Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №913/142/25 — Східний апеляційний господарський суд

Суд: Східний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: енергоносіїв

Дата: 19 серпня 2026 р.

Справа: №913/142/25

Суддя: Білоусова Ярослава Олексіївна

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м. Харків Справа № 913/142/25

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В. , суддя Тарасова І.В.

розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” (вх.№ 2618 Л/2) на рішення Господарського суду Луганської області від 18.11.2025 (прийняте у приміщенні Господарського суду Луганської області суддею Зюбановою Н.М., повне рішення виготовлене 18.11.2025) у справі №913/142/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг”, м. Київ,

до відповідача – Релігійної організації “СВЯТО ПЕТРО-ПАВЛІВСЬКА ПАРАФІЯ СМТ ПЕТРОПАВЛІВКА ЛУГАНСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ”, смт. Петропавлівка Станично-Луганського району Луганської області,

про стягнення 33985 грн 88 коп.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” звернулось до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до Релігійної організації “СВЯТО ПЕТРО-ПАВЛІВСЬКА ПАРАФІЯ СМТ ПЕТРОПАВЛІВКА ЛУГАНСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ” про стягнення 19950 грн 05 коп. боргу, 1800 грн 31 коп. 3% річних, 8299 грн 65 коп. інфляційних нарахувань та 3935 грн 87 коп. пені за договором постачання природного газу від 07.12.2021 № 6497/21-РО-Т.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 18.11.2025 у справі №913/142/25 позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” до Релігійної організації “СВЯТО ПЕТРО-ПАВЛІВСЬКА ПАРАФІЯ СМТ ПЕТРОПАВЛІВКА ЛУГАНСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ” про стягнення 33985 грн 88 коп. задоволено частково.

Стягнуто з Релігійної організації “СВЯТО ПЕТРО-ПАВЛІВСЬКА ПАРАФІЯ СМТ ПЕТРОПАВЛІВКА ЛУГАНСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” - 19354 грн 10 коп. боргу, 1747 грн 41 коп. 3% річних, 8003 грн 80 коп. інфляційних нарахувань та 3809 грн 98 коп. пені та 2346 грн 09 коп. судового збору.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що обґрунтованими є вимоги щодо поставки природного газу у сумі 11540 грн 62 коп. за січень 2022 року та 7813 грн 48 коп. за лютий 2022 року.

Щодо решти боргу у сумі 595 грн 95 коп., який складається з вартості газу, поставленого за період з 24.02.2022 по 28.02.2022 у кількості 0,036 тис.куб.м, то суд першої інстанції відмовив у задоволенні вказаних позовних вимог, оскільки застосував до спірних правовідносин положення Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” та зазначив, що з 24.02.2022 позивач не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання природного газу відповідачу.

Також судом вказано, що подібну правову позицію щодо заборони передачі енергоресурсів на тимчасово окуповану територію висловлено у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, в якій, окрім цього, зазначено, що правовий режим на такій території не залежить від ухвалення уповноваженим органом державної влади рішення про визнання такої території як тимчасово окупованої.

Розрахунок позивача щодо 3% річних у сумі 746 грн 48 коп. (за період з 16.04.2022 по 31.03.2025) та інфляційних нарахувань у сумі 3288 грн 74 коп. (за період з травня 2022 року по березень 2025 року) суд уточнив з урахуванням часткового задоволення вимог по боргу за лютий 2022 року та зазначив, що до стягнення на користь позивача підлягають 693 грн 58 коп. 3% річних та 2992 грн. 89 коп. інфляційних нарахувань.

Крім того, судом вказано, що позивач застосував відповідальність за несвоєчасність виконання грошових зобов`язань, передбачену п. 7.2 договору у вигляді пені у сумі 2159 грн 52 коп. (за період з 16.03.2022 по 15.09.2022) за зобов`язаннями січня 2022 року та 1776 грн 35 коп. (за період з 16.04.2022 по 15.10.2022) за зобов`язаннями лютого 2022 року. Останні вимоги за уточненим розрахунком суду складають 1650 грн 46 коп.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” з рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 18.11.2025 у справі №913/142/25 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 1 070,59 грн, в тому числі: основного боргу у сумі 595,95 грн, пені у сумі 125,89 грн, 3% річних у сумі 52,90 грн, інфляційних втрат у сумі 295,85 грн; ухвалити нове судове рішення в цій частині, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” щодо стягнення 1 070,59 грн, у стягненні яких було відмовлено – задовольнити; судові витрати (судовий збір) за розгляд справи у суді першої інстанції покласти на відповідача у справі; судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на відповідача у справі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на наступне:

- рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, ст. ст. 3, 13, 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та з порушенням норм процесуального права;

- предметом розгляду справи №913/142/25 є стягнення заборгованості за поставлений природний газ у лютому 2022 року; цей період взагалі не підпадає під дію Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»;

- у зв`язку зі змінами у законодавстві, зокрема, ч.ч.3, 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відбулася й трансформація механізму визначення тимчасово окупованих територій в умовах воєнного стану: якщо раніше такі території визначалися рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України, то після внесення змін порядок такого визнання тимчасово окупованими встановлювався Кабінетом Міністрів України. В той же час, жодного рішення Радою національної безпеки і оборони України в якому б визначались тимчасово окуповані території, не приймалось;

- з 20 березня 2022 року законодавець установив гнучкий механізм застосування обмежень, передбачених статтями 13 і 13-1, дозволивши саме Кабінету Міністрів України поширювати дію цих положень на інші тимчасово окуповані території, визначені пунктом 3 частини першої статті 3 Закону, тобто ті, що визнаються такими в умовах воєнного стану рішенням РНБО, введеним у дію указом Президента України (пізніше в порядку, визначеному КМУ);

- постанова Верховного Суду у справі №908/1162/23, висновки якої врахував суд першої інстанції, не є релевантною до спірних правовідносин, оскільки у вказаній постанові судом не враховано, що загальновідомий факт окупації певних територій сам по собі не може вважатися достатньою правовою підставою для застосування встановлених законом економічних обмежень. Наведена вище позиція висвітлена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.11.2025 у справі №280/5808/23;

- станом на сьогодні не існує усталеної та єдиної правової позиції Верховного Суду щодо порядку та умов застосування статей 13 і 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» до правовідносин, що виникли на фактично окупованих територіях України після 24.02.2022;

- обов`язок контролювати споживання газу та у разі необхідності припиняти його споживання покладається саме на споживача, а не на постачальника. Постачальник, у свою чергу, має забезпечити постачання природного газу відповідно до умов договору та в межах підтверджених обсягів. Крім того, припинення постачання природного газу не побутовому споживачу є технічно складним процесом, який не може бути здійснений одномоментно. Процедура припинення (або обмеження) постачання газу детально регламентована Кодексом газорозподільних систем та Правилами постачання природного газу тощо;

- відповідачем належних та допустимих в розумінні ст.ст. 77, 78 Господарського процесуального кодексу України актів про припинення як споживання так і розподілу, та, як наслідок, постачання природного газу на об`єкти відповідача, до матеріалів справи не представлено.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” (вх.№ 2618 Л/2) на рішення Господарського суду Луганської області від 18.11.2025 у справі №913/142/25 та ухвалено здійснити її розгляд у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи; зупинено провадження у справі №913/142/25 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №280/5808/23 та оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень повного тексту постанови Верховного Суду у справі №280/5808/23.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.05.2026 поновлено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” (вх.№2618 Л/2) на рішення Господарського суду Луганської області від 18.11.2025 у справі №913/142/25 та постановлено здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи.

20.05.2026 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №913/142/25 (вх.№ 5642), в якому апелянт просив зупинити провадження у справі № 913/142/25 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 916/1218/23.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.05.2026 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” (вх.№ 5642) про зупинення провадження у справі №913/142/25 задоволено та ухвалено зупинити провадження у справі №913/142/25 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №916/1218/23 та оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень повного тексту постанови Верховного Суду у справі №916/1218/23; зобов`язано учасників справи повідомити Східний апеляційний господарський суд про результати перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №916/1218/23.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.07.2026 поновлено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” (вх.№2618 Л/2) на рішення Господарського суду Луганської області від 18.11.2025 у справі №913/142/25 та постановлено здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи.

