Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №916/4493/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/4493/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

секретар судового засідання (за дорученням головуючого): Ісмаілова А.Н.

за участю представників учасників справи:

від Заступника керівника Одеської обласної прокуратури – Кривельова Т.М. на підставі посвідчення;

від Управління житлово-комунального господарства Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області – не з`явився;

від Південного офісу Держаудитслужби, м. Одеса – не з`явився;

від Приватного підприємства “Роднік”, м. Ізмаїл, Одеської області – Васильєв П.П. на підставі ордеру

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Одеської області від 04.05.2026 року, суддя першої інстанції Демченко Т.І., повний текст складено та підписано 14.05.2026

у справі № 916/4493/25

за позовом Заступника керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Управління житлово-комунального господарства Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, Південного офісу Держаудитслужби, м. Одеса

до відповідача Приватного підприємства “Роднік”, м. Ізмаїл, Одеської області

про визнання додаткової угоди до договору недійсною та стягнення неустойки в сумі 157 045 грн 50 коп.

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

В листопаді 2025 року до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява заступника керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Управління житлово-комунального господарства Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, Південного офісу Держаудитслужби до відповідача Приватного підприємства “Роднік”, у якій він просив суд:

- визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 27.09.2024 до договору № 384 від 17.05.2024, укладену між Управлінням житлово-комунального господарства Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області та Приватним підприємством "Роднік";

- стягнути з Приватного підприємства "Роднік" на користь Управління житлово-комунального господарства Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області пеню в сумі 157 045 грн 5 коп. у зв`язку з неналежним виконанням умов Договору від 17.05.2024 № 384.

Позов обґрунтований тим, що сторони договору безпідставно продовжили строк його дії на один місяць (до 31.10.2024), оскільки документальне підтвердження об`єктивних обставин, що спричинили продовження строку дії договору, було відсутнє. На переконання прокурора наведене свідчить про незаконність укладеної між сторонами додаткової угоди, відповідно, наявність підстав для визнання її недійсною, а також нарахування та стягнення з відповідача штрафних санкцій, передбачених п.7.2. договору.

Обґрунтовуючи підстави для представництва інтересів держави в особі Управління та Держаудитслужби прокурор зазначив, що останні, будучи обізнані про виявлені порушення та маючи необхідні повноваження, протягом тривалого часу не зверталися до суду з відповідним позовом.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.05.2026 у справі №916/4493/25 у задоволенні позову заступника керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Управління житлово-комунального господарства Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, Південного офісу Держаудитслужби – відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Приватному підприємству «Роднік», які знаходяться в банківських установах на всіх рахунках Приватного підприємства «Роднік», інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову у межах суми позовних вимог на загальну суму 157 045 грн 50 коп., які були вжиті ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.11.2025.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що своїми діями сторони узгодили істотні умови спірного правочину та засвідчили факт його реального виконання, в свою чергу прокурором не доведено підстав для визнання додаткової угоди недійсною, оскільки матеріали справи містять докази наявності об`єктивних причин для укладення спірної додаткової угоди для продовження строку виконання робіт.

Крім того суд першої інстанції дійшов до висновку, що оскільки відсутні підстави для визнання недійсною оспорюваної додаткової угоди, тому й відсутні підстави для задоволення вимог про стягнення штрафних санкцій за прострочку поставки товару.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Заступник керівника Одеської обласної прокуратури з рішенням суду першої інстанції не погодився, тому звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області 04.05.2026 у справі № 916/4493/25 скасувати та постановити нове про задоволення позову у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Апелянт вказує, що господарський суд першої інстанції в процесі розгляду справи № 916/4493/25 допустив неправильне застосування норм матеріального права (ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», пп. 4 п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою КМУ від 12.10.2022 № 1178) та порушення норм процесуального права ст. 236 Господарського процесуального кодексу України (без врахування висновків щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду), як наслідок, висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.

Прокурор зазначає, що суд першої інстанції дійшов висновку, що обставини, які зумовили продовження строку виконання робіт, не залежали від волі Приватного підприємства «Роднік» та не могли бути ним передбачені. Водночас, суд зазначив, що підставою для продовження строків стала військова агресія Російської Федерації проти України.

Однак такі висновки суду, на думку апелянта, є взаємовиключними. На момент укладення договору про закупівлю робіт повномасштабна військова агресія Російської Федерації тривала вже понад два роки, а тому зазначені обставини не могли вважатися непередбачуваними для сторін договору. Якщо ж відповідач посилається на ці обставини, як на форс-мажорні, вони мали бути належним чином підтверджені відповідними доказами.

Отже, прокурор вважає, що суд безпідставно визнав складну ситуацію з транспортуванням матеріалів об`єктивною обставиною, що зумовила продовження строку виконання зобов`язань за договором. Обставини, на які посилається відповідач, як на причину затримки виконання робіт, існували ще до укладення договору та повинні були бути враховані підрядником під час планування своєї господарської діяльності, у тому числі, при визначенні реальних строків виконання робіт.

Апелянт вказує, що не заслуговують на увагу й посилання відповідача на призупинення робіт у зв`язку з оголошенням сигналів «Повітряна тривога». Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або які тимчасово окуповані Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 (зі змінами), Ізмаїльська міська територіальна громада та м. Ізмаїл протягом погодженого сторонами строку виконання робіт не були віднесені ні до територій активних бойових дій, ні до територій можливих бойових дій.

Крім того, сигнал «Повітряна тривога» не є безперервним явищем. Станом на дату укладення спірної додаткової угоди відповідач не надав жодного належного документального підтвердження існування об`єктивних обставин, які унеможливлювали своєчасне виконання договору. Зокрема, відсутні докази щодо тривалості та частоти оголошення сигналів «Повітряна тривога», інтенсивності обстрілів відповідної території, а також підтвердження того, що зазначені обставини фактично унеможливили виконання робіт у погоджені договором строки.

