Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №916/5343/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/5343/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання Фещук В.М.,

за участю представників:

від Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЕКОНОМІЧНИЙ 5" – участі не брали,

від Одеської міської ради – участі не брали,

від Виконавчого комітету Одеської міської ради – участі не брали,

від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради – Сметанюк І.М.,

розглянувши апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЕКОНОМІЧНИЙ 5"

на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 14.05.2026, ухвалене суддею Невінгловською Ю.М., м. Одеса, повний текст складено 14.05.2026,

у справі №916/5343/25

за позовом: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЕКОНОМІЧНИЙ 5"

до відповідачів:

-Одеської міської ради;

-Виконавчого комітету Одеської міської ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

про усунення перешкод у здійсненні права власності

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 р. Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЕКОНОМІЧНИЙ 5" звернулося з позовом до Одеської міської ради та Виконавчого комітету Одеської міської ради, в якому просило усунути перешкоди у здійсненні права власності співвласниками багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: м. Одеса, провулок Економічний, 5, в особі позивача нежитловим підвальним приміщенням №501 загальною площею 89,8 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, провулок Економічний, 5, шляхом визнання незаконним та скасування рішення №27851027 від 22.07.2009 про реєстрацію права власності за територіальною громадою в особі Одеської міської ради на вказане нежитлове підвальне приміщення, а також виключити з переліку об`єктів нерухомого майна, що підлягають реєстрації за Одеською міською радою, затвердженого на підставі рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради №524 від 26.05.2009, пункт 67.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 05.01.2026 відкрито провадження у справі №916/5343/25 та в подальшому протокольною ухвалою суду від 02.02.2026 залучено Департамент комунальної власності Одеської міської ради до участі у цій справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.04.2026 у справі №916/5343/25 частково задоволено позов; усунуто перешкоди у здійсненні права власності співвласниками багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: м. Одеса, провулок Економічний, 5, в особі Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЕКОНОМІЧНИЙ 5" нежитловим підвальним приміщенням №501 загальною площею 89,8 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, провулок Економічний, 5, шляхом визнання незаконним та скасування рішення №27851027 від 22.07.2009 про реєстрацію права власності за територіальною громадою міста в особі Одеської міської ради на нежитлове підвальне приміщення №501 загальною площею 89,8 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, провулок Економічний, 5; стягнуто з Одеської міської ради на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЕКОНОМІЧНИЙ 5" витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн шляхом стягнення грошових коштів з рахунків Виконавчого комітету Одеської міської ради; стягнуто з Виконавчого комітету Одеської міської ради на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЕКОНОМІЧНИЙ 5" витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн; у решті позову відмовлено.

04.05.2026 до місцевого господарського суду від Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЕКОНОМІЧНИЙ 5" надійшла заява про ухвалення додаткового рішення №3-01/05-26 від 01.05.2026 (вх.№2-857/26 від 04.05.2026), в якій останнє просило стягнути на його користь з відповідачів у рівних частинах за рахунок коштів місцевого бюджету з рахунку розпорядника бюджетних коштів бюджету міста Одеси – Виконавчого комітету Одеської міської ради витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 100000 грн.

Вказана заява мотивована тим, що позивачем у зв`язку з розглядом даної справи у місцевому господарському суді були понесені судові витрати, а саме: витрати на професійну правничу допомогу у сумі 100000 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 14.05.2026 у справі №916/5343/25 (суддя Невінгловська Ю.М.) частково задоволено заяву Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЕКОНОМІЧНИЙ 5" про ухвалення додаткового рішення (вх.№2-857/26 від 04.05.2026); стягнуто з Одеської міської ради на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЕКОНОМІЧНИЙ 5" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 грн шляхом стягнення грошових коштів з рахунків Виконавчого комітету Одеської міської ради; стягнуто з Виконавчого комітету Одеської міської ради на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЕКОНОМІЧНИЙ 5" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 грн; у задоволенні решти заяви відмовлено.

Задовольняючи частково вищенаведену заяву Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЕКОНОМІЧНИЙ 5", місцевий господарський суд, посилаючись на врахування фактичних обсягів наданої позивачеві професійної правничої допомоги щодо представництва інтересів останнього під час розгляду даної справи, критеріїв реальності, співмірності та розумності розміру таких витрат, виходячи з конкретних обставин справи та беручи до уваги часткове задоволення позову, дійшов висновку про те, що з кожного з відповідачів підлягає стягненню по 2500 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Не погодившись з вищенаведеним рішенням, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЕКОНОМІЧНИЙ 5" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить змінити додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 14.05.2026 у справі №916/5343/25 в частині стягуваного розміру витрат на професійну правничу допомогу, а саме: стягнути на користь позивача з кожного з відповідачів по 50000 грн вказаних судових витрат.