28.07.2026 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” надійшло клопотання про зупинення провадження у справі (вх.№8347), в якому апелянт просив зупинити провадження у справі № 913/142/25 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 908/3166/25.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.07.2026 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” про зупинення провадження у справі №913/142/25 (вх.№ 8347) відмовлено.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.08.2026 у зв`язку з відпусткою судді Мартюхіної Н.О., яка входила до складу колегії суддів, для здійснення розгляду судової справи №913/142/25 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В., суддя Тарасова І.В.

Судова колегія зазначає, що сторони у справі належним чином повідомлені про відкриття апеляційного провадження у справі та розгляд даної апеляційної скарги в порядку письмового провадження.

Позивачу ухвали суду направлялись до електронного кабінету користувача у системі електронний суд, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, сформованими в програмі Діловодство спеціалізованого суду.

Як встановлено судом, відповідач Релігійна організація “СВЯТО ПЕТРО-ПАВЛІВСЬКА ПАРАФІЯ СМТ ПЕТРОПАВЛІВКА ЛУГАНСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ” не має зареєстрованого електронного кабінету в ЄСІТС. Окрім того, юридична особа має місцезнаходження: 93613, Луганська область, Станично-Луганський район, смт. Петропавлівка, площа Петропавлівська, буд.17.

Згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, який затверджений наказом № 376 від 28.02.2025 Міністерства розвитку громад та територій України , що зареєстрований у Міністерстві юстиції України 11.03.2025 року за №380/43786, включено Станично-Луганську селищну територіальну громаду, територія якої є тимчасово окупована з 24.02.2022 та на якій зареєстрований відповідач.

За інформацією Акціонерного товариства «Укрпошта», розміщеній на офіційному вебсайті (https://offices.ukrposhta.ua), відділення поштового зв`язку у смт Петропавлівка Станично-Луганського району Луганської області тимчасово не функціонує, а тому пересилання поштової кореспонденції до цього населеного пункту наразі є неможливим, про що складено відповідний акт Східного апеляційного господарського суду від 05.01.2026 року.

Пунктом 21 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України встановлено, що особливості судових викликів та повідомлень, направлення копій судових рішень учасникам справи, у разі якщо адреса їх місця проживання (перебування) чи місцезнаходження знаходиться на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції, визначаються законами України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції».

Відповідно до ч.1 ст.12-1 Закону «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають електронного кабінету, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання. Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Аналіз чинних положень Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» дає підстави для висновку, що суд має процесуальну можливість та, відповідно, процесуальний обов`язок публікувати оголошення на веб-порталі судової влади України про виклик у судове засідання учасників справи, місцезнаходження чи місце роботи яких знаходиться на тимчасово окупованій території (аналогічна позиція наведена у постановах Верховного Суду від 05.10.2023 року у справі №200/3942/22, від 12.01.2024 року у справі №5/112-Б-10).

У зв`язку з цим, апеляційний господарським судом було розміщено оголошення на офіційному веб-порталі «Судова влада України» про відкриття апеляційного провадження у справі №913/142/25. У подальшому, на офіційному веб-порталі «Судова влада України» публікувались всі ухвали суду, постановлені в апеляційному провадженні у справі №913/142/25.

Таким чином, судом було вжито всіх можливих та достатніх заходів, спрямованих на повідомлення відповідача: Релігійної організації “СВЯТО ПЕТРО-ПАВЛІВСЬКА ПАРАФІЯ СМТ ПЕТРОПАВЛІВКА ЛУГАНСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ” про розгляд апеляційної скарги у цій справі.

Відповідач не скористався правом подати відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Таким чином, судом апеляційної інстанції було вжито всіх можливих заходів задля повідомлення учасників процесу про хід розгляду справи, витримано терміни, які колегія суддів вважає достатніми для можливості реалізації сторонами своїх процесуальних прав.

Частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у даному випадку апелянтом було подано апеляційну скаргу на рішення господарського суду у справі з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.

Крім того, дана справа не відноситься до категорії справ, зазначених у частині 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України, що не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного провадження.

Клопотань від учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом) до суду апеляційної інстанції не надійшло.

За таких обставин, матеріалами справи підтверджується належне повідомлення сторін про відкриття апеляційного провадження у справі та розгляд даної апеляційної скарги в порядку, передбаченому частиною 10 статті 270 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.