Більше того, навіть за даними відповідача, у період з 17.05.2024 по 30.09.2024 простої, спричинені оголошенням сигналів «Повітряна тривога», становили лише 10,48 робочого дня, тоді як строк виконання зобов`язань було продовжено на один календарний місяць. Така невідповідність свідчить про відсутність належного причинно-наслідкового зв`язку між наведеними обставинами та обсягом продовження строку виконання робіт.

Також апелянт звертає увагу колегії суду, що Управління житлово-комунального господарства у листі № 1507/03-04 від 05.12.2025 не надало інформації про те, що саме сигнали «Повітряна тривога» стали підставою для укладення додаткової угоди № 1, що додатково підтверджує відсутність належного документального обґрунтування її укладення.

За таких обставин апелянт вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність об`єктивних підстав для укладення спірної додаткової угоди є помилковим. Обставини, на які послався суд, дійсно є загальновідомими, однак вони виникли задовго до укладення договору та не можуть вважатися непередбачуваними обставинами, що об`єктивно унеможливлювали виконання сторонами взятих на себе договірних зобов`язань.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.06.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 04.05.2026 року у справі №916/4493/25 та призначено розгляд справи на 20.08.2026 року о 11:00 год.

23.06.2026 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Приватного підприємства “Роднік”, м. Ізмаїл, Одеської області надійшов відзив, в якому останній просить апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 04.05.2026р. по справі № 916/4493/25 – без змін.

Відповідач звертає увагу колегії суддів на неподібність правовідносин у даній справі та у справах №912/3323/20 і №910/332/24, на які посилається прокурор в апеляційній скарзі, з огляду на це вважає безпідставними твердження про неврахування судом першої інстанції правових висновків Верховного Суду, викладених у рішеннях, ухвалених у подібних правовідносинах.

Відповідач зазначає, що в апеляційній скарзі прокурор намагається довести, що наведені відповідачем обставини не є форс-мажорними, а навіть якщо й можуть бути такими, то не були підтверджені у порядку, передбаченому пунктами 8.2 та 8.3 договору. Крім того, прокурор посилається на те, що воєнний стан та повномасштабна збройна агресія Російської Федерації розпочалися задовго до укладення договору № 384 від 17.05.2024.

Разом із тим прокурор фактично ототожнює поняття «об`єктивні обставини» та «обставини непереборної сили», хоча чинне законодавство свідчить про інше. Обставини непереборної сили є лише одним із можливих різновидів об`єктивних обставин, але не вичерпують їх змісту.

На думку відповідача, спроби прокурора звести встановлені судом першої інстанції обставини виключно до форс-мажорних та нівелювати їх значення через недотримання вимог пунктів 8.2 та 8.3 договору, які регламентують порядок звільнення від відповідальності у разі настання обставин непереборної сили, є нерелевантними та не стосуються предмета цього спору. Підставою для укладення додаткової угоди були саме документально підтверджені об`єктивні обставини, а не виключно обставини непереборної сили.

Посилання прокурора на те, що під час укладення додаткової угоди № 1 від 27.09.2024 сторонам не було відомо, скільки часу триватиме коригування проєктно-кошторисної документації, також не заслуговує на увагу. Навіть у разі, якщо таке коригування тривало б довше, сторони не були позбавлені права укласти ще одну додаткову угоду щодо продовження строку виконання зобов`язань.

Аргумент прокурора про те, що відповідач після 30.09.2024 продовжував виконувати роботи до завершення коригування проєктно-кошторисної документації, сам по собі не спростовує правомірності укладення додаткової угоди. Навпаки, без внесення відповідних змін до проєктно-кошторисної документації завершення робіт та належне виконання договору в повному обсязі було об`єктивно неможливим.

Не можна погодитися і з доводами прокурора про те, що посилання відповідача на призупинення виконання робіт під час сигналів «Повітряна тривога» не заслуговують на увагу лише з тієї підстави, що Ізмаїльська міська територіальна громада та місто Ізмаїл не були включені до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або які є тимчасово окупованими Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 (зі змінами).

Такий підхід, на думку підприємства, є формальним і не враховує реальних умов виконання робіт. Відсутність певної території у зазначеному Переліку сама по собі не свідчить про відсутність об`єктивних перешкод для виконання договірних зобов`язань. Загальновідомим є факт, що протягом відповідного періоду територія Одеської області, у тому числі місто Ізмаїл, неодноразово зазнавала масованих ракетних та безпілотних атак, які супроводжувалися тривалими сигналами повітряної тривоги, створювали безпосередню загрозу життю та здоров`ю працівників, призводили до загибелі цивільного населення, руйнування об`єктів цивільної та критичної інфраструктури і, як наслідок, об`єктивно унеможливлювали безпечне та безперервне виконання будівельних робіт. Саме ці обставини були враховані сторонами при продовженні строку виконання зобов`язань.

Відповідач також звертає увагу, що суд апеляційної інстанції у наведеній прокурором справі дійшов висновку про наявність документально підтверджених об`єктивних обставин, які стали підставою для продовження строку виконання зобов`язань за договором від 06.07.2023 №0607-КР шляхом укладення оспорюваної додаткової угоди. Отже, наведені прокурором судові рішення не підтверджують його доводи, а навпаки, свідчать про можливість продовження строків виконання договору у разі належного документального підтвердження об`єктивних обставин.

Окремо відповідач зазначає, що договір № 384 від 17.05.2024 взагалі не містить положень щодо визначення бази для нарахування пені. За таких обставин відсутні договірні підстави для визначення її розміру, а отже, заявлена до стягнення пеня не може бути визнана обґрунтованою.

Крім того, із позовної заяви вбачається, що прокурор здійснив розрахунок штрафних санкцій, виходячи із загальної вартості договору, однак жодного правового чи договірного обґрунтування застосування саме такої бази нарахування позовна заява не містить.