Зокрема, скаржник наголошує на тому, що, враховуючи складність справи, значний обсяг підготовлених процесуальних документів, тривалість судового розгляду, кількість судових засідань та значення спору для співвласників багатоквартирного будинку, заявлені Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "ЕКОНОМІЧНИЙ 5" до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 100000 грн, які спочатку були зазначені у викладеному у позовній заяві попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат і у подальшому підтверджені поданими до місцевого господарського суду доказами, є обґрунтованими, реальними, необхідними та співмірними, у зв`язку з чим мали бути стягнуті з відповідачів у повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 07.07.2026 (вх.№2250/26/Д2 від 08.07.2026) Одеська міська рада просить апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЕКОНОМІЧНИЙ 5" залишити без задоволення, а додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 14.05.2026 у справі №916/5343/25 – без змін, посилаючись на те, що спірні правовідносини вже були предметом розгляду в іншій судовій справі (№916/3892/23), в межах якої суд визначив належний спосіб захисту, у зв`язку з чим звернення до суду з позовом у цій справі не вимагало формування нової складної правової позиції, враховуючи, що фактичні обставини, докази та нормативне регулювання залишилися незмінними, а підготовка позовної заяви переважно полягала у приведенні позовних вимог у відповідність до висновків суду у попередній справі. Крім того, Одеська міська рада, стверджуючи про відсутність деталізації вартості окремих послуг та про їх дублювання, наголошує, що суд першої інстанції, застосувавши критерії реальності, необхідності, розумності та співмірності витрат, обґрунтовано визначив до відшкодування 5000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Поліщук Л.В., Богатиря К.В. від 22.06.2026 у справі №916/5343/25 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження; встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 07.07.2026.

В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2026 призначено справу №916/5343/25 до розгляду на 19.08.2026 об 11:30.

У судовому засіданні 19.08.2026 представник Департаменту комунальної власності Одеської міської ради висловив заперечення проти задоволення апеляційної скарги; представники Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЕКОНОМІЧНИЙ 5", Одеської міської ради та Виконавчого комітету Одеської міської ради участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (т.2 а.с.59-61).

Виконавчий комітет Одеської міської ради та Департамент комунальної власності Одеської міської ради своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзивів на апеляційну скаргу не надали, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного додаткового рішення суду першої інстанції.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представника Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

01.12.2025 між Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "ЕКОНОМІЧНИЙ 5" ("Клієнт") та Адвокатським бюро "БОРОГАН" ("Адвокатське бюро") укладено договір про надання правничої допомоги б/н (далі – договір б/н від 01.12.2025), за умовами пунктів 1.1, 2.1 якого Клієнт доручає, а Адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором. Адвокатське бюро на підставі звернення Клієнта приймає на себе зобов`язання усіма законними методами та способами надати Клієнту правничу допомогу шляхом представництва інтересів Клієнта у справі за позовом Клієнта до Одеської міської ради та Виконавчого комітету Одеської міської ради про усунення перешкод у здійсненні права власності щодо нежитлового підвального приміщення №501 загальною площею 89,8 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, пров. Економічний, 5. Представництво інтересів Клієнта здійснюється, зокрема, у судах всіх інстанцій та юрисдикцій з усіма без виключення процесуальними правами, наданими стороні у справі.

Обсяг наданих послуг: надання усної консультації, формування правової позиції, пошук/підбірка постанов Верховного Суду щодо аналогічних справ, підготовка та подача позовної заяви та/або інших процесуальних документів, участь у судових засіданнях, а також користуватися всіма іншими правами, наданими законодавством України для такого роду повноважень та цим договором (пункт 2.5 договору б/н від 01.12.2025).

В силу пунктів 4.1, 4.3 договору б/н від 01.12.2025 за надання правничої допомоги, яка є предметом договору, згідно з пунктом 2.1 цього договору та об`ємом наданих послуг, які зазначені у пункті 2.5 цього договору, Адвокатському бюро Клієнт сплачує грошову винагороду у розмірі 100000 грн. Сторонами погоджено, що виплата винагороди, розмір якої зазначено у пункті 4.1 цього договору здійснюється протягом 5-ти робочих днів після надходження цих коштів на рахунок Клієнта.

