Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №916/2338/26 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/2338/26

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

від Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк": Молодецький О.С.,

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Діс": не з`явився

від ОСОБА_1 : не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Одесі

апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 року про відмову у забезпеченні позову, суддя в І інстанції Цісельський О.В. в м. Одесі

у справі №916/2338/26

за позовом: Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

до відповідача:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Діс";

2) ОСОБА_1 ;

про стягнення 5 438 800,85 грн

ВСТАНОВИВ

Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Діс" та ОСОБА_1 заборгованості в загальному розмірі 5 438 800,85 грн, яка складається з 4 764 063,50 грн заборгованості за кредитом та 674 737,35 грн заборгованості по відсотках.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем-1 зобов`язань за кредитним договором №42759761-КД-1 від 27.11.2024 та відповідачем-2 зобов`язань за договором поруки №42759761-ДП-1/1 від 27.11.2024.

Одночасно з позовною заявою Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" було подано до господарського суду заяву, згідно якої позивач просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту у межах ціни позову на рухоме майно, яке належить ОСОБА_1 , (транспортні засоби), а саме: BODEX KIS 3, (2013) № шасі НОМЕР_1 ; DAF XF 460 FT 12902, (2014) № шасі НОМЕР_2 ; DAF XF 460 FT 12902, (2014) № шасі НОМЕР_3 ; DAF XF 460 FT 12902, (2015) № шасі НОМЕР_4 ; DAF XF 460 FT 12902, (2015) № шасі НОМЕР_5 ; DAF XF 460 FTP 12902, (2015) № шасі НОМЕР_6 ; MAN TGX 18.480 12418, (2014) № шасі НОМЕР_7 ; MAN TGX 18.560 15256, (2015) № шасі НОМЕР_8 ; MAN TGX 18.440 10518, (2011) № шасі НОМЕР_9 ; DAF FT CF 85.360 12902, (2009) № шасі НОМЕР_10 ; LECITRAILER 3E20RD, (2006) № шасі НОМЕР_11 ; KRONE SDP 27, (2004) № шасі НОМЕР_12 .

В обґрунтування заяви Позивач зазначив, що позичальник з листопада 2025 року не виконує зобов`язань за кредитним договором, не повертає кредит та не сплачує проценти. Попри направлення позичальнику і поручителю вимоги про усунення порушень до 08.05.2026, заборгованість не погашена.

На думку заявника, належне поручителю рухоме майно не обтяжене арештами чи іншими обмеженнями, що створює ризик його відчуження та унеможливлення виконання майбутнього рішення суду. У разі продажу майна воно може перейти до добросовісного набувача, що ускладнить захист прав банку.

Позивач вважає, що накладення арешту є співмірним заявленим вимогам про солідарне стягнення 5 438 800,85 грн, обмежує лише право відчуження майна, не перешкоджаючи його використанню власником, та забезпечить реальне виконання рішення суду. Також зазначає, що тривале невиконання кредитних зобов`язань свідчить про відсутність наміру боржників добровільно погасити борг, тому невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити або зробити неможливим виконання майбутнього судового рішення.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 у справі №916/2338/26 у задоволенні заяви Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про забезпечення позову у справі № 916/2338/26 - відмовлено.

Суд дійшов висновку, що заявник не довів наявності реальних обставин, які б свідчили про ризик утруднення чи неможливості виконання рішення суду. Доводи заяви ґрунтуються лише на припущеннях про можливе відчуження майна та загальних посиланнях на судову практику, тоді як сам факт прострочення виконання кредитних зобов`язань або можливість відповідача розпоряджатися майном не є підставою для забезпечення позову.

Суд зазначив, що позивач не надав належних доказів ухилення відповідачів від виконання можливого рішення, відсутності у боржника майна чи коштів, а також не обґрунтував необхідність накладення арешту саме на майно поручителя замість майна основного боржника. Надані довідки МВС лише підтверджують наявність у поручителя транспортних засобів, а не їх відчуження чи намір відчужити.