Підсумовуючи викладене, відповідач вважає, що суд першої інстанції правильно встановив наявність документально підтверджених об`єктивних обставин, які обумовили необхідність продовження строку виконання зобов`язань за договором № 384 від 17.05.2024 на один місяць шляхом укладення додаткової угоди № 1 від 27.09.2024. Договір виконаний сторонами у повному обсязі за ціною, що відповідає тендерній пропозиції, без збільшення вартості закупівлі, у зв`язку з чим суд першої інстанції обґрунтовано та законно відмовив у задоволенні позовних вимог прокурора.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.08.2026 прийнято апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 04.05.2026 року у справі №916/4493/25 до свого провадження колегією суддів у новому складі.

В судове засідання 20.08.2026 з`явилися прокурор та представник Приватного підприємства “Роднік”, м. Ізмаїл, Одеської області

Прокурор просив задовольнити апеляційну скаргу, рішення Господарського суду Одеської області 04.05.2026 у справі № 916/4493/25 скасувати та постановити нове про задоволення позову у повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти доводів та вимог апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду – залишити без змін.

В судове засідання 20.08.2026 представники Управління житлово-комунального господарства Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області та Південного офісу Держаудитслужби, м. Одеса не з`явилися, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи довідки про доставку ухвали про відкриття апеляційного провадження до їх електронних кабінетів.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема “Іззетов проти України”, “Пискал проти України”, “Майстер проти України”, “Субот проти України”, “Крюков проти України”, “Крат проти України”, “Сокор проти України”, “Кобченко проти України”, “Шульга проти України”, “Лагун проти України”, “Буряк проти України”, “ТОВ “ФПК “ГРОСС” проти України”, “Гержик проти України” суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З урахуванням викладеного, оскільки судом апеляційної інстанції було створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, явка сторін до суду ухвалами не визнавалася обов`язковою, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, учасники справи мали можливість подати всі необхідні клопотання та заяви, висловити свої позиції щодо суті спору та вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області та Південного офісу Держаудитслужби, м. Одеса.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення сторін, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 04.05.2026 року у справі №916/4493/25 не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 04.05.2026 року у справі №916/4493/25 не потребує скасування, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

Управлінням житлово-комунального господарства Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області (код ЄДРПОУ 03363772) проведено відкриті торги з особливостями на закупівлю послуг з поточного ремонту (аварійно-відновлювальні роботи гідротехнічної споруди військової частини) у м. Ізмаїлі Ізмаїльського району Одеської області, очікуваною вартістю 7 821 145 грн. За результатами проведених торгів між Управлінням житлово-комунального господарства Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області та Приватним підприємством «Роднік» укладений договір № 384 від 17.05.2024 про закупівлю послуг, вартістю 7 821 145 грн (далі - договір).

Джерело фінансування - кошти місцевого бюджету.

Відповідно до умов означеного договору «Виконавець» надає послуги з аварійно-відновлювальних робіт гідротехнічної споруди військової частини у відповідності до ДБН А.2.2-3.2014 (ДК 021:2015 код 45240000-1 Будівництво гідротехнічних об?єктів) Поточний ремонт (аварійно-відновлювальні роботи гідротехнічної споруди військової частини у м. Ізмаїлі Ізмаїльського району Одеської області (пункт 1.1 договору).

Відповідно до п. 2.1. договору виконавець виконує послуги з аварійно-відновлювальних робіт гідротехнічної споруди військової частини в обсязі, який передбачений дефектним актом.

Згідно з п. 2.2. забезпечення виконання послуг обладнанням, матеріальними засобами, матеріалами, інструментами, транспортом та іншими засобами, необхідними для надання послуг покладається на виконавця.

Пунктом 2.3. передбачено, що термін надання послуг: з моменту підписання договору і до 30.09.2024.

Відповідно до п. 2.4. місце надання послуг: місто Ізмаїл Ізмаїльського району Одеської області.

Акт виконаних послуг готує «Виконавець» і надає «Замовнику» не пізніше трьох робочих днів після надання послуг, а «Замовник» протягом трьох робочих днів перевіряє відповідність Акту наданим послугам і у разі відсутності зауважень підписує його та передає «Виконавцю» один екземпляр (п. 2.7. договору).

Відповідно до п.3.1. договірна ціна є динамічною та становить 7 549 977 грн 10 коп., у тому числі ПДВ 1 258 329 грн 52 коп.

Здійснені «Виконавцем» послуги приймаються «Замовником» з обов`язковим оформленням акту приймання наданих послуг, який підписується уповноваженими представниками обох сторін (п. 4.1. договору).

Оплата наданих послуг здійснюється в термін протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів з дати отримання «Замовником» бюджетного фінансування на свій реєстраційний рахунок та у відповідності до ст. 23 Бюджетного кодексу України (п. 4.2. договору).

«Замовник» здійснює платежі за фактично виконані послуги на підставі наступних документів:

- акту прийомки виконаних послуг (форма КБ-2в), підписаного уповноваженими представниками обох сторін;

- довідки про вартість виконаних послуг (форма КБ-3), підписаної уповноваженими представниками обох сторін (п. 4.3. договору).

Відповідно до п. 3.3. договору істотними умовами договору про закупівлю є предмет, ціна та строк дії договору. Інші умови договору про закупівлю істотними не є та можуть змінюватися відповідно до норм Господарського та Цивільного кодексів.

Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, передбачених п. 19 Особливостей.

Згідно з п. 11.1. договору сторони за взаємною згодою можуть вносити зміни до даного договору шляхом укладання додаткових угод у рамках чинного законодавства України, які є невід`ємною частиною даного договору.

Договір набуває чинності з моменту підписання сторонами і діє до 31.12.2024, а в частині взаєморозрахунків — до повного виконання фінансових зобов`язань (п. 10.1. договору).

Згідно з п. 8.1. договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли не з волі сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна і т. п.). Сторона, яка не може виконувати зобов`язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 7 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі (п. 8.2. договору). Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, що видаються відповідними державними організаціями (п. 8.3. договору).

Відповідно до п. 7.2 договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань при закупівлі послуг за бюджетні кошти «Виконавець» сплачує «Замовнику» штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день невиконання або неналежного (несвоєчасного) виконання зобов`язань.