Положеннями пункту 7.1 договору б/н від 01.12.2025 передбачено, що даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до ухвалення судом першої інстанції рішення у справі або до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за даним договором.

Згідно з актом приймання-передачі виконаної роботи б/н від 29.04.2026, підписаним між Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "ЕКОНОМІЧНИЙ 5" та Адвокатським бюро "БОРОГАН" без зауважень, на виконання договору б/н від 01.12.2025 Адвокатським бюро виконані, а Клієнтом прийняті наступні роботи: вивчення документів, усна консультація, ознайомлення з актуальною судовою практикою у подібних правовідносинах, формування та узгодження правової позиції, підготовка та подача позовної заяви, участь у судових засіданнях. Всього за виконану роботу Клієнт зобов`язується перерахувати на рахунок Адвокатського бюро винагороду, узгоджену у пункті 4.1 договору б/н від 01.12.2025, розмір якої буде зараховано на рахунок Клієнта, протягом 5-ти робочих днів після надходження даних коштів.

Процесуальні документи, подані у межах справи №916/5343/25, від імені позивача підписані адвокатом Бороганом Валентином Володимировичем, який діяв на підставі ордеру серії ВН №1633757 від 30.12.2025, виданого Адвокатським бюро "БОРОГАН" на представництво даним адвокатом інтересів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЕКОНОМІЧНИЙ 5" у Господарському суді Одеської області.

У судових засіданнях у даній справі, які були проведені місцевим господарським судом, представництво інтересів позивача забезпечував адвокат Бороган Валентин Володимирович, що підтверджується протоколами відповідних судових засідань.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За умовами частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

В силу статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

-попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

-визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з 1) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та 2) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи;

-розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин першої, третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частинами першою, другою статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

В силу приписів частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 11.09.2020 у справі №922/3724/19.

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у постановах від 28.09.2021 у справі №918/1045/20, від 24.11.2021 у справі №910/17235/20 та від 01.09.2021 у справі №910/13034/20.

У постанові Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №923/1121/17 також вказано, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (рішення у справах "East/West Alliance Limited" проти України" та "Ботацці проти Італії").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою, сьомою та дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, враховуючи частини п`яту-сьому, дев`яту статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.

Аналогічна правова позиція об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входять до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.06.2019 у справі №916/1340/18.

Правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №906/194/18, акцентує увагу на необхідності дослідження документів на підтвердження обсягу витрат на правову допомогу, у тому числі щодо необхідності наявності розрахунку відповідних витрат, а також оцінки можливого фактичного їх понесення, оскільки у зазначеному випадку встановлення факту понесення витрат залежить від доведення факту надання правової допомоги у відповідних обсягах.

Від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права, а тому відповідно до вимог чинного процесуального закону цілком достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 15.06.2021 у справі №922/2987/20, від 18.05.2021 у справі №923/121/20, від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі №923/726/18 та від 26.02.2020 у справі №910/14371/18.

Крім того, частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним. Відтак, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).

Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Даний правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 28.11.2019 у справі №914/1605/18.

При цьому чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості.

Саме така правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 22.06.2021 у справі №906/698/20.

Колегія суддів вбачає, що на підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу у даній справі у суді першої інстанції та розміру останніх Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "ЕКОНОМІЧНИЙ 5" було надано низку документів, а саме: копії договору про надання правничої допомоги б/н від 01.12.2025, укладеного між позивачем та Адвокатським бюро "БОРОГАН"; складеного на виконання даного договору акту приймання-передачі виконаної роботи б/н від 29.04.2026, а також ордеру серії ВН №1633757 від 30.12.2025, виданого Адвокатським бюро "БОРОГАН" на представництво адвокатом Бороганом Валентином Володимировичем інтересів позивача у Господарському суді Одеської області.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті у порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, апеляційний господарський суд зазначає, що згідно з пунктом 4.1 договору б/н від 01.12.2025 та складеним на його виконання актом приймання-передачі виконаної роботи б/н від 29.04.2026 гонорар адвоката за надання правової допомоги позивачу у даній справі у суді першої інстанції встановлюється у фіксованій сумі та складає 100000 грн, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

З огляду на те, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах – фіксований розмір та погодинна оплата, які відрізняються порядком обчислення, беручи до уваги те, що гонорар адвоката у даному випадку визначено у фіксованій сумі, фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, не обчислюється, у зв`язку з чим наявність/відсутність відомостей про погодинну ставку адвоката жодним чином не впливає на розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу.