Як вбачається, з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 07.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” (постачальник, ЕІС-код 56X930000010610Х) та Релігійною організацією “СВЯТО ПЕТРО-ПАВЛІВСЬКА ПАРАФІЯ СМТ ПЕТРОПАВЛІВКА ЛУГАНСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ” (споживач, ЕІС-код 56XS0000P1NR8009) укладено договір № 6497/21-PO-T постачання природного газу, згідно з яким постачальник зобов`язався поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язався прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

Відповідно до п. 1.2. договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем для своїх власних потреб.

Споживач підтверджує та гарантує, що на момент підписання цього договору у нього в наявності є укладений договір на розподіл природного газу між споживачем та Оператором газорозподільної мережі (надалі - Оператор ГРМ) та присвоєний оператором ГРМ персональний ЕІС-код та/або укладений договір транспортування природного газу між споживачем та оператором газотранспортної системи та присвоєний оператором ГТС персональний ЕІС-код (якщо об`єкти споживача безпосередньо приєднані до газотранспортної мережі). Відповідальність за достовірність інформації, зазначеної в цьому пункті, несе споживач (п.1.4. договору).

Відповідно до п. 1.5 договору у разі якщо об`єкти споживача підключені до газорозподільних мереж, розподіл природного газу, який постачається за цим договором, здійснює(ють) оператор(и) газорозподільних мереж, а саме: АТ “Оператор газорозподільної системи “Луганськгаз”, з яким споживач уклав відповідний договір (договори).

Згідно з п. 2.1. договору постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об`єм) природною газу у період з грудня 2021 по грудень 2022 року (включно), в кількості 2,057 тис куб метрів.

Підписанням цього договору споживач дав згоду постачальнику на включення його до Реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС відповідно до вимог Кодексу ГТС (п. 2.3 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору постачальник передає споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

Згідно з п. 3.2 договору постачання газу за цим договором здійснюється постачальником виключно за умови включення споживача до Реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі оператора ГТС.

За умовами п. 3.5 договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.

У підпункті 3.5.1 п.3.5 договору передбачено, що споживач зобов`язується надати постачальнику не пізніше 5-го (п`ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором (ами) ГРМ та/або Оператором ГТС та споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/ Кодексу ГРМ.

Підпунктом 3.5.2 п.3.5 договору визначено, що на підставі отриманих від споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС постачальник готує та надає споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також - акт), підписані уповноваженим представником постачальника.

Споживач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов`язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання (підпункт 3.5.3 п.3.5 договору).

Відповідно до п. 3.5.4 договору у випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го (п`ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від споживача відповідно до підпункту 3.5.1 цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об`єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього договору.

Відповідно до п. 4.1. договору ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється наступним чином:

Ціна природного газу за 1000 куб.м газу без ПДВ - 13658,42 грн, крім того податок на додану вартість за ставкою 20%, крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124,16 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 136,576 грн, крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 163,89 грн за 1000 куб.м.

Всього ціна газу за 1000 куб.м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу, за цим договором становить 16554,00 грн.

Відповідно до п. 5.1. договору оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору.

У пункті 5.3. договору сторони погодили, що оплата за природний газ здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 14 цього договору.

Споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1. цього договору.

Згідно з п. 7.1. договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.

Відповідно до п. 7.2. договору у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

За умовами п.10.1 договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов`язків згідно з цим договором внаслідок настання форс-мажорних обставин, що виникли після укладення договору, і сторони не могли передбачити їх.

Даний договір набирає чинності з дати його укладення і діє в частині поставки газу до 31.12.2022 включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору (п. 13.1. Договору).

Між сторонами на виконання умов зазначеного договору було підписано акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2021, обсяг переданого газу з грудень: 0,28700 тис.куб.м, вартістю: 4 751,00 грн.

У позовній заяві позивач наголошує, що у період з січня 2022 по лютий 2022 відповідач спожив природний газ у наступному обсязі:

- січень 2022 – 697,15 м3;

- лютий 2022 – 508,00 м3.

