні умови, а також не враховує погоджений сторонами договору добровільного страхування порядок визначення вартості ремонту.

Такий порядок визначення вартості ремонту відповідає п. 8.3 Умов добровільного страхування, яким сторони погодили визначення розміру страхового відшкодування за документами офіційного дилера марки транспортного засобу.

Використання оригінальних запасних частин та виконання ремонту спеціалізованим підприємством саме по собі не свідчить про завищення збитків.

Для спростування обґрунтованості таких витрат відповідач мав довести конкретні обставини, які свідчили б про те, що певні роботи або деталі не були необхідними для усунення наслідків ДТП, не були фактично виконані/встановлені або не відповідають пошкодженням, заподіяним саме внаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди.

Таким чином, факт того, що відповідач теоретично вважає можливим провести ремонт дешевше, не спростовує документально підтвердженої фактичної вартості ремонту, якщо не доведено, що відповідні витрати не були необхідними для відновлення автомобіля після ДТП або не були фактично понесені.

У цьому контексті положення договору добровільного страхування щодо визначення вартості ремонту за документами офіційного дилера мають значення для оцінки походження та формування первісного розрахунку вартості ремонту. Остаточний висновок про розмір шкоди у цій справі зроблено не на підставі зазначеної договірної умови як такої, а на підставі сукупності доказів, які підтверджують фактичне виконання ремонту та його вартість.

Отже, колегія суддів не вбачає підстав для висновку про те, що суд першої інстанції ототожнив суму страхового відшкодування за договором КАСКО з розміром деліктної шкоди. Навпаки, встановлені обставини свідчать про те, що сума страхового відшкодування у розмірі 584 289,80 грн після завершення ремонту була підтверджена документами про фактично виконані роботи та придбані запасні частини, а відповідач не надав достатніх доказів на спростування цього розміру.

За таких обставин різниця між фактично підтвердженою вартістю відновлювального ремонту у розмірі 584 289,80 грн та страховим відшкодуванням, отриманим ПрАТ «СК «Уніка» від страховика цивільно-правової відповідальності винної особи у розмірі 157 400,00 грн, становить 426 889,80 грн та підлягає відшкодуванню особою, відповідальною за заподіяння шкоди, у порядку, передбаченому ст. 1194 ЦК України, з урахуванням переходу до позивача права вимоги в порядку суброгації.

Доводи апелянта щодо відсутності незалежної експертної оцінки також не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт, що узгоджується з практикою Верховного Суду у постанові від 20.03.2018 у справі № 911/482/17.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо недоведеності реального розміру завданої шкоди у зв`язку з неможливістю проведення судової автотоварознавчої експертизи через утилізацію третьою особою замінних запчастин.

Як убачається з матеріалів справи, під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач не заявляв клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи, не порушував питання про витребування або забезпечення доказів у порядку, передбаченому ГПК України, а також не подавав альтернативного висновку експерта чи інших належних і допустимих доказів на підтвердження іншого розміру шкоди.

За таких обставин саме по собі непроведення експертизи після завершення ремонту транспортного засобу та утилізації замінених запчастин не свідчить про недоведеність позовних вимог, оскільки відповідач, заперечуючи розмір шкоди та посилаючись на необхідність спеціальних знань, не скористався наданими йому процесуальними можливостями для ініціювання експертного дослідження чи забезпечення доказів, а тому не спростовує висновків суду першої інстанції.

Утилізація замінених деталей може мати значення для можливості проведення певного виду експертного дослідження, однак сама по собі не є доказом завищення розміру збитків або недостовірності інших доказів.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта лише щодо того, що наведені судом першої інстанції правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 02.12.2015 у справі № 6-691цс15, від 21.03.2018 у справі № 333/1050/15-ц, від 14.02.2018 у справі № 754/1114/15-ц та від 22.04.2021 у справі № 759/7787/18, сформульовані за інших фактичних обставин та не стосуються безпосередньо питання доведеності фактичного розміру збитків, яке є предметом апеляційного перегляду у цій справі. Водночас зазначена обставина не вплинула на правильність вирішення спору, оскільки наведені правові висновки були використані судом першої інстанції для визначення правової природи спірних правовідносин та обсягу відповідальності відповідача, тоді як висновок про доведеність розміру збитків ґрунтується на оцінці доказів, здійсненій відповідно до статей 73, 74, 79 та 86 ГПК України.

Відтак саме по собі посилання апелянта на нерелевантність окремих постанов Верховного Суду не спростовує правильності висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування рішення.

Безпідставними є також твердження апелянта щодо різних номерних знаків транспортного засобу, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Як убачається зі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а. с. 15 т 1), автомобіль Porsche Panamera ідентифікується VIN-кодом НОМЕР_4 , а в графі «Особливі відмітки» зазначено індивідуальний номерний знак « НОМЕР_5 ».

Отже, використання на окремих фотоматеріалах індивідуального номерного знака не свідчить про те, що на ремонті перебував інший транспортний засіб, а тому не спростовує належності наданих позивачем доказів саме до автомобіля, пошкодженого внаслідок ДТП.

За вказаних обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з повним та всебічним з`ясуванням обставин справи, при правильному застосуванні норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, а тому підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

6. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів ЦАГС дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, надав належну оцінку всім доказам у їх сукупності та ухвалив рішення з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

7. Щодо розподілу судових витрат.

Витрати пов`язані з розглядом апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Витрикуш Ганни Богданівни - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.11.2025 у справі № 904/4261/23 - залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 20.08.2026.

Головуючий суддя Ю.Б. Парусніков

Судді: Т.А. Верхогляд

О.Г. Іванов