Даний висновок апеляційного господарського суду повністю відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 07.09.2020 у справі №910/4201/19.

У разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро/об`єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив`язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро/об`єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту (постанова Верховного Суду від 19.11.2021 у справі №910/4317/21).

Між тим, доведення факту існування зобов`язання зі сплати гонорару та його документальне підтвердження саме по собі не є тотожним доведенню співмірності такого розміру витрат для цілей їх покладення на іншу сторону. Законодавець свідомо розмежував критерії фактичності витрат та їх співмірності.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).

Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим. Тобто суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 та від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, в яких конкретно визначено наступне: не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, у зв`язку з чим суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Погодження сторонами фіксованого розміру гонорару не виключає можливості його часткової компенсації в межах розподілу судових витрат. Фіксований характер гонорару визначає порядок взаєморозрахунків між адвокатом і клієнтом, однак не звільняє суд від обов`язку перевірити співмірність заявленої до відшкодування суми критеріям, встановленим частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Інше тлумачення призвело б до формального підходу та фактичного усунення суду від контролю за пропорційністю процесуальних витрат, що суперечило б природі судового розсуду та принципу справедливості.

Крім того, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 викладено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд звертає увагу на те, що хоча договір про надання правничої допомоги ґрунтується на принципі свободи договору, закріпленому у статті 627 Цивільного кодексу України, та передбачає право сторін самостійно визначати розмір гонорару, проте питання компенсації таких витрат за рахунок іншої сторони спору не є виключно сферою приватної автономії. У площині розподілу судових витрат діє публічно-правовий елемент, оскільки суд здійснює контроль за дотриманням принципів пропорційності, розумності та справедливості судового процесу. Саме тому зобов`язання, які виникли між адвокатом та клієнтом, не є безумовно обов`язковими для суду при вирішенні питання їх покладення на іншу сторону.

Наділення суду дискреційними повноваженнями щодо оцінки співмірності витрат на професійну правничу допомогу є проявом принципу верховенства права та функціональної ролі суду як арбітра балансу інтересів сторін. Судовий розсуд у цій категорії питань не є довільним, а здійснюється з урахуванням визначених законом критеріїв, конкретних обставин справи та усталеної судової практики. Відмова суду від реалізації такого розсуду за наявності клопотання іншої сторони фактично нівелювала б припис частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України та суперечила б завданню господарського судочинства.

Тобто суд зобов`язаний забезпечити баланс між правом сторони на компенсацію фактично понесених витрат і недопущенням покладення на іншу сторону надмірного фінансового тягаря, який не є об`єктивно необхідним для реалізації права на судовий захист.

Відтак встановлення судом розміру витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає компенсації за рахунок іншої сторони, не є тотожним визначенню розміру гонорару, який сторони договору про надання правничої допомоги погодили між собою. Умови договору визначають обсяг цивільно-правового зобов`язання між адвокатом та клієнтом і є обов`язковими для його сторін, однак у відносинах з іншою стороною спору суд оцінює не лише факт існування такого зобов`язання, а й те, яка частина відповідних витрат за конкретних обставин справи є обґрунтованою, необхідною, розумною та співмірною для цілей її покладення на особу, яка не є стороною договору про надання правничої допомоги. Такий підхід узгоджується з правовою природою інституту розподілу судових витрат, який спрямований на компенсацію необхідних витрат, пов`язаних із судовим захистом, а не на переклад на процесуального опонента будь-яких фінансових зобов`язань, добровільно прийнятих стороною перед своїм представником.

Колегія суддів зауважує на тому, що дана справа об`єктивно не потребувала аналізу великої кількості норм чинного законодавства та судової практики, адже сфера регулювання спірних правовідносин не є широкою та фактично обмежується спеціальним законодавством.

З огляду на викладені вище висновки щодо неширокої сфери правового регулювання, беручи до уваги характер спору, який не викликає публічного резонансу (відсутність проявів публічного інтересу до справи), апеляційний господарський суд зазначає про те, що складання та подання позову, з огляду на його зміст та обсяг, не потребували значних зусиль та великих обсягів часу, враховуючи, що Господарський суд Одеської області рішенням від 23.10.2025, яке набрало законної сили і було ухвалене в межах іншої судової справи між тими самими сторонами і щодо того самого спірного майна (справа №916/3892/23), вже надав правову оцінку спірним правовідносинам та прямо зазначив, що обраний позивачем у тій справі спосіб захисту у вигляді вимоги про витребування майна є неналежним, одночасно визначивши належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача – вимогу про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (негаторний позов).