Крім того, позивач не довів співмірності арешту із сумою позову та не підтвердив конкретними доказами ризик відчуження майна. Посилання на можливість такого відчуження є лише припущеннями. За таких обставин суд визнав заяву необґрунтованою, оскільки вона не містить достатніх доказів на підтвердження необхідності застосування заходів забезпечення позову.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", в якій скаржник просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 про відмову у забезпеченні позову у справі №916/2338/26 та прийняти постанову, якою задовольнити заяву АТ КБ "ПриватБанк" про забезпечення позову.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у забезпеченні позову, оскільки договір поруки передбачає солідарну відповідальність боржника і поручителя, а тому арешт майна поручителя є співмірним та правомірним заходом забезпечення. Закон не встановлює обов`язку першочергового звернення стягнення саме на майно основного боржника.

Апелянт посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03.03.2023 у справі №905/448/22, 20.04.2023 у справі №914/3316/22 та Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, відповідно до яких відсутність доказів конкретних намірів відчуження майна не виключає застосування забезпечення позову, а можливість власника вільно розпоряджатися майном сама по собі створює ризик утруднення виконання рішення суду.

На думку апелянта, матеріали справи підтверджують відсутність у ТОВ «Агро Діс» нерухомого майна та зареєстрованих транспортних засобів, тоді як у поручителя ОСОБА_1 зареєстровано 12 транспортних засобів, що обґрунтовує накладення арешту саме на це майно.

Апелянт також зазначає, що кредитні зобов`язання тривалий час не виконуються, заборгованість становить 5 438 800,85 грн, добровільне погашення відсутнє, а можливість поручителя безперешкодно відчужити належне їй майно може унеможливити виконання рішення суду. При цьому арешт лише обмежує право розпорядження майном і не перешкоджає його використанню, тому є співмірним із заявленими позовними вимогами.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.06.2026 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою та призначено розгляд справи на 11.08.2026 о 12:00 та в подальшому відкладено розгляд справи на 20.08.2026 о 12:00.

В судовому засіданні брав участь позивач. Інші учасники справи участі не брали, про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності представників відповідачів за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки Господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В силу приписів ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;

7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому судових рішень і задоволених вимог позивача

Водночас забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Колегія суддів зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.

Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Водночас, для встановлення наявності правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.

Разом з цим, при дослідженні наявності або відсутності підстав для забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).

Суд зазначає, що виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Європейським судом з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" (рішення від 19.03.1997) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини.

Господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, а також у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №916/585/18 (916/1051/20), умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є припущення, що майно (у тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Судова колегія зазначає, що позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову являються предмет і підстава.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, предметом позову у цій справ є вимоги позивача до відповідачів про солідарне стягнення заборгованості у загальному розмірі 5 438 800,85 грн.

В обґрунтування позову було зазначено, що 27.11.2024 між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «АГРО ДІС» укладено кредитний договір № 42759761-КД-1, за умовами якого позичальнику надано невідновлювальну кредитну лінію з лімітом 6 000 000 грн на поповнення обігових коштів зі строком повернення до 26.11.2027. Виконання зобов`язань забезпечено договором поруки № 42759761-ДП-1/1 від 27.11.2024, укладеним з ОСОБА_1 , за яким поручитель відповідає перед банком солідарно з позичальником у повному обсязі.

Банк свої зобов`язання виконав, надавши позичальнику кредитні кошти в повному обсязі. Водночас із жовтня 2025 року ТОВ «АГРО ДІС» припинило належне виконання кредитних зобов`язань, зокрема не здійснювало своєчасного погашення кредиту та сплати процентів.

У зв`язку з порушенням зобов`язань банк 08.04.2026 направив позичальнику та поручителю вимогу № 41127OS01S03T про погашення простроченої заборгованості до 08.05.2026, попередивши про дострокове настання строку повернення кредиту. Вимога у встановлений строк не виконана.

Станом на 27.05.2026 заборгованість за кредитним договором становила 5 438 800,85 грн, з яких 4 764 063,50 грн - заборгованість за кредитом та 674 737,35 грн - заборгованість за процентами.

Отже у даному випадку предметом позову у цій справі є майнова вимога позивача до відповідачів про стягнення грошових коштів та саме відносно такої вимоги позивач просив вжити заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на рухоме майно одного з відповідачів.