Зазначені дані щодо обсягів спожитого відповідачем природного газу у зазначений період підтверджується даними, наданими ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» в листі №ТОВВИХ-25-4065 від 12.03.2025, інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56XS0000P1NR8009 в період з 18.12.2021 по 01.03.2022.

Позивач вказує, що відповідач від документального оформлення спожитих обсягів природного газу за періоди січень-лютий 2022 ухилився, та за вказані періоди акти приймання-передачі природного газу не підписав, у зв`язку з цим, враховуючи дані Інформаційної платформи щодо обсягів спожитого природного газу, обсяги є встановленими, а вартість природного газу визначена з урахуванням ціни такого газу, що узгоджена сторонами в договорі.

За розрахунком позивача, вартість спожитого природного газу за період грудень 2021 - лютий 2022 року є наступною:

- у грудні 2021 року спожито газ на суму 4 751,00 грн;

- у січні 2022 року спожито газ на суму 11 540,62 грн;

- у лютому 2022 року спожито газ на суму 8 409,43 грн.

Як вказує позивач, у період з грудня 2021 року по лютий 2022 року відповідач спожив природний газ на загальну суму 24 701,05 грн. При цьому, оплату за переданий газ відповідач здійснив лише частково на суму 4 751,00грн, що підтверджується листом АТ «Ощадбанк» №77/4-11/151871/2024 від 11.12.2024, який містить інформацію про надходження коштів 31.01.2022 у сумі 4 751,00грн від Релігійної організації “СВЯТО ПЕТРО-ПАВЛІВСЬКА ПАРАФІЯ СМТ ПЕТРОПАВЛІВКА ЛУГАНСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ”.

За розрахунком позивача, у відповідача виникла заборгованість за січень-лютий 2022 року в розмірі 19950,05 грн.

За неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором позивачем нараховані та заявлені до стягнення також пеня у розмірі 2159 грн 52 коп. за загальний період з 16.03.2022 по 15.09.2022 (за зобов`язаннями січня 2022 року), та у розмірі 1776 грн. 35 коп., за загальний за період з 16.04.2022 по 15.10.2022 (за зобов`язаннями лютого 2022 року); 3% річних у сумі 746 грн 48 коп. (за період з 16.04.2022 по 31.03.2025) та інфляційні нарахування у сумі 3288 грн 74 коп. (за період з травня 2022 року по березень 2025 року).

Наведені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Відповідач відзив на позовну заяву до суду першої інстанції не надавав.

Приймаючи оскаржуване рішення про часткове задоволення позову, з урахуванням умов договору та Витягу з інформаційної платформи щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56XS0000P1NR8009 в період з 18.12.2021 по 01.03.2022, суд першої інстанції вважав доведеним факт поставки позивачем відповідачеві природного газу у січні-лютому 2022 року. В той же час, враховуючи положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», дійшов висновку, що у зв`язку з окупацією території, яка є місцезнаходженням відповідача, нарахування заборгованості за поставлений газ за період з 24.02.2022 по 28.02.2022 є неправомірним. Здійснивши перерахунок, суд першої інстанції зазначив, що за лютий об`єм спожитого газу, за який має бути нарахована заборгованість складає 0,472 тис.куб.м, а отже заборгованість за лютий складає 7813,48 грн. Крім того, здійснивши розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат суд першої інстанції дійшов висновку, що обґрунтованою до стягнення за період січень-лютий 2022 року є сума пені у розмірі та 3809 грн 98 коп, 3 % річних - 1747 грн 41 коп., інфляційних втрат - 8003 грн 80 коп.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Предметом апеляційного перегляду є незгода апелянта з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення основного боргу у сумі 595,95 грн, пені у сумі 125,89 грн, 3% річних у сумі 52,90 грн, інфляційних втрат у сумі 295,85 грн, обґрунтовуючи таку незгоду неможливістю застосування положень статей 13 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» до спірних правовідносин.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням відповідача є: смт Петропавлівка, Станично-Луганський район Луганська область.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1364 від 06.12.2022 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» передбачено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за №1668/39004, оновлено Перелік територій, які продовжували перебувати під тимчасовою окупацією Російської Федерації, наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 №75 «Про затвердження Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 10 грудня 2022 року», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.04.2022 за №453/37789, скасовано, та водночас передбачено, що територія Станично-Луганської селищної територіальної громади визначається тимчасово окупованою з 24.02.2022.

Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 №376, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11.03.2025 за № 380/43786, затверджений оновлений Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за №1668/39004. У вказаному Переліку Станично-Луганська селищна територіальна громада (UA44160050000040019) визначена окупованою також з 24.02.2022.

Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції, в оскаржуваному рішенні, спірний період утворення боргу у цій справі частково охоплює час, з якого за даними вказаного вище Переліку територія місцезнаходження відповідача є окупованою, що має правові наслідки згідно з чинним законодавством.

Зокрема, відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі за текстом - Закон) правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.

Тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації (п. 7 ч. 11 Закону).

Цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб (ст. 2 Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається, зокрема, сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях тощо.

За приписами абз. 2 ч. 3 ст. 4 Закону в умовах воєнного стану правовий режим тимчасово окупованої території, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 3 цього Закону, визначається, змінюється і скасовується Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами-підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України.

Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абз. 2 ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 ст. 13-1 Закону на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами 3 та 4 цієї статті.

У відповідності до ч. 1 ст. 13-1 Закону положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 ч. 1 ст. 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 ч. 1 ст. 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями.

В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені п. 3 ч. 1 ст. 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у п. 3 ч. 1 ст. 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.

Аналогічні положення містить і ч. 1 ст. 13 «Особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території» Закону.

Воєнний стан в Україні був введений з 24.02.2022 із 05 год. 30 хв. Указом Президента України № 64/2022 та неодноразово продовжувався.

06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив постанову № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військової адміністрації.

Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 “Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окуповані Російською Федерацією” та в оновленому Переліку, затвердженому наказом від 28.02.2025 № 376, датами тимчасової окупації Станично-Луганської селищної територіальної громади визначено 24.02.2022.

За висновком суду першої інстанції, територія Станично-Луганської селищної територіальної громади визнана тимчасово окупованою в умовах воєнного стану, з чого вбачається, що положення статей 13 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» можуть бути поширені на такі території з урахування ч. 1 статей, а саме за рішенням Кабінету Міністрів України.

Суд першої інстанції ухвалою від 05.05.2025 зупиняв провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку справи № 908/1162/23.

Так, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду 03.10.2025 переглянув у касаційному порядку постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 у справі №908/1162/23 про стягнення боргу за спожитий у листопаді-грудні 2022 року обсяг електроенергії на об`єкті, який знаходиться у місті Мелітополі.

Предметом розгляду об`єднаною палатою було питання застосування частини другої статті 13 та частини другої статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» до правовідносин, які виникли у період з лютого 2022 року до грудня 2022 року, тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 06.12.2022 №1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» та затвердження Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу №309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».

Відповідно пунктів 1, 3 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (пункт 1); інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (пункт 3).

Так, у справі №908/1162/23 Верховний Суд, залишаючи постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові без змін, зокрема виснував, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану від 16.11.2022 №2764-ІХ частину третю статті 1 Закону №1207-VII було викладено в редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Діюча редакція цієї норми (у відповідності до змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» №3050-IX від 11.04.2023) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Як зазначила об`єднана палата, з 07.05.2022 ані пункт 7 частини першої статті 1-1, ані пункт 1 частини третьої статті 3 Закону № 1207-VII не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив постанову «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за №1668/39004, датою окупації Мелітопольської міської територіальної громади визначено 25.02.2022.

Однак у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 №2217-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» правовий статус тимчасово окупованої території РФ в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону №1207-VII не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону №1207-VII, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.

Таким чином об`єднана палата дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові у справі №910/9680/23 про поширення положень статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України (предмет позову - стягнення заборгованості з оплати електричної енергії за зеленим тарифом за період з лютого до серпня 2022 року).

Об`єднана палата, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції у справі №908/1162/23 про відмову в позові, зазначила про те, що підставою для відмови в позові у цій справі, враховуючи положення статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», є заборона передачі електроенергії відповідачу, оскільки факт тимчасової окупації міста Мелітополь є загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому провадженні.