За таких обставин, при повторному зверненні до суду правова позиція щодо способу захисту вже була сформована судом, що істотно зменшувало складність підготовки нового позову, оскільки відповідні висновки вже були викладені у рішенні суду у попередній справі, яке Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "ЕКОНОМІЧНИЙ 5" в апеляційному порядку не оскаржувалося. Фактичні обставини спору, надані докази, склад учасників справи, нормативне регулювання та релевантні правові позиції Верховного Суду залишилися незмінними, натомість єдиною істотною відмінністю нового позову стало обрання способу захисту з урахуванням висновків суду у справі №916/3892/23, що не могло вимагати значного обсягу додаткової професійної правничої допомоги, враховуючи зміст мотивувальної частини судового рішення у вищенаведеній справі.

Отже, обсяг професійної правничої допомоги, необхідний для підготовки нового позову, був істотно меншим, враховуючи наявність вже готових напрацювань у справі №916/3892/23 щодо тих самих спірних правовідносин, а тому заявлений до стягнення з відповідачів розмір витрат Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "ЕКОНОМІЧНИЙ 5" не відповідає критеріям розумності та співмірності, про що слушно зауважив суд першої інстанції в оскаржуваному додатковому рішенні.

При цьому колегія суддів не ототожнює судовий висновок, викладений у рішенні в іншій справі, з результатом професійної діяльності адвоката та не виходить із того, що повторне звернення до суду взагалі не потребувало професійної правничої допомоги. Навпаки, нове звернення до суду об`єктивно вимагало підготовки нового процесуального документа, визначення належного способу захисту, перевірки правових підстав заявлених вимог та представництва інтересів позивача. Разом з тим, для оцінки співмірності витрат має значення не лише сам факт необхідності професійної правничої допомоги, а й обсяг додаткової роботи, об`єктивно необхідної саме для нового судового провадження.

За таких обставин, попереднє судове провадження є об`єктивною обставиною, яка істотно впливає на складність та трудомісткість нового спору, оскільки значна частина фактичних обставин, доказової бази та правового контексту вже була предметом судового дослідження, а питання належного способу захисту отримало безпосередню оцінку суду. Відтак колегія суддів обґрунтовано враховує цю обставину не як підставу для заперечення факту надання правничої допомоги, а як один із визначених законом факторів оцінки її співмірності.

Посилання апелянта на те, що повторне звернення до суду потребувало значного обсягу нової професійної правничої допомоги, не спростовує встановленого судом факту, що ключове питання щодо належного способу захисту вже було вирішене судом у попередній справі. Саме позивач, який був стороною попереднього провадження та не оскаржив відповідне рішення, мав можливість використати сформульовані в ньому висновки при підготовці нового позову. Тому обсяг роботи адвоката у новій справі має оцінюватися з урахуванням уже наявного процесуального та правового напрацювання, а не так, ніби спір виник та правова позиція формувалася вперше.

Крім того, суд апеляційної інстанції також наголошує на тому, що наведені в акті приймання-передачі виконаної роботи б/н від 29.04.2026 до договору б/н від 01.12.2025 окремі послуги щодо вивчення документів, надання усної консультації, ознайомлення з актуальною судовою практикою у подібних правовідносинах, формування та узгодження правової позиції фактично охоплюються єдиною послугою з підготовки та подання позову.

Подібний правовий висновок стосовно того, що формування правової позиції за наслідками вивчення матеріалів (доказової бази), законодавства та судової практики входять до складу послуги зі здійснення підготовки відповідного процесуального документа для подання його до суду, відображено у постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі №916/3904/19.

Враховуючи вищевикладене, за наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "ЕКОНОМІЧНИЙ 5" на правничу допомогу у зв`язку з розглядом даної справи у суді першої інстанції, через призму критеріїв, встановлених частиною четвертою статті 126 та частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на обсяг виконаних робіт та документальне підтвердження заявником вказаних витрат, Господарський суд Одеської області, керуючись принципами пропорційності (позов задоволено частково) та верховенства права, дійшов правильного висновку про наявність підстав для зменшення заявленого позивачем до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з їх неспівмірністю, що, у свою чергу, зумовило наявність правових підстав для часткового задоволення заяви Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЕКОНОМІЧНИЙ 5" №3-01/05-26 від 01.05.2026 (вх.№2-857/26 від 04.05.2026) та, відповідно, стягнення з кожного з відповідачів на користь позивача по 2500 грн вказаних витрат, тим більше, що, виходячи з конкретних обставин справи, зазначена сума є справедливою та розумною.