Термін надання послуг: з моменту підписання договору і до 30.09.2024 (п. 2.3. договору).

30.07.2024 сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору, якою внесено зміни до п. 2.3 договору та продовжено строк надання послуг до 31.10.2024.

Також, укладено додаткову угоду №2 від 22.10.2024, якою зменшено суму договору визначено її у розмірі 7 546 632 грн 95 коп.

Крім того, укладено додаткову угоду №3 від 08.11.2024, якою зменшено суму Договору та визначено її у розмірі 7 369 057 грн 89 коп.

При цьому, в матеріалах справи наявні наступні акти приймання виконаних робіт:

акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт за травень 2024 року від 03.06.2024 на суму 223 383 грн 44 коп.;

акт № 2 приймання виконаних будівельних робіт за липень 2024 року від 16.07.2024 на суму 322 193 грн 60 коп.;

акт № 3 приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2024 року від 02.09.2024 на суму 380 789 грн 03 коп.;

акт № 4 приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2024 року від 17.09.2024 на суму 842 998 грн 24 коп.;

акт № 5 приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2024 року від 25.09.2024 на суму 403 331 грн 30 коп.;

акт № 6 приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2024 року від 01.10.2024 на суму 610 661 грн 02 коп.;

акт № 7 приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2024 року від 09.10.2024 на суму 580 349 грн 06 коп.;

акт № 8 приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2024 року від 17.10.2024 на суму 514 173 грн 29 коп.;

акт № 9 приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2024 року від 23.10.2024 на суму 1 301 332 грн 88 коп.;

акт № 10 приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2024 року від 31.10.2024 на суму 2 189 846 грн 03 коп.

Дані акти підписані сторонами та не заперечуються.

Загальна сума виконаних робіт 7 369 057 грн 89 коп. та вбачається, що зобов`язання за договором виконано в повному обсязі 31.10.2024.

Крім того, УЖКГ сплачено Приватному підприємству «Роднік» за договором № 384 від 17.05.2024 суму грошових коштів в розмірі 7 369 057 грн 89 коп., що підтверджується наступними доказами:

платіжна інструкція № 1165 від 03.06.2024 на суму 223 383 грн 44 коп. на підставі акту виконаних робіт за травень 2024 року від 03.06.2024;

платіжна інструкція № 1464 від 17.07.2024 на суму 322 193 грн 60 коп. на підставі акту виконаних робіт за липень 2024 року від 16.07.2024;

платіжна інструкція № 1877 від 04.09.2024 на суму 380 789 грн 03 коп. на підставі акту виконаних робіт за серпень 2024 року від 02.09.2024;

платіжна інструкція № 1989 від 17.09.2024 на суму 842 998 грн 24 коп. на підставі акту виконаних робіт за вересень 2024 року від 17.09.2024;

платіжна інструкція № 2053 від 25.09.2024 на суму 403 331 грн 30 коп. на підставі акту виконаних робіт за вересень 2024 року від 25.09.2024;

платіжна інструкція № 2091 від 01.10.2024 на суму 610 661 грн 02 коп. на підставі акту виконаних робіт за вересень 2024 року від 01.10.2024;

платіжна інструкція № 2201 від 17.10.2024 на суму 514 173 грн 29 коп. на підставі акту виконаних робіт за жовтень 2024 року від 17.10.2024;

платіжна інструкція № 2136 від 09.10.2024 на суму 580 349 грн 06 коп. на підставі акту виконаних робіт за жовтень 2024 року від 09.10.2024;

платіжна інструкція № 2246 від 23.10.2024 на суму 1 301 332 грн 88 коп. на підставі акту виконаних робіт за жовтень 2024 року від 23.10.2024;

платіжна інструкція № 2291 від 01.11.2024 на суму 2 189 846 грн 03 коп. на підставі акту виконаних робіт за жовтень 2024 року від 31.10.2024.

Отже, зобов`язання за договором фактично виконано сторонами, на підтвердження чого надано суду акти виконаних будівельних робіт та платіжні інструкції.

З метою укладання додаткової угоди №1 Приватним підприємством «Роднік» надано лист №49/24 від 26.09.2024 до УЖКГ ІМР, у якому містяться посилання на порушення планових поставок будівельних матеріалів та логістики у зв`язку із збройною агресією рф та проханням продовжити термін виконання робіт за договором у повному обсязі до 31.10.024

У листі контрагента ТОВ «Майстер Плюс» №26/09/2024-1 від 26.09.2024 до ПП «Роднік» міститься посилання на затримку поставки щебню та піску залізничним транспортом та зазначено, що вагони з матеріалами, які повинні були прибути у пункт розвантаження 23.08.2024, були доставлені лише 20.09.2024, про що основний постачальник сипучих матеріалів на об`єкти будівельного підприємства щиро шкодує про затримку.

Окрім цього, матеріали справи містять лист від 29.08.2024 №44-1/24 щодо корегування проєктних рішень по об`єкту «Поточний ремонт (аварійно-відновлювальні роботи гідротехнічної споруди військової частини) у м. Ізмаїл Ізмаїльського району Одеської області». відповідно до якого позивач повідомляв замовника про те, що «за проєктною пропозицією планувалося виконання робіт з берегоукріплення з використанням існуючих вертикальних шпунтованих паль, а саме: виставлення вертикально з кріпленням тросом та установленням анкерних тяг, талрепів. В процесі виконання робіт виявились обставини, які визначають неможливість виконання робіт, вказаних в проектних рішеннях». У зв`язку з чим відповідач просив надати нові проєктні рішення для продовження виконання робіт на об`єкті.

Приватним підприємством «Роднік» у наказі №02 від 02.01.2024 «Про заходи з укриття під час повітряних тривого у робочий час» зазначено, у разі оголошення повітряної тривоги роботу призупинено до сигналу «Відбій тривоги» та після відбою роботи можуть бути відновлені з дозволу керівника.

У наказі №22 від 17.05.2024 Приватне підприємство «Роднік» «Щодо дій підприємства під час оголошення повітряної тривоги» вказано, що після оголошення «відбій тривоги» працівники повертаються на свої робочі місця та продовжують роботу, враховано нормативний час для подолання відстані до укриттів – 30 хв, приступати до роботи не пізніше ніж через 30 хв після закінчення тривоги. Працівники зобов`язані: негайного залишати робочі місця після оголошення тривоги, слідувати визначеним шляхом до укриття, перебувати в укритті до отримання повідомлення «Відбій тривоги».

Згідно довідки Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради №5265/01-18/17-02 від 19.11.2025 за період з 17 травня по 30 вересня 2024 року у м. Ізмаїл 364 рази оголошувалась повітряна тривога.

Перш ніж здійснювати оцінку правомірності оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги по суті позовних вимог, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія перевіряє підставність представництва прокурором інтересів держави.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац 2 частини 5 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абзаців 1 - 3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із частиною 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункт 40; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.37; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.16; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, пункт 10.17; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.54; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункти 45, 47; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.39, 8.40; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.56, 8.57).

Частини 3 та 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто, визначений частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, пункти 26, 27; від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, пункти 57, 58; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.18; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.18).

Отже, якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов`язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», та обґрунтувати її. У такому разі статусу позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду). Процесуальні наслідки відсутності, зокрема, обґрунтування підстави для звернення до суду прокурора визначені статтею 174 Господарського процесуального кодексу України.

Так при зверненні до суду з відповідним позовом в інтересах держави, прокурором зазначено позивачами Південний офіс Держаудитслужби та Управління житлово-комунального господарства Ізмаїльської міської ради.

Щодо представництва інтересів Південного офісу Держаудитслужби, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 36 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про публічні закупівлі» Уповноважений орган - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері публічних закупівель.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 7 Закону України «Про публічні закупівлі» уповноважений орган здійснює регулювання та реалізує державну політику у сфері закупівель у межах повноважень, визначених цим Законом. Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» головними завданнями органу державного фінансового контролю серед іншого є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, ефективним використанням коштів і майна у бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі. Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

За змістом пунктів 1, 7, 8, 10 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надається право: перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення процедур державних закупівель, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів тощо.

Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43, визначено що реалізуючи державний фінансовий контроль через здійснення моніторингу закупівель, Державна аудиторська служба України, яка є центральними органами виконавчої влади, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, має право звертатися до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Згідно з підпунктами 3, 4, 9 пункту 4 цього Положення Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань: реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, державного фінансового аудиту, перевірки закупівель, інспектування (ревізії), моніторингу закупівель; здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про державні закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.

Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (пункт 7 Положення).

Відповідно до Положення про Південний офіс Держаудитслужби, затвердженого наказом Держаудитслужби України № 23 від 02.06.2016 Південний офіс Держаудитслужби підпорядковується Держаудитслужбі та є її міжрегіональним територіальним органом. Основним завданням Офісу є реалізація повноважень Держаудитслужби на території Миколаївської, Одеської, Херсонської областей, а також на території інших областей за дорученням Голови Держаудитслужби та його заступників, Автономної Республіки Крим та в місті Севастополі. Повноваження Південного офісу Держаудитслужби, визначені зазначеним наказом, кореспондуються із Положенням про Державну аудиторську службу України.

Отже, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 826/9672/17).

Таким чином, Держаудитслужба набуває статусу позивача внаслідок звернення до суду з метою усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Держаудитслужба є компетентним органом, з повним обсягом цивільної дієздатності та має повноваження звертатися до суду для захисту порушених інтересів держави у сфері публічних закупівель, а тому прокурор за наявності підстав представництва інтересів держави, може здійснювати таке представництво в особі цього компетентного органу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 921/524/18, від 29.07.2020 у справі № 924/316/18 та інших.

З урахуванням наведеного, Південний офіс Державної аудиторської служби України є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель (аналогічний висновок у подібних правовідносинах щодо належності визначення позивачем у справі офісу Державної аудиторської служби викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2019 у справі 911/1497/18).

Ізмаїльська окружна прокуратура на виконання вимог, установлених абз. 4 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», листом від 10.01.2025 №59-210 вих-25 повідомила Південний офіс Держаудитслужби про існування порушення інтересів держави у зв`язку з порушенням строків виконання зобов`язань за договором № 384 від 17.05.2024, і наявності підстав для нарахування та стягнення неустойки у судовому порядку.

Зазначеним листом також витребувано відомості щодо вжитих заходів із захисту порушених інтересів держави.

З відповіді Південного офісу Держаудитслужби від 03.02.2025 № 151531-17/476-2025 вбачається, що хоча Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Тернопільській області здійснено моніторинг закупівлі, однак питання укладення додаткової угоди №1 під час вказаного моніторингу не досліджувалася, оскільки додаткову угоду укладено після проведення моніторингу.

Крім того, Південним офісом Держаудитслужби не проводилася перевірка зазначених прокуратурою фактів та не вживалися заходи щодо усунення порушень, в тому числі у судовому порядку.

Так, у вказаному листі зазначено, що відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про публічні закупівлі» моніторинг процедури закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії. При цьому, станом на дату надання відповіді договір виконано у повному обсязі.

Крім того, зазначено, що викладені у листі факти будуть враховані Південним офісом Держаудитслужби під час проведення чергових заходів державного фінансового контролю у замовника. При цьому, планом Південного офісу Держаудитслужби на І квартал 2025 року проведення заходів державного фінансового контролю у УЖКГ не передбачено.

Також, моніторингом веб-сайту Державної аудиторської служби України виявлено плани перевірок Південного офісу Держаудитслужби України на ІІ, ІІІ та ІV квартали 2025 року, однак УЖКГ до вказаних планів не включено.

Отже, колегія суддів зазначає, що з боку органів, уповноважених державою на захист її інтересів, Південним офісом Держаудитслужби допущено неналежне здійснення відповідного захисту порушених державних інтересів

У зв`язку із викладеним у прокурора виникло не тільки право, а й обов`язок відреагувати на їх порушення шляхом пред`явлення до суду позову.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 04.04.2019 у справі № 924/349/18, від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 та від 26.05.2020 у справі № 912/2385/19.

Колегія суддів, зазначає, що прокурором дотримано вимоги абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Щодо представництва інтересів Управління житлово-комунального господарства Ізмаїльської міської ради, колегія суддів зазначає наступне.

У Рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи зміст поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», висловив позицію про те, що його потрібно розуміти як орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (п. 2 резолютивної частини).

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, органи, наділені організаційно-господарською компетенцією, можуть брати участь у господарських відносинах і, відповідно, бути учасниками господарських відносин. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, - це органи, які мають повноваження щодо правового регулювання господарської діяльності та здійснення контролю за нею. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування реалізують свою господарську компетенцію у зв`язку зі здійсненням функції державного управління.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно зі статтею 145 Конституції України права органів самоврядування захищаються у судовому порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно зі статтею 172 Цивільного кодексу України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої

компетенції, встановленої законом Статтею 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Пунктом 1.1. Положення про Управління житлово-комунального господарства Ізмаїльсько міської ради Ізмаїльського району Одеської області (нова редакція), затвердженого рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 12.04.2024 № 351, (далі – Положення установлено, що Управління є виконавчим органом Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області

Відповідно до п. 1.2. Управління є виконавчим органом Ізмаїльської міської рад Ізмаїльського району Одеської області (далі - засновник) - юридичною особою публічного права (неприбутковою організацією).

Згідно з п. 1.3. Положення Управління є підзвітним і підконтрольним Ізмаїльській міській раді, підпорядкованим виконавчому комітету Ізмаїльської міської ради та Ізмаїльському міському голові, з питань виконання повноважень делегованих органам місцевого самоврядування Управління підконтрольне відповідним органам державної влади.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що органом, уповноваженим державою на здійснення захисту у спірних правовідносинах, є УЖКГ Ізмаїльської міської ради.

Також, Ізмаїльською окружною прокуратурою про виявлені порушення під час використання бюджетних коштів інформовано УЖКГ листом від 13.11.2024 № 59- 6348 вих-24, а також витребувано відповідні інформацію та копії документів, у тому числі щодо вжиття або намірів вжити заходи з метою стягнення з підрядника неустойки за неналежне виконання зобов`язань за договором № 384 від 17.05.2024.

УЖКГ у своїй відповіді від 22.11.2024 № 1357/03-04 зазначено, що додаткову угоду № 1 укладено в рамках норм діючого законодавства.

Крім того, Ізмаїльською окружною прокуратурою направлено запит до УЖКГ від 10.01.2025 № 59-208 вих-25 з метою отримання інформації щодо вжиття заходів з метою стягнення з підрядника неустойки.

Оскільки запит з аналогічних питань від 10.01.2024 № 59-209 вих-25 направлено також і до Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, Ізмаїльською міською радою надано спільну відповідь на запити № 59-208вих-25 та № 59-209 вих-25 - лист від 20.01.2025 № 13/02-24-203, у якому зазначено, що додаткову угоду № 1 укладено в рамках норм діючого законодавства.

Крім того, Ізмаїльською окружною прокуратурою направлено запит до УЖКГ від 30.04.2025 № 59-3003 вих-25 з метою витребування копії відповідних документів.

УЖКГ у своїй відповіді від 07.05.2025 № 551/03-04 зазначено, що додаткові угоди укладено в рамках норм діючого законодавства. Крім того, копії запитуваних документів не надано.

Таким чином, наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі УЖКГ та Південного офісу Держаудитслужби шляхом пред`явлення цього позову обґрунтовується наявним порушенням майнових інтересів держави у бюджетній сфері та необхідністю їх комплексного захисту, оскільки укладення сторонами оспорюваної додаткової угоди спричинило несвоєчасне виконання робіт, визначних сторонами, що є підставою для нарахування неустойки, а органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, будучи поінформованими про існування такого порушення, не здійснюють захисту інтересів держави.

Апеляційний господарськи суд, зазначає, що прокурором дотримано вимоги абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» колегія суддів зазначає, що Ізмаїльською окружною прокуратурою попередньо, до пред`явлення позову повідомлено позивачів про прийняття рішення стосовно представництва інтересів держави шляхом пред`явлення до суду позову.

Отже, на переконання апеляційного господарського суду, прокурор у даній справі підтвердив наявність підстав для представництва інтересів держави в суді та цілком правильно визначив Південний офіс Держаудитслужби та Управління житлово-комунального господарства Ізмаїльської міської ради позивачами за пред`явленим позовом.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст.628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частинами 1- 3, 5 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, колегія суддів встановлює наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Суд враховує та зазначає, що за змістом Закону України "Про публічні закупівлі" його норми є спеціальними нормами, які визначають правові підстави внесення змін та доповнень до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель, та повинні застосовуватися переважно щодо норм Цивільного та Господарського кодексів України, які визначають загальну процедуру внесення змін до договору (постанова Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 926/3421/22).

Закон України "Про публічні закупівлі" визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад.

Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до п. 6, 18 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі" у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

- договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару;

- переможець процедури закупівлі - учасник, тендерна пропозиція якого відповідає всім критеріям та умовам, що визначені у тендерній документації, і визнана найбільш економічно вигідною, та якому замовник повідомив про намір укласти договір про закупівлю, або учасник, якому замовник повідомив про намір укласти договір про закупівлю за результатами застосування переговорної процедури закупівлі

Управлінням житлово-комунального господарства Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області (код ЄДРПОУ 03363772) проведено відкриті торги з особливостями на закупівлю послуг з Поточного ремонту (аварійно-відновлювальні роботи гідротехнічної споруди військової частини) у м. Ізмаїлі Ізмаїльського району Одеської області, очікуваною вартістю 7 821 145,00 грн. За результатами проведених торгів між Управлінням житлово-комунального господарства Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області та Приватним підприємством «Роднік» укладений договір № 384 від 17.05.2024 про закупівлю послуг, вартістю 7 821 145 грн.

Укладений між сторонами договір за своєю природою є договором підряду.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони погодили, що роботи можуть бути виконані до 30.09.2024.

Відповідно до п. 3.3. договору істотними умовами договору про закупівлю є предмет. ціна та строк дії договору. Інші умови договору про закупівлю істотними не є та можуть змінюватися відповідно до норм Господарського та Цивільного кодексів.

Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, передбачених п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 12.10.2022 №1178.

Згідно з п. 11.1. договору сторони за взаємною згодою можуть вносити зміни до даного договору, шляхом укладання додаткових угод у рамках чинного законодавства України, які є невід`ємною частиною даного договору.

При цьому, нормами Особливостей не визначається, якими саме документами мають підтверджуватися об`єктивні обставини, що спричинили необхідність продовження терміну виконання зобов`язань за договором та або строк його дії.

Отже, під час дії договору сторони могли змінити таку істотну умову, як строк виконання зобов`язань (строк виконання робіт) шляхом продовження такого строку, однак виключно лише за наявності виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження (постанови Верховного Суду від 30.01.2024 у справі №907/811/21. від 27.02.2024 у справі №927/863/23, від 30.04.2024 у справі №927/782/23).

Положеннями частини четвертої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції / пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі / спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції / пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Згідно з пунктами 3, 4 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема:

- покращення якості предмета закупівлі, за умови що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

- продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Наведене дає підстави дійти висновку, що означена норма передбачає можливість внесення змін до договору про закупівлю (зміни істотних умов) щодо продовження строку виконання зобов`язань у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження. Аналогічні за містом висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 05.09.2018 у справі № 910/21806/17, від 06.06.2023 у справі № 910/21100/21, тощо.

Апеляційний господарський суд також враховує, що аналогічного змісту приписи містяться також у підпункті 4 пункту 19 Особливостей, відповідно до якого істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпунктів 13 та 15 пункту 13) цих Особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку продовження строку дії договору про закупівлю та/або строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, в тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Колегія суддів також враховує, що у постанові від 30.01.2024 у справі № 907/811/21 Верховний Суд виснував, що під час дії договору сторони можуть змінити таку істотну умову, як строк виконання зобов`язань (строк поставки товару), шляхом продовження такого строку, однак виключно лише за наявності виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження.

З матеріалів вбачається, що 27.09.2024 сторонами була укладена додаткова угода № 1 до договору №384 від 17.05.2024, якою, в тому числі, внесені зміни до пункту 2.3. договору, а саме: визначено термін надання послуг до 31.10.2024.

Колегією суддів встановлено, що до УЖКГ IMP Ізмаїльського району надійшов лист від Приватного підприємства «Роднік» (від 26.09.2024 вих №49/24) з проханням щодо продовження терміну виконання за договором до 31.10.2024 у зв`язку із порушенням планових поставок будівельних матеріалів з регіонів країни через військову агресію російської федерації проти України. На підтвердження вказаного надано лист від Товариства з обмеженою відповідальністю «Майстер Плюс», в якому йдеться про затримку поставки щебню та піску залізничним транспортом: вагони з матеріалами, які мали прибути у пункт розвантаження 23.08.2024 були доставлені лише 20.09.2024.

Окрім цього, матеріали справи містять лист від 29.08.2024 №44-1/24 щодо корегування проектних рішень по об`єкту «Поточний ремонт (аварійно-відновлювальні роботи гідротехнічної споруди військової частини) у м. Ізмаїл Ізмаїльського району Одеської області». відповідно до якого позивач повідомляв замовника про те, що «за проєктною пропозицією планувалося виконання робіт з берегоукріплення з використанням існуючих вертикальних шпунтованих паль, а саме: виставлення вертикально з кріпленням тросом та установленням анкерних тяг, талрепів. В процесі виконання робіт виявились обставини, які визначають неможливість виконання робіт, вказаних в проектних рішеннях.» У зв`язку з даними обставинами, підрядник просив надати нові проєктні рішення для продовження виконання робіт на об`єкті».

Згідно довідки Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради №5265/01-18/17-02 від 19.11.2025 за період з 17 травня по 30 вересня 2024 року у м. Ізмаїл 364 рази оголошувалась повітряна тривога. Тобто, за період з 17 травня по 30 вересня 2024 року працівники ПІТ «Роднік» не мали можливості виконувати роботи через повітряні тривоги 83 години 54 хвилини, що складає 10,48 робочих днів чи приблизно 15 календарних днів. Внаслідок повітряних тривог підприємство було вимушено здійснювати простій.

За встановлено колегією суддів, фактичними обставинами даного спору, спірною додатковою угодою № 1 сторони внесли зміни до договору підряду щодо продовження строків виконання робіт, зокрема, до 31.10.2024.

Колегія суддів вказує, що дослідивши та надавши оцінку наданим сторонами доказам, встановили наявність документально підтверджених об`єктивних обставин, що стали підставою для продовження строку виконання зобов`язань за договором, шляхом укладення спірної додаткової угоди. При цьому суд першої інстанції вірно встановив, що укладення спірної додаткової угоди відбулося за умови незмінності ціни договору (навпаки, сторони зменшили її розмір), а також у межах строку його дії. Управлінням прийняті виконані відповідачем роботи без жодних зауважень щодо обсягу та якості. Тобто, за результатом виконання договору сторонами досягнуто фактичної мети публічної закупівлі.

З огляду на дані обставини суд першої інстанції дійшов заснованого на вимогах закону висновку про дотримання сторонами при укладенні спірної додаткової угоди вимог Закону України "Про публічні закупівлі" та, відповідно, відсутність правових підстав для визнання цієї угоди недійсною. Доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують.

У контексті доводів прокурора, викладених у апеляційній скарзі, колегія суддів враховує та зазначає, що у деяких постановах Верховного Суду на які містить посилання апеляційна скарга, викладено висновок, зокрема, що у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик. Юридична особа самостійно розраховує ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймає рішення про вчинення чи утримання від таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.

У постанові Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 926/3421/22 сформульовано такий висновок:

"З аналізу положень Закону "Про публічні закупівлі" вбачається те, що вони є спеціальними нормами, які визначають правові підстави внесення змін та доповнень до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель, різновидом яких є тендерні закупівлі, та повинні застосовуватися переважно щодо норм Цивільного кодексу (ст.651) та Господарського кодексу (ст.188), які визначають загальну процедуру внесення змін до договору (п.26 постанови Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 916/1491/17, на необхідність врахування якої посилається скаржник, однак яку не визначив в обґрунтування підстав апеляційного оскарження)".

Однак, проаналізувавши висновки Верховного Суду, на які покликається прокурор, перевіривши та надавши оцінку його доводам, колегія суддів враховує та зазначає, що у справі, яка розглядається, на відміну від справ, на які містить посилання апеляційна скарга, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову прокурора, установив наявність документального підтверджених об`єктивних обставин, які зумовили укладення спірної додаткової угод до договору підряду. З огляду на що і дійшов правомірного висновку щодо відповідності дій Управління та Товариства при укладанні спірної додаткової угоди № 1 вимогам чинного законодавства - положенням пунктів 3, 4 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та підпункту 4 пункту 19 Особливостей, що, у свою чергу, виключає можливість визнання її недійсною.

Колегія суддів зазначає, що, що такі висновки суду першої інстанції в повній мірі відповідають та не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається прокурор.

У цьому аспекті колегія суддів також зазначає про обґрунтованість висновків суду першої інстанції у частині того, що внесені сторонами зміни щодо строку (продовження) виконання зобов`язання відповідають інтересам держави більше, ніж формальне розірвання договору чи нарахування штрафних санкцій виконавцю, який об`єктивно не мав змоги виконати умови договору через незалежні від нього обставини. Апеляційний господарськи суд, зазначає, що суд першої інстанції правильно врахував та зазначив, що Управління, як замовник, визнало обставини поважними та добровільно погодилося на збільшення таких строків виконання зобов`язання.

При цьому, судом не встановлено, а прокурором не доведено, що зміна строку виконання робіт шляхом його збільшення призвела до будь-яких негативних наслідків для замовника, зокрема, до збільшення вартості цих робіт, яка була визначена в договорі. Прокурор, звертаючись до суду не надав доказів того, яким чином продовження строку виконання робіт на незначний строк порушило законні інтереси держави та/або позивачів. Крім того, як підставно зазначив суд першої інстанції, позивачі в цій справі не підтримали позовних вимог прокурора, і це, за висновком суду, додатково свідчить про те, що права та інтереси позивачів унаслідок укладення спірної додаткової угоди не були порушені жодним чином.

Аналогічний висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.07.2026 у справі №916/3890/25.

Колегія суддів зазначає, що, як вірно встановив суд першої інстанції, внесення спірних змін до договору відбулося за добровільною згодою сторін, а також за наявності об`єктивних обставин, а також на підставі його положень - пункту 11.1.

Доводи прокурора, про те, що докази, надані сторонами в обґрунтування підстав для продовження строку виконання робіт, не є достатніми в розумінні статті 73 Господарського процесуального кодексу України, за своєю суттю зводяться до незгоди із встановленим судом першої інстанції обставинами та наданою оцінкою доказів, а також до спонукання суду апеляційної інстанції до переоцінки доказів, які вже були досліджені в повному обсязі судом першої інстанції.

Як вже зазначено вище, висновки суду першої інстанції у оскаржуваному судовому рішенні по даній справі, жодним чином не суперечать та відповідають висновкам, викладеним у наведених прокурором постановах Верховного Суду, а підстави для застосування таких висновків відсутні.

Суд відхиляє, як необґрунтовані покликання прокурора на висновки, які викладені у постановах від 10.10.2024 у справі № 910/332/24, від 08.11.2023 у справі № 926/3421/22, від 06.06.2021 у справі № 910/21100/21, від 05.09.2018 у справі № 910/21806/17, зокрема, з огляду на те, що у означених справах на відміну від справи, що розглядається, предметом касаційного перегляду було питання щодо зміни строків виконання робіт у судовому порядку за відсутності вільного волевиявлення учасників договірних відносин.

Крім того, посилання на те, що форс-мажорні обставини не підтверджені доказами, обумовленими сторонами в договорі, судовою колегією відхиляються також, оскільки в даному випадку судом не розглядається питання наявності чи відсутності форс-мажорних обставин, як підстави для звільнення відповідача від відповідальності, а наявності об`єктивних виключних підстав для зміни істотних умов договору відповідно до п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 12.10.2022 №1178.

З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду про відмову у задоволенні позову в частині визнання недійсної додаткової угоди.

Ураховуючи те, що роботи відповідачем виконані в строки, визначені договором підряду із урахуванням додаткової угоди № 1, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора про стягнення пені, нарахованої за прострочку виконання робіт.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Надаючи оцінку всім доказам та доводам скаржника у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що апелянтом не доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами наявність підстав для задоволення позову щодо визнання додаткової угоди до договору недійсною та стягнення неустойки в сумі 157 045 грн 50 коп.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

По справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені судом і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв`язку із чим оскаржуване рішення, яке переглядається в апеляційному порядку, є правомірним, а доводи апелянта, зазначені ним в апеляційній скарзі, є такими, що фактично зводяться лише до незгоди з судовим рішенням, що не може бути обґрунтованою підставою для його скасування або зміни.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 04.05.2026 року у справі №916/4493/25 не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 04.05.2026 року у справі №916/4493/25 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на апелянта.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 04.05.2026 року у справі №916/4493/25 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 04.05.2026 року у справі №916/4493/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 20.08.2026 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва

Судді А.І. Ярош

Н.М. Принцевська