Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №916/2776/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/2776/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

секретар судового засідання (за дорученням головуючого): Ісмаілова А.Н.

за участю представників учасників справи:

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія", м. Одеса – Оляш К.І. на підставі довіреності;

від Керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури – Кривельова Т.М. на підставі посвідчення;

від Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області – не з`явився;

від Південного офісу Держаудитслужби, м.Одеса – не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія", м. Одеса

на рішення Господарського суду Одеської області від 05.05.2026 року, суддя першої інстанції Деркач Т. Г., повний текст складено та підписано 06.05.2026

у справі № 916/2776/25

за позовом Керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, Південного офісу Держаудитслужби, м.Одеса

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія", м. Одеса

про визнання додаткових угод до договору постачання електричної енергії недійсними та повернення безпідставно сплачених коштів у сумі 188 137 грн 113 коп.

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

В квітні 2025 року Керівник Білгород-Дністровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, Південного офісу Держаудитслужби звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія", в якому просить Господарський суд Одеської області:

- визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 22.09.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу №05-185-ВЦ від 26.01.2021 (далі - договір №05-185-ВЦ), укладеного між Шабівською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області та ТОВ «ООЕК»;

- визнати недійсною додаткову угоду № 2 від 23.09.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу №05-185-ВЦ від 26.01.2021, укладеного між Шабівською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області та ТОВ «ООЕК»;

- визнати недійсною додаткову угоду № 3 від 24.09.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу №05-185-ВЦ від 26.01.2021, укладеного між Шабівською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області та ТОВ «ООЕК»;

- визнати недійсною додаткову угоду № 4 від 06.12.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу №05-185-ВЦ від 26.01.2021 укладеного між Шабівською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області та ТОВ «ООЕК»;

- визнати недійсною додаткову угоду № 5 від 07.12.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу №05-185-ВЦ від 26.01.2021 укладеного між Шабівською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія»;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ООЕК» на користь Шабівської сільської ради безпідставно надмірно сплачені бюджетні кошти в сумі 188 137 грн 113 коп.

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ООЕК» витрати на сплату судового збору на користь Одеської обласної прокуратури.

В обґрунтування позовних вимог прокурор покликається на те, що додатковими угодами до договору № 05-185-ВЦ підвищено ціну за одиницю товару з 2,511 грн за кВт*год до 3 грн 896 коп. за 1 кВт*год., без обґрунтування підстав для такого підвищення та в порушення максимального ліміту для підвищення ціни на товар.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.05.2026 у справі №916/2776/25 позов задоволено частково.

- Визнано недійсною додаткову угоду № 1 від 22.09.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу №05-185-ВЦ від 26.01.2021, укладеного між Шабівською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області (6770, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Шабо, вул. Центральна, 63, код ЄДРПОУ 04378043) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88, код ЄДРПОУ 42114410).

- Визнано недійною додаткову угоду № 2 від 23.09.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу №05-185-ВЦ від 26.01.2021, укладеного між Шабівською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області (6770, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Шабо, вул. Центральна, 63, код ЄДРПОУ 04378043) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88, код ЄДРПОУ 42114410).

- Визнано недійною додаткову угоду № 3 від 24.09.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу №05-185-ВЦ від 26.01.2021, укладеного між Шабівською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області (6770, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Шабо, вул. Центральна, 63, код ЄДРПОУ 04378043) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88, код ЄДРПОУ 42114410).

- Визнано недійсною додаткову угоду № 4 від 06.12.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу №05-185-ВЦ від 26.01.2021, укладеного між Шабівською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області (6770, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Шабо, вул. Центральна, 63, код ЄДРПОУ 04378043) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88, код ЄДРПОУ 42114410).

- Визнано недійсною додаткову угоду № 5 від 07.12.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу №05-185-ВЦ від 26.01.2021, укладеного між Шабівською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області (6770, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Шабо, вул. Центральна, 63, код ЄДРПОУ 04378043) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88, код ЄДРПОУ 42114410).

- Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88, код ЄДРПОУ 42114410) на користь Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (6770, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Шабо, вул. Центральна, 63, код ЄДРПОУ 04378043) безпідставно надмірно сплачені бюджетні кошти в сумі 187 166 грн 28 коп.

В решті вимог відмовлено та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88, код ЄДРПОУ 42114410) на користь Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Італійська, 3, код ЄДРПОУ 03528552) 14 534 грн 41 коп. судового збору.

Місцевий господарський суд виходив з того, що, встановивши наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання додаткових угод № 1-№ 5 недійсними на момент їх укладення, дійшов висновку, шо спірні додаткові угоди № 1-№ 5 суперечать положенням Цивільного кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі», а відтак є недійсними відповідно до норм ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Щодо стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 188 137 грн 113 грн. місцевий господарський суд виходив з того, що грошові кошти в сумі 187 166 грн 28 коп. є такими, що були безпідставно одержані Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія», підстава їх набуття відпала, а тому товариство зобов`язане повернути їх до державного бюджету, з якого здійснювалось фінансування спірної закупівлі, що відповідає приписам статей 216, 1212 Цивільного кодексу України.

Відмовляючи у решті позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що врахував зауваження відповідача про сплату позивачем пені, інфляційних та 3 % річних на суму 970 грн 83 коп., які включені прокурором у суму переплати, які не є за своєю правовою природою безпідставно набутими коштами у даних правовідносинах.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" з рішенням суду першої інстанції не погодилося, тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» задовольнити. Рішення Господарського суду Одеської області від 05.05.2026 р. по справі № 916/2776/25 в частині задоволення позову керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури – скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову Керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури відмовити. Стягнути з позивачів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 17 441 грн 29 коп.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" зазначає, що, задовольняючи позов прокурора, суд першої інстанції неправильно застосував положення ст. 19 та п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України.

Прокурором не було доведено, а судом першої інстанції не було встановлено той факт, що підстави звернення прокурора до суду в межах даної справи носять виключний характер.

Спірні правовідносини не носять виключного характеру, а, отже, підстави для представлення прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах відсутні. Проте, апелянт вважає, що суд першої інстанції фактично проігнорував доводи відповідача, що призвело до ухвалення незаконного рішення в частині задоволення позову прокурора.

Крім того, апелянт вказує, що судом першої інстанції було проігноровано доводи відповідача відносно недоведеності прокурором факту бездіяльності з боку ради.

Тому апелянт зазначає, що прокурором не доведено виключний характер спірних правовідносин, наявність факту бездіяльності уповноваженого органу, підстави для представництва прокурором інтересів держави у даній справі відсутні, а тому позовну заяву прокурора необхідно вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати у зв`язку з чим позовна заява прокурора мала бути залишена судом першої інстанції без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України.

Апелянт вказує, що ДАСУ не мало правової можливості звернутись до суду із позовом, який є предметом розгляду даної справи, що повністю спростовує доводи прокурора про бездіяльність ДАСУ.

На думку апелянта дотримання з боку ДАСУ вимог ст. 19 Конституції України не може трактуватись прокурором та судом як бездіяльність органу державного фінансового контролю.

Апелянт вважає, що у прокурора відсутні правові підстави для представництва інтересів держави в особі ДАСУ, а отже, позов прокурора поданий в інтересах держави в особі ДАСУ має бути залишений без розгляду відповідно до положень пункту 2 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України.

Товариство вказує, що, приймаючи рішення у даній справі, суд першої інстанцій порушив приписи п. 1 ст. 5, ст. 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 1 ст. 57 Конституції України та п. 1 ч. 3 ст. 2, ч. 4 ст. 11 ГПК України (в контексті того, що п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» не відповідає критеріям якості закону), не було застосовано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, а також не було враховано практику Європейського суду з прав людини.

Крім того, апелянт зазначає, що, підвищення цін на електроенергію може здійснюватися пропорційно збільшенню ціни на ринку, так часто, як це потрібно, але не більше ніж до 10% щоразу.

На думку товариства подальше оспорювання прокурором (який також діє в інтересах держави) укладених додаткових угод саме з підстав сумарного перевищення 10%-го порогу, свідчить про свавілля з боку держави по відношенню до ТОВ «ООЕК», що в свою чергу призвело до порушення його прав та втручання у його право власності на кошти, отримані на виконання договору.

Апелянт звертає увагу колегії суду, що суд першої інстанції безпідставно визнав недійсною додаткову угоду № 1 від 22.09.2021, оскільки, уклавши додаткову угоду № 1, сторонами не було перевищено встановлений законодавцем 10-тивідсотковий ліміт на збільшення ціни, то підстави для визнання додаткової угоди № 1 недійсною через невідповідність приписам ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» відсутні.

Таким чином, апелянт вважає, що суд першої інстанції мав зменшити розмір стягуваних з відповідача коштів, оскільки розрахунок мав бути здійснений з урахуванням ціни, визначеної в додатковій угоді № 1.

Приймаючи рішення у даній справі, суд першої інстанції проігнорував доводи відповідача щодо необхідності застосування приписів ст. 217 Цивільного кодексу України.

На думку апелянта, додаткові угоди до договору оскаржуються прокурором лише в частині умов щодо збільшення ціни за одиницю товару. При цьому, вказані додаткові угоди містять і інші умови договору, щодо зміни яких сторони дійшли згоди, та які не є предметом оскарження в межах даної справи.

Проте, в позові прокурор просив визнати недійсними додаткові угоди у повному обсязі, а не лише в частині збільшення ціни за одиницю товару. Вказані вимоги прокурора були задоволені судом першої інстанції в повному обсязі, що свідчить про порушення ст. 217 Цивільного кодексу України.

Скаржник зазначає, що прокурор намагається стягнути з ТОВ «ООЕК» збитки у вигляді різниці ціни поставленого товару (електричної енергії). Проте, в такому випадку доведенню підлягають: протиправність дій відповідача, факт завдання збитків, причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та фактом завдання збитків позивачу, а також стягнення таких збитків з обох сторін правочину, а не лише з ТОВ «ООЕК». Однак, жодна із цих обставин прокурором доведена не була.

Товариство зазначає, що суд першої інстанції взагалі не розглянув вказане клопотання відповідача про застосування ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, зазначивши під час проголошення вступної та резолютивної частини рішення про те, що з цього приводу буде окрема ухвала. Однак, як вбачається з оскаржуваного рішення, усі судові витрати судом було покладено на відповідача.

Крім того, на думку апелянта, судом було порушено ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. Суд задовольнив позов прокурора лише частково, а, отже, судовий збір мав бути стягнутий пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Одеської області від 05.05.2026 року у справі №916/2776/25 та призначено розгляд справи на 20.08.2026 року о 11:30 год.

06.07.2026 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури надійшов відзив, в якому останній просить поновити строк на подання відзиву на апеляційну скаргу. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» на рішення Господарського суду Одеської області від 06.05.2026 у справі № 916/2776/25 - залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Одеської області від 06.05.2026 у справі №916/2776/25 - залишити без змін.

Щодо клопотання про поновлення строку на подачу відзиву на апеляційну скаргу, колегією суддів, залишається без розгляду дане клопотання, оскільки скаржником не порушено строк на подачу відзиву, відповідно до ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України.

Керівник Білгород-Дністровської окружної прокуратури у відзиві зазначає, що суд першої інстанції належним чином оцінив матеріали справи, врахував обов`язкові до застосування правові висновки Великої Палати Верховного Суду та дійшов абсолютно законного й обґрунтованого висновку про наявність у Керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури підстав для звернення з даним позовом.

Керівник Білгород-Дністровської окружної прокуратури вказує, що скаржник, добровільно беручи участь у тендері та підписуючи договір № 05-185-ВЦ, погодився на визначені державою норми закону та взяв на себе комерційні ризики щодо можливої зміни ринкових цін на електроенергію. Намагання перекласти ці комерційні ризики на місцевий бюджет через додаткові угоди є прямим порушенням закону.

Таким чином, на думку позивача, суд першої інстанції дав належну правову оцінку діям відповідача, правильно застосував норми матеріального права та обґрунтовано визнав додаткові угоди недійсними, стягнувши суму переплати. Доводи скаржника про «неякість закону» та порушення його конвенційних прав є безпідставними юридичними конструкціями, спрямованими виключно на уникнення цивільно-правової відповідальності за неправомірне привласнення коштів територіальної громади. Враховуючи викладене, позивач вважає, що апеляційна скарга в цій частині також не підлягає задоволенню.

Дії скаржника, на думку прокурора, є проявом недобросовісної поведінки. Свобода підприємницької діяльності не є абсолютною і не може виправдовувати нівелювання принципів прозорості, економії та ефективності при використанні публічних фінансів.

Суд першої інстанції, дослідивши докази, правильно застосував норми матеріального права та діяв у суворій відповідності до Конституції України. Судове рішення захистило конституційні права територіальної громади на належне розпорядження її майном та фінансами.

Враховуючи вищевикладене, позивач вважає, що жодних порушень прав Товариства з обмеженою відповідальністю «ООЕК» допущено не було, оскільки Конституція України не гарантує та не захищає право суб`єктів господарювання на отримання надприбутків шляхом зловживання процесуальними нормами та обходу імперативних положень закону. На підставі викладеного доводи апеляційної скарги у цій частині підлягають повному відхиленню.

Прокурор зазначає, що застосування судом наслідків недійсності у вигляді стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ООЕК» надмірно сплачених коштів у розмірі 187 166 грн 28 коп. на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України є прямим результатом повернення сторін до умов основного договору. Будь-які додаткові «спеціальні» рішення щодо застосування ст. 217 Цивільного кодексу України у даному випадку є зайвими, оскільки суд і так визнав недійсними лише додаткові угоди (частину змін до договору), зберігши юридичну силу самого договору в його законній, первісній редакції.

На думку прокурора, суд першої інстанції не проігнорував доводи відповідача щодо статті 217 Цивільного кодексу України, а дав їм належну, юридично правильну оцінку через призму спеціального законодавства про публічні закупівлі. Додаткові угоди були визнані недійсними як самостійні протиправні правочини, що повернуло чинність первісних умов договору № 05-185-ВЦ.

Намагання скаржника застосувати статтю 217 Цивільного кодексу України у спосіб, який має дозволити йому залишити собі безпідставно отримані 187 166 грн 28 коп. бюджетних коштів, є грубим викривленням цивільного права. З огляду на це, доводи апеляційної скарги в цій частині є абсолютно безпідставними та підлягають відхиленню.

Позивач зазначає, що скаржник помилково вважає, що суд мав зобов`язати замовника «повернути» спожиту електроенергію, або ж взагалі відмовити у позові прокурора через неможливість такого повернення. Проте, класична двостороння реституція у цій справі є неможливою з двох об`єктивних причин: по-перше, специфіка об`єкта поставки: електрична енергія є специфічним товаром, який споживається безпосередньо в момент його поставки. Фізично повернути спожиті кіловат-години в натурі є технічно та юридично неможливим, по-друге, межі недійсності правочинів: суд першої інстанції визнав недійсними лише додаткові угоди №№ 1– 5, а не основний договір № 05-185-ВЦ від 26.01.2021. Сам факт поставки електроенергії та обов`язок її оплатити замовником залишаються законними і чинними, але виключно за первісною ціною, визначеною на тендері.

Позивач вважає, що суд першої інстанції не порушив статтю 216 Цивільного кодексу України, а правомірно не застосував її до тих правовідносин, де вона за своєю природою не може бути застосована, натомість, захистивши бюджет громади через правильний інститут безпідставного збагачення.

Прокурор зазначає, що, оскільки суд встановив вину та протиправність дій ТОВ «ООЕК», у нього не було жодних правових чи логічних підстав для застосування ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України на користь порушника. Більше того, відсутність у тексті рішення розлогої цитати з клопотання відповідача не свідчить про його «нерозгляд». За практикою Верховного Суду, якщо суд детально обґрунтував застосування загального правила розподілу витрат (пропорційно задоволеним вимогам), це означає, що всі інші альтернативні варіанти розподілу, запропоновані сторонами, були судом відхилені як безпідставні.

Керівник Білгород-Дністровської окружної прокуратури, вважає, що суд першої інстанції правомірно поклав судові витрати на скаржника на підставі п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позовні вимоги прокурора були задоволені повністю, а протиправність дій відповідача — доведена. Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ООЕК» про застосування ч. 9 ст. 129 ГПК України було відхилено судом за результатом розгляду справи по суті як таке, що повністю суперечить встановленим обставинам справи. Доводи апеляційної скарги в цій частині підлягають відхиленню.

02.07.2026 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрГазРесурс" щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Апелянт вказав, що у конституційному провадженні Конституційний Суд України розглядає юридичне питання про відповідність пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону Конституції України, зокрема в аспектах юридичної визначеності, права власності, свободи підприємницької діяльності та рівності суб`єктів господарювання. В свою чергу, у справі № 916/2776/25 господарський суд розглядає матеріально-правове питання про правомірність укладення оспорюваної додаткової угоди, що ґрунтується виключно на застосуванні саме цієї норми

Апелянт вважає, що обидва предмети судового розгляду мають спільну правову основу, а саме пункт 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII. Розгляд господарського спору до завершення конституційного провадження неминуче призведе до того, що господарський суд буде змушений самостійно сформувати позицію щодо змісту, меж дії та критеріїв застосування оспорюваної норми у той час, коли ці самі питання перебувають на вирішенні Конституційного Суду України в межах його виключної компетенції.

09.07.2026 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури надійшли заперечення проти клопотання відповідача про зупинення, в яких останній просить у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» від 01.07.2026 про зупинення провадження у справі №916/2776/25 відмовити у повному обсязі.

Прокурор зазначає що наведені в клопотанні доводи не підтверджують ані наявності об`єктивної неможливості розгляду цієї справи у розумінні п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України, ані існування виняткових обставин для повернення справи зі стадії розгляду по суті до стадії підготовчого провадження, а самі обставини та строки подання такого клопотання свідчать про намагання штучно затягнути розгляд справи.

Так, на думку позивача, сам факт відкриття КСУ конституційного провадження не має наслідком зупинення дії закону, не змінює чинного правового регулювання та не свідчить про неконституційність відповідної норми права.

Прокурор зазначає, що спірні правовідносини мають оцінюватися за тим правовим регулюванням, яке було чинним на момент їх виникнення та реалізації додаткових угод №№ 1– 5 до договору постачання електричної енергії №05-185-ВЦ від 26.01.2021, укладених в період чинності п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» у редакції, чинній на момент їх укладення, що детально обґрунтовано у позовній заяві.

Позивач вказує, що майбутнє рішення КСУ у справі, на яку посилається представник ТОВ «ООЕК», незалежно від того, чи буде задоволено скаргу заявника, не може змінити правовий режим уже вчинених у 2021 році правочинів та не може саме по собі усунути необхідність оцінки їх відповідності законодавству, чинному на момент їх укладення.

Інше тлумачення фактично надавало б майбутньому рішенню КСУ зворотну дію в часі, що прямо суперечить ст.ст. 58 та 152 Конституції України.

За таких обставин прокурор вважає, що посилання представника ТОВ «ООЕК» на можливе майбутнє рішення КСУ не може бути підставою для зупинення провадження у справі, оскільки не усуває чинності норми права, яка регулювала спірні правовідносини у 2021 році, та не позбавляє суд можливості надати оцінку спірним додатковим угодам на підставі законодавства, чинного на момент їх укладення. Натомість, задоволення вказаного клопотання призведе до безпідставного затягування розгляду судової справи в порушення засад ефективності судочинства та приписів ст. 195 Господарського процесуального кодексу України.

Крім цього, позивач вказує, що сама по собі наявність іншого провадження, у тому числі конституційного, не є безумовною підставою для зупинення даної справи. Для застосування п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України необхідним є встановлення саме об`єктивної неможливості розгляду справи, тобто, такої процесуальної перешкоди, яка унеможливлює встановлення судом обставин, що входять до предмета доказування.

На думку прокурора, у клопотанні не зазначено, які саме фактичні обставини у справі №916/2776/25 Південно-західний апеляційний господарський суд не може встановити без попереднього вирішення КСУ конституційної скарги. Натомість, доводи клопотання зводяться до очікування можливої правової оцінки КСУ положення п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», тобто, до питання правового характеру, а не до неможливості встановлення фактів у цій справі.

Отже, прокурор зазначає, що доводи, викладені у клопотанні, не підтверджують наявності передбачених п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України підстав для зупинення провадження у справі.

Розглянувши дане клопотання, колегія суддів відмовляє у його задоволенні, з огляду на наступне.

Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульовано положеннями статей 227, 228 Господарського процесуального кодексу України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд зобов`язаний та має право зупинити провадження у справі.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду з визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення судом обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте мають значення для розгляду справи, провадження у якій зупиняється.

Відповідно пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку, зокрема, об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі. При цьому наведеною нормою прямо передбачено, що суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи, коли зібрані у справі докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Сам по собі факт відкриття Конституційним Судом України конституційного провадження щодо перевірки конституційності пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» не свідчить про наявність об`єктивної неможливості розгляду цієї справи. Предметом розгляду у справі №916/2776/25 є правомірність укладення спірних додаткових угод та наявність підстав для застосування наслідків їх недійсності, а встановлення відповідних обставин здійснюється на підставі наявних у справі доказів.

На час розгляду справи пункт 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» є чинною нормою права, яка підлягає застосуванню судами. Відкриття конституційного провадження не зупиняє дії закону та не позбавляє суд можливості надати оцінку спірним правовідносинам на підставі чинного законодавства і наявної судової практики.

Крім того, заявником не наведено переконливих доводів щодо неможливості встановлення та оцінки обставин, які входять до предмета доказування у цій справі, без попереднього вирішення Конституційним Судом України питання щодо конституційності зазначеної норми. За таких обставин суд апеляційної інстанції доходить висновку про відсутність підстав вважати, що між цією справою та конституційним провадженням існує такий зв`язок, який унеможливлює подальший розгляд спору по суті.

Таким чином, враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, колегія суддів прийшла до висновку, що суд у даному випадку не позбавлений можливості самостійно встановити обставини та факти, які мають значення для даної справи, а тому відсутня необхідність зупинення даної справи до закінчення розгляду Конституційним Судом України справи за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрГазРесурс" щодо конституційності пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Крім того, колегією суду береться до уваги дія актів у часі (строк втрати чинності актами, визнаними неконституційними, що визначено в статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України», яка унормовує, що: закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Відповідно суд констатує, що на момент, коли буде ухвалено рішення КСУ, вже існує оспорюване судове рішення, як і існує позов, який подано позивачем в даній справі, а отже, рішення Конституційного Суду (з урахуванням вищеописаного) може встановити конституційність на майбутнє, а не на момент виникнення спірних правовідносин, подачі позову та винесення оспорюваного судового рішення.

Відтак, стаття 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» має пряму дію, так як сам Конституційний Суд України у своєму рішенні може встановити інший (пізніший) строк втрати чинності для такого акту, однак рішення КСУ не мають зворотної дії в часі (якщо інше прямо не вказано в рішенні). Відтак, правовідносини, які виникли й закінчилися до моменту ухвалення рішення КСУ, продовжують регулюватися старим законом.

Окрім того, стаття 152 Конституції України визначає, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Колегією суду враховується, що у постанові від 18 листопада 2020 року в справі № 4819/49/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що аналіз норм розділу ХІІ Конституції України («Конституційний Суд України») та Закону України «Про Конституційний Суд України» дає підстави дійти висновку про те, що рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини є триваючими і виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України. Тобто, рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас, чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення. Встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акту чи їх окремого припису, застосованого (не застосованого) судом під час вирішення справи, має значення, насамперед, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення подібних справ, а не як підстава для перегляду справи з ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням. Велика Палата Верховного Суду також наголосила, що приписи законодавства, які регулюють дію рішень Конституційного Суду України у часі, є чіткими, логічно послідовними та сформульованими так, що унеможливлюють неоднозначність тлумачення. Їх правова природа забезпечує однозначність правозастосування, унеможливлюючи різні підходи до їх сприйняття, розуміння чи практичного застосування. Це відповідає принципу правової визначеності, що є фундаментальною складовою правовладдя (верховенства права), та сприяє належному функціонуванню судової системи, забезпечуючи передбачуваність судових рішень і довіру до правосуддя.

В справі 916/2776/25 правовідносини виникли з моменту участі в тендері та укладення договору, зокрема, ще 15 січня 2021 року, а спірні правовідносини щодо оскаржуваних додаткових угод №1-5 виникли з вересня 2021 року по грудень 2021 року, відтак, навіть у разі теоретичного задоволення скарги Товариства Конституційним Судом України, його рішення не матиме ретроспективної (зворотної) дії в часі, тобто, не буде поширюватися на відносини, що виникли до ухвалення такого рішення.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.08.2026 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Одеської області від 05.05.2026 року у справі №916/2776/25 до свого провадження колегією суддів у новому складі.

20.08.2026 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 910/11553/25 в якому останній просить зупинити провадження та поновити відповідачу пропущений з поважних причин процесуальний строк на подання даного клопотання.

Апелянт вказує, що з метою забезпечення єдності судової практики та правової визначеності у побідних правовідносинах, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 27.07.2026 передав на справу № 910/11553/25 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Отже, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи № 910/11553/25 вирішуватиме питання чи можна вважати невирішене питання конституційності норми права, яка підлягає застосуванню судом при вирішенні справи по суті спору, об`єктивною неможливістю розгляду такої справи у розумінні положень пункту 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, на думку апелянта, з метою забезпечення принципу правової визначеності та розгляду його клопотання від 01.07.2026 про зупинення провадження у даній справі, провадження у даній справі підлягає зупиненню до закінчення перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 910/11553/25.

Розглянувши клопотання про зупинення провадження колегія суддів відмовляє у його задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Згідно з пунктом 11 частини першої статті 229 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 7 частини першої статті 228 цього Кодексу - до закінчення перегляду в касаційному порядку.

Отже, за змістом вказаної норми зупинення провадження у справі з цієї підстави є правом, а не обов`язком суду. Таке право може бути реалізовано за наявності двох умов: 1) правовідносини є подібними; 2) палата, об`єднана палата, Велика Палата Верховного Суду, здійснює перегляд справи (аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 31.01.2022 у справі №910/22748/16, від 13.01.2023 у справі №911/3023/19, від 20.11.2023 у справі №910/14224/20, від 18.11.2024 у справі №907/1115/23, від 22.01.2025 у справі №910/8568/23).

При цьому, в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.12.2019 у справі № 910/22479/17, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2019 у справі №906/1349/15 щодо застосування норми пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу Верховний Суд сформував таку практику, з якої вбачається, що провадження у справі має зупинятись з чітким розумінням того, що підстава для зупинення провадження уже існує.

В даному випадку, відповідно до відомостей із Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду наразі не здійснюється перегляд справи № 910/11553/25.

В той же час, передача справи №910/11553/25 на розгляд об`єднаної палаті Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не може підставою для зупинення провадження у справі №916/2776/25 в силу положень п. 7 ч. 1 ст. 228 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо клопотання про поновлення відповідачу пропущеного процесуального строку на подання клопотання про зупинення, колегією суддів, залишається без розгляду дане клопотання, оскільки скаржником не порушено строк на подачу даного клопотання, відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України.

Будь-яких інших заяв чи клопотань не надходило.

В судове засідання 20.08.2026 з`явилися прокурор та представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія", м. Одеса.

Представник апелянта просив задовольнити апеляційну скаргу, рішення Господарського суду Одеської області від 05.05.2026 р. по справі № 916/2776/25 в частині задоволення позову керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури – скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову Керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури відмовити та стягнути з позивачів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 17 441 грн 29 коп.

Прокурор заперечував проти доводів та вимог апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду – залишити без змін.

В судове засідання 20.08.2026 представники Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області та Південного офісу Держаудитслужби, м. Одеса не з`явилися, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи довідки про доставку ухвали про відкриття апеляційного провадження до їх електронних кабінетів.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема “Іззетов проти України”, “Пискал проти України”, “Майстер проти України”, “Субот проти України”, “Крюков проти України”, “Крат проти України”, “Сокор проти України”, “Кобченко проти України”, “Шульга проти України”, “Лагун проти України”, “Буряк проти України”, “ТОВ “ФПК “ГРОСС” проти України”, “Гержик проти України” суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З урахуванням викладеного, оскільки судом апеляційної інстанції було створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, явка сторін до суду ухвалами не визнавалася обов`язковою, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, учасники справи мали можливість подати всі необхідні клопотання та заяви, висловити свої позиції щодо суті спору та вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області та Південного офісу Держаудитслужби, м. Одеса.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Одеської області від 05.05.2026 року у справі №916/2776/25 не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 05.05.2026 року у справі №916/2776/25 не потребує скасування, виходячи з наступного.

Оскільки рішення Господарського суду Одеської області від 05.05.2026 року у справі №916/2776/25 оскаржується лише в частині визнання недійсними додаткових угод №1-№5, до договору про постачання електричної енергії споживачу №05-185-ВЦ від 11.12.2020, та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" на користь Миколаївської обласної прокуратури 187 166 грн 28 коп. безпідставно надмірно сплачених бюджетних коштів суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, тому апеляційним господарським судом в апеляційному порядку переглядається оскаржуване рішення тільки в частині доводів апеляційної скарги.

В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 05.05.2026 року у справі №916/2776/25 колегією суддів не переглядається.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

За результатами опрацюванням даних, оприлюднених на веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель «Prozorro - публічні закупівлі» (далі - веб-портал «Prozorro») встановлено, що Шабівська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області 15.01.2021 оголосила про проведення переговорної процедури по закупівлі «Електрична енергія, код 09310000-5 Електрична енергія за ДК 021:2015» з очікуваною вартістю 1 455 978,24 грн, ідентифікаційний номер закупівлі № UA2021-01-15-004971-а.

Запланований обсяг електричної енергії становить 579 840 кВт*год.

Єдиним учасником закупівель було ТОВ «ООЕК» з ціновою пропозицією 1 455 978,24 грн.

Надалі Шабівською сільською радою укладено договір із ТОВ «ООЕК» №05-185-ВЦ про постачання електричної енергії споживачу на суму 1 455 978 грн 24 коп.

Предметом договору №05-185-ВЦ є: електрична енергія, ДК 021:2015 під кодом: 09310000-5 «електрична енергія», за ціною 2,511 грн з урахуванням ПДВ за 1 кВт*год, за обсяг електричної енергії: 579 840 кВт*год, загальною вартістю 1 455 978,24 грн.

Відповідно до п. 5.2. договору №05-185-ВЦ ціна за 1 кВт*год становить 2,511 грн з урахуванням ПДВ, у тому числі:

- ціна електричної енергії 2,0925 грн;

- податок на додану вартість у розмірі 20% до ціни електричної енергії 0,4185 грн. Згідно з п.13.1 договору №05-185-ВЦ договір вважається укладеним та дійсним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та набуває чинності з 26.01.2021 і діє до 31.12.2021, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.

Відповідно до 5.6. договору №05-185-ВЦ сторони домовились, що ціна електричної енергії, розрахована відповідно до пункту 5.1 цього розділу, є обов`язковою для сторін. Визначена на її основі вартість електричної енергії буде застосовуватись сторонами при складанні актів приймання-передачі електричної енергії та розрахунках за товар згідно з умовами договору.

Відповідно до 5.7. договору №05-185-ВЦ якщо протягом строку дії цього договору на підставі рішень суб`єктів владних повноважень буде змінено порядок державного регулювання ціни на предмет закупівлі, збільшено тарифи на послуги, або затверджено нові тарифи, внаслідок чого виконання зобов`язань на умовах встановлених цим договором, неминуче призведе до збитків постачальника внаслідок заниження ціни предмета закупівлі по відношенню до економічно обґрунтованої ціни, сторони можуть переглянути умови цього договору щодо ціни непоставленого предмета закупівлі з метою приведення її до економічно обґрунтованого.

Пунктом 5.8. договору №05-185-ВЦ передбачено, що у випадку коливання цін електричної енергії на ринку в бік збільшення, постачальник має право письмово звернутись до споживача з відповідною пропозицією, при цьому, така пропозиція в кожному окремому випадку, коли на ринку відбувається об`єктивне коливання ціни за одиницю товару в бік збільшення, повинна були обґрунтована і документально підтверджена. Постачальник разом з письмово пропозицією щодо внесення змін до договору надає документ, що підтверджує збільшення ціни за одиницю товару в тих межах, на які постачальник пропонує змінити ціну товару. Документ, що підтверджує збільшення ціни товару, повинен бути наданий у формі належним чином оформленої довідки (висновку), виданої Торгово-промисловою палатою України, регіональною торгово-промисловою палатою, органами державної статистики, ДП «Держзовнішінформ», біржами та іншими уповноваженими органами та організаціями. Згідно із ч.6 ст.67 Закону України «Про ринок електричної енергії», з урахуванням листа Мінекономрозвитку України від 14.08.2019 р. №3304-04/33869-06 «Щодо зміни ціни у договорах постачання електричної енергії», Сторони також можуть використовувати інформацію з веб сайту ДП «Оператор ринку» (або скріншот з вебсайту) (https://www.oroo.com.ua) для документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку.

Водночас, перелік органів, установ, організацій, які уповноважені надавати відповідну інформацію щодо коливання ціни електричної енергії на ринку та перелік підтверджуючих документів не є вичерпним.

Під коливанням ціни за одиницю товару на ринку слід розуміти будь яку зміну ціни за одиницю товару у наданих документах, порівняно із ціною за одиницю товару, визначеною у п. 5.2 договору. За такої умови ціна за одиницю товару збільшується пропорційно збільшенню середнього показника ціни у наданих документах відносно ціни за одиницю товару, визначеної у п. 5.2 договору, але не більше ніж на 10%.

Зміна ціни за одиницю товару може бути здійснена не частіше 1 (одного) разу протягом розрахункового періоду, встановленого у п. 5.10. договору, та не раніше ніж через 30 (тридцять) календарних днів після укладення цього договору.

Згідно з заявою-приєднання до договору №05-185-ВЦ початок постачання електричної енергії здійснюється з 26.01.2021.

До договору №05-185-ВЦ укладено низку додаткових угод:

- додаткова угода № 1 від 22.09.2021, на підставі якої з посиланням на пункт 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» з 16.07.2021 підвищено ціну на електричну енергії до 2,76210 грн за 1 кВт*год на 10 %, порівняно з погодженою ціною під час закупівлі обсяг електричної енергії за договором установлено в розмірі 550 122 кВт*год;

Згідно п.5 додаткової угоди № 1 від 22.09.2021 договору №05-185-ВЦ від 26.01.2026 встановлено, що дійсна додаткова угода та додатки, які викладені у новій редакції, набирають чинності з моменту її підписання та згідно ч.3 ст.631 Цивільного кодексу України розповсюджуються на правовідносини, що виникли з « 16» липня 2021 року.

- додаткова угода № 2 від 23.09.2021, на підставі якої з посиланням на пункт 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» з 16.07.2021 підвищено ціну на електричну енергії до 3,03831 грн 1 кВт*год на 10 %, порівняно з додатковою угодою №1 від 22.09.2021. Обсяг електричної енергії за договором установлено в розмірі 523 107 кВт*год.

Згідно п.5 додаткової угоди № 2 від 23.09.2021 договору №05-185-ВЦ від 26.01.2026 встановлено, що дійсна додаткова угода та додатки, які викладені у новій редакції, набирають чинності з моменту її підписання та згідно ч.3 ст.631 Цивільного кодексу України розповсюджуються на правовідносини, що виникли з « 16» липня 2021 року.

- додаткова угода № 3 від 24.09.2021, на підставі якої з посиланням на п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» з 16.01.2021 підвищено ціну на електричну енергії до 3,22061 грн за 1 кВт*год, на 6%, порівняно з додатковою угодою №2 від 23.09.2021. Обсяг електричної енергії розраховується в розмірі 507 815 кВт*год.

Згідно п.5 додаткової угоди № 3 від 24.09.2021 договору №05-185-ВЦ від 26.01.2026 встановлено, що дійсна додаткова угода та додатки, які викладені у новій редакції, набирають чинності з моменту її підписання та згідно ч.3 ст.631 Цивільного кодексу України розповсюджуються на правовідносини, що виникли з « 16» липня 2021 року.

- додаткова угода № 4 від 06.12.2021, на підставі якої з посиланням на п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» з 16.10.2021 підвищено ціну на електричну енергії до 3,542352 грн за 1 кВт*год, на 10%, порівняно з додатковою угодою №3 від 24.09.2021. Обсяг електричної енергії за договором установлено в розмірі 493 524 кВт*год.

Згідно п.5 додаткової угоди № 4 від 06.12.2021 договору №05-185-ВЦ від 26.01.2026 встановлено, що дійсна додаткова угода та додатки, які викладені у новій редакції, набирають чинності з моменту її підписання та згідно ч.3 ст.631 Цивільного кодексу України розповсюджуються на правовідносини, що виникли з 16.10.2021 року.

- додаткова угода № 5 від 07.12.2021, на підставі якої з посиланням на п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» з 16.10.2021 підвищено ціну на електричну енергії до 3,896232 грн за 1 кВт*год, на 10%, порівняно з додатковою угодою №4 від 06.12.2021.

Згідно п.5 додаткової угоди № 5 від 07.12.2021 договору №05-185-ВЦ від 26.01.2026 встановлено, що дійсна додаткова угода та додатки, які викладені у новій редакції, набирають чинності з моменту її підписання та згідно ч.3 ст.631 Цивільного кодексу України розповсюджуються на правовідносини, що виникли з 16.10.2021.

Обсяг електричної енергії за договором установлено в розмірі 480 531 кВт*год.

Згідно з актами приймання-передачі від 08.02.2021 № 185/1, від 10.03.2021 № 05-185, від 22.03.2021 № 05-185, від 21.04.2021 № 05-185, від 21.05.2021 № 05-185, від 23.06.2021 № 05-185, від 19.07.2021 № 05-185, від 19.08.2021 № 05-185/2, від 28.09.2021 № 05-185, від 23.10.2021 № 05-185, від 24.11.2021 № 05-185, за грудень 2021 Шабівською сільською радою отримано 438 957 кВт.

Відповідно до доданих платіжних доручень від 10.02.2021 № 5, від 10.02.2021 № 86, від 10.03.2021 № 149, від 10.03.2021 № 150, від 24.03.2021 № 219, від 24.03.2021 № 220, від 21.04.2021 № 357, від 21.05.2021 № 472, від 21.05.2021 № 471, від 23.06.2021 № 581, від 23.06.2021 № 582, від 23.07.2021 № 667, від 25.08.2021 № 779, від 25.08.2021 № 782, від 01.10.2021 № 921, від 01.10.2021 № 922, від 23.10.2021 № 976, від 23.10.2021 № 977, від 24.11.2021 № 1126, від 24.11.2021 № 1127, від 22.12.2021 № 1199, від 22.12.2021 № 1200.

У вказаних платіжних дорученнях у призначенні платежу вказано: за послуги з постачання електроенергії.

У доданих платіжних дорученнях від 27.04.2021 № 370 на суму 350,51 грн та від 27.04.2021 № 369 на суму 620,32 грн у призначенні платежу вказано: за пеню та за індекс інфляції та 3 % річних відповідно.

Сплату платежів пені, інфляційних та 3 % річних на суму 970 грн 83 коп. підтверджує додана до матеріалів справи банківська виписка.

Тобто, переплата становить, за мінусом 970 грн 83 коп. (1 290 358,14 1 102 221,027 970,83) 187 166 грн 28 коп.

До матеріалів справи долучено витяги з сайту ДП «Оператор ринку» wuxy.oree.com.ua про визначення середньозваженої ціни у періоди дат липня 2021, серпня 2021, жовтня 2021, листопада 2021.

Інших належних та допустимих доказів щодо спірних правовідносин, які виникли між сторонами у даній справі, матеріали справи не містять.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для визнання додаткових угод до договору постачання електричної енергії недійсними та повернення безпідставно сплачених коштів.

Перш ніж здійснювати оцінку правомірності оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги по суті позовних вимог, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія перевіряє підставність представництва прокурором інтересів держави.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.04.2008 №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п`ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абзаців 1- 3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із частиною 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 05.03.2020 у справі №9901/511/19, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 21.06.2023 у справі №905/1907/21).

У пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази про вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами 3 і 4 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі №698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022 у справі №483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі №633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023 у справі №912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.18).

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №483/448/20, пункт 7.12; від 20.06.2023 у справі №633/408/18, пункт 10.13; від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц, пункт 8.12).

У пункті 10.21 постанови від 20.06.2023 у справі №633/408/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України). Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.20).

Отже, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.

Звертаючись із позовом у даній справі, прокурором наголошено на тому, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи (частина 2 статті 140 Конституції України).

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Велика Палата Верховного Суду у згаданій постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 вказала про те, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас, доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Узагальнюючи наведені у вказаній постанові висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

Прокурор, обґрунтовуючи звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, зазначив, що укладення оспорюваних додаткових угод до договору публічної закупівлі з порушенням вимог процедури державних закупівель унеможливлює раціональне та ефективне використання коштів територіальної громади і здатне спричинити істотної шкоди інтересам держави та територіальної громади. Зволікання зі зверненням уповноважених органів до суду з вимогою про визнання недійсним внесення змін до договорів постачання електричної енергії щодо збільшення вартості одиниці товару призвело до зайвих витрат замовників та необґрунтованих прибутків постачальника, що у свою чергу, завдає шкоди економічним інтересам держави у вигляді незаконних витрат бюджетних коштів.

На переконання колегії суддів, Шабівська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області, є стороною оспорюваного правочину та розпорядником бюджетних коштів у спірних правовідносинах, а тому набуває статусу позивача відповідно до вимог абзацу другого частини п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України.

Білгород-Дністровська окружна прокуратура листом №55-6249 вих-24 від 30.09.2024 повідомила Шабівську сільську раду Білгород-Дністровського району Одеської області про порушення законодавства під час проведення тендеру UA-2021-01-15-004971-а, укладання та виконання Договору № 05-185-ВЦ від 26.01.2021 та додаткових угод до вказаного договору.

Згідно відповіді №2675/02.2-10/4133 від 08.10.2024 Шабівська сільська рада порушень бюджетного законодавства не вбачає, самостійно заходів по поверненню безпідставно сплачених коштів не вживала.

Вказане свідчить про нездійснення Шабівською сільською радою захисту інтересів держави, яке проявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Південний офіс Держаудитслужби є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель.

Держаудитслужба може не лише ініціювати звернення до суду про визнання недійсними додаткових угод і саме іншими органами, але повинна самостійно порушувати ці питання в судовому порядку (у разі відповідної бездіяльності таких органів).

Отже, колегія суддів дійшла до висновку, що орган Держаудитслужби може і має бути, зокрема у складі позивачів, за відповідним позовом про визнання недійсним договору.

Аналогічні висновки неодноразово висловлювались Верховним Судом, зокрема, об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17 та від 18.06.2021 у справі №927/491/19, а також у низці інших судових справ.

З матеріалів вбачається, що Білгород-Дністровська окружна прокуратура до Південного офісу Держаудитслужби направила лист №55-6259 вих-24 від 01.10.2024 щодо проведення контрольних заходів необхідних для усунення порушень вимог законодавства при проведенні процедури закупівлі (UA-2021-01-15-004971-а), зокрема, при укладанні додаткових угод до договору № 05-185-ВЦ, в тому числі у судовому порядку.

У відповідь на запит прокуратури Південний офіс Держаудитслужби листом №151531-17/4752-2024 від 22.10.2024 повідомив керівника Білгород-Дністровська окружна прокуратура, що перевірка вказаної закупівлі не проводилась, заходи щодо усунення викладених порушень, в тому числі у судовому порядку не вживались.

Окрім того, згідно оприлюднених на веб-порталі «Prozorro - публічні закупівлі» (посилання https://prozorro.gov.ua/tender/ UA-2021-01-15-004971-а) даних було встановлено, що відомості про будь-які перевірки та моніторинг вказаної вище закупівлі відсутні.

Тобто підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка (бездіяльність) Південного офісу Держаудитслужби щодо захисту інтересів держави.

На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Білгород-Дністровська окружна прокуратура на адресу позивачів спрямувала повідомлення про намір звернутися до господарського суду в їх інтересах із зазначеним позовом: на адресу Шабівської сільської ради № 55-4237 вих-25 від 14.07.2025 та на адресу Південного офісу Держаудитслужби №55-4236 вих-25 від 14.07.2025.

Отже, на переконання апеляційного господарського суду, прокурор у даній справі підтвердив наявність підстав для представництва інтересів держави в суді та цілком правильно визначив Шабівську сільську раду Білгород-Дністровського району Одеської області та Південний офіс Держаудитслужби позивачами за пред`явленим позовом, тому відхиляються доводи апеляційної скарги в цій частині.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст.628 Цивільного кодексу України).

Закон України "Про публічні закупівлі" визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад.

Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до п. 6, 18 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі" у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

- договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару;

- переможець процедури закупівлі - учасник, тендерна пропозиція якого відповідає всім критеріям та умовам, що визначені у тендерній документації, і визнана найбільш економічно вигідною, та якому замовник повідомив про намір укласти договір про закупівлю, або учасник, якому замовник повідомив про намір укласти договір про закупівлю за результатами застосування переговорної процедури закупівлі.

З матеріалів вбачається, що за результатами проведення процедури закупівлі UA2021-01-15-004971-а між Шабівською сільською радою та ТОВ «ООЕК» укладено договір № 05-185-ВЦ від 26.01.2026 про постачання електричної енергії споживачу на суму 1 455 978,24 грн., відповідно до умов якого сторони узгодили, що його предмет є електрична енергія за ціною 2,511 грн (з ПДВ), обсяг електричної енергії: 579 840 кВт*год, загальною вартістю 1 455 978 грн 24 коп.

Відповідно до п. 5.1., 5.2. договору № 05-185-ВЦ загальний обсяг постачання електричної енергії становить 1 455 978,24 кВт/год; ціна електричної енергії на момент укладання Договору становила 2,511 грн за 1 кВт*год з урахуванням ПДВ (у тому числі: ціна електричної енергії 2,0925 грн; податок на додану вартість у розмірі 20% до ціни електричної енергії 0,4185 грн).

В подальшому між сторонами укладались додаткові угоди, якими сторони вносили зміни стосовно ціни (тарифів) електричної енергії, а саме:

22.09.2021 між сторонами було укладено додаткову угоду №1, на підставі якої з посиланням на пункт 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» з 16.07.2021 підвищено ціну на електричну енергії до 2,76210 грн за 1 кВт*год на 10 %, порівняно з погодженою ціною під час закупівлі обсяг електричної енергії за договором установлено в розмірі 550 122 кВт*год;

23.09.2021 між сторонами було укладено додаткову угоду №2, на підставі якої з посиланням на пункт 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» з 16.07.2021 підвищено ціну на електричну енергії до 3,03831 грн 1 кВт*год на 10 %, порівняно з додатковою угодою №1 від 22.09.2021. Обсяг електричної енергії за договором установлено в розмірі 523 107 кВт*год.

24.09.2021 між сторонами було укладено додаткову угоду №3, на підставі якої з посиланням на п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» з 16.01.2021 підвищено ціну на електричну енергії до 3,22061 грн за 1 кВт*год, на 6%, порівняно з додатковою угодою №2 від 23.09.2021. Обсяг електричної енергії розраховується в розмірі 507 815 кВт*год.

06.12.2021 між сторонами було укладено додаткову угоду №4, на підставі якої з посиланням на п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» з 16.10.2021 підвищено ціну на електричну енергії до 3,542352 грн за 1 кВт*год, на 10%, порівняно з додатковою угодою №3 від 24.09.2021. Обсяг електричної енергії за договором установлено в розмірі 493 524 кВт*год.

07.12.2021 між сторонами було укладено додаткову угоду №5, на підставі якої з посиланням на п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» з 16.10.2021 підвищено ціну на електричну енергії до 3,896232 грн за 1 кВт*год, на 10%, порівняно з додатковою угодою №4 від 06.12.2021.

Сутність публічної закупівлі полягає у забезпеченні виникнення прав та обов`язків у замовників (зобов`язання зі сплати коштів за придбані товари, виконані роботи чи надані послуги) та учасників процедур закупівель (продажу таких товарів, виконанні робіт чи наданні послуг учасником за результатами проведення процедури закупівлі) у порядку, встановленому Законом України "Про публічні закупівлі".

Якщо публічна закупівля завершується оформленням відповідного господарського договору, то оскаржити можна такий договір, а вимога про визнання недійсною закупівлі не є ефективним способом захисту.

При цьому, оскільки процедура закупівлі завершується укладенням договору, рішення уповноваженої особи замовника, оформлене відповідним протоколом, є таким, що вичерпало дію фактом його виконання (укладенням договору) (постанова ВП ВС від 02.08.2023 у справі № 924/1288/21).

У випадку порушення вимог законодавства при укладенні договору про закупівлю, за винятком тих, що передбачені ст. 43 "Нікчемність договору про закупівлю" Закону України "Про публічні закупівлі", такий договір може бути визнаний недійсним в судовому порядку на підставі ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, тобто є оспорюваним (постанова ВП ВС від 02.08.2023 у справі № 924/1288/21).

Подібний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 904/180/22.

Положеннями ч.1 ст.5 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об`єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Статтею 20 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що відкриті торги є основною процедурою закупівлі (частина 1); під час проведення відкритих торгів тендерні пропозиції мають право подавати всі заінтересовані особи. Для проведення відкритих торгів має бути подано не менше двох тендерних пропозицій (частина друга).

Відповідно до п.8 ч.2 ст.22 цього Закону тендерна документація має містити проект договору про закупівлю з обов`язковим зазначенням порядку змін його умов.

Згідно з ч.1 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

У частині четвертій статті 41 цього Закону визначено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції / пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Стаття 652 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

За змістом ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (пункт 2 цієї частини).

Таким чином, системний аналіз положень статей 651, 652 Цивільного кодексу України та положень пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" дає підстави для висновку про те, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися (подібний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 09.06.2022 у справі №927/636/21, від 07.12.2022 у справі №927/189/22, від 16.02.2023 у справі №903/383/22).

Верховний Суд у постанові 13.04.2023 по справі №908/653/22 вказав наступне:

"Верховним Судом у постанові від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18 наголошено, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених Законом України "Про публічні закупівлі".

Метою регулювання, передбаченого статтею 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.

Тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10 %. Інше тлумачення відповідної норми Закону України "Про публічні закупівлі" нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Верховний Суд вважає, що обмеження 10 % застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 927/1058/21, від 22.06.2022 у справі № 917/1062/21, від 07.12.2022 у справі № 927/189/22, прийнятих у подібних правовідносинах, за наслідками розгляду спорів про визнання недійсними додаткових угод, що були укладені під час дії нової редакції Закону України "Про публічні закупівлі", яка вступила в законну силу 19.04.2020".

У п. 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 суд також дійшов наступного правового висновку: «У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону №922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі».

В той же час Верховним Судом у складі колегії судів Касаційного господарського суду 29.01.2025 року було прийнято ухвалу про справі № 920/19/24, відповідно до якої справу було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Передаючи справу № 920/19/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від по справі № 920/19/24 вказала, що не вбачає відступу від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22.

Крім того, в даній постанові від 21.11.2025 міститься відповідний правовий висновок:

« 205. Зміна умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % не допускається, в тому числі і у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

206. Зміни та доповнення до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, внесені Законом № 1530-IX, стосуються лише встановлення альтернативного варіанту визначення моменту початку обчислення строку для зміни ціни за одиницю товару - 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю або 90 днів з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару та не скасовують встановлену первісною редакцією цього Закону заборону збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

207. Виняток з обмежень, викладений в останньому реченні пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, повинен тлумачитися суто буквально, а тому він стосується лише строків зміни ціни за одиницю товару у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (дотримання умови про зміну лише раз на 90 днів в цьому випадку не діє) і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару.»

Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з абзацом 1 частини першої статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у статті 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як вже було зазначено, положення п.2 ч.5 ст. 41 Закону №922-VIII прямо передбачають, що обов`язковою умовою для збільшення ціни договору є наявність підтверджених обставин коливання цін на ринку щодо відповідного товару, зокрема і електричної енергії.

При цьому чинне законодавство не передбачає, які саме документи мають підтверджувати факт коливання цін.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що частина п`ята статті 41 Закону №922-VIII дає можливість змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% та має на меті запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.

Разом з тим, ця норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим.

Документи щодо коливання ціни повинні підтверджувати, чому відповідне підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, та/або чому виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним (подібна за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №915/346/18, від 12.02.2020 у справі №913/166/19, від 21.03.2019 у справі №912/898/18, від 25.06.2019 у справі №913/308/18, від 12.09.2019 у справі №915/1868/18).

Отже, виходячи з наведеного, колегія суддів зауважує, що предметом доведення та дослідження є обґрунтованість підстав для внесення змін до договору у зв`язку з істотною зміною обставин, а також дотримання визначеного Законом граничного розміру можливого відсоткового збільшення ціни договору.

Щодо визнання недійсними додаткових угод до договору, то колегія суддів зазначає наступне.

Враховуючи вимоги п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а також приймаючи до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 та постанові від 21.11.2025 по справі 920/19/24, колегія суддів доходить висновку про законодавчо встановлену заборону вносити зміни до договору, в результаті яких ціна товару може збільшитись більш ніж на 10 відсотків.

Відповідно до додаткових угод № 1 - № 5 п`ять разів змінено істотні умови договору №05-185-ВЦ, а саме: збільшено ціну за одиницю товару з 2,511 грн до 3,896232 грн за 1 кВт/год та зменшено обсяг електроенергії з 579 840 кВт/год до 480 531 кВт/год. Фактично ціна за 1 кВт/год (одиницю товару) збільшилася на 55,17 %%, а кількість електричної енергії, яка підлягала поставці, була зменшена майже на 20,67 %, порівняно з погодженими під час закупівлі.

Необхідність укладення оспорюваних додаткових угод №1-5 до договору № 05-185-ВЦ обґрунтовано відповідачем коливанням ціни електричної енергії на ринку.

Тобто, оспорювані додаткові угоди були укладені на підставі п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Апеляційний господарський суд враховує, що кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 912/1580/18, від 02 грудня 2020 року у справі № 913/368/19, від 11 травня 2023 року у справі № 910/17520/21).

Тобто, сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов`язково тягне підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору.

При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Як коливання ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період укладання договору і до внесення відповідних змін до нього.

Коливання ціни на ринку повинно розцінюватися саме після підписання договору, оскільки ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» урегульовано саме зміну істотних умов у разі виникнення такого явища після підписання договору та до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі.

Тобто, внесення змін до договору є правомірним лише у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди.

На підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, - як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження.

Законом України «Про публічні закупівлі» не передбачено форму/ вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2025 року у справі № 916/747/24).

Параграфом 1 глави 5 розділу І Господарського процесуального кодексу України унормовані основні положення про докази. При цьому суд виходить із того, що спеціальним законодавством у сфері публічних закупівель не визначено певний орган чи особу, яку законодавець наділив би повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку.

Під час визначення низки доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку слід виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб`єктів надання такої інформації (наприклад, до цих суб`єктів можна віднести, Державну службу статистики України, на яку постановою КМУ від 10 вересня 2014 року № 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" покладено функцію з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; державне підприємство «Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків», яке на замовлення суб`єкта господарювання виконує цінові/товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон`юнктурі певного ринку товарів; ТПП України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації тощо), так і положень щодо доказів, які закріплені у главі 5 розділу І Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за необхідне також проаналізувати інформацію з сайту ДП «Оператор ринку» wuxy.oree.com.ua щодо аналізу середньозваженої ціни електричної енергії в періоди укладання правочинів.

Станом на момент укладання договору №05-185-ВЦ 26.01.2021 середньозважена ціна електричної енергії становила 1657,96 грн/МВт.год, на дату укладання Додаткової угоди № 1 від 22.09.2021 - 2505.34 грн/МВт.год, на дату укладання Додаткової угоди № 2 від 23.09.2021 - 2805.51 грн/МВт.год, на дату укладання Додаткової угоди №3 від 24.09.2021- 2033,55 грн/МВт.год, на дату укладання Додаткової угоди № 4 від 06.12.2021 - 3304,16 грн/МВт.год, на дату укладання Додаткової угоди № 5 від 07.12.2021 -3088,07 грн/МВт.год.

Колегія суддів також враховує інформацію з сайту ДП «Оператор ринку» wuxy.oree.com.ua про визначення середньозваженої ціни у періоди дат липня 2021, серпня 2021, жовтня 2021, листопада 2021.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що на ринку мало місце коливання ціни електроенергії згідно з даними ДП «Оператор ринку» (сайт wuxy.oree.com.ua) в період дії договору №05-185-ВЦ та укладання додаткових угод.

Однак, колегія суддів зауважує, що у період укладання додаткових угод № 2 - № 5, мало місце і зниження ціни під час укладання чергової додаткової угоди щодо попередньої.

Водночас, щодо правомірності укладання таких угод з огляду на дотримання принципу, що загальне збільшення ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, зміна ціни становить:

- під час укладання додаткової угоди № 1 відносно ціни, зафіксованої у договорі №05-185-ВЦ становить 2,76210/2,511 на 10 % від ціни договору;

- зміна ціни, зафіксованої у додатковій угоді № 2 відносно ціни, зафіксованої у додатковій угоді № 1 3,03831/2,76210 на 10% від додаткової угоди №1 та на 21 % від ціни договору;

- зміна ціни, зафіксованої у додатковій угоді № 3 відносно ціни, зафіксованої у додатковій угоді № 2 3,22061/3,03831 на 6% від додаткової угоди №2 та на 28,26 % від ціни договору;

- зміна ціни, зафіксованої у додатковій угоді № 4 відносно ціни, зафіксованої у додатковій угоді № 3 3,542352/3,22061 на 9,99% від додаткової угоди № 3 та на 41,07% від ціни договору;

- зміна ціни, зафіксованої у додатковій угоді № 5 відносно ціни, зафіксованої у додатковій угоді № 3 3,896/3,542352 на 9,98% від додаткової угоди № 5 та на 55,15% від ціни договору;

Отже, відповідно до додаткових угод №1-№5 ціна за 1 кВт/год електричної енергії збільшена більше ніж на 10% від початкової ціни (в загальному близько 55,15 % - з 2,511 до 3,896), що суперечить положенням п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 та від 21.11.2025 у справі №920/19/24 щодо їх застосування.

Колегія суддів зауважує, що:

- додаткову угоду №1 укладено 22.09.2021, проте постачальник повідомив про підвищення ціни листом від 13.09.2021 №13/03-4766, тобто, менше ніж за 20 днів до їх застосування;

- додаткову угоду №2 укладено 23.09.2021. Постачальник також не повідомив споживача про зміну умов договору за 20 днів до їх застосування;

- додаткову угоду № 3 укладено 24.09.2021. В той же час постачальник направив на адресу Шабівської сільської ради лист №13/03-4267 від 31.08.2021 із додатковою угодою №3, тобто, ще до підписання 1 і 2 додаткових угод;

- додаткову угоду №4 укладено 06.12.2021. Постачальник також не повідомив споживача про зміну умов договору за 20 днів до їх застосування;

- додаткову угоду №5 укладено 07.12.2021. Постачальник також не повідомив споживача про зміну умов договору за 20 днів до їх застосування.

Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Частиною третьою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, встановивши наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання додаткових угод № 1-№ 5 недійсними на момент їх укладення, дійшов вірного висновку, шо спірні додаткові угоди № 1-№ 5 суперечать наведеним вище положенням Цивільного кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі», а відтак є недійсними відповідно до ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Щодо позовних вимог про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Оскільки додаткові угоди № 1 - № 5 є недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між відповідачами щодо ціни електроенергії, мали регулюватись умовами договору № 05-185-ВЦ, згідно з яким ціна за одиницю електричної енергії становить 2,511 грн за 1 кВт/год з ПДВ.

Враховуючи ціну, обумовлену у договорі № 05-185-ВЦ, Шабівська сільська рада повинна була сплатити Товариству з обмеженою відповідальністю «ООЕК» за спожиту у протягом 2021 року електроенергію загальним обсягом 438 957 кВт/год кошти у розмірі 1 102 221,03 грн, натомість сплатила 1 289 387 грн 31 коп., а отже, розмір надмірно сплачених коштів становить 187 166 грн 28 коп.

Перевіривши здійснений позивачем та судом першої інстанції розрахунок безпідставно отриманих коштів, колегія суддів вважає, що він є обґрунтованим та арифметично вірним.

Таким чином, грошові кошти в сумі 187 166 грн 28 коп. є такими, що були безпідставно одержані Товариство з обмеженою відповідальністю «ООЕК», підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов`язаний повернути їх до державного бюджету, з якого здійснювалось фінансування спірної закупівлі, що відповідає приписам статей 216, 1212 Цивільного кодексу України.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача сплачених грошових коштів у розмірі 187 166 грн 28 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Висновок суду щодо кваліфікації вказаних коштів як таких, що підлягають поверненню згідно до ст.1212 Цивільного кодексу України, цілком відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду у справі №922/2321/22.

Твердження апелянта щодо ігнорування судом першої інстанції його клопотання про розподіл судових витрат на підставі ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів не приймає до уваги, з огляду на наступне.

Згідно ч. 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Тобто, використання законодавцем конструкції «має право» вказує на те, що застосування цієї норми є виключною дискрецією (правом на власний розсуд) суду, а не його імперативним обов`язком. Суд реалізує це право лише тоді, коли в матеріалах справи є очевидні, беззаперечні докази навмисного зловживання чи протиправної поведінки сторони, яка ініціювала процес. Окрім того, сам факт ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог прокурора в повному обсязі автоматично доводить, що спір виник внаслідок неправильних дій самого скаржника, який ініціював укладення нікчемних додаткових угод, а не внаслідок дій прокурора чи замовника.

Суд першої інстанції, задовольнивши позов та поклавши судові витрати на відповідача на підставі загального і фундаментального процесуального принципу — «судові витрати покладаються на сторону, не на користь якої ухвалено рішення» (п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Зокрема, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.03.2020 у справі № 910/6441/19 зазначено: «Приписи ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України є мірою процесуального реагування суду на недобросовісні чи протиправні дії учасника судового процесу, які призвели до виникнення безпідставного спору. За умови обґрунтованості позовних вимог, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача за загальним правилом ч. 1 цієї статті, а клопотання відповідача про інший розподіл витрат за відсутності вини позивача задоволенню не підлягають».

Цей підхід повністю корелюється з практикою Європейського суду з прав людини. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть варіюватися залежно від природи рішення.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно поклав судові витрати на апелянта на підставі п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позовні вимоги прокурора були задоволені повністю, а протиправність дій відповідача — доведена. Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ООЕК» про застосування ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України було відхилено судом за результатом розгляду справи по суті як таке, що повністю суперечить встановленим обставинам справи.

Тому доводи апеляційної скарги в цій частині також підлягають відхиленню.

Інші доводи апеляційної скарги також жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів, та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Надаючи оцінку всім доказам та доводам скаржника у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що апелянтом не доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами наявність підстав для відмови в задоволенні позову в частині визнання додаткових угод до договору постачання електричної енергії недійсними та повернення безпідставно сплачених коштів у сумі 187 166 грн 28 коп.

Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

По справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Відтак, переглянувши частково оскаржуване рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та з урахуванням наявних у справі письмових доказів у їх сукупності, судова колегія дійшла висновку про те, що твердження скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи апеляційним судом, а лише зводяться фактично до незгоди з судовим рішенням в оскаржуваній частині.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені судом і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв`язку із чим оскаржуване рішення в частині, яке переглядається в апеляційному порядку, є правомірним, а доводи апелянта, зазначені ним в апеляційній скарзі, є такими, що фактично зводяться лише до часткової незгоди з судовим рішенням, що не може бути обґрунтованою підставою для його скасування або зміни.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга рішення Господарського суду Одеської області від 05.05.2026 року у справі №916/2776/25 не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 05.05.2026 року у справі №916/2776/25 в оскаржуваній частині відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на апелянта.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Одеської області від 05.05.2026 року у справі №916/2776/25 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 05.05.2026 року у справі №916/2776/25 в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 20.08.2026 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва

Судді Н.М. Принцевська

А.І. Ярош