Колегією суддів також враховано, що, вирішуючи питання про розмір витрат, які підлягають компенсації, місцевий господарський суд виходив не з формального арифметичного перерозподілу окремих елементів фіксованого гонорару, а з комплексної оцінки фактичного обсягу необхідної професійної правничої допомоги, яка була об`єктивно потрібною для належного представництва інтересів позивача у Господарському суді Одеської області. Визначений судом розмір компенсації у загальній сумі 5000 грн не є довільним, а сформований внаслідок оцінки усієї сукупності обставин справи, характеру виконаної адвокатом роботи, процесуальної ефективності вчинених представником дій та принципу пропорційності. Такий розмір, на переконання колегії суддів, забезпечує справедливий баланс між правом позивача на компенсацію фактично необхідних витрат на професійну правничу допомогу та правом відповідачів не зазнавати надмірного фінансового навантаження, яке не є об`єктивно виправданим обставинами цієї справи.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що господарський процесуальний закон не містить вимоги про застосування судом математичної формули або арифметичного алгоритму при визначенні остаточного розміру витрат, що підлягають розподілу між сторонами. Визначення такого розміру є наслідком реалізації судом дискреційних повноважень, які здійснюються шляхом оцінки сукупності критеріїв, передбачених частиною четвертою статті 126 та частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України. З огляду на встановлені у даній справі обставини, місцевий господарський суд фактично виключив із розрахунку ті види робіт, які або дублювали одна одну за змістом, або не були об`єктивно необхідними для належного здійснення представництва інтересів позивача у справі, а також врахував часткове задоволення позову. Саме по собі не зазначення судом арифметичного розрахунку компенсації не свідчить про незаконність судового рішення, враховуючи, що із його мотивувальної частини вбачається логіка судових висновків та критерії, які були покладені в основу відповідної оцінки.

Крім того, для цілей розподілу судових витрат значення має не лише формальна кількість заявлених та задоволених вимог, але й загальний результат судового розгляду та обсяг процесуального успіху кожної зі сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі були вимушені здійснювати захист своїх прав та інтересів щодо всього обсягу заявлених позовних вимог, а не лише щодо вимоги про визнання незаконним та скасування рішення про реєстрацію права власності. Відповідно, обсяг наданої правничої допомоги формувався з урахуванням усіх вимог позову, тому врахування судом часткового задоволення позову як одного з критеріїв визначення розміру компенсації судових витрат відповідає принципу пропорційності та не свідчить про формальний підхід до вирішення питання їх розподілу.

Доводи скаржника про те, що заявлена ним до стягнення з відповідачів сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 100000 грн була зазначена у попередньому розрахунку судових витрат, не свідчить про необхідність її повного стягнення з відповідачів. Попередній розрахунок судових витрат має процесуальне значення для визначення очікуваного обсягу витрат, однак не встановлює наперед обов`язку суду присудити заявлену суму незалежно від результатів оцінки її співмірності за правилами статей 126 та 129 Господарського процесуального кодексу України.

Сама по собі значущість спору для позивача не свідчить автоматично про високу складність справи або про необхідність компенсації будь-якого погодженого клієнтом розміру гонорару. Навпаки, у цій справі значення спору для Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЕКОНОМІЧНИЙ 5" враховано поряд з іншими критеріями, тоді як відсутність широкого публічного інтересу до предмета спору об`єктивно свідчить про відсутність тієї складової, яка відповідно до статті 126 Господарського процесуального кодексу України могла б виправдовувати збільшення компенсації.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЕКОНОМІЧНИЙ 5" про ухвалення додаткового рішення №3-01/05-26 від 01.05.2026 (вх.№2-857/26 від 04.05.2026).

Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції про часткове задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення та про достатність компенсації витрат Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЕКОНОМІЧНИЙ 5" на професійну правничу допомогу саме у сумі 5000 грн, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного додаткового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЕКОНОМІЧНИЙ 5" залишити без задоволення, додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 14.05.2026 у справі №916/5343/25 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 20.08.2026.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя К.В. Богатир

Суддя Л.В. Поліщук