Наведеним повністю спростовуються доводи апелянта про те, що для територій, визнаних тимчасово окупованими під час воєнного стану (п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону), дія заборони на переміщення товарів та на здійснення господарської діяльності може бути встановлена лише за рішенням Кабінету Міністрів України.

Колегія суддів враховує зазначені вище висновки Верховного Суду у справі №908/1162/23 відповідно до положень ч.4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України, оскільки правовідносини у справах є подібними за змістовим критерієм.

У відповідності до ч. 1 ст. 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 ч. 1 ст. 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 ч. 1 ст. 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями.

Частиною 2 ст. 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами 3 та 4 цієї статті.

Таким чином, враховуючи, що окупація території місцезнаходження відповідача з 24.02.2022 є загальновідомим фактом, а також положення ст.13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», позивач у даний період не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання на окуповану територію товарів і послуг, в тому числі природного газу.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що у зв`язку з перебуванням певних територій у тимчасовій окупації, оператор газорозподільних систем не контролює їх на час окупації та не має можливості відстежувати обсяги надходження газу до мереж відповідача, оскільки неможливо визначити від чиїх мереж здійснюється розподіл газу та куди він надходить під час окупації території; покази по об`єктах, розташованих на окупованих територіях, неможливо визначити об`єктивно.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача боргу у сумі 595 грн 95 коп. за природний газ, поставлений за період з 24.02.2022 по 28.02.2022 в обсязі 0,036 тис.куб.м.

Отже, колегія суддів зазначає, що висновок про застосування статей 13 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» про відсутність якого зазначав апелянт в апеляційній скарзі сформований Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, і висновок суду першої інстанції щодо застосування цих норм права узгоджується із вказаним висновком. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 14.04.2026 у справі №913/504/24.

Щодо посилань апелянта на те, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05.11.2025 передав справу №280/5808/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від висновків щодо застосування статей 13 та 13-1 Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", викладених у раніше ухвалених постановах Верховного Суду від 07.03.2024 у справі №910/9680/23, від 23.10.2025 у справі №916/1650/23 та від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, колегія суддів зазначає, що ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2026 справу № 280/5808/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов`янський пух Україна» до Запорізької митниці про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов`янський пух Україна» на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року повернуто відповідній колегії Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що передача цієї справи на її розгляд на підставі частини третьої статті 346 КАС України є необґрунтованою, оскільки постанови Касаційного господарського суду, від висновків яких просить відступити колегія суддів Касаційного адміністративного суду, прийняті у справах, правовідносини у яких не є подібними до справи № 280/5808/23.

Стосовно заявленої до стягнення пені у сумі 2159 грн. 52 коп. (за період з 16.03.2022 по 15.09.2022) за зобов`язаннями січня 2022 року та 1776 грн. 35 коп. (за період з 16.04.2022 по 15.10.2022) за зобов`язаннями лютого 2022 року колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.ч. 1,3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок пені в сумі 2159 грн. 52 коп. (за період з 16.03.2022 по 15.09.2022) за зобов`язаннями січня 2022 року, колегія суддів вважає його обґрунтованим. Щодо розрахунку пені (за період з 16.04.2022 по 15.10.2022) за зобов`язаннями лютого 2022 року, то колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що обґрунтованою до стягнення є сума 1650 грн 46 коп.

У відповідності до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи відсутність підстав до стягнення суми основного боргу за природний газ, поставлений з 24.02.2022 по 28.02.2022, судом першої інстанції правомірно відмовлено у стягненні 3% річних у сумі 52,90 грн, інфляційних втрат у сумі 295,85 грн.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі зазначеного, колегія суддів апеляційного суду вважає висновки Господарського суду Луганської області законними та обґрунтованими. При цьому, доводи скаржника в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення Господарського суду Луганської області від 18.11.2025 у справі №913/142/25 без змін, як такого, що постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Частиною 1 ст.123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, судовий збір за подання апеляційної скарги, відповідно до положень статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1 ч.1 статті 275, статтями 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Луганської області від 18.11.2025 у справі №913/142/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктами а)-г) частини 3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 20.08.2026.

Головуючий суддя Я.О. Білоусова

Суддя В.В. Лакіза

Суддя І.В. Тарасова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua