Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №906/358/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року Справа № 906/358/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.

перевіривши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтеренерго Захід" на рішення Господарського суду Житомирської області від 26 травня 2026 року по справі №906/358/26

(суддею Тимошенком О.М.)

за позовом Комунального підприємства "ДРОГОБИЧТЕПЛОЕНЕРГО" Дрогобицької міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬТЕРЕНЕРГО ЗАХІД"

про стягнення 33133 грн 11 коп.

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "ДРОГОБИЧТЕПЛОЕНЕРГО" Дрогобицької міської ради (надалі – Позивач) звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬТЕРЕНЕРГО ЗАХІД" (надалі–Відповідач) про стягнення 33133 грн 11 коп. боргу по сплаті земельного податку за період з жовтня 2021 року по грудень 2024 року за користування прилеглої території орендованої котельні по Договору оренди №1 від 1 жовтня 2021 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач не відшкодував Позивачу витрати зі сплати земельного податку за земельну ділянку площею 283,0 кв. м, яку Відповідач фактично займає/використовує як прилеглу територію для зберігання/подачі палива - деревної тріски, для виробництва теплової енергії.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 26 травня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 33133 грн 11 коп..

Відповідне судове рішення ґрунтується на тому, що Відповідач орендує у Позивача приміщення котельні з цільовим призначенням - виробництво теплової енергії із подальшою реалізацією її комунальному підприємству (відповідачу). Суд вказав, що на фото майданчика, який розміщений біля котельні на площі 283 кв.м розташовані матеріали, і як встановлено ревізією, то деревна тріска, яка необхідна для організації виробництва теплової енергії та зберігання/подачі палива, без якої не можливий процес виробництва теплової енергії. При цьому, місцевий господарський суд наголосив на тому, що матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою, зокрема укладення відповідних договорів оренди та державної реєстрації такого права, з чого, суд першої інстанції виснував, що при укладенні Договору оренди нерухомості право користування вказаною земельною ділянкою Відповідач не набув. Суд виснував, що таким чином, Відповідач користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

Суд першої інстанції зауважив, що Відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України та що наданий Позивачем Акт обстеження встановлює фактичний розмір земельної ділянки, яку використовує Відповідач.

При цьому суд першої інстанції вказав, що за час дії договору оренди №1 від 1 жовтня 2021 року Відповідачем сплачено земельний податок на земельну ділянку для зберігання та подачі палива площею 283 кв.м в сумі 33133 грн 11 коп., асаме: за жовтень-грудень 2021 року в сумі 998 грн 69 коп.; 2022 рік – 8788 грн 51 коп.; 2023 рік – 11380 грн 56 коп.; 2024 рік – 11965 грн 35 коп..

Не погоджуючи з рішенням суду першої інстанції, Відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 26 травня 2026 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Скаржник зазначає, що Договір в жодній нормі не передбачає передачі земельної ділянки та не містить визначення площі землі, не встановлює обов`язку Відповідача сплачувати земельний податок поза межами погоджених платежів, які стосуються відповідно до Договору виключно «Об`єкту оренди», куди на його переконання жодна земельна ділянка не входить.

Окрім того скаржник в апеляційній скарзі вказав, що cуд першої інстанції не встановив належними доказами факт використання Відповідачем земельної ділянки площею283 кв.м. Констатував, що єдиним доказом, на підставі якого встановлено розмір площі став Акт обстеження від 12 червня 2026 року невстановленого зразка, на який посилається Позивач та який був покладений в основу Акту ревізії Західного офісу Держаудитслужби № 131306-24/24 від 1 квітня 2025 року Західного офісу Держаудитслужби, який не є первинним документом, не встановлює зобов`язань для третіх осіб та має виключно фіксуючий характер.

В свою чергу, Відповідач в апеляційній скарзі зауважив, що Позивач заявив вимоги про стягнення коштів за період з жовтня 2021 року по грудень 2024 року, в той же час у матеріалах справи відсутні будь-які належні докази того, що Відповідач використовував спірну земельну ділянку протягом усього зазначеного періоду. Звертає увагу, що Відповідачем були подані докази, які підтверджують, що виробництво теплової енергії фактично розпочалося лише у лютому 2022 року.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на рішення Господарського суду Житомирської області від 26 травня 2026 року. Запропоновано Позивачу в строк протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали надати до канцелярії суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його (доданих до нього документів) надсилання в порядку частини 2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

Через підсистему «Електронний суд» 1 липня 2026 року надійшов відзив від Позивача, в котрому Позивач заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позивач вказав, що власником земельної ділянки, де знаходиться котельня частину якої орендує Відповідач є Територіальна громада міста Дрогобича в особі міської ради, а правокористувачем є Позивач. Позивач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою, зокрема укладення відповідних договорів оренди та державної реєстрації такого права, з чого виснує, що при укладенні договору щодо оренди нерухомості право користування вказаною земельною ділянкою Відповідач не набув. На переконання Позивача, Відповідач користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави, та що у відповідності до акту ревізії, за час дії Договору Позивачем сплачено земельний податок на земельну ділянку для зберігання та подачі палива площею 283 кв.м в сумі 33133 грн 11 коп. за жовтень грудень 2021 року в сумі 998 грн 69 коп., 2022 рік – 8788 грн 51 коп., 2023 рік – 11380 грн 56 коп., 2024 рік – 11965 грн 35 коп..

Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: у суду апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Згідно частини 2 статті 270 ГПК України: розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Частиною 3 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

В силу дії частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України: розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Разом з тим, суд констатує, що види справ, що не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження визначені в частині 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України.

Суд апеляційної інстанції констатує, що дана справа № 906/358/26 не підпадає під дані винятки.

Водночас, суд констатує, що згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік", з 1 січня 2026 року встановлено прожитковий мінімуму на одну працездатну особу в розмірі 3328 грн Відтак, максимальна ціна позову, що підлягає під дію частини 10 статті 270 ГПК України складає 332800 грн 00 коп. (що є більшою сумою, ніж сума позовних вимог в даній справі).

З огляду на вищевказане, колегія апеляційного господарського суду дослідивши матеріали справи на предмет їх підставності та предметності в розрізі вимог частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, ухвалила рішення здійснювати розгляд даної скарги без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно, ухвалою апеляційного господарського суду від 22 червня 2026 року повідомлено сторін про те, що розгляд справи №906/358/26 проводитися в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи, постанова по даній справі буде виготовлена до 21 серпня 2026 року включно. Відтак, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, суд доходить висновку, що апеляційну скаргу Відповідача слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

При цьому Північно-західний апеляційний господарський суд виходив з наступного.

Як вбачається з доказів, долучених до матеріалів справи, 1 жовтня 2021 року між Позивачем (Орендодавець) та Відповідачем (Орендар) укладено договір № 1 оренди нежитлових приміщень, будинків та споруд від 1 жовтня 2021 року (надалі – Договір; а.с. 5-6), за яким Позивач передав, а Відповідач прийняв в оренду частину діючої котельні за адресою: м. Дрогобич, вул. Індустріальна, 1А, загальною площею 110,0 кв. м (Об`єкт оренди).

Актом приймання-передачі від 5 жовтня 2021 року оформлено передачу частини нежитлового приміщення котельні (площа, призначення та місцезнаходження), та визначено цільове призначення - виробництво теплової енергії Відповідачем із подальшою реалізацією її комунальному підприємству (а.с.7).

За пунктом 1.1 Договору, Позивач передав, а Відповідач прийняв в оренду Об`єкт оренди (частину діючої котельні) площею 110,0 кв. м, за актом приймання-передачі; строк оренди - 5 років (до 30 вересня 2026 року).

Орендна плата за перший місяць встановлена у розмірі 3 000 грн (у т. ч. ПДВ 500 грн), орендна плата підлягає внесенню щомісячно у грошовій формі, не пізніше 25 числа поточного місяця, із врахуванням індексу інфляції.

Згідно розділу 4 Договору, Відповідач зобов`язався, зокрема: своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату; своєчасно й у повному обсязі відшкодовувати витрати за комунальні послуги; сплачувати необхідні платежі та податки по експлуатації об`єкта та інші збори, у тому числі земельний податок пропорційно займаній площі; утримувати об`єкт оренди та прилеглу територію відповідно до вимог санітарних, пожежних та технічних норм.

У відповідності до пункту 1.4.2 Плану проведення заходів державного фінансового контролю (Західного офісу Держаудитслужби) на І квартал 2025 року проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Позивача за період з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2024 року, за результатами якої складено Акт ревізії № 131306-24/24 від 1 квітня 2025 року (а.с.11).

За результатами ревізії встановлено, що Відповідач, окрім орендованої частини котельні, фактично використовує прилеглу територію (площа, визначена Актом обстеження становить 283,0 кв. м), при цьому: належного договору/правового оформлення користування вказаною площею (як окремим об`єктом) до ревізії не надано; оплата за користування земельною ділянкою в ревізійному періоді не надходила; Позивач сплачував земельний податок за цю площу, однак Відповідач не відшкодував Позивачу ці витрати, що й відображено ревізією як збитки/ втрати підприємства.

В акті ревізії на сторінці 47 зазначено, що в ході ревізії виявлено, що дерев`яна тріска, яка належить Відповідачу розміщена на території Позивача. Також, на території котельні Позивача розміщено тимчасову споруду для подачі дерев`яної тріски. Загальна площа площадки для зберігання та подачі палива, згідно акту обстеження складає 283 кв.м (а.с. 10, 12).

Ревізією встановлено, що загальна сума витрат Позивача на сплату земельного податку за період жовтень 2021 - грудень 2024 за площу 283 кв. м складає 33 133 грн 11 коп. (а.с.4).

16 вересня 2025 року Позивач звернувся до Відповідача з вимогою відшкодувати витрати зі сплати земельного податку у сумі 33133 грн 11 коп. та повідомити щодо подальшого використання земельної ділянки площею 283 кв. м (а.с.14).

Відповідач листом від 22 жовтня 2025 року (вих. № 57/25) відмовився відшкодовувати витрати, зазначивши незгоду з висновками ревізії у відповідній частині та заперечуючи фактичне використання площі 283,0 кв. м ( а.с.15).

Враховуючи, що Відповідач не відшкодував Позивачу витрати зі сплати земельного податку за земельну ділянку площею 283 кв. м згідно акту обстеження, яку з позиції Позивача, Відповідач фактично займає/використовує як прилеглу територію для своєї діяльності, зокрема для організації виробництва теплової енергії та зберігання/подачі палива - деревної трідане, без якої не можливий процес виробництва теплової енегії, Позивач звернувся з даним позовом до господарського суду за захистом, порушеного на його думку права.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних даних справи.

Частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Суд констатує, що конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Так, відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

В силу дії статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто, набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією із сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Тобто, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Отже, у разі коли особа користувалася земельною ділянкою без достатньої правової підстави, у зв`язку з чим зберегла кошти, вона зобов`язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Такі висновки судів відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі N 629/4628/16-ц (провадження N 14-77цс 1 8), від 20 листопада 2018 року в справі N 922/3412/17 (провадження N 12-182гс18).

При цьому апеляційним господарським судом враховуються правові висновки, що викладені у постанові Верховного Суду від 9 лютого 2021 року в справі № 922/3617/19 та від 10 лютого 2020 року в справі № 922/981/18, а саме, що для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна, безпідставно збережених коштів орендної плати згідно із статтями 1212-1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований необхідно, насамперед, з`ясувати: а) чи наявні правові підстави для використання земельної ділянки; б) яка площа земельної ділянки та чи є вона сформованою відповідно до вимог земельного законодавства; в) в якому розмірі підлягають відшкодуванню доходи, пов`язані із безпідставним збереженням майна, розраховані відповідно до вимог земельного законодавства, а саме на підставі нормативної грошової оцінки землі.

Згідно з частинами 1-4, 9 статті 791 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Тобто об`єктом оренди може бути земельна ділянка, яка є сформованою як об`єкт цивільних прав.

Відтак, колегія суддів констатує, що земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В силу дії статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Оскільки Відповідач, як вбачається з доказів долучених до матеріалів справи, не є власниками або постійним землекористувачеми спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, то, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата.

У відповідності до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Зважаючи на доводи апеляційної скарги щодо того, що в матеріалах справи відсутні докази що Відповідач використовує площу розміром 283 кв.м та ним не укладалося договору про оренду земельної ділянки, що вказує про відсутність обов`язку сплачувати земельний податок, то колегія суддів дослідивши матеріали справи, зважаючи на предмет та підставу позовних вимог в розрізі правовідносин, які виникли по даній справі саме з огляду на нормативно-правове регулювання, зазначає наступне.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Пунктом 14.1.147 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідач не є власником та постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Отже, за змістом указаних приписів виникнення права оренди на будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, які необхідні для обслуговування споруди. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Власником земельної ділянки (кадастровий номер 4610600000:01:035:0012) за адресою м. Дрогобич, вул. Індустріальна, 1А, де знаходиться котельня частину якої орендує Відповідач є Територіальна громада міста Дрогобича в особі Дрогобицької міської ради Львівської області, а правокористувачем є Позивач (витяги на а.с.16,20,21).

Згідно з пунктом 14.1.136 Податкового кодексу України, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XII - орендна плата).

Таким чином, Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною.

Аналогічні правові висновки, викладені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 922/3412/17.

Відповідач не є власником та постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, зважаючи на доводи апеляційної скарги щодо відсутності у Відповідача обов`язку сплачувати земельний податок, колегія суду звертає увагу апелянта на підпункт 4.3.7 Договору.

Зокрема, підпунктом 4.3.7 Договору передбачено, що Відповідач зобов`язався, зокрема: сплачувати необхідні платежі та податки по експлуатації об`єкта та інші збори, у тому числі земельний податок пропорційно займаній площі.

Відтак, даним підпунктом Договору чітко закріплено обов`язок Відповідача сплачувати земельний податок пропорційно займаній площі, а не визначено розмір приміщення, що ним орендується.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги щодо заперечення площі відповідно до розміру котрої нараховано земельний податок, а саме 283 кв.м, то колегія суду в спростування таких доводів зауважує наступне.

Як вбачається зі змісту Договору, Відповідач орендує у Позивача приміщення котельні з цільовим призначенням - виробництво теплової енергії із подальшою реалізацією її комунальному підприємству (відповідачу). На фото майданчика, який розміщений біля котельні на площі 283 кв.м розташовані матеріали, і як встановлено ревізією, то деревна тріска, яка необхідна для організації виробництва теплової енергії та зберігання/подачі палива, без якої не можливий процес виробництва теплової енергії.

Резюмуючи колегія суду ще раз констатує, що апелянт помилково вказав про те, що це має бути опалюваний сезон, адже стягнення коштів за даним позовом випливає не з періодів опалювального сезону, а з факту зайняття ним певних земельних ділянок поза межами орендованого приміщення площею 110 кв.м. При цьому вказуючи про початок опалювального періоду в пізній час, ніж той з якого вираховується борг в розмірі 33133 грн 11 коп., Відповідач не надав жодного доказу, що до його початку на спірній земельній ділянці площею 283 кв.м не знаходилися матеріали необхідні для здійснення опалення (наприклад, що перші поставки цих матеріалів здійснено пізніше за дату, визначену в цьому позові). Таким чином, подаючи апеляційну скаргу не довів належними та допустимими доказами свої заперечення та не спростував висновків, зроблених місцевим господарським судом при задоволенні даного позову.

Зі змісту пункту 1.1 Договору, вбачається, що Позивач передав, а Відповідач прийняв в оренду Об`єкт оренди (частину діючої котельні) загальною площею 110,0 кв. м.

В той же час, відповідно до акта приймання-передачі від 1 жовтня 2021 року, вбачається, що Позивач передав, а Відповідач прийняв частину нежитлового приміщення загальною площею 755,9 кв.м, корисна площа 110 кв.м (а.с. 7).

Між тим, підпункт 4.3.7 Договору який передбачає сплату земельного податку Відповідачем прив`язує розмір земельного податку пропорційності розміру займаній площі, а не розміру корисної площі, визначеної пунктом 1.1 Договору, як визначає апелянт в апеляційній скарзі, як і не встановлює обов`язку її сплати за всю загальну площу (755,9 кв.м), котра перевищує площу, що встановлена як площа, котру використовував скаржник (283 кв.м). При цьому суд апеляційної інстанції ще раз звертає увагу апелянта (з огляду на все вищевстановлене), що ним не доведено належними та допустимими доказами використання іншого розміру вказаної земельної ділянки, як в часовому проміжку так і в іншому.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги, щодо не використаня орендованого майна протягом спірного періоду, за який нараховано земельний податок, то колегія суду звертає увагу апелянта на пункт 2.1 Договору, яким передбачено, що Договір вступає в силу з моменту підписання (1 жовтня 2021 року) його Сторонами та діє п`ять років до 30 вересня 2026 року (як вказувалося вище, Договір не прив`язує оренду до опалювального періоду).

Поміж тим, не здійснення роботи котельні протягом відповідних періодів (наведених в апеляційній скарзі), не означає автоматичну відсутність обов`язку у Відповідача сплачувати земельний податок у розмірі визначеним підпунктом 4.3.7 Договору, а також не підтверджує неможливість використання Відповідачем, з огляду на розміщення там матеріалів, що належать Відповідачу, прилеглої території нерухомого майна.

Підсумовуючи усе описане вище, колегія суду резюмує, що Відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відтак, підсумовуючи усе вищевстановлене колегія суддів резюмує, що Відповідач у період, за який стягуються кошти, користувався земельною ділянкою площею 283 кв.м, а відтак, без достатньої правової підстави, за рахунок Позивача фактично зберіг в себе кошти у загальному розмірі 33133 грн 11 коп., які мав сплатити за користування земельною ділянкою, а тому, відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки.

З огляду на що суд апеляційної інстанції задоволює позов щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 33133 грн 11 коп..

Дане рішення було прийняте і місцевим господарським судом.

Відповідно приймаючи таке рішенні Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання Відповідача, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими (не доведеними належними та допустимими доказами), такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Відтак Північно-західний апеляційний господарський суд задоволює позовні вимоги, та залишає без змін оспорюване рішення, а апеляційну скаргу залишає без задоволення.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги на рішення суду покладаються на Відповідача, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтеренерго Захід" на рішення Господарського суду Житомирської області від 26 травня 2026 року по справі №906/358/26 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 26 травня 2026 року по справі №906/358/26 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

5. Справу №906/358/26 повернути Господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.