Відтак, враховуючи предмет та підстави заявленого позову майнового характеру, виконання в майбутньому судового рішення у цій справі за позовом про стягнення грошових коштів у сумі 5 438 800,85 грн, разі задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів.

Так, судова колегія зазначає, що сам факт звернення із заявою про забезпечення позову не звільняє заявника від обов`язку доведення обставин, з якими закон пов`язує можливість застосування відповідних заходів, та не є підставою для відступу від принципів рівності сторін і змагальності процесу.

За відсутності доведених ризиків утруднення виконання рішення суду застосування такого заходу не відповідатиме вимогам пропорційності, тим більше, що забезпечення позову не повинно мати на меті створення для відповідача негативних наслідків, тотожних наслідкам задоволення позову, та не може використовуватися як інструмент попереднього примусу до виконання спірного зобов`язання.

Так, одночасно з позовною заявою Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" було подано до господарського суду заяву, згідно якої позивач просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту у межах ціни позову на рухоме майно, яке належить ОСОБА_1 , (транспортні засоби), а саме: BODEX KIS 3, (2013) № шасі НОМЕР_1 ; DAF XF 460 FT 12902, (2014) № шасі НОМЕР_2 ; DAF XF 460 FT 12902, (2014) № шасі НОМЕР_3 ; DAF XF 460 FT 12902, (2015) № шасі НОМЕР_4 ; DAF XF 460 FT 12902, (2015) № шасі НОМЕР_5 ; DAF XF 460 FTP 12902, (2015) № шасі НОМЕР_6 ; MAN TGX 18.480 12418, (2014) № шасі НОМЕР_7 ; MAN TGX 18.560 15256, (2015) № шасі НОМЕР_8 ; MAN TGX 18.440 10518, (2011) № шасі НОМЕР_9 ; DAF FT CF 85.360 12902, (2009) № шасі НОМЕР_10 ; LECITRAILER 3E20RD, (2006) № шасі НОМЕР_11 ; KRONE SDP 27, (2004) № шасі НОМЕР_12 .

В обґрунтування заяви позивач зазначає, що з листопада 2025 року позичальник порушує умови кредитного договору, не здійснюючи належного погашення кредиту та сплати процентів.

Відповідно до договору поруки поручитель відповідає перед кредитором солідарно з позичальником у повному обсязі зобов`язань, у тому числі щодо сплати кредиту, процентів, штрафних санкцій та інших платежів. У зв`язку з порушенням зобов`язань банк 08.04.2026 направив позичальнику та поручителю вимогу №41127OS01S03T про усунення порушень до 08.05.2026, попередивши про дострокове настання строку повернення кредиту. Вимогу відповідачі не виконали, у зв`язку з чим строк повернення кредиту вважається таким, що настав 08.05.2026. Станом на 27.05.2026 заборгованість становила 5 438 800,85 грн, з яких 4 764 063,50 грн - заборгованість за кредитом та 674 737,35 грн - за процентами.

Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову, банк посилається на наявність у поручителя ОСОБА_1 значної кількості транспортних засобів, зареєстрованих за нею, щодо яких відсутні заборони та обтяження. На думку позивача, це створює можливість їх відчуження до виконання судового рішення та, відповідно, ризик істотного ускладнення чи неможливості його виконання у разі задоволення позову.

Позивач також зазначає, що кредитні зобов`язання тривалий час не виконуються, а відповідачі не вчиняли дій, спрямованих на добровільне погашення заборгованості чи її врегулювання. За таких обставин накладення арешту на належне поручителю рухоме майно, на думку банку, є співмірним із заявленими вимогами, оскільки не позбавляє власника можливості володіти та користуватися майном, а лише обмежує право розпорядження ним.

При цьому позивач посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 17.06.2022 у справі №908/2382/21 та від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, щодо можливості накладення арешту на майно відповідача як заходу забезпечення позову у спорах про стягнення грошових коштів.

З огляду на викладене банк вважає, що невжиття заявленого заходу може істотно ускладнити або унеможливити виконання майбутнього судового рішення.

Проаналізувавши вищевикладене, колегія суддів констатує, що вищевикладені обставини в сукупності достатньо обґрунтовано підтверджують припущення заявника про наявність обставин, що можуть утруднити захист прав заявника за наслідками подання позову, що унеможливить досягнення його мети звернення з таким позовом до суду - захисту порушених прав і інтересів позивача.

Колегія суддів цілком погоджується із доводами заявника, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо буде пов`язане з обставинами наявності у боржників присудженої до стягнення суми заборгованості.

Суд додатково звертає увагу, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Суд звертає увагу, що навіть у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість Відповідача в будь-який момент розпорядитися його майном є беззаперечною, що в майбутньому може утруднити виконання судового рішення, за умови якщо таке буде ухвалене на користь Позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

З огляду на вищевикладене судова колегія не погоджується з висновком суду щодо ненадання Позивачем доказів на підтвердження вимоги про накладення арешту на майно. До того ж внаслідок арешту майно залишається у власності Відповідача, проте знерухомлюється з метою недопущення їх виведення з рахунків боржника (відчуження) й уникнення виконання ним судового рішення у майбутньому. Крім того, такий захід скасовується у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову.

В такий спосіб майно залишається у володінні та користуванні Відповідача, а можливість розпоряджатися ними тимчасово обмежується виключно щодо частини коштів, якої стосується спір. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 911/1111/20, від 21.01.2022 у справі № 910/5079/21.

З урахуванням викладеного колегія суддів зазначає, що запропоновані Позивачем заходи забезпечення позову у цій справі не порушують та не обмежують права будь-яких осіб, у тому числі Відповідача, а лише встановлюють певні обмеження задля сприяння ефективному захисту прав Позивача в межах одного судового провадження без додаткових звернень до суду.

Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника. Така позиція викладена Верховним Судом у постанові від 07.11.2024 у справі № 915/538/24.

Крім того, подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18. В такий спосіб зазначені Скаржником підстави касаційного оскарження у вигляді неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, сформованих у вказаній постанові, не підтвердилися

Судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не обґрунтував необхідність накладення арешту саме на майно поручителя, а також про відсутність доказів реального наміру відповідача-2 відчужити належне йому майно, з огляду на таке.

ОСОБА_1 є відповідачем по справі; договором поруки №42759761-ДП-1/1 від 27.11.2024 передбачено солідарну відповідальність поручителя за виконання кредитних зобов`язань. Відтак кредитор вправі заявляти вимоги до поручителя в повному обсязі без обов`язку попередньо звертати стягнення на майно основного боржника чи доводити неможливість виконання зобов`язання саме останнім. Поручитель, який відповідає перед кредитором солідарно з боржником, є самостійним суб`єктом відповідальності за відповідним зобов`язанням, а тому його майно може бути об`єктом заходів забезпечення позову нарівні з майном основного боржника.

Відповідно до наданої разом із заявою про забезпечення позову відповіді Головного сервісного центру МВС за поручителем/ Відповідачем-2 ОСОБА_1 зареєстроване рухоме майно (транспортні засоби): BODEX KIS 3 , (2013) № шасі НОМЕР_1 ; DAF XF 460 FT 12902, (2014) № шасі НОМЕР_2 ; DAF XF 460 FT 12902, (2014) № шасі НОМЕР_3 ; DAF XF 460 FT 12902, (2015) № шасі НОМЕР_4 ; DAF XF 460 FT 12902, (2015) № шасі НОМЕР_5 ; DAF XF 460 FTP 12902, (2015) № шасі НОМЕР_6 ; MAN TGX 18.480 12418, (2014) № шасі НОМЕР_7 ; MAN TGX 18.560 15256, (2015) № шасі НОМЕР_8 ; НОМЕР_9 ; MAN TGX 18.440 10518, (2011) № шасі DAF FT CF 85.360 12902, (2009) № шасі НОМЕР_10 ; LECITRAILER 3E20RD, (2006) № шасі НОМЕР_11 ; KRONE SDP 27, (2004) № шасі НОМЕР_12 .

У відповіді Головного сервісного центру МВС від 17.10.2025р. також зазначено про відсутність у Єдиному державному реєстрі транспортних засобів відомостей щодо зареєстрованих транспортних засобів за ТОВ «АГРО ДІС».

Отже матеріалами справи підтверджено відсутність у основного боржника рухомого майна та одночасно наявність у поручителя значної кількості транспортних засобів, на які за відсутності відповідних заходів забезпечення він має можливість вільно розпоряджатися.

Отже, судова колегія враховує сукупність встановлених обставин, а саме: значний розмір заявленої до стягнення заборгованості - 5 438 800,85 грн; відсутність у відповідача1 зареєстрованих транспортних засобів; наявність у поручителя значного обсягу рухомого майна; можливість вільного розпорядження цим майном та відсутність доказів добровільного погашення заборгованості або належного врегулювання спору.

За таких обставин ризик утруднення або унеможливлення виконання можливого рішення суду не є абстрактним припущенням позивача, а випливає з об`єктивних обставин справи.

Більше того, за встановлених у справі обставин саме наявність у поручителя майна, яке може бути вільно відчужене, у поєднанні з відсутністю у відповідача1 встановлених активів, об`єктивно свідчить про необхідність збереження існуючого майнового стану поручителя до вирішення спору по суті.

Судова колегія також не погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність співмірності заходу забезпечення позову. Позивач просить застосувати арешт виключно в межах суми заявлених майнових вимог - 5 438 800,85 грн. Отже, такий захід безпосередньо пов`язаний із предметом спору та спрямований на збереження майнових активів, за рахунок яких у разі задоволення позову може бути виконане судове рішення, не вирішуючи при цьому питання про належність такого майна чи не позбавляючи відповідача права власності на нього.

При цьому арешт майна як захід забезпечення позову не є тотожним зверненню стягнення на це майно. Його застосування лише тимчасово обмежує можливість розпорядження відповідними активами на час розгляду спору та не змінює їх власника.

За таких обставин накладення арешту на належне відповідачу-2 рухоме майно в межах суми заявлених позовних вимог є належним, необхідним та співмірним заходом забезпечення позову, спрямованим на гарантування реального виконання можливого судового рішення, у зв`язку з чим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для його застосування є необґрунтованим.

Окрім того, за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22).

Саме відповідач має можливість повно доводити наведені обставини, зокрема спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках, зазначити про наявність у нього на рахунках достатньої кількості грошових коштів, про наявність майна тощо, що може свідчити про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання рішення суду про задоволення позову в разі невжиття заходів забезпечення позову.

Верховний Суд у постановах від 27.04.2026 по справі №908/2108/25 та від 30.03.2026 по справі № 904/6129/25, вирішуючи питання обґрунтованості застосування судом першої інстанції заходів забезпечення позову, зокрема й з огляду на наявність висновків викладених у постанові Верховного суду від 04.12.2025 у справі №916/3385/25, на які послався місцевий господарський суд, приймаючи ухвалу, яка наразі є предметом апеляційного перегляду, виснував, що у разі звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.

Наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо дійсного фінансового стану відповідача (в тому числі відомості стосовно наявності банківських рахунків, фінансово-економічний стан клієнта) у розумінні статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, а тому саме відповідач має можливість більш повно доводити наведені обставини. Зокрема спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми; обґрунтувати, яким чином накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми порушує його права; зазначити про наявність у нього на відкритих ним рахунках в банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності свідчитиме про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання рішення суду у справі в разі задоволення позову у випадку невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах та належного йому майна в межах спірної суми.

Відповідач не позбавлений права подати суду докази, які б дозволили оцінити дійсний майновий стан відповідача станом на момент розгляду заяви та в залежності від цього встановити, чи є ризики утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову або, що заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить позивач, є неспівмірними (наприклад надати докази оцінки майна, які б підтверджували можливість накладення арешту лише на конкретне майно, вартість якого покриває спірну суму).

Однак, судова колегія наголошує на тому, що відповідачем не надано жодного доказу, який би дозволив оцінити дійсний майновий стан останнього та спростувати наявність ризиків утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову або щодо того, що заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить прокурор, є неспівмірними.

При цьому, фактично відповідач під час розгляду заяви про забезпечення позову мав можливість спростувати підстави для накладення арешту; обґрунтувати, яким чином накладення арешту на майно відповідача в межах оспорюваної суми порушує його права; повідомити суду та надати відповідні докази про наявність на його рахунках в банківських установах достатньої кількості грошових коштів, майна, що в сукупності могло б свідчити про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Наразі відповідачем не доведено недоцільності чи неспівмірності заходів забезпечення, про вжиття яких просить у суду позивач, що такі заходи забезпечення позову створюють або можуть створити перешкоди господарській діяльності, а також не спростовано обставини ймовірності утруднення виконання рішення суду про задоволення позову в разі невжиття заходів забезпечення позову.

Не надано відповідачем й доказів на підтвердження наявності у нього на рахунках достатньої кількості грошових коштів, про вартість майна тощо, що могло б достеменно свідчити про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в майбутньому, в разі задоволення позову.

Відтак, на переконання суду апеляційної інстанції, не надання відповідачем доказів на підтвердження наявності на його рахунках в банківських установах достатньої кількості грошових коштів, вартості відповідного майна, що в сукупності могло б свідчити про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову, переконливо свідчить по існуючу загрозу реального та фактичного виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі №908/2382/21 зазначив, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості.

Слід також відзначити, що відсутні будь-які підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача чи втручання в його господарську діяльність, адже майно залишається у його володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися тимчасово обмежується на певний час, і спрямовані на запобігання перешкод у виконанні судового рішення у разі задоволення позову у цій справі.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 911/1111/20, від 21.01.2022 у справі № 910/5079/21.

Слід також зазначити, що у відповідності до приписів ст. 143 ГПК України відповідач не позбавлений можливості звернутись до суду із відповідною заявою про зміну вжитих заходів забезпечення позову на інший або в порядку ст. 145 ГПК України з заявою про скасування вжитих судом заходів забезпечення позову, із наданням відповідних доказів на підтвердження необхідності та можливості вчинення таких дій судом.

Звідси, на переконання суду апеляційної інстанції, місцевий господарський суд дійшов помилкових висновків щодо відсутності підстав для задоволення заяви Банку про вжиття заходів забезпечення позову у цій справі.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

По справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно з ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржувана ухвала скасуванню із прийняттям нового рішення про задоволення заяви про забезпечення позову у повному обсязі.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі підлягають розподілу під час вирішення спору по суті, а оскільки за результатами розгляду апеляційної скарги спір у справі не вирішено, розподіл судових витрат за результатами розгляду апеляційної скарги є передчасним.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 у справі №916/2338/26 - задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 у справі №916/2338/26 - скасувати.

Заяву Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про забезпечення позову у справі №916/2338/26 - задовольнити.

Накласти арешт на рухоме майно, яке належить ОСОБА_1 , (транспортні засоби), а саме: BODEX KIS 3, (2013) № шасі НОМЕР_1 ; DAF XF 460 FT 12902, (2014) № шасі НОМЕР_2 ; DAF XF 460 FT 12902, (2014) № шасі НОМЕР_3 ; DAF XF 460 FT 12902, (2015) № шасі НОМЕР_4 ; DAF XF 460 FT 12902, (2015) № шасі НОМЕР_5 ; DAF XF 460 FTP 12902, (2015) № шасі НОМЕР_6 ; MAN TGX 18.480 12418, (2014) № шасі НОМЕР_7 ; MAN TGX 18.560 15256, (2015) № шасі НОМЕР_8 ; MAN TGX 18.440 10518, (2011) № шасі НОМЕР_9 ; DAF FT CF 85.360 12902, (2009) № шасі НОМЕР_10 ; LECITRAILER 3E20RD, (2006) № шасі НОМЕР_11 ; KRONE SDP 27, (2004) № шасі НОМЕР_12 .

Стягувач: Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, ЄДРПОУ 14360570).

Боржник: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ІПН: НОМЕР_13 ).

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку в порядку та строки, передбачені статтями 287-288 ГПК України.

Дана постанова є виконавчим документом, підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження та може бути пред`явлена до виконання протягом трьох років із наступного дня після набрання нею законної сили.

Повний текст постанови складено 20.08.2026.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Судді: Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська